Постанова

від 29.09.2022 по справі 200/15210/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2181/22 Справа № 200/15210/18 Суддя у 1-й інстанції - Женеску Е. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради

на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності на об`єкт інвестування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання права власності на об`єкт інвестування.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

30 березня 2018 року він уклав з ОСОБА_2 інвестиційний договір будівництва об`єктів нерухомості, предметом якого було спільне будівництво нерухомого майна з отриманням у загальну пайову власність сторін відповідних часток у будинках на умовах і в порядку, передбачених договором.

ОСОБА_1 , як замовник будівництва зобов`язався інвестувати та організувати будівництво, а ОСОБА_2 , як інвестор - здійснити його фінансове інвестування.

Договором був встановлений графік інвестування, проте відповідач грошові кошти не вніс, що змусило позивача самостійно, за власний кошт проводити будівельні роботи.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд:

- розірвати інвестиційний договір будівництва об`єкта нерухомості від 30 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати за ним право власності на: житловий будинок, загальною площею - 987,7 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею - 1 232,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 2, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 3, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 4, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 2, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 3, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 4, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 7, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 8, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 9, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 10, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 11, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 12, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 13, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 14, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 15, загальною площею - 16,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року позовні вимоги - задоволено.

Розірвано інвестиційний договір будівництва об`єктів нерухомості від 30 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ..

Визнано за ОСОБА_1 право власності на:

житловий будинок, загальною площею - 987,7 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

житловий будинок, загальною площею - 1 232,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 2, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 3, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 4, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ;

паркувальне місце № 1, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 2, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 3, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 4, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 7, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 8, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 9, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 10, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 11, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 12, загальною площею - 16,4 кв.м, паркувальне місце № 13, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 14, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 15, загальною площею - 16,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав умов інвестиційного договору будівництва об`єктів нерухомості належним чином, а саме, не здійснив інвестування, не може провести компенсацію понесених позивачем витрат, тому наявні підстави для задоволення вимог щодо розірвання вказаного договору.

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, які розташовані на АДРЕСА_3 . Цільовим призначенням зазначених земельних ділянок є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Як законний власник земельних ділянок ОСОБА_1 прийняв рішення збудувати житлові будинки та паркувальні місця, уклавши з ОСОБА_2 відповідний інвестиційний договір. Оскільки відповідач не виконав свої обов`язки за інвестиційним договором та не здійснив фінансування будівництва, позивач провів будівельні роботи власним коштом. Враховуючи неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за інвестиційним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач втратив право на частку у збудованих позивачем житлових будинках та паркувальних місцях.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем до матеріалів справи долучено технічні паспорти на нерухоме майно, збудоване позивачем, в яких відображено поповерховий план будівель, перелік та площі приміщень, з яких вони складаються; технічний висновок експерта щодо дотримання при будівництві архітектурних, будівельних, санітарних норм. Будівництво нерухомого майна було здійснено на земельній ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності, без порушення цільового призначення земельної ділянки та за власні кошти. Готовність житлових будинків та паркувальних місць до експлуатації у всіх аспектах визначена будівельно-технічним висновком. Тому, суд вважав за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо визнання його права власності на житлові будинки та паркувальні місця, які предметом спору.

Не погодившись із вказаним рішенням, перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради задоволено.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року скасовано, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми статей 182, 319, 328, 331 375, 376 ЦК України та частини першої, другої, п`ятої, восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", але суд першої інстанції їх фактично не врахував.

Крім того, на переконання апеляційного суду, розгляд цієї справи відбувся з порушенням норм процесуального права щодо територіальної юрисдикції, оскільки позов пред`явлено щодо визнання права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , які не належить до території Бабушкінського району міста Дніпра. Спірне нерухоме майно знаходиться на території Жовтневого району міста Дніпра. Ця обставина є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано.

Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску вказаного строку поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку не є належним мотивуванням для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд передчасно та безпідставно відкрив апеляційне провадження.

Крім того, перший заступник прокурора Дніпропетровської області звертався з апеляційною скаргою на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради.

Матеріали справи свідчать, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження та вирішив справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради. Водночас суд, всупереч нормам статей 356, 357, 358 ЦПК України, не дослідив та вирішив питання щодо відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження щодо розгляду апеляційної скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року поновлено першому заступнику прокурора Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради, строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року.

Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року.

Справу призначено до судового розгляду.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок літ.А-4, загальною площею - 987,7 кв.м., паркувальні місця № 1-6, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та житловий будинок літ.А-4, загальною площею - 1 232,5 кв.м., паркувальні місця № 1-15, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу, Дніпровська міська рада підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа, смс-повідомлень та телефонограм.

Так, матеріалами справи підтверджено особисте отримання позивачем та відповідачем повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (т.3 а.с.4,18,19,41).

Крім того, судом апеляційної інстанції було особисто повідомлено в телефонному режимі - телефонограмами, позивача та його представника, а саме: про дату та час розгляду справи, обов`язкову явку позивача в судове засідання та право подати до суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про що складено відповідні телефонограми, які зареєстровані в журналі телефонограм.

Однак, від позивача та його представника клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (поза межами зали суду) не надійшло.

В судовому засіданні представники Дніпропетровської обласної прокуратури апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися.

26 вересня 2022 року від представника Дніпровської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю представника в судовому засіданні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по іншій справі.

Колегія суддів звертає увагу, що Дніпровська міська рада є юридичною особою, в штаті якої працює не один юрисконсульт, а тому участь представника в судовому засіданні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська не є підставою для відкладення розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Крім того, думка та пояснення представника Дніпровської міської ради щодо суті спору були заслухані судом апеляційної інстанції в минулих судових засіданнях.

29 вересня 2022 року представник позивача - адвокат Борисова Т.В., в черговий раз подала клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що позивач знаходиться за межами України.

Колегія суддів звертає увагу, що представник ОСОБА_1 - адвокат Борисова Т.В. перед минулими судовими засіданнями, які були призначені: на 07 квітня 2022 року, 19 травня 2022 року, 07 липня 2022 року, 01 вересня 2022 року, подавала аналогічні клопотання про відкладення розгляду справи, які були колегією суддів задоволені.

Колегія звертає ще раз увагу, що позивача особисто, шляхом надсилання телефонограми було сповіщено про день та час розгляду справи, про визнання його явки обов"язковою та можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак, будь-яких клопотань позивачем не було подано до суду.

Крім того, в черговий раз, в судове засідання не з"явилась також і представник позивача - адвокат Борисова Т.В. Доказів поважності причин її відсутності у судовому засіданні не надала.

Колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Пунктами 10, 11 частини другої статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Відповідно до рекомендацій роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених Радою суддів України 02 березня 2022 року, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, слід керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні на день розгляду даної справи.

На день розгляду даної справи на території Дніпропетровської області не ведуться активні бойові дії, що свідчить про те, що поточна обстановка у даному регіоні є стабільною.

Також, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони не мають можливості, за об`єктивних обставин, брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою технічних засобів, визначених ЦПК України.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами варто було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності не з`явившихся учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:02:291:0008, площею 0,1 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 березня 2018 року № 119151622 та земельної ділянки кадастровий номер: 1210100000:02:291:0013, площею 0,05 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 березня 2018 року № 116729428, які розташовані по АДРЕСА_3 . Цільовим призначенням зазначених земельних ділянок є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Як законний власник земельних ділянок, ОСОБА_1 прийняв рішення збудувати житлові будинки та паркувальні місця, уклавши з ОСОБА_2 відповідний інвестиційний договір. Оскільки відповідач не виконав свої обов`язки по договору та не здійснив фінансування будівництва, позивач провів будівельні роботи власним коштом.

Також установлено, що сторони погодили наступний розподіл частки кожного у збудованому майні: інвестор - частка в розмірі 50 % у загальній пайовій власності на житлові будинки та паркувальні місця; забудовник - частка в розмірі 50 % у загальній пайовій власності на житлові будинки та паркувальні місця (пункт 2.3.1 договору).

Згідно пункту 2.10 договору, якщо зобов`язання з внесення інвестиції виконуються інвестором в обсязі, що не відповідає передбаченому цим договором, розмір об`єкта інвестування, що передається інвесторові, визначається згідно з обсягом фактично здійсненого фінансування з вирахуванням визначеної згідно з цим договором суми відповідальності інвестора за невиконанням договору.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на об`єкт інвестування, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, які розташовані на АДРЕСА_3 . Цільовим призначенням зазначених земельних ділянок є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Як законний власник земельних ділянок ОСОБА_1 прийняв рішення збудувати житлові будинки та паркувальні місця, уклавши з ОСОБА_2 відповідний інвестиційний договір. Оскільки відповідач не виконав свої обов`язки за інвестиційним договором та не здійснив фінансування будівництва, позивач провів будівельні роботи власним коштом. Враховуючи неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за інвестиційним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач втратив право на частку у збудованих позивачем житлових будинках та паркувальних місцях.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем до матеріалів справи долучено технічні паспорти на нерухоме майно, збудоване позивачем, в яких відображено поповерховий план будівель, перелік та площі приміщень, з яких вони складаються; технічний висновок експерта щодо дотримання при будівництві архітектурних, будівельних, санітарних норм. Будівництво нерухомого майна було здійснено на земельній ділянки, яка належить позивачу на праві приватної власності, без порушення цільового призначення земельної ділянки та за власні кошти. Готовність житлових будинків та паркувальних місць до експлуатації у всіх аспектах визначена будівельно-технічним висновком. Тому суд вважав за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 щодо визнання його права власності на житлові будинки та паркувальні місця, які предметом спору.

Проте, колегія суддів з рішенням суду в цій частині не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Щодо наявності повноважень для звернення прокурора з апеляційною скаргою в інтересах Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають, власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу - у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

У судовому процесі, зокрема, у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).

Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частина перша статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс39).

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту, інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання цивільному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави у цивільному суді або відсутні підстави для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому частиною четвертою статті 185 ЦПК України.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Норма статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

Звернення першого заступника прокурора області до суду з апеляційною скаргою на захист інтересів держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради, обґрунтовано порушенням законних прав та інтересів Дніпровської міської ради, як органу місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження щодо регулювання містобудівної діяльності на території міста Дніпро та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, як органу до обов`язків якого входить контроль за дотриманням вимог містобудівного законодавства на території міста Дніпро.

Пред`явленню апеляційної скарги прокурора, встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру, передувало листування з Дніпровською міською радою та виконавчими органами.

Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 2 листами № 49/1-313вих.19 від 12 лютого 2019 року, № 46/1-1684вих.19 від 30 липня 2019 року повідомлено Дніпровську міську раду, а також за № 46/1-1351вих.19 від 19 червня 2019 року, № 46-4928вих.19 від 06 листопада 2019 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про існування цивільної справи № 200/15210/18 та поставлено питання про вжиття заходів щодо апеляційного оскарження рішення суду у вказаній справі.

Однак, Дніпровська міська рада та Управління державного архітектурно- будівельного контролю Дніпровської міської ради обмежились інформацією на вказані листи, в яких повідомлено про не залучення їх судом до участі у справі, а також невжиття заходів щодо апеляційного оскарження рішення суду.

Вказане дає підстави вважати про наявність «виключного випадку», передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", що дає підстави для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах Дніпровської міської ради у вказаній справі.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 915/20/18 дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування.

Суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Діючим законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07 травня 2018 року у справі № 910/18283/17, від 10 липня 2018 року у справі № 812/1689/16, постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17-ц).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Відтак прокурор, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 56 ЦПК України, належним чином обґрунтував підстави для свого представництва інтересів держави в суді у цьому спорі.

Щодо визнання права власності на спірний об`єкт.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами першою, другою, четвертою статті 373 ЦК України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 520/8970/18.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Як убачається з матеріалів справи, що земельні ділянки з кадастровими номерами 1210100000-02-291:0013 та 1210100000:02:291:0008, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 отримав у власність на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 30 березня 2018 року та поділу в натурі земельної ділянки від 12 березня 2018 року з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно інформаційного листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради за № 12/19-184 від 12 серпня 2019 року, за матеріалами генерального плану розвитку міста та плану зонування території, вищевказані земельні ділянки знаходяться в зоні садибної житлової забудови.

Разом з тим, встановлено, що фактично позивачем здійснено будівництво не індивідуальних, а багатоквартирних житлових будинків, що дає підстави вважати, що будівництво здійснюється на земельній ділянці не відведеній для цієї мети (аналогічний висновок викладено Верховним Судом в постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 818/260/17).

Згідно роз`яснень, наведених у пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 № 6 "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)", при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

У пункті 9 цієї постанови зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України "Про основи містобудування" спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 3 ЦПК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Враховуючи наведене, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог статті 119 ЦПК обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об`єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог статті 121 ЦПК залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими частиною другою статті 121 ЦПК. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт ((статті 34, 37 цього Закону) (пункт 21 постанови Плунуму)).

Відповідно до статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Згідно з частинами першою, другою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Аналогічна норма закріплена у пункті 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Згідно інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 10/1-452 від 01 липня 2019 року, № 10/1-701 від 07 листопада 2019 року, Реєстр дозвільних документів не містить інформації про реєстрацію документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених об`єктів за адресами: АДРЕСА_3 та 32А у м. Дніпро.

Згідно інформації Департаменту по роботі з активами Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради № 12/19-184 від 12 серпня 2019 року встановлено, що за матеріалами генерального плану розвитку міста та плану зонування території земельна ділянка за адресою АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 знаходиться в зоні присадибної житлової забудови.

За даними інформаційної бази містобудівного кадастру замовнику ОСОБА_1 надано будівельні паспорти на будівництво індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_5 ) від 05 квітня 2018 року № 16/28-74 (земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:02:291:0013), якими передбачено будівництво одноповерхового житлового будинку з мансардою загальною площею 161,70 кв.м.; 2) від 14 червня 2018 року № 16/28-157 (земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:02:291:0008), якими передбачено будівництво двоповерхового житлового будинку з мансардою загальною площею 275,30 кв.м.

На момент видачі будівельних паспортів відповідно до пункту 1.2 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 103 від 05 липня 2011 року (у редакції наказу від 25 лютого 2013 року № 66, зареєстрованого у Міністерсті юстиції України 22 липня 2011 року за № 902/19640), будівельний паспорт забудови земельної земельної ділянки визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного) з площею до 300 квадратних метрів. Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів на зазначених земельних ділянках управлінням не надавались.

За даними містобудівного кадастру та адресного плану міста офіційно адреси: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавались, інформація про відповідні документи, на підставі яких були присвоєні або змінені ці адреси, відсутня.

Листом № 10/1-705 від 12 листопада 2019 року Управління державного архітектурно- будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлено про те, що 16 квітня 2018 року за № ДП061181060809 було зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорту по об`єкту «Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_3 » зареєстровано 16 квітня 2018 року за № ДП061181060809, замовник ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:02:291:0013) (а.с.17-18 т.2).

Посадовими особами Управління державного архітектурно- будівельного контролю Дніпровської міської ради 20 червня 2019 року здійснено виїзд для проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000-02-291:0013.

За результатами виїзду встановлено, що збудована будівля не відповідає зазначеним параметрам будівельного паспорту, а саме: за будівельним паспортом - одноповерховий з мансардним поверхом, фактично - чотири поверхи та мансардний.

Наказом Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 45/СК від 12 серпня 2019 року повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорту по вищезазначеному об`єкту скасовано на підставі частини другої статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у зв`язку з зазначенням замовником будівництва ( ОСОБА_1 ). в повідомленні недостовірних даних) (а.с.26 т.2).

Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорту по об`єкту «Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_3 » зареєстровано 18 червня 2018 року за № ДП061181690315, замовник - ОСОБА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:02:291:0008).

Посадовими особами Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради 24 жовтня 2018 року здійснено виїзд для проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:02:291:0008.

За результатами виїзду встановлено, що збудована будівля не відповідає зазначеним параметрам будівельного паспорту, а саме: за будівельним паспортом поверховість - перший, другий та мансардний поверхи, а фактично - три поверхи та мансардний; геометричні розміри в плані - за будівельним паспортом 14*7 м, а фактично 12*24 м.

Наказом Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 172/СК від 26 листопада 2018 року повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорту по вищезазначеному об`єкту скасовано на підставі частини другої статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у зв`язку з зазначенням замовником будівництва ( ОСОБА_1 ). в повідомленні недостовірних даних) (а.с.27 т.2).

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги статті 376 ЦК України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

В свою чергу, загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, передбачені статтею 331 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатаці. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Виходячи зі змісту статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає в особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості та, зокрема, введення його в експлуатацію.

Проте, всупереч зазначеним нормам законодавства, суд першої інстанції ухвалив рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно без прийняття його в експлуатацію.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку законом не передбачено.

Закінчені будівництвом і підготовлені до експлуатації відповідно до затвердженого проекту об`єкти підлягають введенню в експлуатацію в порядку, який встановлений чинним законодавством, а не в судовому порядку (висновок Верховного Суду у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 465/674/14).

Як убачається з положень Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Отже, рішення суду про визнання права власності на спірне нерухоме майно без введення його в експлуатацію є невиправданим втручанням суду у дискреційні повноваження уповноважених державою органів, що йде у розріз з основними завданнями судочинства.

Також, колегія суддів зазначає, що у суді підлягають захисту існуючі майнові права та останні не можуть виникати на підставі судового рішення.

Встановлено, що позивач не надав доказів з приводу того, що між ним та відповідачем існує реальний спір про право власності, у зв`язку з чим порушуються його права.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що позивач не звертався до компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право, під час розгляду справи в суді першої інстанції не ставив питання про залучення до справи органу місцевого самоврядування в особі Дніпровської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову в частині визнання права власності на об`єкт інвестування.

Що стосується рішення суду в частині розірвання інвестиційного договору будівництва об`єкта нерухомості від 30 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів звертає увагу, що апелянт не є стороною вказаного договору, а тому цим договором не порушуються його права і законні інтереси.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року в частині визнання права власності підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року слід залишити без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України з позивача на користь прокуратури Дніпропетровської області підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого прокуратурою за подачу апеляційної скарги в розмірі 14 272,21 грн.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради - задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року в частині визнання права власності - скасувати та ухвалити у скасованій частині нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на:

- житловий будинок, загальною площею - 987,7 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: І поверх: квартира АДРЕСА_5 , загальною площею - 36,6 кв.м., житловою - 27,9 кв.м., допоміжна - 8,7 кв.м., що складається з: 1 - коридор, загальною площею 4,6 кв.м., 2 - житлова кімната, загальною площею 27,9 кв.м., 3 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; квартира АДРЕСА_6 , загальною площею - 86,8 кв.м., житловою - 64,6 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., літніх приміщень - 18,6 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 55,0 кв.м., 2 - житлова кімната, загальною площею 9,6 кв.м., 3 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м., І - веранда, загальною площею 18,6 кв.м.; квартира АДРЕСА_7 , загальною площею - 81,7 кв.м., житловою - 54,9 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., літніх приміщень - 23,2 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 54,9 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м., І - веранда, загальною площею 23,2 кв.м.; квартира АДРЕСА_8 , загальною площею - 46,9 кв.м., житловою - 42,8 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 42,8 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; І - сходова клітина, загальною площею 21,4 кв.м.; ІІ поверх: квартира АДРЕСА_9 , загальною площею - 48,1 кв.м., житловою - 44,0 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею - 44,0 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; квартира АДРЕСА_10 , загальною площею - 60,1 кв.м., житловою - 56,5 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 56,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м; квартира АДРЕСА_11 , загальною площею - 60,1 кв.м., житловою - 56,5 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 56,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м.; квартира № 8, загальною площею - 48,1 кв.м., житловою - 44,0 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 44,0 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; ІІ - сходова клітина, загальною площею 21,7 кв.м.; ІІІ поверх: квартира № 9, загальною площею - 48,1 кв.м., житловою - 44,0 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 44,0 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; квартира № 10, загальною площею - 60,1 кв.м., житловою - 56,5 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 56,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м.; квартира № 11, загальною площею - 60,1 кв.м, житловою - 56,5 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 56,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м.; квартира № 12, загальною площею - 48,1 кв.м., житловою - 44,0 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 житлова кімната, загальною площею 44,0 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; ІІІ - сходова клітина, загальною площею 21,7 кв.м.; Мансардний поверх: квартира № 13, загальною площею - 48,1 кв.м., житловою - 44,0 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 44,0 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; квартира № 14, загальною площею - 60,1 кв.м., житловою - 56,5 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 56,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м.; квартира № 15, загальною площею - 60,1 кв.м., житловою - 56,5 кв.м., допоміжна - 3,6 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 56,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,6 кв.м.; квартира № 16, загальною площею - 48,1 кв.м., житловою - 44,0 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 44,0 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; ІV - сходова клітина, загальною площею 21,7 кв.м.;

- житловий будинок, загальною площею - 1 232,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з: цокольний поверх: І- приміщення, загальною площею 50,5 кв.м.; ІІ - приміщення, загальною площею 58,5 кв.м.; ІІІ - приміщення, загальною площею 57,2 кв.м.; ІV - приміщення, загальною площею 50,2 кв.м.; V - приміщення, загальною площею 16,2 кв.м.; І поверх: квартира № 1, загальною площею - 127,1 кв.м., житловою - 102,8 кв.м., допоміжна - 7,0 кв.м., літні приміщення - 17,3 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 48,2 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 2,6 кв.м., 3 - житлова кімната, загальною площею 54,6 кв.м., 4 - санвузол, загальною площею 4,4 кв.м., І - веранда, загальною площею 17,3 кв.м.; квартира № 2, загальною площею - 131,1 кв.м., житловою - 102,6 кв.м., допоміжна - 7,0 кв.м., літні приміщення - 21,5 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 48,0 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 2,6 кв.м., 3 - житлова кімната, загальною площею 54,6 кв.м., 4 - санвузол, загальною площею 4,4 кв.м., І - веранда, загальною площею 21,5 кв.м.; І - сходова клітина, загальною площею 15,7 кв.м.; ІІ поверх: квартира № 3, загальною площею - 113,7 кв.м., житловою - 106,4 кв.м., допоміжна - 7,3 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 49,8 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 2,9 кв.м., 3 - житлова кімната, загальною площею 56,6 кв.м., 4 - санвузол, загальною площею 4,4 кв.м.; квартира № 4, загальною площею - 61,1 кв.м., житловою - 57,3 кв.м., допоміжна - 3,8 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 57,3 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,8 кв.м.; квартира № 5, загальною площею - 49,6 кв.м., житловою - 45,5 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 45,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; ІІ - сходова клітина, загальною площею 18,2 кв.м.; ІІІ поверх: квартира № 6, загальною площею - 39,8 кв.м., житловою - 35,7 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 35,7 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; квартира № 7, загальною площею - 70,7 кв.м., житловою - 66,9 кв.м., допоміжна - 3,8 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 57,3 кв.м., 2 - житлова кімната, загальною площею 9,6 кв.м., 3 - санвузол, загальною площею 3,8 кв.м.; квартира № 8, загальною площею - 61,1 кв.м., житловою - 57,3 кв.м., допоміжна - 3,8 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 57,3 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,8 кв.м.; квартира № 9, загальною площею - 49,6 кв.м., житловою - 45,5 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 45,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; ІІІ - сходова клітина, загальною площею 20,4 кв.м.; Мансардний поверх: квартира № 10, загальною площею - 49,6 кв.м., житловою - 45,5 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 45,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; квартира № 11, загальною площею - 61,1 кв.м., житловою - 57,3 кв.м., допоміжна - 3,8 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 57,3 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,8 кв.м.; квартира № 12, загальною площею - 61,1 кв.м., житловою - 57,3 кв.м., допоміжна - 3,8 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 57,3 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 3,8 кв.м.; квартира № 13, загальною площею - 49,6 кв.м., житловою - 45,5 кв.м., допоміжна - 4,1 кв.м., що складається з: 1 - житлова кімната, загальною площею 45,5 кв.м., 2 - санвузол, загальною площею 4,1 кв.м.; ІV - сходова клітина, загальною площею 20,4 кв.м.;

- паркувальне місце № 1, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 2, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 3, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 4, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, буд.28А;

- паркувальне місце № 1, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 2, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 3, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 4, загальною площею - 17,1 кв.м., паркувальне місце № 5, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 6, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 7, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 8, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 9, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 10, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 11, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 12, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 13, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 14, загальною площею - 16,4 кв.м., паркувальне місце № 15, загальною площею - 16,4 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , - відмовити.

В іншій частині заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2018 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 14 272,21 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко