Постанова

від 10.09.2020 по справі 520/15672/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1748/20

Номер справи місцевого суду: 520/15672/17

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецавтогруп , ОСОБА_1 , Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх справ України про визнання недійсним договору витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2017 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору комісії, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії, в якій він просив визнати недійсним договір комісії від 28 червня 2015 року на продаж автомобіля марки Mersedes-Benz ML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, укладений від імені ОСОБА_2 з ТОВ Спецавтогруп , витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вказаний автомобіль та зобов`язати Територіальний сервісний центр 5141 Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль за ОСОБА_1 та відновити державну реєстрацію права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_2 , з видачею йому державних номерних знаків та свідоцтва про реєстрації транспортного засобу (т. 1, а.с. 2-10) .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2018 року відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецавтогруп , ОСОБА_1 , Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства внутрішніх справ України про визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії (т. 1, а.с. 64-65) .

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2018 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2018 року скасовано, справу направлено на розгляд до Київського районного суду м. Харкова за підсудністю (т. 1 а.с. 141-144).

Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року постанову Апеляційного суду Одеської області скасовано, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 січня 2018 року про відкриття провадження залишено в силі, справу повернуто до Київського районного суду м. Одеси для продовження розгляду справи (т. 1, а.с. 236-238).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Спецавтогруп , ОСОБА_1 , Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства внутрішніх справ України про визнання недійсним договору витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано недійсним договір комісії від 28 червня 2015 року на продаж автомобіля марки Mercedes-BenzML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, укладений від імені позивача ОСОБА_2 з Товариством з обмеженою відповідальністю СПЕЦАВТОГРУП ; витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 автомобіль марки Mercedes-BenzML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; скасовано державну реєстрацію права власності на автомобіль марки Mercedes-BenzML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , що посвідчується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 та відновлено державну реєстрацію права власності на автомобіль марки Mercedes-BenzML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 (т.2, а.с. 54-61) .

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Гончарова О.В. звернулася до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м. Одеси з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року є незаконним та необґрунтованим, підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Апелянт у своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що ОСОБА_1 направлено позовну заяву не під час розгляду справи, а наступного дня після винесення оскаржуваного рішення. Апелянт неодноразово звертався до суду з заявами з проханням надіслати позовну заяву з додатками та призначити судове засідання 06.06.2019 року в режимі відеоконференції з Центральним апеляційним господарським судом. 06.06.2019 року адвокат Разорьонової С.Г. прибув до Центрального апеляційного господарського суду о 09:30, проте Київський районний суд на зв`язок не вийшов, що підтверджується відповідним листом Центрального апеляційного господарського суду (т. 2 а.с. 74).

01 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку представником Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області - Чугуниковою М.В. було направлено відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на встановлені у суді першої інстанції обставини справи, які свідчать про вибуття спірного автомобілю з власності позивача поза його волею та норми цивільного законодавства, зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для витребування спірного майна у ОСОБА_1 є обґрунтованим. Окрім того, відповідач погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для скасування державної реєстрації спірного транспортного засобу.

04 вересня 2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку було направлено відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що посилання апелянта на придбання нею спірного автомобіля особисто у власника - ОСОБА_2 не відповідають дійсності, та спростовуються доказами наявними у матеріалах справи. Щодо твердження апелянта, що відчуження автомобіля відбулось на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у формі довідки-рахунку, чинність якої як правочину позивачем не оспорювалась, зазначає, що відповідні доводи не ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи, адже по-перше, договір купівлі-продажу ОСОБА_1 було укладено не з позивачем, а з ТОВ Спецавтогруп , по-друге, відповідно до ст. 388 ЦК України витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку передбаченому ст. 388 ЦК України не потребує визнання недійсним правочину за яким майно вибуло від законного власника, по-третє, довідка-рахунок, відповідно до Постанови КМУ №1388 від 07.09.1998 року, підтверджує лише правомірність придбання транспортних засобів і не є правочином. Окрім того, позивач звертає увагу, що послання апелянта на правову позицію ВС є недоречними, адже наведені у апеляційній скарзі висновки суду було зроблено у справах з позовними вимогами та нормативно-правовим обґрунтуванням відмінним від викладених у позові у даній справі. Щодо посилань апелянта на невирішення судом першої інстанції питання про позбавлення відповідача права власності представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає, що ухвалення рішення на користь позивача і є підставою для скасування державної реєстрації за позивачем, необхідності повторного визнання права власності діючим законодавством не передбачено. На підставі викладеного просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та відмовляє у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не здійснював відчуження належного йому автомобіля Mercedes-Benz ML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , а автомобіль із володіння ОСОБА_2 вибув не з його волі, а іншим шляхом та у подальшому був придбаний ОСОБА_1 на безвідплатних підставах , яким вона користувалась на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого на її ім`я, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо скасування державної реєстрації прав власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_1 , витребування з чужого незаконного володіння від ОСОБА_1 автомобіля марки Mercedes-BenzML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 з підстав передбачених ч. З ст. 388 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 ОСОБА_2 на праві власності належить автомобіль марки Mercedes-Benz ML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , державні номерні знаки на транспортний засіб НОМЕР_5 . В 2013 році ОСОБА_2 передав зазначений транспортний засіб у тимчасове безоплатне користування своєму знайомому ОСОБА_4 , який у грудні місяці 2014 року повідомив, що автомобіль Mercedes-BenzML350, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , вибув з його - ОСОБА_5 - володіння у незаконний спосіб та був знятий з обліку у ВРЕР-6 УДАЇ в м. Києві і проданий невідомій йому особі.

20 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського управління поліції ГУНП в м. Києві з заявою про вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України.

20 грудня 2014 року зазначені відомості були внесені Печерським управлінням поліції ГУНП в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100060007246 та розпочато досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

В ході досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні було встановлено, що, 28 травня 2014 року, належний позивачу автомобіль Mercedes-Benz ML350, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_6 знятий з обліку у центрі № 6 надання послуг, пов`язаних з використанням транспортних засобів, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в м. Києві для подальшої реалізації. 01 липня 2014 року вищевказаний автомобіль зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 у ВРЕР № З м. Дніпропетровська з видачею номерних знаків НОМЕР_7 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Документальне переоформлення права власності на автомобіль Mercedes-Benz ML350 проведено підприємством, що здійснює комісійну торгівлю транспортними засобами ТОВ Спецавтогруп шляхом укладення, нібито з позивачем, договору комісії від 28.06.2014 року та подальшим продажем спірного автомобіля покупцю ОСОБА_1 , з видачею їй довідки-рахунку Серія ВІА № 609638, яка стала підставою для реєстрації даного автомобіля на ім`я ОСОБА_1 .

На виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.02.2015 року, слідчі Печерського управління поліції ГУНП в м. Києві вилучили у ТОВ Спецавтогруп та центру № 6 надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, підпорядкованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, оригінали документів, які стали підставою для відчуження автомобіля Mercedes-Benz ML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_6 .

З метою встановлення чи виконаний підпис в вилучених документах, які стали підставою для переоформлення вказаного транспортного засобу, особисто власником автомобіля ОСОБА_2 , у кримінальному провадженні № 12014100060007246, було призначено почеркознавчу експертизу.

У висновку експерта-почеркознавця № 143 від 29.03.2015 року зазначено підписи у договорі комісії від 28.06.2014 року ТОВ Спецавтогруп в графі Комітент Підпис та журналі обліку та видачі довідки-рахунку ТОВ Спецавтогруп № 17/8630 від 15.07.2013 року, що містяться на сторінках № 23 та № 24, виконаний на сторінці № 24 в графі Підпис Продавця , виконані не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою .

Щодо посилань апелянта на відсутність порушень прав позивача договором комісії, оскільки відчуження права власності позивача відбулось на підставі договору купівлі-продажу, в формі довідки-рахунку, який позивачем не оскаржувався, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до положень ст.1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені - таким чином, у даному випаду, між комітентом (продавцем) і третьою особою (покупцем) не виникає жодних прямих договірних (зобов`язальних) відносин.

У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 - власник автомобіля Mercedes-Benz ML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_6 не приймав участі в укладанні договору комісії від 28.06.2014 року, його підпис відсутній як в договорі так і в інших документах, які підтверджують відчуження автомобіля, тому договір комісії є недійсним в силу положень ч. з ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно, оскільки воля власника автомобіля - ОСОБА_2 не була спрямована на укладення з ТОВ Спецавтогруп договору комісії, подальша видача ТОВ Спецавтогруп довідки-рахунку Серія ВІА № 609638, яка стала підставою для реєстрації даного автомобіля на ім`я ОСОБА_1 відбулась безпідставно.

Окрім цього, відповідно до ст. 1011 ЦК України саме комісіонер є стороною договору з третьою особою, а не комітент (продавець).

Норма частини першої ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Наведені норми кореспондуються з роз`ясненнями, викладеними в п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , відповідно до яких, спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов`язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Зазначена правова позиція також узгоджується із правозастосовною практикою Верховного суду України відображеною зокрема у справах № 6-107цс12, № 6-53цс12, № 6-140ЦСІ4, № 6-164ЦСІ4, № 6-348цс15 тощо.

Таким чином цивільне законодавство не тільки не містить вказівки щодо необхідності звернення позивача з позовом про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, а й прямо вказує на неможливість застосування ст. 216 ЦК (повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції) як підставу позову до особи, що не є стороною недійсного правочину. Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові КЦС ВС від 23 січня 2019 року у справі №484/3915/15-ц, в обґрунтування доводів щодо неможливості застосування ст. 388 ЦК України до вирішення питання щодо недійсності договору купівлі-продажу, апеляційний суд відхиляє, оскільки апелянт ґрунтуючись на хибному суб`єктивному та тлумаченні норм права, цитує окремі уривки наведеної постанови, ігноруючи обставини справи №484/3915/15-ц в рамках якої Верховним Судом було зроблено відповідні висновки.

Окрім цього, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК).

Правове регулювання відносин, пов`язаних із купівлею-продажем ТЗ, здійснюється на підставі положень ЦК з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 07.09.98 №1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

За змістом п.8 наведеного порядку (у редакції, чинній станом на 07.04.2015) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документом, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Таким чином, довідка-рахунок підтверджує обставини укладення договору купівлі-продажу автомобіля, однак сама по собі таким не є.

Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду 23 січня 2019 року у справі №484/3915/15-ц.

Щодо посилань апелянта на відсутність вимог позивача щодо скасування права власності відповідача на спірний автомобіль.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 на праві власності належить автомобіль марки Mercedes-BenzML350, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , державні номерні знаки на транспортний засіб НОМЕР_5 . на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 .

Повторне визнання права власності задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Судому від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Посилання апелянта на передчасність та технічну неможливість задоволення вимог позивача про скасування відповідної реєстрації права власності, апеляційний суд відхиляє, та зазначає, що відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ).

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції вимог ч.5 ст.4 та ч.2 ст.190 ЦПК України як на безумовну підставу скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд звертає увагу на положення п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, відповідно до якого порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Тим не менш, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була обізнана про розгляд зазначеної цивільної справи принаймні з березня 2018 року (час звернення її із апеляційною скаргою на увалу про відкриття провадження (т.1 а.с.77) ). Її представник протягом подальшого розгляду справи також неодноразово звертався до суду із заявами та клопотаннями, зокрема 27 червня 2019 року звернувся до суду із клопотанням, в подальшому задоволеним ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.05.2019 року, про проведення судового засідання, призначеного на 06.06.2019 року, в режимі відеоконференції з Центральним апеляційним господарським судом м. Дніпро. Втім, у судове засідання 06.06.2019 року представник ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

На підставі вищенаведеного, апеляційний суд не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність її належного сповіщення про дату, час і місце засідання суду.

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України, а тому залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст цієї постанови виготовлено 15 вересня 2020 року.

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

10.09.2020 року м. Одеса