Ухвала

від 15.02.2023 по справі 947/8328/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/251/23

Справа № 947/8328/22 1-кс/947/3516/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6

власника майна - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.04.2022 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.04.2022 у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України задоволено клопотання слідчого групи слідчих СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 погоджене заступником начальника Спеціалізованої прокуратури (на правах відділу) Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про арешт майна та накладено арешт із забороною користування та розпорядження на земельні ділянки площею 2 га кожна з кадастровими номерами: 5125481000:01:001:1257; 5125481000:01:001:1258; 5125481000:01:001:1248; 5125481000:01:001:1256; 5125481000:01:001:1261; 5125481000:01:001:1262; 5125481000:01:001:1252; 5125481000:01:001:1260; 5125481000:01:001:1254; 5125481000:01:001:1263; 5125481000:01:001:1264; 5125481000:01:001:1255; 5125481000:01:001:1268; 5125481000:01:001:1265; 5125481000:01:001:1266; 5125481000:01:001:1253; 5125481000:01:001:1249; 5125481000:01:001:1259; 5125481000:01:001:1267; 5125481000:01:001:1250; 5125481000:01:001:1247; 5125481000:01:001:1251, які згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна належать на праві власності ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Рішення слідчого судді обґрунтоване необхідністю для забезпечення ефективності кримінального провадження.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді власник майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, оскільки вважає ухвалу слідчого судді незаконною.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України, оскільки в ньому відсутнє належне обґрунтування підстав та мети відповідно до положень ст. 170 КПК України та обґрунтування необхідності його арешту, а вказано лише загальні посилання на норми кримінального процесуального законодавства, без належного мотивування таких обмежувальних заходів у кримінальному провадженні. Вказує, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя в порушення ч. 2 ст. 173 КПК України не врахував правову підставу для арешту майна та його наслідки.

Звертає увагу, що в даному кримінальному провадженні відсутній в діянні склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України, оскільки земельні ділянки належать ОСОБА_7 на праві приватної власності, є сільськогосподарськими угіддями та не мають ніяких обмежень у використані.

Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, в якій відмовити в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на земельні ділянки.

Одночасно разом з поданою апеляційною скаргою ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки ухвала слідчого судді постановлена без власника майна та отримана останні лише 20.01.2023.

Згідно ч. 3 ст. 395 КПК України якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Оскаржувана ухвала слідчого судді постановлена 28.04.2023 без участі власника майна та отримана останнім відповідно до матеріалів судової справи 19.01.2023 (а.п. 153), що з урахуванням положень ч. 3 ст. 395 КПК України, свідчить про дотримання апелянтом строку на апеляційне оскарження, а тому цей строк поновлення не потребує.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, власника майна, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Як вбачається з матеріалів провадження СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до ЄРДР 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України.

Вказане кримінальне провадження розпочато за фактом можливих неправомірних дій службових осіб ТОВ «Одеська проектна землевпорядна група», які зловживаючи своїм службовим становищем внесли недостовірні відомості до Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих на території Петровірівської сільської ради Березівського району Одеської області, в частині визначення складу угідь «рілля» (код КВЗУ 001.01), при наявності розташованої на земельних ділянках полезахисної лісової смуги. В подальшому Петровірівською сільською радою 22.12.2021 в порушення ч. 7 ст. 371 Земельного кодексу України прийнято рішення за №662-VIII про передачу у приватну власність 22 громадян земельних ділянок площею по 2 га, всього 44 га, для ведення особистого селянського господарства, чим спричинено тяжкі наслідки у вигляді незаконного вибуття земель комунальної власності та знищення лісових насаджень.

Так після набуття права власності на земельні ділянки 19 громадянами у січні-лютому 2022 року здійснено продаж та дарування земельних ділянок на користь ОСОБА_7 .

Також ОСОБА_7 09.02.2022 створено ТОВ «Костянтинівський ПК» (код ЄДРПОУ 44580676, 66860, Одеська область, Березівський район, с. Ревова, вул. Центральна, 40, директор, засновник - ОСОБА_7 ), основним видом діяльності якого є добування піску, гравію, глин і каоліну.

На даний час, на належних ОСОБА_7 земельних ділянках, вбачаються сліди копанок, що свідчить про геологічне вивчення останнім цієї території з метою організації подальшого видобування корисних копалин.

З січня поточного року по теперішній час ОСОБА_7 здійснюється вирубка дерев породи «Сосна кримська», які складають полезахисну лісову смугу. За відомостями Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) ОСОБА_7 здійснено знищення 822 шт. дерев, чим спричинено шкоду у розмірі 1 млн 900 тис. гривень.

Вказані обставини також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_12 , відповідно до яких, на зазначених земельних ділянках ОСОБА_7 організовано незаконну порубку лісових насаджень з метою організації незаконного видобутку корисних копалин - піску.

22.04.2022 зазначені земельні ділянки визнані речовими доказами, оскільки являються предметом кримінального правопорушення, а також зберегли на собі сліди його вчинення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

26.04.2022 слідчий СУ ГУНП в Одеській області подав до Київського районного суду м. Одеси клопотання про накладення арешту на вказані земельні ділянки.

Задовольняючи подане клопотання слідчий суддя зазначив, щонаявні правові підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, оскільки наявні підстави вважати, що власники майна можуть здійснювати дії спрямовані на продаж майна, задля уникнення кримінальної відповідальності.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновків, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийняв до уваги посилання у клопотанні слідчого про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.

Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуженнямайна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.

Доводи власника майна про безпідставність накладеного арешту на майно не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки спростовуються матеріалами провадження, в зв`язку з чим апеляційний суд вважає їх необґрунтованими.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження, а тому доводи в цій частині є безпідставними.

Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та власником майна надано не було.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.04.2022 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42022160000000073, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 364 КК України - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4