Вирок
від 30.09.2022 по справі 199/6479/18
АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/6479/18

(1-кп/199/17/22)

ВИРОК

іменем України

30.09.2022 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар ОСОБА_2

прокурор ОСОБА_3

представник потерпілого ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_6

захисник ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №42015040030000033 (обвинувальний акт складений 29 серпня 2018 року слідчим СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , затверджений прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 , відповідно до ст. 338 КПК України), за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Новокузнецьк Російської Федерації, громадянина України, з вищою освітою, директора ПП «ПФ Віктор-13», не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст.364-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1.Формулювання обвинувачення, яке відповідно обвинувального акту, складеного слідчим СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , затвердженого прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 , за кримінальним провадженням, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015040030000033 від 27.05.2015 відповідно до ст. 338 КПК України, пред`явлено ОСОБА_6 і підтримане прокурором під час судового розгляду.

ОСОБА_6 , 04.05.1992 року у встановленому законом порядку зареєстрував приватне підприємство «ПФ «Віктор» (ЄРДПОУ 20266272) і будучи службовою особою юридичної особи приватного права обіймав посаду директора, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та згідно п.6.1 Статуту вказаного підприємства, здійснював керівництво і управління його справами виконуючи функції його керівника. Після цього 22.03.2006 року, ОСОБА_6 , змінивши реєстраційні данні в установчих документах вищевказаного підприємства, продовжив перебувати на посаді директора приватного підприємства «ПФ «Віктор-13» (ЄРДПОУ 20266272).

В тому числі, ОСОБА_6 , як єдиний засновник ПП «ПФ «Віктор-13», був його єдиним кінцевим бенефіціарним власником, тобто особою, яка з 04.05.1992 року прямо володіє вищевказаною юридичною особою та впливає на прийняття цією юридичною особою всіх рішень.

Відповідно до ст. 65 Господарського кодексу України, ст. ст. 1.4; 1.6; 3.2; 6.2; 6.3 Статуту ПП «ПФ «Віктор-13» від 04.05.1992 року, директор ОСОБА_6 має повноваження:

-організовувати веденнябухгалтерського облікута звітності підприємства;

-приймати та звільняти працівників підприємства, заохочувати їх та накладати дисциплінарні стягнення;

-затверджувати правила, процедури та інші внутрішні документи підприємства;

-від імені підприємства, представляти його інтереси в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, інших організаціях, користуватись банківським кредитом, в тому числі і під заставу майна та товарів, відкривати розрахункові та інші рахунки для зберігання грошових коштів, і здійснювати усі види розрахункових, кредитних, касових операцій за місцем реєстрації, або в будь-якому банку;

-виносити рішення про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління підприємством;

-затверджувати правила процедури та інших внутрішніх документів підприємства, визначати організаційну структуру, тобто виконує організаційно - розпорядчі і адміністративно-господарські функції та відповідно до ст.18 КК України є службовою особою юридичної особи приватного права.

Відповідно до ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, директор ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , зобов`язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, в тому числі відповідно до ч. З ст. 13 Цивільного кодексу України, зобов`язаний не допускати вчинення дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживати правом в інших формах.

Проте, незважаючи на обізнаність з вимогами наведених нормативно-правових актів, ОСОБА_6 , всупереч обов`язку їх неухильного дотримання, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, став на шлях злочинної діяльності та умисно вчинив корупційний злочин, а саме - зловжив повноваженнями, тобто умисно з метою одержання неправомірну вигоди для інших осіб, використав всупереч інтересам юридичної особи приватного права свої повноваження, що спричинило тяжкі наслідки.

Так, 04.02.2002 року, між ЗАТ «Будівельник-1» (ЄРДПОУ 20203640) в особі директора ОСОБА_10 та ПП «ПФ «Віктор» ЄРДПОУ 20266272 (після зміни реєстраційних даних ПП «ПФ «Віктор-13») в особі директора ОСОБА_6 , укладено договір № 111 «Про спільну діяльність по будівництву житлового будинку», згідно якого, сторони вступили в договірні відносини, передбачили права і обов`язки по веденню спільної господарської діяльності, щодо закінчення будівництва недобудованого житлового будинку, першої відокремленої секції 118 квартирного будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 . Після цього, в ході ведення спільної господарської діяльності, на виконання умов договору № 111 від 04.02.2002, директор ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , отримав дозвіл на початок виконання будівельних робіт інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 24\91 від 04.03.2002 року, відповідно якого будівельні роботи здійснювало ЗАТ «Будівельник-1». Далі, 29.03.2004 року, відповідно до проектної документації, розпорядженням міського голови Дніпропетровської міської ради № 213р, вищевказаному недобудованому житловому будинку було присвоєно адресу - будинок АДРЕСА_4 .

Згідно Розділу 3 та п. 4.2.1 Розділу 4 вищевказаного договору ЗАТ «Будівельник-1» в особі директора ОСОБА_10 , був наділений правами ведення загальних справ на виконання умов договору, відповідно із чим, він мав обов`язки:

- представляти учасників у відносинах з третіми особами, складати угоди з третіми особами, направлені на виконання договору;

- вести облік матеріальних внесків кожної із сторін, вести облік спільного майна на окремому балансі;

- організовувати та здійснювати будівельні роботи з досягнення загальної господарської мети, з правами генерального підрядника;

- представляти технічні, трудові ресурси, матеріальні цінності для здійснення будівництва;

- складати від свого імені та виконувати угоди з третіми особами, пов`язані з залученим ресурсів, необхідних для здійснення будівництва. При необхідності додаткового фінансування спільної діяльності, складати угоди з фінансовими установами;

- узгоджувати з ПП «ПФ «Віктор-13», здійснювані витрати по даному договору.

Згідно Розділу 4 договору № 111 від 04.02.2002 року, ПП «ПФ «Віктор-13» в особі директора ОСОБА_6 , був наділений наступними обов`язками:

- представляти інтереси учасників у відношеннях із органами місцевого самоврядування, державними органами, здійснювати контроль у силу своїх повноважень за здійсненням будівництва, з метою своєчасного отримання дозволів та дотримання необхідних формальностей, нести зв`язані із цим витрати;

- представляти ЗАТ «Будівельник-1» документи підтверджуючи право власності (володіння) на об`єкт, право володіння на земельну ділянку. При необхідності продовження прав володіння на земельну ділянку, оформити за свій рахунок відповідні договірні відносини з власником землі. Отримувати правоустановчі документи на відвід земельної ділянки. Своєчасно отримувати дозволи та додержуватись необхідних формальностей, нести пов`язані з цим витрати;

- представляти ЗAT «Будівельник-1» документи підтверджуючи право власності (володіння) на об`єкт, право володіння на земельну ділянку. При необхідності продовження прав володіння на земельну ділянку, оформити за свій рахунок відповідні договірні відносини з власником землі. Отримувати правоустановчі документи на відвід земельної ділянки. Своєчасно сплачувати податки на землю безпосередньо розташованої під об`єктом будівництва і землі, прилеглої до неї;

- передати ЗАТ «Будівельник-1»документацію відносно об`єкта та необхідну для початку і здійснення будівництва;

- повідомляти ЗАТ «Будівельник-1» про права третіх осіб відносно внеску в спільну діяльність. При не виконанні вказаної дії в обов`язки ПП «ПФ «Віктор-13» входить компенсація збитків ЗАТ «Будівельник-1»;

- забезпечувати підвід до будівництва теплової та електричної енергії, води до об`єкту будівництва, отримувати відповідні дозволи на їх використання;

- узгоджувати із ЗАТ «Будівельник-1»витрати, внески, здійснювані по договору шляхом щомісячного складення та підписання «Акта узгодження».

Так, в ході ведення спільної господарської діяльності, на виконання умов договору № 111 від 04.02.2002 року, між ЗАТ «Будівельник-1» та ПП «ПФ «Віктор-13», було укладено додаток № 1 до вищевказаного договору, відповідно до якого, директор ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 прийняв від директора ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , кошториси, креслення та дозвільні документи на будівництво секції 1 будинку № 9 по вул. Донецьке Шосе в м. Дніпропетровськ. В подальшому, між ними було укладено додаток №5 до договору № 111 від 04.02.2002 року, яким передбачено розподіл часток загальної житлової площі у спільному майні - 45% за ПП «ПФ «Віктор-13», які визначаються в натурі як 10 трьохкімнатних квартир та 55% за ЗАТ «Будівельник-1», які визначаються в натурі як 10 трьохкімнатних квартир та 10 двохкімнатних квартир, після повного завершення будівництва секції 1, будинку АДРЕСА_4 згідно цивільного проекту № 14439, і його вводу в експлуатацію в органах контролю та місцевого самоврядування.

Після цього, директор ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 , в ході ведення спільної з ПП «ПФ «Віктор-13» господарської діяльності, направленої на будівництво секції 1, будинку АДРЕСА_4 , виконуючи свої права передбачені Розділом 3 договору № 111 від 04.02.2002 року в частині «ведення загальних справ на виконання умов договору», та обов`язки передбачені п.4.2.1 Розділу 4 вказаного договору, в частині «складати від свого імені та виконувати угоди з третіми особами, пов`язані з залученим ресурсів, необхідних для здійснення будівництва», 25.06.2003 року уклав договір № 7 з ДП «Газопостачальна компанія» (ЄРДПОУ 30781778), яким передбачено зобов`язання ЗАТ «Будівельник-1» здійснення будівництва вищевказаного будинку, та передачу у володіння ДП «Газопостачальна компанія» квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , які розташовані в секції № 1 будинку № 9 по вул. Донецьке Шосе, в м. Дніпропетровську, та були предметом вказаного договору. Далі, 20.12.2003 року, згідно акту прийому - передачі до договору № 7 від 25.06.2003 року, вищевказані квартири в будинку, директором ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 , були передані до ДП «Газопостачальна компанія». Про факт укладення договору № 7 від 25.06.2003 року директор ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 , письмово повідомив директора ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , в ході отримання якого, останнім, 01.10.2003 року було підписано гарантійний лист на ім`я генерального директора ДП «Газопостачальна компанія», про передачу у подальше розпорядження та оформлення права власності квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_12 в строк, який передбачений договором № 7 від 18.11.2003 року. В тому числі директором ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , підписано довідку № 37 від 25.06.2003 року про те, що квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_9 за вищевказаною адресою у не завершеному будівництві, не знаходяться під арештом та не являються предметом застави у юридичних та фізичних осіб.

Далі, 21.07.2003 року, між ДП «Газопостачальна компанія» та Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (ЄРДПОУ 25575262), було укладено договір № 42 з додатком № 1, якими передбачено, зобов`язання ДП «Газопостачальна компанія» здійснення будівництва секції № 1 будинку АДРЕСА_4 , та передачу у володіння Головного управління внутрішніх військ МВС України, квартир № 14, АДРЕСА_6 , 23, АДРЕСА_10 , які розташовані в у вищевказаному будинку. Після цього, на виконання умов вказаного договору, 31.07.2003 року, відповідно платіжного доручення № 13 від 29.07.2003 року, Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, було перераховано грошові кошти в сумі 111870 гривень на розрахунковий рахунок ДП «Газопостачальна компанія», з відповідним призначенням платежу. В тому числі, 26.09.2003 року відповідно платіжного доручення № 22 від 16.09.2003 року, Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, було перераховано грошові кошти в сумі 111870 гривень на розрахунковий рахунок ДП «Газопостачальна компанія», з відповідним призначенням платежу. Далі, 22.12.2003 року, згідно акту прийому - передачі, який є невід`ємною частиною договору № 42 від 21.07.2003 року, квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_10 в будинку, директором ДП «Газопостачальна компанія» були передані до Головного управління внутрішніх військ МВС України.

Крім того, 05.12.2003 року, між ДП «Газопостачальна компанія» та Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, було укладено договір № 67 з додатком № 1, якими передбачено, зобов`язання ДП «Газопостачальна компанія» здійснення будівництва секції № 1 будинку АДРЕСА_4 , та передачу у володіння Головного управління внутрішніх військ МВС України, квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_11 , які розташовані в у вищевказаному будинку. Після цього, на виконання умов вказаного договору, 10.12.2003 року, відповідно платіжного доручення № 36 від 10.12.2003 року, Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, було перераховано грошові кошти в сумі 344847 гривень 15 копійок на розрахунковий рахунок ДП «Газопостачальна компанія», з відповідним призначенням платежу. Далі, 22.12.2003 року, згідно акту прийому - передачі, який є невід`ємною частиною договору № 67 від 21.07.2003 року, квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_11 в будинку, директором ДП «Газопостачальна компанія» були передані до Головного управління внутрішніх військ МВС України. Загальна площа квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 , які були передані 22.12.2003 року, відповідно актів - прийому передачі від ДП «Газопостачальна компанія» до Головного управління внутрішніх військ МВС України складає 549, 5 квадратних метри.

Відповідно до ст. 334 Цивільного Кодексу України, передача майна згідно актів прийому - передачі від 22.12.2003 року, а саме квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 , від власника ДП «Газопостачальна компанія» до набувача Головного управління внутрішніх військ МВС України, є моментом виникнення права власності у останнього за договором.

02.06.2004 року, заступником Генерального прокурора України в інтересах держави, в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України до ДП «Газопостачальна компанія», до Господарського суду м. Києва, було подано позовну заяву «Про спонукання виконати договірні зобов`язання та відшкодувати збитки». Ухвалами Господарського суду м. Києва по справі № 34\324 від 06.07.2004 та 19.08.2004 року, було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог ЗАТ «Будівельник-1» і ПП «ПФ «Віктор-13» відповідно яких, директор ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_11 і директор ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , були присутні в суді на судових засіданнях. 22.04.2005 року, рішенням Господарського суду м. Києва, у справі за № 34\324-18\141 (зі змінами від 24.05.2006 року до п.2 резолютивної частини), було визнано право власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_12 за Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (ЄРДПОУ 25575262), яке 02.08.2005 року за наслідками розгляду апеляційної скарги директора ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , вступило у законну силу та ухвалою Верховного суду України по справі № 3-1214к06\45 від 30.03.2006 року залишено без змін.

10.05.2003 року, при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах та місці, у ОСОБА_6 , який був достовірно обізнаним про юридично значимі відомості у вигляді вже існуючих господарсько-правових відносин та зобов`язань, предметом яких були квартири, а також про те, що відповідно умов договору № 111 від 04.02.2002 року, в основі та в цілому, не має права самостійно вчинювати будь які правочини «Про інвестування жилого будівництва» із будь якими третіми особами, виник злочинний умисел, направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб.

Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, ОСОБА_6 , при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах часі та місці, з числа знайомих та незнайомих осіб, були підшукані наступні фізичні особи: в квартиру АДРЕСА_5 ОСОБА_12 ; в квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_13 ; в квартиру АДРЕСА_8 ОСОБА_14 , в квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_15 , в квартиру АДРЕСА_9 ОСОБА_16 , в квартиру АДРЕСА_10 ОСОБА_17 , в квартиру АДРЕСА_10 ОСОБА_18 , з якими ОСОБА_6 , будучи службовою особою юридичної особи приватного права, зловживаючи повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, самостійно вирішив укласти договори цивільно-правових відносин «Про інвестування жилого будівництва» в будинку АДРЕСА_4 .

Після цього, ОСОБА_6 , в період часу з 10.05.2003 по 09.09.2005 року, при невстановлених в ході досудового розслідування обставинах та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права, а саме: ПП «ПФ «Віктор-13» (ЄРДПОУ 20266272), будучи службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, у вигляді майнових прав на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_12 , будучи достовірно обізнаним про те, що відповідно умов договору № 111 від 04.02.2002 року, в основі та в цілому, не має права самостійно вчинювати будь які договори цивільно-правових відносин «Про інвестування жилого будівництва» із будь якими третіми особами, а також обізнаним про юридично значимі відомості у вигляді вже існуючих господарсько-правових відносин та зобов`язань, предметом яких були вищевказані квартири, в порушення умов існуючого договору № 111 від 04.02.2002 року «Про спільну діяльність по будівництву житлового будинку», а саме: Розділу 3, в частині «виключно прав ЗАТ «Будівельник-1» ведення загальних справ на виконання умов договору, здійснення відносин з третіми особами, складання угод з третіми особами, направлених на виконання договору»; в порушення п.4.2.1 Розділу 4 вищевказаного договору, в частині «виключно обов`язків ЗАТ «Будівельник - 1» складання та виконання угод з третіми особами, пов`язаних з залученням ресурсів, необхідних для здійснення будівництва»; в порушення ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України, в частині «діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень»; ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України, в частині «зобов`язання не допускати вчинення дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах»; ч.1 ст.334 Цивільного кодексу України, в частині «виникнення права власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна»; ч.1 ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України в частині «володіння, користування, розпорядження майном на власний розсуд, та вчиняти щодо майна будь які дії», самостійно уклав із фізичними особами, договори цивільно-правових відносин «Про інвестування жилого будівництва», з визначенням майнових прав на вищевказані квартири за фізичними особами.

Так, ОСОБА_6 , 10.05.2003 року, в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13» (ЄРДПОУ 20266272), будучи службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, незаконно уклав з фізичною особою ОСОБА_19 , договір цивільно-правових відносин № 1-а «Про інвестування жилого будівництва», предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_14 , за яку ОСОБА_19 здійснив оплату директору ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , згідно договору у розмірі 110000 гривень. Далі, 30.12.2011 року, між директором ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 та фізичними особами ОСОБА_19 і ОСОБА_16 , було укладено договір цивільно-правових відносин «Про заміну сторони в договорі про інвестування жилого будівництва №1а від 10.06.2003 року», згідно якого ОСОБА_19 , за участю директора ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , переуступив свої майнові права на квартиру АДРЕСА_14 - фізичній особі ОСОБА_16 .

Крім того, ОСОБА_6 , 11.06.2003 року, в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13», будучи службовою особою наділеною організаційно - розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, незаконно уклав з фізичною особою ОСОБА_15 , договір цивільно-правових відносин № З «Про інвестування жилого будівництва», предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_15 , за яку ОСОБА_15 здійснила оплату директору ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 згідно договору у розмірі 64700 гривень.

Крім того, ОСОБА_6 , 23.11.2003 року, в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13», будучи службовою особою наділеною організаційно - розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, незаконно уклав з фізичною особою ОСОБА_19 , договір цивільно-правових відносин № 1 «Про інвестування жилого будівництва», предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_6 , за яку ОСОБА_19 здійснив оплату директору ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 згідно договору у розмірі 110000 гривень. Далі, 30.12.2011 року, між директором ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 та фізичними особами ОСОБА_19 і ОСОБА_13 , було укладено договір цивільно-правових відносин «Про заміну сторони в договорі про інвестування жилого будівництва», згідно якого ОСОБА_19 , за участю директора ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , переуступив свої майнові права на квартиру АДРЕСА_6 - фізичній особі ОСОБА_13 .

Крім того, ОСОБА_6 , 09.09.2004 року, в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13», будучи службовою особою наділеною організаційно - розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, незаконно уклав з фізичною особою ОСОБА_20 , договір цивільно-правових відносин № 15 «Про інвестування жилого будівництва», предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_16 , за яку ОСОБА_20 здійснила оплату директору ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 згідно договору у розмірі 65879 гривень.

Крім того, ОСОБА_6 , 22.09.2004 року, в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13», будучи службовою особою наділеною організаційно - розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, незаконно уклав з фізичною особою ОСОБА_21 , договір цивільно-правових відносин № 16 «Про інвестування жилого будівництва», предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_12 , за яку ОСОБА_21 здійснив оплату директору ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 згідно договору у розмірі 58432 гривень.

Крім того, ОСОБА_6 , 30.06.2005 року, в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13», будучи службовою особою наділеною організаційно - розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, незаконно уклав з фізичною особою ОСОБА_22 , договір цивільно-правових відносин № 21 «Про інвестування жилого будівництва», предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_12 , за яку ОСОБА_22 здійснила оплату директору ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 згідно договору у розмірі 121250 гривень.

Крім того, ОСОБА_6 , 09.09.2005 року, в невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13», будучи службовою особою наділеною організаційно - розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права, умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, незаконно уклав з фізичною особою ОСОБА_12 , договір цивільно-правових відносин № 22 «Про інвестування жилого будівництва», предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_17 , за яку ОСОБА_12 здійснив оплату директору ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 згідно договору у розмірі 121200 гривень.

Після цього, фізичні особи ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , приблизно з 2006 року (в ході досудового розслідування точного часу встановити не виявилось можливим), фактично почали проживати в вищевказаних квартирах до 31.01.2018 року.

В той час, коли фактичне будівництво будинку АДРЕСА_4 було закінчено, директором ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , було отримано декларацію про готовність об`єкту до експлуатації № ДП 1431207 від 17.05.2012 року, виданої Інспекцією державно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, та його було введено в експлуатацію.

На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.12.2014 року № 760, громадянину ОСОБА_4 було надано ордер на жиле приміщення № 139 від 25.12.2014 року, на право зайняття жилого приміщення жилою площею 27 квадратних метри, у квартирі АДРЕСА_17 .

Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.12.2014 року № 760, громадянину ОСОБА_23 було надано ордер на жиле приміщення № 140 від 25.12.2014 року, на право зайняття жилого приміщення жилою площею 75,8 квадратних метри, у квартирі АДРЕСА_18 .

Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.12.2014 року № 760, громадянину ОСОБА_24 було надано ордер на жиле приміщення № 141 від 25.12.2014 року, на право зайняття жилого приміщення жилою площею 27,0 квадратних метри, у квартирі АДРЕСА_16 .

Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.12.2014 року № 760, громадянину ОСОБА_25 було надано ордер на жиле приміщення № 142 від 25.12.2014 року, на право зайняття жилого приміщення жилою площею 68,2 квадратних метри, у квартирі АДРЕСА_14 .

Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 29.03.2016 року № 122, громадянину ОСОБА_26 було надано ордер на жиле приміщення № 221 від 11.04.2016 року, на право зайняття жилого приміщення жилою площею 27,0 квадратних метри, у квартирі АДРЕСА_12 .

Так, в період часу з 17.12.2014 до теперішнього часу, одержувачі ордерів, громадяни: ОСОБА_4 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , не змогли здійснити право користування вказаними квартирами, яке передбачене ч. І та ч. 2 ст.319 Цивільного кодексу України, у зв`язку із фактичним проживанням в них інших осіб приблизно з 2006 року до теперішнього часу, з якими директор ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , в період часу з 10.05.2003 по 09.09.2005, самостійно, незаконно уклав договори цивільно-правових відносин «Про інвестування жилого будівництва», предметом яких були майнові права на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_12 .

Таким чином ОСОБА_6 , в період часу з 10.05.2003 по 09.09.2005 року, перебуваючи на посаді директора юридичної особи приватного права в приватному підприємстві ПП «ПФ «Віктор-13», будучи службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, вчинив умисні дії направлені на зловживання повноваженнями, всупереч інтересам юридичної особи приватного права - приватного підприємства «ПФ «Віктор-13» (ЄРДПОУ 20266272), з метою одержання квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_12 , які потягли за собою незаконне обмеження в період часу приблизно з 10.05.2003 до теперішнього часу, здійснення права власності, яке передбачено ч.1 ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України, у виді володіння, користування, розпорядження вказаними квартирами на власний розсуд, та вчиняти щодо них будь які дії законним власником - Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, чим спричинив тяжкі наслідки.

Своїми умисними діями ОСОБА_6 спричинив державі, в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України (ЄРДПОУ 25575262), матеріальний збиток на загальну суму 568587 гривень 15 копійок, який в 1662 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

2.Статті закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, за яким пред`явлено обвинувачення:

- ОСОБА_6 за ч. 2 статті 364-1КК України ,як зловживання службовою особою юридичної особи приватного права своїми повноваженнями, тобто умисному з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, використанні всупереч інтересам юридичної особи приватного права своїх повноважень, що спричинило тяжкі наслідки.

3. Позиція сторони обвинувачення.

Прокурор ОСОБА_3 вважав, що винуватість обвинуваченого в інкримінованому злочині найшла своє повне підтвердження під час судового розгляду.

Пропонував суду визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364-1КК України та призначити покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Представники потерпілого підтримали прокурора.

4. Позиція сторони захисту

Обвинувачений ОСОБА_6 винуватим себе не визнав. Суду показав, що обвинувальний акт охоплює його діяльність з 2002 по 2005 роки. Він був підприємцем, а не службовою особою. Він не зловживав владою, все було згідно договорів. В нього не було договорів з міністерством внутрішніх справ. В нього виникли матеріальні збитки, коли він почав здавати будинок та після цього виникли багаточисельні судові розгляди в різних судах з приводу цивільно-правових відносин, які настали. Далі, на підставі ст.63 Конституції України обвинувачений ОСОБА_6 відмовився надавати покази. Просив суд відносно нього ухвалити виправдувальний вирок.

Під час судових дебатів обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду з письмовими поясненнями, в яких зазначив наступне.

У вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364-1 КК України винним себе не визнає. Він має стаж роботи в будівництві майже 60 років. Протягом тривалого часу працював на керівних посадах, зокрема головного інженера, керуючого трестами «Дніпрогорстрой», «Дніпрожилстрой», приймав участь в будівництві багатьох важливих соціально-побутових, культурних об`єктів і житлових будинків м. Дніпропетровська. У 1992 р. в зв`язку з реорганізацією будівельної галузі і відсутністю фінансування змушений був заснувати власну будівельну фірму « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В результаті господарської діяльності фірми було побудовано і здано в експлуатацію будинок № 9, в т.ч. його відокремлену секцію № 1 за адресою: АДРЕСА_4 , надалі, згідно укладених договорів і актів прийому-передачі житла в секцію 1 будинку АДРЕСА_4 заселилися інвестори будівництва. Він є засновником і директором Приватного підприємства "Віктор", яке в 2006 році було перереєстровано на "Приватна фірма"Віктор-13". Між ПП ПФ «Віктор-13», ЗАТ «Будівельник- 1» та інвесторами, серед яких є фізичні особи, протягом тривалого періоду часу триває цивільно-правовий спір щодо розподілу права власності на секцію 1 будинку АДРЕСА_4 . Вказані спірні правовідносини розглядалися різними судами різних інстанцій, якими було винесено ряд суперечливих рішень. Так будинок АДРЕСА_19 було побудовано в 2006 році за гроші інвесторів та здано в експлуатацію в 2012 році приватною фірмою "Віктор". Вищезазначена відокремлена секція 1 будинку АДРЕСА_4 є самостійним об`єктом забудови, яка була введена в експлуатацію на 9 років пізніше, ніж інші секції будинку АДРЕСА_4 . Будь-яких інших забудовників, окрім ПП ПФ «Віктор-13», в будинку АДРЕСА_19 не існує. Згідно виписки з облікової книги КП ДМБТІ м. Дніпропетровська про реєстрацію багатоквартирного будинку від 26.06.2012 р. відокремлена секція 1 будинку №9 по Донецькому шосе в м. Дніпропетровську зареєстрована за ПП "ПФ «Віктор-13». 04.03.2002 року між ПФ «Віктор» - забудовником та ЗАТ «Будівельник-1» - підрядником було укладено договір № 111 про спільну діяльність по завершенню будівництва та вводу в експлуатацію для подальшої реалізації першої окремої секції багатоквартирного будинку АДРЕСА_19 . Пунктами 7.2., 9.2. цього договору передбачено неможливість передачі своїх прав по договору третім особам без згоди іншої сторони, до закінчення будівництва (вводу в експлуатацію) та визначення остаточного розміру часток. В 2004 р. ЗАТ «Будівельник-1» звернувся до Господарського суду Дніпропетровські області з позовом до ПФ «Віктор» про визначення часток майна кожного в спільному будівництві (судова справа № 18/71). Під час судового розгляду справи у Господарському суді Дніпропетровської області ПП «Віктор» стало відомо, що у порушення вищевказаних пунктів 7.2, 9.2 договору про спільну діяльність № 111 від 04.03.2002 р. директор ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 не узгодивши і питання с забудовником, уклав вважаю, що фіктивний договір № 07 від 25.06.2003 року н будівництво 1-ї відокремленої секції будинку АДРЕСА_4 : ДП «Газопостачальною компанією» як з інвестором. До речі, в матеріалах справи (т. 7 а.с. 28 і т. 8 а.с. 12) знаходяться два зовсім різних варіанти договору № 07 від 25.06.2003 р. на різну кількість і різну площу квартир. То і невідомо, який з цих договорів є чинним. Також під час судового розгляду справи у Господарському суді Дніпропетровська області ПП «Віктор» стало відомо, що у подальшому ДП «Газопостачальна компанія» в особі директора ОСОБА_27 , видаючи себе забудовником, уклало також вважаю, що фіктивний договір №42 від 21.07.2003 року та №67 від 05.12.2003 року на будівництво житла в мі Дніпропетровську по АДРЕСА_4 з Головним управлінням внутрішніх військ МВС України в особі командуючого ОСОБА_28 та необґрунтовано отримало від останнього державні кошти в сумі 580 587,15 гривень за квартири АДРЕСА_20 . В матеріалах справи (т. 10 а.с.64) є документ, згідно якого зазначено, що ДП «Газопостачальна компанія» вже знаходилася в стані банкрутства з 2004 року, тобто, вже під час розгляду справи в Київському Господарському суді.

Таким чином, ні ЗАТ «Будівельник-1» ні ДП «Газопостачальна компанія» на момент укладення договорів щодо будівництва житлового будинку по АДРЕСА_19 не мали необхідного обсягу правоздатності, що виключали можливість реального настання правових наслідків на підставі фіктивних угод для їх сторін. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2004 року, встановлено факт відсутності на 18.03.2004 року введення в експлуатацію будинку АДРЕСА_4 і визнано за ЗАТ «Будівельник-1» право власності на 9 квартир ( АДРЕСА_21 . Разом з тим постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року встановлено, що після звернення ЗАТ «Будівельник-1» до суду, сторони листами від 04.03.2004 та 18.05.2004 дійшли згоди про розірвання договору № 111. Як на час подачі позовної заяви, так і на час прийняття оскаржуваного рішення, об`єкт будівництва з експлуатацію введено не було, тобто сторони не досягли мети, зазначеної в договорі про сумісну діяльність. Крім того, тією ж постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2004 року скасовано та провадження у справі припинено у зв`язку з тим, що до участі у справі не були залучені фізичні особи, які уклали з ПП «Віктор» договори про спільну діяльність, в якості співвідповідачів, на частку спірних квартир претендує Головне управління внутрішніх військ МВС України, яке отримало ці квартири від ДП «Газопостачальна компанія», а такі спори не підлягають вирішенню в господарських судах України. Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2005 року постанови. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року залишено без змін зазначено про непідвідомчість спорів за участю фізичних осіб, в даному випадку інвесторів, господарським судам України. Після того, як йому стало відомо про порушення обов`язків за угодою ЗАТ «Будівельник-1», 10.03.2004 року ним було направлено лист Генеральному директору 3АТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 з вимогою про розірвання договору № 111 від 21.03.2002 про спільну діяльність. Листом вих. № 94 від 18.05.2004 року ЗАТ «Будівельник-1» вказану вимогу задоволено та договір № 111 від 04.03.2002 р. з ПП «Віктор» було розірвано. Після розірвання 04.04.2004 р. договору № 111 з ЗАТ «Будівельник-1», ПФ «Віктор» розробило нову проектну документацію на секцію 1. будинку 9 по вул.Донецьке шосе в м. Дніпропетровську, було змінено договір оренди земельної ділянки з врахуванням введення в експлуатацію секцій 2,3 будинку 9 по вул. Донецьке шосе в м. Дніпропетровську, а саме зменшено її площу. Завершено будівництво секції 1 наведеного будинку 01.09.2006 року силами та коштами ПП «Віктор-13» та введено її в експлуатацію 17.05.2012 року. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2005 року визнано право власності за Головним Управлінням Внутрішніх військ України в будинку 9 по Донецькому шосе в м. Дніпропетровську на квартири АДРЕСА_5 ; 16; 20; 23: 25; 26; 27, без урахування того факту, що секція 1, яка є відокремленим самостійним об`єктом будівництва, не була введена в експлуатацію на момент винесення рішення і право власності на неї не було зареєстровано в установленому законом порядку для нерухомого майна. Вказане підтверджується копією рішення № 18/71 від 04.08.2003 року, яким дозволено Дніпропетровському слідчому ізолятору № 3 ввести в експлуатацію по Донецькому шосе у м. Дніпропетровську житловий будинок № 9 (секції 2,3) на 76 квартир з №№ 27-102. Також вказане підтверджується копією Декларації від 17.05.2012 року про готовність об`єкта до експлуатації, якою визначено готовим до експлуатації житловий будинок (секція 1) по Донецькому шосе, 9 у м. Дніпропетровську, власником якого є ПП «ПФ «Віктор-13». Таким чином, на цей час спірні правовідносини регулюються двома рішеннями Господарських судів, які суперечать одне одному. Згідно правової позиції ВСУ та ВС, яка була наведена в багатьох судових рішеннях в т.ч. в Постанові від 18.02.2015 р. у справі № 6-244 цс 14 зазначено наступне. "Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюються або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. На час укладення сторонами договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року № 978-IV та «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ. Ні зазначеними нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення. Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкту до експлуатації визначено зазначеними нормами." Як свідчить стала судова практика ВСУ та ВС, до моменту введення в експлуатацію будинок не є майном, а є будівельними матеріалами, які на праві власності належать забудовнику. Що стосується квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_22 зазначає наступне. Ці квартири знаходяться в висях 12-14 і згідно розподілу часток по Договору №111 з ЗАТ "Будівельник-1" повинні належати виключно ПП "ПФ "Віктор-13". Тобто, жодного дозволу на укладання договорів з інвесторами від ЗАТ "Будівельник-1 Фірма не потребувала. Крім того, необґрунтованим є твердження слідства про те, що ПП «Віктор» не мало права укладати договори з інвесторами. Вказане твердження спростовується змістом і договору № 111 з ЗАТ «Будівельник-1», яким прямо передбачено можливість учасників збільшувати внески, які уточнюються щомісячно з початку будівельних робіт відповідно до «Актів узгодження», які є документами, які фіксують внески сторін у спільну діяльність. Нажаль ЗАТ «Будівельник-1» ухилявся від виконання своїх обов`язків передбачених вищевказаним пунктом 6.3 договору № 111, не підписував щомісячно відповідні «Акти узгодження». Разом з тим, пунктом 7 вищевказаного договору № 111 зазначено, що розподіл результатів спільної діяльності та часток у спільному майні можливий тільки за згодою сторін і тільки після закінчення будівництва та вводу об`єкту в експлуатацію. Таким чином передача квартир за актами приймання-передачі між ЗАТ «Будівельник-1» та ДП «Газопостачальна компанія» без узгодження цих дій з ПП «Віктор» виконана у порушення договірних зобов`язань. Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Жоден з договорів, які було укладено ПП «Віктор» з інвесторами - фізичними особами до цього часу не визнані недійсними судом та строк давності для їх оскарження заінтересованими особами та прокурором сплинув. В 2015 році в якості третьої особи він приймав участь в судових справах № 199/6096-15-ц та 199/6098/15-ц, які розглядав Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська. щодо квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_22 . В результаті розгляду справ позивачам: Міністерству внутрішніх справ та Головному управлінню Нацгвардії України в позовних вимогах про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення без надання іншого жилого приміщення та визнання права на вселення було повністю відмовлено. Обидва рішення набрали законної сили після їх апеляційного перегляду. Що стосується квартир 14,20,23 та 26 за вищезазначеною адресою, зазначає, що на початку сумісної діяльності по договору №111 від 04.03.2002 року, він мав усну згоду від директора ЗАТ "Будівельник-1" ОСОБА_10 на розпорядження цими квартирами, як взаємозалік за квартири АДРЕСА_23 та 7, які знаходяться в висях 12-14. але розпорядився ними саме ЗАТ "Будівельник-1". Потім, коли в них виникли суперечки, директор ЗАТ "Будівельник-1" ОСОБА_10 , без відповідного узгодження з забудовником, розпорядився майновими правами на вищевказані квартири АДРЕСА_24 та АДРЕСА_10 , навіть, не зважаючи на Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2004 року та Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року. Що стосується квартири АДРЕСА_11 за вищезазначеною адресою, хочу зазначити, що вона взагалі знаходиться в секції 2 вищезазначеного будинку АДРЕСА_4 , і ні ПП "ПФ "Віктор-13", ні ЗАТ "Будівельник-1" до неї не мають жодного відношення. Також хоче зазначити, що ніякого гарантійного листа на ім`я генерального директора ДП «Газопостачальна компанія» про передачу у подальше розпорядження та оформлення права власності квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_12 в строк, який передбачений договором № 7 від 18.11.2003 р., він не підписував. Цього листа складено не на фірмовому бланку фірми "Віктор", крім того, взагалі немає дати його складання. Також, жодного сенсу в такому гарантійному листі для ПП ПФ "Віктор-13" не було, тому що ПП ПФ "Віктор-13" жодних договорів з ДП «Газопостачальна компанія» взагалі не мала. Вважає, що цей гарантійний лист має певні ознаки підробки. Крім того, наголошує на тому, що жодних грошових коштів від державних установ Приватне підприємство "Приватна фірма"Віктор-13" або особисто він, її директор, ОСОБА_6 , не отримували, жодних договорів з ДП "Газопостачальна компанія" чи ГУ ВВ МВС України не укладали. Зобов`язань перед державою директор або фірма не має. Жодного зловживання і жодної шкоди для свого підприємства ПП "ПФ "Віктор-13" ним як директором не було завдано, про що до суду надано відповідну заяву. Звертає увагу на численні процесуальні порушення та наявні протиріччя, які містять матеріали справи. В обвинувальному акті згадується статут фірми «Віктор» від 04.05.1992 р., проте сам статут від 04.05.1992 р. в матеріалах справи відсутній. Коли ж з`ясувалось, що грошових коштів фірма «Віктор» від держави не отримувала, статтю 191 без жодної заяви потерпілих було перекваліфіковано на ст. 364-1 ККУ, якої на момент вчинення так званого злочину в 2003-2005 рр. взагалі не було в Кримінальному кодексі. Тобто, його намагаються обвинуватити в скоєнні злочину за статтею, якої на момент вчинення злочину ще взагалі не існувало. Докази обвинувачення, які знаходяться в матеріалах справи є неналежним чином завіреними копіями. Будь які оригінали доказів, які надає сторона обвинувачення в матеріалах справи відсутні. Крім того, збір доказів по справі виконувався групою слідчих без відповідного процесуального документа, а саме в матеріалах справи немає постанови про призначення слідчого або слідчих. Всі докази які надала до суду сторона обвинувачення є неналежними і недопустимими, про що подав відповідне клопотання. Також звертає увагу суду, що зазначена у обвинувальному акті, начебто спричинена ним, матеріальна шкода Головному Управлінню внутрішніх військ МВС України у сумі 568587,15 грн. не підтверджена матеріалами кримінального провадження, оскільки право власності на квартири, зазначені в повідомлені про підозру за рішенням суду перейшло до Головного Управління внутрішніх військ МВС України, тобто шкода відсутня. Наголошує, що ЗАТ "Будівельник-1" вже неодноразово раніше звертався до прокуратури та МВС, всі ці факти і обставини вже неодноразово перевірялись. До суду було надано постанову слідчого Сорокіна про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_6 від 16.04.2004 р. Наприкінці спростовує твердження обвинувачення в обвинувальному акті:" Реалізуючи злочинний задум". Усі його договори з інвесторами були укладені ще до моменту набрання законної сили Рішенням Київського господарського суду в 2005 р. Забудовник не має бути обмежений в своєму законному праві вчиняти будь які дії і укладати будь які договори у відповідності до законодавства України. Він є орендарем землі і саме він є майбутнім власником і розпорядником майна. Підкреслив, що утримання під`їзду (секції 1 в будинку АДРЕСА_4 ) особисто ним, як директором приватної фірми "Віктор-13" з моменту закінчення будівництва в 2006 р. до моменту здачі в експлуатацію в 2012р. потребувало дуже великих зусиль та грошових коштів. Оплата рахунків за тепло, воду та ін. час від часу здійснювалась навіть за рахунок його особистих пенсійних виплат. Будинок зданий до експлуатації, нормально функціонує, всі фізичні особи інвестори, що укладали договори з ЗАТ"Будівельник-1" та з ПП "ПФ Віктор-13", мають тут житло.

Підсумовуючи вищезазначене, враховує про відсутність матеріальної шкоди і виключно цивільно-правовий характер взаємовідносин між підприємством обвинуваченого ОСОБА_6 та іншими суб`єктами, які є учасниками справи,

Захисник ОСОБА_7 висловив думку, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_6 , не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду кримінального провадження.

Просив суд відносно ОСОБА_6 ухвалити виправдувальний вирок.

5. Докази, подані суду стороною обвинувачення, на які прокурор посилався та вважав підтверджують обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_6 .

Представник потерпілого ОСОБА_4 суд повідомив, що було укладено договір №111 «Про спільну діяльність будівництва житлового будинку» від 04.02.2002 року між ЗАТ «Будівельник-1», в особі директора ОСОБА_10 , та ПП «Віктор», в особі директора ОСОБА_6 , щодо якого сторони вступили в договірні відносини. Він володіє інформацію та оригінали документів, що квартири вже продані, правоприємником Внутрішніх військ стала Національна гвардія України. В подальшому при здачі секції забудовником квартири були зареєстровані за Головним управлінням внутрішніх військ України з подальшим переходом до Національної гвардії України. З приводу такої події звертались з позовними заявами. Останнє засідання відбувалося в касаційній інстанції за позовом мешканців квартири АДРЕСА_9 , які хотіли встановити право користування даним житлом, але судом їм було відмовлено. Рішенням касаційної інстанції було встановлено, що вони придбали квартири за інвестиційним договором у 2003 році, але право користування втратили з моменту винесення рішення суду першої інстанції про визнанням права власності за державою. Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону звертались з іншими позовами в інтересах держави. За різними квартирами різні результати розгляду справи. По 14-й квартирі було 2 позовні вимоги, перша-витребувати, друга-виселити. Судом першої інстанції АНД району було задоволено позовні вимоги, але апеляційним судом скасовано «виселити», а залишено «витребувати». Це рішення вступило в законну силу.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що обвинувачений ОСОБА_6 його батько. В травні 2003 року в травні місяці він уклав інвестиційний договір із фірмою "Віктор" про придбання майнових прав на кв. АДРЕСА_9 , секція в вісях 10/14. Сплатив 110000 грн. відповідно до приходного ордеру. Надалі, десь в 11 місяці 2011 року він переуступив свої майнові права ОСОБА_29 , яка в подальшому зареєструвала своє право на житло в законному порядку. Потім в 11 місяці 2003 року він уклав так само інвестиційний договір із " ОСОБА_30 " на квартиру АДРЕСА_6 , заплативши 110000 грн. відповідно до приходного ордеру. В 2011 році згідно законодавства також відбулась переуступка майнових вимог громадянці, яка в подальшому зареєструвала майно .Секція в вісях 10/14 надалі була зареєстрована як секція " АДРЕСА_25 . В 2015 році він особисто приймав участь в судових процесах як представник відповідача за участю Міністерства внутрішніх справ та Головного управління Нацгвардії відносно квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 , яким суд в задоволені позову відмовив повністю. З приводу видачі ордерів на квартири, повідомити нічого не може, але на його думку ордери були видані всупереч законодавству, та ніхто за це відповідальність не поніс. До приватних підприємств «Віктора» відношення не мав, там не працював.

Свідок ОСОБА_31 суду показав, що він за адресою АДРЕСА_19 є головою ОСББ з 2008 року. До нього був мешканець, кв. АДРЕСА_10 - ОСОБА_18 . До ОСББ входить 27 квартир, 2 нежитлові приміщення. Крім того, йому відомо, що на половину горища та половину підвалу власником є ОСОБА_19 . Про спори відносно квартир він знає, але це не його компетенція. Існує проблема, що « ОСОБА_32 » не передав їм будинок на баланс досі. Взагалі, після вводу будинку до експлуатації, йому стало відомо, що частина квартир належать державі. Прийшли люди з внутрішніх військ та заявили свої права. На цьому питанні виник спір між мешканцями будинку, але він сказав, що це не його компетенція та дане питання вирішується у судовому порядку. Працівники МВС мали ордери на квартири, а потім звернулись до суду. На його думку так сталося, що будинок не вводився в експлуатацію, та виявилось, що квартири спірні. ОСОБА_6 був директором приватної фірми «Віктор», яка потім була перереєстрована в « ОСОБА_32 », був забудовником будинку. Квартиру АДРЕСА_26 отримала його хрещена тільки в судовому порядку, після того як вона звернулась з позовом. Громадяни судяться стосовно квартир, це постійний процес. Всі квартири заповнені. Особисто він звертався до гарячої лінії ЖКХ, де йому сказали, що якщо є акт прийому передачі квартири, то людина може користуватися нею. З боку ОСОБА_6 його особисті права порушені не були.

Свідок ОСОБА_25 суду показав, що він з сім`єю не міг вселитися у буд. АДРЕСА_4 , хоча отримав ордер в міськвиконкомі на себе та родину 25.12.2014 року. Він був військовослужбовцем та житлово-побутова комісія розподілила на нього 3 кімнатну квартиру АДРЕСА_9 . Перед цим вони зареєструвались за цією адресою, приїхали щоб побачити квартиру, але двері були зачинені та ніхто не відчинив. Сусіди та голова ОСББ сказали, що в цій квартирі інші люди проживають законно. Він звертався до командуючого Нацгвардії, щоб звільнили кватири, після чого ОСОБА_33 почала займатися цим питанням. Він особисто був учасником судових засідань. Відповідач на одному судовому процесі казав, що квартира числилась за « ОСОБА_16 », тобто за його донькою. Особисто ОСОБА_6 він не знав. Знав, що ПП " ОСОБА_34 " - це був забудовник даного будинку, який за рахунок грошей Нацгвардії побудував будинок АДРЕСА_4 , в якому 7 квартир за рішеннями Верховного Суду та Господарських судів України передані Нацгвардії. Ще одну квартиру замість 27 зробили 26а. Коли були програні суди, ОСОБА_6 розірвав зв`язки через суд із другим будівником - напарником та газобудівельної компанією. Нацгвардія судилась із ОСОБА_6 . Останній суд програв. Судові засідання відбувалися з приводу виселення тих жильців, що там проживають.

Свідок ОСОБА_10 суду показав, що він є членом союзу будівельників Дніпропетровська. ОСОБА_6 це його знайомий. На одному із засідань ОСОБА_6 попросив добудувати будинок АДРЕСА_4 . На той час обіймав посаду генерального директора ЗАТ «Будівельник-1». Не знаючи суті справи і ще не знаючи ОСОБА_6 вони погодилися. Потім, коли вже були заходи з будівництва, коли були вже різні, на його переконання, незрозумілі, незаконні дії зі сторони ОСОБА_6 , вони почали виясняти. Виявилося, що ОСОБА_6 шукав хто б добудовував будинок. Останній пропонував одному із керівників будівельної фірми добудувати будинок, довести його до здачі та втекти. Про це він дізнався пізніше. Коли почали добудовувати будинок, між ними та ОСОБА_6 були нормальні відносини, але коли він почав продавати квартири незаконно, вони змушені були звернутися до прокуратури АНД району. Почалося розслідування. ОБЕП разом із прокуратурою знайшли аудиторську компанію, щоб провели перевірку. Перевіркою було встановлено, що гроші які вони як добудовники отримували, згідно договору 111 були повністю вкладені в будівництво, а те що отримував ОСОБА_6 кудись невідомо куди поділися, та незаконно використовувалися. Було виявлено що ОСОБА_6 на той час наніс їм збиток близько 600-700 тис грн., судилися довго, хоча вони просто хотіли щоб виділили нашу частку. Суд вирішив, щоб вони зверталися до Господарського суду. Потім люди почали вселятися, вони разом із ОСОБА_6 підписали акт прийому - передач квартир, були двосторонні підписи та печатки. Коли почали судитися, ОСОБА_6 почав говорити, що це документи підроблені. Потім виникло питання з ГУ МВС. Перед тим, як вони увійшли пайовиками у будівництво, ОСОБА_6 виступив з ініціативою про надання гарантійного зобов`язання щодо надання квартир після закінчення будівництва. ОСОБА_6 та він підписали документ. Почалася плутанина та друга продаж квартир, а саме ті які вже були гарантовані. Йому це незрозуміло, тому коли до нього почали звертатися з Головного управління, з газопостачальної компанії, то він сказав, щоб зверталися до суду, оскільки те, що повинен був передати, він передав. На його думку те, що не передає ОСОБА_6 , який до того часу вже розірвав договір, то рахував себе господарем, хоча до закінчення будівництва власником є той, хто будував. Всі судові рішення з ГУ МВС були на користь ОСОБА_6 . На засіданні союзу будівельників Дніпропетровська ОСОБА_6 просив надати допомогу в добудові будинку згідно з договором 111 про спільну діяльність, який вони разом підписали. Вони мали право залучати забудовників, щоб останні своєю пайовою участю фінансували будівництво будинку, та між ними це було обговорено і в цьому договорі написано. Це договір між ЗАТ «Будівельник-1» і ПП «Віктор». ЗАТ «Будівельник-1» було завдано шкоди. Тристоронній договір між ЗАТ «Будівельник-1» , ПП «Віктор» і Головним управлінням МВС України було укладено у 2003 році. Це був договір №7, номери квартир він не пам`ятає. Могли бути й квартири, перелічені прокурором. ГУ МВС фінансують будівництво секції та після закінчення будівництва вони передають їх їм у користування. Секція з цими квартирами була збудована у 2003 році. Договір не був виконаний, тому що ОСОБА_6 довгий час саботував передачу будинку в експлуатацію. Комісія він сказав, що не працює витяжка, а ще є якісь недоліки. Комісія не зрозуміла, хоче він здати чи ні будинок. ОСОБА_6 не треба було ініціювати здачу будинку в експлуатацію, а він цього не хотів робити. Квартири було продано третім особам, не пов`язаним з ГУ МВС, кому було продано квартири не пам`ятає. Це робилося без них. Вони не тільки з ОСОБА_6 спілкувалися, та писали неодноразово йому листи, зазначали які квартири, під яке фінансування будувалися, зазначали що ці квартири продавати не можна. Були звернення в прокуратуру АНД району, прокуратуру міста, прокуратуру області, Генеральну прокуратуру, Раду міністрів, президенту. Судами встановлено, що вони повинні були передати квартири офіцерам ГУ МВС. Тристоронній договір укладався із приватними особами щодо гарантійного листа. Він не пам`ятає дату договору №7, але ОСОБА_6 був поставлений до відома, він давав гарантійний лист, в якому було зазначено 4 квартири. Він особисто не зміг передати ні одної квартири, тому що ОСОБА_6 продав усі. Гарантійний лист складав ОСОБА_6 , який приніс гарантійний лист йому на підпис до офісу. Оригінал даного гарантійного листа знаходиться в газопостачальній компанії. Гарантійний лист складався у 3 екземплярах, та був: у нього; у ОСОБА_6 та у газопостачальної компанії. Він не пам`ятає чи зазначено в гарантійному листі, що він складався в 3-х екземплярах. Оплата була, грошові кошти він отримав і отримав підтвердження згідно з аудитом, яке назначила прокуратуру та підтвердження інституту судових експертиз про те, що всі 100% коштів, отриманих на будівництво використали, крім того використали ще багато коштів власних. Вони зверталися до суду щодо розірваного договору між ними та ПП « ОСОБА_34 », але кінцевий суд визначив щоб вони судилися в «цивільному» суді, а не в «господарському», і тоді все зайшло в глухий кут. На той час, коли з ОСОБА_6 активно спілкувалися, вони не знали чи введений будинок в експлуатацію. Згідно договору, який між ними складений, була пайова участь їм 55%, а Сицько 45%. Було укладено договір №7 з ініціативи ОСОБА_6 Газопостачальна компанія вимагала, щоб вони періодично доповідали про виконану роботу. Вони продовжували з нею співпрацювати, доповідати про робот. Компанія попросила ще 3 квартири під гарантійний лист, а потім ще «на слово» додали 3 квартири, за що їм доволі часто перераховувалися гроші на будівництво. Перший договір був на 4 квартир та більше додаткових не було. Був другий договір на 3 квартири. За умовами договору про сумісну діяльність тільки «Будівельник-1» мав право на укладання договорів з третіми особами. Тому вони і укладали договір, щоб будувати цей будинок. Коли вони уклали другий договір, ОСОБА_6 одну з квартири яка належала офіцерам МВД продав без їх відома, у зв`язку з чим були вимушені звернутись до прокуратури АНД району яка назначила перевірку як їх так і ОСОБА_6 . В ході перевірки було виявлено, що дійсно незаконно продана одна квартира на яку була розписка. Коли вони укладали договір з газопостачальною компанією, певні особи компанії на словах сказали, що в них є договір з міністерством внутрішніх справ, та надали список людей, номери телефонів для зв`язку, кому ці квартири потрібно буде передати. Вони робили акти-передачі квартир, та ключі від них передавали вже конкретним людям. З МВС договір не укладали. Секція №1 це перший під`їзд. В секція 2,3 вони не приймали участь. В господарських судах вони були як третя сторона. Фізичні особи, з якими ОСОБА_6 уклав договори, не приймали участь. В них з ОСОБА_6 був укладений договір про сумісну діяльність. Під час дії договору з боку ОСОБА_6 було порушення умов договору. Тільки «Будівельник-1» мав право заключати ще договори. Коли відбулася незаконна продаж квартир, вони звертались в усі інстанції. Коли був господарський суд в Києві з Головним управлінням МВС України, газопостачальна компанія надала їм договори, з якими ознайомилися. Закінчились наші звернення тим, що Господарський суд постановив квартири передати Головному управлінню МВС. На гарантійному листі підпис його та відтиск печатки також його. Він пам`ятає як підписував цей гарантійний лист. Була присутня начальник комерційного відділу ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_35 та ОСОБА_6 , який підписував гарантійний лист особисто та печатку ставив особисто при нас. Дату складання гарантійного листа не пам`ятає, не знає хто складав листа, який після підписання відправили до газопостачальної компанії і їм перевели кошти. На його думку, чому в шапці в назві документа вказано лише ПП «Віктор», це було прохання газопостачальної компанії, Між ЗАТ «Будівельник-1» та ПП «Віктор» був договір про сумісну діяльність №111, завдяки чому вони об`єдналися. Вказаний ним гарантійний лист запросив платник, який платив за Головне управління МВС України, після чого було перераховані гроші, які отримував ЗАТ «Будівельник-1». Фірма «Віктор» гроші на особистий рахунок від газопостачальної компанії не мала право отримувати згідно сумісного договору. Йому невідомо як копія гарантійного листа опинилась в матеріалах кримінального провадження, він особисто не надавав та у нього не вилучали.

Свідок ОСОБА_23 суду показав, що 24.12.2014 року він отримав ордер на вільне житло, на квартиру від держави, яка розташована за адресою АДРЕСА_27 , на сьомому поверсі будинку. Коли 29.12.2014 року він зареєструвався за даною адресою та прийшов до квартири, виявилось, що там живуть люди. Після звернення до прокуратури, виявилось що ця квартира одночасно належить державі та другим особам. Дільничному інспектору - люди відкрили вхідні двері та представились орендаторами квартири. Фактично квартира належала ОСОБА_36 . Військовою прокуратурою до суду був поданий позов, в якому він значився третьою особою в судовому процесі, під час якого він дізнався, що квартира належить ОСОБА_37 , яка мала документи про права власності на вказану квартиру. В суді було виявлено що одна й таж сама зазначена квартира значилась під різними адресами, а саме різниця в слові «секція 1». Військовій прокуратурі було відмовлено в задоволенні позову. На теперішній час ця квартира здається в оренду, та йому не відомо на теперішній час хто власник. Під час розгляду цивільного позову, в яких він був як третя особа, інтереси ОСОБА_6 та ОСОБА_37 представляв ОСОБА_19 .

Свідок ОСОБА_17 суду показав, що на ж/м Фрунзенському шукав для себе квартиру. Зустрів будівника, який сказав, де можна за договором купити квартиру, познайомив з ОСОБА_6 . У 2004 році в процесі переговорів він за договором інвестування від 24-го (або 4-го) вересня 2004 року купив квартиру за адресою АДРЕСА_28 , заплативши на рахунок фірми «Віктор». Він має банківські чеки про сплату та технічний паспорт на квартиру. Також був складений акт прийому-передачі квартири. Через 2 роки після покупки квартир до нього прийшли військові які сказали, що вони судяться за квартиру. Чому судяться він не цікавився. На судах не був. В квартирі він проживаю вже 14 років.

Свідок ОСОБА_14 суду показала, що ОСОБА_6 знає як забудовника, у якого вона у 2004 році за договором інвестування від 09.09.2004 року придбала у новобудові квартиру за адресою АДРЕСА_29 . Гроші вона через банк перерахувала на розрахунковий рахунок ПП « ОСОБА_34 ». ОСОБА_6 надав їй всі необхідні документи, в тому числі акт прийому-передачі квартири. Вона має документи про права власності на вказану квартиру, але не зареєстрована за адресою розташування квартири. У 2012-2013 році група невідомих людей, як стало відомо які зареєструвались за адресою її квартири, прийшли до неї, та повідомили що квартира належить їм. Вона брала участь у судових засіданнях разом з цими людьми. У неї ніхто не намагається забрати квартиру, в якої вона проживає до теперішнього часу.

Письмові докази:

- копіями реєстраційних документів ЗАТ «Будівельник-1» (код 20203640);

- копіями реєстраційних справ на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 ;

- копіями реєстраційних документів ПФ «Віктор», свідоцтво № НОМЕР_1 ;

-копіями реєстраційних документів ПП «Приватна Фірма «Віктор-13», код 20266272;

- копією реєстраційної справи № 173492012101, об`єкта нерухомості, який знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе, буд. 9, квартири №№ 14, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 ;

- копіями договорів та документів щодо будівництва будинку № 9 по вул. Донецьке шосе в місті Дніпро, де стороною є ЗАТ «Будівельник-1» (ЄРДПОУ 20203640);

- копіями документів про рух грошових коштів в Дніпровському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», яким користувався ПП «ПФ» Віктор -13» (ЄРДПОУ 20266272), по розрахунковим рахункам: 26009085000219, НОМЕР_2 ;

- копіями документів інвентаризаційної справи на квартири №14, 16, 20, 23, АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , 27 у будинку № 9 по вул. Донецьке шосе у м. Дніпро; на квартири № 14, 16. 20, АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 секції - 1 будинку №9 по вул. Донецьке шосе у м. Дніпро; житлового будинку літ. А-10 (секція 1), пандус а-3, ганки а-4, а-6, а-7, а-8 розташований у місті Дніпро по вул.Донецьке шосе, будинку № 9;

- копіями документів на видачу дозволу на початок проведення будівельних робіт об`єкту будівництва, будинку за адресою: АДРЕСА_4 ; документів на видачу Декларації про готовність до експлуатації будинку АДРЕСА_4 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 17.05.2012 за № ДП 1431207; дозволу на початок проведення будівельних робіт об`єкту будівництва будинку за адресою АДРЕСА_4 ; Декларації про готовність до експлуатації будинку № 9 по вул. Донецьке шосе, в місті Дніпро Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 17.05.2012 за № 1431207;

- документами про рух грошових коштів ПАТ КБ «Приватбанк», яким користувався ПП «ПФ» Віктор - 13» (ЄРДПОУ 20266272), по розрахунковим рахункам: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , НОМЕР_18 , НОМЕР_19 , НОМЕР_20 , НОМЕР_21 , НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , НОМЕР_24 ;

- копією гарантійного листа ПП «Віктор» про передачу «Газопостачальній компанії» у розпорядження в строк до 01.10.2003 року квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_10 , що гарантує директор ПП «Віктор» ОСОБА_6 ;

- копією судової справи № 34/324-18/141 Господарського суду м. Києва;

- копією судової справи Господарського суду Дніпропетровської області № 18/71 - 2004 року;

- копією судової справи № 403/12515/12 Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

6. Мотиви суду та положення закону, якими керувався суд.

6.1. Стаття 62 Конституції Українитаст. 17 КПК Українивстановлюють, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року "Нечипорук і Йонкало проти України", зазначив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

У силуст. 8 КПК Україникримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зі змісту ст. 370 згаданого Кодексу, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістомст. 92 КПК Україниобов`язок доказування обставин, передбаченихст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1ст. 94КПК Українисуд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

6.2. Відповідно до частин 1 та 2 статті 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положенняпро Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до витягу з кримінального провадження № 42015040030000033 від 27.05.2015 року правова кваліфікація кримінального правопорушення значиться за ст. 191 ч. 5 КК України. Відомості про заявника або потерпілого у витягу відсутні (т. 1 а.с.5).

Відповідно до постанови заступника начальника СВ Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_38 від 06.07.2018 року, дії ОСОБА_6 перекваліфіковані з ч. 5 ст. 191 КК України на ч. 2 ст. 364-1 КК України (т. 12 а.с.176-180).

Суд зазначає, що пунктом 1 частини 1 статті 477 КПК України визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364-1(зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми).

При чому, відповідно до частини 1 статті 478 КПК України(Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення) потерпілий має право подати до слідчого, дізнавача, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

Таким чином суд констатує той факт, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-2 КК України, є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення.

Стаття 477 КПК України передбачає, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.164-1 КК України.

Юридична сутність кримінального провадження у формі приватного обвинувачення полягає в тому, що воно ініціюється лише потерпілим від цього злочину, його законним представником чи представником. Роль держави полягає в тому, щоб провести досудове розслідування та здійснити правосуддя.

Передбачені цією нормою статті Особливої частини КК визначають відповідальність за злочин, яким перш за все потерпілому спричинена моральна, фізична чи матеріальна шкода. Саме тому пріоритетне значення набуває захист здоров`я, свобод, прав та інтересів потерпілого.

В таких кримінальних справах кримінально-правове та кримінальне процесуальне значення мають насамперед волевиявлення потерпілого, його оцінка діяння та особи того, хто його вчинив. Важливим є не те, чи примирився обвинувачений із потерпілим, а чи вибачив потерпілий його та чи примирився з ним. Тобтоувирішенні питання про закриття провадження в справах приватного обвинувачення визначна роль належить саме потерпілому.

За даним кримінальним провадженням суд зазначає, що матеріали провадження не містять жодної заяви відповідно до ст. ст. 477, 478 КПК України від будь якої особи, яка за своїми критеріями відповідає вимозі ст. 55 КПК України, в розумінні поняття «потерпілий», також відсутні заяви від Головного управління Національної гвардії України (Головне управління внутрішніх військ МВС України).

Постановою слідчого АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 від 20.07.2018 року за даним кримінальним провадженням потерпілим визнано - Головне управління Національної гвардії України (Головне управління внутрішніх військ МВС України), представником потерпілого ОСОБА_5 про що свідчать протокол допиту (т. 12 а.с.226-233; 234-241), та ОСОБА_4 на стадії підготовчого судового засідання.

У розумінні ч. 1 ст. 58 та ч. 1 ст. 45 КПК України, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не можуть бути представниками потерпілого, оскільки вони захисниками, якими відповідно зазначеної правової норми э адвокати, не являються.

З огляду на викладене суд вважає, що досудове розслідування за кримінальним провадженням № 42015040030000033 у формі приватного обвинувачення відносно ОСОБА_6 , який обвинувачується у скоєнні кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, здійснювалось без дотримання вимог КПК, зокрема пункту 1 частини 1 статті 477 та частини 1 статті 478 КПК України.

6.3. Відповідно дочастини 1статті 337КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Під час дослідження доказів які подані прокурором на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого злочину, за даним кримінальним провадженням судом, відповідно до частини 1 статті 337 КПК України, встановлено наступне.

Відповідно до примітки статті 45 ККУ кримінальне правопорушення, передбачене статтею 364-1 КК України є корупційним кримінальним правопорушенням.

Це кримінальне правопорушення вчиняється з корисливих мотивів, з метою отримання неправомірної вигоди та з прямим умислом.

У диспозиції частини 2 статті 364-1 КК України визначено, що зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової є умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Згідно змісту диспозицій цієї статті, суб`єктивна сторона зловживання повноваженнями службової особи юридичної особи приватного права характеризується тим, що діяння (дія чи бездіяльність) вчиняється виключно з прямим умислом, а психічне ставлення до наслідків може бути як у формі умислу так і необережності. Обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони цього злочину є також: а) корисливий мотив; б) спеціальна мета - одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Діяння вважається вчиненим всупереч інтересам юридичної особи приватного права, якщо воно є незаконним і суперечить тим цілям і завданням, заради вирішення яких створюється така юридична особа, а її службові особи наділяються певними повноваженнями.

Причому під інтересами юридичної особи приватного права слід розуміти лише такі, які мають законний (правомірний) характер, тобто не суперечать законодавству і суспільним інтересам.

У примітці достатті 364-1 КК Українизазначено, що під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

6.4. Частиною 3 та 4 статті 18 КК України визначено, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Що стосується злочину, передбаченого ст. 364-1 КК України, то його суб`єктом виступає службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Характеризуючи дані категорії службових осіб, необхідно зазначити, що відповідно до ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридичні особи приватного права поділяються на товариства, установи та юридичні особи, створені в інших формах відповідно до закону.

Стаття 364-1 КК України передбачає відповідальність за зловживання можливостями спеціального статусу іншими суб`єктами.

Основним безпосереднім об`єктом зловживання можливостями спеціального статусу «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційноправової форми» (норми-заборони, що об`єктивована у ст. 364-1 КК України) є суспільні відносини щодо правильної службової діяльності підприємств, установ, організацій приватної форми власності.

Однією з обов`язкових ознак об`єктивної сторони цього злочину є використання службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми своїх повноважень усупереч інтересам такої юридичної особи, що полягає у певних діях або бездіяльності суб`єкта. При цьому використанням повноважень вважається реалізація прав і можливостей або виконання функцій, зумовлених посадою, яку обіймає така службова особа. Діяння вважається вчиненим усупереч інтересам юридичної особи приватного права, якщо службова особа діяла не відповідно до визначених для неї функцій, не виконала передбачені завдання або виконала їх неналежним чином.

Обвинувачений ОСОБА_6 ніколи не визнавав свою винуватість по пред`явленому обвинуваченню, увесь час наполягаючи, що діяв виключно в інтересах ПП «ПФ «Віктор-13», як єдиний засновник був його єдиним кінцевим бенефіціарним власником, тобто особою, яка з 04.05.1992 року прямо володіє вищевказаною юридичною особою та впливає на прийняття цією юридичною особою всіх рішень. Він не вчиняв умисні дії, які би були направлені на зловживання повноваженнями всупереч інтересам юридичної особи приватного права - приватного підприємства ПФ «Віктор-13».

Судом враховується, що поняття неправомірної вигоди, яке наведено в примітці до ст. 364-1 КК України, характеризується в законі шляхом вказівки на: 1) перелік цінностей (благ), які є різновидами такої вигоди: грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи; 2) перелік можливих діянь із цими цінностями - їх обіцяють, пропонують, надають або одержують; 3) незаконність таких діянь - їх вчиняють без законних на те підстав; 4) відсутність належної грошової компенсації за зазначені цінності - їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Здійснюючи судовий розгляд відповідно до ст.337 КПК України лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд переконався, що органом досудового розслідування не встановлена як мета обвинуваченого ОСОБА_6 на отримання неправомірної вигоди «всупереч інтересам юридичної особи», так і таке посилання, - яким інтересам ПП «ПФ Віктор - 13» суперечили укладені договори та яку шкоду завдано юридичній особі.

Стороною обвинувачення не було представлено доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_6 спеціальної мети - одержання обвинуваченим неправомірної вигоди для себе особисто чи інших осіб або прийняття пропозиції чи обіцянки такої вигоди, не вказано, які незаконні блага він та інші особи отримали або планували отримати та яким чином дії обвинуваченого ОСОБА_6 були вчинені всупереч інтересам ПП «ПФ Віктор - 13», або які би свідчили на користь наведеному в обвинувальному акті твердженню щодо мотивації обвинуваченого діяти в інтересах яких не будь осіб.

Навпаки стороною захисту надано заяву від власника даної юридичної особи - ПП «ПФ Віктор - 13» про те, що договори було укладено в інтересах даної особи.

Встановлене судом повністю узгоджується з правовим висновком, який міститься у Постанові колегії суддів Першої судової палати Верховний Суд від 12 листопада 2019 (справа № 727/5768/18, провадження № 51-1328км19).

Також суд враховує, що відповідно Постанови Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі № 369/7076/17, однією з обов`язкових ознак об`єктивної сторони цього злочину є використання службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми своїх повноважень усупереч інтересам такої юридичної особи, що полягає у певних діях або бездіяльності суб`єкта. При цьому використанням повноважень вважається реалізація прав і можливостей або виконання функцій, зумовлених посадою, яку обіймає така службова особа. Діяння вважається вчиненим усупереч інтересам юридичної особи приватного права, якщо службова особа діяла не відповідно до визначених для неї функцій, не виконала передбачені завдання або виконала їх неналежним чином.

Проте як саме суперечило інтересам юридичної особи використання його директором ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , який є «єдиним засновником та єдиним кінцевим бенефіціарним власником», що вказано в обвинувальному акті, своїх повноважень і в чому полягає конфлікт інтересів, стороною обвинувачення під час досудового розслідування не встановлено, в обвинувальному акті не визначено, та під час судового розгляду вказану об`єктивну ознаку не довела.

Наведене на думку суду вказує на те, що стороною обвинувачення не доведено як об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, так і наявності умислу ОСОБА_6 на вчинення цього злочину, так само як і мотивів діяти всупереч інтересам юридичної особи приватного права приватного підприємства «ПФ «Віктор-13», директором якого він був, як був і єдиним засновником, єдиним кінцевим бенефіціарним власником, тобто особою, яка з 04.05.1992 року прямо володіє вищевказаною юридичною особою.

Суд вважає, що посилання сторони обвинувачення на протилежне, зазначене стороною захисту, не підтверджується будь якими доказами та є тільки домислом та припущеннями.

Фактично по версії сторони обвинувачення - ОСОБА_6 діяв всупереч своїх інтересів та скоїв злочин відносно свого приватного підприємства яким володіє.

6.5. Суд зазначає, що об`єктивна сторона злочину, передбаченогост. 364-1 КК України,передбачає наявністьдіяння, яке полягає у використанні особою своїх повноважень всупереч інтересам юридичної особи приватного права; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причинним зв`язком між діянням та наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. За ч.2ст.364-1 КК Українипередбачено настання тяжких наслідків.

Під збитками у розумінніст. 364-1 КК Українита ч .2ст. 22 ЦК Україниє: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з обвинувального акта ОСОБА_6 інкримінується заподіяння матеріального збитку державі, в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України, на загальну суму 568587 гривень 15 копійок, який в 1662 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян,

Відповідно дост. 91 КПК Україниу кримінальному провадженні, крім іншого, підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Згідно ч. 1ст. 92 КПК України,обов`язок доказування обставин, передбаченихстаттею 91 цього Кодексу,покладається на слідчого та прокурора.

Статтею 242 КПК Українипередбачено, що слідчий або прокурор зобов`язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Натомість будь яких судових експертиз щодо визначення розміру матеріальних збитків чи будь якої іншої шкоди завданої державі, в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України матеріали кримінального провадження не містять. Відсутні в кримінальному провадженні дані і про фактичну (реальну) вартість матеріального збитку, на який посилається сторона обвинувачення в обвинувальному акті, та відсутні відомості і посилання, з яких позицій складається загальна сума у розмірі 568587 гривень 15 копійок.

Враховуючи викладене суд вважає, що стороною обвинувачення, яка діяла відповідно до припису ч. 1 ст. 26 КПК України, та яка була вільна у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК, не надано доказів на підтвердження наявності в діях обвинуваченого об`єктивної сторони злочину передбаченого ч.2ст. 364-1 КК України, оскільки не доведено спричинення потерпілій стороні матеріальної шкоди у розмірі вказаному в обвинувальному акті.

При цьому суд вважає достатньо забезпеченими в ході судового процесу процесуальні права прокурора на надання ним додаткових доказів у підтвердження доведеності цих обставин, однак прокурор в судовому засіданні своїм правом не скористався.

6.6. Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 38 КПК України передбачено, що досудове розслідування здійснюється слідчим органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.

Досудове розслідування за кримінальним провадженням № 42015040030000033 здійснювали, первинно, слідчий СВ ДМУ ГУМВС України ОСОБА_39 , в подальшому слідчий СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , ОСОБА_40 .

Відповідно до частин 1, 2 ст.39 КПК України керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування та уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.

Приписом частин 1 та 3 ст.110 КПК України визначено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови (частин 6 ст.110 КПК України). Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. При цьому постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Таким чином, виходячи з логічно-системного тлумачення положень ч. 2 ст. 38, частин 1, 2 ст.39, частин 1,3,6ст.110КПК України доручення керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого чи визначення групи слідчих, яким доручено виконання повноважень, передбачених ст.40 КПК України, у кримінальному провадженні, є обов`язковим.

Вказані імперативні норми правамістять категоричні приписи, що безпосередньо визначають поведінку суб`єктів, не дозволяють відхилятися від них і не можуть бути замінені за рішенням (домовленістю) цих суб`єктів іншими умовами.

Під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 судом встановлено, що у зазначеному кримінальному провадженні, в порушення зазначених імперативних норм КПК України, відсутні процесуальні рішення посадових осіб органу досудового розслідування, відповідні постанови, які надавали повноваження слідчім ОСОБА_41 , в подальшому слідчому ОСОБА_8 , іншим слідчим, ОСОБА_42 , здійснювати досудове розслідування кримінального провадженні №42015040030000033, приймати будь-які процесуальні рішення та проводити слідчі дії як вказаними слідчими, так і слідчими, на той час, СВ Амур-Нижньодніпровського РО РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, які надавали би право та обов`язок слідчому ОСОБА_8 повідомити ОСОБА_6 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, та здійснювати всі подальші слідчі дії, приймати ряд процесуальних рішень під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, складати обвинувальний акт, та такі постанови не існують і під час судового розгляду кримінального провадження прокурорами разом з доказами суду не подані.

Судом остаточновстановлено провідсутність уматеріалах кримінальногопровадження відповідного доручення керівника прокуратури - слідчому чи постанова про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні, та на вимогу суду під час судового розгляду кримінального провадження або самостійно, прокурорами вказані процесуальні документи подані не були.

6.7. Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод за тлумаченням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) визначено термін «кримінальне обвинувачення», яке характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером (справа «Девеєр протиБельгії», рішення від 27.02.1980 р.). У справі «Еклє протиФедеративної РеспублікиНімеччини» (рішення від 15.07.1982 р.) ЄСПЛ констатував, що кримінальне обвинувачення може бути визначене як «офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення».

Суд зазначає, що за Кримінальним процесуальним кодексом України стадія притягнення до кримінальної відповідальності починається з повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК).

Акт повідомлення особі про підозру має суттєве значення як для кримінального провадження в цілому (з моменту повідомлення про підозру розпочинається стадія притягнення до кримінальної відповідальності п. 14 ч. 1 ст. З КПК України, з цього моменту обраховують строки досудового слідства ст. 219 КПК України), так і для особи, якій здійснене це повідомлення, набуття статусу підозрюваного (ч. 1 ст. 42 КПК України). Наявність в особи статусу підозрюваного є умовою для застосування щодо неї запобіжних та інших заходів забезпечення кримінального провадження, в результаті чого можуть мати місце істотні обмеження прав і свобод. Окрім того, в особи з моменту повідомлення про підозру виникає право на захист. Тому правова регламентація моменту повідомлення про підозру і застосування відповідних норм КПК України має узгоджуватися з принципом юридичної визначеності.

Отже, повідомлення про підозру є одним з визначальних етапів стадії досудового розслідування, що повинен обумовлюватися формуванням законної та обґрунтованої підозри, а також забезпеченням підозрюваній особі можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами.

Сама процедура здійснення повідомлення про підозру особи характеризується конкретними вимогами до сторони обвинувачення, що мають бути дотримані нею під час вчинення такої процесуальної дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі №536/2475/14-к (провадження №13-34кс19) (далі Постанова ВП ВС) вказує, що до повідомлення про підозру особі законодавець виокремлює такі термінопоняття: «складення», «вручення» та «здійснення».

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК, підозрюваною є особа, яку зокрема (три випадки набуття), у порядку, передбаченомустаттями 276-279Кодексу повідомлено про підозру.

При цьому підозрюваною особа стає лише у разі здійснення щодо неї усіх передбачених Кодексом процедур з дотриманням встановленого порядку їх вчинення, що обумовлено вимогами ч. 1 ст. 8 та ч. 1 ст. 9 КПК.

За даним кримінальним провадженням відносно ОСОБА_6 відбулося особисте повідомлення особи про її підозру, яке мала здійснити належна процесуальна особа шляхом «складення»,«вручення» та«здійснення» відповідного письмового повідомлення.

Відповідно до твердження у згаданої Постанові ВП ВС, повідомлення про підозру є системою («комплексом») процесуальних дій та рішень прокурора або слідчого під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами.

Частиною 2 ст. 22, ч. 1 ст. 277 КПК встановлено виключний перелік процесуальних осіб, які уповноважені здійснювати повідомлення про підозру. До таких осіб віднесені прокурор або слідчий за погодженням з прокурором.

Таке положення обумовлене особливими вимогами для здійснення повідомлення про підозру особі. За будь-яких умов таке повідомлення може здійснюватися лише за наявності достатніх доказів для підозри особі у вчиненні кримінального правопорушення.

У цьому контексті під достатністю, очевидно, слід розуміти наявність у кримінальному провадженні такої сукупності належних, допустимих, достовірних доказів, отриманих у даному провадженні відповідно до встановленої законом процедури в результаті всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин у їх взаємозв`язку, яка викликає у слідчого та прокурора внутрішнє переконання у достатньому з`ясуванні наявності обставин предмета доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття рішення щодо повідомлення про підозру особі.

Слідчий має право повідомляти особі про підозру лише за погодженням з прокурором, за умов: 1) здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, виключно віднесеного ст. 216 КПК до підслідності такого слідчого, та 2) визначення цього слідчого, у порядку п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК, керівником органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, логіко-структурний системний аналіз приписів, наведених у п. 15 ч. 1 ст. 3, статей 36, 40, ст. 216, ч. 1 ст. 276, статтях 277, 481 КПК, свідчить, що процесуальну дію у вигляді повідомлення про підозру особі може вчинити лише належний слідчий, до підслідності якого віднесене дане кримінальне провадження, за погодженням з прокурором процесуальним керівником, або прокурор процесуальний керівник у кримінальному провадженні.

Крім того слід зазначити, що у кримінальних провадженнях, які здійснюються не відносно спеціальних суб`єктів чинним КПК, взагалі не передбачено право доручити вручення повідомлення про підозру іншому слідчому, а останній не може доручити вручити складене ним повідомлення про підозру іншому слідчому через відсутність у останнього таких процесуальних повноважень (ч. 2 ст. 40 КПК).

З аналізу змісту статей 42, 277 КПК України випливає, що процесуального статусу підозрюваного (окрім випадку затримання), особа набуває не після складання тексту відповідного повідомлення, а лише після його належного вручення. Саме з цим моментом пов`язується набуття особою відповідних процесуальних прав після їх роз`яснення слідчим, прокурором.

У випадку неналежного здійснення повідомлення особі про підозру і не набуття нею процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні така особа, враховуючи викладені обставини, не може набути статусу обвинуваченого і підсудного навіть за умов складення щодо неї обвинувального акта.

Відповідно до частини 1 статті 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Системний аналіз імперативної норми права - частини 1 статті 278 КПК України вказує, що визначені законом посадові особи, виключно слідчий або прокурор, наділені правом вручити повідомлення про підозру виключно в день його складення.

Тобто, вказана імперативна норма правамістить категоричний припис, що безпосередньо визначають поведінку суб`єктів, не дозволяють відхилятися від них і не можуть бути замінені за рішенням (домовленістю) цих суб`єктів іншими умовами.

Разом з цим, суд зазначає, що 06.07.2018 року слідчим АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 було складено та погоджено прокурором повідомлення про підозру ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, яке в порушення частини 1 статті 278 КПУ України, тільки 18.07.2018 року о 15 год. 16 хв. повідомлено та вручено ОСОБА_6 , тобто не в день його складення, а через тривалий час (т. 12 а.с.181- 193; 202 214).

Крім того, відповідно до протоколу, допит слідчим ОСОБА_8 - ОСОБА_6 як підозрюваного відбувся 16.07.2018 року з 11 год. 07 хв. до 11 год. 10 хв. (т. 12 а.с.221), тобто до повідомлення про підозру останнього.

При цьому матеріали кримінального провадження не містять обґрунтування щодо порушення посадовими особами процесуального строку вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру не у визначений законом строк в день його складення.

Також під час судового розгляду кримінального провадження № 42015040030000033 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, судом встановлено, що на час складання, повідомлення та вручення останньому, станом на 06.07.2018 року - 18.07.2018 року, слідчим ОСОБА_8 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-2 КК України, у зазначеному кримінальному провадженні, в порушення вказаних імперативних норм КПК України, відсутнє процесуальне рішення посадової особи органу досудового розслідування - керівника, а саме, відповідна постанова, яка надавала повноваження слідчому ОСОБА_8 в кримінальному провадженні № 42015040030000033, приймати станом на 06.07.2018 року - 18.07.2018 року будь-які процесуальні рішення, проводити будь-які слідчі дії, тому слідчій ОСОБА_8 не мав жодного процесуального права складати, повідомляти та вручати ОСОБА_6 повідомлення про підозру у скоєні злочину, не мав жодного процесуального права проводити слідчі дії та складати відповідні процесуальні документи.

Суд зазначає, що станом на 06.07.2018 року - 18.07.2018 року, як і в подальшому, постанова керівника органу досудового розслідування, яка би надавала слідчому ОСОБА_8 процесуальне право складати, повідомляти та вручати ОСОБА_6 повідомлення про підозру у скоєні злочину, не існувала, та не існує до теперішнього часу, тому під час досудового розслідування взагалі, зокрема на виконання вимоги ст. 290 КПК України, стороні захисту надана не була, та прокурорами під час судового розгляду кримінального провадження, разом з доказами, районному суду не подана.

У своєї постанові від 28 квітня 2021 року (справа № 759/833/18, провадження № 51-5977 км 20), Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду зазначив, що відповідно дост. 92 КПКУкраїни на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбаченихст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст. 94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з положеннями ст.86, ст.87 КПКУкраїни доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбаченихКПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. При цьому, в аспекті належного суб`єкта необхідно розглядати, у тому числі, й слідчого та прокурора.

Пунктом 1 частини другоїстатті 87 КПКУкраїни регламентовано, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

У випадку здійснення слідчим чи прокурором, які не визначені відповідно до вимог кримінального процесуального закону як такі, що проводитимуть досудове розслідування та здійснюватимуть процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадження, дій, передбачених статтями36,40 КПК, то вони здійснюються неналежним суб`єктом, зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі від 28 квітня 2021 року (справа № 759/833/18, провадження № 51-5977 км 20), що також вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі від 03 березня 2021року (справа № 522/11807/18, провадження № 51-4687 км 20).

Також, у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584 кмо 18) викладено такий висновок: здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

В своїй постанові від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21) Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду вказала, що статтею 110 КПКустановлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч. 2 ст.39, ч. 1 ст. 214 КПКувзаємозв`язку з положеннямист. 110 цього Кодексу.

Об`єднана палата в контексті застосування приписівст. 110 КПКвиходить з того, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.

Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогамст. 110 КПК. При цьому, враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.

Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.

Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов`язане з дотриманням гарантій прав ісвобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб`єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об`єктивності владних суб`єктів.

Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Окремо, суд зазначає, що і у витягах з ЄРДР за даним кримінальним провадженням відсутні відомості та не зазначені слідчий СВ ДМУ ГУМВС України ОСОБА_39 , та слідчий СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 (т. 1 а.с.5; т. 10 а.с.3-4).

Водночас витяг з ЄРДР не може замінити процесуального рішення про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні, оскільки відповідно до пункту 2 глави 4 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення визначено, що витяг з Реєстру - згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації вРеєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування.

Таким чином, витяг з ЄРДР не є процесуальним рішенням, а отже, не породжує правових наслідків щодо визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.

На підставі викладеного вище, Об`єднана палата доходить висновку, що процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.

При цьому таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування.

В аспекті застосування приписів ч. 2 ст.39, ч. 1 ст. 214 КПКу взаємозв`язку зположеннямист.110цього Кодексу недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожномуст. 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свободправа на справедливий суд.

Відповідно дост. 62 Конституції Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

За змістом статей86,87 КПКдоказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, невід`ємною складовою якого є здійснення процесуальних дій уповноваженою на те особою в конкретному кримінальному провадженні. Збирання доказів неуповноваженою особою є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті застосування приписів статей412,438 КПК.

Підсумовуючи викладене, Об`єднана палата виходить з того, що у разі використання слідчим повноважень з проведення досудового розслідування без винесення процесуального рішення про визначення групи слідчих, до складу якої він входить на підставі такого процесуального рішення, він є неналежним суб`єктом проведення процесуальних дій.

Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.

Підсумовуючи суд зазначає, що за даним кримінальним провадженням недотримання встановлених законом приписів повідомлення про підозру ОСОБА_6 стало підставою виникнення негативних правових наслідків з точки зору дотримання принципів верховенства права та законності у кримінальному провадженні, які мають безпосередній результат, що повинен розглядатися як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, недійсність такої процесуальної дії та не набуття 18.07.2018 року процесуального статусу підозрюваного як в цілому, так і на протязі всього строку досудового розслідування кримінального провадження.

Оскільки повідомлення про підозру є визначальним для розпочатку процедури зібрання доказів винуватості щодо конкретно визначеної підозрюваної особи, недійсність даної процесуальної дії має наслідком недопустимість таких доказів.

6.8. Відповідно до витягу з кримінального провадження № 42015040030000033 від 27.05.2015 року правова кваліфікація кримінального правопорушення значиться за ст. 191 ч. 5 КК України.

Фабулою кримінального правопорушення (об`єктивною стороною) визначено те, що предметом злочину за даним кримінальним провадженням є квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 (т.1 а.с.5), що знайшло своє відображення як в повідомленні про підозру ОСОБА_6 , так і в обвинувальному акті.

Причому у вказаному витягу з кримінального провадження визначальним, ключовим моментом є те, що свідчить про наявність на час внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань господарчо-цивільного спору між суб`єктами господарчо-цивільної діяльності, ПП «ПФ «Віктор-13» та ГУ ВВ МВС України, щодо права власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 .

Суд зазначає,що господарчо-цивільнийправовий спірміж суб`єктамигосподарчо-цивільноїдіяльності,ПП «ПФ«Віктор-13»та ЗАТ«Будівельник-1»,ГУ ВВМВС Українищодо прававласності навказані квартириякі єоб`єктами їхспільної діяльності,мав довготриваючий характер,з ухваленнямсудових рішеньсудами різнихланок,як районними,так ігосподарчими,апеляційним таВищим господарськимсудом України,та якийвиник врезультаті письмовогоповідомлення директора ОСОБА_6 на адресуЗАТ «Будівельник-1»про розірваннядоговору №111от 04.03.2002року.

На думку суду наявність господарчо-цивільного правового спору між вказаними юридичними суб`єктами господарчо-цивільної діяльності щодо права власності на квартири, які за версією сторони обвинувачення вказані в обвинувальному акті як предмет злочину, виключає кримінальну відповідальність власника ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 за даним кримінальним провадженням за ч. 2 ст. 364-1 КК України.

6.9. Окремо суд звертає увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження є копія не скасованої постанови слідчого прокуратури Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська ОСОБА_43 від 16.06.2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6 за відсутністю в діях останнього складу будь-якого злочину (т. 13 а.с.92-95).

З наведених аргументів, викладених в постанові, слідує, що слідчим була дана оцінка встановлених взаємовідносин як директора ПП «ПФ «Віктор-13» ОСОБА_6 , так і в цілому господарської діяльності ПП «ПФ «Віктор-13» з ЗАТ «Будівельник-1», зокрема договорам між цими суб`єктами господарчо-цивільної діяльності щодо строків організації та виконання будівельних робіт в будинку АДРЕСА_4 , спільної фінансово-господарчої діяльності юридичних осіб.

Вказана постанова є вмотивованою та достатньо обґрунтованою і суд не вбачає підстав ставити висновки слідчого під сумнів, та враховує також той факт, що за даним кримінальним провадженням судом ухвалюється виправдувальний вирок відносно обвинуваченого, тому наявність зазначеної не скасованої постанови слідчого прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6 за відсутністю в діях останнього складу будь-якого злочину, жодним чином не впливає на остаточне судове рішення за даним кримінальним провадженням.

6.10. Даючи оцінку показам свідків обвинувачення: ОСОБА_19 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_31 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_14 , а також поясненням суду представника потерпілого ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Свідок ОСОБА_19 повністю підтвердив обставини, на які посилався обвинувачений ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_31 суду заявив, що його права з боку обвинуваченого ОСОБА_6 порушені не були, йому відомо про наявність спора між юридичними особами про право власності на квартири.

Інші свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , а також представник потерпілого ОСОБА_4 , також підтвердили суду, що між суб`єктами господарчо-цивільної діяльності, ПП «ПФ «Віктор-13» та ЗАТ «Будівельник-1», ГУ ВВ МВС України, щодо права власності на вказані квартири які є об`єктами їх спільної діяльності, мав довго триваючий характер, з ухваленням судових рішень судами різних ланок як місцевими районними, так і господарчими, який виник в результаті письмового повідомлення директора ОСОБА_6 на адресу ЗАТ «Будівельник-1» про розірвання договору № 111 от 04.03.2002 року.

