Постанова

від 05.10.2022 по справі 520/15672/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 520/15672/17

провадження № 61-14852св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецавтогруп», ОСОБА_2 , Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2019 року в складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтогруп» (далі - ТОВ «Спецавтогруп»), ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - РСЦ МВС в Одеській області) про визнання недійсним договору комісії, витребування майна та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 14 серпня 2013 року придбав у власність автомобіль Mercedes-Benz ML350 та у подальшому передав це майно у тимчасове безоплатне користування ОСОБА_3 , який

у грудні 2014 року повідомив, що зазначений автомобіль вибув з його володіння у незаконний спосіб, був знятий з реєстраційного обліку та проданий невідомій йому особі. З приводу незаконної втрати права власності на спірний автомобіль позивач звернувся до правоохоронних органів і за вказаним фактом було порушено кримінальне провадження.

Під час досудового слідства встановлено, що 28 травня 2014 року належний позивачу автомобіль Mercedes-Benz ML350 знятий з реєстраційного обліку для подальшої реалізації та 01 липня 2014 року зареєстрований на ОСОБА_2 з видачею номерних знаків та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Спірне переоформлення права власності на автомобіль проведено

ТОВ «Спецавтогруп» шляхом укладення нібито з позивачем договору комісії від 28 червня 2014 року та подальшим відчуженням автомобіля ОСОБА_2 з видачею їй довідки-рахунку, яка стала підставою для реєстрації автомобіля на ім`я ОСОБА_2 .

Висновком експерта-почеркознавця від 29 березня 2015 року підтверджено, що підписи у договорі комісії від 28 червня 2014 року в графі «Комітент Підпис», журналі обліку та видачі довідки-рахунку в графі «Підпис Продавця» виконані не ОСОБА_1 .

Позивач намагався захистити свої права у досудовому порядку, проте ОСОБА_2 відмовилася повертати автомобіль, а РСЦ МВС в Одеській області листом від 21 жовтня 2017 року відмовив у скасуванні державної реєстрації права власності на автомобіль за ОСОБА_2

і відновити державну реєстрацію права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_1 з видачею йому державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати недійсним

договір комісії на продаж автомобіля Mercedes-Benz ML350, укладений

від його імені з ТОВ «Спецавтогруп»; витребувати з володіння

ОСОБА_2 указаний автомобіль; зобов`язати Територіальний сервісний центр 5141 РСЦ МВС в Одеській області скасувати державну реєстрацію права власності на спірний автомобіль за ОСОБА_2 ; відновити державну реєстрацію права власності на зазначений автомобіль за ОСОБА_1 з видачею йому державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір комісії від 28 червня 2015 року на продаж автомобіля Mercedes-Benz ML350, укладений від імені ОСОБА_1

з ТОВ «Спецавтогруп».

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 автомобіль Mercedes-Benz ML350.

Скасовано державну реєстрацію права власності на автомобіль

Mercedes-Benz ML350, що посвідчується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 , та відновлено державну реєстрацію права власності на автомобіль

Mercedes-Benz ML350 на ім`я ОСОБА_1 .

Стягнуто з ТОВ «Спецавтогруп» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 819,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не здійснював відчуження належного йому автомобіля Mercedes-Benz ML350,

цей автомобіль з володіння позивача вибув не з його волі, а іншим шляхом та у подальшому був придбаний ОСОБА_2 на безвідплатних підставах, яким вона користувалася на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданого на її ім`я.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не приймав участі в укладенні договору комісії, його підпис відсутній як у цьому договорі, так і в інших документах, які підтверджують відчуження автомобіля, тому договір комісії є недійсним. Оскільки воля власника спірного автомобіля не була спрямована на укладення

з ТОВ «Спецавтогруп» договору комісії, подальша видача вказаним товариством довідки-рахунку, яка стала підставою для реєстрації даного автомобіля на ім`я ОСОБА_2 , відбулась безпідставно. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

ОСОБА_2 була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, у березні 2018 року оскаржувала до апеляційного суду ухвалу про відкриття провадження у справі. Її представник протягом подальшого розгляду справи в суді першої інстанції також неодноразово звертався до суду

із заявами та клопотаннями. Будучи повідомленим належним чином про розгляд справи, зокрема і про судове засідання на 06 червня 2019 року, представник ОСОБА_2 не з`явився для розгляду справи, про причини неявки суду не повідомив. Отже, безпідставними є доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 не було відомо про розгляд справи в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову

в задоволенні позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_2 посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказувала, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16; Верховного Суду

від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 23 січня 2019 року

у справі № 484/3915/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 199/5118/17. Зазначала, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи (пункт 4 частини другої

статті 389, стаття 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили принцип рівності учасників справи перед судом, відповідач не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, вона не отримувала копії процесуальних документів у визначений законом строк, що позбавило її права на захист порушених прав. ОСОБА_2 була позбавлена можливості брати участь у розгляді справи в режимі відеоконференція, оскільки суд першої інстанції не забезпечив такий розгляд. Апеляційний суд на вказані порушення місцевого суду уваги не звернув.

Суди задовольнили позов до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Отже, така позовна вимога мала б бути пред`явлена до ОСОБА_2 , а не до РСЦ МВС в Одеській області,

яке є неналежним відповідачем. Суд першої інстанції зобов`язаний був відмовити у задоволенні позовної вимоги про державну реєстрацію права власності, заявленої до РСЦ МВС в Одеській області.

Позивач обрав неналежний спосіб захисту прав, судами це не враховано та неправильно застосовано статтю 388 ЦК України. Позивач у межах цієї справи мав би пред`явити позов про визнання недійсним договору

купівлі-продажу автомобіля, саме цей спосіб захисту прав є належним. Судом першої інстанції зроблено необґрунтований висновок про те, що спірний автомобіль вибув з володіння позивача без його волі, оскільки

у ОСОБА_2 знаходяться усі ключі від спірного автомобіля.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Вказував, що він не мав наміру відчужувати спірний автомобіль, це майно вибуло з його власності з порушенням вимог закону шляхом підроблення його підпису та за вказаним фактом порушено кримінальне провадження. Позивач обрав належний спосіб захисту, тому суди правильно задовольнили його позовні вимоги.

РСЦ МВС в Одеській області надіслав до суду відзив на касаційну скаргу,

в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначав, що ОСОБА_1 не приймав участі в укладенні договору комісії, його підпис відсутній як у цьому договорі, так і в інших документах, які підтверджують відчуження автомобіля, тому договір комісії є недійсним. Спірний автомобіль вибув з права власності позивача поза його волею, тому

суд дійшов правильного висновку про витребування цього майна

у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 у справі було призначено повторний автоматизований розподіл справ.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Ігнатенку В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль Mercedes-Benz ML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , державні номерні знаки на транспортний засіб

НОМЕР_4 .

У 2013 році ОСОБА_1 передав зазначений автомобіль у тимчасове безоплатне користування ОСОБА_3 , який у грудні 2014 року повідомив, що цей автомобіль вибув з його володіння у незаконний спосіб та був знятий з реєстраційного обліку та проданий невідомій йому особі.

ОСОБА_1 20 грудня 2014 року звернувся до правоохоронних органів

із заявою про вчинення злочину, передбаченого частиною третьою

статті 190 Кримінального кодексу України.

За вказаним фактом було порушене кримінальне провадження та відповідні відомості 20 грудня 2014 року були внесені Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві до Єдиного

реєстру досудових розслідувань, розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України.

Під час досудового слідства в указаному кримінальному провадженні встановлено, що 28 травня 2014 року належний позивачу автомобіль Mercedes-Benz ML350 знятий з обліку у Центрі № 6 надання послуг, пов`язаних з використанням транспортних засобів, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, для подальшої реалізації. 01 липня 2014 року спірний автомобіль зареєстрований на ОСОБА_2 з видачею номерних знаків НОМЕР_5 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 .

Переоформлення права власності на автомобіль Mercedes-Benz ML350 проведено підприємством, що здійснює комісійну торгівлю транспортними засобами - ТОВ «Спецавтогруп», шляхом укладення нібито з позивачем договору комісії від 28 червня 2014 року та подальшим продажем

цього автомобіля ОСОБА_2 , з видачею їй довідки-рахунку

серія НОМЕР_6 , яка стала підставою для реєстрації зазначеного автомобіля на ОСОБА_2 .

На виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва

від 20 лютого 2015 року слідчі Печерського управління поліції

Головного управління Національної поліції в місті Києві вилучили

у ТОВ «Спецавтогруп» та Центру № 6 надання послуг, пов`язаних

з використанням автотранспортних засобів, підпорядкованого Управлінню Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, оригінали документів, які стали підставою для відчуження автомобіля Mercedes-Benz ML350.

З метою встановлення обставин щодо наявності підпису ОСОБА_1

у вилучених документах, які стали підставою для переоформлення спірного автомобіля, у кримінальному провадженні було призначено почеркознавчу експертизу.

У висновку експерта-почеркознавця від 29 березня 2015 року зазначено, що підписи у договорі комісії від 28 червня 2014 року в графі «Комітент Підпис», журналі обліку та видачі довідки-рахунку ТОВ «Спецавтогруп» від 15 липня 2013 року, що містяться на сторінках № 23 та № 24, виконаний на сторінці

№ 24 в графі «Підпис Продавця», виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не приймав участі в укладенні договору комісії від 28 червня 2014 року, його підпис відсутній як у договорі комісії, так і в інших документах, які підтверджують відчуження автомобіля.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідають.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною третьою статті 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (стаття 1018 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що переоформлення права власності на автомобіль Mercedes-Benz ML350 проведено підприємством, що здійснює комісійну торгівлю транспортними засобами - ТОВ «Спецавтогруп», шляхом укладення нібито з позивачем договору комісії від 28 червня 2014 року та подальшим продажом цього автомобіля ОСОБА_2 з видачею їй довідки-рахунку серія НОМЕР_6 , яка стала підставою для реєстрації зазначеного автомобіля на ОСОБА_2 .

Порядок зняття автомобіля з реєстрації (перереєстрації) визначається Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388).

За пунктом 8 Порядку № 1388 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто,

і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху,

а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Тобто, довідка-рахунок - це документ, який підтверджує правомірність придбання (купівлі-продажу) автотранспортного засобу, згідно з якою власник автомобіля зобов`язується передати права на володіння транспортним засобом покупцеві, а той, у свою чергу, повинен сплатити власнику заздалегідь узгоджену суму і вступити в права власності.

Довідка-рахунок підтверджує реалізацію транспортного засобу, перехід права власності на транспортний засіб від продавця до покупця та

є оформленням договірних відносин купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно пункту 33 Порядку № 1388 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація (перереєстрація) перереєстрація транспортних засобів проводиться у разі отримання свідоцтва про реєстрацію замість утраченого або не придатного для користування, зміни їх власників, місця стоянки, місцезнаходження або найменування власників - юридичних осіб, місця проживання або прізвища, імені чи по батькові фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів,

а також у разі зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

При перереєстрації транспортних засобів у разі зміни їх власників зняття

з обліку таких транспортних засобів не проводиться.

Для проведення перереєстрації транспортних засобів, зазначених

в абзаці другому цього пункту, до підрозділів Державтоінспекції

подаються засвідчені підписами сторін, що скріплені печатками, акти

приймання-передачі транспортних засобів із зазначенням їх кольору, марки, моделі, року випуску, ідентифікаційних номерів складових частин, а для проведення перереєстрації транспортних засобів у разі їх відчуження - документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби, разом із зазначеними актами.

Суди встановили, що позивач не звертався, зокрема, і до

ТОВ «Спецавтогруп» із заявою щодо перереєстрації спірного автомобіля

Mercedes-Benz ML350, грошові кошти за відчуження цього майна не отримував.

ОСОБА_1 не приймав участі в укладенні договору комісії від 28 червня 2014 року, його підпис відсутній як у договорі комісії, так і в інших документах, які підтверджують відчуження автомобіля.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200),

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) видача (оформлення) підприємством, що здійснює комісійну торгівлю,

довідок-рахунків під час реалізації транспортних засобів, що перебували

у користуванні, здійснюється після нанесення таким підприємством на зворотному боці довідки-рахунка інформації про оціночну вартість такого транспортного засобу (номер та дата складення звіту про оцінку) та суб`єкта оціночної діяльності, який відповідно до Порядку проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 231, має право проводити оцінку для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства (номер сертифіката суб`єкта оціночної діяльності, дата його видачі, напрям (спеціалізація).

Фізична особа, яка передає для реалізації транспортний засіб у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда підприємству, що здійснює комісійну торгівлю, зобов`язана надати такому підприємству письмове повідомлення із зазначенням інформації про кількість легкових автомобілів та/або мотоциклів, та/або мопедів, що відчужені нею протягом поточного календарного року, складене в довільній формі та підписане власноручно цією особою.

Відповідно до пункту 31 Порядку № 1200 розрахунки за продані транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, проводяться в готівковій та/або безготівковій формі. Споживачеві

в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на суму здійсненої операції, який засвідчує факт купівлі транспортного засобу та його складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Разом з тим, матеріали справи не містять передбачених вказаним нормативним актом документів.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного

з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Вказаний висновок Верховного Суду сформульований у постанові

від 20 липня 2022 року у справі № 278/1025/19.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно

у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за правочинами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі

й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає

речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші

його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів

статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 201/12569/16-ц.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику у його фактичне володіння.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи

в цивільно-правовому полі.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує, що спірний автомобіль вибув з його володіння поза волею на підставі підроблених документів. Жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного мені вказаного транспортного засобу позивач не вчиняв та не підписував.

Встановивши, що належний на праві власності ОСОБА_1 автомобіль Mercedes-Benz ML350 вибув з його власності поза його волею всупереч встановленій законодавством процедурі, доказів волевиявлення позивача на відчуження належного йому автомобіля і отримання ним за це грошових коштів суду не надано, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення вимог про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 вказаного автомобіля.

Колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірного транспортного засобу, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси власника

ОСОБА_1 , який позбувся володіння автомобілем внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі

статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірного автомобіля з чужого незаконного володіння.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного

Суду, викладеною у постанові від 08 вересня 2021 року у справі

№ 757/40111/19-ц.

При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,

від 02 липня 2019 року у справі № 48/340.

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада

2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання недійсним

договору комісії, зобов`язання скасувати державну реєстрацію права власності на спірний автомобіль, відновити державну реєстрацію права власності з видачею державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрації транспортного засобу є неналежним способом захисту порушеного права, тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16; Верховного Суду

від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 23 січня 2019 року

у справі № 484/3915/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 199/5118/17, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі 523/9076/16-ц позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконними дій засновників товариства з обмеженою відповідальністю, пов`язаних із внесенням змін до статуту останнього; відміну редакції статуту; стягнення моральної шкоди. За результатом касаційного перегляду Велика Палата Верховного Суду постановою

від 17 квітня 2018 року скасувала ухвалу суду першої інстанції (про відмову у відкритті провадження) та ухвалу апеляційного суду (про залишення без змін ухвали місцевого суду), матеріали справи передала до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

У справі № 823/2042/16 приватне підприємство звернулося до суду

з адміністративним позовом до районної державної адміністрації,

треті особи: фізична особа, товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року скасовано оскаржувані судові рішення, провадження у справі закрито. Верховний Суд вказував, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявлено, крім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису

у державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Предметом позовних вимог у справі № 295/5011/15-ц є стягнення заборгованості за кредитним договором. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові

від 25 квітня 2018 року вказував, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, суд розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з`ясував, порушив конституційне право відповідача на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

За результатом вирішення справи № 484/3915/15-ц Верховний Суд постановою від 23 січня 2019 року скасував оскаржувані судові рішення

в частині вирішення позову про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, позов у цій частині задовольнив. Касаційний суд вказував, що воля власника автомобіля не була спрямована на укладення

з фізичною особою - підприємцем договору комісії, вчинений комісіонером договір купівлі-продажу автомобіля від власного імені в інтересах комітента є недійсним з підстав дефекту волі продавця на підставі частини третьої статті 203, статті 215 ЦК України.

У справі № 199/5118/17 фізична особа звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса, третя особа - банк, в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок за банком на підставі договору іпотеки, прийнятого державним реєстратором - приватним нотаріусом. За результатом касаційного перегляду постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційний суд вказував, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, суди не мали правових підстав надавати оцінку законності набуття права власності на житловий будинок банком - особою, не залученою до участі у справі як відповідач, а саме з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача мали б відмовити у його задоволенні.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду у справах № 523/9076/16-ц, № 823/2042/16,

№ 295/5011/15-ц, № 484/3915/15-ц, № 199/5118/17, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи касаційної скарги щодо порушення права ОСОБА_2 на участь у розгляді справи в суді першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, Верховний Суд звертає увагу, що клопотання представника ОСОБА_2 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було неодноразово задоволено ухвалами Київського районного суду міста Харкові від 18 вересня 2018 року та від 29 травня

2019 року (том 1 а. с. 187-188, том 2 а. с. 26-27), місцевий суд надсилав повідомлення щодо розгляду справи в режимі відеоконференції

(том 1 а. с. 189, том 2 а. с. 30), звертався до Центрального апеляційного господарського суду міста Дніпро з листами, в яких просив забезпечити можливість проведення відеоконференції з участю ОСОБА_2 та її представника (том 2 а. с. 28, 34). Отже, місцевий суд вчиняв дії з метою забезпечення участі ОСОБА_2 та її представника у судовому засіданні у режимі відеоконференції, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, а відповідно до частини п`ятої

статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі

в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Крім цього, з матеріалів вбачається, що перед кожним судовим засіданням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 звертався до суду

з відповідними клопотаннями та заявами (том 1 а. с. 156, 157, 167;

том 2 а. с. 1, 24), зі змісту яких вбачається, що йому було відомо завчасно (не пізніше ніж за п`ять днів) про наступну дату судового засідання. При цьому матеріалами справи також підтверджено направлення поштової кореспонденції, у тому числі судових повісток і позовної заяви, на адресу ОСОБА_2 (том 1 а. с. 161, 244; том 2 а. с. 18, 30, 33), яка зазначена, зокрема, в апеляційній скарзі та заявах представника останньої.

Відповідні загальні принципи, що стосуються права на змагальність, були викладені у рішенні ЄСПЛ від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України».

ЄСПЛ зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (рішення ЄСПЛ від 27 червня 2017 року

у справі «Лазаренко та інші проти України»).

Інакше кажучи, органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за не надіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви заявника про те, що його права за пунктом 1 статті 6 Конвенції були порушені (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 2021 року у справі «Сидоренко проти України»).

Крім того, відповідач мала змогу надати і надала свої аргументи суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянув. Ніщо в матеріалах справи не свідчить про те, що рішення суду першої інстанції було довільним або явно необґрунтованим.

Отже, матеріалами справи підтверджено виконання судом першої інстанції своїх процесуальних обов`язків щодо повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи, а також обізнаність її, зокрема, через представника, про судові засідання, останній звертався до суду з відповідними заявами, клопотаннями та скаргами, тому відсутні підстави вважати про порушення її права на участь у судовому процесу. При цьому учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки суди повно і всебічно з`ясовали обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, проте не правильно застосували норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Разом з тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування, тому зазначені судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній

частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору комісії, зобов`язання скасувати державну реєстрацію права власності на спірний автомобіль, відновлення державної реєстрації права власності з видачею державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрації транспортного засобу скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої

статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано

в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору комісії, зобов`язання скасувати державну реєстрацію права власності, відновлення державної реєстрації права власності з видачею державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрації транспортного засобу, тому

в цій касаційний суд змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка

подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору. Якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).

У пункті 6 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до пункту 7 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Встановлено, що ОСОБА_1 сплатив 2 819,20 грн судового збору за подання до суду позовної заяви, а ОСОБА_2 - 4 228,80 грн судового збору за подання до суду апеляційної скарги та 5 638,40 грн за подання до суду касаційної скарги.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, який підлягав до сплати за подання позовної заяви, у розмірі 704,80 грн, а зі ОСОБА_1

на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за

подання до суду апеляційної та касаційної скарг у розмірі 7 400,40 грн

(3 171,60 грн + 4 228,80 грн).

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають зміні, шляхом стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 6 695,60 грн (7 400 грн - 704,80 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Спецавтогруп», ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про витребування майна залишити без змін.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Спецавтогруп», ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання недійсним договору комісії, зобов`язання скасувати державну реєстрацію права власності, відновлення державної реєстрації права власності з видачею державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрації транспортного засобу, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтогруп», ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання недійсним договору комісії, зобов`язання скасувати державну реєстрацію права власності, відновлення державної реєстрації права власності з видачею державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрації транспортного засобу.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6 695 (шість тисяч шістсот дев`яносто п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук