Постанова

від 15.09.2022 по справі 303/796/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/796/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 вересня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

Головуючого судді Фазикош Г. В.

суддів Кожух О. А., Бисаги Т. Ю.

з участю секретаря Кекерчень М. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Бігунець Роман Романович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 листопада 2021 року, ухвалене суддею Кость В. В., по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу Баранова Жанна Володимирівна, про визнання недійсними договорів дарування, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2021 року ОСОБА_3 пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.

Свої вимоги мотивував тим, що згідно вироку Мукачівського міськрайонного суду від 17 березня 2017 року відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 1 ст. 296 КК України, та за сукупністю злочинів призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки.

Відповідно до статті 75 КК України відповідача ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком два роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цим же вироком стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Далі, цей вирок щодо засудженого відповідача ОСОБА_1 був залишений без зміни спочатку ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 30 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року.

З метою виконання вироку в частині стягнення моральної шкоди позивачем було подано виконавчий лист до Мукачівського РВ ДВС та відкрито виконавче провадження.

Однак, відповідач ОСОБА_1 , з метою ухилення від відповідальності, 09 серпня 2017 року уклав два фіктивні правочини:

-договір дарування незавершеного будівництвом будинку готовністю 75,9 % з приналежними до нього надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 2122755300:01:022:0014, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Обидва договори дарування були посвідчені приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Барановою Ж. В. і зареєстровані в реєстрі за № 514 та № 515.

Про існування даних договорів позивачу стало відомо тільки у грудні 2020 року коли він почав цікавитися про хід виконання вироку в частині стягнення моральної шкоди.

Уклавши фіктивні оскаржувані правочини з метою уникнення стягнення на нерухоме майно відповідач ОСОБА_1 здійснив дії, що мають правовим наслідком порушення прав позивача на здійснення стягнення в рахунок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Укладені договори, за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний та достеменно знав про вирок суд, який набрав законної сили.

Оскаржувані правочини уклали сторони, які є близькими родичами, членами сім`ї, без мети настання реальних правових наслідків. Дії сторін направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судових рішень. Відповідач ОСОБА_1 , продовжує володіти та користуватися цим майном.

У зв`язку з цим позивач просив у судовому порядку визнати недійсним:

1)договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 75,9 % з приналежними до нього надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , що був укладений 09 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Барановою Ж. В., зареєстрований в реєстрі за № 514.

2)договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 2122755300:01:022:0014, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , що був укладений 09 серпня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Барановою Ж. В., зареєстрований в реєстрі за № 515 (а.с.1-5, 23-27).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 18 листопада 2021 року позов задоволено (а.с.110-119).

На це рішення відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Бігунець Р. Р., подали апеляційну скаргу. Зазначають, що вказана справа взагалі не могла розглядатися за правилами спрощеного провадження без виклику сторін. Суд першої інстанції встановив фіктивність укладених договорів лише на підставі доводів позивача, без повного дослідження обставин справи та їх доведеності. Зокрема, ОСОБА_2 є матір`ю відповідача ОСОБА_1 , а не його дружиною, що має істотне значення, оскільки не є членом його сім`ї, проживає окремо, не веде з ним спільного господарства та не пов`язана спільними правами та обов`язками. Крім того, суд першої інстанції взагалі не дослідив ряд обставин, які свідчать про реальність намірів сторін укладених правочинів. Зокрема, предметом договорів дарування були об`єкт незавершеного будівництва готовністю 75,9 % та земельна ділянка, на якій він розташований. Відповідач ОСОБА_1 у відзиві вказував, що обдарована здійснювала добудову вказаного житлового будинку та у квітні 2020 року він був зданий в експлуатацію. Вказане, на думку апелянтів, не може свідчити про фіктивність намірів сторін правочину. З огляду на це апелянти просили рішення суду першої інстанції скасувати, а в задоволенні позову відмовити (а.с.128-132).

У судовому засіданні в апеляційній інстанції 02.06.2022 року представник відповідачів (одночасно й апелянтів) Бігунець Р. Р. апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечив та просив її відхилити.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновків про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з таких підстав.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбаченаправочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Аналогічні правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Апеляційний суд також враховує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його мати (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно стягувача, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси стягувача і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

З матеріалів справи слідує, що згідно вироку Мукачівського міськрайонного суду від 17 березня 2017 року відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 1 ст. 296 КК України, та за сукупністю злочинів призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки.

Відповідно до статті 75 КК України відповідача ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком два роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Цим же вироком стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Далі, цей вирок щодо засудженого відповідача ОСОБА_1 був залишений без зміни спочатку ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 30 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року.

З метою виконання вироку в частині стягнення моральної шкоди позивачем було подано виконавчий лист до Мукачівського РВ ДВС та відкрито виконавче провадження.

Відповідач ОСОБА_1 , 09 серпня 2017 року уклав два правочини:

-договір дарування незавершеного будівництвом будинку готовністю 75,9 % з приналежними до нього надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 2122755300:01:022:0014, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Обидва договори дарування були посвідчені приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Барановою Ж. В. і зареєстровані в реєстрі за № 514 та № 515.

Про існування даних договорів позивачу стало відомо тільки у грудні 2020 року, коли він почав цікавитися про хід виконання вироку в частині стягнення моральної шкоди, а отже не пропустив визначений законом строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний та достеменно знав про вирок суд, який набрав законної сили.

Оскаржувані правочини уклали сторони, які є близькими родичами, без мети настання реальних правових наслідків. Дії сторін направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судових рішень.

Укладені договори, за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків.

Уклавши фіктивні оскаржувані правочини з метою уникнення стягнення на нерухоме майно відповідач ОСОБА_1 здійснив дії, що мають правовим наслідком порушення прав позивача на здійснення стягнення в рахунок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення щодо стягнення з нього на користь позивача 100000 грн.

Приукладенні оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів.

У суді першої інстанції представник відповідача адвокат Рижиков В. Г. подав суду заперечення проти позову, в якому вказував, що оспорюваним договором дарування ОСОБА_1 подарував своїй матері ОСОБА_2 незавершений будівництвом будинок готовністю 75,9 %, яка в подальшому ввела його в експлуатацію. Цей аргумент апелянт вказує і в апеляційній скарзі.

Дослідивши ці доводи, колегія суддів констатує, що у матеріалах справи міститься копія декларації про готовність до експлуатації спірного об`єкта (житлового будинку), підписані ОСОБА_2 , оформлені явочним порядком відповідно до встановленої процедури (а.с.103-106). Водночас, достатніх доказів, які б свідчили про те, що саме обдарована ОСОБА_2 завершила таке будівництво за власні кошти чи своїми силами, у матеріалах справи відсутні. Сама ОСОБА_2 жодних пояснень чи доказів суду першої інстанції та апеляційному суду з цього приводу не надавала.

В матеріалах справи також відсутні докази того, що після укладення спірного договору дарування ОСОБА_1 разом із сім`єю мали інше зареєстроване житло. Зокрема, у відзиві до апеляційної скарги ОСОБА_4 стверджує, що ОСОБА_1 фактично продовжує володіти та користуватися майном, яке він подарував своїй матері. Крім того, позивач вказує, що у відповідача ОСОБА_1 було і інше нерухоме майно, яке він також цього ж дня відчужив своїй матері, доказом цього є Витяг про право власності на нерухоме майно, де чітко спостерігається перехід права власності всього нерухомого майна, яке було у власності відповідача ОСОБА_1 , чим самим виконати вирок суду в частині стягнення моральної шкоди є неможливим, оскільки будь-якого майна у відповідача ОСОБА_1 вже не залишилося (а.с.190-200).

Представник відповідачів просить апеляційний суд не брати до уваги доданий витяг про нерухоме майно, оскільки він сформований за «частковим співпадінням» по імені ОСОБА_1 , а тому є некоректним. Крім того, сам відзив на апеляційну скаргу подано з пропущенням процесуальних строків. При цьому, ані відповідач, ані його представник не надали суду жодних пояснень щодо інших мотивів, які спонукали відповідачів укласти договори дарування, ніж ті, що встановлені судом першої інстанції.

До відповіді на відзив апелянти додали довідку № 10 від 10 червня 2022 року Чинадіївської селищної ради Мукачівського району, зі змісту якої слідує, що відповідач ОСОБА_1 з дружиною та двома неповнолітніми дітьми на момент видачі довідки проживають за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому не зазначено, хто є власником будинку, на яких умовах це проживання, з реєстрацією чи ні, та з якого часу.

При цьому в якості місця реєстрації відповідача ОСОБА_1 вказано АДРЕСА_3 , тобто інше місце (а.с.203-209).

Колегія констатує, що доданий до відзиву на апеляційну скаргу Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.196-198) є аналогічним до Витягу, доданого позивачем до позовної заяви час формування 10.12.2020 року 14:57:00 (а.с.66-69). Отже, підстав не брати його до уваги у апеляційного суду немає.

Відтак, висновки, на думку колегії, узгоджуються з фактичними обставинами справи, доводами апеляційних скарг не спростовані.

Доводи апелянта про те, що дана справа не могла розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, у яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У даному випадку ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, про що свідчить експертна оцінкаа подарованого житлового будинку та грошова оцінка подарованої земельної ділянки. Отже дана справа могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження. Інших винятків для цієї справи законом не передбачено.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що місцевий суд порушив норми матеріального і процесуального права.

За цих обставин рішення суду першої інстанції є законне та обґрунтоване, підстав для його зміни чи скасування немає.

Враховуючи наведене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє адвокат Бігунець Роман Романович, залишити без задоволення

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2022 року.

Головуючий

Судді