Рішення

від 20.10.2022 по справі 757/23679/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23679/21-ц

Категорія 17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Дибі І.Б.

учасники справи:

позивач - приватне підприємство «Профоцінка»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом приватного підприємства «Профоцінка» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та застосування реституції за недійсним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір дарування цінних паперів, укладений 06 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. за реєстровим №239, з відчуження акцій простих бездокументарних іменних, номінальною вартістю 0,25 грн у кількості 21 639712 штук (38,6423% від загальної кількості), міжнародний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , цінні папери Приватного акціонерного товариства «Могилів-Подільський консервний завод» (далі - ПрАТ «Могилів-Подільський консервний завод») код ЄДРПОУ 003373965. Затасувати реституцію за недійсним правочином. Стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що 18 листопада 2013 року він та ОСОБА_4 уклали договір позики, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 3 000 000 доларів США зі строком повернення до 17 листопада 2015 року.

06 листопада 2013 року ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_4 надала письмову згоду на укладення зазначеного договору позики.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за договором позики він та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 19 листопада 2013 року уклали договір застави частки в розмірі 100% в статутному капіталі ТОВ «Топ-Транс», за умовами якого цей договір забезпечував виконання зобов`язань ОСОБА_4 , що виникли та виникнуть під час дії договору позики від 18 листопада 2013 року.

У зв`язку з виходом учасників товариства - вказаними заставодавцями та передачею належної їм частки статутного капіталу зазначеного товариства він з ОСОБА_1 06 березня 2014 року уклали договір застави належної ОСОБА_1 частки в статутному капіталі ТОВ «Топ-Транс» у розмірі 100 %, що складає 40 000 000 грн.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов`язань перед позивачем станом на 05 листопада 2019 року виникла заборгованість в розмірі 5 615 404,10 доларів США.

25 жовтня 2018 року він направив ОСОБА_4 поштою та на електронну адресу вимогу про повернення позики, яка була отримана ним 23 жовтня 2018 року.

31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 отримала таку саму вимогу.

26 листопада 2018 року позивач направив ОСОБА_1 повідомлення про порушення забезпечених заставою зобов`язань.

Повідомлення було надіслано ОСОБА_1 одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 20 листопада 2018 року.

05 листопада 2018 року він направив ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язань солідарним боржником за договором від 18 листопада 2013 року замість позичальника.

06 листопада 2018 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у солідарному порядку за договором позики від 18 листопада 2013 року.

15 листопада 2018 року Печерський районний суд м. Києва відмовив йому у відкритті провадження у справі.

11 грудня 2018 року він звернувся з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу до Київського апеляційного суду.

28 січня 2019 року Київський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у зазначеній справі. 30 січня 2019 року Київський апеляційний суд направив ОСОБА_1 копію цієї ухвали, яка була отримана нею 26 лютого 2019 року.

Таким чином, з цього часу ОСОБА_1 була обізнана про початок звернення стягнення на заставне майно в позасудовому порядку, а починаючи з 26 лютого 2019 року про звернення позивача до суду з позовом про солідарне стягнення з неї та її чоловіка заборгованості за договором позики.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року задоволено апеляційну скаргу позивача про скасування ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року та направлено справу до Печерського районного суду для продовження розгляду.

26 березня 2019 року Печерський районний суд м. Києва постановив ухвали про забезпечення позову, якими наклав арешт на майно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Однак, під час пред`явлення до виконання ухвал Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року про забезпечення позову він дізнався, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що термін виконання зобов`язань за договором позики від 18 листопада 2013 року настав 17 листопада 2016 року, розуміючи, що у подальшому відносно неї буде відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Печерського районного суду м. Києва про стягнення з неї у солідарному порядку боргу на користь позивача, бажаючи приховати своє майно та не допустити примусового звернення на неї стягнення уклала зі своєю дочкою 06 березня 2019 року договори дарування земельних ділянок, житлового будинку та цінних паперів акцій простих бездокументарних іменних, номінальною вартістю 0,25 грн у кількості 21639712 штук (38,6423% від загальної кількості), міжнародний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , цінні папери ПрАТ «Могилів, код ЄДРПОУ 003373965.

Отже, після отримання 26 лютого 2075719 року ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва у справі №757/55453/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за укладеним сторонами договором позики ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відчужили все належне їм майно своїй дочці ОСОБА_2 .

Отже, такі дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку по відношенню до кредитора.

Крім цього, на думку позивача, при укладенні оскаржуваного договору дарування воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дія вчинена на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 грошових коштів, а тому зазначений правочин є недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

На підставі наведеного позивач просив про задоволення позову.

До позовної заяви позивач подав клопотання про витребування доказів та заяву про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 26 травня 2021 року відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26 травня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою суду від 26 травня 2021 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. копію договору дарування цінних паперів, що був укладений 06 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

02 липня 2021 року представник позивача повторно звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовлено.

25 листопада 2021 року директор ПП «Профоцінка» подав заяву про заміну позивача у справі, в якій просив замінити ОСОБА_3 на ПП «Профоцінка».

Ухвалою суду від 22 грудня 2021 року клопотання директора ПП «Профоцінка» задоволено. Замінено позивача ОСОБА_3 на позивача ПП «Профоцінка».

Ухвалою суду від 26 вересня 2022 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У встановлений судом строк відповідачі відзив на позовну заяву не подали, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися у судове засідання, про причини неявки не повідомили, не подали відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 18 листопада 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений нотаріусом Одинцовського нотаріального округу Московської області Нестеровим О.В., за реєстровим номером ДГ-1-271, за умовами якого ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 3 000 000 доларів США та зобов`язувався повернути отримані кошти до 17 листопада 2015 року.

Відповідно до умов п. 1 цього договору сторони погодили, що в порядку та на умовах, передбаченими зазначеним договором, ОСОБА_3 передає ОСОБА_4 у власність грошові кошти у розмірі 3 000 000 доларів США, що є еквівалентом сумі 98 042 100 рублів, в перерахунку на курс Центрального Банку Російської Федерації на 18 листопада 2013 року з поверненням до 17 листопада 2015 року включно, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою у валюті позики (долари США), а також виконати інші зобов`язання, що виникають із змісту цього договору, та повністю виконати свої боргові зобов`язання в строк, передбаченим цим договором.

06 листопада 2013 року дружина позичальника - ОСОБА_1 , надала письмову згоду на укладання вказаного договору позики своєму чоловіку.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника за договором позики від 18 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 19 листопада 2013 року був укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. за реєстровими номерами 888, 889.

Предметом договору застави від 19 листопада 2013 року була належна заставодавцям частка в розмірі 100% (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ «ТОП-ТРАНС» (код ЄДРПОУ 24257241).

Відповідно до п. 1.1 договору застави від 19 листопада 2013 року цей договір забезпечує виконання усіх зобов`язань ОСОБА_4 , що виникли та виникнуть під час дії договору позики від 18 листопада 2013 року, а також усіх договорів про внесення змін та доповнень до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі про збільшення суми основного боргу та/або процентів, що укладений між заставодержателем та позичальником.

У зв`язку із виходом учасників товариства - заставодавців ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та передачею належної їм частки статутного капіталу ТОВ «ТОП-ТРАНС» ОСОБА_1 , 06 березня2014 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В.В. за реєстровими номером 98,99.

Відповідно до п. 1.1 договору застави від 06 березня 2014 року, вказаний договір забезпечує виконання усіх зобов`язань ОСОБА_4 , що виникли та виникнуть під час дії договору позики від 18 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 1.2.1 договору застави від 06 березня 2014 року предметом застави за цим договором є: належна заставодавцю - ОСОБА_1 частка (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ «ТОП-ТРАНС`у розмірі 100% статутного капіталу, що складає 40 000 000 грн, яка внесена (сплачена) заставодавцем у повному обсязі до статутного капіталу товариства, та права вимоги до товариства в зазначеній сумі, що виникають у зв`язку з виходом заставодавця зі складу учасників товариства, в разі настання випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання та/або у інших випадках, передбачених цим договором.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов`язань перед позивачем за договором позики від 18 листопада 2013 року, виникла заборгованість у розмірі 5 615 404,10 доларів США, в тому числі: 3 000 000 доларів США - сума позики; - 11 753,42 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 05 листопада 2015 року по 17 листопада 2015 року;- 979 150,68 доларів США - відсотки за користування позикою за період 3 18 листопада 2015 по 05 листопада 2018 року;- 1 624 500 доларів США - пеня, нарахована за період з 18 листопада 2015 року по 05листопада2018 року.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив 24 жовтня 2018 року ОСОБА_4 вимогу про повернення суми позики, через міжнародну службу доставки пошти ТОВ «Даймекс», накладна № 38002357, та 25 жовтня 2018 року цінним листом з описом вкладення через Пошту Росії.

Також, з метою врегулювання в досудовому порядку спору, позивач 05 листопада 2018 року цінним листом з описом вкладення направив ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язання за договором позики від 18 листопада 2013 року, замість позичальника.

06 листопада 2018 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у солідарному порядку за договором позики від 18 листопада 2013 року.

15 листопада 2018 року Печерський районний суд м. Києва відмовив йому у відкритті провадження у справі.

11 грудня 2018 року він звернувся з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу до Київського апеляційного суду.

28 січня 2019 року Київський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у зазначеній справі.

30 січня 2019 року Київський апеляційний суд направив ОСОБА_1 копію цієї ухвали, яка була отримана ОСОБА_1 26 лютого 2019 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року задоволено апеляційну скаргу позивача про скасування ухвали Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2018 року та направлення справи до Печерського районного суду для продовження розгляду.

06 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування цінних паперів акцій простих бездокументарних іменних, номінальною вартістю 0,25 грн у кількості 21639712 штук (38,6423% від загальної кількості), міжнародний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , цінні папери ПрАТ «Могилів, код ЄДРПОУ 003373965.

26 березня 2019 року Печерський районний суд м. Києва постановив ухвали про забезпечення позову, якими наклав арешт на майно ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 в розмірі 5 615 404, 10 доларів США.Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 4 405 грн з кожного.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року в розмірі 5 615 404,10 доларів США відмовлено.Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року в розмірі 5 615 404,10 доларів США залишено без змін.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року, у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою у розмірі 13 215 грн.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2020 року Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасовано. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 19 210 гривень.

Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд касаційної інстанції зазначав, що підписуючи заяву від 06 листопада 2013 року, ОСОБА_1 надала згоду на укладення договору позики саме в інтересах сім`ї, про що зазначила у вказаному документі. Відтак, волевиявлення відповідача ОСОБА_1 встановлено вказаною заявою, підтверджує цільове призначення договору позики, а тому обов`язок спростування презумпції, яка зазначена у її заяві, лежить на ОСОБА_1 . Вона цю презумпцію належними і допустимими доказами не спростувала.З огляду на зазначене до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини четвертої статті 65 СК України, яка встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Отже, ОСОБА_1 є зобов`язаною стороною (солідарним відповідачем) за договором позики, укладеним її чоловіком ОСОБА_4 , оскільки кошти за договором позики отримувалися позичальником за згоди другого з подружжя для використання в інтересах сім`ї.

Таким чином, рішення Печерського районного суду м. Києва у цивільній справі №757/55453/18-ц в частині солідарного стягнення боргу за договором позики ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 набрало законної сили 20 травня 2020 року.

17 червня 2020 року позивач отримав у Печерському районному суді м. Києва виконавчі листи з примусового стягнення із ОСОБА_4 та ОСОБА_1 заборгованості згідно із судовим рішенням від 08 серпня 2019 року.

17 червня 2020 року приватний виконавець Пишний А.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого судом 17 червня 2020 року в справі № 757/55452/18-ц про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року у розмірі 5 615 4040,10 доларів США.

В результаті проведення державним виконавцем виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_1 належав на право власності автомобіль марки Тойота, номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску.

Іншого майно у відповідачів було відсутнє.

21 вересня 2021 року ОСОБА_3 та ПП «Профоцінка» уклали договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ОСОБА_3 відступив право вимоги за договором позики від 18 листопада 2013 року укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , зобов`язання з повернення суми боргу, яке встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 вересня 2019 року в цивільній справі №757/55453/18-ц, яке було частково змінено постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У Постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору після виникнення у нього зобов`язання із повернення боргу діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У Постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування, посилався на те, що вказаний правочин вчинений лише з метою уникнення відповідачем ОСОБА_1 у майбутньому звернення стягнення на належне їй на праві власності майно на виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості.

Отже, ОСОБА_1 при укладенні 06 березня 2019 року спірного договору дарування цінних паперів було відомо про наявність заборгованості перед ОСОБА_3 за договором позики від 18 листопада 2013 року, розуміла, що в подальшому відносно неї буде відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Печерського районного суду м. Києва про стягнення у неї у солідарному порядку боргу, бажаючи приховати своє майно та не допустити примусове звернення з неї стягнення.

Таким чином, оскільки при укладенні 06 березня 2019 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Разом з тим, згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Суд установив, що відповідачі «вживали право на зло», оскільки договір дарування від 06 березня 2019 року використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на майно ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків.

Отже, обраний ОСОБА_12 , правонаступником якого є ПП «Профоцінка» спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 акцій) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту їхнього порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Вказаний висновок узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.13, 203, 204, 215, 234, 717, 722ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265,267,273,274,280,354,355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов приватного підприємства «Профоцінка» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та застосування реституції за недійсним договором - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 06 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко Вікторією Валеріївною, №239, з відчуження акцій простих бездокументарних іменних, номінальною вартістю 0,25 грн, у кількості 21 639 712 штук (38,6423% від загальної кількості), міжнародний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , цінні папери приватного акціонерного товариства «Могилів-Подільський консервний завод», код ЄДРПОУ 00373965.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 акцій простих бездокументарних іменних, номінальною вартістю 0,25 грн, у кількості 21 639 712 штук (38,6423% від загальної кількості), міжнародний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , цінні папери приватного акціонерного товариства «Могилів-Подільський консервний завод», код ЄДРПОУ 00373965.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Приватне підприємство «Профоцінка» (вул. А. Кукоби, 17/2, оф.1, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 35360252);

Відповідачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення суду складено 24 жовтня 2022 року.

Суддя О.Л. Бусик