Рішення

від 07.10.2022 по справі 227/195/22

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

07.10.2022 227/195/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2022 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі

Головуючого судді Левченка А.М.,

за участі

секретаря судового засідання Черкасової О.В.,

позивача за первісним позовом

та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом

та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

представників відповідача за первісним позовом та

представників позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Агрос» про стягнення коштів за невиконаним зобов`язанням, та зустрічним позовом Селянського (фермерського) господарства «Агрос» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ

24.01.2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача СФГ «Агрос» про стягнення коштів за невиконаним зобов`язанням, в якому проситьсуд:

- стягнути з СФГ «Агрос» на свою користь грошові кошти за невиконання зобов`язання у розмірі 19331,40 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з 29.07.2020 року він є власником земельної ділянки 8,4678 га з кадастровим номером 1422085500:01:000:0094, яка на момент набуття ним права власності на неї була засіяна відповідачем, у зв`язку з чим могла бути повернута відповідачем тільки після збору врожаю влітку 2021, про що відповідачем було повідомлено позивача листом від 02.11.2020 року. А тому позивач вважає, що за термін користування належною йому земельною ділянкою відповідач має сплатити йому орендну плату у заявленому розмірі. При цьому, позивач вважає, що відмова відповідача від виконання свого зобов`язання не відповідає вимогам звичаїв ділового обороту.

08.02.2022 від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Заперечення відповідача фактично зводяться до того, що він не користувався спірною земельною ділянкою та між сторонами не укладався договір оренди належної позивачу земельної ділянки, у зв`язку з чим відсутні підстави і для стягнення заявленої позивачем заборгованості.

Ухвалою суду від 25.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі №227/195/22; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

08.02.2022 СФГ «Агрос» також звернулося до суду з зустрічною позовною заявою до позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , в якому заявило позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно отриманих коштів у сумі 41659,09 грн.

Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним) посилається на те, що 17.09.2013 між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення, за яким ОСОБА_1 передав йому в оренду відповідну земельну ділянку. Сума орендної плати за умовами договору складає 2446,97 грн. на рік, однак, фактично ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти у більшому розмірі, а саме, в сумі 88183,00 грн., в той час як загальний розмір орендної плати за період 2014-2021 років становив 19575,76 грн. Тобто згідно доводів СФГ «Агрос» сума переплати становить 68607,24 грн. При цьому, позивач за зустрічним позовом вказує, що у період з 2019 року по 2021 рік підтверджується факт перерахування грошових коштів тільки на загальну суму 49000,00 грн., у зв`язку з чим розмір переплати за вирахуванням сум орендної плати за вказаний період складає 41659,09 грн. А тому позивач за зустрічною позовною заявою вважає, що має місце факт безпідставного збагачення відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним), з огляду що, здійснюючи правове обґрунтування заявлених позовних вимог, посилається на положення ст. 1212 ЦК України та фактично звертається до суду з кондиційним позовом.

Ухвалою суду від 09.02.2022 року зустрічний позов Селянського (фермерського) господарства «Агрос» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів прийнято до спільного розгляду з первісним та об`єднано в одне провадження зустрічний позов до спільного розгляду з первісним за позовом.

21.02.2022 року сторона відповідача за зустрічним позовом подала суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки позивачем за зустрічним позовом невірно обґрунтовано позовом шляхом посилання на приписи ст. 1212 ЦК України та заявлено до стягнення грошові кошти, як одержаних у результаті безпідставного збагачення. Відповідач за зустрічним позовом вважає, що відносини між сторонами носять договірний характер, ґрунтуються на договірних відносинах з приводу оренди земельної ділянки, а перераховані позивачем за зустрічним позовом грошові кошти є орендною платою, яка підлягала сплаті у відповідному розмірі з урахуванням її збільшення внаслідок індексації.

15.03.2022 позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з відповіддю на відзив відповідача за зустрічним позовом на зустрічну позовну заяву, в якому наполягав на тому, що отримані відповідачем за зустрічним позовом грошові кошти у заявленій до стягнення сумі не можуть вважатися орендною платою з урахуванням її індексації, а є саме безпідставно отриманими коштами.

Ухвалою суду від 01.07.2022 цивільний позов ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Агрос», про стягнення коштів за невиконаним зобов`язаннямзалишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліківп`ять днів з дня вручення позивачу ухвали.

05.07.2022 року від представника позивача засобами електронного суду надійшла заява, в якій усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 05.07.2022 розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Агрос», про стягнення коштів за невиконаним зобов`язаннямухвалено продовжити.

Ухвалою суду від 12.09.2022 закрито підготовче провадження по цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Агрос» про стягнення коштів за невиконаним зобов`язанням, та зустрічним позовом Селянського (фермерського) господарства «Агрос» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових кошті.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що справу було розглянуто протягом розумних достатніх та необхідних строків для забезпечення учасникам справи можливості реалізувати свої процесуальні права та виконати відповідні обов`язки.

Судом встановлено, що між сторонами у справі виникли спірні цивільно-правові відносини щодо стягнення грошових коштів за первісним та зустрічним позовом, правова природа яких не доведена.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників по справі та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, як окремо, так і в цілому з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємного зв`язку, всі докази по справі суд прийшов до наступного.

Згідно інформації з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №218866647 від 04.08.2020, 29.07.2020 за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, з кадастровим номером 1422085500:01:000:0944, площею 8,4678 гектарів.

Однак, як вбачається з листа СФГ «Агрос» №1 від 02.11.2020, вказана земельна ділянка господарством не орендується, але якщо вона знаходиться на орендованому господарством полі, то засіяна озимими культурами, у зв`язку з чим її повернення можливе тільки влітку 2021 після збору врожаю. При цьому, відповідач підтвердив, що у разі якщо він користується належною позивачу земельною ділянкою, то він зобов`язується виплатити орендну плату у відповідному розмірі.

При цьому, в матеріалах справи наявний укладений між Добропільською районною державною адміністрацією та СФГ «Агрос» договір оренди землі від 01.10.2013, за яким орендар прийняв в стокове платне користування земельну ділянку землі сільськогосподарського призначення (не витребувані паї), кадастровий номер 1422085500:01:000:0734, загальною площею 17,0297 га, яка знаходиться на території Нововодянської сільської ради за межами населених пунктів; а також укладений між Нововодянською сільською радою та СФГ «Агрос» договір оренди землі від 08.10.2020, відповідно до якого орендодавець прийняв в строкове платне користування земельну ділянку - землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (не витребуваний пай) з кадастровим номером 1422085500:01:000:0942, яка розташована на території Нововодянської сільської ради за межами населених пунктів, загальною площею 4,2811 га.

З наданих суду доказів не вбачається, що між сторонами мали місце договірні правовідносини та відповідач користувався належною позивачу на праві приватної власності земельною ділянкою кадастровий 1422085500:01:000:0944, площею 8,4678 гектарів на відповідній правовій підставі. При цьому, позивач звертаючись до суду з відповідною позовною вимогою у прохальній частині позовної заяви обирає конкретний спосіб захисту та просить стягнути з СФГ «Агрос» на свою користь грошові кошти саме за невиконання зобов`язання у розмірі 19331,40 грн., в той час як фактично між сторонами мають місце позадоговірні відносини.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Встановивши фактичні обставини справи, суд переходить до вирішення питання про задоволення чи відмови у задоленні заявлених позовних вимог за первісним позовом.

Відповідно дост. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 2ст. 16 ЦК Українипередбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі№ 569/17272/15-ц.

Предметом регулюванняглави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положеньглави 83 ЦК України(див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістомглави 15 ЗК Україниправо користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина першастатті 93 ЗК Українивстановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першоїстатті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Тобто, до моменту оформлення відносин оренди між сторонами, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянкина підставі частини першоїстатті 1212 ЦК України(близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 922/207/15).

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Таким чином, у даному випадку у разі підтвердження факту користування відповідачем земельною ділянкою без достатньої правової підстави факту користування належною позивачу земельною ділянкою, грошові кошти, які фактично були б платою за користування нею, підлягали б стягненню на підставі приписів ч. 1 ст. 1212 ЦК України, як одержані відповідачем в результаті безпідставного збагачення, а не як заборгованість, яка виникла в результаті неналежного виконання зобов`язання відповідачем.

Що ж стосується посилань позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин звичаїв ділового обороту, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Звичай є загальноприйнятим правилом поведінки, яке не виражене прямо ні в законі (нормативному акті), ні в договорі сторін, але не суперечить їм.

Звичай повинен бути усталеним правилом поведінки, тобто досить визначеним за своїм змістом і широко застосовуваним у майновому обороті (наприклад, традиції виконання тих чи інших договірних зобов`язань; інші вимоги, які звичайно пред`являються). Ознака усталеності передбачає, що звичай, внаслідок його багаторазового застосування, сприймається у суспільстві або у його значної частини як правило поведінки, якого дотримуються без додаткової формалізації, зокрема в силу історичних, національних, суспільних традицій.

Зокрема, згідно ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Видом правового звичаю є звичай ділового обороту, під яким розуміється усталене правило поведінки, яке широко застосовується у певній сфері підприємницької діяльності. Традиційно найпоширенішими звичаями ділового обороту є звичаї в торгівлі, розрахункових операціях, торговельному мореплавстві тощо.

Однак, посилаючись на те, що відповідач не сплатив грошові кошти позивач зазначає про те, що його відмова не відповідає вимогам звичаїв ділового обороту. Проте, позивач взагалі не зазначає конкретного звичаю, який вважає порушеним. При цьому, посилаючись на те, що відмова відповідача від виконання зобов`язання, яка на переконання позивача мала місце, не відповідає звичаям ділового обороту, позивач не враховує той факт, що відмова від виконання будь-якого зобов`язання є наслідком невиконання, неналежного виконання стороною своїх зобов`язань, позаяк, під правове регулювання визначеними звичаями ділового обороту правил підпадають саме конкретні правовідносини між сторонами, а не їх окремий елемент, зокрема, бездіяльність сторони, яка є негативним наслідком невиконання певного зобов`язання, саме яке і може бути предметом правового регулювання певного звичаю.

Крім цього, позивач взагалі не враховує той факт, що звичаї ділового обороту підлягають застосуванню до відносин, які носять характер підприємницьких, в той час як позивач взагалі не є суб`єктом господарювання і жодних господарських відносин між сторонами не виникло.

Відсутні між сторонами і будь-які договірні правовідносини, у зв`язку з чим неприйнятним є і застосування до спірних правовідносин звичаїв ділового обороту, які переважно застосовуються саме у сфері зобов`язальних, договірних правовідносин між сторонами.

У даному випадку між сторонами мають місце позадоговірні відносини, у зв`язку з чим відсутнє і зобов`язання, яке носить договірний характер та могло б бути предметом правового регулювання певного звичаю ділового обороту. У свою чергу неприйнятним є застосування звичаїв ділового обороту у сфері деліктних, кондиційних правовідносин, які є чітко, однозначно та імперативно врегульованими положеннями чинного цивільного законодавства, внаслідок чого урегулювання їх на розсуд сторін, відповідно до певних правил поведінки, які до того ж не є усталеними та унормованими у даній сфері, є неприйнятним.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Однак, позивач обрав конкретний спосіб захисту, правом на зміну якого суд не наділений, у зв`язку з чим у задоволенні заявленої позивачем вимоги слід відмовити через обрання останнім неналежного способу захисту.

Крім того, слід звернути увагу на те, що позивачем на виконання встановленого ЦПК України обов`язку доказування не надано суду жодних належних, достовірних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували б факт знаходження належної йому земельної ділянки в межах орендованих відповідачем земель (нерозподілених паїв) або б свідчили про фактичне користування нею, зокрема, шляхом використання у сільськогосподарській діяльності.

Щодо заявлених у змісті зустрічного позову вимог суд виходить з наступного.

17.09.2013 між ОСОБА_1 (орендодавець за договором) та СФГ «Агрос» (орендар за договором) укладено договір оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення, за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Нововодянської сільської ради Добропільського району Донецької області, площею 9,21 га, строком на 10 років (п. 1, 2 та 8 договору).

В цьому контексті слід звернути увагу на те, що дана ділянка є відмінною від земельної ділянки з кадастровим номером 1422085500:01:000:0944, площею 8,4678 гектарів, яку ОСОБА_1 набув на праві приватної власності 29.07.2020 року.

Відповідно до п. 9, 11 даного договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі в грошовій формі: 2,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 2446,97 грн, один раз на рік до 01 січня за звітний рік.

Згідно п. 10 договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Разом з тим, СФГ «Агрос» надано відомості з банківської установи на підтвердження факту перерахування грошових коштів ОСОБА_1 , з яких вбачається, що господарством дійсно перераховувалися грошові кошти ОСОБА_1 у відповідних розмірах з призначенням платежу «переказ коштів».

З вказаного вбачається, що позивач за зустрічним позовом неодноразово, систематично перерахував грошові кошти відповідачу за зустрічним позовом. До того ж і відповідач за зустрічним позовом не заперечує факт їх отримання.

А тому факт систематичності перерахування грошових коштів не може свідчити про те, що кошти є безпідставно отриманими.

За змістом ч. 1ст. 1212 ЦК Українибезпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч. ч. 1, 2 ст.509 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставіст. 1212 ЦК Українитільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами фактично мали місце певні договірні правовідносини, оскільки позивач за зустрічним позовом здійснював систематичне перерахування грошових коштів відповідачу за зустрічним позовом, тобто, ймовірно, в межах певних договірних або фактичних договірних правовідносин, на виконання своїх зобов`язань.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі N 6-88цс13 та від 24.09.2014 у справі N 6-122цс14.

