Постанова

від 26.10.2022 по справі 195/17/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1968/22 Справа № 195/17/19 Суддя у 1-й інстанції - Скрипченко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , правонаступниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Балашова В.М., Томаківська селищна рада Томаківського району Дніпропетровської області в особі виконкому Томаківської селищної ради, про встановлення юридичних фактів та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням уточнень, посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Семенівка Томаківського району Дніпропетровської області помер її батько - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно.

Факт родинних відносин позивача із померлим ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Сергіївською сільською радою Томаківського району Дніпропетровської області 18 лютого 1972 року.

Факт прийняття позивачем спадкового майна після смерті батька, а рівно, факт її вступу в управління та володіння спадковим майном, а саме житловим будинком із надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою, площею 7,55 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Томаківської селищної ради, підтверджується довідками, виданими виконкомом Томаківської селищної ради від 26 грудня 2018 року за №4067, від 04 липня 2018 року за №461, від 14 травня 2019 року, від 17 травня 2019 року №1346, також довідкою селянського (фермерського) господарства «Весела долина» від 11 грудня 2019 року №9.

При цьому, позивач зазначила, що даним спадковим об`єктом (житловим будинком) вона управляє та володіє з часу відкриття спадщини після смерті свого батька, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по теперішній час, так як постійно проживаючи у ньому, проводжуючи поточні ремонти домоволодіння, сплачує відповідні платежі за комунальні послуги, користується присадибною земельною ділянкою, усі документи на це спадкове майно знаходяться теж у неї на руках у її володінні.

Право власності на вищевказаний житловий будинок підтверджується свідоцтвом на право приватної власності від 17 жовтня 1988 року, що засвідчується довідкою КП «Томаківське БТІ» ДОР від 09 серпня 2018 року №213 та технічним паспортом.

Земельною ділянкою, розміром 7,55 га, позивач володіла та користувалась з 1995 року по 1998 рік включно та отримувала розрахунок по орендній платі разом з матір`ю - ОСОБА_3 із складу вказаного підприємства.

У червні 2018 року позивач звернулася до нотаріальної контори для оформлення своїх спадкових прав на майно після смерті батька - ОСОБА_4 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 червня 2018 року державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Балашовою В.М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після померлого ОСОБА_4 і складається із житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю у свідоцтві на право приватної власності на житловий будинок за №1767, виданому Виконавчим комітетом Томаківської сільської ради народних депутатів від 17 жовтня 1988 року на ім`я її померлого батька, підпису і печатки видавника.

Згідно відповіді виконкому Томаківської селищної ради від 08 листопада 2018 року вих.№1792/0/2-18, для внесення змін та виправлень до свідоцтва № 1767 на право приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , орган місцевого самоврядування не має ніяких законних підстав. При цьому, рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду першої інстанції із заявою про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документу.

Так, позивач вказувала, що фактично прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_4 , шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, але через відсутність у правовстановлюючому документі на житловий будинок підпису та печатки видавника, вона позбавлена можливості оформити у нотаріальному порядку право власності на спадкове майно.

Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що до складу спадкового майна, яке належало на час відкриття спадщини померлому батьку, входить земельна ділянка, площею 7,55 га, кадастровий номер 1225455100:02:005:0405, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Томаківської селищної ради, яка незаконно була оформлена у власність відповідачем - ОСОБА_2 , відповідно до виданого на його ім`я Свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 березня 2001 року на земельну частку (пай), згідно сертифікату серії ДП №006202, виданого Томаківською райдержадміністрацією 24 січня 1997 року. Даний факт також підтверджується Витягом з ДЗК від 29 травня 2019 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 червня 2019 року.

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт її вступу в управління та володіння спадковим майном, а саме житловим будинком з надвірними господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою, площею 7,55 га, кадастровий номер 1225455100:02:005:0405, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити факт належності правовстановлюючого документа - Свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок за №1767 від 17 жовтня 1988 року, виданого на підставі рішення виконкому Томаківської районної ради від 23 вересня 1988 року №249, в якому відсутні підпис посадової особи та печатка видавника, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку житлового будинку літ.«А», загальною площею 54,2 кв.м, житловою площею 30,8 кв.м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 7,55 га, кадастровий номер 1225455100:02:005:0405, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом від 06 березня 2001 року, видане виконуючим обов`язки державного нотаріуса Томаківського району Дніпропетровської області Дрябловою Н.Ф. на земельну частку (пай), згідно сертифікату серії ДП №006202, виданого Томаківською райдержадміністрацією 24 січня 1997 року (спадкова справа №106/2001), державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 7,55 га, кадастровий номер 1225455100:02:005:0405, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1791334912254.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Балашова В.М., Томаківська селищна рада Томаківського району Дніпропетровської області в особі виконкому Томаківської селищної ради, про встановлення юридичних фактів та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ОСОБА_2 , відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Семенівка Томаківського району Дніпропетровської області помер батько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно.

Факт родинних відносин позивача із померлим ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Сергіївською сільською радою Томаківського району Дніпропетровської області 18 лютого 1972 року.

Спадковим об`єктом (житловим будинком) позивач управляє та володіє з часу відкриття спадщини після смерті свого батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по теперішній час, так як постійно проживаючи у ньому, проводжучи поточні ремонти домоволодіння, сплачує відповідні платежі за комунальні послуги, користується присадибною земельною ділянкою, усі документи на це спадкове майно знаходяться теж у неї на руках у її володінні.

У червні 2018 року позивач звернулася до нотаріальної контори для оформлення своїх спадкових прав на майно після смерті батька - ОСОБА_4 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 червня 2018 року державним нотаріусом Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Балашовою В.М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після померлого ОСОБА_4 і складається із житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю у свідоцтві на право приватної власності на житловий будинок за №1767, виданому Виконавчим комітетом Томаківської сільської ради народних депутатів від 17 жовтня 1988 року на ім`я її померлого батька, підпису і печатки видавника.

Згідно відповіді виконкому Томаківської селищної ради від 08 листопада 2018 року вих.№1792/0/2-18, для внесення змін та виправлень до свідоцтва № 1767 на право приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , орган місцевого самоврядування не має ніяких законних підстав. При цьому, рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду першої інстанції із заявою про встановлення юридичного факту належності правовстановлюючого документу.

Також установлено, що до складу спадкового майна, яке належало на час відкриття спадщини померлому батьку, входить земельна ділянка, площею 7,55 га, кадастровий номер 1225455100:02:005:0405, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Томаківської селищної ради, яка була оформлена у власність відповідачем - ОСОБА_2 , відповідно до виданого на його ім`я Свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 березня 2001 року на земельну частку (пай), згідно сертифікату серії ДП №006202, виданого Томаківською райдержадміністрацією 24 січня 1997 року. Даний факт також підтверджується Витягом з ДЗК від 29 травня 2019 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 червня 2019 року.

З матеріалів спадкової справи №106/2001, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що надійшла на запит суду із державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області, установлено, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до Томаківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що складається із спадкового майна - «права на земельну частку (пай) розміром 6,48га, що перебуває в КСП «Дружба» на землях Томаківської селищної ради» 06 березня 2001року.

Підставою для видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 березня 2001 року стала довідка Томаківської селищної ради від 20 лютого 2001 року за №292 та, як засвідчила в.о. державного нотаріуса Томаківського району Дряблова В.Ф., наявність у ОСОБА_2 на руках сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №006202, виданого Томаківською райдержадміністрацію на ім`я спадкодавця.

Відповідач ОСОБА_2 , на момент смерті батька - ОСОБА_4 , тобто, станом на 11 березня 1998 року, за адресою місця проживання спадкодавця по АДРЕСА_1 , не проживав, що підтверджується довідками виконкому Томаківської селищної ради від 17 травня 2019 року за вих. №1346 та від 06 липня 2019 року вих.№1600.

Крім того, під час судового розгляду апеляційної скарги, колегією суддів установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , а тому ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року до участі у даній справі залучено її правонаступників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог, не довела, що у неї існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, та обрала невірний спосіб захисту, при цьому, неправильно визначила коло учасників у справі, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 4, абзацом першим пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З огляду на викладене спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 регулюються нормами ЦК Української РСР.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом ст.525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно з ч.1 ст.529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК Української РСР).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася з даною позовною заявою до суду, посилаючись на постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Балашовою В.М. від 19 червня 2018 року №Д-28/02-17, згідно якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, що залишилось після померлого ОСОБА_4 , і складається із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю у свідоцтві на право приватної власності на житловий будинок за №1767 від 17 жовтня 1988 року, виданому на ім`я її померлого батька, підпису посадової особи та печатки органу-видавника.

Так, у відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» та п.3.1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 зазначено, що відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на будинки та садиби щодо яких відсутні правовстановлюючі документи у зв`язку з їх втратою, є спадкоємці, які прийняли спадщину, а також органи, які уповноважені видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органи, до яких перейшли такі повноваження, та органи, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Проте, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позов лише до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , при цьому, неодноразово уточнюючи свої позовні вимоги, клопотань про залучення до участі у справі органу, який уповноважений видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органу, до якого перейшли такі повноваження, та органів, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно не заявляла.

Разом з тим, згідно зі ст.4 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (провадження №14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (провадження №14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (провадження №14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі №554/10058/17 (провадження №14-20цс19).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції було ухвалено рішення при неповно та всебічно з`ясованих обставинах справи, при цьому, не надано належну оцінку всім доказам, наявним в матеріалах справи.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.

У відповідності до ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В апеляційній скарзі, як у тому числі й у своїй позовній заяві, ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку із виниклими на її адресу у червні 2018 року претензіями брата - ОСОБА_2 щодо сплати йому половини вартості батьківського будинку, у якому вона проживає з народження та постійно зареєстрована за адресою його місцезнаходження, вкладала у нього свої заощадження, робила його поліпшення та ремонти, до того ж, доглядала за їхньою із ОСОБА_2 старою та хворою матір`ю, яка теж постійно проживала у спірному будинку разом з нею, звернулася до нотаріальної контори для оформлення своїх спадкових прав на майно після смерті батька - ОСОБА_4 .

Водночас, вказувала, що фактично прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті її батька - ОСОБА_4 , шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, але через відсутність у правовстановлюючому документі на житловий будинок підпису та печатки органу-видавника, вона позбавлена можливості оформити у нотаріальному порядку право власності на спадкове майно.

В судовому засіданні судом першої інстанції було допитано ОСОБА_5 , який засвідчив суду, що він є рідним братом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відносини з обома сторонами хороші. Після смерті батька, вони разом, в колі сім`ї, вирішили питання щодо спадщини, а саме: батьківський будинок залишиться ОСОБА_1 , а земельна ділянка (пай) - ОСОБА_2 .

Як вбачається з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 червня 2018 року, ОСОБА_2 не отримував Свідоцтво про право на спадщину на спірний житловий будинок. Натомість, у зазначеній постанові вказано, що спадкоємцем є син померлого, ОСОБА_2 , якому 06 березня 2001 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на інше майно, а саме земельну ділянку. При цьому, дружина померлого - ОСОБА_3 , 06 березня 2001 року подала заяву №148 про відмову від обов`язкової долі у спадщині та про відмову від одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя на користь сина - ОСОБА_2 .

Так, відповідно до ст.553 ЦК УРСР, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому, він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини за ст.549 цього Кодексу.

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно установив, що у позивача відсутні правові підстави заявляти свої права на частку ОСОБА_3 , так як відповідач вже прийняв її належним чином.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було установлено судом першої інстанції позивачу було достеменно відомо про смерть батька, однак, упродовж 20 років після відкриття спадщини, жодних дій вона не вчинила для вирішення свого права на спадкування та прийняття спадщини належним чином, передбаченим ЦК УРСР.

Водночас, будь-яких інших належних та допустимих доказів того, що право на спадщину ОСОБА_1 , а саме на спірний житловий будинок, у якому вона проживає з народження та постійно зареєстрована за адресою його місцезнаходження, оспорюється чи порушене ОСОБА_2 , зокрема, претензій щодо сплати останньому половини вартості батьківського будинку, матеріали даної справи не містять, а позивачем, всупереч вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надано.

Установивши, що позивач не навела жодного доводу в обґрунтування своїх вимог, зокрема, щодо прийняття спадщини належним чином, передбаченим ЦК УРСР, та що її право оспорюється чи не визнається іншою особою, районний суд дійшов правильного висновку, що право ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_4 спірного будинку не порушене, а тому у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту її вступу в управління та володіння спадковим майном, а саме житловим будинком з надвірними господарськими будівлями та спорудами, та визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку такого майна слід відмовити.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно встановлена частка на спірний будинок у позовних вимогах, яка суперечить реальним обставинам справи, адже житловий будинок був спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тобто, після смерті батька ОСОБА_4 залишилася 1/2 частина будинку, на яку могли претендувати спадкоємці за законом. Разом з тим, мати - ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки на користь ОСОБА_2 , а тому позивач може претендувати лише на 1/6 частину житлового будинку.

Доводи апеляційної скарги щодо скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 березня 2001 року, яке видане виконуючим обов`язки державного нотаріуса Томаківського району Дніпропетровської області Дрябловою Н.Ф., на земельну частку (пай), згідно сертифікату серії ДП №006202, виданого Томаківською райдержадміністрацією 24 січня 1997 року (спадкова справа №106/2001), державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 7,55 га, кадастровий номер 1225455100:02:005:0405, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки цивільним законодавством встановлені підстави для визнання Свідоцтва про право на спадщину недійсним, зокрема: оформлення його неуповноваженою на те посадовою особою; оформлення не за місцем відкриття спадщини; недодержання встановленої законом форми свідоцтва; видача свідоцтва, якщо серед імовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя тощо. Між тим, таких порушень не виявлено, ОСОБА_2 отримав його законним чином, про що свідчать матеріали спадкової справи № 106/2001, у зв`язку з чим, правові підстави для визнання отриманого відповідачем свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку - відсутні.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що земельна ділянка вже вісімнадцять років належить ОСОБА_2 , що у свою чергу підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину, та він нею володіє, користується й розпоряджається на власний розсуд.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що у постанові нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину вказано, що після померлого ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, яке складається лише з житлового будинку, та позивач звернулася до суду саме на підставі цієї відмови нотаріуса для визнання своїх прав.

Таким чином, судом першої інстанції було повно з`ясовано обставини справи, а саме, що минуло понад 20 років після відкриття спадщини та ОСОБА_1 було відомо про смерть батька, однак жодних дій вона не вчинила для вирішення свого права на спадкування та прийняття спадщини (житлового будинку та земельної ділянки) належним чином, передбаченим ЦК УРСР. Разом з тим, позивач не надала доказів, які б підтверджували обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо встановлення факту належності правовстановлюючого документа, а тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність такої відмови у задоволенні даного позову.

Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, допитав свідків, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова