Ухвала

від 01.11.2022 по справі 911/1278/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 911/1278/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Уркевич В. Ю.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»

на рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Плисецький гранітний кар`єр»,

2) Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович,

про визнання права власності та зняття арешту.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Клечановський І. С., відповідача - Бабенко А. І.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт мобіл переробка плюс» (далі - ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» та/або позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плисецький гранітний кар`єр» (далі - ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр») та Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») про визнання права власності ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» на екскаватор гусеничний Caterpillar 320 D, марки № САТ0320DCCXY00181, двигун НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 та на екскаватор гусеничний Caterpillar 365 C, марки № CAT0365CCMMCY00270, двигун НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 (далі - спірні екскаватори), зняття арешту, накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем (далі - приватний виконавець) з цих екскаваторів.

На обґрунтування позовних вимог, із посиланнями на положення 391, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» позивач посилався на те, що 25.09.2019 постановою приватного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження № 60153847 про стягнення боргу з ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» накладено арешт, у тому числі на спірні екскаватори. 30.09.2019 майно описане та арештоване, а 31.01.2020 відбулися електронні торги, які наразі зупинені. Проте, позивач наголошуючи, що він є власником спірних екскаваторів на підставі договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16, а використання їх ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» обумовлено лише фактом перебування цих екскаваторів у користуванні останнього на умовах оренди, акцентував увагу на тому, що накладення арешту на спірні екскаватори та проведення торгів щодо їх реалізації в погашення заборгованості ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» перед ПАТ АБ «Укргазбанк» порушує його право власності на це майно.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 15.09.2021 (суддя Мальована Л. Я.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 (Пашкіна С. А. - головуючий, судді Буравльов С. І., Шапран В. В.) позов задоволено повністю; визнано право власності ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» на екскаватор гусеничний Caterpillar 320 D, марка № НОМЕР_5 , двигун НОМЕР_6 , державний номер НОМЕР_7 та на екскаватор гусеничний Caterpillar 365 C, марка № НОМЕР_8 , НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ; знято арешт, накладений приватним виконавцем з екскаватора гусеничного Caterpillar 320 D, марка № НОМЕР_5 , двигун НОМЕР_6 , державний номер НОМЕР_7 та з екскаватора гусеничного Caterpillar 365 C, марка № НОМЕР_8 , НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ; стягнуто з ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» на користь ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» 3 301,00 грн судового збору; стягнуто з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» 3 301,00 грн судового збору.

Судові рішення мотивовано тим, що фактичним власником майна, переданого за договором купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16 є позивач, який повністю виконав свій обов`язок щодо оплати транспортних засобів. Водночас, не проведення позивачем відомчої реєстрації придбаного технологічного транспорту не може ставити під сумнів виникнення у нього права власності на спірні екскаватори, адже така реєстрація відповідно до положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» проводиться особою, що є власником майна, тобто відомча реєстрація є похідною від права власності особи та не проведення такої реєстрації не може свідчити про не набуття права власності на майно.

Також суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що у зв`язку з неможливістю здійснити перереєстрацію технологічних транспортних засобів в органах Державної служби України з питань праці за позивачем при наявності арешту накладеного на майно ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр», сторони договору, а саме позивач та ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» 18.06.2021 уклали додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16, в якій дійшли згоди щодо зміни пункту 3.5 цього договору та виклали його у наступній редакції: «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю».

Крім того, суди врахували, що одразу після передання за актом придбаних екскаваторів за договором купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16 позивачу, спірні екскаватори за договором оренди були передані у користування ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр». За змістом Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.2010 № 8 (далі - Порядок № 8) проведення такої реєстрації можливе за особою, у якої такий транспорт перебуває на умовах користування (пункт 6 Порядку № 8). Фактично первинна реєстрація вже була проведена за ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр», що за висновком судів попередніх інстанцій не потребувало перереєстрації спірної техніки.

З огляду на встановлені обставини справи, надані сторонами докази, суди дійшли висновку про те, що саме позивачу належить право власності на спірні екскаватори, а тому, накладення приватним виконавцем на них арешту та здійснення їх реалізації за борговими зобов`язаннями ТОВ «Плисецький гранітний кар`єр» порушує право позивача на вільне володіння його майном та свідчить про невизнання ПАТ АБ «Укргазбанк» та приватним виконавцем його права власності, що зумовлює висновки про відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання за ним права власності на екскаватори та зняття з них арешту, накладеного постановою приватного виконавця від 25.09.2019, як спеціального способу захисту прав власника, що визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 15.09.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 911/1278/20, ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме положення статей 328, 334 ЦК України без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16 та від 21.04.2021 у справі № 911/1278/20, щодо моменту переходу права власності на транспортний засіб.

Скаржник також наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, а саме положення статей 3, 13 ЦК України без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 13.04.2021 у справі № 904/2344/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 22.09.2021 у справі № 757/59768/19, щодо добросовісності та зловживання правом у договірних відносинах.

Щодо обґрунтування неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 46 ГПК України, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову прийняв без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, щодо зміни предмета або підстав позову при новому розгляді справи. Скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції під час нового розгляду справи прийняв до розгляду додаткову угоду від 18.06.2021 № 1 до договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16, в якій сторони дійшли згоди щодо зміни пункту 3.5 договору та виклали його у наступній редакції: «Право власності на Екскаватор переходить від Продавця до Покупця з моменту передачі Екскаватора Покупцю». Проте така додаткова угода укладена вже після ухвалення Верховним Судом постанови від 28.04.2021, якою справу було направлено на новий розгляд, та була подана ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» до суду першої інстанції при новому розгляді справи з додатковими поясненнями від 22.06.2021. Зазначене, на думку скаржника, можливо кваліфікувати як зміну позивачем підстав позову, оскільки при зверненні до суду позовні вимоги були побудовані на іншому змісті пункту 3.5 договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16.

На думку скаржника, суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог у справі, оскільки порушив положення частини 4 статті 46 ГПК України та не врахував правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, згідно з яким позивач наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки у тому разі, якщо суд встановить, що це необхідно для захисту прав позивача, у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для такого належного захисту.

Фактично позивач, подаючи письмові пояснення разом з новими доказами, змінив підстави позову в межах розгляду господарської справи № 911/1278/20, що не передбачено нормами ГПК України.

Суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки письмовим поясненням з новим доказом, які фактично змінили доказову базу в справі та підстави позову з огляду на положення статті 46 ГПК України, та не встановили обставин, що слугували для зміни підстави позову, і не встановили, чи це необхідно для захисту прав позивача.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання: «чи допускається зміна предмета або підстав позову шляхом подання письмових пояснень при новому розгляді справи в контексті частини 4 статті 46 ГПК України?».

Крім того, скаржник наголошує на неврахуванні судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 905/2458/16, щодо обов`язку суду, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані також неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, щодо особливості визначення співмірності судових витрат та висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, щодо дослідження доказів та застосування стандарту доказування «вірогідності доказів».

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Граніт мобіл переробка плюс» просить відмовити в її задоволенні, рішення та постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Як зазначалося вище, задовольняючи позовні вимоги у справі № 911/1278/20, яка переглядається, суди попередніх інстанцій зазначили, зокрема про те, що системний аналіз положень статей 317, 319, 321 ЦК України, статті 34 Закону України «Про дорожній рух», Порядку № 8 свідчить про те, що такі правові норми визначають не відмінний від статті 334 ЦК України момент виникнення у особи права власності на транспортний засіб, а лише обов`язок власника (тобто, особи яке вже набула майнові права на вказаний об`єкт) здійснити його реєстрацію.

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку про те, що непроведення позивачем відомчої реєстрації придбаного технологічного транспорту не може ставити під сумнів виникнення у нього права власності на спірні екскаватори, адже така реєстрація проводиться особою, що є власником майна, тобто відомча реєстрація є похідною від права власності особи та не проведення такої реєстрації не може свідчити про не набуття права власності на майно.

Проте у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), на яку посилається скаржник у тексті касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначено таке: «...Відповідно до частини першої статті 328, частини четвертої статті 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, а порядок установлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року, № 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено обов`язок власників транспортних засобів та осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представників, зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Отже, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV відсутні підстави для зняття з нього арешту.

При цьому суди правильно послались на те, що сам по собі договір купівлі-продажу від 12 липня 2012 року вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у вигляді переходу права власності від продавця до покупця».

Отже, Верховний Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18) про визнання права власності на автомобіль та зняття арешту, аналізуючи, зокрема, положення статей 328, 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», виклав правовий висновок про те, що сам по собі договір купівлі-продажу транспортного засобу, вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків у виді переходу права власності від продавця до покупця.

Підсумовуючи наведене, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені вище висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, слід розуміти (читати) так, що право власності у набувача транспортного засобу за договором виникає з моменту державної реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку такого транспортного засобу, а не з моменту його приймання-передачі або з іншого моменту, встановленого в договорі.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується із зазначеним висновком та вважає за необхідне відступити від нього, виходячи із такого.

Частиною 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Проте юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власником належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац 2 підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.05.2005 № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).

Відповідно до положень статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли в інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Отже, на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір. Спеціальні правила закріплені у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух».

Так, Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу технологічних транспортних засобів від 01.08.2016 № ПК-01/08-16) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.

Органи, які здійснюють відомчу реєстрацію транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування, після реєстрації (внесення змін у відомості про реєстрацію) транспортного засобу невідкладно подають відомості про нього до Міністерства внутрішніх справ України для внесення їх до Єдиного державного реєстру.

Відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, житлово-комунального господарства, а також тих, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, здійснюють:

транспортних засобів, які належать військовим частинам, об`єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України, - уповноважений орган Міністерства оборони України;

транспортних засобів, які належать Національній гвардії України, - уповноважений підрозділ Головного органу військового управління Національної гвардії України;

транспортних засобів, які належать Державній прикордонній службі України, -уповноважений підрозділ спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

транспортних засобів, які належать Державній спеціальній службі транспорту, - уповноважений підрозділ органу управління Державної спеціальної служби транспорту;

транспортних засобів, які належать Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, - уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації;

транспортних засобів, які належать Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту, - уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;

великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці;

трамваїв і тролейбусів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері транспорту;

перегонових і спортивних транспортних засобів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту;

тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи. Відомості відомчого обліку щодо зазначених транспортних засобів є складовою частиною Єдиного державного реєстру.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації.

Єдині зразки державних номерних знаків та вимоги до них, у тому числі тих, що виготовляються за індивідуальним замовленням, встановлюються державними стандартами України.

Власники транспортних засобів, зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть замовити один додатковий комплект номерних знаків, який виготовляється за їх індивідуальним замовленням та відповідає вимогам стандартів.

На виконання наведених положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» Кабінетом Міністрів України затверджено, зокрема, Порядок № 8.

Відповідно до положень пунктів 1, 3, 6, 7, 11 цього Порядку № 8 ним визначається процедура відомчої реєстрації (далі - реєстрація) та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування.

Реєстрація, перереєстрація, тимчасова реєстрація, взяття на облік та зняття з нього технологічного транспортного засобу здійснюється територіальними органами Держпраці.

Юридичні і фізичні особи, іноземні фізичні і юридичні особи, особи без громадянства (що перебувають в Україні на законних підставах), які є власниками технологічних транспортних засобів чи використовують їх на законних підставах, або уповноважені ними особи (далі - власники) зобов`язані зареєструвати зазначені транспортні засоби протягом 10 днів після придбання або виникнення інших законних прав на їх використання, у тому числі у разі тимчасового ввезення на територію України.

Технологічний транспортний засіб, що належить юридичній особі, реєструється за місцезнаходженням органу управління юридичної особи, а той, що належить фізичній особі, за місцем проживання або перебування фізичної особи. Допускається реєстрація технологічного транспортного засобу за місцем його експлуатації, у тому числі того, що перебуває у постійному користуванні або оренді юридичної чи фізичної особи.

Правомірність придбання або використання технологічного транспортного засобу, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, може бути підтверджена будь-якими з наведених документів, зокрема: договором купівлі-продажу, міни, дарування, лізингу, позички, застави, біржовою угодою, договором про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності; договором оренди майна із зазначенням у ньому домовленості між сторонами щодо реєстрації технологічного транспортного засобу за орендарем та доручення на право керування і використання цього транспортного засобу.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що положеннями статті 34 Закону України «Про дорожній рух» та вказаного вище Порядку № 8 регулюються та встановлюються обов`язки власників транспортних засобів та осіб, які використовують їх на законних підставах, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу тощо. Однак реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Нездійснення реєстрації (державної та/або відомчої) транспортного засобу не є підставою для оспорювання права власності набувача, зокрема за договором.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір купівлі-продажу транспортного засобу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 911/1278/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування положень статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), стосовно того, що право власності на транспортні засоби виникає з моменту реєстрації, перереєстрації у встановленому законом порядку, а не з моменту їх приймання-передачі або з іншого моменту, встановленого в договорі. На думку колегії суддів, застосовуючи положення статей 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», слід вважати, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не впливає на набуття особою права власності на нього.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18 (провадження № 61-11481св20), в якій, аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух», суд зазначив: «… правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує».

Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону України «Про дорожній рух» викладено Верховним Судом також у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/11266/17, від 21.05.2019 у справі № 912/1426/18 та від 30.07.2019 у справі № 905/1053/18.

Отже, існує різний підхід Верховного Суду до розуміння та тлумачення положень статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України «Про дорожній рух» під час розгляду аналогічних спорів.

Відповідно до частини 3 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Колегія суддів наголошує, що без відступлення від висновку щодо застосування норми права (статті 34 Закону України «Про дорожній рух») у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц (провадження № 61-17988св18), на яку посилається скаржник у тексті касаційної скарги як на підставу касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що належить до процесуальних повноважень лише Великої Палати Верховного Суду, правильно сформувати правову позицію у цій справі є неможливим.

Частиною 3 статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Крім цього, Верховний Суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28.10.1999).

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22.11.1995).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з`ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються (справи VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11.04.2013; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21.10.2013).

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 911/1278/20 разом з касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

В. Ю. Уркевич