Рішення

від 04.10.2022 по справі 922/847/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2022м. ХарківСправа № 922/847/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства «АВТОДЕН» (49125, м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської, 5/47, код ЄДРПОУ 35394689, тел.: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОНІТ-Р» (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, код ЄДРПОУ 42568442, інформація про засоби зв`язку відсутня)

про стягнення 12.617,40 гривень основного боргу, 599,92 гривень пені, 89,98 гривень 3% річних, 529,44 грривень інфляційних втрат

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «АВТОДЕН» (позивач по справі) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОНІТ-Р» (відповідач по справі) 12.617,40 гривень основного боргу, 599,92 гривень пені, 89,98 гривень 3% річних, 529,44 грривень інфляційних втрат. Також позивач просить господарскьий суд стягнути з відповідача судові витрати в сумі 2.481,00 гривень сплаченого судового збору, 30,00 гривень поштових витрат та 18.000,00 гривень витрат на професійну (правничу) допомогу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/847/22, роз`яснено відповідачу, що згідно статті 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06 червня 2022 року неодноразово надсилалася на адресу відповідача: 61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, яка зазначена позивачем у позовній заяві та відомості про місцезнаходження відповідача за цією адресою містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте була повернута підприємством зв`язку до господарського суду і довідками про те, що адресат відсутній за вказаною адресою.

В силу частин 3, 7 статі 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію, яку викладену, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (п.97 та інші рішення у справіv. Latvia від 27.04.2017р.). У §87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див.Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993р., серія A, №262, с.25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні справедливого балансу між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див.Beheer B.V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993р., серія A, №274, с.19, параграф 33, таv. Switzerland, рішення від 23.10.1996р., Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

З наведеного вище вбачається, що дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судове рішення, пов`язане з рухом цієї справи надсилалось судом на адресу відповідача, а також було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини «Богонос проти Росії» від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», відповідно до якої сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі у встановлені чинним процесуальним законом порядку та спосіб, а також надання учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав, передбачених нормами Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно із цим судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі «Шульга проти України»).

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі «Скордіно проти Італії»). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", «Сюрмелі проти Німеччини»).

Судом вжито всіх передбачених законом заходів з метою своєчасного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статі 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Суд зауважує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Відповіднодо чсатини 4 статі 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому суд зазначає, що, указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. При цьому в подальшому неодноразово строк дії воєнного стану в Україні було продовжено.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється. Відповідно до Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З огляду на вказане, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася у місті Харкові та об`єктивну неможливість розгляду даної справи у строки, передбачені процесуальним законом, рішення по даній справі складено та підписано судом за наявної можливості, після встановлення он-лайн доступу суддів та працівників апарату суду до системи «Діловодство спеціалізованого суду».

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

02.07.2021 року між Приватним підприємством «АВТОДЕН» (виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РОДОНІТ-Р» (замовник) укладено договір РL № 1982 на виробництво та постачання товарів з використанням торгівельної марки «АКТИВ» разом з протоколом розбіжностей до нього (далі за текстом - договір), відповідно до пункту 1. 1 якого у відповідності з умовами договору виробник приймає на себе зобов`язання щодо виробництва та постачання у власність продукції, а замовник приймає на себе зобов`язання прийняти у власність та оплатити отриману від виробника продукцію.

Відповідно до пункту 1.3. договору під виробництвом в цьому договорі сторони розуміють - виготовлення, розфасовка в пакувальний матеріал продукції з використанням позначення «АКТИВ». При виробництві продукції закупівля сировини та пакувального матеріалу проводиться виробником за власний рахунок.

Пунктом 3.9. договору встановлено, що виробник передає замовнику право власності на продукцію. Перехід права власності і ризик випадкової загибелі або випадкового ушкодження продукції відбувається в момент підписання уповноваженими представниками замовника товарної (товарно-транспортної/видаткової) накладної та передачі всієї відповідної документації.

Відповідно до пункту 4.5. договору усі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України. Оплата поставленої партії продукції провадиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виробника відповідно до наданих при постачанні накладних (товарно-транспортних накладних), підписаних уповноваженими представниками виробника і замовника.

За умовами пункту 4.7. договору розрахунок за отриману продукцію/товар (партію продукції/ товару) здійснюється замовником шляхом оплати 100 % вартості продукції/ товару (партії продукції/ товару) на протязі та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі продукції/ товару (партії продукції/ товару) замовнику у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок виробника зазначений в пункті 11 договору. Партією продукції/товару вважається продукція/товар, поставлений по одній накладній. Поставлена продукція/товар повинен бути сплачений замовником до закінчення терміну відстрочення платежу.

Згідно із пунктом 4.5.1. договору датою оплати за договором - є дата зарахування грошових коштів на поточних рахунок виробника зазначений у договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 12.617,40 гривень, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними №18 від 11.01.2022 року на суму 5.180,40 гривень, № 83 від 10.02.2022 року на суму 4.660,20 гривень та № 99 від 17.02.2022 року на сму 2.776,80 гривень.

Позивач по справі наполягає, що відповідач в порушення умов договору, за отриманий товар не розрахувався, що не спростовано й відповідачем в ході розгляду справи судом, доказів погашення заборгованості надано не було, оскільки відповідач правом на участь у розгляді справи не скористався, відзив на позов не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 статті 712 ЦК України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Статтею 694 ЦК України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Згідно із статтею 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги порушення відповідачем умов договору поставки PL № 1982 від 02.07.2021 в частині оплати поставленого позивачем товару своєчасно та у повному обсязі, та те, що відповідач не спростував наявність суми основної заборгованості, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 12.617,40 гривень обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 599,92 гривень, суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати за поставлений позивачем товар не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна оплата відповідачем товару поставленого позивачем) згідно статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача. В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 6.4. укладеного сторонами договору сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати продукції, передбачених цим договором, відповідач сплачує пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором.

Як вище встановлено, у 4.7. договору сторонами визначено, що розрахунок за отриману продукцію/товар (партію продукції/ товару) здійснюється замовником шляхом оплати 100 % вартості продукції/ товару (партії продукції/ товару) на протязі та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі продукції/ товару (партії продукції/ товару) замовнику у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок виробника зазначений в п. 11 договору. Партією продукції/товару вважається продукція/товар, поставлений по одній накладній. Поставлена продукція/товар повинен бути сплачений замовником до закінчення терміну відстрочення платежу.

Отож, відлік строку на оплату 100 % вартості товару починається з наступного дня після підписання видаткових накладних.

В свою чергу позивач здійснив розрахунок пені починаючи відлік строку на оплату 100 % вартості товару з моменту складання вищезазначених видаткових накладних, що не відповідає умовам договору.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, суд дійшов висновку, що пеня за прострочення виконання зобов`язання по сплаті вартості товару має бути розрахована за видатковою накладною № 18 з 11.02.2022 року, по накладній № 83 з 13.03.2022 року та по накладній № 99 з 20.03.2022 року.

За таких обставин, суд визнав позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково у розмірі 593,03 гривень. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 6,89 гривень суд вважає за необхідне відмовити з підстав її необґрунтованості.

Розглянувши позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 529,44 гривень та 3% річних у розмірі 89,98 гривень на підставі статті 625 ЦК України, суд зазначає таке.

Згідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем річних, суд дійшов висновку, що вони мають бути розраховані за видатковою накладною № 18 з 11.02.2022 року, по накладній № 83 з 13.03.2022 року та по накладній № 99 з 20.03.2022 року.

За таких обставин, суд визнав позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково у розмірі 87,72 гривень. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2,26 гривень суд вважає за необхідне відмовити з підстав їх необґрунтованості.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та здійснено позивачем арифметично вірно (за період з 10.02.2022 року по 31.03.2022 року на суму заборгованості 5.180,40 гривень; за період 12.03.2022 року по 31.03.2022 року на суму заборгованості 4.660,20 гривень), а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 529,44 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача поштові витрати за даним позовом у розмірі 30 гривень, які підтверджуються матеріалами справи та підлягають віднесенню на відповідача.

Крім іншого, позивач просить покласти на відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 18.000,00 гривень.

Розглядаючи зазначену вимогу суд виходить із наступного.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2022 між Адвокатським об`єднанням «АНТАРЕС» (адвокатське об`єднання) та Приватним підприємством «АВТОДЕН» ( клієнт) був укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до пункту 1.1. якого адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правову (правничу) допомогу клієнту із стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОНІТ-Р» за договором поставки PL № 1982 від 02.07.2021 на умовах і в порядку, які визначені договором, а клієнт зобов`язаний оплатити надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Для виконання договору адвокатське об`єднання призначає/залучає конкретного адвоката (далі - адвокат) чи кількох адвокатів (спеціалістів в галузі права), в тому числі, які не є членами адвокатське об`єднання. Рішення про призначення/залучення адвоката чи адвокатів, або про їх заміну приймається адвокатським об`єднанням на свій розсуд, без окремого погодження з клієнтом. При виникненні обставин, які є підставами для розірвання договору, пов`язаних з конкретним адвокатом, якого адвокатське об`єднання залучило або призначило для надання правової допомоги клієнту, адвокатське об`єднання може вжити заходів для заміни адвоката за згодою клієнта, якщо при цьому можуть бути дотримані вимоги Правил адвокатської етики.

Відповідно до пункту 2.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 року, а в частині виконання зобов`язань по оплаті гонорару (якщо його оплата передбачена договором) та/або фактичних витрат - до дня їх повного виконання.

У пункті 3.1. договору визначено, що розмір гонорару адвокатського об`єднання за договором та порядок його сплати вказуються у додатковій угоді до договору, якій є невід`ємною його частиною. При цьому, якщо нарахування та оплата гонорару за виконання доручень за договором не передбачається, то відповідний додаток сторонами не складається. Розмір гонорару адвокатського об`єднання за виконання доручень за договором та порядок його сплати можуть бути також зазначені у додатковій угоді до договору.

Згідно з пунктом 4.1. договору за цим договором клієнт та/або особа, яка уклала договір в інтересах клієнта, оплачує витрати (наприклад, оплата проїзду адвоката до іншого населеного пункту та назад; оплата копіювальних та інших друкарських робіт; поштові витрати; переклад та/або нотаріальне посвідчення документів; сплата необхідних, для виконання доручення, платежів на користь третіх осіб; оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом/адвокатським об`єднанням, судовий збір та інше), пов`язані з виконанням доручення (фактичні витрати). Фактичні витрати оплачуються безпосередньо самим клієнтом. Якщо фактичні витрати були здійснені адвокатським об`єднанням, то клієнт, протягом 3-х робочих днів з дня їх пред`явлення відшкодовує такі витрати адвокатському об`єднанню.

24.05.2022 року між Адвокатським об`єднанням «АНТАРЕС» та Приватним підприємством «АВТОДЕН» (клієнт) була підписана додаткова угода № 1 до договору про надання правничої допомоги (додаткова угода), за умовами пункту 1 якої, відповідно до пункту 3.1. договору клієнт зобов`язується сплатити на користь адвокатського об`єднання гонорар, розмір якого визначається шляхом множення фактичної кількості годин, витрачених адвокатом на надання правничої допомоги за договором, на вартість 1-ї години роботи адвокатського об`єднання, в особі адвоката, яка становить 3.000,00 гривень, які включають консультацію, час вивчення нормативно - правового регулювання спірних правовідносин, час аналізу судової практики з подібних спорів, розробка загальної стратегії дій щодо захисту інтересів клієнта, час на підготовку позовної заяви з формуванням пакету документів та розрахунками, час участі адвоката у судових засіданнях, час ознайомлення адвоката з матеріалами справи, час підготування адвокатом відзивів, заперечень, заяв, уточнень (доповнень), час отримання адвокатом документів, час адвоката на здійснення поштового відправлення, час проїзду адвоката до господарського суду та інші процесуальні дії, пов`язані із належним виконанням договору в рамках розгляду справи у господарському суді.

Крім оплати вартості послуг надання правничої (правової) допомоги, відповідно до додаткової угоди, клієнт компенсує документально підтверджені витрати (проїзні квитки, квитанції, чеки тощо), фактично понесені виконавцем в процесі надання послуг згідно з даною додатковою угодою (пункт 4 додаткової угоди).

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що кількість годин, витрачених адвокатським об`єднанням (адвокатом) на надання правничої за договором, зазначається в акті/актах приймання-передачі наданих послуг. Такий акт/акти складається сторонами по мірі фактичного надання адвокатським об`єднанням відповідного виду/видів правничої допомоги (послуг).

26.05.2022 року Адвокатським об`єднанням «АНТАРЕС» та Приватним підприємством «АВТОДЕН» був підписаний акт приймання-передачі наданих послуг № 1 до договору про надання правничої допомоги від 24.05.2022 року, відповідно до якого адвокатським об`єднання було надано, а клієнтом прийнято наступні послуги з надання правничої (правової) допомоги за договором:

- вивчено (проаналізовано) надані клієнтом документи тривалістю 0,5 години та вартістю 1.500.00 гривень;

- надано клієнту усні консультації та роз`яснення з питань спору та спільно з клієнтом визначено правову позицію тривалістю 0,5 години та вартістю 1.500.00 гривень;

- підготовлено позовну заяву, здійснено необхідні розрахунки та сформовано пакети документів для подання позову до суду тривалістю 5 годин та вартістю 15.000,00 гривень.

Загальна вартість наданої правничої (правової) допомоги складає 18.000,00 гривень. Також, позивачем до позовної заяви долучено виписку електронної версії рахунку на оплату послуг на суму 18.000,00 гривень.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заявлені витрати на правничу допомогу та документи, на підставі яких позивач просить їх стягнути, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 18.000,00 гривень, одночасно із цим:

- предметом спору у даній справі була заборгованість за договором поставки, правовідносини за яким не викликають будь-яких складнощів, судова практика щодо вказаної категорії справ є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі;

- заборгованість у даній справі утворилась лише за трьома видатковими накладними, отже обсяг первинної документації, який необхідно було вивчити та проаналізувати адвокату є незначним;

- в акті приймання-передачі наданих послуг правової допомоги вказано пункти про вивчення (аналіз) адвокатським об`єднанням наданих клієнтом документів, вартістю 1.500,00 гривень та надання усних консультацій та роз`яснень з питань спору, визначення правової позиції, вартістю 1.500,00 гривень, загалом вартість вказаних послуг 3.000,00 гривень, у той же час, предметом розгляду справи є правовідносини, які виникли з одного договору поставки, та трьох спірних накладних з поставки товару, тобто, пакет документів, який підлягав вивченню адвокатським об`єднанням були: договір поставки та три видаткові накладні, які не вбачається такими, що передбачають складність та витрачання великої кількості часу для їх опрацювання;

- основна вартість наданих послуг правової допомоги складає 15.000 гривень, яка відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг правової допомоги обґрунтована підготовкою адвокатським об`єднанням позовної заяви, здійсненням розрахунків та формуванням пакетів документів для подання позову до суду, проте, господарський суд вважає вказану суму наданої правової допомоги явно завищеною, з огляду на те, що предмет спору, як і пакет документів, який наданий в його обґрунтування не викликає складнощів, крім того, здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій виконано невірно, тому визначений розмір загальної вартості наданих послуг правової допомоги щодо вказаних обставин спору є завищеним;

- загальна сума позовних вимог, яка була заявлена до стягнення, становить 12.617,40, отже, не є співрозмірними витрати на надання правничої допомоги щодо такої заборгованості на суму 18.000,00 гривень, оскільки значно більше самої заборгованості;

- крім того, судом виявлено наявність великої кількості ідентичних справ в господарських судах України про стягнення заборгованості за аналогічними договорами поставки, де є позивачем Приватне підприємство «АВТОДЕН» та в яких йому надає правничу допомогу саме АО «АНТАРЕС», що також свідчить про те, що вказана сума наданої правової допомоги явно завищеною;

- справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищенаведене та обставини справи в їх сукупності, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в акті від 26.05.2022 року, суд приходить до висновку, що, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу, визначені заявником до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є не розумними, не співмірними із складністю справи та необхідним часом для надання послуг та ціною позову.

За вказаних обставин очевидно, що вартість послуг адвоката є завищеною, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що справедливою, розумною та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4.000,00 гривень і саме такий її розмір підлягає розподілу та покладенню його на відповідача, як на особу, саме з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, вказані вище витрати на професійну правничу допомогу покладаються судом на відповідача частково в розмірі 4.000,00 гривень, інша частина витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з «РОДОНІТ-Р» (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, код ЄДРПОУ 42568442, інформація про засоби зв`язку відсутня) на користь Приватного підприємства «АВТОДЕН» (49125, м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської, 5/47, код ЄДРПОУ 35394689) 12.617,40 гривень заборгованості, 593,03 гривень пені, 87,72 гривень 3% річних та 529,44 гривень інфляційних.

В решті позову відмовити.

Судові витрати позивача покласти на відповідача частково.

Стягнути з «РОДОНІТ-Р» (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, код ЄДРПОУ 42568442, інформація про засоби зв`язку відсутня) на користь Приватного підприємства «АВТОДЕН» (49125, м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської, 5/47, код ЄДРПОУ 35394689) 2.481,00 гривень витрат по сплаті судового збору, 30,00 гривень поштових витрат та 4.000,00 гривень витрат на професійну (правничу) допомогу.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до приписів статей 256 та 257 Господарського процесуального кодексу України і з врахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України.

Суддя Н.А. Новікова