Постанова

від 06.10.2022 по справі 826/3140/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3140/15 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Глущенко Я.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в м. Києві, Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві, третя особа: Київська міська організація Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- Визнати протиправним та скасувати наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. №48 о/с від 16.01.2015 р. "По особовому складу" в частині звільнення старшого сержанта міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України "Про очищення влади" №1682-VII від 16.09.2014 р. (надалі - Закон №1682-VII) та пп."а" п.62 та п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 від 29.07.1991 р. (надалі - Положення №114).

- Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в м. Києві Терещука О.Д. №59 о/с від 30.01.2015 р. "Щодо особового складу", в частині звільнення сержанта міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII та пп."а" п.62 та п.66 Положення №114.

- ОСОБА_1 поновити на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району, підпорядкованого Головному управлінню.

- Стягнути з УДАІ ГУ МВС в м. Києві на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 30.01.2015 р. по день фактичного розгляду справи судом.

- Допустити негайне виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району, підпорядкованого Головному управлінню, та стягнення з УДАІ ГУ МВС в м. Києві грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено повністю:

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. №48 о/с від 16.01.2015 р. "По особовому складу" в частині звільнення старшого сержанта міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України "Про очищення влади" №1682-VII від 16.09.2014 р. (надалі - Закон №1682-VII) та пп."а" п.62 та п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 від 29.07.1991 р. (надалі - Положення №114).

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в м. Києві Терещука О.Д. №59 о/с від 30.01.2015 р. "Щодо особового складу", в частині звільнення сержанта міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району підпорядкованого Головному управлінню, з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII та пп."а" п.62 та п.66 Положення №114.

Поновлено ОСОБА_1 з 02.02.2015 на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району підпорядкованого Головному управлінню.

Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 285 855,00 грн. (двісті вісімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок) на користь ОСОБА_1 .

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Солом`янського району підпорядкованого Головному управлінню та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - 3 472,67 грн. (три тисячі чотириста сімдесят дві гривні 67 копійок) допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Міністерством внутрішніх справ України подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що на позивача розповсюджується заборона, зазначена в частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади, оскільки позивач у січні 2014 року склавадміністративний протокол відносно члена ГО «Автомайдан», який вчинив правопорушення, передбачене ст. 122-2 КупАП, за фактом чого прокуратурою м. Києва відкрито кримінальне провадження.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в м. Києві, Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві, третя особа: Київська міська організація Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

20 вересня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому позивач повністю підтримує правову позицію суду першої інстанції та вказує про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, анполягає на незаконності його звільнення.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, на підставі Наказу Головного управління МВС України в місті Києві № 1222 о/с від 31.12.2008 року.

Відповідно до Наказу Міністра внутрішніх справ України від 16.01.2015 року № 48 о/с «По особовому складу» та Наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30.01. 2015 № 59 о/с " Щодо особового складу" позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік).

Звільнення відбулося, як випливає зі змісту вказаних наказів на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682 -VII та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

Вважаючи звільнення з займаної посади протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що докази, які б свідчили, що позивачем приймались рішення, вчинялись дії направленні на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що мало бути встановлено, суду не надані, про їх існування суду не повідомлено.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про неможливість звільнення вказаних осіб без проведення службового розслідування, лише за формальними ознаками, які визначені пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади». Відтак, позивача не може бути звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Системний аналіз вищевикладених приписів дозволяє стверджувати, що заборони, встановлені Законом України «Про очищення влади» № 132-VIII виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.

При цьому, люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею.

Застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не у притягненні до відповідальності посадових осіб.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.

Разом з тим, Закон України «Про очищення влади» № 132-VIII визначає конкретні правові підстави для застосування для відповідних осіб установлених ним заборон та сукупність умов, за наявності яких виникають такі підстави.

З матеріалів справи вбачається, що звільнення позивача відбулось на підставі, зокрема, пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Колегія суддів в межах спірних правовідносин звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 813/937/15, в якій останній вказав, що передбачена пунктом 10 частини другої статті 3 Закону № 132-VIII заборона щодо перебування на посаді працівника правоохоронного органу може бути застосована до осіб при одночасній сукупності наступних обставин:

1) особа в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймала посаду (посади) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно учасників масових акцій протесту;

2) участь порушника в таких масових акціях протесту повинна бути встановлена та доведена;

3) учасник масових акцій протесту повинен бути притягнутий, зокрема, до адміністративної відповідальності за дії, які вчинені ним під час таких акцій протесту та, в подальшому, повинен бути звільнений від такої відповідальності відповідно до Законів України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» та «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення у відношенні громадянина ОСОБА_3 , на який посилається апелянт, складений позивачем з приводу порушення Правил дорожнього руху України (за статтею 122-2 КУпАП) та не стосується дій вказаної особи, вчинених нею під час акцій протесту (мирних зібрань).

При цьому, колегія суддів наголошує, що матеріали справи взагалі не містять ані копії протоколу, складеного позивачем, на який посилається апелянт в обгрунтування своїх вимог, ані доказів притягнення цієї особи до відповідальності за цим протоколом.

Таким чином, доказів того, що громадянина ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за складеним позивачем протоколом, матеріали справи не містять, а апелянтом не зазначено та не надано.

При цьому, відповідачем під час судового розгляду справи також не надано жодних доказів, які б підтверджували, що вказана особа приймала участь у відповідних мирних зібраннях, що також є однією з умов, установлення якої у сукупності з іншими вищенаведеними умовами є необхідним для застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» №132-VIII.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними доводи скаржника про те, що дії позивача зі складання у відношенні громадянина ОСОБА_3 протоколу про порушення Правил дорожнього руху України охоплюються Законом України «Про очищення влади» та зумовлюють наявність достатніх правових підстав для застосування до позивача заборон, передбачених цим Законом.

Посилання скаржника на те, що громадянин ОСОБА_3 є членом ГО «Автомайдан», також не доводять існування вищенаведених умов, сукупність яких є підставою для застосування до працівника правоохоронного органу пункту 10 частини другої статті 3 Закону №132-VIII.

Аналогічний підхід до застосування наведених вище правових норм висловлено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 813/937/15 за ідентичних спірних правовідносин.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

Отже, у даному випадку відсутні вищенаведені умови, сукупність яких є необхідною, для застосування до працівника правоохоронних органів пункту 10 частини другої статті 3 Закону № 132-VIII та заборон, передбачених цим Законом, а отже звільнення позивача із займаної ним посади є протиправним.

Доводи апелянта про те, що позивач дискредитував органи внутрішніх справ та своєю поведінкою сприяв підірваною довіри в населення до правоохоронних органів, колегія суддів відхиляє у зв`язку з тим, що наведені обставини є підставою для вирішення питання про притягнення службовця до дисциплінарної відповідальності у встановлений законом порядок.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що отримавши інформацію від щодо складених протоколу про адміністративне правопорушення відносно учасника ГО «Автомайдан», відповідач повинен був перевірити конкретну індивідуально визначену поведінку позивача та відповідні дії, що були ним вчинені під час виконання покладених на нього службових обов`язків, а не застосовувати формальний підхід у спірних правовідносинах.

Лише виважений, об`єктивний та неупереджений підхід до вжиття люстраційних заходів з чітким і неухильним виконанням вимог відповідного спеціального законодавства відповідатиме принципу верховенства права та міжнародним стандартам.

Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682 наголошує на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Так, у рішенні від 17.10.2019 у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), ЄСПЛ із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що люстрація є втручанням у їхнє право на повагу до приватного життя, оскільки це вплинуло на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані позивачем накази №48 о/с від 16.01.2015 р. та №59 о/с від 30.01.2015 р. не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, тому підлягають скасуванню, а позивач відповідно до вимог статті 235 КЗпП України - поновленню на посаді зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в м. Києві, Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві, третя особа: Київська міська організація Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Я.Б. Глущенко