Ухвала

від 04.10.2022 по справі 2-154/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

04 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 2-154/10

провадження № 61-9384ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент»,

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Дубенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 січня 2022 року у складі судді Ральця Р. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» (далі - ТзОВ «ФК «Інвент») звернувся до суду із заявою про заміну стягувача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі -ПАТ «УкрСиббанк») на його правонаступника ТзОВ «ФК «Інвент» у виконавчому провадженні № 26333608 від 11 травня 2011 року з виконання виконавчого листа № 2-154 виданого Дубенським міськрайонним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 березня 2010 року задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000 у сумі 394 536,36 грн, 1 700,00 грн сплаченого державного мита та 120,00 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, а всього 396 356,36 грн.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладено договір, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000, укладеними з ОСОБА_1

10 липня 2020 року відбувся аукціон з продажу активів ПАТ «Дельта Банк», а саме кредитного портфелю, до складу якого увійшло, зокрема, право вимоги за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000, укладеним із ОСОБА_1 .

За наслідками проведеного аукціону ТзОВ «ФК «Інвент» набуло право вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором та договором, укладеним в якості його забезпечення на підставі договору про відступлення права вимоги № 2300/к, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Деделюк С. Ю. 06 серпня 2020 року та зареєстрованого в реєстрі за № 770, укладеного між Банком та Товариством.

На дату подання заяви про заміну стягувача на виконанні Дубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебуває виконавче провадження від 11 травня 2011 року № 26333608 з виконання виконавчого листа № 2-154 виданого Дубенським міськрайонним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000.

З огляду на вищевикладене, заявник просив замінити стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТзОВ «ФК «Інвент».

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, заяву задоволено. Замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» у виконавчому провадженні від 11 травня 2011 року № 26333608 з виконання виконавчого листа № 2-154, виданого Дубенським міськрайонним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000 у розмірі 394 536,36 грн, 1 700,00 грн - сплаченого державного мита та 120,00 грн - витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, а всього 396 356,36 грн, на його правонаступника - ТзОВ «ФК «Інвент».

Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», а також встановлено, що права кредитора за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000 ТОВ «ФК «Інвент» набуло на підставі договору факторингу від 06 серпня 2020 року № 2300/К, який є дійсним.

ОСОБА_1 у вересні 2022 року звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у вищевказаній справі, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Заявник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Інвент» безпосередньо не укладалось жодного правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000. Відтак, суди не з`ясували підстави правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника. Крім того, вважає, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності належним чином повідомленої заінтересованої особи.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу, зміст ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 січня 2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Судами встановлено, що 21 вересня 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ «Укрсиббанк» змінив своє найменування на ПАТ «Укрсиббанк», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов`язаннях АКІБ «Укрсиббанк».

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 23 березня 2010 року задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000 в сумі 394 536,36 грн, 1 700,00 грн сплаченого державного мита та 120,00 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, а всього 396 356,36 грн.

На виконання зазначеного рішення Дубенським міськрайонним судом Рівненської області 07 квітня 2010 року видано виконавчий лист.

11 травня 2011 року держаним виконавцем відділу ДВС Дубенського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 26333608.

За договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступив, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000, укладеним з ОСОБА_1

06 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТзОВ «ФК «Інвент» укладено договір факторингу № 2300/К про відступлення права грошової вимоги, до складу якого увійшло в тому числі і право вимоги за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 11248362000, укладеним з ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, ТзОВ «ФК Інвент» свої вимоги обґрунтовувало наявністю судового рішення про стягнення боргу на користь первісного кредитора, яке не виконане на момент звернення із цією заявою, та договору відступлення права вимоги від первісного кредитора до заявника.

Згідно з положенням статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також у інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин першої, другої, п`ятої 442 ЦПК України встановлено, що у разі у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Вищенаведені положення кореспондуються з положеннями частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21 вказала, що на стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку норми статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з нормами статті 55 ЦПК України.

Отже, для вирішення питання щодо заміни сторони у виконавчому провадженні вирішальним є встановлення наявності відкритого виконавчого провадження, в якому ставиться таке питання.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду (постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17, від 29 березня 2021 року у справі № 2-5356/10).

Встановивши факт відступлення права вимоги за кредитним договором від 19 травня 2015 року № 500977901, наявність відкритого виконавчого провадження і врахувавши наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до подібних правовідносин, суди правильно виходили з того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення прав вимоги є підставою для правонаступництва у цивільних відносинах і такий правонаступник кредитора має право звертатися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Наведене, у свою чергу, є підставою, передбаченою частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», для заміни стягувача у справі.

Посилання на відсутність доказів переходу прав вимоги за кредитним договором від ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «ФК «Інвент» є необґрунтованими, оскільки, як встановлено судами у матеріалах справи наявні договори про відступлення права вимоги, а саме: договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк», договір факторингу та від 06 серпня 2020 року від ПАТ «Дельта Банк» до ТзОВ «ФК «Інвент».

Верховний Суд відхиляє зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки такі були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано відхилив, та зводяться до необхідності переоцінки досліджених судом апеляційної інстанції доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зробив висновок, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, на законність судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та наявних у справі доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт один статті шість Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, § 25, ЕCHR 2002-II).

ЄСПЛ у рішенні від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (§ 35), рішенні від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (§ 32) визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Верховний Суд наголошує, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника із ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.

Ураховуючи наведене, ухвала Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 січня 2022 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Інвент» про заміну стягувача правонаступником у виконавчому провадженні № 26333608 з виконання виконавчого листа № 2-154 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 січня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак