Рішення

від 04.11.2022 по справі 183/1672/22

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1672/22

№ 2/183/2584/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2022 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Парфьонова Д.О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про:

- визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого у вересні 2020 року;

- витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Позовні вимоги,з посиланнямна положенняст.ст.319,321,387,388,392,1216,1218,1220,1268,1296ЦК України,правові висновки,викладені у:постанові ВерховногоСуду Українивід 24червня 2015року усправі №6-251цс15;постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від05грудня 2018року усправі №522/2201/15-ц;постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від05грудня 2018року усправі №522/2110/15-ц;постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від15травня 2019року усправі №522/7636/14-ц;постанові ВерховногоСуду від05червня 2019року усправі №761/18093/15-ц, обґрунтованітим,що ОСОБА_1 є єдинимспадкоємцем навсе майнопісля смертійого двоюрідногобрата ОСОБА_5 ,померлого увересні 2020року. З метоюоформлення спадковихправ -отримання свідоцтвапро правона спадщинуза закономна квартиру АДРЕСА_2 ,позивач звернувсядо приватногонотаріуса Новомосковськогорайонного нотаріальногоокругу Дніпропетровськоїобласті КулішаЮ.О.27квітня 2022року приватнимнотаріусом Новомосковськогорайонного нотаріальногоокругу Дніпропетровськоїобласті КулішемЮ.О.винесено постановупро відмовуу вчиненнінотаріальної діїу зв`язкувідсутністю правовстановлюючихдокументів щодоналежності цьогомайна спадкодавцеві. Позивач вказує, що квартира АДРЕСА_2 належала його родичам, зокрема - двоюрідному брату ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_6 на праві приватної спільної сумісної власності. Квартира була приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2009 року, виданого згідно із розпорядженням Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 30 грудня 2008 року № 08621.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . По день смерті проживала разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, після смерті ОСОБА_6 спадкоємцем є її син ОСОБА_5 , який є таким, що прийняв спадщину. ОСОБА_5 помер у вересні 2020 року.

При оформленні спадкових прав після смерті ОСОБА_5 позивач з`ясував, що 16 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію припинення права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою для державної реєстрації припинення приватної спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , а також реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_4 , є рішення суду, серія та номер: 202/3778/16-ц, видане 24 червня 2016 року, видавник: Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська. 11 листопада 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулішем Ю.О., зареєстрований в реєстрі за № 1066, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_3 18 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В, зареєстрований в реєстрі за № 11588, за яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2

22 березня 2022 року Дніпровським апеляційним судом ухвалено постанову у справі № 202/3778/16, згідно з якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року скасовано, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та визнання права власності - відмовлено.

Позивач вказує, що право власності на спірну квартиру припинено поза волею та без відома ОСОБА_5 . За життя йому взагалі не було відомо про розгляд справи № 202/3778/16 та про реєстрацію припинення права власності на належну йому квартиру, оскільки він з 23 червня 1987 року по день смерті був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, що відчуження майна відбувалось у листопаді 2019 року. Крім цього, судове рішення створило видимість законності і правомірності набуття права власності ОСОБА_4 , та створило умови, при яких ОСОБА_5 , будучи власником приватизованого майна, не знав та не міг знати про наявність цивільної справи № 202/3778/16, яка перебувала на розгляді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, розташованого в іншому населеному пункті, про прийняте рішення у такій цивільній справі, а тому за час життя ОСОБА_5 не міг реалізувати своє право на захист.

Ухвалою судді від 27 травня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06 липня 2022 року витребувано докази у справі спадкову справу після померлого ОСОБА_5 . Докази отримано 03 серпня 2022 року.

Ухвалою суду від 14 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 03 серпня 2022 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Заборонено державним реєстраторам (суб`єктам державної реєстрації) будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, підприємств Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо вчинення будь-яких дій, пов`язаних із здійсненням державної реєстрації змін щодо відчуження (переоформлення права власності та державної реєстрації прав) нерухомого майна квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

У судовому засіданні 27 вересня 2022 року ухвалами суду долучено докази у справі, надані позивачем та витребувано докази у справі. Докази отримані 28 вересня 2022 року

У судовому засіданні 03 жовтня 2022 року ухвалою суду долучено докази, подані позивачем. Також, ухвалою суду від 03 жовтня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач до суду не з`явився, надавши заяву, у якій підтримав позов та просив його задовольнити, не заперечив проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, відзив на позов не надав. Підстави неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Треті особи, кожна окремо, у судове засідання не з`явилися, пояснень не надали. Підстави неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням зазначених положень закону та думки позивача, який в наданій заяві не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до засвідченої належним чином копії дублікату свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 2009 року, зареєстрованого в Єдиному Державному електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за р.№26149953, виданого згідно з розпорядженням Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 30 грудня 2008 року № 08621, квартира АДРЕСА_2 загальною площею 66,4 кв.м., належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 /а.с.13/.

Згідно з наданою позивачем копією технічного паспорту /а.с.14-22/, квартира АДРЕСА_2 має загальну площу 66,4 кв.м., житлову площу - 38,4 кв.м.

Відповідно до отриманої судом копії актового запису про смерть від 29 грудня 2015 року № 1106, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла /а.с.169/.

З витягу зі Спадкового реєстру від 28 вересня 2022 року № 70166384 вбачається відсутність в спадковому реєстрі відкритої спадкової справи, виданих свідоцтв про право на спадщину після ОСОБА_6 /а.с.171/.

Згідно з засвідченою копією довідки виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 29 січня 2021 № 270 року ОСОБА_6 по день смерті була зареєстрована разом із ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.26/.

У відповідності до засвідченої копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 від 17 вересня 2021 року серія НОМЕР_1 , виданого повторно, у вересні 2020 року помер ОСОБА_5 , про що 04 листопада 2020 року складено актовий запис № 951 /а.с.23/.

Згідно з засвідченою копією довідки виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 19 січня 2021 року №130 ОСОБА_5 по день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним зареєстровані особи не значились /а.с.26/.

Також, з отриманої судом копії спадкової справи до майна померлого у вересні 2020 року ОСОБА_5 вбачається, що:

28 січня 2021 року до приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю.О. подано заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини після ОСОБА_5 /а.с.114, зворот/;

ОСОБА_5 є сином ОСОБА_7 та ОСОБА_6 /а.с.121/;

ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 /а.с.135/;

04 травня до Криничанської районної державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_10 звернулася ОСОБА_11 (донька померлої), із заявою про прийняття спадщини /а.с.147/.

26 червня 1950 року взяли шлюб ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , яка після шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_14 /а.с.150, зворот/ та яка є дочкою ОСОБА_9 /а.с.152,154, зворот/, на що вказує свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1012;

27 серпня 2021 року до приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю.О. подано заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, належну померлому, після ОСОБА_5 /а.с.155/;

27 серпня 2021 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліш Ю.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 572 відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер у вересні 2020 року, є його двоюрідний брат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: земельної ділянки площею 4,966 га, кадастровий номер 1222082500:01:001:0024, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження якої - Жовтнева сільська рада, Криничанського району, Дніпропетровської області, належної на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 034606, виданого Криничанською районною державною адміністрацією 05 грудня 2004 року на підставі розпорядження голови Криничанської районної державної адміністрації № 776-р від 11 грудня 2003 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 010412202730 /а.с.156/;

27 квітня 2022 року до приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю.О. подано заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , належну померлому, після ОСОБА_5 /а.с.158/;

27 квітня 2022 року постановою приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліша Ю.О. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_5 , померлого у вересні 2020 року. Нотаріусом вказано, що спадкоємцем не надано ніяких документів, що підтверджують право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 /а.с.159/.

При цьому, заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року у справі № 202/3778/16-ц позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок погашення грошового зобов`язання житлову квартиру АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на житлову квартиру АДРЕСА_2 . В решті позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу відмовлено /а.с.28/.

Як вбачається із засвідченої копії інформаційної довідки від 16 грудня 2021 року № 290616018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно /а.с.36-38/ 13 вересня 2016 року проведено реєстрацію змін щодо об`єкту нерухомого майна. Підставою вказано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 31416054 від 16 вересня 2016 року. Здійснено проведення державної реєстрації припинення права власності на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою для державної реєстрації припинення, а також реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 вказано рішення суду, серія та номер: 202/3778/16-ц, виданий 24 червня 2016 року, видавник: Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

Відповідно до засвідченої копії договору 11 листопада 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кулішем Ю.О., зареєстрований в реєстрі за № 1066, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_3 /а.с.29-32/. До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 49619700 від 11 листопада 2019 року.

18 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 11587, за яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . Також, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна - квартири АДРЕСА_2 . Заборона зареєстрована 18 листопада 2019 року в реєстрі за № 11588 /а.с.33-35/. 18 листопада 2019 року відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з індексним номером 49732091.

Станом на 16 грудня 2021 року, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, власником квартири АДРЕСА_2 вказано ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у справі № 202/3778/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2016 року скасовано. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та визнання права власності відмовлено. Судом встановлено, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду право власності на частку у спільному сумісному майні за відповідачем, або будь-якою іншою особою не було зареєстровано, а тому суд першої інстанції не мав жодних правових підстав для визнання за позивачкою право власності на спірну квартиру. Більш того, неповернення боргу відповідачем не є правовою підставою для визнання за позивачкою права власності на нерухоме майно /а.с.19-42/.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з такого.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; … Близькі за змістом висновки сформульовані також у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

Як передбачено ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у зв`язку зі скасуванням судового рішення, на підставі якого майно вибуло з володіння ОСОБА_5 , відсутністю доказів на підтвердження інших підстав для переходу права власності на майно, інших правових підстав вибуття спірного нерухомого майна з володіння власника за життя ОСОБА_5 з його власного волевиявлення, постійного проживання ОСОБА_5 в спірній квартирі до моменту смерті, відсутності доказів реєстраціє відповідача, третіх осіб в спірному майні до моменту смерті ОСОБА_5 - обставини щодо відчуження спірної квартири особою, яка не мала права на її відчуження, та поза волею власника є доведеними позивачем.

Крім того, на наявність права власності на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу, довічного утримання за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статті 388 ЦК України, зокрема уразі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як передбачено ч.5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При цьому, у відповідності до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна.

Тобто, оскільки відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна, передбачене ст. 388 ЦК України, переходить до спадкоємців померлого.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду України від 23.03.2013 року по справі №6-164цс12, в якій зазначено, що в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч.2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

За ч. 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У відповідності до ч. 1 ст. 1261, ч. 1 ст. 1265 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Враховуючи той факт, що спірне майно перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , будучи співвласником майна, сином померлої, єдиний проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою, набув у спадщину, враховуючи презумпцію рівності часток у праві власності, іншу Ѕ частку в праві спільної власності на спірну квартиру, однак до нотаріуса зі заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не звертався, спадкової справи після смерті ОСОБА_6 не заводилось, - суд вважає ОСОБА_5 , таким, що прийняв спадщину, однак не оформив своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_6 та набув право власності на квартиру, як єдиний власник з моменту смерті іншого співвласника.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що майно вибуло з володіння позивача як спадкоємця померлого власника не з його волі, суд вважає, що позивач, як спадкоємець за померлим власником, має право на визнання за ним права власності на спірне майно та витребування з незаконного володіння спірної квартири, що перебуває у власності ОСОБА_2 . Внаслідок чого, позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов до висновку про задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем: 1 984,80 грн за подання позову, 496,20 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує положення ч. 7 ст. 158 ЦПК України, відповідно до яких у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 281-282, 319 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 66,4 кв.м., житловою площею 38,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого у вересні 2020 року.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру, загальною площею 66,4 кв.м., житловою площею 38,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ;

третя особа-1 ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ;

третя особа-2 ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 .

Суддя Д.О. Парфьонов