Рішення

від 10.10.2022 по справі 302/682/22

МІЖГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 302/682/22

№ 2/302/217/22

Номер рядка звіту 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.10.2022 смт.Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді КривкаВ. П

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні райсуду в смт.Міжгір`ї у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Едельвейс" про стягнення боргу по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку заробітної плати, моральної шкоди та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки,-

В С Т А Н О В И В:

28.06.2022 представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Шишола В.М. звернувся до суду з вищевказаними позовними вимогами, які обгрунтував так.

В період з 01.01.2005 по 02.03.2021 позивачка працювала на посаді головного бухгалтера в ДП "Едельвейс". Звільнена позивачка з цієї посади на підставі ст. 36-1 КЗпП України, відповідно до наказу від 02.03.2021 за № 1. При звільненні позивачці не було нараховано та виплачено заробітну плату за відпрацьовані два робочі дні у березні, не забезпечено нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за відпрацьований період із січня 2005 року по січень 2019 рік, та лютий 2021 рік. Управлінням Держпраці у Закарпатській області за результатами перевірки в ДП "Едельвейс" було винесено припис про усунення порушень трудового законодавства. Згідно постанови суду, директора ДП "Едельвейс" ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адмінправопорушення передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП та накладено адмінстягнення у виді штрафу. Сторона позивача вказала, що згідно довідки ДП "Едельвейс" розмір заборгованості із виплати заробітної плати за відпрацьовані позивачкою два дні у березні 2021 складає 1387,56 грн, розмір середньої заробітної плати складає 326,53 грн, час затримки виплати позивачці заборгованості по заробітній платі складає 15 місяців, середній заробіток за весь час затримки становить 4897,95 грн.

12.09.2022 позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки та морального відшкодування, яку обгрунтувала так.

З дня звільнення позивачки із займаної посади в ДП "Едельвейс" відповідач не сплатив позивачці заробітну плату за березень 2021 в сумі 1387,56 грн. Тому позивачка покликається на вимоги ст. 117 КзпП України, та вважає, що вона має право на стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за весь час затримки, але не більше ніж за шість місяців.Тобто, станом на 02.09.2021 розмір середнього заробітку позивачки становить грошову суму 41469, 31 грн. Ця сума обрахована ОСОБА_1 виходячи з такого. Позивачку звільнено з роботи 02.03.2021. З 02.03.2021 по 02.09.2021 сума робочих днів складає 127 днів, а саме:з 02.03.2021 по 31.03.2021 - 21 робочий день; з 01.04.2021 по 30.04.2021 - 22 роб.дні; з 01.05.2021 по 31.05.2021 - 19роб.дні; з 01.06.2021 по 30.06.2021 - 20роб.дн., з 01.07.2021 по 31.07.2021 - 22роб.дні, з 01.08.2021 по 31.08.2021 - 21роб.дні, з 01.09.2021 по 02.09.2021 -2 роб.дні, всього 127 робочих днів.

Згідно Довідки відповідача від 11.04.2022 № 1 про середній заробіток, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 в розрахунку на 1 робочий день становить 326,53 грн. Отже, сума стягнення середнього заробітку за період з 02.03.2021 по 02.09.2021 становить 326,53 х 127 = 41469,31 грн. У зв`язку з чим, попередній розмір середнього заробітку в сумі 4897,95 грн позивачкою був обрахований неправильно, помилково. Також позивачка просить стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду в розмірі 10000 грн, оскільки вона внаслідок незаконних дій відповідача зазнала душевних страждань, які виразились в неотриманні коштів на проживання на протязі довготривалого періоду, що зумовило зміну способу її життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання сім`ї та принизило її як людину.

За вищенаведеного сторона позивача просить стягнути з ДП "Едельвейс" на її користь заборгованість із виплати заробітної плати в розмірі 1387,56 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 02.03.2021 по 02.09.2021 з врахуванням середньоденної заробітної плати в розмірі 326,56 грн, що становить грошову суму 41469,321 грн, та моральну шкоду в сумі 10000 грн. Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй у встановленому законом порядку компенсацію за всі невикористані нею дні щорічної відпустки за період з січня 2005 по січень 2019, та січень - березень 2021 року.

Згідно ухвали Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30.06.2022 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Заперечення, щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику, від сторін до суду не надходили. У відповідності до вимог ч.5 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи здійснюється судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, у зв`язку з чим судове засідання у справі не призначалось.

Ухвалою суду від 30.06.2022 задоволено клопотання сторони позивача про витребування у відповідача ДП "Едельвейс" розрахунок щодо грошової компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки за період із січня 2005 по січень 2019 та лютий 2021.

Згідно ухвали суду від 07.09.2022 клопотання позивача ОСОБА_1 задоволено та піддано юридичну особу ДП "Едельвейс" заходу процесуального примусу у виді штрафу. Стягнуто з ДП "Едельвейс" штраф в розмірі 2481 грн в користь держави. Зобов`язано ДП "Едельвейс" виконати ухвалу суду про витребування доказів до 19.09.2022. Продовжено строк розгляду справи на тридцять днів, до 07.10.2022.

На підставі ухвали суду від 23.09.2022 прийнято до провадження заяву позивачки про збільшення позовних вимог. Відстрочено позивачці сплату судового збору в сумі 992,40 грн за подання позову до суду в частині стягнення моральної шкоди. Відповідачу надано додатковий строк для подання відзиву на заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог. Ухвала суду надіслана відповідачу на його електронну адресу 23.09.2022, що вбачається з довідки про доставку електронного листа.

25.07.2022 відповідачем в особі директора Юрія Мезенцева подано суду відзив, який обгрунтовано так. Відповідач визнає позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 1387,56 грн та в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки в сумі 1959,36 грн, а саме за шість місяців, що передбачено вимогами ст. 117 КЗпП. В іншій частині позовних вимог просить відмовити. Також відповідач просить відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за відпрацьований період із січня 2005 року по січень 2019 року, з підстав минування тримісячного строку з дня, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 ст. 233 КЗпП. Відповідач стверджує, що про порушення свого права позивач дізналася у день свого звільнення, тобто строк звернення до суду закінчився ще у червні 2021 року. Відзив на заяву про збільшення позовних вимог відповідачем суду не подано. Строк для подання відзиву в цій частині сплив.

Позивачка 12.09.2022 подала до суду відповідь на відзив в якій вказала, що заявлений позов підтримує в повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Обставини наведені відповідачем у відзиві заперечує з таких підстав. Відповідач визнав, що має заборгованість перед позивачкою у виді заробітної плати, а також те що позивачка на підставі вимог ст. 117 КЗпП, має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку за період шість місяців. Позивачка заперечує щодо заявленого відповідачем клопотання про закриття справи із-за пропуску нею тримісячного строку, бо такий нею не пропущений з підстав передбачених ст. 233 КЗпП. Зокрема, відповідач при звільненні, та в подальшому не виконав вимог закону щодо повідомлення її про суми, нараховані та які підлягали до виплати у день її звільнення, в тому числі і щодо компенсації за невикористані дні відпустки. Окрім цього, позивачка намагалася врегулювати спір з відповідачем в позасудовому порядку, зверталася до інспекції праці, однак припис інспектора праці щодо порушення трудового законодавства відповідачем виконано не було, що стало підставою для звернення нею до суду. Просить допустити рішення суду до негайного виконання, відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши зміст позовних вимог ОСОБА_1 , зміст заяви про збільшення позовних вимог, письмові позиції сторін висловлені відповідачем у відзиві та позивачем у відповіді на відзив та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, та сторонами не оспорюється, що позивачка працювала в ДП "Едельвейс" на посаді головного бухгалтера починаючи з 01.01.2005 по 02.03.2021.

ОСОБА_1 звільнена з цієї посади 02.03.2021, на підставі ст.36-1 КЗпП України.

Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) від 11.04.2022 № 1 виданої ДП "Едельвейс" на адвокатський запит, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 обчислюється шляхом ділення сумарної заробітної плати на кількість відпрацьованих робочих днів, частка (результат) становить 326 грн 53 коп.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Невиплата позивачам заробітної плати на час звільнення грубо порушує вимоги закону та право громадянина на отримання грошової винагороди за виконану роботу.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України - власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статі 116 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст.116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення.

Згідно з п.7 ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За вищенаведеного нормативного обгрунтування та у зв`язку з визнанням позову відповідачем в цій частині, суд вважає, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 1387,56 грн слід задовольнити в повному обсязі.

Позивачкою заявлено вимогу про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 326,53 грн, за 6 місяців, в розмірі 41469,31 грн. Ця вимога підлягає до задоволення виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника чи уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені ст 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року, № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-2 цього кодексу невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З аналізу вищевказаних норм закону та з врахуванням того, що на час розгляду спору в суді позивачці не виплачена заробітна плата, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.

Розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за затримку заробітної плати за період з 02.03.2021 по 02.09.2021 (шість місяців) складає 41469,31 грн. Розрахунок проведений позивачкою правильно, та відповідачем не спростований.

Отже, в цій частині позов ОСОБА_1 також підлягає до задоволення, а саме з відповідача ДП "Едельвейс" на користь позивачки слід стягнути середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати в сумі 326,53 грн за 6 місяців (127 робочих днів), в розмірі 41469,31 грн.

Позивачкою заявлено вимогу щодо зобов`язання відповідача ДП "Едельвейс" нарахувати та виплатити їй у встановленому законом порядку компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з січня 2005 року по січень 2019 року, та січень- березень 2021. Ця вимога підлягає до задоволення з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А-І групи.

Позивачка стверджує, що нею в період роботи в ДП "Едельвейс" не було використано дні щорічної відпустки за відпрацьований період із січня 2005 року по січень 2019 року та січень, лютий 2021 року. Однак розрахунок грошової компенсації за всі невикористані позивачкою дні щорічної відпустки за відпрацьований період позивачка не може зробити, бо відповідач відмовив їй та її представнику адвокату Шишола В.М. у наданні інформації (довідки) про заробітну плату за вищевказаний період.

Ухвала суду про витребування доказів з ДП "Едельвейс" у виді розрахунку щодо грошової компенсації за всі невикористані позивачкою ОСОБА_1 дні щорічної відпустки за період із січня 2005 року по січень 2019 рік, січень-лютий 2021, стороною відповідача станом на час розгляду справи не виконана. Причини неявки суду не повідомлено.

Заперечення відповідача, що позивачка будучи головним бухгалтером в ДП "Едельвейс", сама собі не здійснила виплату компенсації за всі невикористані дні відпустки, на увагу суду не заслуговує, бо таке не підтверджено жодним доказом.

Зокрема, роботодавець замінити усю відпустку працівнику грошовою компенсацією не має права, відповідно до вимог ст. 2 ЗУ "Про відпустки". Однак, згідно ст. 24 ЗУ "Про відпустки" працівнику роботодавець повинен виплатити компенсацію відпускних в обов`язковому порядку, у разі коли працівник звільняється чи переводиться на роботу на інше підприємство або ж у разі смерті працівника.

Отже, при звільненні позивачки ОСОБА_1 керівник ДП "Едельвейс" на виконання вимог ст.24 ЗУ "Про відпустки" зобов`язаний був видати наказ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикороистані дні щорічної відпустки. Копію такого наказу відповідачем у справу не подано, а також не подано підтвердження про надання позивачці щорічних відпусток (частково або в повному обсязі 24 дні) за період роботи в ДП "Едельвейс", починаючи із січня 2005 року по січень 2019 року, та січень лютий 2021 року.

За вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимогу позивачки про зобов`язання відповідача ДП "Едельвейс" нарахувати та виплатити позивачці у встановленому законом порядку компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з січня 2005 року по січень 2019 року, та січень- березень 2021 підлягає до задоволення в повному обсязі.

Задовольняючи вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 суд також бере до уваги Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 28.02.2022 , справа № 302/167/22 (а.с.7). Згідно якої директора ДП "Едельвейс" ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 41 ч.1 КУпАП, та піддано його адмінстягненню у виді штрафу в сумі 510 грн в дохід держави. Під час розгляду справи про притягнення директора ДП "Едельвейс" за порушення вимог трудового законодавства судом встановлено, що ОСОБА_2 обіймаючи посаду директора ДП "Едельвейс", особа якого є відповідальною за порушення законодавства про працю, станом на день перевірки 10.01.2022 допустив такі порушення:

- в день звільнення з роботи 02.03.2021 (Наказ № 1 від 02.03.2021) ОСОБА_1 не забезпечено виплату всіх сум, що належали їй від підприємства в день звільнення, а саме не нарахована та не виплачена заробітна плата за відпрацьовані два робочі дні березня 2021 року, згідно табеля виходу на роботу;

- при звільненні з роботи ОСОБА_1 02.03.2021 не забезпечено нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані нею дні щорічної відпустки за пророблений період з січня 2005 року по січень 2019 року, та лютий 2021 року.

Постанова суду від 28.02.2022 у справі № 302/167/22 набрала законної сили 15.03.2022 року.

Частиною шостою статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Позовна вимога ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивачки, спричиненої моральної шкоди в сумі 10000 грн підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 1167 ЦПК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди » від 31.03.1995 р., розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних і т.д.), які випробував позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно з пунктами 4, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 від час вирішення питання про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Вирішуючи дану позовну вимогу, суд, виходить з того, що відшкодування моральної шкоди повинно бути спрямоване на досягнення сатисфакції і не може бути джерелом до збагачення позивача.

Суд враховує, що відповідач протягом тривалого часу не виконував та не вживав заходів щодо виплати заборгованості по заробітній платі, змусив позивачку витрачати свій час на пошук адвоката для надання юридичної правової допомоги, що завдало їй незручності, додаткові витрати та непотрібні емоційні хвилювання. Також, при визначенні розміру моральної шкоди, суд бере до уваги, що позивачка намагалася врегулювати спір з відповідачем в позасудовому порядку, зверталася з даного приводу 21.12.2021 із скаргою щодо порушення її прав на заробітну плату до Управління Держпраці у Закарпатській області. За результатами розгляду скарги позивачки, інспектором праці було виявлено в діях відповідача порушення трудового законодавства щодо невиплати позивачці заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Однак припис інспектора праці про усунення трудового законодавства відповідачем, станом на час розгляду справи, так і не виконано, навіть частково в частині виплати заробітної плати позивачці за відпрацьовані два робочі дні у березні 2021.

Враховуючи те, що дії відповідача знаходилися в причинному зв`язку з тим, що позивачка зазнала моральних страждань за те, що заробітна плата та компенсація за невикористані дні щорічної відпустки не була їй вчасно виплачена згідно чинного законодавства, ОСОБА_1 за захистом своїх прав вимушена була звернутися до суду, то суд виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості приходить до висновку, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки 5000 грн на відшкодування моральної шкоди, оскільки на думку суду саме цей розмір буде відповідати спричиненій позивачці моральній шкоді. В іншій частині цих вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Позивачкою заявлено клопотання про допущення рішення суду до негайного виконання в частині присудження та виплати заборгованості заробітної плати в сумі 1387,56 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати в сумі 41469,31 грн.

Це клопотання підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст. 430 ЦПК України, суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

На підставі чого, суд вважає, за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку заробітної плати, що присуджена до стягнення позивачці ОСОБА_1 .

Клопотання сторони відповідача про закриття провадження у справі з підстав спливу трьохмісячного строку звернення до суду з цим позовом, суд відхиляє з огляду на таке.

Статтею 233 КЗпП (ч.1, ч.2) визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).

Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012, а саме в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненнісум, фактично з ним розрахувався.

Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 васпекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працюУкраїни у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Оскільки відповідачем позивачці при звільненні, а саме 02.03.2021, та в подальшому не було вручено письмового повідомлення про суми, нараховані та які підлягали виплаті при звільненні, в тому числі і компенсація за невикористані дні відпустки, то відповідно, суд дійшов висновку, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду з цим позовом. Окрім цього, позивачка намагалася врегулювати даний спір в позасудовому порядку у зв`язку з чим зверталась 21.12.2021 до Управління Держпраці у Закарпатській області (а.с.6, а.с.7).

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в такому порядку.

Судових витрат до стягнення чи повернення позивачці не має, бо стороною позивача не заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат пов`язаних з наданням ОСОБА_1 правничої допомоги адвокатом Шишола В.М.

При зверненні з позовом до суду позивачка не оплачувала позов судовим збором з підстав передбачених ст. 5 ЗУ "Про судовий збір".

Отже, з врахуванням вищенаведеного судові витрати у виді судового збору підлягають стягненню з відповідача в користь держави в такому порядку.

Позивачкою заявлено чотири позовні вимоги. Зокрема, три вимоги майнового характеру: стягнення заробітної плати в розмірі 1387,56 грн; стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку заробітної плати в розмірі 41469,31 грн; стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн, та одну вимогу немайнового (зобов`язального) характеру про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Частиною третьою статті 6 ЗУ "Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Отже, з врахуванням вимог ч.3 ст. 6, ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 992,40 грн за позовні вимоги майнового характеру, з врахуванням загальної суми ціни позову за цими вимогами, які задоволено судом, та 992,40 грн за позовні вимоги немайнового характеру, всього 1984,80 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Едельвейс" код ЄДРПОУ: 32389881 (юридична адреса: с.Верхній Студений, 612, Хустський район (колишній Міжгірський) Закарпатська область, п.інд.90010, електронна адреса: lawyer-eu@ukr.net) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ):

- заборгованість по заробітній платі в розмірі 1387 (одна тисяча тристо вісімдесят сім) грн 56 коп.;

- середній заробіток за затримку розрахунку заробітної плати в розмірі 41469 (сорок одна тисяча чотиристо шістдесят дев`ять) грн 31 коп.;

- моральну шкоду в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Рішення суду в частині присудження та виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку заробітної плати підлягає негайному виконанню.

Зобов`язати Дочірнє підприємство "Едельвейс" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у встановленому законом порядку компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з січня 2005 року по січень 2019 року, та січень-березень 2021 року.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Едельвейс" код ЄДРПОУ: 32389881 (юридична адреса: с.Верхній Студений, 612, Хустський район (колишній Міжгірський) Закарпатська область, п.інд.90010, електронна адреса: lawyer-eu@ukr.net) на користь держави судові витрати у виді судового збору в сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп. судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в Закарпатський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його складення через Міжгірський райсуд Закарпатської області, відповідно до положень п. 15.5 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» ЦПК України.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення набирає законної сили згідно з ст. 273 ЦПК України.

Суддя: В. П. Кривка