Ухвала

від 21.10.2022 по справі 2-1705/11

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

4-с/754/86/22

Справа № 2-1705/11

У Х В А Л А

Іменем України

(повну ухвалу суду виготовлено 21 жовтня 2022 року)

20 жовтня 2022 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М.

Київське квартирно-експлуатаційне управління - скаржник (стягувач)

Головний державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вахрушева Рада Миколаївна - відповідач

Дарницька спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері - заінтересована особа

ОСОБА_1 - боржник 1

ОСОБА_2 - боржник 2

ОСОБА_3 - боржник 3

ОСОБА_4 - боржник 4

ОСОБА_5 - боржник 5

ОСОБА_6 - представник скаржника

ВСТАНОВИВ:

01.09.2022 до суду надійшла скарга, яка подавалась у новій редакції і первісна редакція якої скаржником підписана та здана на пошту 30.08.2022 і в якій скаржник просить: поновити строк для подання скарги, посилаючись на те, що про постанову відповідача від 25.11.2020 (ВП № 33179688) скаржнику стало відомо лише 23.08.2022; визнати неправомірними дії відповідача в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.11.2020 (ВП № 33179688); визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.11.2020 (ВП № 33179688).

У судовому засіданні представник скаржника підтримав скаргу та не запересував проти її розгляду по суті за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з'явились.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали, хоча про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлялись належним чином, зокрема, поштою, а також інформація про рух справи розміщена на сайті суду і є загальнодоступною.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи, які в судове засідання не з'явились не надходило.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 450 ЦПК України, 1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. 2. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223, 450 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача, боржників і заінтересованої особи.

Вислухавши скаржника, дослідивши матерівали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-1705 від 23.05.2012, яким зобов`язано боржників звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 120 кв. м. військового містечка 161, а також знести за власний рахунок двоповерхову прибудову до кв. АДРЕСА_1 ,

Державною виконавчої службою за вищевказаним виконавчим листом заведено виконавче провадження № 33179688.

Постановою відповідача про закінчення виконавчого провадження від 25.11.2020 (ВП № 33179688), виконавче провадження закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України про виконавче провадження» і як зазначено в цій постанові відповідача рішення суду не виконане, державним виконавцем до Деснянського УПГУНП у м. Києві направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України, а постанова про стягнення виконавчого збору, постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та постанова про накладення штрафів на боржника, виділені в окреме провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02.09.2022 було зобов`язано Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направити до суду належним чином завірену копію ВП № 33179688 з примусового виконання виконавчого листа Деснянського районного суду м. Києва № 2-1705 від 23,05.2012, однак, дана ухвала суду залишена без виконання і на нагадування щодо виконання цієї ухвали суду Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) взагалі ніяк не відреагував.

З метою уникнення затягування розгляду справи, суд розглядає скаргу за наявними в матеріалах справи даними і доказами.

Згідно ст. 449 ЦПК України, 1. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. 2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Суду не надано конкретних та беззаперечних доказів, які б свідчили про подання скарги в понад десятиденний строк без поважних причин, тому, вимоги скаржника про поновлення строку для подання скарги задовольняються.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. 2. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 3. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Стаття ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, регулює наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, 1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. 2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. 3. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. 4. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. 5. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. 6. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. 7. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. 8. Судові рішення інших держав, рішення міжнародних арбітражів, рішення міжнародних судових установ та аналогічні рішення інших міжнародних організацій щодо вирішення спорів є обов`язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.01.2022 у справі № 179/110/21 «Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд. З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна дійти висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" можливе лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону. Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Водночас Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень. Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Частиною третьою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - з заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).».

Також у зазначеній постанові від 19.01.2022 у справі № 179/110/21 Верховний Суд зазначає, що «самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. Відповідно, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18.».

Рішення суду, яке набрало законної сили і на підставі якого Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-1705 від 23.05.2012 було і є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Однак, вказане судове рішення не виконано, а отже, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про дотримання відповідачем Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII на час винесення постанови від 25.11.2020 (ВП № 33179688) суду не надано і судом не здобуто.

Тому, вимоги скарги суд вважає обґрунтованими.

За таких обставин скарга задовольняється.

Згідно ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. 2. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Згідно ст. 452 ЦПК України, 1. Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Керуючись ст. 451 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Поновити строк для подання скарги на дії головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вахрушева Рада Миколаївна.

Задовольнити скаргу Київське квартирно-експлуатаційне управління (місцезнаходження: м. Київ, пр. Повітрофлотський, 30, ЄДРПОУ: 22991617).

Визнати неправомірними дії головного державного виконавеця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вахрушевої Ради Миколаївни (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бальзака, 64, ЄДРПОУ: 34972294) в частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.11.2020 (ВП № 33179688).

Визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавеця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вахрушевої Ради Миколаївни (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бальзака, 64, ЄДРПОУ: 34972294) про закінчення виконавчого провадження від від 25.11.2020 (ВП № 33179688).

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покласти на Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бальзака, 64, ЄДРПОУ: 34972294).

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів.

Згідно ст. 261 ЦПК України, 1. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 2. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

СУДДЯ: