Постанова

від 25.04.2023 по справі 757/15821/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/15821/18-ц Головуючий у суді І інстанції: Новак Р.В.

провадження №22-ц/824/4949/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Олійника В.І., Кулікової С.В.,

секретар судового засідання: Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із позовною заявою до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури та інформаційної політики України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.04.2012 року наказом № 15 позивача було прийнято на роботу до Українського центру культурних досліджень на посаду старшого наукового співробітника. Позивач вказує, що перебуваючи на займаній посаді, він чесно i сумлінно виконував посадові обов`язки, своєчасно і точно виконував розпорядження керівництва, додержувався трудової дисципліни, тощо.

Восени 2017 року, позивач знаючи про наміри Міністерства культури України провести реорганізацію та зміну керівного складу УЦКД, прийняв рішення про звільнення з роботи за власною ініціативою.

Крім того, позивач під час праці в УЦКД згідно Указу Президента №251/2017 від 24.08.2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України» за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм позивачу було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України».

31.10.2017 року позивач подав на ім`я керівника УЦКД - в.о. директора ОСОБА_7 заяву про звільнення за власним бажанням з 14.11.2017 року. Проте, як зазначає позивач, відпрацювавши передбачені ст. 38 КЗпП України необхідні два тижні, не отримав наказу про звільнення та трудової книжки.

01.02.2018 року позивач отримав листа від відповідача з вимогою пояснити його відсутність на роботі (№19 від 01.02.2018), який позивач отримав 07.02.2018 року. Крім того, протягом лютого місяця було отримано ще сім аналогічних листів від відповідача з вимогами пояснити відсутність на робочому місці, на один з вказаних листів позивач надав відповідь, решту проігнорував.

05.03.2018 року позивач отримав трудову книжку, у якій було зазначено про те, що його було звільнено із займаної посади відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України за прогул 01.02.2018 року.

Зі змісту наказу про звільнення № 21-о від 28.02.2018 року позивачу стало відомо, що підставою його винесення є доповідна завідувача відділу з кадрової роботи УЦКД ОСОБА_2 від 28.02.2018 року № 41/18 та протокол зборів трудового колективу УЦКД від 28.02.2018 року.

Позивач вважає своє звільнення на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України є незаконним та безпідставним, так як позивач станом на 01.02.2018 року не був працівником Українського центру культурних досліджень та не перебував з ними у трудових відносинах.

Також зазначав, що відповідач, з метою зміни причин та підстав звільнення позивача, здійснювали перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок у якості заробітної плати за листопад і грудень 2017 року, про що позивач дізнався з листа Міністерства культури України від 15.03.2018 року.

Крім того, позивач вважає, що внаслідок його незаконного звільнення йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він безпідставно був позбавлений права на отримання заробітку, внаслідок чого був змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та добробуту сім`ї, та постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити сім`ю тримало позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі, мало негативний вплив на стан здоров`я позивача.

Значний термін затримання повернення позивачу трудової книжки унеможливлював офіційне працевлаштування в іншому місці. Крім того, безпідставне звільнення позивача за прогул, псувало репутацію та могло створити труднощі при подальшому працевлаштуванні.

Позивач вважає, що внаслідок незаконного звільнення, йому було завдано значної моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 100000,00 грн.

З урахуванням наведеного, позивач просив: визнати звільнення з роботи незаконним та поновити його на роботі в Українському центрі культурних досліджень на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу інноваційних технологій та популяризації культури, зобов`язати відповідача здійснити запис до трудової книжки позивача про присвоєння йому почесного звання «Заслужений працівник культури України» згідно Указу Президента № 251/2017 від 24.08.2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України», зобов`язати відповідача здійснити запис до трудової книжки позивача про його звільнення з дати ухвалення рішення суду, вказавши підставою звільнення - «ч.1ст.38 КЗпП України за власним бажанням», стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до дати ухвалення рішення суду та компенсацію за заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою суду від 03.04.2018 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Українського центру культурних досліджень, третя особа: Міністерство культури України в частині вимог зобов`язати Український центр культурних досліджень здійснити запис до його трудової книжки про присвоєння почесного звання «Заслужений працівник культури України» згідно Указу Президента України №251/2017 від 24.08.2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України» - відмовлено, оскільки вказані спірні відносини є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 21 вересня 2022 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує, що його було звільнено із займаної посади наказом № 21-о від 28.01.2018 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважної причини, зокрема 01.02.2018.

Посилаючись на ст. 148 КЗпП України, якою визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, зазначає, що проступок позивача у вигляді порушення трудової дисципліни було зафіксовано 02 січня 2018 року, і таким чином дисциплінарне стягнення за таке правопорушення мало бути застосоване протягом одного місяця, а саме до 02 лютого 2018 року. Таким чином вважає, що наказ № 21-о від 28.02.2018 року є незаконним та підлягає скасуванню.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що згідно наказу Міністерства культури від 19.12.2017 року № 1383 «Про підготовку та проведення міжнародної конференції «Крим 2014-2017: анексована культура» позивач з 22.12.2017 року по 28.12.2017 року був організатором цього заходу від Українського центру культурних досліджень, а також зареєстрований у списку учасників заходу як старший науковий співробітник Українського центру культурних досліджень, а тому нібито підтверджує продовження ним роботи як співробітника відповідача в грудні 2017 року. Вказував, що даний висновок суду першої інстанції не підтверджується жодним чином, оскільки відповідачем не було надано жодних документів, які б дійсно підтверджували участь позивача в згаданій конференції як його співробітника.

Безпідставним вважає також висновок суду першої інстанції про те, що позивачу для подання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням необхідно було зареєструвати її в журналі обліку вхідної кореспонденції Українського центру культурних досліджень, в іншому випадку, така заява не вважається поданою, оскільки саме на установу, в особі її керівництва та відповідальних співробітників покладено обов`язок реєстрації вхідної кореспонденції здійснення контролю за своєчасним розглядом та проходженням в установі.

28 лютого 2023 року на електронну адресу апеляційного суду надійшли письмові пояснення представника апелянта, просив врахувати їх під час винесення судового рішення за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 ..

Відзив у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір і відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що судом не встановлено порушення чинного законодавства та прав ОСОБА_1 при звільненні з роботи, оскільки в період з 02.01.2018 по 28.02.2018 він був відсутній на роботі без поважних причин, тобто вчинив прогули, та рішення про його звільнення було прийняте із врахуванням вимог ст.ст. 43, 147-1,148,149 КЗпП України. Зазначені обставини знайшли своє підтвердження в позовній заяві позивача, ОСОБА_1 підтвердив, що в період 02.01.2018 по 28.02.2018 не працював, будь-яку роботу, визначену його посадовими обов`язками, не виконував, оскільки ще з 31.10.2017 подавав заяву на ім`я керівника УЦКД - в.о. директора ОСОБА_7 заяву про звільнення за власним бажанням. Наказу про звільнення позивач не отримував. Листом позивача вх. № Л-51 від 22.01.2018 до Міністерства культури України позивач проінформував міністра про відсутність дотримання вимог трудового законодавства у діяльності УЦКД та порушенні його трудових прав при звільненні з роботи та попросив міністра особисто втрутитися в ситуацію. Проте 20.11.2017 позивачем було підписано як науковим керівником розробки «Стандатризація метаданих та обміну даними в контексті створення електронного інформаційного ресурсу об`єктів культурної спадщини та культурних цінностей» додатки 1 та 2 до договору № 1049/1 Міністерства культури на виконання прикладного наукового дослідження, підписував власноручно технічне завдання та калькуляцію кошторисної вартості та 14.12.2017 знов здійснив відповідний підпис. Крім того, згідно наказу Міністерства культури від 19.12.2017 №1383 «Про підготовку та проведення міжнародної конференції «Крим 2014-2017: анексована культура» (підготовчо-завершальний період» з 22.12.2017 по 28.12.2017 позивач був організатором цього заходу від Українського центру культурних досліджень, а також зареєстрований у списку учасників заходу як старший науковий співробітник Українського центру культурних досліджень. В тому числі, відповідно до зведених відомостей зарахування заробітної плати співробітникам УЦКД (з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору) ОСОБА_1 отримував заробітну плату у листопаді та грудні 2017.

Стосовно вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки суд дійшов висновку, що припинення трудових відносин між позивачем і відповідачем було без порушення будь-чиїх прав і в межах законодавства, тому не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у заявленої позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди будь-якими діями відповідача.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, відповідно до вказаної норми, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Розірвання трудового договору за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, здійснюється з додержанням власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Так за ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Встановлено, що 17.04.2012 року позивача було прийнято на роботу до Українського центру культурних досліджень на посаду старшого наукового співробітника.

У зв`язку з систематичними прогулами ОСОБА_1 , що мали місце з 02.01.2018 по 28.02.2018 включно, які підтверджуються складеними актами про відсутність останнього на роботі, збори трудового колективу вирішили рекомендувати керівництву УЦКД звільнити позивача із займаної посади за прогули.

28.02.2018 року на зборах трудового колективу відповідно до п.5.2, 5.3, 5.4, колективного договору між адміністрацією та Радою трудового колективу Українського центру культурних досліджень було розглянуто ситуацію, що склалась з позивачем, на яких було вирішено рекомендувати адміністрації Українського центру культурних досліджень звільнити ОСОБА_1 із займаної посади за прогули.

Наказом № 21-о від 28.02.2018 року тимчасово виконуючого обов`язки директора УЦКД ОСОБА_3 звільнено ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Позивач з наказом про звільнення не погоджується та стверджує, що звільнення є незаконним, оскільки він мав бути звільнений з 14.11.2017 на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Судом першої інстанції встановлено також, що представник відповідача зазначав, що доводи стосовно звільнення з роботи позивача за власним бажанням є неправдивими та такими, що вводять суд в оману, оскільки, по-перше ці доводи не містять документального підтвердження та факту такого подання, по-друге, зазначена заява про звільнення з роботи за власним бажанням повинна обов`язково реєструватися в журналі обліку вхідної кореспонденції УЦКД, однак зазначений запис відсутній.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що його попросили переписати заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки в ній було не вірно визначено формулювання з посиланням на ст. 38 КЗпП. Однак він її не переписував.

Представник відповідача стверджував, що доводи позивача щодо завершення трудових відносин з УЦКД 14.11.2017 є неправдивими, оскільки позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки після 14.11.2017 року.

Також представник відповідача у суді першої інстанції зазначав, що позивач протягом листопада та грудня 2017 року отримував заробітну плату з нарахуванням значної премії, у порівнянні з іншими місяцями 2017 року. Однак жодних заяв від позивача щодо помилковості таких виплат до УЦКД не надходило, грошові кошти позивач не повертав.

Так, відповідно до зведених відомостей зарахування заробітної плати співробітникам УЦКД (з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору) ОСОБА_1 отримував заробітну плату у листопаді та грудні 2017 року у такому розмірі: 16.11.2017 - 1700,00 грн, 30.11.2017 - 5945,57 грн, 11.12.2017 - 12000,00 грн, 19.12.2017 - 9844,48 грн.

У зв`язку з тим, що позивач перестав виходити на роботу з 02.01.2018, підстави відсутності позивача керівництву УЦКД були невідомі, то до встановлення причин його відсутності, директор УЦКД ОСОБА_4 прийняла наказ про припинення нарахування і виплати заробітної плати ОСОБА_1 (наказ №3 від 15.01.2018)

Після звільнення позивачу було здійснено кінцевий розрахунок у відповідності до ст. 116 КЗпП України, яким виплатило компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4782,17 грн. ( за відпрацьований період з 03.05.2017 по 31.12.2017 - 18 календарних днів на підставі Наказу УЦКД від 28.02.2018 №21-о). Позивач жодних заяв щодо помилковості таких виплат до УЦКД не подавав, грошові кошти не повертав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у відповіді на відзив зазначав, що на час подання заяви про звільнення за власним бажанням в УЦКД був відсутній наказ про визначення відповідальної особи з ведення діловодства у відповідальності до вимог Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242.

Тобто таким чином у позивача на момент подання заяви про звільнення не було обов`язку попередньо реєструвати таку заяву у будь-якому підрозділі чи у посадової особи Українського центру культурних досліджень.

Позивач вважає необхідним акцентувати увагу суду на наступному. Стаття 38 КЗпП України визначає, що працівник зобов`язаний письмово за два тижні попередити роботодавця про своє бажання щодо розірвання трудового договору, який укладався на невизначений строк.

З наступного дня після подання заяви на звільнення за власним бажанням, починається відлік строку попередження. На зупинення відліку не впливає ні хвороба, ні відпустка, а ні виконання окремих цивільно-правових договорів, укладених працівником з роботодавцем.

Встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 01.04.2019 року було задоволено клопотання представника відповідача - ОСОБА_5 про витребування доказів, а саме: витребувати з Державної податкової Інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві довідку форми № 1ДФ за 4 квартал 2017 року та 1 квартал 2018 року по ТОВ «Міжнародний центр Культурної спадщини та культурних цінностей.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 01.04.2019 року від ГУ ДФС у м. Києві надійшли запитувані матеріали, що містяться в матеріалах справи (а.с. 99-105 том 2).

Встановлено також, що в судовому засіданні суду першої інстанції, що було призначено на 23.07.2019 року в якості свідків були допитані ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , які розповіли про обставини, що були відомі їм стосовно даної справи, та підтвердили інформацію, що не бачили заяви про звільнення від позивача, та про те, що позивача було звільнено за систематичні прогули.

В судовому засіданні суду першої інстанції, що було призначено 13.07.2020 року за клопотанням представника позивача до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору було залучено Міністерство культури та інформаційної політики України.

В судовому засіданні суду першої інстанції, що було призначено на 21.01.2021 року було задоволено клопотання представника позивача про допит в якості свідка ОСОБА_8 та клопотання представника відповідача про допит в якості свідка в режимі відеоконференції ОСОБА_9 ..

В судовому засіданні суду першої інстанції, що було призначено 18.01.2022 року був допитаний в якості свідка ОСОБА_8 , який розповів обставини, що були відомі йому по даній справі.

В судовому засіданні суду першої інстанції, що було призначено на 19.09.22 року була допитана в якості свідка ОСОБА_9 , яка розповіла про обставини, відомі їй по даній справі, та підтвердила, що не бачила заяви про звільнення від позивача, та що позивач був звільнений за систематичні прогули.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доказом того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем є те, що ОСОБА_1 брав участь в організації Міжнародної конференції "Крим 2014-2017: анексована культура" як представник Українського центру культурних досліджень. Також те, що 20.11.2017 позивачем було підписано як науковим керівником розробки «Стандатризація метаданих та обміну даними в контексті створення електронного інформаційного ресурсу об`єктів культурної спадщини та культурних цінностей» додатки 1 та 2 до договору № 1049/1 Міністерства культури на виконання прикладного наукового дослідження, підписував власноручно технічне завдання та калькуляцію кошторисної вартості та 14.12.2017 знов здійснив відповідний підпис.

Крім цього доказом є підпис позивача у Наказі виконуючого обов`язки директора Українського центру культурних досліджень Федів Ю.О. про установлення ОСОБА_1 надбавки за почесне звання "Заслужений працівник культури України" з 01.12.2017 у розмірі 20 відсотків від посадового окладу, зазначений наказ датований 30.11.2017 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що проступок позивача у вигляді порушення трудової дисципліни було зафіксовано 02 січня 2018 року, що підтверджується відповідно до акту про відсутність працівника на роботі, який складено 02.01.2018 року, а тому дисциплінарне стягнення за таке порушення мало бути застосоване протягом одного місяця, а саме до 02.02.2018 року у відповідності до ст. 148 КЗпП України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки встановлено, що допущені позивачем порушення трудової дисципліни мало триваючий характер, а тому місячний термін повинен був відраховуватись від останнього акту про відсутність працівника на роботі, тобто 28.02.2018 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме на відповідача покладено обов`язок реєстрації вхідної кореспонденції, зокрема і заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до п. 5 Інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів АРК Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджену постановою КМУ від 30.11.2011 № 1242, суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 163 вищезазначеної Інструкції реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів провадиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації.

Відповідно до п. 82 Інструкції відмітка про надходження документа до установи проставляється від руки або за допомогою штампа, автоматичного нумератора на лицьовому полі у правому кутку нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування установи - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата (у разі потреби - година і хвилини) надходження документа. У разі застосування автоматизованої системи реєстрації зазначена інформація наноситься за допомогою штрих-коду.

Представник відповідача у своїх письмових поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції (а.с. 128-137 том 3) зазначив, що у зв`язку з тим, що у Українського центру культурних досліджень відсутній наказ про визначення відповідальної особи з ведення діловодства, то реєстрацією вхідної та вихідної кореспонденції повинен був організовувати директор Українського центру культурних досліджень. На момент подання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, директором Українського центру культурних досліджень був ОСОБА_7 ..

Також зазначив, що 02.11.2017 року на підставі ст. 36 КЗпП України ОСОБА_7 був звільнений, жодних документів стосовно звільнення ОСОБА_1 відділу кадрового забезпечення та новому керівництву Українського центру культурних досліджень не передавав.

Однак суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що підтверджували б факт подання позивач заяви про звільнення за власним бажанням, що також підтверджується наданим представником відповідача копії витягу з журналу реєстрації наказів Українського центру культурних досліджень за період з 25.10.2017 року по 29.12.2017 року (а.с. 172-175 том 1).

Доводи апеляційної скарги про те, що дата на технічному завданні "Стандартизація метаданих та обміну даними в контексті створення електронного інформаційного ресурсу об`єктів культурної спадщини та культурних цінностей" "20 листопада 2017 року (а.с. 216 том 1) поставлена не власноручно позивачем, оскільки ця дата затверджена теми заступником міністра культури Т.Мазур, та усі документи пов`язані з темою, були готові ще до 20 листопада 2017 року. Що стосується дати калькуляції кошторисної вартості "14 грудня 2017 року" та від "20 грудня 2017 року" (а.с. 217, 218 том 1), то ці дати проставлені керівницею Українського центру культурних досліджень, коли вона підписувала цей документ. Вказані твердження суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки апелянтом не надано жодного доказу, які спростовує наведені факти.

Доводи апеляційної скарги про те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що згідно наказу Міністерства культури від 19.12.2017 року № 1383 «Про підготовку та проведення міжнародної конференції «Крим 2014-2017: анексована культура» позивач з 22.12.2017 року по 28.12.2017 року був організатором цього заходу від Українського центру культурних досліджень, а також зареєстрований у списку учасників заходу як старший науковий співробітник Українського центру культурних досліджень, а тому підтверджує продовження ним роботи як співробітника відповідача в грудні 2017 року, оскільки відповідачем не було надано жодних документів, які б дійсно підтверджували участь позивача в згаданій конференції як його співробітника, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки в матеріалах справи містяться роздруківки, які містять інформацію щодо обміну електронними листами між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (яка є безпосереднім керівником позивача) щодо проведення Міжнародної конференції "Крим 2014-2017: анексована культура" (а.с. 199-206 том 1).

Окрім цього, як встановлено в суді першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_9 під час допиту в якості свідка в суді першої інстанції підтвердила те, що позивач після 14.11.2017 року продовжував виконувати посадові обов`язки, в тому числі й вчиняв необхідні дії як представник Українського центру культурних досліджень по вищезазначеному заходу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачена можливість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише у разі винесення рішення про поновлення працівника на роботі.

Суд апеляційної інстанції погоджується також з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки при розгляді справи не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди будь-якими діями відповідача, тому в цій частині позовна вимога задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове та трудове право позивача не було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 40, 148 КЗпП України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «01» травня 2023 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.В. Кулікова

В.І. Олійник