Рішення

від 05.09.2022 по справі 450/924/20

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/924/20 Провадження № 2/450/915/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2022 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мельничук І. І.

секретаря судового засідання Покидько Л. Р.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Пустомитівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 про визнання додаткового строку для прийняття спадщини, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому встановити йому додатковий строк у два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (заповідач). За померлою доглядала матір позивача, а тому йому не було відомо про існування заповіту, яким померла ОСОБА_5 розпорядилась щодо частини належного їй майна, а саме земельною ділянкою площею 2,1518 га. кадастровий номер 4623685900:000:12:0030 та площею 0,7070 га. га, кадастровий номер 4623685900:08:001:0001, які розташовані на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, та заповіла такі саме ОСОБА_4 . Дізнавшись про існування заповіту позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак 10.03.2020 року отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 пропустив строк на звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 та із представлених нотаріусу документів не можливо ствердити прийняття таким спадщини після смерті заповідача, не підтверджено факт проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Таким чином у нотаріуса не було підстав вважати ОСОБА_4 таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 , та таким, що має право на отримання свідоцтва про право на спадщину, тому видати свідоцтво про право на спадщину позивачу не видалось можливим та рекомендовано звернутись до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини або із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Зважаючи на вищевикладені обставини, з метою захисту своїх законних прав та інтересів, позивач змушений звернутися до суду з позовом, який просить суд задоволити.

20.03.2020 року провадження у справі відкрито.

06.05.2020 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

12.08.2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2 , задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

20.10.2020 року справу призначено до судового розгляду.

26.01.2021 року відповідачем ОСОБА_2 подані додаткові письмові пояснення, в яких остання просить відмовити позивачу у задоволенні позову за безпідставністю. В обґрунтування зазначає, що ОСОБА_4 знав про існування заповіту, оскільки самостійно привіз нотаріуса до ОСОБА_5 для посвідчення ним заповіту, оскільки спадкодавиця була «лежачою», тобто самостійно не пересувалась та не могла самостійно прибути до нотаріуса. ОСОБА_2 до смерті ОСОБА_5 доглядала за нею, після смерті вступила у володіння будинком, належним ОСОБА_5 та оформила на нього спадкові права. Позивач не мав доступу до будинку, тому не міг взяти заповіт у цьому будинку, а міг його отримати лише від спадкодавиці особисто, що стверджує що останнім не доведено часу коли той дізнався про існування такого при житті спадкодавці, протягом 6-ти місяців з моменту відкриття спадщини чи після закінчення такого строку.

28.01.2021 року судом задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Масляного Ю. А. та ухвалено повернутись із стадії судових дебатів до з`ясування обставин справи.

09.03.2021 року замінено відповідача Семенівську сільську раду Пустомитівського району Львівської області на Пустомитівську міську раду.

26.08.2021 року від представника відповідача Пустомитівської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутності, покладаються на розсуд суду.

В судовому засіданні допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_4 суду пояснив, що привіз самостійно нотаріуса до ОСОБА_5 для посвідчення ним заповіту. Двері будинку відкрив хтось із двох присутніх на цей час у будинку осіб. Мати позивача ключів від будинку ОСОБА_5 не мала. Хто заплатив за послуги нотаріуса, йому не відомо. Зазначив, що про час смерті ОСОБА_5 йому було відомо. Разом з тим, пояснив, що за померлою (спадкодавицею) доглядала родина ОСОБА_2 . Спадкодавиця також вказувала, що належні їй земельні ділянки заповість матері позивача. Про зміст заповіту більше йому нічого відомо не було. Коли отримав заповіт сказати не може. Ні позивач, ні його мати заповіту не отримували на руки, однак йому було відомо що землі мали по заповіту перейти його матері.

Свідок ОСОБА_6 матір позивача допитана у судовому засіданні суду повідомила, що з 2015 року ОСОБА_7 надала їй документи на право власності на земельний пай, щоб остання занесла їх до сільської ради для оформлення договору оренди. У зв`язку з поганим самопочуттям, кінці 2016 року спадкодавця просила, щоб хтось із неї в її будинку ночував. Свідку відомо, що у 2018 року ОСОБА_7 написала заповіт на ОСОБА_8 . У 2018 році син - позивач у справі, привіз нотаріуса до ОСОБА_9 і та через місяць передала, їй, свідку якісь документи і сказала що: «це все твоє». На початку 2019 року померла ОСОБА_10 . Коли вкінці літа 2019 року свідок з наміром оформити документи на оренду паєм занесла такі до сільської ради до ОСОБА_11 , працівник сільської ради повідомила, що всі документи на землі оформлені на ОСОБА_12 . Вказала, що в серпні 2019 року передала заповіт синові, повідомивши що ОСОБА_7 сказала, що все що є по документах належить ОСОБА_6 . Щодо дня посвідчення заповіту повідомила, що ОСОБА_7 попросила її сина ОСОБА_4 привезти нотаріуса, оскільки та не пересувалась, що ним і було зроблено 07.03.2018 року. Син - ОСОБА_4 поїхав та привіз нотаріуса до ОСОБА_13 був присутній у будинку під час вчинення цієї нотаріальної дії разом із спадкодавицею їй не відомо. Останній рік життя спадкодавиці за нею доглядала родина ОСОБА_14 . Вони уповноважені були відкривати і закривати будинок спадкодавиці. Чому ОСОБА_7 не передала синові - ОСОБА_4 заповіт, свідку не відомо. Вказала,що інформаціюпро персональнідані синанікому непередавала,до документівне дивиласьі незнала щозаповіт нанього.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка відповідач ОСОБА_2 суду пояснила, що їй було відомо, що ОСОБА_7 склала заповіт в частині земельних ділянок на ОСОБА_4 , який знав також про нього, оскільки самостійно привозив нотаріуса до заповідача на посвідчення ним заповіту. Заповіт на користь відповідачки було посвідчено на один рік раніше. Вказала, що після смерті ОСОБА_9 зверталась до суду із позовом про визнання права власності, та під час розгляду справи у суді про наявність заповіту на ОСОБА_4 , суду нічого не повідомила.

24.01.2022 року допитана в якості свідок ОСОБА_15 , мама відповідачки ОСОБА_2 суду пояснила, що була присутня у день посвідчення нотаріусом заповіту ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 і пам`ятає цей день, оскільки це був день її народження. ОСОБА_4 привіз самостійно до «лежачої» протягом одинадцяти місяців ОСОБА_5 нотаріуса ОСОБА_16 для посвідчення ним заповіту ОСОБА_5 на свої земельні паї. ОСОБА_4 у той день повідомив, що даний заповіт не стосується будинку, оскільки всім було відомо, що будинок, після смерті ОСОБА_5 повинен був відійти в користь ОСОБА_2 . Вказала що її дочка, відповідачка у справі, постійно доглядала за спадкодавицею, однак в цей день при цьому її не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Стверджує, що їй було відомо, що заповіт складено накористь позивача. Додала, що дочка ОСОБА_2 , відповідач у справі, оформила спадщину в частині паїв, оскільки ОСОБА_4 втратив своє право, оскільки вчасно не звернувся із заявою про прийняття спадщини.

05.09.2022 року від представника відповідача Пустомитівської міської ради надійшов письмовий виступ у судових дебатах в якому представник відповідач позов визнав, щодо задоволення такого не заперечує.

В судовому засіданні 05.09.2022 року представник позивача позов підтримав з підстав у ньому наведених, просить такий задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник позов заперечили, вважають такий необґрунтованим. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того що ОСОБА_4 не знав про існування заповіту, а протилежне доведено показами допитаних у судовому засіданні свідків. Дали пояснення аналогічні наведеним у письмовому виступі у судових дебатах.

Заслухавши пояснення учасників справи та їхніх представників, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Відповідно до ст. ст. 124, 129 Конституції України і ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспрюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із копії свідоцтва про смерть від 09.01.2019 року, серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

07.03.2018 року заповітом, який посвідчений приватним нотаріусом Олефіром Р. В., зареєстрований в реєстрі за № 847, ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належні їй на праві власності земельні ділянки площею 2,1518 га, кадастровий номер 4623635900:000:12:0030 та площею 0,7070 га, кадастровий номер 4623685900:08:001:0001, які розташовані на території Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, їх цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду із позовом позивач стверджує, що про існування вказаного заповіту позивачеві не було відомо, оскільки спадкодавицю до смерті доглядала (разом з іншими) мати позивача, а дізнавшись про існування заповіту позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою оформлення спадкових прав, однак приватний нотаріус Олефір Р. В. постановою від 10 березня 2020 року відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що вбачається із наявної в матеріалах справи копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 .

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом померлої спадкодавиці, ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що після смерті спадкодавиці позивач ОСОБА_4 у шестимісячний строк, встановлений ст. 1270 ЦК України, не встиг звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, з причин необізнаності про наявність заповіту.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини.

Правова позиція Верховного суду України при розгляді справи № 6-1486цс15 передбачає, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Виходячи з засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Окрім того, згідно положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Заперечуючи позов відповідач ОСОБА_2 та її представник стверджують, що позивачу достовірно було відомо про існування заповіту, оскільки ним самостійно було привезено нотаріуса до спадкодавиці у день його посвідчення.