Таким чином, суд вважає, що зібрані у справі докази у їх взаємозв`язку та сукупності підтверджують факт існування між сторонами зобов`язальних відносин, на підставі яких зустрічним позивачем були здійснені неодноразові та систематичні переведення коштів зустрічному відповідачу, що виключає у даному випадку виникнення кондикційного зобов`язання зустрічного відповідача та стягнення спірних коштів на підставіст. 1212 ЦК України.

А тому суд не бере до уваги доводи позивача за зустрічною позовною заявою щодо безпідставності набуття відповідачем за зустрічним позовом коштів, оскільки позивачем не було належним чином доведено факту безпідставності набуття відповідачем спірних коштів, натомість з матеріалів справи вбачається добровільне, систематичне волевиявлення позивача на перерахування цих коштів. Сама поведінка позивача за зустрічним позовом та факт підтвердження відповідачем за зустрічним позовом в судовому засіданні підставності отримання перерахованих грошових коштів свідчить про підставність їх набуття, їх сплату в межах певних договірних правовідносин між сторонами.

Разом з тим, з наявних у матеріалах справи документів, наданих на підтвердження перерахування позивачем за зустрічним позовом грошових коштів відповідачу, не вбачається на виконання якого саме конкретного зобов`язання було перераховано грошові кошти у відповідних розмірах, оскільки призначення платежу є неконкретизованим та абстрактним, і містить лише формальну вказівку на те, що відбувся «переказ коштів», тобто відповідна фінансова операція без деталізації конкретної спрямованості грошових коштів та їх призначення.

У свою чергу, сторони не заперечують того факту, що частина грошових коштів була перерахована в рахунок оплати орендної плати за договором. В той же час іншу правову природу та призначення грошових коштів, які заявлено до стягнення за зустрічним позовом, встановити неможливо, їх призначення суду не доведено.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивач за зустрічним позовом зобов`язаний довести суду обґрунтованість заявлених до стягнення сум заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази.

Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач за зустрічним позовом повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Так, звертаючись до суду з вимогою про стягнення з відповідача за зустрічним позовом грошових коштів у сумі 41659,09 грн., позивач за зустрічним позовом посилається на те, що вони були отримані відповідачем внаслідок безпідставного збагачення, проте, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про інше, а систематичне, неодноразове перерахування грошових коштів не може свідчити про помилку позивача за зустрічним позовом та отримання їх відповідачем без достатньої правової підстави. Дії позивача за зустрічним позовом з систематичного перерахування грошових коштів відповідачу на протязі досить тривалого проміжку часу, декількох років, та, навіть, по два рази на рік, свідчать про їх усвідомлений та цілеспрямований характер, направленість на виконання певних узгоджених між сторонами зобов`язань.

Позивач за зустрічним позовом взагалі не доводить перед судом правової природи перерахованих грошових коштів. При цьому, суд позбавлений можливості стверджувати, що частина грошових коштів, які систематично перераховувалися, була направлена на сплату орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди земельної ділянки. Так, розмір сум, що перераховувалися відрізняється, не є однаковим. Розмір сплаченої суми постійно змінювався, а тому не можна однозначно стверджувати, що частина коштів у фіксованому договором оренди розмірі була перерахована у якості сплати орендної плати. До того ж сам позивач за первісним позовом заперечує факт індексації орендної плати, а тому перерахування ним різних за розміром сум грошових коштів, не можна віднести до змінного розміру орендної плати за договором.

Сплата грошових коштів могла здійснюватися на виконання будь-яких зобов`язань та на будь-якій іншій правовій підставі.

В постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так, само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.

З огляду на викладене суд вважає, що правильним, законним та обґрунтованим буде висновок суду про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Разом з тим, суд відзначає, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )»(Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

Також суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).

Таким чином, рішення має бути обґрунтованими та зрозумілими для учасників справи, однак, це не означає, що суд має давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Керуючись ст. 258 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Агрос» про стягнення коштів за невиконаним зобов`язанням відмовити.

У задоволеннізустрічного позовуСелянського (фермерського)господарства «Агрос»до ОСОБА_1 про стягненнябезпідставно отриманихгрошових коштів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення скалдено 10 жовтня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустріним позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 );

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: Селянське (фермерське) господарство «Агрос» (85020, Донецька область, Покровський район, смт. Святогорівка, вул. Зелена, 46).

Головуючийсуддя А.М. Левченко

07.10.2022