Рішення

від 27.10.2022 по справі 192/518/22

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 192/518/22

Провадження № 2/192/362/22

РІШЕННЯ

Іменем України

27 жовтня 2022 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Стрельникова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Савчукової В.В.,

представника позивача адвоката Снігура А.С.,

представника відповідача адвоката Коваленка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ» про визнання договору оренди неукладеним, припинення права оренди та скасування державної реєстрації речового права,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати договір оренди земельної ділянки без номеру від 01 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ» неукладеним; припинити право оренди ТОВ «МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ» на земельну ділянку, кадастровий номер 122508300:01:026:0009, площею 11,0227 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, номер запису про інше речове право: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2019 року, зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Солонянської селищної ради; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 122508300:01:026:0009, площею 11,0227 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, номер запису про інше речове право: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2019 року, зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Солонянської селищної ради.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №133337 є власником земельної ділянки площею 11,0227 га, що розташована на території Новопокровської селищної ради (колишньої Дзержинівської сільської ради Солонянського району).

25 січня 2019 року позивачем укладено з відповідачем договір оренди земельної ділянки №8, при цьому даним договором строк оренди встановлено 3 роки, і договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Земельна ділянка була передана відповідачу за даним договором оренди за актом прийому-передачі.

Але позивач дізнався, що відповідачем для реєстрації договору було надано інший договір без номеру від 01 квітня 2019 року, який ним не укладався та не підписувався і за яким правовідносин між сторонами не відбулись. Даний договір зареєстрований 25 квітня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Солонянської селищної ради.

Він звернувся до відповідача із письмовою заявою про вирішення питання щодо розірвання договору оренди земельної ділянки в зв`язку з порушенням відповідачем умов договору та про повернення земельної ділянки, але відповідач на його заяву не відреагував.

Вважає, що оскільки він договір не підписував та з істотними умовами не погоджувався, тому спірний договір не є укладеним, а тому підлягає припиненню право оренди відповідача та скасуванню державна реєстрація права оренди земельної ділянки на земельну ділянку кадастровий номер 122508300:01:026:0009, площею 11,0227 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новопокровської селищної ради.

Також вважає, що відповідачем порушено істотні умови договору оренди земельної ділянки, а саме в односторонньому порядку змінено в договорі істотні умови та дані зміни зареєстровано відповідно до Закону, чим порушено право позивача орендодавця в даних правовідносинах , його сподівання та законні права на повернення у власність земельної ділянки.

Позивач, який про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, приймав участь в судовому засіданні через повноважного представника.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві та запереченнях.

Згідно поданого відзиву відповідач заперечував проти задоволення позову, оскільки відповідачем договір оренди земельної ділянки № 8 від 25 січня 2019 року не укладався і не міг бути укладеним, тому що даний договір суперечить вимогам Закону України «Про оренду землі», враховуючи, що ст. 19 вказаного Закону передбачає, що строк дії договору оренди не може бути меншим ніж 7 років, тоді як надана позивачем копія договору містить строк його дії 3 роки. Також позивачем не доведено суду факт не укладання спірного договору оренди, і тому підстав для припинення права оренди та скасування державної реєстрацію права оренди немає (а.с. 46-49).

Позивач подав відповідь на відзив, відповідно до якого зазначив, що доводи представника відповідача стосовно суті позовних вимог щодо порушення відповідачем договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки не підтверджено жодним доказом і тому просив задовольнити позов в повному обсязі (а.с. 64-67).

Відповідач подав заперечення, відповідно до яких зазначив, що обов`язку збереження примірнику договору оренди відповідача немає і наявність витягу є достатнім для підтвердження права оренди і тому просив відмовити в задоволенні позову позивача (а.с. 79-81).

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та надані докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено і не оспорюється сторонами, що позивач є власником земельної ділянки площею 11,0227 га за кадастровим номером 122508300:01:026:0009, що розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 16-20).

У відповідність до положень ст. 82 ЦПК України, зазначені обставини визнаються сторонами і тому не підлягають доказуванню.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 25 квітня 2019 року державним реєстратором Виконавчого комітету Солонянської селищної ради Андрейченко Ольгою Павлівною, проведено реєстрацію права оренди земельної ділянки 122508300:01:026:0009, площею 11,0227 га, яке виникло у ТОВ «МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ» на підставі договору оренди без номеру укладеного 01 квітня 2019 року між ними та ОСОБА_1 , строк дії речового права 10 років, номер запису про інше речове право 31505891 (а.с. 27).

З наданої позивачем копії договору без номеру оренди земельної ділянки від 01квітня 2019 року ОСОБА_1 як орендодавець та ТОВ «МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ», як орендар уклали договір про оренду земельної ділянки за кадастровим номером 122508300:01:026:0009 строком на 10 років, вказаний договір підписаний сторонами (а.с.25-26).

Згідно накладних №№ 151, 167 та видаткових касових ордерів від 27 жовтня 2020 року, 09 грудня 2020 року, 29 грудня 2021 року позивач отримував орендну палату за оренду його земельного паю відповідачем (а.с. 50-53).

Як на підставу позову позивач зазначив, що він не підписував договір оренди з відповідачем 01 квітня 2019 року і тому даний договір є неукладеним.

За змістомст.11ЦК Україницивільні правата обов`язкивиникають іздій осіб,що передбаченіактами цивільногозаконодавства,а такожіз дійосіб,що непередбачені цимиактами,але зааналогією породжуютьцивільні правата обов`язки.Підставамивиникнення цивільнихправ таобов`язківє,зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202ЦК Україниправочиномє діяособи,спрямована нанабуття,зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст.203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодоволевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст.627ЦК Україниі відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкторенди (кадастровийномер,місце розташуваннята розмірземельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 19 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 46, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Враховуючи підстави позову, а саме, що як вказує позивач він не підписував спірний договір оренди, суд вважає, що у такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Дані висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16.

Позивачем заявлено позов саме про визнання спірного договору оренди неукладеним з підстав його не підписання.

Суд зауважує, що в судовому засіданні встановлений факт виконання відповідачем умов договору оренди від 01 квітня 2019 року в частині сплати орендної плати, при цьому також встановлено, що позивач таку оренду плату отримав, що свідчить про те, що між сторонами відбулось виконання умов договору.

При цьому будь-яких доказів на підтвердження обставини, що позивач не підписував спірний договір, а саме висновку судової почеркознавчої експертизи, позивач суду не надав, і клопотання про призначення такої експертизи суду не заявив.

Тому суд вважає, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами факт не підписання ним спірного договору.

Крім того суд зауважує, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Вказані висновки суду відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним в пункті 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункті 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

Тому враховуючи зазначене суд вважає, що позивач не спростував факт укладення сторонами договору оренди і позовна вимога позивача про визнання спірного договору неукладеним є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Суд погоджується з доводами представника відповідача, що надана позивачем копія договору оренди №8 від 25 січня 2019 року містить істотну умову договору, яка суперечить положенням ст. 19 Закону України «Про оренду землі» в частині мінімального строку оренди і такий договір не міг бути зареєстрований державним реєстратором.

Що стосується вимог позивача про припинення права оренди та скасування державної реєстрації такого права, то суд зауважує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Таким чином, підставою для здійснення державним реєстратором державної реєстрації прав є правовстановлюючі документи, які підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах.

Позивачем не зазначено суду будь-яких порушень з боку державного реєстратора при проведенні державної реєстрації спірного договору оренди.

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для визнання договору не укладеним, тому й немає підстав для припинення права оренди відповідача та скасування його державної реєстрації.

Тому суд вважає, що в задоволені позову позивача слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, у зв`язку із відмовою в задоволені позову судові витрати по сплаті судового збору та інші судові витрати слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 125, 126 ЗК України, ст.ст. 526, 626 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 , який мешкає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРКУРІЙ-МИРОПІЛЬ», яке розташовано: с.Миропіль, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул.Шкільна, буд. 9-В, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 38355156 про визнання договору оренди неукладеним, припинення права оренди та скасування державної реєстрації речового права відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2022 року.

Головуючий: суддя Стрельников О.О.