Постанова

від 29.09.2022 по справі 376/885/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 376/885/22 Головуючий у суді І інстанції Батовріна І.Г.

Провадження № 22-ц/824/8395/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Громадської організації «Доста Україна» на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 10 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відокремленого підрозділу Громадської організації «Доста Україна» у Вінницькій області в особі її представника Мазур Юлії Степанівни про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відокремленого підрозділу Громадської організації «Доста Україна» (далі - ГО «Доста Україна») у Вінницькій області в особі її представника Мазур Ю.С. про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 10 червня 2022 року цивільну справу передано за підсудністю на розгляд до Великоберезнянського районного суду Закарпатської області.

Постановляючи зазначену ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду, суд першої інстанції виходив з того, що інформація про позивача, яку вона вважає недостовірною, неправдивою і такою, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, була поширена не від власного імені ОСОБА_2 та не від імені відокремленого підрозділу ГО «Доста Україна» у Вінницькій області, а від ГО «Доста Україна» як юридичної особи, місцезнаходженням якої є: Закарпатська область, Великоберезнянський район, смт. Великий Березний, вул. Верховинська, 19, що знаходиться поза межами території, на яку розповсюджується юрисдикція Сквирського районного суду Кимївської області та відноситься до територіальної підсудності Великоберезнянського районного суду Закарпатської області.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ГО «Доста Україна» звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та закрити провадження у даній справі.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем фактично пред`явлено позовні вимоги до відокремленого підрозділу ГО «Доста Україна» у Вінницькій області та його представника Мазур Ю.С. як фізичної особи, однак суд першої інстанції при вирішенні питання щодо передачі справи за підсудністю до іншого суду не взяв до уваги, що згідно з пунктами 8.3, 8.5 Статуту ГО «Доста Україна» відокремлені підрозділи громадської організації не мають статусу юридичної особи, але можуть представляти інтереси організації. Відтак, у позовній заяві позивач повинна була зазначити, що вимоги пред`являються саме до ГО «Доста Україна», а не її відокремленого підрозділу, якщо її немайнові права порушені цією юридичною особою. Місцевий суд, не застосувавши при вирішенні питання про відкриття провадження у справі положення частини першої статті 27 ЦПК України та частини сьомої статті 28 ЦПК України, якими установлені правила загальної та альтернативної підсудності, не врахував, що вказаний спір за територіальною юрисдикцією належить до Калинівського районного суду Вінницької області.

Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства,кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

За загальним правилом, встановленим у статті 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У той же час законодавець визначив підсудність справ за вибором позивача, зокрема, частина сьома статті 28 ЦПК України передбачає, що позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).

Суд першої інстанції, передаючи справу за підсудністю на розгляд до іншого суду, дійшов висновку, що відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків є юридична особа, в якій вона працює. Згідно з матеріалами позову, зокрема, фотокопії соціальної мережі www.facebook.com, інфорамція відповідачем була поширена не від власного імені ОСОБА_2 та не від імені відокремленого підрозділу ГО «Доста Україна» у Вінницькій області, а від ГО «Доста Україна» (код ЄДРПОУ 41125112), тобто від імені юридичної особи. Оскільки предметом спору є захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди, а адресою місцезнаходження відповідача є АДРЕСА_1 , дана справа не підсудна Сквирському районному суду Київської області та має бути передана за територіальною юрисдикцією на розгляд до Великоберезнянського районного суду Закарпатської області.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для неприйняття позовної заяви до розгляду.

З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених саме під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як свідчать матеріали справи, у червні 2022 року ОСОБА_1 пред`явила до Сквирського районного суду Київської області позов до ОСОБА_2 як представника відокремленого підрозділу ГО «Доста Україна» у Вінницькій області, в якому просила зобов`язати відповідача спростувати інформацію за посиланням: https://fb.watchdu47ftyR7m/ як таку, що не відповідає дійсності, завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації, у такий же спосіб, в який недостовірна і неправдива інформація була поширена, а також зобов`язати відповідача відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 100 000 грн розповсюдженням недостовірної і неправдивої інформації, перерахувавши вказану суму на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що ОСОБА_2 як представник відокремленого підрозділу ГО «Доста Україна» у Вінницькій області (відповідач) поширює недостовірну та неправдиву інформацію серед користувачів соціальної мережі Facebook (за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 в тому числі серед жителів м. Сквира та сіл громади і району через мережу Інтернет, про те, що вона як голова Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області була затримана представниками СБУ за привласнення бронежилетів та автомобіля.

Суд попередньої інстанції зазначених вище вимог закону та обставин справи не врахував, постановляючи оскаржувану ухвалу щодо передачі справи на розгляд іншого суду фактично безпідставно вдався до дослідження обставин, на які позивач посилалася як на підставу своїх позовних вимог, а саме щодо особи, яка поширила інформацію, яку позивач вважає недостовірною, неправдивою і такою, що порочить її честь, гідність та ділову репутацію, та здійснив оцінку суб`єктного складу учасників справи, зокрема, належного відповідача за пред`явленим позовом, чим допустив порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що передача справи на розгляд іншого суду за територіальною підсудністю (юрисдикцією) з наведених вище підстав є неприйнятним на стадії вирішення питання про відкриття провадженні у справі.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет, підстави та відповідачів за пред`явленим позовом наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

За змістом статей 13, 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті.

Таким чином, при вирішенні питання про прийняття позовної заяви суддя лише перевіряє, чи має заявник, відповідно до статті 4 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідають форма і зміст заяви вимогам, чи дотримані правила підсудності та чи не має інших, встановлених законом перешкод для порушення справи в суді.

З огляду на те, що відповідачем, який має відповідати за пред`явленим позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 визначила саме ОСОБА_2 як представника відокремленого підрозділу ГО «Доста Україна» у Вінницькій області, висновок суду першої інстанції, який фактично містить судження, що стосуються суті позовних вимог про те, що у даному випадку відповідачем має бути ГО «Доста Україна» як юридична особа, що поширила інформацію, місцезнаходження якої відноситься до територіальної підсудності Великоберезнянського районного суду Закарпатської області, є необґрунтованим.

Суд не звернув уваги на те, що у позові та в доданих до нього матеріалах адресою відповідача значиться АДРЕСА_2 , а розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).

За наведених обставин колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що вказана справа належить до територіальної підсудності Великоберезнянського районного суду Закарпатської області, оскільки не враховано сторону відповідача, яка визначена у позові та яка, на переконання позивача, має відповідати за ним, а також її місце проживання (перебування) та/або місцезнаходження, що є істотою обставиною при визначенні підсудності цивільної справи про захист особистих немайнових прав.

Отже, в місцевого суду не було обгрунтованих підстав передавати цивільну справу на розгляд до іншого суду, а саме Великоберезнянського районного суду Закарпатської області за територіальною підсудністю, сторонам належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а висновок суду щодо передачі справи за підсудністю до Великоберезнянського районного суду Закарпатської областіє необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до вимог статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів відхиляє інші доводи і вимоги апеляційної скарги, оскільки вони не стосуються предмету апеляційного оскарження - ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду, яка постановлена з процесуальних питань на стадії відкриття провадження у справі, а не суті спору і правовідносин, які на думку ГО «Доста Україна», виникли між нею і позивачем.

Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Доста Україна» задовольнити частково.

Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 10 червня 2022 року скасувати, справу № 376/885/22 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: Н.В. Ігнатченко

М.В. Мережко

С.І. Савченко