Постанова

від 19.10.2022 по справі 711/1330/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 711/1330/20

провадження № 61-8001св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Юлії Вікторівни на постанову Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, посилаючись на те, що на підставі свідоцтв про право на спадщину їй на праві власності належить 5/8 частин житлового будинку та 3/8 частин земельної ділянки загальною площею 0,0585 га, які розташовані на АДРЕСА_1 . Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 грудня 2019 року № 192329216 відповідач є власником 1/8 частини згаданого майна. За даними технічного паспорта домоволодіння за вказаною адресою складається з: житлового будинку (літ. А-1, а, а2, а3) загальною площею 97,8 кв. м, житловою площею 66,7 кв. м (1-1 коридор - 4,3 кв. м; 1-2 коридор - 2,3 кв. м; 1-3 кухня - 8,9 кв. м; 1-4 житлова кімната - 7,4 кв. м; 1-5 житлова кімната - 15,6 кв. м; 1-6 житлова кімната - 17,4 кв. м; 1-7 житлова кімната - 14,6 кв. м; 1-8 житлова кімната - 11,7 кв. м; 1-9 коридор - 7,7 кв. м; 1-10 комора - 2,2 кв. м; 1-11 коридор - 3,5 кв. м; І веранда - 2,2 кв. м); житлового будинку (літ. Б-1, б, б1) загальною площею 47,3 кв. м, житловою площею 25,3 кв. м (1-1 кухня - 11,0 кв. м; 1-2 коридор - 8,0 кв. м; 1-3 житлова кімната - 14,7 кв. м; 1-4 житлова кімната - 10,6 кв. м; І коридор - 3,0 кв. м). Фактично кожен із співвласників користується окремою часткою домоволодіння. Однак за наявності технічної можливості відповідач відмовляється в добровільному порядку вирішити питання щодо реального поділу спірного майна в натурі. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: виділити їй в натурі 5/8 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. А-1, а, а2, а3, що включає в себе приміщення 1-1 коридор - 4,3 кв. м, 1-2 коридор - 2,3 кв. м, 1-3 кухня - 8,9 кв. м, 1-4 житлова кімната - 7,4 кв. м, 1-5 житлова кімната - 15,6 кв. м, 1-6 житлова кімната - 17,4 кв. м, 1-7 житлова кімната - 14,6 кв. м, 1-8 житлова кімната - 11,7 кв. м, 1-9 коридор - 7,7 кв. м, 1-10 комора - 2,2 кв. м, 1-11 коридор - 3,5 кв. м, І веранда - 2,2 кв. м, а також - 3/8 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110136400:02:033:0021; припинити право спільної часткової власності її та ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 грудня 2021 року у складі судді Казидуб О. Г. позов задоволено. Виділено в натурі ОСОБА_1 5/8 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. А-1, а, а2, а3, що включає в себе приміщення 1-1 коридор - 4,3 кв. м, 1-2 коридор - 2,3 кв. м, 1-3 кухня - 8,9 кв. м, 1-4 житлова кімната - 7,4 кв. м, 1-5 житлова кімната - 15,6 кв. м, 1-6 житлова кімната - 17,4 кв. м, 1-7 житлова кімната - 14,6 кв. м, 1-8 житлова кімната - 11,7 кв. м, 1-9 коридор - 7,7 кв. м, 1-10 комора - 2,2 кв. м, 1-11 коридор - 3,5 кв. м, І веранда - 2,2 кв. м, та 3/8 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110136400:02:033:0021, площею 365 кв. м, частка у домоволодінні 5/8, разом зі спільним користуванням 368 кв. м. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі. При цьому суд взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи та запропонований експертом варіант виділу позивачу її частки із спірного домоволодіння та земельної ділянки з урахуванням фактичного порядку користування майном, що склався між співвласниками.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилалася, зокрема на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помела баба сторін - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-І» з відповідною частиною надвірних споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . 01 вересня 1993 року державний нотаріус Другої Черкаської державної нотаріальної контори видала їй та її сестрі ОСОБА_1 одне свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким кожна з них успадкували по 1/4 частині вищевказаного житлового будинку. За даними довідки, виданої Черкаським обласним бюро технічної інвентаризації, станом на 06 листопада 2003 року власниками домоволодіння по АДРЕСА_1 були: сторони - по 1/4 частці, підстава: свідоцтво про право на спадщину, видане державною нотаріальною конторою 01 вересня 1993 року № 1-6104; ОСОБА_5 (мати сторін) - 1/2 частка, підстава: свідоцтво про право на спадщину, видане державною нотаріальною конторою 17 березня 1989 року № 1-1149. У 2005 році співвласникам домоволодіння було видано Державний акт серії ЯА № 21948 на право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 584,88 кв. м., розташовану по АДРЕСА_1 , із зазначенням відповідних часток: ОСОБА_5 - 1/2; ОСОБА_2 - 1/4; ОСОБА_1 - 1/4. ІНФОРМАЦІЯ_2 мати сторін - ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-І» та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 залишила заповіт, за яким все належне їй на день смерті майно заповідала позивачу. Водночас, будучи непрацездатною на час відкриття спадщини, вона мала право на обов`язкову частку. На підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих 23 вересня 2016 року державним нотаріусом Другої Черкаської нотаріальної контори, ОСОБА_1 успадкувала 3/4 частки від 1/2 частини вищевказаних житлового будинку літ. «А-І» та земельної ділянки. 16 лютого 2018 року вона також отримала свідоцтва про право на спадщину за законом, за якими успадкувала 1/4 частку від половини спірного майна. Таким чином, позивач набула у власність 5/8, а вона - 3/8 частин спірного майна. Разом з тим після створення державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , в якої знаходився оригінал свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_3 , зареєструвала своє право власності на успадковане майно названого спадкодавця. Не маючи оригіналу вищезгаданого свідоцтва про право на спадщину, вона не змога зареєструвати за собою право на 1/4 частку в житловому будинку літ. «А-І», і, відповідно, в державному реєстрі містяться відомості про належність їй на праві власності лише 1/8 частини домоволодіння.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд залишив поза увагою те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 належить на праві спільної часткової власності лише 1/8 частина земельної ділянки та 1/8 частина житлового будинку літ. «А-I», і за нею не зареєстрований житловий будинок під літ. «Б», що свідчить про не введення його в експлуатацію. В Державному реєстрі речових прав, в технічному паспорті та у висновку експерта вказано різну площу будинку під літ. «А-I» - 89,4 кв. м, 97,8 кв. м та 97,9 кв. м відповідно. Крім того, експерт здійснив поділ земельної ділянки площею 589 кв. м, тоді як її дійсна площа складає 584,88 кв. м. Колегія суддів критично ставиться до наявного в матеріалах справи висновку судової будівельно-технічної експертизи та вважає цей висновок таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки замість 5/8 частин в житловому будинку літ. «А-I» виділив ОСОБА_1 цілий будинок, позбавивши тим самим відповідача частки у праві власності в цьому майні. Враховуючи, що ОСОБА_1 не надано інших належних і допустимих доказів на підтвердження існування технічної можливості виділу частки у спірному майні, пред`явлений нею позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кучер Ю. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 грудня 2021 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказала, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 295/451/16-ц, від 27 квітня 2022 року у справі № 161/6069/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат Кучер Ю. В. зазначила, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно. Апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Придніпровського районного суду міста Черкаси.

16 вересня 2022 року справа № 711/1330/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що за відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2019 року № 192329216 житловий будинок з прибудовами під літ. А-І, а, а-1 загальною площею 89,4 кв. м, житловою площею 55 кв. м, сарай літ. В, Д, вбиральня літ. Г, огорожа 2, водоколонка І, що розташовані на АДРЕСА_1 , належать сторонам на праві спільної часткової власності: частка ОСОБА_1 складає 1/4 - на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-6104, виданого 01 вересня 1993 року Другою Черкаською державною нотаріальною конторою, та 3/8 - на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-2180, виданого 23 вересня 2016 року Другою Черкаською державною нотаріальною конторою; частка ОСОБА_2 складає 1/8 - на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-298, виданого 16 лютого 2018 року Другою Черкаською державною нотаріальною конторою.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2019 року № 192329216 земельна ділянка з кадастровим номером 7110136400:02:033:0021 за адресою: АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності: частка ОСОБА_1 складає 3/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 102182, виданого 23 вересня 2016 року Другою Черкаською державною нотаріальною конторою; частка ОСОБА_2 складає 1/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-300, виданого 16 лютого 2018 року Другою Черкаською державною нотаріальною конторою.

За даними технічного паспорта інвентарний номер 6850, виготовленого 19 грудня 2019 року Комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», за адресою: АДРЕСА_1 , розташоване домоволодіння, яке складається з:

- житлового будинку літ. А-1, а, а2, а3 загальною площею 97,8 кв. м, житловою площею 66,7 кв. м, що включає в себе приміщення: 1-1 коридор - 4,3 кв. м; 1-2 коридор - 2,3 кв. м; 1-3 кухня - 8,9 кв. м; 1-4 житлова кімната - 7,4 кв. м; 1-5 житлова кімната - 15,6 кв. м; 1-6 житлова кімната - 17,4 кв. м; 1-7 житлова кімната - 14,6 кв. м; 1-8 житлова кімната - 11,7 кв. м; 1-9 коридор - 7,7 кв. м; 1-10 комора - 2,2 кв. м; 1-11 коридор - 3,5 кв. м; І веранда - 2,2 кв. м;

- житлового будинку літ. Б-1, б, б1 загальною площею 47,3 кв. м, житловою площею 25,3 кв. м, що включає в себе приміщення: 1-1 кухня - 11,0 кв. м; 1-2 коридор - 8,0 кв. м; 1-3 житлова кімната - 14,7 кв. м; 1-4 житлова кімната - 10,6 кв. м; І коридор - 3,0 кв. м.

Між сторонами фактично склався порядок користування вищезгаданим домоволодінням, за яким позивач ОСОБА_1 користується житловим будинком літ. «А-І» з прибудовами літ. «а», «а2», «а3» та сараєм літ. «Д», а відповідач ОСОБА_2 - житловим будинком літ. «Б-І» з прибудовами літ. «б», «б-1» та сараєм літ. «В».

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 21 квітня 2021 року № 04/21-БТ ОСОБА_1 можливо виділити в натурі житловий будинок літ. А-1 з прибудовами «а», «а2», «а3» по АДРЕСА_1 , що включає в себе приміщення: 1-1 коридор - 4,3 кв. м; 1-2 коридор - 2,3 кв. м; 1-3 кухня - 8,9 кв. м; 1-4 житлова кімната - 7,4 кв. м; 1-5 житлова кімната - 15,6 кв. м; 1-6 житлова кімната - 17,4 кв. м; 1-7 житлова кімната - 14,6 кв. м; 1-8 житлова кімната - 11,7 кв. м; 1-9 коридор - 7,7 кв. м; 1-10 комора - 2,2 кв. м; 1-11 коридор - 3,5 кв. м; І веранда - 2,2 кв. м, а також 5/8 частин земельної ділянки, кадастровий номер 7110136400:02:033:0021, з урахуванням фактичного порядку користування домоволодінням, що склався між співвласниками.

У висновку експертизи визначено два можливі варіанти розподілу між сторонами земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Так, за першим варіантом експертом запропоновано: ОСОБА_1 на її частку в домоволодінні у 5/8 виділити земельну ділянку площею 365 кв. м в роздільне користування та 6,0 кв. м / 2 = 3,0 кв. м - у спільне користування, всього - 368 кв. м; ОСОБА_2 на її частку в домоволодінні у 3/8 виділити ділянку площею 218 кв. м в роздільне користування та 6,0 кв. м / 2 = 3,0 кв. м - у спільне користування, всього - 221 кв. м. За другим варіантом поділу експертом запропоновано: ОСОБА_1 на її частку в домоволодінні у 5/8 виділити земельну ділянку площею 353 кв. м в роздільне користування та 30,0 кв. м / 2 = 15,0 кв. м - у спільне користування, всього - 368 кв. м; ОСОБА_2 на її частку в домоволодінні у 3/8 виділити ділянку площею 206 кв. м в роздільне користування та 30,0 кв. м / 2 = 15,0 кв. м - у спільне користування, всього - 221 кв. м.

Предметом спору в цій справі є виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20) зроблено висновок про те, що відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється. Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється. У справі, що переглядається, позивач пред`явила позовні вимоги саме про виділ належної їй частки в праві спільної часткової власності на домоволодіння за правилами статті 364 ЦК України та визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками відповідно до часток у житловому будинку. Позовних вимог про поділ домоволодіння в натурі між сторонами в порядку статті 367 ЦК України позивач не заявляла. Установивши, що спірне домоволодіння належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, апеляційний суд не врахував, що виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Позовна вимога про визначення порядку користування земельною ділянкою також не підлягає задоволенню як похідна від вирішення позовної вимоги про виділ частки зі спільної часткової власності.

В постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 495/3521/18 (провадження № 61-18535св21) вказано, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України), спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників. При цьому слід ураховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статтею 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен зазначити в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача. При цьому загальні засади цивільного законодавства, зокрема засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати інтереси обох сторін. Розглядаючи справу, суд апеляційної інстанцій не врахував, що у цьому конкретному випадку виділ частки в спірному майні лише для позивачів є неможливим, а можливим є поділ цього спільного майна в натурі між сторонами у справі, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється. Разом із тим, припинивши право спільної часткової власності співвласників на спірну нежилу будівлю магазину, апеляційний суд частку відповідачав спірному майні не зазначив, не визначивши конкретний окремий об`єкт нерухомого майна, який залишається у його власності. При таких обставинах суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення позову про виділ частки в спірному майні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позовні вимоги саме про виділ належної їй частки в праві спільної часткової власності на домоволодіння та земельну ділянку за правилами статті 364 ЦК України і не заявляла вимог про поділ спірного майна в натурі між сторонами в порядку статті 367 ЦК України.

Встановивши, що житловий будинок літ. «А-I» та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належать сторонам на праві спільної часткової власності, місцевий суд не врахував, що виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, в разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється,у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Водночас за встановлених в цій справі обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про виділ частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак помилився щодо мотивів такої відмови.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно змінити в частині наведених цим судом правових підстав для відмови в задоволенні позову, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В резолютивній частині оскаржуване судове рішення (щодо відмови в позові) необхідно залишити без змін.

Посилання представника заявника на те, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на подання апеляційної скарги, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Не погоджуючись з рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 грудня 2021 року, копію повного тексту якого відповідач отримала 04 січня 2022 року (том 2 а. с. 30), 19 січня 2022 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику слід було доплатити судовий збір у розмірі 1 199,80 грн.

За відсутності відомостей про вручення ОСОБА_2 копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Черкаський апеляційний суд ухвалою від 12 березня 2022 року надав заявнику додатковий строк для усунення недоліків (сплати судового збору в розмірі 1 199,80 грн), який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 грудня 2021 року постановлено вважати неподаною і повернути заявнику.

16 травня 2022 року ОСОБА_2 вдруге подала апеляційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 грудня 2021 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому послалася на те, що вона не отримувала ні ухвали Черкаського апеляційного суду від 31 січня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху, ні ухвали цього суду від 12 березня 2022 року про надання додаткового строку для усунення недоліків. На корінці повідомлення про вручення поштового відправлення від 31 березня 2022 року проставлено не її підпис. Вважає, що не перевіривши особу отримувача (сторони мешкають за однією адресою), працівники пошти віддали надісланий їй судом лист з вищевказаною ухвалою від 12 березня 2022 року позивачу ОСОБА_1 , яка й розписалася замість неї. У зв`язку з недобросовісними діями особи, з якою в неї вкрай неприязні відносини, вона наразі позбавлена можливості оскаржити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Згідно зі статтю 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини першої, пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 1227/8971/2012 (провадження № 14-198звц21) наведено такі правові висновки.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)).

Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.

Доступність права на оскарження у зв`язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубак проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).

Таким чином, встановивши, що вперше подану в межах тридцятиденного строку з дня отримання копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу було повернуто ОСОБА_2 22 квітня 2022 року через не усунення недоліків, хоча вищезгаданих ухвал апеляційного суду від 31 січня та 12 березня 2022 року відповідач фактично не отримувала (наявний в матеріалах справи корінець повідомлення про вручення поштового відправлення від 31 березня 2022 року не містить підпису ОСОБА_2 ), і що після цього заявник вдруге подала апеляційну скаргу 16 травня 2022 року, тобто з дотриманням розумних строків (в межах тридцятиденного строку з дати постановлення ухвали про повернення первісної скарги), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 грудня 2021 року, яким з урахуванням обставин цієї справи фактично позбавлено відповідача належної їй частки у спірному майні.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржувана постанова змінена тільки в частині наведених апеляційним судом правових підстав для відмови в задоволенні позову, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Юлії Вікторівни задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 14 липня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк