Постанова

від 14.11.2022 по справі 340/803/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року

м. Київ

справа №340/803/19

адміністративне провадження №К/9901/43551/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтафор» до Відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про визнання протиправними та скасування припису, постанов про накладення штрафу, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтафор» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Добродняк І.Ю., Бишевської Н.А., Семененка Я.В. від 05.10.2021,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтафор» (далі також ТОВ «Альтафор», Товариство, позивач) звернулося з позовом до відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького (далі також відповідач) у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати припис головного спеціаліста відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького Зубак Вікторії Вікторівни №ОМС-КР0249/1632/АВ/П від 04.02.2019 про усунення виявлених порушень;

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про накладання штрафу уповноваженими особами від 27.02.2019 №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/ІП/2ФС;

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про накладання штрафу уповноваженими особами від 27.02.2019 №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС (далі також спірні, оскаржувані постанови та припис).

2. Обґрунтовуючи вимоги позову, Товариство вказувало на порушення відповідачем процедури проведення інспекційного відвідування, у зв`язку з чим наполягало, що таке не має юридичних наслідків, а отже оскаржувані у цій справі акти є протиправними і підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 позов задоволено частково, а саме - визнано протиправними та скасовано оскаржувані позивачем постанови. У задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування оспорюваного припису відповідача - відмовлено.

4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки, а стосовно порушення позивачем вимог статті 107 Кодексу законів про працю України в частині оплати роботи у святкові та неробочі дні, то суд не погодився з доводами Товариства, що надання іншого робочого дня заміняє основний спосіб, визначений вищевказаною статтею, а саме - оплати такого дня у подвійному розмірі.

5. Проаналізувавши норми статті 107 Кодексу законів про працю України суд першої інстанції дійшов висновку про те, що надання іншого вихідного дня є додатковою компенсацією за роботу у вихідний день, яка може бути надана за бажанням працівника додатково до виплат за таку роботу у подвійному розмірі, але не заміняє обов`язку оплати роботи у святковий і неробочий день у подвійному розмірі.

6. Окрім того, судом першої інстанції враховано, що позивачем виправлено всі недоліки, які вказані в приписі, що скасовує його дію.

7. З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку.

8. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково, а саме - визнано протиправною та скасовано постанову начальника відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про накладання штрафу уповноваженими особами від 27.02.2019 №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС. В решті позову відмовлено.

9. Висновки суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, що зазначена вище постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню у зв`язку із відсутністю в діях позивача ознак порушення статей 72, 107 Кодексу законів про працю України.

10. Постанова ж №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/ІП/2ФС від 27.02.2019, за висновками апеляційного суду, прийнята відповідачем на підставі, у спосіб та у межах повноважень, наявних у контролюючого органу, повністю відповідає обставинам, які у ній викладені, та є правомірною і скасуванню не підлягає.

11. Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для проведення перевірки, оскільки під час апеляційного перегляду справи встановлено, що інспекційне відвідування проведено відповідно до приписів Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з дотриманням законодавчо встановленої процедури здійснення контролю за додержанням законодавства про працю, визначеної, зокрема, Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (вважається таким, що втратив чинність з дня набрання законної постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17, тобто 14.05.2019).

12. У подальшому, вищенаведена постанова суду апеляційної інстанції була переглянута у касаційному порядку Верховним Судом.

13. Постановою Верховного Суду від 11.08.2021 постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 в частині, в якій позов задоволено, скасовано, а справу №340/803/19 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 залишено без змін.

14. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд підкреслив, що положення статті 72 Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не поширюються, оскільки, як встановлено судами, позивачем не проведено компенсацію за роботу працівникам саме за роботу у святковий, а не вихідний день, однак ці положення законодавства помилково були застосовані судом першої інстанції при ухваленні рішення по суті спору.

15. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.08.2021 звертала увагу на те, що апеляційний суд такої помилки суду першої інстанції не виправив і не надав оцінку доводам відповідача щодо правомірності оскаржуваної постанови №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС від 27.02.2019 саме з урахуванням положень статті 73 Кодексу законів про працю України.

