Постанова

від 19.10.2022 по справі 716/2106/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2022 року м. Чернівці

Справа № 716/2106/21

Провадження №22-ц/822/618/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Литвинюк І.М.,

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,

секретар Петранюк Ю.Т.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне підприємство «Західний Буг»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2022 року, та апеляційну скаргу Боровця Микола Степанович, який діє в інтересах Приватного підприємства «Західний Буг», на ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 травня 2022 року, головуючий у І-й інстанції Сірик І.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Західний Буг» (далі ПП «Західний Буг») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,12 га, кадастровий номер 7321584900:01:002:0003, розташованої на території Звенячинської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.

01 липня 2006 року між ОСОБА_3 та ТзОВ «Хрещатик-Агро» укладено договір оренди землі на 15 років, строк якого закінчується 01 липня 2021 року. Однак відповідач в добровільному порядку відмовляється визнати факт закінчення терміну дії договору та повернути земельну ділянку.

Зазначав, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником ТзОВ «Хрещатик-Агро» є ПП «Західний Буг».

Оскільки земельна ділянка площею 2,12 га, кадастровий номер 7321584900:01:002:0003, використовується ПП «Західний Буг» після 01 липня 2021 року протиправно, просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом витребування її з користування ПП «Західний Буг», заборонити проводити на вказаній земельній ділянці аграрні роботи та зобов`язати ПП «Західний Буг» звільнити земельну ділянку від посівів та врожаю.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якимизаконпов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації його сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 травня 2022 року у даній справі залишено без розгляду заяву адвоката Боровця М.С., який діє в інтересах ПП «Західний Буг», про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15525 грн.

Залишаючи заяву про ухвалення додаткового рішення без розгляду, суд першої інстанції виходив з порушення представником відповідача строків на подання доказів понесених судових витрат.

На рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2022 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Посилається на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Договір оренди був укладений та підписаний сторонами 01 липня 2006 року та відповідно до його умов термін дії договору закінчується через 15 років після підписання сторонами, а саме, 01 липня 2021 року. 31 травня 2021 року ОСОБА_1 відправила заяву, в якій просила відповідача повернути їй земельну ділянку 02 липня 2021 року, однак на її заяву відповіді не надходило.

Зазначає, що у Прикінцевих положеннях договору визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами, також умовами договору передбачено обов`язок орендаря приступити до використання земельної ділянки не пізніше трьох днів з моменту укладення договору, отже, днем відліку строку є день підписання, а саме 01 липня 2006 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ПП «Західний Буг», просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Вказує на те, що на час підписання договору оренди землі, 01 липня 2006 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. У частині другій і третій статті 125 ЗК України визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Аналогічне положення міститься і в умовах договору оренди від 01 липня 2006 року. Отже, право орендаря на використання земельної ділянки розпочало діяти виключно після державної реєстрації договору, а саме, з 04 лютого 2008 року, а 15-річний строк дії договору закінчується 04 лютого 2023 року.

На ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 травня 2022 суду Боровець М.С., який діє в інтересах ПП «Західний Буг», подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Судом при винесенні ухвали не враховано, що клопотання від 17 грудня 2021 року про долучення доказів про надання правової допомоги ПП «Західний Буг» станом на 31 травня 2022 року було в наявності, а заява № 217 від 24 травня 2022 року про ухвалення додаткового рішення була направлена відповідачем в 5-денний строк після винесення рішення від 19 травня 2022 року.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подавався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу Боровця М.С., який діє в інтересах ПП «Західний Буг», слід задовольнити, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,12 га, кадастровий номер 7321584900:01:002:0003, яка розташована на території Звенячинської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01 липня 2006 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТзОВ «Хрещатик- Агро», як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,12 га, у тому числі під ріллею 2,12 га.

Договором передбачено строк його дії - 15 років. Також передбачено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

У Прикінцевих положеннях договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Невід`ємними частинами договору є кадастровий план земельних ділянок; акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Акт приймання-передачі земельної ділянки сторонами не складався.

04 серпня 2008 року здійснена державна реєстрація договору у Заставнівському районному секторі Чернівецької філії державного земельного кадастру за номером 040881300058.

Також встановлено, що 10 грудня 2019 року зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення ТзОВ «Хрещатик-Агро» шляхом приєднання до ПП «Західний Буг». Отже, ПП «Західний Буг» є правонаступником ТзОВ «Хрещатик-Агро» і до нього перейшли всі права і обов`язки орендаря за спірним договором оренди.

31 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ПП «Західний Буг» з вимогою про повернення земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку дії договору.

В матеріалах справи міститься відповідь директора ПП «Західний Буг» від 07 травня 2021 року на адвокатський запит ОСОБА_2 , в якій повідомляється, що використання земельної ділянки здійснюється на підставі договору оренди № 29 від 01 липня 2006 року. Термін закінчення договору 04 лютого 2023 року.

З огляду на викладене, спірна ситуація пов`язана з визначенням дати припинення дії договору оренди землі. Це зумовлено тим, що договір оренди від 01 липня 2006 року передбачає лише строк його дії (15 років) та набрання чинності після підписання сторонами (Прикінцеві положення договору оренди).

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, відлік строку дії договору оренди землі залежить від того, коли був підписаний такий договір до 01 січня 2013 року чи після цієї дати, оскільки за нормами законодавства до 01 січня 2013 року підлягав реєстраціїдоговіроренди. А після 01 січня 2013 року реєстрації підлягаєправооренди.

Так, на час підписання сторонами договору оренди (01 липня 2006 року) та його державної реєстрації (04 серпня 2008 року) частина 2статті 124 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Проблемні питання строку договору оренди землі пов`язані з кількома аспектами, серед яких: значення факту державної реєстрації, момент укладення такого договору та набрання ним чинності.

Участині 2 статті 125 ЗК України(начас виникненняспірних правовідносин)було визначено,що правона оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Частиною 2статті 126 ЗК Українибуло передбачено, що право оренди земельної ділянки оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України від 06 жовтня 1998 року «Про оренду землі» (далі - Закон).

Устатті 13 Закону надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону).

До 1 січня 2013 року державну реєстрацію договорів оренди землі здійснювали органи земельних ресурсів.

За змістом статей18 та20Закону(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Водночас частина 3 статті 640 ЦК України, яка була чинною до 01 січня 2013 року, передбачала, що договір, який підлягає державній реєстрації,є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Отже, за Цивільним кодексом України незареєстрований договір оренди земельної ділянки є неукладеним, а за Законом (у редакції до 01 січня 2013 року) такий договір є укладеним, але не є чинним.

Однак спільним в обох випадках було те, що до державної реєстрації договору оренди не існувало правової підстави для виникнення між сторонами орендних прав та обов`язків. Це означало, що за незареєстрованим договором оренди землі підприємство-орендар не мало підстав для користування земельною ділянкою на умовах оренди та сплати коштів саме як орендної плати за таке користування; власник землі був не вправі отримувати орендну плату або вимагати її сплати.

Відповідно до частини 4статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду (далі ВП ВС) у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, посилаючись на статті 18, 20 Закону № 161 та частину 3 статті 640 ЦК України (у редакції, що діяла на момент підписання таких договорів), зазначила, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землімає значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.

ВП ВС звернула увагу на те, що поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» є різними, хоча можуть збігатися у часі, а можуть і відрізнятися.

Аналізуючи статті 18, 20 Закону, які на момент розгляду спору вже виключені, норми ЗК України, а саместатті 125,126,та нормиЦК України,а саместатті 631та640, яка на момент розгляду спору змінена, ВП ВС прийшла до висновку про те, щосторони в договорі оренди землі мають право зазначати про момент початку дії та момент припинення цього договору.

Отже, важливими для вирішення спору є положення самого договору оренди землі, а не лише законодавство.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, у договорі оренди землі від 01 липня 2006 року сторони погодили строк його дії 15 років. Орендар зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

У Прикінцевих положеннях договору визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами. Невід`мними частинами договору є кадастровий план земельної ділянки; акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить, як і не містить прямого обов`язку орендаря здійснити таку реєстрацію та строків її проведення.

Як зазначено у вищезазначеній постанові ВП ВС від 15 січня 2020 року, сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальнимЗаконом України «Про оренду землі», який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина 2статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини 3статті 640ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини 3статті 631 ЦК України.

Доводи апелянта про те, що виходячи з умов договору, термін договору оренди закінчується через 15 років після підписання цього договору, а саме 01 липня 2021 року, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 20 Закону в редакції, що діяла до 01 січня 2013 року, договір оренди землі підлягав державній реєстрації і згідно із статтею 18 Закону набрав чинності після такої державної реєстрації.

Отже, до державної реєстрації договору оренди не існувало правової підстави для виникнення між сторонами орендних прав та обов`язків.

Враховуючи наведене, правові позиції ВП Верховного Суду, самез дати державної реєстрації починає свій відлік строк дії договору оренди землі,який укладено до 01 січня 2013 року. Відповідно, від такої дати обраховується й датазакінчення строку дії такого договору(шляхом відрахування від неї передбаченої договором кількості років).

Крім того, сторони в договорі оренди землі не зазначили про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору. Також доказів того, що земельна ділянка була передана орендарю, а орендар почав виконувати свої обов`язки, зокрема сплачувати орендну плату з моменту підписання сторонами договору оренди, матеріали справи не містять, як і не містять акту приймання-передачі об`єкта оренди.

Так, спірний договір оренди землі булопідписано 01 липня 2006 року строком на п`ятнадцять років, а зареєстрованодоговір 04 серпня 2008 року, граничних термінів початку та припинення дії договір не містить, отже, він діятиме до 04 серпня 2023 року (тобтоп`ятнадцять років з наступного дня післяйого державної реєстрації, оскільки це передбачає стаття 253 ЦК України).

Вищенаведеним спростовуються посилання апелянта на те, що земельна ділянка площею 2,12 га, кадастровий номер 7321584900:01:002:0003, яка розташована на території Звенячинської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, використовується ПП «Західний Буг» протиправно після 01 липня 2021 року.

В апеляційнійскарзі міститьсяпосилання направову позиціюВерховного Суду,викладену упостанові від02жовтня 2020року усправі №912/3295/18,зі змістуякої вбачається,що правовідносиниміж сторонамиу ційсправі виниклиу 2018році. Якраз у цій постанові Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції до 01 січня 2013 року), укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

Так і Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

В свою чергу, з 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого статтю 126 ЗК України викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Для договорів оренди землі,підписаних після 01 січня 2013 року, датоюукладання договору зазвичай є датайого підписання (або інша дата, вказана у договорі). До того ж дата укладання договору оренди землі з цього часуне залежить ні від моменту державноїреєстрації договору, ні від дати державної реєстрації права оренди.

Отже, посилання апелянта на вищевказану постанову Верховного Суду та твердження про те, що саме після підписання спірного договору оренди 01 липня 2006 року він набирає чинність, є помилковими, оскільки на час виникнення спірних правовідносинобов`язковою була державна реєстрація договорів оренди. Поняття ж "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними. Правовідносини у справі, на яку посилається апелянт, та у справі, що переглядається, різняться датою укладення договору оренди до 01 січня 2013 року чи після цієї дати, від чого напряму залежить визначення моменту у часі,з якого починається строк дії договору.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового.

Згідно зістаттею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У частині 8статті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З коментованого положення даної статті вбачається, що вказана норма урегульовує залишення без розгляду саме заяви про надання доказів розміру витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги після ухвалення рішення у справі.

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідачау відзиві на позовну заяву зазначив, що документальне підтвердження судових витрат, в тому числі на професійну допомогу, відповідачем буде надано з урахуванням вимог частини 8 статті 141 ЦПК України, орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, надану АО «Галицька правнича група», становитиме 7000 грн.

В матеріалах справи також міститься клопотання ПП «Західний Буг» від 17 грудня 2021 року про долучення доказів про надання правничої допомоги у даній справі. Додатками до клопотання є Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 420 від 30 листопада 2021 року; копія Звіту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 420 від 30 листопада 2021 року; копія банківської квитанції №1С025393 від 17 грудня 2021 року на суму 4 950 грн; копія рахунку на оплату №3 78 від 30 листопада 2021 року (а.с. 56 58).

У судових дебатах, викладених у письмовій формі від 19 травня 2022 року, представник відповідача просить розглянути питання судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням доказів, які будуть подані відповідачем до суду з урахуванням вимог частини 8 статті 141 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції датовано 19 травня 2022 року.

Як вбачається із квитанцій Укрпошти (а.с.117), заява про ухвалення додаткового рішення та докази надання правничої допомоги було направлено до суду 24 травня 2022 року.

Тобто строк звернення до суду із заявою про постановлення додаткового рішення суд першої інстанції вважав пропущеним помилково, оскільки представник відповідача таку заяву зробив до судових дебатів, а відповідні докази подав протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Відповідно достатті 379 ЦПК Українипідставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про незаконність постановленої судом ухвали колегія суддів вважає обґрунтованими.

Оскількидодаткове рішення у справі може постановити лише суд, який постановив основне рішення, а ухвала про залишення заяви про постановлення додаткового рішення без розгляду перешкоджаєподальшому провадженню у справі, колегія суддів прийшла до висновку про скасування даної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про постановлення додаткового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 379, 381-382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 19 травня 2022 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Боровця Микола Степанович, який діє в інтересах Приватного підприємства «Західний Буг», задовольнити.

Ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 31 травня 2022 року скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 27 жовтня 2022 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді Н.К. Височанська

І.Н. Лисак