Ухвала

від 10.10.2022 по справі 360/3686/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

10 жовтня 2022 року справа №360/3686/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні заяву представникаУправління Державної міграційної служби України в Луганській області про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 360/3686/21-а запозовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській областіпровизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 р. у справі № 360/3686/21задоволено.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 р. у справі № 360/3686/21скасовано.

Прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській областіпровизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Луганській області щодо неоформлення та невидачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 без застосування безконтактного електронного носія персональних даних відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ Про затвердження Положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (в редакції від 23 лютого 2007 року № 719-V) без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних - виключно відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (в редакції від 23 лютого 2007 року № 719-V), із зазначенням особливої відмітки в паспорті, зокрема, відомостей про неповнолітню дитину.

Вирішено питання судових витрат.

20 вересня 2022 року на адресу Першого апеляційного адміністративного суду від представника відповідачанадійшла заява про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 360/3686/21.

Відповідач у справі вважає незрозумілим яким чином видати позивачеві паспорт для виїзду за кордон без застосування безконтактного електронного носія персональних даних. Зазначають про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року № 152 містить зразок тільки паспорта громадянина України для виїзду за кордон з застосуванням безконтактного електронного носія персональних даних. Окрім того вказують на те, що в резолютивній части постанови апеляційної інстанції не зазначено нормативний акт, на підставі якого вона прийнята.

Суд апеляційної інстанції вивчив доводи заяви і вважає, що зазначена заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За унормуванням ч. 3 ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Правосуддя - це діяльність органів судової влади в розв`язанні конфліктів у суспільстві, що мають правовий зміст.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 наголошував: Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 2) і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 13).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Специфіка діяльності судів полягає в тому, що застосування ними закону в розгляді конкретних справ здійснюється у певних процесуальних формах, визначених законодавчо, а саме: у формі адміністративного судочинства.

У процесі відправлення правосуддя суди розв`язують суперечності, що виникають у суспільстві, і тому їх діяльність виконує інтегруючу і стабілізаційну функції.

Покладена в основу Конституції України концепція правосуддя визначає судову владу не просто інструментом у розв`язанні названих суперечностей, хоча й дуже важливим, а й рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у ч. 1 статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Ніякий інший орган держави, крім суду, утвореного законом не в праві взяти на себе функцію правосуддя. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України).

Принцип, за яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, створює найважливішу гарантію громадянського миру, додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина. Лише за умови чинності цього організаційно - правового принципу суд здатний виконувати свої повноваження щодо захисту таких прав і свобод, а також забезпечувати в межах своїх повноважень реалізацію засад верховенства права та непохитність конституційного ладу в Україні. Отже, поділ державної влади з певного автономією органів відправлення правосуддя є дуже важливою ознакою демократичної, правової держави.

Частиною 2 ст. 124 Конституції визначено: юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що в демократичній, правовій державі суд вирішує практично всі соціально значущі конфлікти між суб`єктами права, а також вирішення питань, які мають правовий, а не політичний, характер. До певної міри аксіомою є теза про те, що чим більша кількість конфліктів у суспільстві вирішується судом, а не органами виконавчої чи законодавчої влади, тим більше є підстав вважати це суспільство демократичним, а державу - правовою. Тому в Конституції України цілком обґрунтовано визначено обсяг повноважень судової влади щодо розв`язання усього спектру соціальних конфліктів, в основі яких є спір про право або існує інша проблема в застосуванні права.

Правове поле діяльності судової влади дозволяє з максимальною точністю визначити її роль у системі координат стримувань і противаг державної влади в Україні. Судовий контроль з широкого кола питань суспільного життя є невід`ємним елементом рівноваги політико-правового механізму, оскільки він закріплює оптимальний баланс розподілу повноважень між гілками триєдиної системи державної влади.

Щодо доводу заявника про відсутність в резолютивній частині постанови апеляційного суду посилання на нормативний акт, на підставі якого вона прийнята.

Частиною 4 статті 322 Кодексу адміністративного судочинства України занотовано, що постанова суду апеляційної інстанції складається з: 4) резолютивної частини із зазначенням:

а) висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги і позовних вимог;

б) нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення;

в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції;

г) строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження;

ґ) встановленого судом строку для подання суб`єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Тобто, порушень процесуального права у викладенні резолютивної частини постанови Першого апеляційного адміністративного суду у цій справі не допущено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській областіпровизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Статтею 14 КАС України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Положеннями статті 1 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Суд вважає, що підстави для встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення в цій справі призведе до зміни судового рішення.

Керуючись статтями 132, 134, 139, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 328, 329, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 360/3686/21- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складений та підписаний 10 жовтня 2022 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв