Постанова

від 22.02.2023 по справі 932/11087/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2074/23 Справа № 932/11087/21 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С.С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних втрат та відсотків річних,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних втрат та відсотків річних.

Позовна заява мотивована тим, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ЗАТ з ІІ «Радегаст» (правонаступником якго є ТОВ «Трейдінг Пас») було укладено договір позики, відповідно до якого боржник отримав грошові кошти у розмірі 56 400,00 євро. Останнім днем виплати кредиту було встановлено 25 серпня 2016 року.

21 серпня 2009 року, на забезпечення виконання вказаного договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Однак зобов`язання за вказаним договором ані боржником, ані поручителем виконано не було. Позивач зазначає, що сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року, з урахуванням погоджених графіком платежів, становить 85 511,00 євро.

Крім того, п. 4 вказаного договору встановлено штраф за недотримання графіка погашення кредиту у вигляді єдиного разового штрафу в сумі 100 євро за кожні повні 10 днів прострочки.

Таким чином, загальна сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року становить 109 211,00 євро, що в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 25 серпня 2016 року (день, коли боржник повинен був повернути борг) складає 3 133 693,88 грн.

Оскільки боржник свої зобов`язання за договором позики не виконав, позивач просить суд також солідарно стягнути з відповідачів 3% річних в сумі 282 032,45 грн. та інфляційні втрати в сумі 610 229,99 грн. та сплачений ним судовий збір у розмірі 11 350,00 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути солідарно з ТОВ «Трейдінг Пас» та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 21 серпня 2009 року в сумі 4 025 956,32 грн., з яких сума боргу 3 133 693,88 грн.; 3% річних в сумі 282 032,45 грн. та інфляційні втрати в сумі 610 229,99 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, інфляційних втрат та відсотків річних відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в стягненні інфляційних втрат та відсотків річних за договором позики та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ЗАТ з ІІ «Радегаст» (правонаступником якго є ТОВ «Трейдінг Пас») було укладено договір позики, відповідно до якого боржник отримав грошові кошти у розмірі 56 400,00 євро. Останнім днем виплати кредиту було встановлено 25 серпня 2016 року (а.с.10).

Того ж дня, 21 серпня 2009 року, на забезпечення виконання вказаного договору позики, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіцею В.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 2258. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 (поручитель) поручається перед ОСОБА_5 (кредитором) за виконання зобов`язання за договором від 21 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ з ІІ «Радегаст». У випадку порушення боржником обов`язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (а.с.11-12).

Позивач зазначає, що сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року, з урахуванням погоджених графіком платежів, становить 85 511,00 євро.

Крім того, п. 4 вказаного договору встановлено штраф за недотримання графіка погашення кредиту у вигляді єдиного разового штрафу в сумі 100 євро за кожні повні 10 днів прострочки.

Таким чином, загальна сума заборгованості за договором позики від 21 серпня 2009 року становить 109 211,00 євро, що в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на 25 серпня 2016 року (день, коли боржник повинен був повернути борг) складає 3 133 693,88 грн. Оскільки боржник свої зобов`язання за договором позики не виконав, позивач просить суд також солідарно стягнути з відповідачів 3% річних в сумі 282 032,45 грн. та інфляційні втрати в сумі 610 229,99 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами, про застосування якого було заявлено відповідачем.

Однак, колегія суддів не може погодитись з мотивами відмови суду першої інстанції в частині вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зроблено висновок про те, що при відмові у задоволенні позову про стягнення основного зобов`язання у зв`язку з пропуском позовної давності, 3 % річних були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних слід відмовляти за безпідставністю.

Тлумачення норм частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми заборгованості та інфляційних втрат, які передбачені статтею 625 ЦК України, не підлягають задоволенню у зв`язку з безпідставністю.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних за договором позики, з вищезазначених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінг Пас», ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних за договором позики, змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: