Постанова

від 03.10.2022 по справі 204/1724/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 204/1724/20

провадження № 61-18714св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хумана Схід»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А.,Свистунової О. В., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хумана Схід» (далі - ТОВ «Хумана Схід») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обгрунтований тим, що згідно з наказом від 18 червня 2009 року № 66 вона прийнята на роботу на посаду продавця непродовольчих товарів до ТОВ «Хумана Схід».

Відповідно до наказу від 08 листопада 2019 року № 218 її звільнено з роботи згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри. За десять років роботи на підприємстві не було жодних претензійз боку керівництва щодо неї, причина звільнення їй не незрозуміла. Після звільнення вона намагалась знайти роботу, однак побачивши запис у трудовій книжці, їй відмовляли, з цих же підстав вона не може стати на облік з безробіття до Центру зайнятості населення.

До сьогодні вона не розуміє та не знає причин її звільнення. Жодного проступку вона не допустила, тому її звільнення згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України є незаконним, її трудові права порушені.

Просила скасувати наказ ТОВ «Хумана Схід» від 08 листопада 2019 року № 218-к про звільнення у зв`язку з втратою довіри згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, поновити її на посаді продавця непродовольчих товарів в ТОВ «Хумана Схід»; стягнути з ТОВ «Хумана Схід» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2019 року до дня поновлення на роботі, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ ТОВ «Хумана Схід» від 08 листопада 2019 року № 218-К про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з втратою довіри згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Поновлено її на посаді продавця непродовольчих товарів ТОВ«Хумана Схід». Стягнено з ТОВ «Хумана Схід» на користь ОСОБА_1 середнійзаробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 93 230,58 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.Стягнено з ТОВ «Хумана Схід» на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.В іншій частині позовувідмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 10 358,95 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи не встановлено конкретних фактів вчинення ОСОБА_1 винних дій, внаслідок яких відповідачу було б завдано збитків або матеріальної шкоди, та які б могли бути підставою для втрати довіри до позивачки як працівника, тому наказ від 08 листопада 2019 року № 218-к про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця непродовольчих товарів ТОВ «Хумана Схід» у зв`язку з втратою довіри винесений керівником зазначеного підприємстві з порушенням установленого законом порядку без достатніх для того підстав, тому з метою ефективного захисту порушених прав позивачки вищевказаний наказ про звільнення ОСОБА_1 підлягає не скасуванню (оскільки був виданий уповноваженою посадовою особою в межах її компетенції), а визнанню незаконним. У зв`язку з тим, що звільнення ОСОБА_1 здійснено з порушенням порядку установленого законом, вона має бути поновлена на попередній роботі, а саме на посаді продавця непродовольчих товарів ТОВ «Хумана Схід» зі сплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням підстав пред`явлення позову, характеру правовідносин, які склалися між сторонами, а також обов`язку відповідача відшкодувати моральну шкоду, суд дійшов висновку, що заявлена до відшкодування сума моральної шкоди є завищеною, тому враховуючі вимоги розумності, виваженості та справедливості, відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 2 000,00 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Хумана Схід» задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки втрата довіри до працівника повинна бути заснована на конкретних фактах вчинення працівником винних дій, а відповідач не надав належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 дій, внаслідок яких відповідачу завдано збитків або матеріальну шкоду, тому вимоги позивачки є доведеними та обгрунтованими. Проте, враховуючи, що позивачка звільнена з роботи 08 листопада 2019 року, із наказом про звільнення позивачка ознайомлена 08 листопада 2019 року, трудову книжку отримала 08 листопада 2019 року, а з позовом звернулася- 18 березня 2020 року, тобто з пропуском місячного строку на звернення до суду із вимогами про поновлення на роботі, та причини, викладені позивачкою у заяві про поновлення строків на звернення до суду із позовними вимогами не є поважними, тому в позові необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції протиправно застосував позовну давність без відповідної заяви або клопотання відповідача.

Вона пропустила строк на звернення до суду у зв'язку з тим, що юридично необізнана та через звільнення перебувала у пригніченому стані, крім того, її не було ознайомлено з наказом про звільнення та з протоколом загальних зборів

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, провадження № 61-16895св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ТОВ «Хумана Схід»на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19, дійшов висновку, що перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Помилковим є посиланняОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, провадження № 61-16895св18, оскільки у ній зроблено висновок щодо розгляду цивільного спору, в якому може бути застосована позовна давність лише за заявою сторони, проте в трудовому спорі така заява не застосовується.

