Рішення

від 06.10.2022 по справі 314/1927/21

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/1927/21

Провадження № 2/314/135/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2022 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кононенка І.О.,

секретаря судового засідання Билименко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вільнянськ в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомлення (викликом) сторін цивільну справу №314/1927/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, за змістом якого просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 285665,91 грн., що складається з 3% річних в розмірі 90000,00 грн. та інфляційних витрат в розмірі 195665,91 грн., посилаючись на те, що основна сума боргу у розмірі 1000 000,00 грн. за договорами позики укладеними 2007 року не погашена, а підставою для задоволення позову є рішення Вільнянського районного суду Запорізької області у справі 314/3019/16-ц .

Позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягав, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки постановою Запорізького апеляційного суду від 21.09.20022 року скасовано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.06.2016 року, яке стало підставою для виникнення предмету даного спору.

Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об`єктивному, безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає встановленими наступне.

З постанови Запорізького апеляційного суду від 21.09.2022 року у справі 314/3019/16-ц яке має преюдиціальне значення для вирішення цієї справи вбачається , що позивач ОСОБА_1 у справі 314/3019/16-ц посилався на те що 12 квітня та 12 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , укладено договори позики на суму 151000,00 гривень, що на момент укладенні договору було еквівалентно 30000,00 доларів США, строком на 12 місяців.12 квітня 2007 року складена розписка про те, що ОСОБА_3 на умовах договору позики в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 151000,00 гривень, що еквівалентно 30000,00 доларів США.12 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 353000,00 гривень, що на момент його укладення було еквівалентно 70000,00 доларів США строком на 12 місяців.12 грудня 2007 року складена розписка про те, що ОСОБА_5 на умовах договору позики в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 353 000000 гривень, що еквівалентно 70000,00 доларів США.Пунктами 9 договорів позики узгоджено, що у випадку настання форс-мажорних обставин, зобов`язання за договором з боку позичальника приймає на себе ОСОБА_2 , а з боку позикодавця - ОСОБА_4 15 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено угоду про забезпечення повернення позики.Відповідно до пункту 2.1 вказаної угоди ОСОБА_2 має перед ОСОБА_1 заборгованість за неповернутою позикою в сумі 1 00000,00 грн.Пунктом 2.2. угоди передбачено. Що ОСОБА_2 на забезпечення повернення заборгованості 1000000,00 грн. передає названим ОСОБА_1 фізичним та (або) юридичним особам корпоративні права на належну ОСОБА_2 компанію ТОВ «АТМ» ЄДРПОУ 30693912, шляхом передачі зазначеним ОСОБА_1 особам 100% частками в установочному фонді ТОВ «АТМ», з усіма правами та обов`язками засновників включаючи право на розподіл та виплату доходів (заробленою у період управління компанією зазначеними особами), а також правом коритсуваання зареєстрованим торговим знаком (найменуванням).Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «АТМ» від 06 квітня 2010 року було прийнято рішення про відступлення корпоративних прав ТОВ «АБГ Холдінг» на користь ТОВ «Запорізький авіацентр» та ОСОБА_6 (тобто осіб, визначених ОСОБА_1 ) та внесення відповідних змін до статуту товариства, які було зареєстровано 17.09.2010 року.Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 червня 2016 року по справі №314/3019/16-ц позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000 000 грн. основного боргу, 637 00 грн. інфляційного збільшення основного боргу 3% річних в сумі 135 920 грн. плату за користування коштами в сумі 517200 грн., а всього 2290 120 грн.

За змістом частини першої ст..626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.В силу положень ст..1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі. Визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України закріплено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суми позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

За своєю правовою природою розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, алей факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладенні цього договору всі обов`язки за ним, у ому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.

Ст.509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовівдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтув

Позивач у справі 314/3019/16-ц , посилаючись на невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за договорами позики від 12.04.2007р. та від 12.12.2007р. і на положення статті 1049 ЦК України,з урахуванням укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 угоди про забезпечення повернення позики від 15.03.2010, на підставі якої, на думку позивача, відбулась заміна боржника та новація зобов`язання в частині заміни валюти та суми грошового зобов`язання, просив стягнути визначену новацією суму основного боргу у розмірі 1000000 грн., її інфляційне збільшення у розмірі 637000 грн., 3 % річних в сумі 135920 грн. та плату за користування грошима відповідно до приписів статті 1048 ЦК України в сумі 517200 грн., що разом складає 2290120 грн.

Переглядаючи вищезазначене рішення суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду , досліджуючи правову природу угоди про забезпечення повернення позики від 15.03.2010р., не погодилась з тим як її визначено . Так, суд першої інстанції погодився з позивачем та визнав, що на її підставі відбулась заміна боржника в зобов`язаннідоговорах позики від 12.04.2007р. та 12.12.2007р. з позичальника ОСОБА_3 на нового боржника ОСОБА_2 , а також відбулась новація боргу з заборгованості по договорам позики на нову визначену сторонами суму у розмірі 1000000 грн.Однак, такі висновки суду першої інстнації не відповідали ані змісту проаналізованих договорів, ані матеріалам справи, ані приписам норм матеріального права, якими унормовані правовідносини за такими договорами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, зі змісту статті 604ЦК України слідує, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання.

До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України,це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов`язання новим. Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.

Таким чином, новаціяце угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона неприпиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджененими нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Із урахуванням вищенаведеного, судова колегія у справі 314/3019/16-ц дійшла висновку, що заміна боржника у первісному зобов`язанні не передбачає новацію, оскільки останній не був стороною первісного зобов`язання. За договорами позики від 12.04.2007 та від 12.12.2007, позикодавцем є ОСОБА_1 , позичальником ОСОБА_3 , а сторонами угоди про забезпечення повернення позики від 15.03.2010 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . З огляду на те, що зазначені правочини мають різний суб`єктний зміст, не може вважатися новацією угода від 15.03.2010.

Натомість, аналізуючи природу спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку, що укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 угода про забезпечення повернення позики від 15.03.2010 підтверджує виникнення нового зобов`язання замість позики з іншим позичальником та досягнення згоди щодо всіх його істотних умов, оскільки сторони цієї угоди не співпадають зі сторонами договорів позики, а також у правочині від 15.03.2010 відсутнє застереження щодо припинення зобов`язання за договорами позики від 12.04.2007 та від 12.12.2007, та взагалі будь-яке посилання на ці договори.

Враховуючи наведене, безпідставними були доводи ОСОБА_7 про те, що угода від 15.03.2010 р. за своє правовою природою є угодою про новацію боргу, що утворився за вказаними договорами позики, а також помилковими висновки суду в цій частині.

Не мається в угоді від 15.03.2010р. й ознак переходу до ОСОБА_2 прав та обов`язків боржника ОСОБА_3 за основним зобов`язанням, що виникло з договорів позики, як вважав позивач.

Досліджуючи зміст договорів позики, колегією не було встановлено, що їх сторони погодили між собою умови щодо солідарного обов`язку повернення позики ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .Позивач посилався на те, що заміна боржника відбулась на підставі пункту 9 договорів позики, але колегія наголосила, що ці обставини є недоведеними позивачем з огляду на те, що зі змісту пункту 9 договорів позики слідує, що у випадку настання форс-мажорних обставин, зобов`язання за цими договорами зі сторони позичальника бере на себе ОСОБА_2 , а зі сторони позикодавця ОСОБА_8 . Але договори позики не містять роз`яснення того, настання яких подій слід вважати форс-мажорними, та яким чином фіксується такий перехід, який не може бути автоматичним, а потребує укладення окремого договору.Проте жодних доказів настання будь-яких форс-мажорних обставин для зміни боржника та кредитора за договорами позики не відбулось, оскільки про це не зазначав й сам позивач. Крім того, якщо б ці обставини настали, то заміна відбулась би як в особі боржника, так і в особі кредитора. Але ОСОБА_1 , вказуючи, що відбулась заміна боржника на ОСОБА_2 , в той же час визначав себе кредитором, що свідчить про те, що форс-мажорних обставин не відбулось, а отже не мається й підстав для заміни боржника.Також колегія наголосила, що заміна боржника не може відбуватись одночасно із новацією боргу, а полягає в тому, що новий боржник відповідає саме в межах договорів позики.Таким чином, надані позивачем у якості доказів договір позики від 12.04.2007, договір позики від 12.12.2007 та угода про забезпечення повернення займу від 15.03.2010 не мають між собою жодного правового зв`язку, тому що в кожному з них не мається застереження про їх поєднання взаємними договірними умовами.Так, в угоді про забезпечення позики від 15.03.2010р. не зазначено, яка позика ним забезпечується, а предметом є заборгованість саме ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 в розмірі 1000000 грн. Посилання на договори позики від 12.04.2007р. та від 12.12.2007р. в цій угоді відсутнє.

Крім того, заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14.12.2011р. у справі № 2-3765/11 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики від 12.04.2007р. у розмірі 239691 грн., за договором позики від 12.12.2007р. грошової суми у розмірі 559279 грн.

Це рішення скасовано рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 10.12.2014р. в частині задоволення вимог до ОСОБА_2 та відмовлено у позові до нього.

Апеляційний суд у вказаному рішенні зазначив, що немає поруки ОСОБА_2 за договорами позики та не встановлено зв`язок між договорами позики та угодою від 15.03.2010р.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду від 25.03.2015р. заочне рішення Орджонікідзевського районного суду та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10.12.2014р. у частині задоволених вимог до відповідача ОСОБА_3 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду І інстанції.

Отже, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10.12.2014р. набрало законної сили в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 боргів за договорами позики.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.10.2015р. позов

ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 борги за договорами позики та інші суми у розрахованих судом розмірах в межах строків позовної давності.

Вказаним рішенням не вирішувалось питання та не встановлювались обставини того, що договори позики та угода про забезпечення позики від 15.03.2010 р. пов`язані будь-якими чином між собою.

На підставі вищевикладеного Запорізький апеляційний суд рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.06.2016 року у справі №314/3019/16-ц, яке стало підставою для звернення до суду з даним позовом скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі у звязку з відсутністю підстав для його задоволення.

керуючись ст. ст. 625,604,1046,1047,1049 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду . Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Іван Олександрович Кононенко

06.10.2022