На підтвердження вказаного сторона відповідача покликається на покази допитаної у якості свідка відповідачки ОСОБА_2 та її матері ОСОБА_15 . Разом з тим суд оцінює такі покази критично, оскільки останні спростовуються допитаними в якості свідків позивача ОСОБА_4 позивача, та свідка його матері ОСОБА_6 , яка зокрема ствердила, що через місяць після посвідчення заповіту отримала від спадкодавиці документи, на успадковане нею майно, зокрема земельні ділянки, не знаючи про існування заповіту на користь її сина, а не самої свідка, оскільки саме вона просила сина привезти нотаріуса та доглядала окрім інших за померлою ОСОБА_5 , а тому очевидно мала сподівання на отримання від неї у спадок частину спадкового майна.

Окрім того, жодних доказів які б ствердили на об`єктивну можливість ОСОБА_4 знати про існування заповіту на його користь стороною відповідача ОСОБА_2 суду не представлено, а з урахуванням тягару доказування та диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідачі лежить обов`язок спростування факту необізнаності позивача про існування заповіту у випадку подання ним позову про поновлення пропущеного строку для прийняття спадщини.

Задоволюючи позов судом також враховано, що передбачену законодавством необхідність нотаріусом вчинити - дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду України викладеному у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, однак як ствердила сама відповідач у справі знаючи про існування заповіту на користь позивача при звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не повідомила про існування іншого заповіту і спадкоємця, а нотаріусом самостійно не було закликано спадкоємця за заповітом у передбачений законом спосіб до прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , що встановлено із матеріалів спадкової справи, копія якої на вимогу суду за клопотання сторони позивача про витребування доказів надіслана на адресу суду та міститься у матеріалах справи.

Окрім того, той факт, що ОСОБА_2 не повинна була спадкувати земельні ділянки з кадастровими номерами 4623685900:000:12:0030 та 4623685900:08:001:0001 підтверджується її заявою до приватного нотаріуса Олефіра Р.В., від 18.07.2019 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 . Заяву про видачу свідоцтв про право на спадщину на земельні ділянки вона не подавала, така в матеріалах спадкової і судової справи не міститься. Разом з тим, як ствердила відповідач спадкоємець ОСОБА_2 вона зверталася до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до Семенівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання права власності на майно з порядку спадкування, однак, про заповіт від 07.03.2018 року та іншого спадкоємця у своєму позові вона суд не повідомляла.

Разом з тим, одне лиш доправлення нотаріуса до спадкодавиці для посвідчення заповіту не може бути з урахуванням принципів нотаріальної таємниці доказом обізнаності про існування заповіту як і те, що нотаріусом не було роздруковано як стверджує відповідач тексту заповіту у будинку спадкодавиці, свідчити про обов`язковість обізнаності про існування заповіту позивачем, оскільки нотаріусом могли бути підготовлені різні варіанти заповіту заздалегідь на різних спадкоємців, а який саме було обрано спадкодавицею міг достовірно знати лише нотаріус та спадкодавця ОСОБА_5 . Як ствердила свідок ОСОБА_6 своєму синові, позивачеві, вона (свідок) передала документи після смерті спадкодавця в кінці серпня - вересні 2019 року, після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.

З огляду на встановлені обставини, позивач ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом майна померлої ОСОБА_5 , разом з померлою не проживав, таким чином, відповідно до наведених вище положень ЦК України для набуття прав щодо вступу в спадщину, на спадкоємця покладалася вимога подати відповідну заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк.

Оцінюючи поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд вважає їх такими, що об`єктивно вплинули на можливість вираження позивачем, як спадкоємцем волі та волевиявленню щодо прийняття спадщини.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Задоволюючи позов суд також враховує, що оскільки кожен наступний заповіт скасовує попередній відповідач ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом від 21 березня 2017 року могла успадкувати лише інше майно ніж визначене у заповіті на користь ОСОБА_4 від 07 березня 2018 року, а тому визнання для останнього додаткового строку для прийняття спадщини та прийняття ним такої, не порушує її прав як спадкоємиці за заповітом після смерті ОСОБА_5 , оскільки у випадку неприйняття останнім спадщини за заповітом з урахуванням відсутності спадкоємців за законом та таких що мають обов`язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_5 таке майно могло б бути лише визнане відумерлим та перейти у власність територіальної громади, від якої, разом з тим, на адресу суду надійшла заява про визнання позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що зазначені позивачем обставини, у зв`язку з якими він пропустив строк для прийняття спадщини, зокрема необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, що є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, є об`єктивними, непереборними, створили для нього істотні труднощі для вчинення дій, пов`язаних із прийняттям спадщини, у зв`язку з чим позовні вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини підлягають задоволенню.

На підставі ст. 1220, 1233, 1266, 1268, 1270, ч.3 ст.1272 ЦК України, керуючись ст.ст. 12-13, 76, 141, 258-265, ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_4 до Пустомитівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 про визнання додаткового строку для прийняття спадщини задоволити.

Встановити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тривалістю 2 (два) календарні місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 15.09.2022 року.

СуддяІ. І. Мельничук