Безпідставним є посиланняпозивачки на те, що заяву про застосування позовної давності відповідач не подавав, оскільки про це заявлялося у відзиві на позовну заяву, в апеляційній скарзі та усно представником відповідача у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Необґрунтованим є посиланняпозивачки на те, що вона пропустила строк на звернення до суду у зв'язку з тим, що юридично необізнана та через звільнення перебувала у пригніченому стані, крім того, її не було ознайомлено з наказом про звільнення та з протоколом загальних зборів, оскільки це не є поважними причинами, а трудову книжку вона отримала у день звільнення, що підтверджується відповідним записом у журналі обліку трудових книжок.

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про приєднання документів до матеріалів справи.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на відзив.

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про застосування судом статті 233 КЗпП України під час перегляду справи, а саме, що працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Зазначила, що суд апеляційної інстанції цю норму проігнорував.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки судді Погрібний С. О. та Яремко В. В. 02 грудня 2020 року брали участь у розгляді справи № 751/1198/18, що може призвести до необ'єктивного розгляду справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суд першої інстанції встановив, що 18 серпня 2009 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до ТОВ «Хумана Схід» на посаду продавця непродовольчих товарів.

08 листопада 2019 року наказом від 08 листопада 2019 року № 218-к ОСОБА_1 звільнена з посади продавця непродовольчих товарів магазину « Хумана » у зв`язку з втратою довіривідповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

У вказаному наказі зазначено, що ОСОБА_1 звільнена на підставі доповідної записки менеджера з роздрібної торгівлі непродовольчими товарами ОСОБА_3 , подання ОСОБА_4 , протоколу від 08 листопада 2019 року № 1, архіву відеозаписів від 27 жовтня 2019 року та касової контрольної стрічки.

Підставами для звільнення позивачки у зв`язку з втратою довіри стало те, що 06 листопада 2019 року менеджер з роздрібної торгівлі ТОВ «Хумана Схід» ОСОБА_3 звернулася до генерального директора ТОВ «Хумана Схід» Дєвочкіна В. Ф. з доповідною запискою, в якій повідомила, що під час виконання своїх функціональних обов`язків продавець непродовольчих товарів магазину ОСОБА_1 , яка є матеріально відповідальною особою, неодноразово порушувала правила проведення операцій з матеріальними цінностями, а саме 27 жовтня 2019 року відбувалось зняття денного Х-звіту, проведення продажу без наявності клієнтів у каси, вирівнювання сум готівкою та карти, що підтверджується даними з контрольної касової стрічки та даними відеозапису.

Згідно з поданням менеджера з роздрібної торгівлі ТОВ «Хумана Схід» ОСОБА_3 на ім`я генерального директора ТОВ «Хумана Схід» Дєвочкіна В. Ф. від 08 листопада 2019 року останнього повідомлено, що продавець непродовольчих товарів магазину « Хумана » на вул. Новокримській 2 у м. Дніпро , ОСОБА_1 , яка є матеріально відповідальною особою, 27 жовтня 2019 року неодноразово порушувала правила операції з матеріальними цінностями, не видавала покупцям чеки, самостійно знімала денні Х-звіти, проводила безготівкові та готівкові оплати, вирівнюючи помилки на касі, що підтверджується записами з камер відеоспостереження.

На підставі наведених обставин було запропоновано надати згоду на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з втратою довіри, оскільки надаліроботу ОСОБА_1 у ТОВ «Хумана Схід» вважала неможливим.

На підставі вказаного подання 08 листопада 2019 року у ТОВ «Хумана Схід» були скликані збори наради з особового складу, на яких вирішено, передати питання для прийняття остаточного рішення про звільнення продавця непродовольчих товарів «Хумана» - ОСОБА_1 у зв`язку з втратою довіри згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України генеральному директору Дєвочкіну В. Ф.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з посадовою інструкцією продавця непродовольчих товарів ТОВ «Хумана Схід», затвердженої 12 травня 2008 року, позивачка, як особа, яка займає посаду продавця непродовольчих товарів, несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність за товарно-матеріальні цінності.

18 серпня 2009 року між сторонами укладено договір № 32 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким позивачка бере на себе повну індивідуальну матеріальну відповідальність за збереження довірених їй матеріальних цінностей. Строк дії договору сторони обумовили протягом періоду роботи працівника на матеріально-відповідальній посаді.

03 липня 2018 року між відповідачем та членами колективу магазину ТОВ «Хумана Схід», в особі керівника колективу Горової Т.В., укладено договір про колективну матеріальну відповідальність, згідно з якимколектив магазину, до якого входила позивачка, прийняв на себе колективну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для здійснення торгівельної діяльності.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Верховний Суд зазначає, що трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов`язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю майнової шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

За змістом пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника.

Отже, звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Верховний Суд зауважує, що суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак, власник у разі спору зобов`язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Підставою для втрати довіри працівнику, що обслуговує матеріальні цінності, можуть бути лише його винні дії або бездіяльність, чи конкретні факти, які дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Сама по собі нестача товарних цінностей або їх надлишок, а також підозра, якщо немає конкретних фактів не можуть бути підставою для втрати довіри до працівника

Подібний правовий висновок викладений у постанові ВерховногоСуду від 02 листопада 2020 року у справі № 321/1179/16, провадження № 61-9314св20.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зчастинами першою, другою, четвертоюстатті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку твердженням відповідача, що загальна кількість готівкових коштів отриманих ОСОБА_1 27 жовтня 2019 року від покупців та оформлені як безготівковий розрахунок склала 784,10 грн, у касу ці готівкові кошти не потрапили, їх подальша доля підприємству не відома, зазначивши, що жодних доказів того, що 27 жовтня 2019 року у магазині, де працювала позивачка, було виявлено будь-яку недостачу грошових коштів, відповідач не надав. Позивачкана спростування вказаного зазначила, що 27 жовтня 2019 року у магазині, де вона працювала, не було недостачі грошових коштів, у магазині працювало декілька змін працівників, що не заперечував і представник відповідача. Доказів щодо вартості завданих відповідачу збитків внаслідок нестачі товару матеріали справи також не містять.

Доказів того, з чиєї вини сталася нестача товару суду не надано.

До правоохоронних органів з приводу крадіжок за цей період відповідач не звертався. Жодних належних та допустимих доказів встановлення нестачі товару у магазині, де працювала позивачка, матеріали справи не містять.

Отже, ТОВ «Хумана Схід» не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що товариству діями ОСОБА_1 дійсно було завдано будь-яких збитків.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки втрата довіри до працівника повинна бути заснована на конкретних фактах вчинення працівником винних дій, а відповідач не надав належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 дій, внаслідок яких відповідачу завдано збитків або матеріальної шкоди, тому обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що вимоги позивачки є доведеними та обгрунтованими.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 звільнена 08 листопада 2019 року, із наказом про звільнення ознайомлена 08 листопада 2019 року, про що свідчить її підпис, трудову книжку отримала 08 листопада 2019 року, що підтверджується записом у журналі обліку трудових книжок ТОВ «Хумана Схід», проте із позовом у цій справі звернулася до суду 18 березня 2020 року, та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка пропустила місячний строк для звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі, визначений статтею 233 КЗпП України.

Відмовивши у позові у зв`язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду із цим позовом, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що трудові права позивачки порушені, проте вона не навела поважних причин пропуску строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у позові саме з цих підстав.

З цих підстав не заслуговують на уваги доводи касаційної скарги, що позивачка пропустила строки звернення до суду у зв`язку з тим, що вона є юридично не обізнаною особою, після звільнення перебувала у пригніченому стані, намагалася влаштуватися на іншу роботу, але їй відмовляли, її не було ознайомлено із наказом про звільнення та з протоколом загальних зборів.

Суд апеляційної інстанції цим підстав надав належну правову оцінку та дійшов правильного висновку, що підстави, викладені позивачкою у заяві про поновлення строків на звернення до суду із позовними вимогами не є поважними.

ОСОБА_1 не надала належні та допустимі докази того, що у неї існували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо застосування наслідків спливу позовної давності без відповідної заяви відповідача є безпідставними, оскільки передбачені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, провадження № 61-16895св18.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, провадження № 61-16895св18, на який посилається ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, оскільки у вказаній справі Верховний Суд зазначив про застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі відповідно до вимог статті 267 ЦК України, проте у справі, яка переглядається спірні правовідносини регулюються статтею 233 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Не заслуговують на увагу подані позивачкою до касаційної скарги документи, оскільки суд касаційної інстанції не досліджує нові докази, а до судів попередніх інстанцій вони не подані.

Також не заслуговує на увагу подане ОСОБА_1 клопотання про застосування судом статті 233 КЗпП України, яку, на її думку, суд апеляційної інстанції проігнорував, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції, застосувавши вказану статтю, надав належну правову оцінку наданим позивачкою твердженням щодо пропуску строку звернення до суду та дійшов обґрунтованого висновку про їх неповажність, а доводи позивачки зводяться до власного тлумачення цієї норми права.

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню, оскільки вона не наводить підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначені частинами третьою-шостою статті 403 ЦПК України, тому Верховний Суд не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Фактично вимоги ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зводяться до незгоди із судовим рішення у справі, яке вона просить переглянути.

Також безпідставним є посилання ОСОБА_1 у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на те, що судді Погрібний С. О. та Яремко В. В. 02 грудня 2020 року брали участь у розгляді справи № 751/1198/18, що може призвести до необ'єктивного розгляду справи, оскільки, виходячи зі змісту цього клопотання, це не є відводом суддям відповідно до статті 36 ЦПК України.

Вказане також, відповідно до статті 403 ЦПК України, не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко