Ухвала

від 24.01.2020 по справі 752/25956/19

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/25956/19

Провадження № 1-кс/752/238/20

У Х В А Л А

24 січня 2020 року слідчий суддяГолосіївського районногосуду м.Києва ОСОБА_1 ,за участюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_2 ,розглянувши клопотання подане старшимслідчим вОВС відділурозслідування особливотяжких злочинівСУ ГУНП ум.Києві майоромполіції ОСОБА_3 погоджене прокуроромвідіділу прокуратуриміста Києва ОСОБА_4 в межахкримінального провадження №42019000000002241за ознакамикримінальних правопорушень,передбачених ч.3ст.191,ч.2ст.212 КК України , про накладення арешту,

ВСТАНОВИВ:

до провадженняслідчого суддіГолосіївського районногосуду м.Києванадійшло клопотання подане старшим слідчимв ОВСвідділу розслідуванняособливо тяжкихзлочинів СУГУ НПу м.Києві майоромполіції ОСОБА_3 погоджене прокуроромвідіділу прокуратуриміста Києва ОСОБА_4 в межахкримінального провадження №42019000000002241за ознакамикримінальних правопорушень,передбачених ч.3ст.191,ч.2ст.212 КК України , про накладення арешту.

В обгрунтуваннязаявлених вимог слідчийзазначив,що слідчим управлінням ГУ НП у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002241 від 23.10.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 212 КК України, процесуальне керівництво у якому здійснюється Департаментом процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Просив накласти арешт на грошові кошти, які у безготівковому вигляді знаходяться на рахунках відкритих у Казначействі України.

Дослідивши клопотання та додані до нього додатки, приходжу до висновку, що в задоволенні заявлених вимог про накладення арешту необхідно відмовити з наступних підстав.

За даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань в межах кримінального провадження №42019000000002241 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України внесено повідомлення про те, що протягом поточного періоду 2019 року посадові особи одного з товариств діючи умисно, за попередньою змовою із службовими особами юридичних осіб приватного права, які отримували бюджетні кошти за виконання робіт, надання товарів та послуг, та іншими невстановленими особами, відображали у власних бухгалтерських документах неправдиві відомості про нібито провдені роботи, надані товари та послуги , та використовували власні банківські рахунки, в результаті чого заволоділи бюджетними коштами, шляхом зловживання своїм службовим становищем, а за даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у межах зазначеного вище кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 212 КК України внесено повідомлення про те, що суб"єкти підприємницької діяльності здійснюють фінансово-господарську діяльність та формують податковий кредит з податку на додану вартість іншим підприємствам з ознаками ризикововсті, що на даний час активно сприяють ухиленню від сплати податків реального сектору економіки та фактичному ненадходженню коштів до бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Звертаючись до слідчого судді з клопотанням слідчий за погодженням прокурора в обґрунтування клопотання зазначили, що метою накладення арешту на грошові кошти, які у безготівковому вигляді знаходяться на рахунках відкритих у Казначействі України є їх збереження я к речового доказу у межах кримінального провадження № 42019000000002241.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Статтею 200-1 Податкового кодексу України передбачено, що система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200- 1.3 статті 200 - 1 цього Кодексу. Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно зі ст. 200-1.1 ПК України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік ПДВ в розрізі платників податку. Тобто система електронного адміністрування ПДВ це база даних ДФС, яка аналізує та проводить автоматичний облік ПДВ по кожному підприємству.

Пунктом 4 постанови КМУ від 16.10.2014 р. № 569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість» передбачено, що рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку. Електронний рахунок відкривається платнику податку Казначейством автоматично на безоплатній основі.

Отже, ліміт ПДВ не є грошовими коштами або електронними грошима, оскільки відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-ІИ електронні гроші - це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов`язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.

Сума ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ) не може містити на собі ознак, які притаманні речовим доказам та вони не можуть стосуватись предмету доказування у кримінальному провадженні.

Отже, в умовах реалізації сторонами конституційного принципу змагальності і свободи в наданні ними суду своїх доказів, слідчим суддею вставлені фактичні дані для висновку про відсутність у справі обставин, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння юридичної особи майном та обумовлювали арешт її майна, оскільки суми ліміту ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ у будь-якому випадку не можуть містити на собі сліди вчинення ймовірних злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 170-175 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

клопотання подане старшимслідчим вОВС відділурозслідування особливотяжких злочинівСУ ГУНП ум.Києві майоромполіції ОСОБА_3 погоджене прокуроромвідіділу прокуратуриміста Києва ОСОБА_4 в межахкримінального провадження №42019000000002241за ознакамикримінальних правопорушень,передбачених ч.3ст.191,ч.2ст.212 КК України , про накладення арешту залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1