16. Здійснюючи апеляційний перегляд справи з урахуванням висновків і мотивів Верховного Суду, які зумовили скасування попередньої постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів Третього апеляційного адміністративного суду виходила з такого.

17. Як відображено у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, позивач наводив аргумент про те, що ним стосовно працівників застосовано альтернативний варіант компенсації роботи у святковий день, передбачений статтею 107 Кодексу законів про працю України, а саме - надано за бажанням цих працівників інший день відпочинку, що заміняє основний спосіб, визначений цією ж статтею, - оплату такого дня у подвійному розмірі.

18. Суд апеляційної інстанції такі доводи Товариства визнав помилковими і такими, що не ґрунтуються на правильному розумінні змісту норм статті 107 Кодексу законів про працю України, оскільки, на переконання колегії суддів, виходячи з аналізу цієї статті, надання іншого вихідного дня є додатковою компенсацією за роботу у вихідний день, яка може бути надана за бажанням працівника додатково до виплат за таку роботу у подвійному розмірі, але не заміняє обов`язку оплати роботи у святковий і неробочий день у подвійному розмірі.

19. За позицією суду апеляційної інстанції умова, за якої робота компенсується за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі, прямо передбачена статтею 72 Кодексу законів про працю України виключно за роботу у вихідний день.

20. Стосовно ж компенсації за роботу у святкові і неробочі дні Кодекс законів про працю України таких приписів не містить і альтернативності варіантів компенсації за роботу у ці дні, на думку апеляційного суду, не допускає. Тому факт подання вказаними вище працівниками заяв про надання іншого дня відпочинку за роботу у святковий день ніяким чином не впливає на обов`язок позивача як роботодавця компенсувати роботу вказаними особами шляхом її оплати у подвійному розмірі.

21. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС від 27.02.2019 прийнята відповідачем на підставі, у спосіб та у межах повноважень контролюючого органу, а штраф на позивача накладено за наявності законних підстав, тобто обґрунтовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, Товариство подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Судовим розглядом цієї справи встановлено, що 21.01.2019 відповідачем на підставі наказу від 21.02.2019 №5 «Про проведення інспекційного відвідування» оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування №35/01-05 від 21.01.2019, відповідно до якого доручено Зубак В.В. та Тухватулліній О.Ф. провести інспекційне відвідування у ТОВ «Альтафор» за адресою: м. Кропивницький, вул. Дворцова, 14. Направлення дійсне з 22.01.2019 по 23.01.2019, питання, що підлягають контролю: окремі питання оплати праці.

24. 22.01.2019 представником позивача під час проведення інспекційного відвідування надано пояснення про те, що ТОВ «Альтафор» не має можливості надати інспекторам праці ознайомитись із документами, ведення яких передбачено законодавством про працю та містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування у даний проміжок часу, з тих підстав, що директор ТОВ «Альтафор» у період з 14.01.2019 по 03.02.2019 перебуває у щорічній основній відпустці та інші особи, які уповноважені на ведення та надання відповідних документів, пояснень з предмету перевірки, відсутні.

25. 22.01.2019 головним спеціалістом відповідача Зубак В.В. складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОМС-КР/0249/1632/НД/АВ та надано письмову вимогу від 22.01.2019 №ОМС-КР/0249/1632/ПД про надання документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, у якій зобов`язано директора позивача Савенка М.С. у строк до 12 год. 00 хв. 04.02.2019 надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування, перелік яких зазначено у вимозі.

26. У зв`язку із зазначеним строк проведення інспекційного відвідування зупинено на 13 (тринадцять) днів, 04.02.2019 - останній день інспекційного відвідування.

27. За результатами здійснення заходу державного контролю та аналізу наданих документів складено акт інспекційного відвідування від 04.02.2019 №ОМС-КР/0249/1632/АВ (далі також - акт №ОМС-КР/0249/1632/АВ), у якому зафіксовані порушення законодавства про працю, а саме: частин першої та другої статті 115 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яке полягає у тому, що нарахована заробітна плата працівникам ТОВ «Альтафор» виплачується з періодичністю один раз на місяць, що підтверджується розрахунковими відомостями та відомостями на виплату грошей за липень, жовтень та листопад 2018 року; частини четвертої статті 115 Кодексу законів про працю України, яке полягає у несвоєчасній виплаті за липень, жовтень та листопад 2018 року заробітної плати за час щорічної відпустки; частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці», яке полягає у невідображенні в табелях робочого часу за жовтень 2018 року відпрацьованих працівниками годин у святковий день 14.10.2018; частини четвертої статті 73, статті 107 Кодексу законів про працю України, яке полягає у непроведенні оплати в подвійному розмірі відпрацьованих працівниками годин у святковий день 14.10.2018.

28. На підставі акта №ОМС-КР0249/1632/АВ відповідачем винесено припис від 04.02.2019 №ОМС-КР0249/1632/АВ/П про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано позивача усунути зазначені вище порушення.

29. 27.02.2019 відповідачем прийнято постанови про накладення штрафу, а саме:

- постанову №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/ІП/2ФС від 27.02.2019, відповідно до якої накладено на позивача штраф у сумі 4 173,00 грн за порушення вимог статті 115 Кодексу законів про працю України щодо термінів виплати заробітної плати за весь час щорічної відпустки;

- постанову № ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС від 27.02.2019, відповідно до якої накладено на позивача штраф в сумі 250 380,00 грн за порушення вимог статті 107 Кодексу законів про працю України щодо оплати роботи у святкові та неробочі дні шести працівникам: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

30. Судом апеляційної інстанції також установлено, що наявні у справі докази свідчать, що вказаними вище працівниками написані заяви про надання іншого дня відпочинку за роботу у святковий день (14.10.2018), а табелями обліку робочого часу підтверджено, що робота у святкові і неробочі дні зазначеними працівниками провадилась у межах місячної норми часу.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

31. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказану підставу мотивує тим, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.05.2020 у справі №2240/3289/18, від 31.08.2021 у справі №823/1654/16 в частині альтернативної можливості компенсування робітнику його відпрацьованого часу у вихідний або святковий день за умови досягнення сторонами згади з цього питання.

32. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з наведеними у ній доводами та вимогами не погоджується і вважає їх безпідставними, а отже наполягає на відсутності підстав для її задоволення. Оскаржувана ж постанова апеляційного суду, на переконання відповідача, є законною та обґрунтованою і тому скасуванню не підлягає.

33. На думку відповідача, аналіз норм статті 107 Кодексу законів про працю України дає підстави для висновку про те, що працівникам, які одержують місячний оклад, робота у святковий і неробочий день оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо така робота провадилася понад місячну норму.

34. Отже, як вважає відповідач, у разі залучення до роботи у святковий чи неробочий день працівників, які одержують місячний оклад, така робота оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, лише якщо ця робота провадилась з перевищенням місячної норми робочого часу.

35. При цьому, за наведеними у відзиві аргументами, у разі виконання зазначеними працівниками роботи у святковий чи неробочий день, однак, у межах місячної норми робочого часу, інший день відпочинку не надається, оскільки це спричинить зменшення встановленої їм норми робочого часу.

36. Відповідач звертає увагу, що такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.07.2019 у справі №817/2367/16 та зазначені в листі Мінпраці та соціальної політики від 29.12.2009 №853/13/84-09, у якому вказано, що положенням статті 107 Кодексу законів про працю України передбачено, що робота у святковий (неробочий) день оплачується у подвійному розмірі. Крім подвійної оплати, за бажанням працівника, який працював у святковий (неробочий) день, йому може бути наданий інший день відпочинку, який не оплачується та є вихідним днем. Компенсація або заміна підвищеної оплати за роботу у святкові та неробочі дні наданням іншого дня відпочинку законодавством не передбачена.

37. Посилаючись на вищевикладені правові позиції та обставини справи, відповідно до яких встановлено, що оплата праці працівників Товариства, які залучались до роботи у святковий день, здійснювалась із розрахунку з посадового окладу, встановленого штатним розписом, а робота у святковий день проводилась у межах місячної норми робочого часу, відповідач вважає, що позивач повинен був здійснити оплату роботи працівників у святковий день в подвійному розмірі відповідно до пункту 3 частини першої статті 107 Кодексу законів про працю України.

38. За наведеного відповідач вказує, що оскаржувана позивачем постанова є правомірною, а висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні цього позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

39. Відповідач також вказує на безпідставність посилань касаційної скарги на постанови Верховного суду від 13.05.2020 у справі №2240/3289/18 (провадження №К/9901/18744/19) та від 31.08.2021 у справі №823/1654/16 (провадження №К/9901/34201/18, №К/9901/34203/18), оскільки викладені у цих судових рішеннях висновки стосувались норм права, якими врегульовано питання компенсації за роботу у вихідний, а не святковий чи неробочий день, у зв`язку з чим їх не можна визнати релевантними відносно постанови суду апеляційної інстанції, яка оскаржується.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

40. Абзацом четвертим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

41. Відповідно до статті 12 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, мінімальними державними гарантіями є норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

42. Згідно з положеннями статті 73 Кодексу законів про працю України 14 жовтня - День захисника України є святковим днем.

43. За приписами частини четвертої статті 73 Кодексу законів про працю України робота у цей день компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

44. Згідно з положеннями 107 Кодексу законів про працю України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

45. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

46. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

47. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку доводам учасників справи, викладеним у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та у відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

48. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження прийнятої у цій справі постанови суду апеляційної інстанції, Товариство у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказану підставу скаржник мотивує тим, що постанова суду апеляційної інстанції, на його переконання, не відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеним у постановах від 13.05.2020 у справі №2240/3289/18 та від 31.08.2021 у справі №823/1654/16, в частині альтернативної можливості компенсування робітнику його відпрацьованого часу у вихідний або святковий день за умови досягнення сторонами згоди з цього питання.

49. Надаючи оцінку вищевказаним аргументам касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

50. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

51. Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

52. Колегія суддів підкреслює, що виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на який у касаційній скарзі посилається відповідач, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду.

53. Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

54. Висновки аналогічного змісту містяться й у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

55. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

56. Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України презюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.

57. Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим, що ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення, на думку позивача, не враховують висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №2240/3289/18.

58. Водночас, колегія суддів відзначає, що спір у справі №2240/3289/18 виник у правовідносинах, пов`язаних із проходженням особою публічної служби, а підстави позову стосуються непроведення із позивачкою у тій справі органом, де вона проходила таку службу, належних розрахунків при звільненні, у тому числі грошової компенсації за роботу у вихідні дні.

59. При цьому, варто зауважити, що питання, пов`язані з компенсацією за роботу у вихідний день, врегульовані статтею 72 Кодексу законів про працю України, тоді як питання такої компенсації за роботу у святкові і неробочі дні регламентують норми статті 73 цього ж Кодексу.

60. На тому, що спірні у справі, яка розглядається, правовідносини не врегульовані статтею 72 Кодексу законів про працю України і про те, що норми цієї статті на них не поширюються, наголошував й Верховний Суд у постанові від 11.08.2021, направляючи цю справу на новий розгляд.

61. За наведеного, колегія суддів констатує, що правовідносини у справі №2240/3289/18, у якій Верховним Судом прийнято постанову від 13.05.2020, на яку як на приклад неоднакового правозастосування посилається позивач, та у справі, що розглядається, не є подібними, оскільки врегульовані різними нормами права.

62. Вищевикладене засвідчує, що посилання Товариства на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №2240/3289/18, не зумовлюють наявності підстав для касаційного оскарження постанови апеляційного суду, прийнятої у справі, яка розглядається.

63. Що ж стосується посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №823/1654/16, то колегія суддів, враховує, що у зазначеній справі як і у справі, яка розглядається, спір виник у правовідносинах, пов`язаних з проведенням контролюючим органом заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, а предмет спору стосується оскарження прийнятого за його результатом рішення у формі постанови про притягнення до відповідальності суб`єкта господарювання відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України у вигляді штрафу.

64. Згідно з установленими обставинами у справі, що розглядається, як і у справі №823/1654/16 суть виявлених контролюючим органом порушень зводилась до порушення роботодавцем вимог статей 73 та 107 Кодексу законів про працю України щодо порядку компенсації працівникам за роботу у святкові та неробочі дні.

65. Правильне застосування судами попередніх інстанцій вищезазначених норм права і належить перевірити у справі, яка розглядається. Правильність застосування цих же норм права перевірялась й у справі №823/1654/16, на прийняту у якій постанову Верховного Суду посилається скаржник як на приклад неоднакового правозастосування.

66. У вищевказаній справі Верховний Суд відзначав, що відповідно до листа Мінсоцполітики від 09.12.2014 №922/13/155-14, робота у святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України) підлягає компенсації відповідно до статті 107 цього Кодексу. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

67. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.08.2021 у справі №823/1654/16, положеннями трудового законодавства передбачено альтернативну можливість компенсування робітнику його відпрацьованого часу у вихідний або святковий день за умови досягнення сторонами згоди з цього питання.

68. Обов`язковою умовою надання іншого дня відпочинку за раніше відпрацьований вихідний день є волевиявлення такого працівника, що знаходить своє відображення в подачі відповідної заяви, адже керівник підприємства, установи та організації позбавлений можливості примусово надавити співробітнику день відпочинку за раніше відпрацьований день.

69. Отже, висновок суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові про те, що Кодекс законів про працю України не допускає альтернативності варіантів компенсації за роботу у святкові і неробочі дні, а тому подання працівниками Товариства заяв про надання іншого дня відпочинку за роботу у святковий день ніяким чином не впливає на обов`язок позивача як роботодавця компенсувати роботу вказаними особами шляхом її оплати у подвійному розмірі, не відповідає висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеному в постанові від 31.08.2021 у справі №823/1654/16.

70. Разом з тим, як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не було враховано такого.

71. Як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, шість працівників, які залучались Товариством до роботи у святковий день, ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) написали заяви про надання іншого дня відпочинку за роботу у святковий день.

72. Тобто, між вказаними вище працівниками та Товариством як роботодавцем досягнуто згоди щодо виду компенсації за роботу у святковий день, а саме - шляхом надання їм дня відпочинку за відпрацьований час у цей день.

73. Проте, колегія суддів звертає увагу на висновок щодо застосування норм статті 107 Кодексу законів про працю України, викладений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №817/2367/16.

74. У вищевказаній постанові Верховний Суд звернув увагу на пункт 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якому роз`яснено, що робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов`язків. Працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено. На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу.

75. Проаналізувавши норми статті 107 Кодексу законів про працю України та беручи до уваги вищевикладені роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №817/2367/16 дійшов висновку про те, що у разі, залучення до роботи у святковий чи неробочий день працівників, які одержують місячний оклад, така робота оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, лише якщо ця робота провадилась з перевищенням місячної норми робочого часу. При цьому, у разі виконання зазначеними працівниками роботи у святковий чи неробочий день, однак, у межах місячної норми робочого часу, інший день відпочинку не надається, оскільки це спричинить зменшення встановленої їм норми робочого часу.

76. Колегія суддів також враховує висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №817/2367/16, у якій зазначено, що аналіз змісту положень статті 107 Кодексу законів про працю України дає підстави вважати, що працівникам, які одержують місячний оклад, робота у святковий і неробочий день оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо така робота провадилася понад місячну норму. У разі, залучення до роботи у святковий чи неробочий день працівників, які одержують місячний оклад, така робота оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, лише якщо ця робота провадилась з перевищенням місячної норми робочого часу. При цьому, у разі виконання зазначеними працівниками роботи у святковий чи неробочий день, однак, у межах місячної норми робочого часу, інший день відпочинку не надається, оскільки це спричинить зменшення встановленої їм норми робочого часу.

77. Вищезгадана правова позиція згодом була застосована Верховним Судом й у постанові від 16.12.2012 у справі №520/2804/19.

78. Розглядаючи у касаційному порядку справу №520/2804/19, правовідносини у якій є подібними до правовідносин, які виникли у справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку про те, що надання іншого дня відпочинку за роботу у святкові та неробочі дні особам, котрі працюють за графіком і норма робочого часу не виконувалась понад установлену норму, не може бути замінена іншим днем відпочинку, оскільки в такому випадку працівником не буде повністю відпрацьована встановлена йому норма робочого часу.

79. Водночас, колегія суддів звертала увагу на те, що позивача притягнуто до відповідальності на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

80. Верховний суд у постанові від 16.12.2012 у справі №520/2804/19 визнав, що приватна фірма, на яку було накладено штраф, невірно розтлумачила вимоги Кодексу законів про працю України та помилково замінила іншим днем відпочинку роботу працівників у святкові дні.

81. При цьому, матеріалами справи підтверджувалось, що працівники отримали заробітну плату за місяць, в якому випадав святковий день, у обсязі, який мали отримати при відпрацюванні норми робочого часу і водночас додатково отримали інший вихідний день.

82. При таких обставинах Верховний Суд у постанові від 16.12.2012 у справі №520/2804/19 констатував, що права працівників не були порушені неправильним розумінням їх роботодавцем норм трудового законодавства.

83. У такому випадку, за позицією Верховного Суду, мінімальні державні гарантії в оплаті праці не були порушені господарюючим суб`єктом, а власну помилку в правильному оформленні робочого часу останній компенсував працівникам шляхом надання додаткового вихідного дня.

84. У такому разі Верховний Суд визнав протиправним притягнення до відповідальності відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України і погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування відповідної постанови контролюючого органу, однак змінив мотиви, якими суд обґрунтовував такий висновок, виклавши їх відповідно до мотивів, зазначених у цій частині в постанові Верховного Суду від 16.12.2012 у справі №520/2804/19.

85. У справі ж, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що табелями обліку робочого часу підтверджено, що робота у святковий день зазначеними вище працівниками провадилась у межах місячної норми часу.

86. Колегія суддів відзначає, що за таких обставин, в силу приписів пункту 3 частини першої статті 107 Кодексу законів про працю України з урахуванням вищевикладених висновків щодо застосування цієї норми права, у Товариства не виник обов`язок здійснювати працівникам оплату за роботу у святковий день у подвійному розмірі, оскільки така робота проводилась без перевищення місячної норми робочого часу, у її межах.

87. Однак, в силу вимог цієї ж статті та з урахуванням встановлених судами обставин цієї справи, Товариство було зобов`язано провести оплату працівникам за роботу у святковий день у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу за години, фактично відпрацьовані у такий день.

88. Як встановлено судовим розглядом цієї справи, оплата за роботу в цей день була проведена Товариством у обсязі, який мали отримати працівники при відпрацюванні норми робочого часу, що визнається сторонами. При цьому, між роботодавцем та працівниками було досягнуто згоду щодо форми і виду компенсації за роботу у святковий день, а саме - наданням їм вихідного дня.

89. Враховуючи такі обставини справи та висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 73 та 107 Кодексу законів про працю України, наведений у постанові Верховного Суду від 16.12.2012 у справі №520/2804/19, прийнятій у подібних правовідносинах, колегія суддів констатує, що хоча Товариством й було неправильно розтлумачено зміст вищевказаних правових норм, однак це не призвело до порушення прав працівників та мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

90. Це свідчить про те, що відповідач, притягуючи Товариство до відповідальності відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, діяв протиправно, оскільки склад правопорушення, передбачений вказаною правовою нормою, у даному конкретному випадку в діях позивача був відсутній.

91. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана у цій справі постанова відповідача від 27.02.2019 №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС є протиправною і підлягає скасуванню.

92. Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а його висновку не відповідають наявній правозастосовчій практиці Верховного Суду в подібних правовідносинах, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає закону.

93. Суд же першої інстанції у цілому дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вищевказаної частини позову, однак при цьому виходив з помилкових мотивів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. За правилами пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

95. Частинами першою, четвертою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

96. Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також відповідно до повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та зміни рішення суду першої інстанції (в частині вимог позову про визнання протиправною та скасування постанови начальника відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про накладання штрафу уповноваженими особами від 27.02.2019 №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС) шляхом викладення його мотивувальної частини відповідно до мотивів, наведених у цій постанові.

97. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтафор» задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 скасувати.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтафор» про визнання протиправною та скасування постанови начальника відділу з питань праці Міської ради міста Кропивницького про накладання штрафу уповноваженими особами від 27.02.2019 №ОМС-КР0249/1632/АВ/П/МГ/1ФС змінити, виклавши його мотивувальну частину відповідно до мотивів, наведених у цій постанові Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа