Рішення

від 26.10.2022 по справі 463/6548/20

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/6548/20

Провадження № 2/463/657/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - Мармаша В.Я.,

з участю секретаря судових засідань - Заставної С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про скасування договору купівлі-продажу квартири; витребування квартири з чужого незаконного володіння; скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому з врахуванням уточнених позовних вимог просив: скасувати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер: 273 від 22.07.2019, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В.; витребувати з чужого незаконного володіння від відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер рішення: 47901241 від 23.07.2019, номер запису про право власності: 32505816; реєтраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1878024646101. Позов мотивує тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В. 22.07.2019 посвідчено договір купівлі-продажу, серія та номер: 273, на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої зазначається ОСОБА_1 . В ході судового розгляду стало відомо, що згідно з п. 13 вказаного договору дружина відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подавала нотаріусу заяву, що вона згідна з укладенняи цього договору. В силу презумпції спільності майна подружжя, закріпленої у ст. 60 СК України, квартира АДРЕСА_1 належить до спільної сумісної власності подружжя відповідачів, а тому ОСОБА_2 , поряд із ОСОБА_1 , є належними відповідачами у справі. Спірна квартира складається з однієї житлової кімнати загальною площею 23,6 кв.м. без кухні та комунальних вигод, комора в підвалі 21,0 кв.м. У договорі купівлі-продажу зазначалось, що вказана квартира належала продавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності згідно зі cвідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів, на підставі розпорядження № 287 від 26.06.1995, та зареєстрованим Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації. Однак, як вбачається з листа Личаківської районної адміністрації ЛМР від 11.06.2020 № 4-33-4356, відповідно до електронної бази даних документообігу розпорядження від 26.06.1995 року за № 287 не існує. Відповідно до листа Львівського комунального підприємства "Господар" від 12.06.2020 № 1173 вих. в квартирі АДРЕСА_1 з 11.07.1979 був зареєстрований та проживав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як основний квартиронаймач на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому № 561 від 09.12.1980. ОСОБА_4 знятий з реєстрації 24.09.2018 на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова (справа № 2463/3754/17) як такий, що втратив право на користування житловим приміщенням. З 24.09.2018 в квартирі ніхто не зареєстрований. Згідно даних, які знаходяться в ЛКП "Господар", квартира АДРЕСА_1 не є приватизованою. ОСОБА_4 в ЛКП щодо приватизації даної квартири не звертався. Нарахування за утримання будинку та прибудинкової території не проводиться, так як квартира не приватизована, в ній ніхто не зареєстрований і не проживає. Відповідно до акту обстеження квартири АДРЕСА_1 , проведеного працівниками ЛКП Господар від 10.06.2020, встановлено, що вхідні двері в квартиру забиті цвяхами, шибка в одному з вікон вибита. Внаслідок вибуття вказаного вище житлового приміщення із комунальної власності незаконним шляхом було порушено права, майнові інтереси законного власника майна - територіальної громади м. Львова. Третя особа ОСОБА_3 , маючи умисел заволодіти квартирою АДРЕСА_1 , яка належить до комунальної власності, діючи з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, використовуючи підроблені документи (свідоцтво про право власності від 26.06.1995), здійснив неправомірне відчуження квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 . Відповідно до положень ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння майном. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Крім цього, згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦПК України, якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин) (ст. 228 ЦК України), визнання його недійсним судом не вимагається. При цьому не має значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи мав місце в обох чи більше учасників договору. Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини третьої статті 388 ЦК України є абсолютним та не передбачає винятків. Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння. Оскільки все вищенаведене свідчить, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, то є підстави відповідно до статті 388 ЦК України для витребування майна у набувача, у зв`язку з цим підставною є заявлена позовна вимога про витребування майна з незаконного володіння у відповідачів на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

Представником відповідача ОСОБА_1 подано досуду відзивна позов,в якомувін протипозову заперечивз підставтого,що вматеріалах справизнаходиться копіядоговору купівлі-продажужитлової квартири АДРЕСА_1 .Відповідно доцього договорувказана квартираналежить продавцюна правівласності напідставі свідоцтвапро правовласності,виданого ВиконкомомЛьвівської міськоїради народнихдепутатів,від 26.06.1995.З наданихпозивачем документівне вбачаєтьсяможливим встановити,чи дійсносвідоцтво проправо власності,видане ВиконкомомЛьвівської міськоїради народнихдепутатів,від 26.06.1995,є підробленим.Копія листаЛичаківської районноїадміністрації від11.06.2020№ 4-33-4356не можепідтверджувати,що станомна 26.06.1995(датувидачі свідоцтвапро правовласності)були відсутнідокументи наприватизацію спірноїквартири наім`я ОСОБА_3 .Щодо листаЛьвівської окомунального підприємства«Господар» вих.№ 1173,де зазначено,що спірнаквартира неприватизована,необхідно зазначитинаступне.Вказаний листне міститьінформації,що свідоцтвопро правовласності наспірну квартирувід 26.06.1995не видавалосьгр. ОСОБА_3 .Крім того,інформація,що вспірній квартиріпроживав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,на підставірішення Червоноармійськогорайвиконкому №561від 09.12.1980не спроможнаспростувати обставинвидачі гр. ОСОБА_5 свідоцтва проправо власності.Аналогічно обставинаскладання ЛКП«Господар» актуобстеження квартиривід 10.06.2020не спроможнаспростувати обставинузаконного набуття ОСОБА_3 права власностіна спірнуквартиру.Надані позивачемдокази створенів грудні2019та червні 2020 року,та неможуть підтверджуватичи спростовуватиобставини,що малимісце в1995році,тобто більшеяк 20років тому.Таким чином,позивачем ненадано доказів,з якихможливо беззаперечновстановити обставинитого,що свідоцтвопро правовласності наспірну квартирувід 26.06.1995року невидавалось.Не зважаючина те,що відповідачне визнаєфакту підробкисвідоцтва проправо власності,він заявляєпро пропускпозивачем строкупозовної давностіта наполягаєна застосуванніу спірнихправовідносинах наслідківїї спливу. Вконтексті викладеноговажливо зазначити,що строкпозовної давностіу даномуспорі повиненвідраховуватись здати вибуттяз володінняпозивача спірноїквартири,тобто здати видачісвідоцтва проправо власностівід 26.06.1995.Таким чином,порушення правапозивача відбулосьсаме змоменту вибуттяз йоговолодіння спірноїжитлової квартири.Матеріали справине містятьжодною доказучи посиланняпозивача наобставини,за якихвін не мігдізнатись про порушення своїх прав раніше. Окрім того, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог також з наступних підстав. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного майна. Задоволення позовних вимог про витребування у нього квартири призведе до ситуації, в якій відповідач буде змушений самостійно шукати шляхи компенсації своїх втрат, що є неприйнятним та покладає на нього індивідуальний і надмірний тягар, що є порушенням вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 набув права власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 за відплатним договором купівлі-продажу квартири від 22.07.2019, а тому є добросовісним набувачем спірного майна. Таким чином, з безспірних обставин у цій справі вбачається, що існували гарантії перед тим, як спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_1 відповідно до нутрішнього державного законодавства, тобто існував обов`язок нотаріуса ОСОБА_6 переконатись у тому, що перехід права власності на спірну квартиру від ОСОБА_3 відбувся відповідно до закону. Таким чином, органи державної влади України не забезпечили належного контролю законності правочинів зі спірнимнерухомим майном.При цьому,як зазначивВерховним Суд,покупець неповинен бувпередбачати наявністьризику того,що правовласності наспірну квартируможе бутиприпинено узв`язкуз бездіяльністювлади врамках процедур,спеціально призначенихдля запобіганняшахрайству привчиненні правочинівзі спірнимнерухомим майном.Тобто обставиниу ційсправі єподібними дотих,які булипредметом розглядуВерховним Судому справі№645/4220/16-ц.Окремо відвикладеного слідзвернути увагу,що обранийпозивачем спосібзахисту уформі скасуваннядоговору непередбачений ст.16ЦК України,що єсамостійною підставоюдля відмовив задоволенніпозовних вимогу ційчастині.Крім того,позивачем заявленовимогу проскасування рішенняпро державнуреєстрацію правта їхобтяжень,індексний помер:47901241від 23.07.2019.Вказана вимогане можебути задоволеназ оглядуна висновкиВеликої ПалатиВерховного Судустосовно того,що післявнесення відповідногозапису додержавного реєструречових правна нерухомемайно належнимспособом захиступрава єне скасуваннярішення суб`єктадержавної реєстраціїправ продержавну реєстрацію,яке вичерпалосвою дію,а скасуваннязапису про проведену державну реєстрацію відповідного права (п. 5.17 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/127/18).

У судове засідання представник позивача не з`яився, подав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив розглянути справу у його відсутності.

Відповідачі та третя особа у судове засідання з розгляду справи не з`явились із невідомих причин, належним чином повідомлялись про час і місце розгляду справи. З врахуванням наявних у справі доказів суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.

Позовна заява надійшла до суду 21.07.2020. Ухвалою суду 23.07.2020 вжито заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 07.09.2020 відкрито провадження у справі. 07.10.2020 представником відповідача подано відзив на позов. Ухвалою суду від 11.12.2020 справу об`єднано в одне провадження зі справою за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третьої особи ОСОБА_3 про визнання особи добросовісним набувачем квартири. Ухвалою суду від 23.03.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті. Ухвалою суду від 10.02.2022 зустрічний позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третьої особи ОСОБА_3 про визнання особи добросовісним набувачем квартири залишено без розгляду. Ухвалою суду від 10.02.2022 прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову та призначено у справі підготовче судове засідання. Ухвалою суду від 06.04.2022 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті. Всі наявні у справі докази надані сторонами або витребувані за їх клопотанням судом.

Відповідно до ст.ст. 12, 13ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати площею 23,6 кв.м. без кухні та комунальних вигод, комора в підвалі 21,0 кв.м., належала до комунальної власності та останнім у ній з 11.07.1979 був зареєстрований та проживав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як основний квартиронаймач на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому № 561 від 09.12.1980. Вказана обставина підтверджується листом Львівського комунального підприємства "Господар" від 12.06.2020 № 1173 вих. та матеріалами цивільної справи № 2463/3754/17, оглянутої судом.

ОСОБА_4 був знятий з реєстрації 24.09.2018 на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова (справа № 2463/3754/17) як такий, що втратив право на користування житловим приміщенням. З 24.09.2018 в квартирі ніхто не зареєстрований.

Згідно даних, які знаходяться в ЛКП "Господар", квартира АДРЕСА_1 не є приватизованою. ОСОБА_4 в ЛКП щодо приватизації даної квартири не звертався. Нарахування за утримання будинку та прибудинкової території не проводиться, так як квартира не приватизована, в ній ніхто не зареєстрований і не проживає. Аналогічно зазначена обставина щодо неприватизації спірної квартири та перебування її у комунальній власності підтверджується листом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 4-33-4356 від 11.06.2020 та листом Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» від 24.09.2020 № 24/09-20-01.

Відповідно до листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 26.08.2020 № 3258 згідно архівних даних станом на 29.12.2012 інформацією про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 бюро не володіло.

Разом із тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В. 22.07.2019 посвідчено договір купівлі-продажу, серія та номер: 273, на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_7 відчужив квартиру на користь ОСОБА_1 з відома та згоди дружини останнього ОСОБА_2 за 543815 грн. При цьому у договорі купівлі-продажу зазначалось, що вказана квартира належала продавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності згідно зі cвідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів, на підставі розпорядження № 287 від 26.06.1995, та зареєстрованим Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації.

Однак, як вбачається з листа Личаківської районної адміністрації ЛМР від 11.06.2020 № 4-33-4356, відповідно до електронної бази даних документообігу розпорядження від 26.06.1995 року за № 287 не існує. Згідно наданих суду документів за № 287 знаходиться розпорядження ЛРА ЛМР від 05.05.1995 з іншим змістом. Аналогічно усі розпорядження ЛРА ЛМР за 26.06.1995 мають інший номер (№ 415-417) та інший зміст.

Так само не проводилась державна реєстрація відповідного свідоцтва про право власності на квартиру, що підтверджується листом ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 26.08.2020 № 3258.

Таким чином, встановлено, що свідоцтво про право власності від 26.06.1995 не видавалось жодним повноважним органом, як і розпорядження, які зазначені як правова підстава його видачі, державна реєстрація свідоцтва не була проведена, третя особа ОСОБА_3 не був власником спірної квартири, яка належала до комунальної воасності, та в його користуванні ніколи не перебувала, у зв`язку з цим він не мав жодних правових підстав відчужувати таку на користь подружжя відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першоюстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другоюстатті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі № 138/1523/19 (провадження № 61-18262св20).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою та другоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зістаттею 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦПК України, якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин) (ст. 228 ЦК України), визнання його недійсним судом не вимагається. При цьому не має значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи мав місце в обох чи більше учасників договору.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Як на правову підставу позову позивач посилаєтьсяся на те, що договір купівлі-продажу від 22.07.2019 року вчинений поза його волею шляхом підроблення документів та спрямований на незаконне заволодіння його майном, тому такий договір порушує публічний порядок та є нікчемним.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 228 ЦК Україниправочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_8 не був власником спірного нерухомого майна та не мав жодних правових підстав для його відчуження на користь відповідачів, спірне майно вибуло з власності позивача поза його волею, а правочин на підставі якого відбулось таке відчуження (договір купівлі-продажу від 22.07.2019, серія та номер: 273, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В.) спрямований на незаконне заволодіння комунальним майном, а тому такий правочин є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок, та не створює жодних правових наслідків. При цьому визнання його недійсним судом не потребується, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновок, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Крім того, такий спосіб захисту, як скасування нікчемного правочину також не є ефективним способом захисту прав та інтересів, установленим законом, а тому відповідна вимога позовної заяви (щодо скасуввання договору) задоволенню не підлягає.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідаєречово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19) сформульовано висновок про те, що не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право.

Таким чином, належним способом захисту права позивача відповідає вимога про витребування від відповідачів зазначеного нерухомого майна.

Відповідно достатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першоюстатті 388 ЦК Українипередбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Встановивши, що відповідачі заволоділи спірною квартирою на підставі нікчемного правочину та, враховуючи, що ця квартира, належна позивачу (територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради), вибула з його володіння поза його волею, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що він має право витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача на підставістатті 388 ЦК України.

При цьому судом встановлено, що обставини відчуження спірної квартири (як і декількох інших щодо яких наявна інформація в матеріалах цивільної справи (лист ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 26.08.2020 № 3258, лист Львівської міської ради від 23.01.2021, інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно), які раніше належали до комунальної власності, й були безпідставно відчужені на користь третіх осіб за нікчемними правочинами, однією зі сторін за якими виступав відповідач ОСОБА_1 , є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020140060001482 від 18.07.2020, що підтверджується листом ВП № 1 Львівського РУП № 2 ГУНП у Львівській області від 13.08.2021 № 9550/38/02-21, та листом Львівського державного нотаріального архіву від 10.08.2021 № 2220, згідно якого оригінал нікчемного договору купівлі-продажу від 22.07.2019 року був вилучений органом досудового розслідування в межах зазначеного кримінального провадження.

На думку суду, до закінчення кримінального провадження презумпція добросовісності покупця за нікчемним правочином спростована бути не може. Разом із тим, хоч на час розгляду справи судом відповідача ОСОБА_1 слід вважати добросовісним набувачем спірної квартири (за відсутності безспірних доказів протилежного), суд враховує обставини, які були наявні на час придбання спірної квартири та після її придбання.

Відповідно до акту обстеження квартири АДРЕСА_1 , проведеного працівниками ЛКП Господар від 10.06.2020, встановлено, що майже через рік після придбання квартири відповідачами вхідні двері в квартиру забиті цвяхами, шибка в одному з вікон вибита. В аналогічному стані квартира знаходилась і до моменту набуття її у власність відповідачів, що підтверджується фотознімками та актом її обстеження станом на 22.06.2018, що містяться в матеріалах цивільної справи № 463/3754/17.

Таким чином, доводи відзиву на позовну заяву у цій справі із посиланням на правові висновки Верховного Суду та практику ЄСПЛ щодо того, що «покупець не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на спірну квартиру може бути припинено у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобіганню шахрайству при вчиненні правочинів зі спірним нерухомим майном», є безпідставними. Зокрема, відповідач на час набуття права власності на спірну квартиру, на думку суду, не виявив достатньої та належної обачності щодо її санітарного та технічного стану, внаслідок чого мав можливість і повинен був припускати наявність ознак «шахрайства при вчиненні правочинів зі спірним нерухомим майном».

Аналогічно суд не вбачає підстав для відмови у позові з причин пропуску строку позовної давності. Встановлено, що фактично спірна квартира не знаходиться у володінні відповідачів чи інших осіб, вхідні двері в квартиру забиті цвяхами, у ній ніхто не зареєстрований та не проживає, а тому про порушення свого права позивач не міг дізнатись раніше державної реєстрації права власності на нерухоме майно за нікчемним договором купівлі-продажу від 22.07.2019.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

При цьому позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності на квартиру не підлягають задоволенню, оскільки підлягають задоволенню позовні вимоги щодо витребування спірної квартири із незаконного володіння відповідачів, а рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та від 14 червня 2021 року у справі № 359/5719/17.

Так, функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачами.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_1 .

Оскільки позов до відповідачів задоволено частково, а тому з кожного із відповідачів у відповідній частці (по 1/2) на користь позивача підлягає стягненню 1/2 від первинно сплаченого ним судового збору (1015 грн. та 4204 грн.).

Виходячи із вищенаведеного та керуючись ст.ст. 12-13, 137, 259, 265 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 203, 215, 228, 317, 321, 330, 387, 388 ЦК України, ст. 1, 3, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

ухвалив:

позов Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про скасування договору купівлі-продажу квартири; витребування квартири з чужого незаконного володіння; скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 1304,75 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради 1304,75 грн. судового збору.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складено і підписано 02.11.2022.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівська міська рада, ЄДРПОУ 04055896, м. Львів, пл. Ринок, 1;

Відповідач: ОСОБА_1 ,зареєстрований вДержавному реєстріфізичних осіб-платників податківпід реєстраційнимномером: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 ;

Третя особа: ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 .

Суддя Мармаш В. Я.