Постанова

від 07.11.2022 по справі 499/1196/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3035/22

Справа № 499/1196/20

Головуючий у першій інстанції Кравчук О. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Цюри Т.В.,

за участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу представника фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство адвоката Врони Андрія Валентиновича на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство про стягнення збитків,

встановив:

23.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство про стягнення збитків за період з 23.03.2013 року по 30.11.2020 року у загальному розмірі 1 989 418,56 грн., які заподіяні невиконанням обов`язків по договору про надання майнової поруки від 15.09.2005 року та несплатою боргу стягнутого рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09.09.2013 у розмірі 1 072 624,59 грн., й рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 14.04.2014 року в сумі 63 888,00 грн., що складаються з інфляційних втрат у розмірі 1 726 930,86 грн. та 3% річних у розмірі 262 487,70 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 15.09.2005 року ОСОБА_2 та відповідач уклали договір про надання майнової поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 надав майнову поруку за відповідача на грошові кошти в сумі 540 000,00 грн. за договором банківського депозиту, а відповідач зобов`язувався повністю погасити борг в сумі 540 000,00 грн. та виплатити ОСОБА_2 винагороду в сумі 28876,70 грн. в строк до 20.02.2006 року.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09.09.2011 року з відповідача на користь ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 1 072 624,58 грн.

10.12.2021 року між ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеса від 29.08.2013 року здійснено заміну сторони виконавчого провадження.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 14.04.2014 року за період з 22.11.2011 року по 22.03.2013 року з відповідача стягнуто збитки у загальному розмірі 63 888,00 грн.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09.09.2011 року та рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14.04.2014 року знаходяться на примусовому виконанні у Роздільнянському міжрайонному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) та відповідачем не виконані.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив його позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 21.04.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені (а.с.117-121).

Стягнуто з фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство на користь ОСОБА_1 збитки за період з 23.03.2013 року по 30.11.2020 року, заподіяні несплатою боргу, які складаються з інфляційних втрат на суму 1 726 930,86 грн., 3% річних на суму 262 487 ,70 грн., а всього у розмірі 1 989 418,56 грн.

Стягнуто з фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.

В апеляційній скарзі представник фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство адвокат Врона А.В. просить рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року скасувати і прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі ( а.с.125-129).

Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання, у тому числі сторони через своїх представників (а.с. 178-180).

Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 12.10.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. У зв`язку з перебуванням судді Цюри Т.В. у частковій відпустці, повний текст судового рішення складений 07.11.2022 року.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше одного року (а.с. 153), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду м. Одесит від 09 вересня 2011 року, з відповідача - фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство на користь ОСОБА_2 було стягнуто заборгованість у загальному розмірі 1 072 624,58 грн. (а.с. 23-25).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2013 року у виконавчому провадженні №3409870 за виконавчим листом № 2-4645/11 виданого Приморським районним судом міста Одеси 05 березня 2013 року щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 загальної суми 1 072 624,58 грн. проведено заміну сторони виконавчого провадження із стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника позивача ОСОБА_1 (а.с.14-15).

У зв`язку з цим, рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року з відповідача на користь позивача було стягнуто збитки, за період з 22 листопада 2011 року по 22 березня 2013 року, на загальну суму 63 255, 45 грн. та судового збору у розмірі 632,55 грн., а загалом 63 888 грн. (а.с. 26-28).

У відповідності до довідки від 05 лютого 2021 року № 3772, виданої державним виконавцем відділу ДВС, вбачається, що станом на 05 лютого 2021 року відповідач виплатив позивачу грошові кошти за виконавчими листами у розмірі 10 335,16 грн., 2373,5 грн. відповідно (а.с. 61-звор.).

Разом з тим, із довідки від 12 березня 2020 року № 6151, виданої державним виконавцем відділу ДВС, вбачається, що відповідач з 01 жовтня 2019 року щомісячно виплачує грошові кошти позивачу через депозитний розрахунковий рахунок відділу ДВС, які перераховуються на особистий рахунок позивача, без зазначення конкретних сум перерахування (а.с. 57).

Із довідки від 29 квітня 2020 року № 12802, виданої державним виконавцем відділу ДВС, вбачається, що з 25 жовтня 2018 року відповідач здійснює перерахування грошових коштів на депозитний рахунок відділу ДВС. Грошові кошти перераховуються на особистий рахунок позивача, без зазначення конкретних сум перерахування (а.с. 57-звор.).

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що прострочена сума заборгованості за рішеннями від: 09 вересня 2011 року, 14 квітня 2014 року у загальній сумі складає 1 136 512, 58 грн. (1 072 624,58 грн. + 63 888 грн.).

Таким чином, ухвалюючи судове рішення, суд виходив із доведеності позовних вимог про те, що згідно наданого розрахунку за період з 23 березня 2013 року по 30 листопада 2020 року утворилася заборгованість на загальну суму 1 989 418,56 грн., яка складається з заборгованості: 3 процентів річних від простроченої суми 262 487,70 грн.; втрати від інфляції 1 726 930,86 грн.

Однак, повністю з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступних обставин.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина 1 статті 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина 1 статті 257 ЦК).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК).

Колегія суддів зазначає, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що суд першої інстанції незаконно не застосував до спірних правовідносин трирічного строку позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, про застосування якої заявляв в суді першої інстанції представник відповідача у своему відзиві не позовну заяву (а.с.56) і що не заперечується сторонами.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що на час звернення до суду з позовом, відповідач сплатив на погашення заборгованості перед позивачем 17 975,41 грн., що підтверджується відповідними Розпорядженнями державного виконавця Роздільнянського ВДВС Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.183-197).

Таким чином, на час звернення позивача до суду за захистом своїх прав, відповідач мав заборгованість перед позивачем у загальній сумі 1 118 537,17 грн. (1 136 512,568 грн. 17 975,41 грн.)

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство на користь ОСОБА_1 збитки, за період з 23 грудня 2017 року по 30 листопада 2020 року (в межах трирічного строку позовної давності), заподіяні несплатою боргу, які складаються з інфляційних втрат на суму 210 956,32 грн., трьох процентів річних на суму 98 646 грн., у загальному розмірі 309 602,32 грн.

Вищевказаний розмір інфляційних витрат та трьох процентів річних підтверджується даними онлайн-калькулятора (а.с.239-241).

Колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1635,36 грн. (10510 х 15.56%), що є пропорційним до задоволених позовних вимог, що передбачено ст. 141 ЦПК України.

При цьому колегією суддів враховано, що позов пред`явлений на суму 1 989 418,56 грн., а підлягає задоволенню на 309 602,32 грн., що складає 15,56 % від пред`явлених позовних вимог.

Що стосується вимог заявника апеляційної скарги про те, що в позові взагалі слід відмовити, то ці вимоги є необгрунтованими, оскільки на час звернення позивача до суду за захистом своїх прав, а також на даний час рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09.09.2011 року та рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14.04.2014 року до теперішнього часу не виконані.

Разом з тим, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому колегія суддів зазначає, що практика Верховного Суду виходить із того, що вказана норма матеріального права має застосовуватись як до договірних правовідносин, так і до деліктних.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вирішуючи даний спір, застосував до спірних правовідносин ч.1 ст. 509, ч.1 ст. 513, ч.1 ст. 514, ч. 1 ст. 526 ЦК України.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 599, ч. 1 ст. 610 та ч. 1 ст. 611 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокремавідшкодування збитків.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Оскільки, зобов`язання не виконано належним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на відповідача, який допустив неналежне виконання покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі закріплені у статті 625 ЦК, так як остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Зазначені норми права в своїй сукупності свідчать про те, що позивач має право вимагати сплату трьох відсотків річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідають, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати і прийняти постанову, якою апеляційну скаргу представника фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство адвоката Врони А.В. задовольнити частково, з підстав, викладених вище.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство адвоката Врони Андрія Валентиновича задовольнити частково.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 до фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство про стягнення збитків задовольнити частково.

Стягнути з фірми «Одеса Бласко» мале приватне підприємство (код ЄДРПОУ 13892224, місцезнаходження: будинок 94, по вулиці Центральна, селища Іванівка, Березівського району, Одеської області) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: квартира АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) збитки, за період з 23 грудня 2017 року по 30 листопада 2020 року заподіяні несплатою боргу, які складаються з інфляційних втрат на суму 210 956,32 грн., трьох процентів річних на суму 98 646 грн., у загальному розмірі 309 602,32 грн. (триста дев`ять тисяч шістсот дві гривні 32 копійки) а також судовий збір у розмірі 1635,36 грн. (одна тисяча шістсот тридцять п`ять гривень 36 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.11.2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Т.В. Цюра