Рішення

від 01.11.2022 по справі 932/11087/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/11087/21

Провадження № 2/201/2014/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,

при секретарі - Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних втрат та відсотків річних, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 04 травня 2022 року з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних втрат та відсотків річних, в якій позивач просить суд стягнути солідарно з ТОВ «Трейдінг Пас» та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 21 серпня 2009 року в сумі 4 025 956,32 грн., з яких сума боргу - 3 133 693,88 грн.; 3% річних в сумі 282 032,45 грн. та інфляційні втрати в сумі 610 229,99 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач в позовній заяві посилалась на те, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ЗАТ з ІІ «Радегаст» (правонаступником якго є ТОВ «Трейдінг Пас») було укладено договір позики, відповідно до якого боржник отримав грошові кошти у розмірі 56 400,00 євро. Останнім днем виплати кредиту було встановлено 25 серпня 2016 року. Того ж дня, 21 серпня 2009 року, на забезпечення виконання вказаного договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Однак зобов`язання за вказаним договором ані боржником, ані поручителем виконано не було. Позивач зазначає, що сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року, з урахуванням погоджених графіком платежів, становить 85 511,00 євро. Крім того, п. 4 вказаного договору встановлено штраф за недотримання графіка погашення кредиту у вигляді єдиного разового штрафу в сумі 100 євро за кожні повні 10 днів прострочки. Таким чином, загальна сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року становить 109 211,00 євро, що в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 25 серпня 2016 року (день, коли боржник повинен був повернути борг) складає 3 133 693,88 грн. Оскільки боржник свої зобов`язання за договором позики не виконав, позивач просить суд також солідарно стягнути з відповідачів 3% річних в сумі 282 032,45 грн. та інфляційні втрати в сумі 610 229,99 грн. та сплачений ним судовий збір у розмірі 11 350,00 грн. (а.с.1-4).

14 вересня 2022 року від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та застосувати строк позовної давності, який на думку відповідача сплив 25 серпня 2019 року (а.с.69-76).

22 вересня 2022 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечував проти обставин, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що позивач є особою похилого віку, 1947 року народження. Через вікові зміни та внаслідок його медичних діагнозів має значно обмежені фізичні і частково психічні можливості, переніс тяжкі хвороби та часто перебував на лікуванні протягом останніх п`яти років, що дійсно не позбавляло позивача цивільної дієздатності, однак, зробили своєчасне пред`явлення позову ускладненим. Крім того представник позивача зазначив, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Отже, навіть у разі застосування судом позовної давності до грошового зобов`язання за договорами позики та поруки від 21 серпня 2019 року, позивач має право на пред`явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за останні три роки, що передували подачі позову, оскільки грошове зобов`язання так і не було виконане (а.с.85-89).

24 жовтня 2022 року від представника ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких останній зазначив, що доводи позивача про те, що 95 днів непрацездатності за останні 10 років завадили йому звернутися до суду за захистом своїх прав в межах визначеного законом трирічного строку позовної давності, не є об`єктивно непереборними, а докази, надані на доведення цього, не доводять, що обставини на які посилається позивач пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк (а.с.104-108).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 04 травня 2022 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С. (а.с.54).

Ухвалою судді від 05 травня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних втрат та відсотків річних (а.с.55-56).

Представник позивача надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі та задовольнити позовні вимоги (а.с.117).

Представник відповідача ОСОБА_2 надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.118).

Представник ТОВ «Трейдінг Пас» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини встановленні судом.

Судом встановлено, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ЗАТ з ІІ «Радегаст» (правонаступником якго є ТОВ «Трейдінг Пас») було укладено договір позики, відповідно до якого боржник отримав грошові кошти у розмірі 56 400,00 євро. Останнім днем виплати кредиту було встановлено 25 серпня 2016 року (а.с.10).

Того ж дня, 21 серпня 2009 року, на забезпечення виконання вказаного договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіцею В.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 2258. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 (поручитель) поручається перед ОСОБА_4 (кредитором) за виконання зобов`язання за договором від 21 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ з ІІ «Радегаст». У випадку порушення боржником обов`язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. (а.с.11-12)

Однак зобов`язання за вказаним договором ані боржником, ані поручителем виконано не було. Позивач зазначає, що сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року, з урахуванням погоджених графіком платежів, становить 85 511,00 євро. Крім того, п. 4 вказаного договору встановлено штраф за недотримання графіка погашення кредиту у вигляді єдиного разового штрафу в сумі 100 євро за кожні повні 10 днів прострочки. Таким чином, загальна сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року становить 109 211,00 євро, що в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 25 серпня 2016 року (день, коли боржник повинен був повернути борг) складає 3 133 693,88 грн. Оскільки боржник свої зобов`язання за договором позики не виконав, позивач просить суд також солідарно стягнути з відповідачів 3% річних в сумі 282 032,45 грн. та інфляційні втрати в сумі 610 229,99 грн.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц(провадження № 61-42076св18).

Судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини щодо позики, а позичальник та поручитель не виконали зобов`язання перед позикодавцем.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Факт укладення договорів позики та поруки відповідач ОСОБА_2 не заперечує. Доказів, які б вказували на фіктивність укладених договорів, а так само на безгрошовість таких договорів, в розпорядження суду не надав.

Разом з тим, суд погоджується з позицією відповідача щодо необхідності застосування до позовних вимог ОСОБА_5 наслідків спливу строків позовної давності для звернення до суду з даними вимогами, з огляду на наступне.

Так, позовні вимоги ОСОБА_6 заявлені до ТОВ «Трейдинг Пас» та ОСОБА_2 обґрунтовуються тим, що відповідачами були порушені грошові зобов`язання із повернення кредитних коштів позивачу, що виникли внаслідок укладання договору позики від 21.09.2009 р. та договору поруки від 21.09.2009 р.

Відповідно до умов, визначених договором позики від 21.09.2009 р., сторонами був погоджений графік сплати кредитних коштів частинами:

Погоджена таблиця платежів по поверненню кредиту (Договір позики від 21.09.2009 р.)25.02.2010 р.2538 евро;25.08.2010 р.2538 евро;25.02.2011 р.2538 евро;25.08.2011 р.2538 евро;25.02.2012 р.8678 евро;25.08.2012 р.8424, 20 евро;25.02.2013 р.8170,40 евро;25.08.2013 р.7916,60 евро;25.02.2014 р.7662,80 евро;25.08.2014 р.7409 евро;25.02.2015 р.7155, 20 евро;25.08.2015 р.6901, 40 евро;25.02.2016 р.6647, 60 евро;25.08.2016 р.6393, 80 евро.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ). Натомість сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267

Загальна позовна давність установлюється тривалістю три роки (ст. 257 ЦКУ). Водночас за домовленістю сторін строк позовної давності можна збільшити або від самого початку встановити на більш тривалий строк (ст. 259 ЦКУ).

Позика - це зобов`язання з визначеним строком виконання. Тому за нею перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ).

Якщо ж позика повертається частинами, то позовну давність необхідно відлічувати з дати, коли порушено графік платежів. Тобто строк позовної давності рахується окремо за кожним платежем.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Також, до таких правових висновків прийшов Верховний Суд, у своїх постановах від 09.09.2020 р. у справі № 428/12326/17 і від 27.08.2020 р. у справі № 648/938/14-ц.

Таким чином, враховуючи умови договору позики від 21.09.2009 р. та наведені вище правові висновки Верховного Суду, дати спливу строків позовної давності за кожним черговим платежем за Договором позики від 21.09.2009 р. слід рахувати окремо для кожного чергового платежу, розрахунок яких наведений у таблиці нижче.

Дата чергового платежу за договоромДата спливу строку позовної давності за цим платежем25.02.2010 р.26.02.2013 р.25.08.2010 р.26.08.2013 р.25.02.2011 р.26.02.2014 р.25.08.2011 р.26.08.2014 р.25.02.2012 р.26.02.2015 р.25.08.2012 р.26.08.2015 р.25.02.2013 р.26.02.2016 р.25.08.2013 р.26.08.2016 р.25.02.2014 р.26.02.2017 р.25.08.2014 р.26.08.2017 р.25.02.2015 р.26.02.2018 р.25.08.2015 р.26.08.2018 р.25.02.2016 р.26.02.2019 р.25.08.2016 р.26.08.2019 р.

Матеріали даної містять докази того, що позивач, в особі свого представника адвоката Курячого А.М., звернувся із даним позовом до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська лише 29.12.2021 року. На момент звернення позивача із позовною заявою про стягнення коштів за договором позики, інфляційних витрат та відсотків річних, минуло 2 роки, 4 місяці. 4 дні з моменту спливу позовної давності за останнім черговим платежем за договором позики від 21.09.2009 р. (платіж 25.08.2016 р.) та 8 років. 10 місяців. 4 дні з моменту спливу позовної давності за першим черговим платежем за договором позики від 21.09.2009 р. (платіж 25.02.2010 р.). Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2022 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, забезпеченого порукою, інфляційних втрат та відсотків річних передати на розгляд до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У відзиві на позовну заяву відповідачем-2 було заявлено про застосування судом строку позовної давності до спірних правовідносин.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що протягом останніх п`яти років позивач часто перебував на лікуванні, переніс тяжкі хвороби, має значно обмежені фізичні і частково обмежені психічні можливості та є особою похилого віку, через що, увага позивача була прикута до відновлення власного здоров`я, а не до відновлення своїх порушених прав.

Із висновку лікаря Приватної клініки Рейнладдамм від 11.01.2022 р., наданого позивачем не вбачається які саме діагнози має позивач, та чи могла наявність таких діагнозів завадити йому звернутися за правовою допомогою в Україні раніше ніж 01.09.2021 р. (дата підписання договору про надання правової допомоги, укладеного між адвокатом Курячим А.М. та ОСОБА_7 , посилання на який міститься в ордері на надання правничої допомоги серії АЕ №1112780 від 24.12.2021 р.)

Із довідки про періоди працездатності від 28.12.2021 р., що додана позивачем до відповіді на відзив вбачається, що ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні у наступні період: з 03.07.2013 р. по 11.07.2013 р. (9 днів); з 20.04.2017 р. по 09.05.2017 р. (20 днів); з 09.05.2017 р. по 17.05.2017 р. (9 днів); з 26.11.2019 р. по 28.11.2019 р. (З дні); з 13.12.2019 р. по 09.01.2020 р. (28 днів); з 07.09.2020 р. по 12.09.2020 р. (6 днів); з 12.09.2020 р. по 23.09.2020 р. (12 днів); з 23.09.2020 р. по 30.09.2020 р. (8 днів); що разом склало 95 днів непрацездатності.

Враховуючи наведене, а також той факт, що позивач є особою похилого віку, то його доводи про те, що 95 днів непрацездатності за останні 10 років завадили йому звернутися до суду за захистом своїх прав в межах визначеного законом трирічного строку позовної давності, не є об`єктивно непереборними, а докази, надані на доведення цього не доводять, що обставини на які посилається позивач пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 06.10.2021 р. у справі №359/4206/19 прийшов до наступних правових висновків.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, у чинному законодавстві не наведено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

Отже, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності та за допомогою належних та допустимих доказів не довів поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, у задоволенні позову ОСОБА_1 у даній цивільній справі за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдинг Пас». ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних витрат та відсотків річних, має бути відмовлено в повному обсязі.

Згідно ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦП К України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до ТОВ «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, судовий збір сплачений позивачем не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-5, 10-13, 19, 81-82, 89, 142, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних втрат та відсотків річних - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев