Рішення

від 21.09.2022 по справі 757/15821/18-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15821/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Талдоновій М.Є.,

справа № 757/15821/18-ц

учасники справи

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Український центр культурних досліджень

третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України

розглянувши в порядку позовного (загального) провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся із позовною заявою до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.04.2012 наказом № 15 позивача було прийнято на роботу до Українського центру культурних досліджень на посаду старшого наукового співробітника. Позивач вказує, що перебуваючи на займаній посаді, він чесно i сумлінно виконував посадові обов`язки, своєчасно і точно виконував розпорядження керівництва, додержувався трудової дисципліни, тощо.

Восени 2017, позивач знаючи про наміри Міністерства культури України провести реорганізацію та зміну керівного складу УЦКД, прийняв рішення про звільнення з роботи за власною ініціативою.

Крім того, позивач під час праці в УЦКД згідно Указу Президента №251/2017 від 24.08.2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України» за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм позивачу було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України»

31.10.2017 позивач подав на ім`я керівника УЦКД - в.о. директора ОСОБА_8 заяву про звільнення за власним бажанням з 14.11.2017. Проте, як зазначає позивач, відпрацювавши передбачені ст. 38 КЗпП України необхідні два тижні, не отримав наказу про звільнення та трудової книжки.

01.02.2018 позивач отримав листа від відповідача з вимогою пояснити його відсутність на роботі (№19 від 01.02.2018), який позивач отримав 07.02.2018. Крім того, протягом лютого місяця було отримано ще сім аналогічних листів від відповідача з вимогами пояснити відсутність на робочому місці, на один з вказаних листів позивач надав відповідь, решту проігнорував.

05.03.2018 позивач отримав трудову книжку, у якій було зазначено про те, що його було звільнено із займаної посади відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогул 01.02.2018.

Зі змісту наказу про звільнення № 21-о від 28.02.2018 позивачу стало відомо, що підставою його винесення є доповідна завідувача відділу з кадрової роботи УЦКД ОСОБА_2 від 28.02.2018 № 41/18 та протокол зборів трудового колективу УЦКД від 28.02.2018.

Позивач вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки, на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, так як позивач станом на 01.02.2018 не був працівником Українського центру культурних досліджень та не перебував з ними у трудових відносинах.

Також позивач просить звернути увагу суду на те, що відповідач, з метою зміни причин та підстав звільнення позивача, здійснювали перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок у якості заробітної плати за листопад і грудень 2017 року, про що позивач дізнався з листа Міністерства культури України від 15.03.2018.

Крім того, позивач вважає, що внаслідок його незаконного звільнення йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він безпідставно був позбавлений права на отримання заробітку, внаслідок чого був змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та добробуту сім`ї, та постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити сім`ю тримало позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі, мало негативний вплив на стан здоров`я позивача.

Значний термін затримання повернення позивачу трудової книжки унеможливлював офіційне працевлаштування в іншому місці. Крім того, безпідставне звільнення позивача за прогул, псувало репутацію та могло створити труднощі при подальшому працевлаштуванні.

Позивач вважає, що внаслідок незаконного звільнення, йому було завдано значної моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 100000,00 грн.

Попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікував понести у зв`язку із розглядом справи: судовий збір у розмірі 1762 грн, за відшкодування моральної шкоди, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

З урахуванням наведеного, позивач просив: визнати звільнення з роботи незаконним та поновити його на роботі в Українському центрі культурних досліджень на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу інноваційних технологій та популяризації культури, зобов`язати відповідача здійснити запис до трудової книжки позивача про присвоєння йому почесного звання «Заслужений працівник культури України» згідно Указу Президента № 251/2017 від 24.08.2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України», зобов`язати відповідача здійснити запис до трудової книжки позивача про його звільнення з дати ухвалення рішення суду, вказавши підставою звільнення - «ч.1ст.38 КЗпП України за власним бажанням», стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до дати ухвалення рішення суду та компенсацію за заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

Як вбачається із позовної заяви, позивач серед іншого просить зобов`язати Український центр культурних досліджень здійснити запис до його трудової книжки про присвоєння почесного звання «Заслужений працівник культури України» згідно Указу Президента України №251/2017 від 24.08.2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України».

Разом з тим, вказані спірні відносини є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою суду від 03.04.2018 у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури України в частині вимог зобов`язати Український центр культурних досліджень здійснити запис до його трудової книжки про присвоєння почесного звання «Заслужений працівник культури України» згідно Указу Президента України №251/2017 від 24.08.2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України» - відмовлено. Прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та відкрито провадження за правилами загального провадження.

12.09.2018 відповідач через канцелярію суду подав заперечення проти позову, в якому зазначив, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на те, що позивач ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади наказом №21-о від 28.02.2018 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, зокрема 01.02.2018.

Крім того, зазначив, що позивач приніс своє посвідчення Заслуженого працівника культури для встановлення йому надбавки та поставив власноруч підпис в наказі від 30.11.2017 (наказ додається), отримував за жовтень, листопад, грудень заробітну плату, а 04.01.2018 отримав довідку про його доходи за 2017 рік з розбивкою по місяцях.

Також 20.11.2017 позивачем було підписано як науковим керівником розробки «Стандартизація метаданих та обміну даними в контексті створення електронного інформаційного ресурсу об`єктів культурної спадщини та культурних цінностей» додатки 1 та 2 до договору № 1049/1 Міністерства культури на виконання прикладного наукового дослідження, підписував власноручно технічне завдання та калькуляцію кошторисної вартості та 14.12.2017 знов здійснив відповідний підпис. Крім того, згідно наказу Міністерства культури від 19.12.2017 №1383 «Про підготовку та проведення міжнародної конференції «Крим 2014-2017: анексована культура» (підготовчо-завершальний період» з 22.12.2017 по 28.12.2017 позивач був організатором цього заходу від Українського центру культурних досліджень, а також зареєстрований у списку учасників заходу як старший науковий співробітник Українського центру культурних досліджень.

Отже, враховуючи вищезазначене, заява про звільнення позивача відділу з питань кадрової роботи не надавалась, а станом на 02.01.2018 позивач продовжував працювати та не висловлював претензій з приводу того, що на його думку, його не було звільнено від 14.11.2017.

Відповідач зазначив, що з 02.01.2018 по 28.02.2018 старший науковий співробітник науково-дослідного відділу інноваційних технологій та популяризації культури ОСОБА_1 був відсутнім на роботі. Про причини відсутності керівництво не повідомив, у зв`язку з цим, про відсутність позивача були складені відповідні акти (додаються до заперечень).

28.02.2018 на зборах трудового колективу відповідно до п.5.2, 5.3, 5.4, колективного договору між адміністрацією та Радою трудового колективу Українського центру культурних досліджень було розглянуто ситуацію, що склалась з позивачем, на яких було вирішено рекомендувати адміністрації Українського центру культурних досліджень звільнити ОСОБА_1 із займаної посади за прогули.

Отже, як зазначив відповідач, відповідно до ст. 147, 149 КЗпП України до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення, а саме, звільнення із займаної посади за прогули без поважних причин, зокрема 01.02.2018, п.4.ст.40 КЗпП України.

13.09.2018 через канцелярію суду від представника позивача було подано клопотання про виклик свідків та про зміну предмету позову, а саме: визнати наказ Українського центру культурних досліджень № 21-о від 28.02.2018 про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України незаконним, змінити дату та підставу звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, зазначивши «Звільнено 14.11.2017 за власним бажанням», ст. 38 КЗпП України», зобов`язати Український центр культурних досліджень зробити записи до трудової книжки позивача про недійсність запису № 31 від 28.02.2018 та про його звільнення з 14.11.2017 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, стягнути з Українського центру культурних досліджень на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до дати ухвалення рішення суду та компенсацію за заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою від 03.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, з викликом свідків.

30.01.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві, представник відповідача посилався на те, що отримав ухвалу суду із значним запізненням, тому вважав строк встановлений судом для подання відзиву на позовну заяву пропущеним з поважних підстав. Представник відповідача вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовільнити.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити у їх задоволенні.

Третя особа до судового засідання не з`явилась з невідомих причин. Тому, суд розглянув справу у її відсутність, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 17.04.2012 позивача було прийнято на роботу до Українського центру культурних досліджень на посаду старшого наукового співробітника.

У зв`язку з систематичними прогулами ОСОБА_1 , що мали місце з 02.01.2018 по 28.02.2018 включно, які підтверджуються складеними актами про відсутність останнього на роботі, збори трудового колективу вирішили рекомендувати керівництву УЦКД звільнити позивача із займаної посади за прогули. Рішення зборів міститься в матеріалах справи №757/15821/18-ц.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора УЦКД ОСОБА_5 звільнено ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул 01.02.2018.

Позивач з наказом про звільнення не погоджується та стверджує, що звільнення є незаконним, оскільки він мав бути звільнений з 14.11.2017 на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Представник відповідача вважає, що доводи стосовно звільнення з роботи позивача за власним бажанням є неправдивими та такими, що вводять суд в оману, оскільки, по-перше ці доводи не містять документального підтвердження та факту такого подання, по-друге, зазначена заява про звільнення з роботи за власним бажанням повинна обов`язково реєструватися в журналі обліку вхідної кореспонденції УЦКД, однак зазначений запис відсутній.

УЦКД - це державна установа, яка на момент звільнення позивача не мала власної інструкції з діловодства, тому з початку свого заснування використовувала типову інструкцію з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджену Постановою КМУ від 30.11.2011 № 1242 (далі - інструкція з діловодства.)

Відповідно до інструкції ОСОБА_1 для подання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням необхідно було зареєструвати її в журналі обліку вхідної кореспонденції УЦКД, в іншому випадку така заява не вважається поданою.

Представник відповідача стверджує, що доводи позивача щодо завершення трудових відносин з УЦКД 14.11.2017 є неправдивими, оскільки позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки після 14.11.2017.

Також представник відповідача зазначає, що позивач протягом листопада та грудня 2017 року отримував заробітну плату з нарахуванням значної премії, у порівнянні з іншими місяцями 2017 року. Однак жодних заяв від позивача щодо помилковості таких виплат до УЦКД не надходило, грошові кошти позивач не повертав.

Так, відповідно до зведених відомостей зарахування заробітної плати співробітникам УЦКД (з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору) ОСОБА_1 отримував заробітну плату у листопаді та грудні 2017 у такому розмірі: 16.11.2017 - 1700,00 грн., 30.11.2017 - 5945,57 грн., 11.12.2017 - 12000,00 грн., 19.12.2017 - 9844,48 грн.

У зв`язку з тим, що позивач перестав виходити на роботу з 02.01.2018, підстави відсутності позивача керівництву УЦКД були невідомі, то до встановлення причин його відсутності, директор УЦКД ОСОБА_6 прийняла наказ про припинення нарахування і виплати заробітної плати ОСОБА_1 (наказ №3 від 15.01.2018)

Після звільнення позивачу було здійснено кінцевий розрахунок у відповідності до ст. 116 КЗпП України, яким виплатило компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4782,17 грн. ( за відпрацьований період з 03.05.2017 по 31.12.2017 - 18 календарних днів на підставі Наказу УЦКД від 28.02.2018 №21-о). Позивач жодних заяв щодо помилковості таких виплат до УЦКД не подавав, грошові кошти не повертав.

У судовому засіданні, що відбулось 05.02.2019 представник позивача долучив до матеріалів справи відповідь на відзив, де позивач вказував наступне.

Як стверджує позивач, на час подання заяви про звільнення за власним бажанням в УЦКД був відсутній наказ про визначення відповідальної особи з ведення діловодства у відповідальності до вимог Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242.

Тобто таким чином у позивача на момент подання заяви про звільнення не було обов`язку попередньо реєструвати таку заяву у будь-якому підрозділі чи у посадової особи Українського центру культурних досліджень.

Позивач вважає необхідним акцентувати увагу суду на наступному. Стаття 38 КЗпП України визначає, що працівник зобов`язаний письмово за два тижні попередити роботодавця про своє бажання щодо розірвання трудового договору, який укладався на невизначений строк.

З наступного дня після подання заяви на звільнення за власним бажанням, починається відлік строку попередження. На зупинення відліку не впливає ні хвороба, ні відпустка а ні виконання окремих цивільно-правових договорів, укладених працівником з роботодавцем.

Як було зазначено у позові, ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з УЦКД за власним бажанням 31.10.2017 і до 14.11.2017 був зобов`язаний працювати на займаній посаді та виконувати трудові обов`язки у відповідності до норм ст. 38 КЗпП України.

Ухвалою суду від 01.04.2019 було задоволено клопотання представника відповідача - ОСОБА_3 про витребування доказів, а саме: витребувати з Державної податкової Інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві довідку форми № 1ДФ за 4 квартал 2017 року та 1 квартал 2018 року по ТОВ «Міжнародний центр Культурної спадщини та культурних цінностей.

На виконання ухвали суду від 01.04.2019 від ГУ ДФС у м. Києві надійшли запитувані матеріали, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, що було призначено на 23.07.2019 в якості свідків були допитані ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , які розповіли про обставини, що були відомі їм стосовно даної справи, та підтвердили інформацію, що не бачили заяви про звільнення від позивача, та про те, що позивача було звільнено за систематичні прогули.

В судовому засіданні, що було призначено 13.07.2020 за клопотанням представника позивача до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору було залучено Міністерство культури та інформаційної політики України.

В судовому засіданні, що було призначено на 21.01.21 було задоволено клопотання представника позивача про допит в якості свідка ОСОБА_9 та клопотання представника відповідача про допит в якості свідка в режимі відеоконференції ОСОБА_10 .

В судовому засіданні, що було призначено 18.01.22 був допитаний в якості свідка ОСОБА_9 , який розповів обставини, що були відомі йому по даній справі.

В судовому засіданні, що було призначено на 21.09.22 була допитана в якості свідка ОСОБА_10 , яка розповіла про обставини, відомі їй по даній справі, та підтвердила, що не бачила заяви про звільнення від позивача, та що позивач був звільнений за систематичні прогули.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Основні засади судочинства, установлені частиною другою статті 129 Конституції України, доповнюють основоположний принцип верховенства права, який визнається і діє в Україні відповідно до статті 8 Основного Закону, і означена норма є визначальною у системі державної політики щодо захисту прав та свобод людини і громадянина. Такі конституційні положення кореспондуються із положеннями статтей 2, 4 ЦПК України, статті 5-1 КЗпП України, статті 15 ЦК України.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею першою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції закріплено такі елементи права на судовий захист, як право на розгляд справи; справедливість судового розгляду; публічність розгляду справи та проголошення рішення; розумний строк розгляду справи; розгляд справи судом, встановленим законом; незалежність і безсторонність суду. Справедливий розгляд справи включає в себе такі аспекти належного відправлення правосуддя, як право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади наказом №21-о від 28.02.2018 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, зокрема 01.02.2018.

20.11.2017 позивачем було підписано як науковим керівником розробки «Стандатризація метаданих та обміну даними в контексті створення електронного інформаційного ресурсу об`єктів культурної спадщини та культурних цінностей» додатки 1 та 2 до договору № 1049/1 Міністерства культури на виконання прикладного наукового дослідження, підписував власноручно технічне завдання та калькуляцію кошторисної вартості та 14.12.2017 знов здійснив відповідний підпис. Крім того, згідно наказу Міністерства культури від 19.12.2017 №1383 «Про підготовку та проведення міжнародної конференції «Крим 2014-2017: анексована культура» (підготовчо-завершальний період» з 22.12.2017 по 28.12.2017 позивач був організатором цього заходу від Українського центру культурних досліджень, а також зареєстрований у списку учасників заходу як старший науковий співробітник Українського центру культурних досліджень.

Так, основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до актів, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що з 02.01.2018 по 28.02 2018 старший науковий співробітник науково-дослідного відділу інноваційних технологій та популяризації культури ОСОБА_1 був відсутнім на роботі. Про причини відсутності керівництво не повідомив.

Згідно з протоколу зборів, що міститься в матеріалах справи, 28.02.2018 на зборах трудового колективу відповідно до п.5.2, 5.3, 5.4, колективного договору між адміністрацією та Радою трудового колективу Українського центру культурних досліджень було розглянуто ситуацію, що склалась з позивачем , на яких було вирішено рекомендувати адміністрації Українського центру культурних досліджень звільнити ОСОБА_1 із займаної посади за прогули.

Отже, як встановлено судом, відповідно до ст. 147, 149 КЗпП України до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення, а саме, звільнення із займаної посади за прогули без поважних причин, зокрема 01.02.2018, п.4.ст.40 КЗпП України.

Український центр культурних досліджень - це державна установа, яка на момент звільнення позивача використовувала інструкцію з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів АРК Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджену постановою КМУ від 30.11.2011 № 1242.

Так, п.161 даної інструкції встановлює, що реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому його реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів провадиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації.

Факт і дата надходження документа до установи обов`язково фіксується за правилами, зазначеними в пункті 82 цієї інструкції.

Відмітка про надходження документа до установи проставляється від руки або за допомогою штампа, автоматичного нумератора на лицьовому полі у правому кутку нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування установи - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата надходження документа. У разі застосування автоматизованої системи реєстрації зазначена інформація наноситься за допомогою штрих-коду. (п.п. 82, 153 Інструкції з діловодства).

Отже позивачу для подання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням необхідно було зареєструвати її в журналі обліку вхідної кореспонденції Українського центру культурних досліджень, в іншому випадку, така заява не вважається поданою.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

За змістом статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства. Роботодавець має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дав судам такі роз`яснення: у тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників (наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за статтею 43 (1) КЗпП допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації). Якщо за погодженнями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.

Згідно пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП стосуються як передбачених статтями 40, 41 (1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку (абзац перший пункту 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України № 18 від 26.10.1995). Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Згідно статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Кодексом Законів про працю України.

Судом не встановлено порушення чинного законодавства та прав ОСОБА_1 при звільненні з роботи, оскільки в період з 02.01.22018 по 28.02.2018 він був відсутній на роботі без поважних причин, тобто вчинив прогули, та рішення про його звільнення було прийняте із врахуванням вимог ст.ст. 43, 147-1,148,149 КЗпП України. Зазначені обставини знайшли своє підтвердження в позовній заяві позивача, ОСОБА_1 підтвердив, що в період 02.01.22018 по 28.02.2018 не працював, будь-яку роботу, визначену його посадовими обов`язками, не виконував, оскільки ще з 31.10.2017 подавав заяву на ім`я керівника УЦКД - в.о. директора ОСОБА_8 заяву про звільнення за власним бажанням. Наказу про звільнення позивач не отримував. Листом позивача вх.. № Л-51 від 22.01.2018 до Міністерства культури України позивач проінформував міністра про відсутність дотримання вимог трудового законодавства у діяльності УЦКД та порушенні його трудових прав при звільненні з роботи та попросив міністра особисто втрутитися в ситуацію. Проте 20.11.2017 позивачем було підписано як науковим керівником розробки «Стандатризація метаданих та обміну даними в контексті створення електронного інформаційного ресурсу об`єктів культурної спадщини та культурних цінностей» додатки 1 та 2 до договору № 1049/1 Міністерства культури на виконання прикладного наукового дослідження, підписував власноручно технічне завдання та калькуляцію кошторисної вартості та 14.12.2017 знов здійснив відповідний підпис. Крім того, згідно наказу Міністерства культури від 19.12.2017 №1383 «Про підготовку та проведення міжнародної конференції «Крим 2014-2017: анексована культура» (підготовчо-завершальний період» з 22.12.2017 по 28.12.2017 позивач був організатором цього заходу від Українського центру культурних досліджень, а також зареєстрований у списку учасників заходу як старший науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. В тому числі, відповідно до зведених відомостей зарахування заробітної плати співробітникам УЦКД (з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору) ОСОБА_1 отримував заробітну плату у листопаді та грудні 2017.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Що стосується вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне. Позивач, звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Як вбачається з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що припинення трудових відносин між позивачем і відповідачем було без порушення будь-чиїх прав і в межах законодавства, а тому не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди будь-якими діями відповідача, тому в задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування 100 000 грн моральної шкоди слід також відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 23, 1167 ЦК України, статтями 36, 40, 41, 43, 43-1, 233, 237-1 КЗпП України, статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 254, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

в задоволені позову ОСОБА_1 до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

відповідач: Український центр культурних досліджень, адреса: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38, ЄДРПОУ 02215041.

третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України, адреса: 01601, м. Київ, вул. І.Франка, 19, ЄДРПОУ 43220275

Суддя Р.В. Новак