Причому свідок ОСОБА_10 єдиректором ЗАТ «Будівельник-1» та зацікавленою особою, так як є ініціатором позовів від ЗАТ «Будівельник-1» до ПП «ПФ «Віктор-13», брав участь у судових засіданнях при розгляді справ місцевими, господарчими судами відносно спору про право власності на квартири, як брали участь у судових засіданнях представник потерпілого ОСОБА_4 , свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_23 , які суд вважає також є зацікавленими особами.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги і відхиляє покази свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_23 , оскільки на переконання суду, покази та пояснення вказаних осіб явно свідчать про їх зацікавленість та намагання штучно підлаштувати свої покази, пояснення під фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, та які встановлювалися під час дослідження доказів, з метою штучного створення доказу на користь сторони обвинувачення, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у скоєні злочину.

На переконання суду вказані покази є такими що ґрунтуються на припущеннях, тому не можуть бути беззаперечними доказами скоєння ОСОБА_6 злочину, викладеному в обвинувальному акті, та таких показів явно недостатньо для висновку сторони обвинувачення щодо визнання винуватості ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого злочину.

6.11. На думку сторони обвинувачення доказом винуватості ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України є копія гарантійного листа ПП « ОСОБА_34 » про передачу «Газопостачальній компанії» у розпорядження в строк до 01.10.2003 року квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_10 , що гарантує директор ПП « ОСОБА_34 » ОСОБА_6 (т.8 а.с.11; т.13 а.с.202).

Свідок ОСОБА_10 ,який єдиректором ЗАТ «Будівельник-1», підтвердив суду, що цей «лист» підписав він та ОСОБА_6

ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував факт складання та підписання ним з ОСОБА_10 вказаного гарантійного листа.

Дослідивши доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_10 суд вважає, що на відмінність доводів свідка ОСОБА_10 , доводи, які привів та обґрунтував ОСОБА_6 , є переконливі, заслуговують на увагу.

Так судом, з матеріалів кримінального провадження, досліджених під час судового розгляду доказів, з письмових пояснень ОСОБА_6 які він передав суду під час судових дебатів, встановлено наступне.

У 1992 р. в зв`язку з реорганізацією будівельної галузі і відсутністю фінансування ОСОБА_6 була засновано власна будівельна фірма « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В результаті господарської діяльності фірми було побудовано і здано в експлуатацію будинок № 9, в т.ч. його відокремлену секцію №1 за адресою: АДРЕСА_4 , надалі, згідно укладених договорів і актів прийому-передачі житла в секцію 1 будинку АДРЕСА_4 заселилися інвестори будівництва. ОСОБА_6 є засновником і директором Приватного підприємства "Віктор", яке в 2006 році було перереєстровано на "Приватна фірма"Віктор-13". Між ПП ПФ «Віктор-13», ЗАТ «Будівельник- 1» та інвесторами, серед яких є фізичні особи, протягом тривалого періоду часу триває цивільно-правовий спір щодо розподілу права власності на секцію 1 будинку АДРЕСА_4 . Вказані спірні правовідносини розглядалися різними судами різних інстанцій, якими було винесено ряд суперечливих рішень. Так, будинок АДРЕСА_19 було побудовано в 2006 році за гроші інвесторів та здано в експлуатацію в 2012 році приватною фірмою "Віктор". Вищезазначена відокремлена секція 1 будинку АДРЕСА_4 є самостійним об`єктом забудови, яка була введена в експлуатацію на 9 років пізніше, ніж інші секції будинку АДРЕСА_4 . Будь-яких інших забудовників, окрім ПП ПФ «Віктор-13», в будинку АДРЕСА_19 не існує. Згідно виписки з облікової книги КП ДМБТІ м. Дніпропетровська про реєстрацію багатоквартирного будинку від 26.06.2012 р. відокремлена секція 1 будинку АДРЕСА_4 зареєстрована за ПП "ПФ «Віктор-13». 04.03.2002 року між ПФ «Віктор» - забудовником та ЗАТ «Будівельник-1» - підрядником було укладено договір № 111 про спільну діяльність по завершенню будівництва та вводу в експлуатацію для подальшої реалізації першої окремої секції багатоквартирного будинку АДРЕСА_19 . Пунктами 7.2., 9.2. цього договору передбачено неможливість передачі своїх прав по договору третім особам без згоди іншої сторони, до закінчення будівництва (вводу в експлуатацію) та визначення остаточного розміру часток. В 2004 р. ЗАТ «Будівельник-1» звернувся до Господарського суду Дніпропетровські області з позовом до ПФ «Віктор» про визначення часток майна кожного в спільному будівництві (судова справа №18/71). Під час судового розгляду справи у Господарському суді Дніпропетровської області ПП «Віктор» стало відомо, що у порушення вищевказаних пунктів 7.2, 9.2 договору про спільну діяльність № 111 від 04.03.2002 р. директор ЗАТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 не узгодивши і питання с забудовником, уклав договір № 07 від 25.06.2003 року на будівництво 1-ї відокремленої секції будинку АДРЕСА_4 з ДП «Газопостачальною компанією» як з інвестором. В матеріалах справи (т. 7 а.с.28 і т. 8 а.с.12) знаходяться два зовсім різних варіанти договору № 07 від 25.06.2003 р. на різну кількість і різну площу квартир. Невідомо, який з цих договорів є чинним. Під час судового розгляду справи у Господарському суді Дніпропетровська області ПП «Віктор» з`ясувалось, що у подальшому ДП «Газопостачальна компанія» в особі директора ОСОБА_27 , видаючи себе забудовником, уклало договір №42 від 21.07.2003 року та №67 від 05.12.2003 року на будівництво житла в АДРЕСА_4 з Головним управлінням внутрішніх військ МВС України в особі командуючого ОСОБА_28 та отримало від останнього державні кошти в сумі 580587,15 гривень за квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 . В матеріалах справи (т. 10 а.с.64) є документ, згідно якого зазначено, що ДП «Газопостачальна компанія» вже знаходилася в стані банкрутства з 2004 року, тобто, вже під час розгляду справи в Київському Господарському суді. ЗАТ «Будівельник-1» та ДП «Газопостачальна компанія» на момент укладення договорів щодо будівництва житлового будинку по АДРЕСА_19 не мали необхідного обсягу правоздатності, що виключали можливість реального настання правових наслідків на підставі угод для їх сторін. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2004 року, встановлено факт відсутності на 18.03.2004 року введення в експлуатацію будинку АДРЕСА_4 і визнано за ЗАТ «Будівельник-1» право власності на 9 квартир ( АДРЕСА_3 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_30 , АДРЕСА_31 , АДРЕСА_32 , АДРЕСА_33 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_34 , АДРЕСА_35 . Разом з тим постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року встановлено, що після звернення ЗАТ «Будівельник-1» до суду, сторони листами від 04.03.2004 та 18.05.2004 дійшли згоди про розірвання договору № 111. Як на час подачі позовної заяви, так і на час прийняття оскаржуваного рішення, об`єкт будівництва з експлуатацію введено не було, тобто сторони не досягли мети, зазначеної в договорі про сумісну діяльність. Крім того, тією ж постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2004 року скасовано та провадження у справі припинено у зв`язку з тим, що до участі у справі не були залучені фізичні особи, які уклали з ПП «Віктор» договори про спільну діяльність, в якості співвідповідачів, на частку спірних квартир претендує Головне управління внутрішніх військ МВС України, яке отримало ці квартири від ДП «Газопостачальна компанія», а такі спори не підлягають вирішенню в господарських судах України. Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2005 року постанови. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року залишено без змін зазначено про непідвідомчість спорів за участю фізичних осіб, в даному випадку інвесторів, господарським судам України. Після того, ОСОБА_6 стало відомо про порушення обов`язків за угодою ЗАТ «Будівельник-1», 10.03.2004 року обвинуваченим було направлено лист Генеральному директору 3АТ «Будівельник-1» ОСОБА_10 з вимогою про розірвання договору № 111 від 21.03.2002 про спільну діяльність. Листом вих. № 94 від 18.05.2004 року ЗАТ «Будівельник-1» вказану вимогу задоволено та договір № 111 від 04.03.2002 р. з ПП «Віктор» було розірвано. Після розірвання 04.04.2004 р. договору № 111 з ЗАТ «Будівельник-1», ПФ «Віктор» розробило нову проектну документацію на секцію 1. будинку 9 по вул.Донецьке шосе в м. Дніпропетровську, було змінено договір оренди земельної ділянки з врахуванням введення в експлуатацію секцій 2,3 будинку 9 по вул. Донецьке шосе в м. Дніпропетровську, а саме зменшено її площу. Завершено будівництво секції 1 наведеного будинку 01.09.2006 року силами та коштами ПП «Віктор-13» та введено її в експлуатацію 17.05.2012 року. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.05.2005 року визнано право власності за Головним Управлінням Внутрішніх військ України в будинку 9 по Донецькому шосе в м. Дніпропетровську на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , без урахування того факту, що секція 1, яка є відокремленим самостійним об`єктом будівництва, не була введена в експлуатацію на момент винесення рішення і право власності на неї не було зареєстровано в установленому законом порядку для нерухомого майна. Вказане підтверджується копією рішення № 18/71 від 04.08.2003 року, яким дозволено Дніпропетровському слідчому ізолятору № 3 ввести в експлуатацію по Донецькому шосе у м. Дніпропетровську житловий будинок № 9 (секції 2,3) на 76 квартир з №№ 27-102. Також вказане підтверджується копією Декларації від 17.05.2012 року про готовність об`єкта до експлуатації, якою визначено готовим до експлуатації житловий будинок (секція 1) по вулиці Донецькому шосе, 9 у м. Дніпропетровську, власником якого є ПП «ПФ «Віктор-13». Таким чином, на цей час спірні правовідносини регулюються двома рішеннями Господарських судів, які суперечать одне одному. Згідно правової позиції ВСУ та ВС, яка була наведена в багатьох судових рішеннях в т.ч. в Постанові від 18.02.2015 р. у справі № 6-244 цс 14 зазначено наступне. "Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюються або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. На час укладення сторонами договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року № 978-IV та «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ. Ні зазначеними нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення. Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкту до експлуатації визначено зазначеними нормами." Як свідчить стала судова практика ВСУ та ВС, до моменту введення в експлуатацію будинок не є майном, а є будівельними матеріалами, які на праві власності належать забудовнику. Що стосується квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_22 зазначає наступне. Ці квартири знаходяться в висях 12-14 і згідно розподілу часток по Договору №111 з ЗАТ "Будівельник-1" повинні належати виключно ПП "ПФ "Віктор-13". Тобто, жодного дозволу на укладання договорів з інвесторами від ЗАТ "Будівельник-1 Фірма не потребувала. Необґрунтованим є твердження слідства, що ПП «Віктор» не мало права укладати договори з інвесторами. Вказане твердження спростовується змістом і договору № 111 з ЗАТ «Будівельник-1», яким прямо передбачено можливість учасників збільшувати внески, які уточнюються щомісячно з початку будівельних робіт відповідно до «Актів узгодження», які є документами, які фіксують внески сторін у спільну діяльність. ЗАТ «Будівельник-1» ухилявся від виконання своїх обов`язків передбачених вищевказаним пунктом 6.3 договору № 111, не підписував щомісячно відповідні «Акти узгодження». Разом з тим, пунктом 7 вищевказаного договору № 111 зазначено, що розподіл результатів спільної діяльності та часток у спільному майні можливий тільки за згодою сторін і тільки після закінчення будівництва та вводу об`єкту в експлуатацію. Таким чином передача квартир за актами приймання-передачі між ЗАТ «Будівельник-1» та ДП «Газопостачальна компанія» без узгодження цих дій з ПП «Віктор» виконана у порушення договірних зобов`язань. Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Жоден з договорів, які було укладено ПП «Віктор» з інвесторами - фізичними особами до цього часу не визнані недійсними судом та строк давності для їх оскарження заінтересованими особами та прокурором сплинув. В 2015 році в якості третьої особи ОСОБА_6 приймав участь в судових справах № 199/6096-15-ц та 199/6098/15-ц, які розглядав Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська щодо квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_22 . В результаті розгляду справ позивачам: Міністерству внутрішніх справ та Головному управлінню Нацгвардії України в позовних вимогах про витребування майна з чужого незаконного володіння, виселення без надання іншого жилого приміщення та визнання права на вселення було повністю відмовлено. Обидва рішення набрали законної сили після їх апеляційного перегляду. Що стосується квартир 14,20,23 та 26 за вищезазначеною адресою, зазначив наступне. На початку сумісної діяльності по договору №111 від 04.03.2002 року ОСОБА_6 мав усну згоду від директора ЗАТ "Будівельник-1" ОСОБА_10 на розпорядження цими квартирами, як взаємозалік за квартири АДРЕСА_23 та АДРЕСА_32 , які знаходяться в висях 12-14. але розпорядився ними саме ЗАТ "Будівельник-1". Потім, коли виникли суперечки, директор ЗАТ "Будівельник-1" ОСОБА_10 , без відповідного узгодження з забудовником, розпорядився майновими правами на вищевказані квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_10 , не зважаючи на Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2004 року та Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 року. Що стосується квартири АДРЕСА_11 за вищезазначеною адресою ОСОБА_6 зазначив, що вона взагалі знаходиться в секції 2 вищезазначеного будинку АДРЕСА_4 , і ні ПП "ПФ "Віктор-13", ні ЗАТ "Будівельник-1" до неї не мають жодного відношення. Ніякого гарантійного листа на ім`я генерального директора ДП «Газопостачальна компанія» про передачу у подальше розпорядження та оформлення права власності квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_12 в строк, який передбачений договором № 7 від 18.11.2003 р. ОСОБА_6 не підписував. Цього листа складено не на фірмовому бланку фірми "Віктор", крім того, взагалі немає дати його складання. Також, жодного сенсу в такому гарантійному листі для ПП ПФ "Віктор-13" не було, тому що ПП ПФ "Віктор-13" жодних договорів з ДП «Газопостачальна компанія» взагалі не мала. Вважає, що цей гарантійний лист має певні ознаки підробки. Крім того, наголошує на тому, що жодних грошових коштів від державних установ - Приватне підприємство "Приватна фірма"Віктор-13" або особисто він, її директор, не отримували, жодних договорів з ДП "Газопостачальна компанія" чи ГУ ВВ МВС України не укладали. Зобов`язань перед державою директор або фірма не має. Жодного зловживання і жодної шкоди для свого підприємства ПП "ПФ "Віктор-13" ним, як директором не було завдано, про що до суду надано відповідну заяву. Звертає увагу на численні процесуальні порушення та наявні протиріччя, які містять матеріали справи. В обвинувальному акті згадується статут фірми «Віктор» від 04.05.1992 р., проте сам статут від 04.05.1992 р. в матеріалах справи відсутній. Коли ж з`ясувалось, що грошових коштів фірма «Віктор» від держави не отримувала, статтю 191 без жодної заяви потерпілих було перекваліфіковано на ст. 364-1 ККУ, якої на момент вчинення так званого злочину в 2003-2005 рр. взагалі не було в Кримінальному кодексі. Тобто, його намагаються обвинуватити в скоєнні злочину за статтею, якої на момент вчинення злочину ще взагалі не існувало. Докази обвинувачення, які знаходяться в матеріалах справи є неналежним чином завіреними копіями. Будь які оригінали доказів, які надає сторона обвинувачення в матеріалах справи відсутні. Крім того, збір доказів по справі виконувався групою слідчих без відповідного процесуального документа, а саме в матеріалах справи немає постанови про призначення слідчого або слідчих. Таким чином вважає, що всі докази які надала до суду сторона обвинувачення є неналежними і недопустимими, про що подаю відповідне клопотання. Також звертає увагу суду, що зазначена у обвинувальному акті, начебто спричинена ним, матеріальна шкода Головному Управлінню внутрішніх військ МВС України у сумі 568587,15 грн. не підтверджена матеріалами кримінального провадження, оскільки право власності на квартири, зазначені в повідомлені про підозру за рішенням суду перейшло до Головного Управління внутрішніх військ МВС України, тобто шкода відсутня. Також наголошує, що ЗАТ "Будівельник-1" вже неодноразово раніше звертався до прокуратури та МВС, всі ці факти і обставини вже неодноразово перевірялись. До суду було надано постанову слідчого Сорокіна про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_6 від 16.04.2004 р. Наприкінці спростовує твердження обвинувачення в обвинувальному акті:" Реалізуючи злочинний задум". Усі його договори з інвесторами були укладені ще до моменту набрання законної сили Рішенням Київського господарського суду в 2005 р. Забудовник не має бути обмежений в своєму законному праві вчиняти будь які дії і укладати будь які договори у відповідності до законодавства України. Він є орендарем землі і саме він є майбутнім власником і розпорядником майна. Утримання під`їзду (секції 1 в будинку АДРЕСА_4 ) особисто ним, як директором приватної фірми "Віктор-13" з моменту закінчення будівництва в 2006 р. до моменту здачі в експлуатацію в 2012р. потребувало дуже великих зусиль та грошових коштів. Оплата рахунків за тепло, воду та ін. час від часу здійснювалась навіть за рахунок його особистих пенсійних виплат. Будинок зданий до експлуатації, нормально функціонує, всі фізичні особи інвестори, що укладали договори з ЗАТ"Будівельник-1" та з ПП "ПФ Віктор-13", мають тут житло.

Окремо суд зазначає, що «гарантійний лист», на який посилається сторона обвинувачення та свідок ОСОБА_10 , є копією гарантійного листа ПП «Віктор» про передачу «Газопостачальній компанії» у розпорядження в строк до 01.10.2003 року квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_10 , що нібито гарантує директор ПП «Віктор» ОСОБА_6 .

Суд вважає звернути увагу на наступне.

Загальні вимоги до оформлення гарантійного листа такі ж, як до службових листів, однак є певні особливості.

Гарантійний лист це, з юридичної точки зору, діловий некомерційний документ, який відноситься до службового листування і є одним з видів сучасного ділового циклу, в якому адресант дає гарантію щодо виконання певних умов або вчинення деяких дій в інтересах конкретної персони, повинен містити підтвердження і гарантії реалізації взятих на себе обов`язків від однієї сторони, відносно іншої.

Гарантійний лист оформлюютьна бланку для листів (так званий фірмовий бланк), форму якого затверджує локальний нормативний акт організації Інструкція зділоводства, має бути завірений «мокрою» печаткою організації

Бланк гарантійного листа повинен містити такі реквізити: номер і дату вихідного документа; кому направлено гарантійного листа (адресат) назва організації; прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, якій воно адресовано.

Вказана копія «гарантійного листа» не складена на фірмовому бланку ПП «Віктор» та в ньому відсутні: дата складання; номер і дата вихідного документа.

На думку суду за цих обставин, та з огляду на обставини які повідомив ОСОБА_6 , вказана копія «гарантійного листа» не є доказом скоєння злочину.

За змістом ч. 1ст. 91КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, обставини які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Таким чином, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Відповідно до п.3.2.Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 р. №12-рп/2011, аналіз положення частини третьої статті 62Конституції України «обвинуваченняне можеґрунтуватися надоказах,одержаних незаконнимшляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина і з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою, тощо.

Відповідно до ч. 1ст. 22 КПКУкраїни кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченимиКПК.

Суд вважає, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

З огляду на викладене, виходячи із змістуст. ст. 36, 37, 38 КПК України, та вище вказаних правових позицій Верховного Суду, у слідчих у кримінальному проваджені не було повноважень здійснювати слідчі дії та приймати будь-які процесуальні рішення, не було повноважень які би надавали слідчому ОСОБА_8 процесуальне право складати, повідомляти та вручати ОСОБА_6 повідомлення про підозру у скоєні злочину, оскільки відсутні у кримінальному провадженні доручення керівника прокуратури - слідчому чи постанова про визначення відповідного слідчого або групи слідчих у кримінальному провадженні, та які прокурорами під час судового розгляду не подані суду, а тому всі рішення, прийняті слідчими, та слідчі дії виконані ними, в тому числі повідомлення слідчим ОСОБА_8 - ОСОБА_6 про підозру у скоєнні злочину, - є незаконними, а всі отримані докази під час слідчих дій на яких ґрунтується повідомлення про підозру ОСОБА_6 у скоєні злочину, визнаються судомнедопустимими,а саме:

- копії реєстраційних документів ЗАТ «Будівельник-1» (код 20203640);

- копії реєстраційних справ на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 ;

- копії реєстраційних документів ПФ «Віктор», свідоцтво № НОМЕР_1 ;

- копії реєстраційних документів ПП «Приватна Фірма «Віктор-13», код 20266272;

- копія реєстраційної справи № 173492012101, об`єкта нерухомості, який знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Донецьке шосе, буд. 9, квартири №№ 14, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 ;

- копії договорів та документів щодо будівництва будинку № 9 по вул. Донецьке шосе в місті Дніпро, де стороною є ЗАТ «Будівельник-1» (ЄРДПОУ 20203640);

- копії документів про рух грошових коштів в Дніпровському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», яким користувався ПП «ПФ» Віктор -13» (ЄРДПОУ 20266272), по розрахунковим рахункам: 26009085000219, 26004085107572;

- копії документів інвентаризаційної справи на квартири №14, 16, 20, 23, 25, 26, 27 у будинку № 9 по вул. Донецьке шосе у м. Дніпро; на квартири № 14, 16. 20, 23, АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 секції - 1 будинку №9 по вул. Донецьке шосе у м. Дніпро; житлового будинку літ. А-10 (секція 1), пандус а-3, ганки а-4, а-6, а-7, а-8 розташований у місті Дніпро по вул.Донецьке шосе, будинку № 9;

- копії документів на видачу дозволу на початок проведення будівельних робіт об`єкту будівництва, будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Донецьке шосе, 9; документів на видачу Декларації про готовність до експлуатації будинку № 9 по вул. Донецьке шосе в місті Дніпро Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 17.05.2012 за № ДП 1431207; дозволу на початок проведення будівельних робіт об`єкту будівництва будинку за адресою АДРЕСА_4 ; Декларації про готовність до експлуатації будинку № 9 по вул. Донецьке шосе, в місті Дніпро Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 17.05.2012 за № 1431207;

- документи про рух грошових коштів ПАТ КБ «Приватбанк», яким користувався ПП «ПФ» Віктор - 13» (ЄРДПОУ 20266272) по розрахунковим рахункам: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , НОМЕР_18 , НОМЕР_19 , НОМЕР_20 , НОМЕР_21 , НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , НОМЕР_24 ;

- копія гарантійного листа ПП «Віктор» про передачу «Газопостачальній компанії» у розпорядження в строк до 01.10.2003 року квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_10 , що гарантує директор ПП «Віктор» ОСОБА_6 ;

- копія судової справи № 34/324-18/141 Господарського суду м. Києва;

- копія судової справи Господарського суду Дніпропетровської області № 18/71 - 2004 року;

- копія судової справи № 403/12515/12 Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Згідно ст.62 Конституції України, положень ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено те, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Суд виходить з того, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення.

Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства від 08 лютого 1996 року.

Крім цього, принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справ з упередженої думки, що обвинувачений скоїв злочин, котрий йому ставиться в вину, а обов`язок доказування лежить на органах обвинувачення і будь-який сумнів повинен тлумачиться на користь обвинуваченого.

Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Статтею 373 КПКУкраїни встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч.1ст.284 цього Кодексу.

За приписами п.2 ч.1 ст.373 КПК України, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.

На підставі викладеного ОСОБА_6 підлягає виправданню в повному обсязі за висунутим йому обвинуваченням в порядку п.2 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки не доведено вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, в якому він обвинувачуються.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 369-371, п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, ст. 374, ч. 15 ст. 615 КПК України суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати невинуватимв пред`явленомуобвинуваченні увчиненні злочинів,передбачених ч. 2 ст. 364-1 КК України та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення.

Скасувати арешт майна, який накладений на підставі ухвал слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_44 від 26.07.2018 року:

-на квартиру АДРЕСА_16 (т.13 а.с.146-149);

-на квартиру АДРЕСА_17 (т.13 а.с.151-154);

-на квартиру АДРЕСА_13 (т.13 а.с.156-159);

-на квартиру АДРЕСА_12 (т.13 а.с.161-164);

-на квартиру АДРЕСА_12 (т.13 а.с.166-169);

-на квартиру АДРЕСА_14 (т.13 а.с.171-174);

-на квартиру АДРЕСА_18 (т.13 а.с.176-179);

-на квартиру АДРЕСА_15 (т.13 а.с.181-184).

Відповідно до ст.100 КПК України речові докази: копії опису документів, що надаються юридичній особі: Державному реєстратору для включення відомостей про юридичну особу до ЄДР - 120/0 - 024635; Державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до установчих документів - 105/01-024635; Державному реєстратору для щорічного підтвердження відомостей про юридичну особу - 106/02- 024635; Державному реєстратору для щорічного підтвердження відомостей про юридичну особу - 106/02- 024635; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Підтвердження відомостей про юридичну особу» - 106/4-777/3; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Корегування» - 777/6; копію обкладинки юридичної справи ЗАТ «Будівельник-1», копію внутрішнього опису реєстраційної справи №005162, код 20203640; копію переліку документів реєстраційної справи №005162 ЗАТ «Будівельник-1»; копії опису документів, що надаються юридичною особою: Державному реєстратору для включення відомостей про юридичну особу до ЄДР - 120/0-024635; Державному реєстратору для включення відомостей про юридичну особу до ЄДР - 120/0-5162; копії переліку документів поданих для державної реєстрації змін № 1 до статуту ЗАТ «Будівельник-1» шляхом викладення його в новій редакції 120/0-5162; копії опису документів, що надаються юридичною особою: Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Корегування» 777/1 - 005162; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Підтвердження відомостей про юридичну особу» -106/2-005162; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Підтвердження відомостей про юридичну особу» - 106/3-777/4; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Корегування» 777/4 - 005162; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Підтвердження відомостей про юридичну особу» - 106/5-5162; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані із змінами в установчих документів» -107/6-5162; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Внесення рішення засновників юридичної особи або уповноваженого органу щодо припинення юридичної особи» - 110/7-5162; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Внесення рішення засновників про відміну власного рішення щодо припинення юридичної особи» - 132/8-5162; Державному реєстратору для проведення реєстраційної дії «Підтвердження відомостей про юридичну особу» - 106/9-5162, копії реєстраційних справ: № 173492012101; №173595412101; № 173541712101; № 173569312101; № 173622812101, копії документів інвентаризаційної справи №49237 та №26025, а саме на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_13 ; копію декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а саме житлового будинку (секція АДРЕСА_36 від 17.05.2017 ДП 14312077072; копію листа Департаменту ДАБІ у Дніпропетровській області від 08.02.2018 № 1004-1.15/260; копію регламенту комплексного банківського обслуговування; копію картки зі зразками підписів від ПП «Віктор-13»; копію довідки зразку печаті ПП «Віктор-13»; повідомлення про взяття на облік юридичної особи, копію виписки з ЄДР ПП «Віктор-13»; копію довідки №3441; копію статуту ПП «Віктор-13»; копію свідоцтва № НОМЕР_25 , копію довідки ІНН ОСОБА_6 ; копію паспорту ОСОБА_6 ; копію картки зі зразками підписів від ПП «Віктор-13»; копію довідки з відбитками печатки; копію розпорядження № 1; копію довідки № 313; копію заяви про відкриття рахунку; виписки по розрахункових рахункам №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_17 , НОМЕР_18 , НОМЕР_19 , НОМЕР_20 , НОМЕР_21 , НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , НОМЕР_24 ; копії договорів №№ 07, 67, 42, 111; копію листа вих. 121 від 28.11.2003; копію листа вих. 60/2-ДП від 16.02.2004; копію акту прийому - передачі до договору № 07; копію актів прийому - передачі квартир №№ 26, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_11 власникам; клопотання вих. № 231; копію Акту робочої комісії від 01.02.2005 р.; копію листа вих. № 79; копію довідки; копію Акту прийому-передачі квартири АДРЕСА_8 ; копію листа вих. № 101; копію Акту прийому-передачі від 20.12.2003 р.; копію листа вих. № 128 з повідомленням про отримання; копію додаткової інформації вих. 112; лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 26.02.2018 № 04.6-21/38-333; виписку щодо руху грошових коштів по особовому рахунку № НОМЕР_26 ; виписку щодо руху грошових коштів по особовому рахунку № НОМЕР_2 ; копії документів, які знаходяться у судовій справі №18/71-2004, яка перебуває у володінні Господарського суду Дніпропетровської області; флеш-накопичувач «0938661446»; CD-R диск Verbatim; копію гарантійного листа ПП «Віктор» про передачу у розпорядження «Газопостачальній компанії» квартир №№ 14, 16, 23, 26; копію акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку Донецьке шосе, 9, - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Дата ухвалення рішення30.09.2022
Оприлюднено24.01.2023
Номер документу106524241
СудочинствоКримінальне

Судовий реєстр по справі —199/6479/18

Ухвала від 21.02.2023

Кримінальне

Дніпровський апеляційний суд

Піскун О. П.

Ухвала від 11.11.2022

Кримінальне

Дніпровський апеляційний суд

Коваленко Н. В.

Ухвала від 04.11.2022

Кримінальне

Дніпровський апеляційний суд

Коваленко Н. В.

Вирок від 30.09.2022

Кримінальне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

ВОРОБЙОВ В. Л.

Ухвала від 30.12.2020

Кримінальне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

Воробйов В. Л.

Ухвала від 04.12.2019

Кримінальне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

Воробйов В. Л.

Ухвала від 28.11.2019

Кримінальне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

Воробйов В. Л.

Ухвала від 07.11.2019

Кримінальне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

Воробйов В. Л.

Ухвала від 17.09.2019

Кримінальне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

Воробйов В. Л.

Ухвала від 16.11.2018

Кримінальне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

Воробйов В. Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні