Постанова

від 30.09.2022 по справі 209/4120/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6211/22 Справа № 209/4120/21 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О.О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И ЛА :

У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в березні 2021 року до нього звернувся його знайомий ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , з проханням надати в борг 4000 доларів США.

Приймаючи до уваги той факт, що з ОСОБА_1 він був знайомий на протязі певного часу та не мав підстав сумніватися в його порядності, він по домовленості з останнім, передав йому грошові кошти в доларах США, про що свідчить власноручно написана розписка ОСОБА_1 від 27.03.2021 року.

Так, згідно розписки, всього ним було передано 4000 доларів США, що складає 106768,00 грн. за офіційним корсом НБУ, станом на вересень 2021 року.

Як було оговорено ним з відповідачем, і було вказано в розписці, гроші він повинен був повернути через місяць.

Зважаючи на те, що на час передачі грошових коштів відповідачу, він покладався на його порядність, тому вважав, що достатньо власноручного написання відповідачем письмової розписки.

Крім того, вважає, що своїми діями (неповерненням суми боргу) за договором позики відповідач завдав йому моральної шкоди, адже в результаті неповернення суми боргу за договором позики, він несе матеріальні збитки, і йому було завдано моральної шкоди.

Беручи до уваги глибину, тяжкість емоційних переживань та душевних страждань яких він зазнав, та не бажання відповідача відновити порушені його права, компенсацію моральної шкоди оцінює в 10000 грн.

З урахуванням наведеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму позики в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США, що складає еквівалент 106768 (сто шість тисяч сімсот шістдесят вісім) гривень 00 копійок; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10000 (десять тисяч) гривень; судові витрати покласти на Відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму позики в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США, що складає еквівалент 106768 (сто шість тисяч сімсот шістдесят вісім) гривень 00 копійок; моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) гривень, та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1077 грн. 69 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 березня 2021 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в день підписання договору грошові кошти в сумі 4000 доларів США, що підтверджується розпискою. Згідно вказаної розписки позика була отримана ОСОБА_1 на строк один місяць (а.с.9).

15.10.2021 року на адресу відповідача ОСОБА_1 позивачем ОСОБА_2 була направлена боргова вимога з проханням негайно вирішити питання про повернення грошових коштів (а.с.8).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач отримав у борг грошові кошті, зобов`язання за укладеним договором відповідач не виконав, а тому порушене право позивача підлягає захисту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є стягнення грошових коштів за договором позики.

Так, поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, строковим або безстроковим, оплатним або диспозитивно безоплатним.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч.1 ст.1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

У ст. 1049 ЦК України визначено обов`язок позичальника повернути позику. Так, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103 цс 16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79 цс 14, від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13 висловлена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, у постанові у справі № 6-50цс16 від 24 лютого 2016 року.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 8 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що позивачем на підтвердження укладення між сторонами договору позики та його умов, надано розписку, відповідно до якої позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 4000 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути на протязі одного місяця.

Відповідно до ст. 509-510, 525, 526, 625 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст.530 та ст. 612 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 30 000 грн.

Відповідно до ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності з ч.1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідач відповідних доказів щодо відсутності у нього волевиявлення на укладання договору позики та отримання у борг суми грошових коштів суду не надано.

Апелянт належними і допустимими доказами не довів факт застосування до нього психологічного тиску з боку інших осіб, вчинення правочину проти справжньої волі, наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюються.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання договору позики недійсним з цих підстав, визначених ст. 231 ЦК України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що діями відповідача позивачеві завдана моральна шкода, яка виразилася в тому, що порушені його законі права, як власника, які закріплені ст. 41 Основного Закону - Конституції України від 28 червня 1996 року, тобто він позбавлений права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Позивач зазнав фізичних страждань, був порушений його нормальний життєвий уклад, він переживав як людина, у якої фактично вилучили грошові кошти та був позбавлений права на нормальне життя в зв`язку з тим, що відповідач навмисно ухиляється від виконання взятого на себе зобов`язання за договором позики.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув моральну шкоду у визначеному розмірі.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: