Ухвала

від 20.10.2022 по справі 947/8328/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1182/22

Справа № 947/8328/22, 1-кс/947/5617/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представників власника майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.08.2022 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 29.07.2022 у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України задоволено клопотання заступника начальника Спеціалізованої екологічної прокуратури (на правах відділу) Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 про арешт майна та накладено арешт на документи та речі зазначені в резолютивної частині судового рішення, які виявлено та вилучено у службових приміщеннях Петровірівської сільської ради, Березівського району, Одеської області, розташованої за адресою: Одеська область, Березівський район, с. Петровірівка, вул. Шевченка, 1.

Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що існує необхідність в забезпеченні його збереження, а також з метою забезпечення повного, всебічного розслідування кримінального провадження.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник власника майна ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою та такою що не відповідає вимогам КПК України, внаслідок чого підлягає скасуванню.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що слідчий суддя не врахував обставини провадження, що призвело до неправильного застосування кримінального процесуального закону України. Вказує, що слідчим не надано доказів, щодо ризиків знищення або пошкодження вилученого майна.

Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, в якій відмовити в задоволенні клопотанні прокурора про накладення арешту на вилучене майно.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, представників власника майна, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення :1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідностідо ч.2ст.171КПК України,у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другоюстатті 173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Як вбачається з матеріалів провадження СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до ЄРДР 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України.

Вказане кримінальне провадження розпочато щодо неправомірних дій службових осіб Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області, які діючи за попередньою змовою та заздалегідь узгодженим планом з особами, зацікавленими у видобуванні корисних копалин місцевого значення, які розташовані на земельних ділянках зайнятих лісом, із залученням сертифікованих інженерів-геодезистів, які внесли завідомо недостовірні відомості до документації із землеустрою про відсутність на земельних ділянках лісових насаджень, заволоділи земельними ділянками комунальної власності вкритих лісом, на яких у подальшому здійснили незаконну порубку дерев.

22.06.2022 року на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси проведено обшук у службових приміщеннях Петровірівської сільської ради, Березівського району, Одеської області, розташованої за адресою: Одеська область, Березівський район, с. Петровірівка, вул. Шевченка, 1, де головою сільської ради є ОСОБА_11 під час якого виявлено та вилучено речі та документи.

Надалі того ж дня, процесуальним керівником з дотриманням вимог ст. 110 КПК України прийнято рішення про визнання вищевказаних речей та документів речовими доказами у кримінальному провадженні

23.06.2022 заступник начальника Спеціалізованої екологічної прокуратури Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 подав до Київського районного суду м. Одеси клопотання про накладення арешту на майно вилучені під час обшуку.

Задовольняючи поданеклопотання слідчийсуддя зазначив,щонаявні правові підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновків, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування, в тому числі направлення до експертного центру, як порівняльні зразки для проведення судових для підтвердження або спростування фактів можливої причетності посадових осіб Петровірівської сільської ради.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийняв до уваги посилання у клопотанні слідчого про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.

Отже вжиттязаходу забезпеченнякримінального провадження,шляхом накладанняарешту намайно,є необхіднимзапобіжним заходом,передбаченим зазначениминормами закону,оскільки увипадку приховування,пошкодження,псування,знищення,перетворення тавідчуженнямайна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.

Доводи представників власника майна про безпідставність накладеного арешту на майно не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки спростовуються матеріалами провадження, в зв`язку з чим апеляційний суд вважає їх необґрунтованими.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження, а тому доводи в цій частині є безпідставними.

Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та представниками власниками майна надано не було.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального Закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 05.08.2022 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4