Ухвала

від 31.10.2022 по справі 1-277/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11/813/19/22

Справа № 1-277/11

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2022 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Вознесенська виправна колонія №72» матеріали справи за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 14.02.2022 року,

встановила:

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14.02.2022 року відмовлено засудженому ОСОБА_8 у задоволенні його клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що засудженим не було надано доказів стосовно існування обставин які завадили йому завчасно подати клопотання про поновлення строку, незважаючи на те, що він з дня винесення вироку, тобто з 11червня 2012рокудо 2018 року, мав можливість ознайомитись з ухвалою апеляційного суду, як самостійно, так і через свого захисника, та оскаржити її в касаційному порядку.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції засуджений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити його клопотання та поновити строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року. Засуджений посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги той факт, що він не був присутнім під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції, копію ухвали не отримував, розраховував на подачу касаційної скарги захисником, а про існування ухвали апеляційного суду він дізнався після затримання та взяття під-варту на виконання вироку суду, а тому зазначені обставини вважає поважними та достатніми для поновлення строку.

Заслухавши суддю-доповідача, засудженого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши доводи клопотання засудженого та дослідивши матеріали кримінальної справи в межах питання поновлення процесуального строку, колегія суддів дійшла висновку про таке.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2012 року ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з конфіскацією всього майна, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, строком на 3 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 січня 2013 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_8 задоволено частково, виключено з мотивувальної та резолютивної частини: у відношенні ОСОБА_8 вказівку суду про призначення йому у відповідності з ст.77 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права займати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю; у відношенні ОСОБА_11 , що контроль за поведінкою засудженої ОСОБА_11 покласти на органи виконання покарань за місцем проживання засудженої, з покладенням контроля за поведінкою засудженої ОСОБА_11 на кримінально-виконавчу інспекцію за місцем проживання. В іншій частині вирок залишено без змін.

14.09.2020 року засудженим ОСОБА_8 до Приморського районного суду м. Одеси подане клопотання в порядку ст. 353 КПК України (в редакції 1960 року) про поновлення строку на касаційне оскарження вироку Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2012 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26.10.2020 року відмовлено у поновленні строку на касаційне оскарження вироку Приморського райсуду м. Одеси від 11.06.2012 року та залишено без розгляду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду від 10.01.2013 року стосовно ОСОБА_8 .

Вказана постанова суду першої інстанції від 26.10.2020 року була оскаржена стороною захисту в апеляційному порядку (номер провадження суду апеляційної інстанції - 11/813/27/21; номер справи місцевого суду - 1-277/11).

Постановою Одеського апеляційного суду 16.11.2021 року задоволена апеляція засудженого ОСОБА_8 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2020 року про відмову у поновленні строку на касаційне оскарження вироку Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2012 року та залишення без розгляду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду від 10.01.2013 року стосовно ОСОБА_8 залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишена без змін. Зазначена постанова у касаційному порядку не була оскаржена.

07.12.2021 року засуджений ОСОБА_8 звернувся до Одеського апеляційного суду із клопотанням про поновлення строків на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року, яке ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.01.2022 року, разом із касаційною скаргою засудженого на зазначене судове рішення направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду в порядку, передбаченому ст. 353 КПК України (в редакції 1960 року), та за результатами його розгляду ухвалена оскаржена постанова суду першої інстанції, яка в касаційному порядку не оскаржувалась.

Перевіривши доводи клопотання засудженого ОСОБА_8 щодо наявності поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КПК України (в редакції 1960 року), у касаційному порядку можуть бути перевірені вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 КПК України (в редакції 1960 року), касаційні скарги на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КПК України (в редакції 1960 року), пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді.

Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

При цьому законодавець наділив апеляційний суд повноваженнями, закріпленими у п. 2 ч. 2 ст. 366 КПК (в редакції 1960 року), за результатами розгляду апеляції на рішення, зазначені у частині другій статті 347 цього Кодексу постановити свою ухвалу та скасувати повністю чи частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Отже, оскільки ч. 4 ст. 353 КПК (в редакції 1960 року) передбачено перегляд апеляційним судом як рішення місцевого суду про поновлення строку на апеляційне (касаційне) оскарження, так про відмову в поновлені такого строку на оскарження, апеляційний суд відповідно має право прийняти рішення: 1) залишити ухвалу місцевого суду про відмову в поновлені строку на касаційне оскарження без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати ухвалу місцевого суду про відмову в поновлені строку на касаційне оскарження та поновити строк на апеляційне (касаційне оскарження).

При цьому, апеляційний суд керується позицією Другої судової палати ККС у складі ВС викладену в постанові від 18.05.2021 року (справа №757/36737/19-к; провадження №51-5492км20), в якій ВС звернув увагу на те, що законодавець використав у диспозиції ч.5 ст.353 КПК (в редакції 1960 року) формулювання «… суд апеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк…». Така юридична конструкція свідчить про дискреційні повноваження апеляційного суду, а не про категоричний припис безальтернативно виносити лише один вид судового рішення - про відновлення пропущеного строку.

Клопотання засудженого ОСОБА_8 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року обґрунтовується тим, що він не був присутнім під час проголошення судового рішення у суді апеляційної інстанції, але був присутнім його захисник ОСОБА_10 . За твердженням засудженого, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, захисник запевнив його, що він сам звернеться з касаційною скаргою на вказане рішення суду.

Засуджений також вказує, що він мав бажання звернутись з касаційною скаргою, однак будучи юридично неосвіченою особою довірився своєму захисникові, який в подальшому повідомив йому про те, що він не за що не повинен турбуватися. Протягом тривалого часу, він жив звичайним життям та будь-яких заходів щодо переховування не вчиняв, але будучи затриманим правоохоронними органами на стадії виконання вироку, дізнався про те, що ухвала апеляційного суду захисником оскаржена не була. Після цього, він одразу вжив заходи щодо оскарження ухвали апеляційного суду.

У судовому засіданні апеляційного суду засуджений ОСОБА_8 зазначив, що в даному випадку він мав неефективний захист, який здійснював адвокат ОСОБА_10 , який фактично ввів його в оману та не повідомив його про результати судового рішення, яке було постановлено апеляційним судом Одеської області в 2013 році, та не вжив заходів щодо касаційного оскарження вказаної ухвали. Крім того, ухвала апеляційного суду на його адресу не направлялась. Посилаючись на вказані доводи, засуджений стверджує, що він має законне право на допуск до правосуддя, шляхом поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року.

Розглянувши доводи клопотання та заслухавши учасників судового розгляду, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відмови в поновленні строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду, оскільки наявні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, з огляду на таке.

При вирішенні даного питання, апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях у справі«Пономарьов проти України» (заява №3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) та у справі «Устименко проти України» (заява №32053/13, п. 47, остаточне від29 січня 2016 року),Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

На думку колегії суддів, доводи засудженого ОСОБА_8 щодо наявності підстав для поновлення строку на касаційне оскарження не спростовуються матеріалами провадження, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції не містить інформації про присутність ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції під час перегляду вироку стосовно нього. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повідомлення ОСОБА_8 про дату апеляційного розгляду, а також отримання ухвали апеляційного суду.

Крім того, колегія суддів не може не визнати слушними доводи засудженого стосовно можливого неефективного захисту в даній справі, оскільки захисник, який був приймав участь в даній справі на стадії апеляційного перегляду оскарженого вироку стосовно ОСОБА_8 , з невідомих причин не скористався правом на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду, якою залишено без змін вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_8 до тривалого строку позбавлення волі.

За вищенаведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про слушність доводів засудженого ОСОБА_8 про наявність підстав для поновлення строку на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року, що забезпечить реалізацію права засудженого на доступ до правосуддя, на чому неодноразово наголошував ЄСПЛ.

Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» [4]); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).

Крім того, ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).

Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі. При цьому, забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну чи касаційну скарги.

Так, у справі «Зубак проти Хорватії» ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Таким чином, ЄСПЛ роз`яснив, що положення ст. 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно, поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.

За наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції скасувати, та постановити нову ухвалу про задоволення клопотання засудженого ОСОБА_8 та поновити йому строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року.

Керуючись ст. ст. 353 КПК України (в редакції 1960 року), п.15 «Перехідних положень» КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 задовольнити.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 14.02.2022 року, якою відмовлено взадоволенні клопотаннязасудженого ОСОБА_8 про поновленнястроку накасаційне оскарженняухвали апеляційногосуду Одеськоїобласті від10.01.2013року, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_8 та поновити йому строк на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 10.01.2013 року постановленої за результатами апеляційного перегляду вироку Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2012 року стосовно ОСОБА_8 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Колегія суддів Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4