Рішення

від 09.11.2022 по справі 357/11651/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/11651/21

2/357/2933/22

Категорія 35

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 листопада 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участю секретаря - Сокур О. В.,

представників позивача Портяник С.І., Козак П.В.,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою житлово-будівельного кооперативу «Рось» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2021 року позивач житлово-будівельний кооператив «Рось» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, посилаючись на наступні обставини.

Відповідач ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_1 , є співвласником багатоквартирного будинку, в якому створено ЖБК «Рось», та членом ЖБК «Рось».

ЖБК «Рось» є власником та співвласником будинку АДРЕСА_2 , являється балансоутримувачем і здійснює утримання та обслуговування будинку згідно статуту. Статтею 384 Цивільного кодексу України закріплено будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступили до організованого кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Житлово-будівельний кооператив має право укладати договори, пов`язані з будівництвом, експлуатацією і ремонтом жилого будинку (будинків) і надвірних будівель, їх добровільним страхуванням та утриманням прибудинкової території, а також інші договори відповідно до цілей його діяльності.

Пунктом 22 Примірного статуту визначено, що кошти житлово-будівельного кооперативу складаються звступних внесків; пайових внесків; внесків на проведення капітального ремонту жилого будинку (будинків); внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) і утримання прибудинкової території; інших надходжень.

Згідно з пунктом 60 Примірного статуту органами управління житлово-будівельного кооперативу є загальні збори членів кооперативу і правління кооперативу. Загальні збори членів житлово-будівельного кооперативу є вищим органом управління кооперативу.

Мета і предмет діяльності житлово-будівельного кооперативу не передбачають провадження господарської діяльності щодо надання житлово-комунальних послуг, а тому ЖБК не є виробником чи виконавцем житлово-комунальних послуг. Перелік внесків (платежів) співвласників, до якого мають входити, наприклад внесок (платіж) на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, внесок (платіж) за холодну воду, внесок (платіж) за гарячу воду, внесок (платіж) за опалення тощо, визначається загальними зборами членів кооперативу.

Нормами статуту ЖБК «Рось», затвердженого протоколом загальних зборів, мешканців будинку по АДРЕСА_1 , за №33 від 16.11.2005року (зізмінами) визначенонаступне: п. 3 ст.2.2, завданням і предметом діяльності ЖБК є забезпечення сприяння членам кооперативу в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю ЖБК; п. 3 ст.2.5, ЖБК має право вимагати своєчасної та в повному обсязі сплати всіх установлених Законом і статутом кооперативу платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів; п.4 ст.2.5, ЖБК має право звертатися до суду з позовом про звернення стягнення з власників приміщень, які відмовляються відшкодовувати завдані збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені законодавством та статутом платежі і внески, а також відрахування до резервного і ремонтного фондів; п.4 ст.4.6, ЖБК має право через правління, укладати договори із суб`єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, та здійснювати контроль за їх виконанням.

Відповідно до ст. 11.3, член ЖБК зобов`язаний виконувати вимоги статуту кооперативу (п.1) та своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні платежі (п. 7).

Тобто, згідно статуту, член ЖБК зобов`язаний сплачувати внески щомісячно протягом 30 календарних днів звітного (податкового) місяця, відповідно до тарифів затверджених протоколом загальних зборів №1/01 від 27.01.2018року з розрахунку: внески на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлові приміщення на 2018року - 4,30грн., за інші послуги - за тарифами виробників послуг.

Так, відповідно до умов статуту та протоколу загальних зборів, боржник, власник квартири АДРЕСА_3 , повинна була сплатити ЖБК за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року суму в розмірі 4003,83грн., тоді коли за вказаний період за послуги сплатила всього 270,30грн. У результаті цього за власником квартири виникла заборгованість по внескам членів об`єднання в сумі 3733,53 грн.

Відповідачу направлялась вимога про сплату боргу від 24.05.2021року, яку остання отримала 16.06.2021 року,однак, сума заборгованості за вказаний період відповідачем не була сплачена.

Чинне законодавство визначає обов`язок для співвласника, незалежно від фактичного проживання, сплачувати комунальні послуги на утримання житла.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Згідно розрахунку по індексу інфляції та 3-х відсотків річних, нарахованих позивачем за період заборгованості з 01.01.2018року по 01.08.2021 року, сума заборгованості складає - по інфляції 745,72грн.,по 3% річних 323,25грн.

Також, нормою ст.137 ЦПКУкраїни, обґрунтовано суть витрат на правничу допомогу, тобто розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підставі викладеного, позивачем надається договір про надання правничої допомоги та акт виконаних робіт з вказанням умов договору та розрахунку здійснення витрат, часу та опису робіт.

Таким чином, судові витрати позивача складаються з судового збору в сумі 2270,00 грн. та витрати на правничудопомогу, з урахуванням додаткових витрат 4000,00 грн.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь житлово-будівельного кооперату «Рось» заборгованість по внескам та платежам співвласників об`єднання із врахуванням розміру інфляційних збитків та три проценти річних відпростроченої суми, що складає в сумі 4802 грн. 50коп., судові витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.та витрати на сплату судового збору в сумі 2270,00 грн. (а.с. 1-7).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2021 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 52-53) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

05 жовтня 2021 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 57).

23 жовтня 2021 року за вх. № 49330 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 58).

Згідно отриманої інформації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , дані станом на 01.12.1998 року.

Ухвалою судді від 05 жовтня 2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 59-60).

Ухвалою суду від 021.02.2022 року було постановлено проводити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку ( а. с. 75-76 ).

Заочним рішенням Білоцеркіського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2022 року позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу «Рось» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за комунальні послуги були задоволені, стягнуто заборгованість в розмірі 4 802,50 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 4000 гривень та судовий збір в сумі 2 270 гривнь, загалом 11 072,50 гривень ( а. с. 77-92 ).

01 вересня 2022 року за вх. № 30252 судом отримано від ОСОБА_1 заяву про перегляд заочного рішення від 01.02.2022 року ( а. с. 99-100 ).

Ухвалою судді від 07.09.2022 року поновлено строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, призначено судовий розгляд на 21 вересня 2022 року ( а. с. 107 ).

Ухвалою суду від 21 вересня 2022 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволена, скасоване заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.02.2022 року, призначено справу до розгляду в судове засідання на 12.10.2022 року ( а. с. 116-119 ).

12 жовтня 2022 року в судовому засіданні було оголошено перерву до 09.11.2022 року у зв`язку із залишенням відповідачем залу судового засідання ( а. с. 126-128 ).

01 листопада 2022 року за вх. № 38476 судом отримано відзив на позовну заяву, в якій ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із недоведеністю обставин та происла застосувати наслідки спливу позовної давності в частині позовних вимог з 01.01.2018 року по 04.10.2018 року.

В судовому засіданні представник позивача, голова ЖБК «Рось» Портяник Сергій Іванович, який діє на підставівиписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань( а. с. 8 ) та адвокат Козак П.В., який діє на підставі Ордеру ( а. с. 46 ) та договору про надання правової допомоги № 2-370-юо/ц-заг/21 від 23.07.2021 року ( а. с. 47 ), кожний окремо, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили позовні вимоги ЖБК «Рось» задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, просила відмовити у позові ЖБК «Рось», оскільки вважає, що не повинна сплачувати отримані послуги, так як самостійно за власні кошти відремонтувала дах в будинку, тому має бути це зараховано позивачем в оплату отриманих послуг.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ЖБК «Рось» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що відповідачу по справі ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_5 , на підставі жовідки ЖБК «Рось» від 13.09.1992 року, про що внесено запис до реєстрової книги № 92 Білоцерківського МБТІ, реєстровий № 1057, що підтверджується листом КП КОР «Південне БТІ» від 30.07.2021 року за № 2210 (а.с. 19).

Встановлено, що позивач ЖБК «Рось» являється балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 , здійснює утримання та обслуговування будинку згідно статуту.

Статтею 384 Цивільного кодексу України закріплено будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

Нормами статуту ЖБК «Рось», затвердженого протоколом загальних зборів, мешканців будинку по АДРЕСА_2 , за № 33 від 16.11.2005 року (зі змінами) ( далі Статут ) визначено наступне:

п.п. 3 п. 2.2, завданням і предметом діяльності ЖБК є забезпечення сприяння членам кооперативу в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю ЖБК;

п.п. 3 п. 2.5, ЖБК має право вимагати своєчасної та в повному обсязі сплати всіх установлених Законом і статутом кооперативу платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів;

п.п.4 п. 2.5, ЖБК має право звертатися до суду з позовом про звернення стягнення з власників приміщень, які відмовляються відшкодовувати завдані збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені законодавством та статутом платежі і внески, а також відрахування до резервного і ремонтного фондів;

п.п.4 п. 4.6,ЖБК має право через правління, укладати договори із суб`єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово- комунальні та інші послуги, та здійснювати контроль за їх виконанням;

відповідно до п. 8.2 Статуту, у разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов`язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна ЖБК має право звернутися до суду для стягнення нарахованих платежів в судовому порядку;

пунктом 11.3 Статуту передбачено, що, член ЖБК зобов язаний виконувати вимоги статуту кооперативу (п. 1) та своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні платежі (п. 7) ( а. с. 10-16 ).

Також, згідно статуту, член ЖБК зобов`язаний сплачувати внески щомісячно протягом 30 календарних днів звітного (податкового) місяця, відповідно до тарифів затверджених протоколом загальних зборів №1/01 від 27.01.2018 року з розрахунку: внески на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлові приміщення на 2018 рік 4,30 грн., за інші послуги за тарифами виробників послуг ( а. с. 45 ).

Позивач звертаючись до суду з позовними вимогами зазначав, що відповідно до умов статуту та протоколу загальних зборів, власник квартири АДРЕСА_3 , повинна була сплатити ЖБК за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року суму в розмірі 4003,83грн., тоді коли за вказаний період за послуги сплатила всього 270,30грн. У результаті цього за власником вищевказаної квартири виникла заборгованість по внескам членів об`єднання в сумі 3733,53 грн., з яких: розподіл обсягу використання послуги з відходів між особовими рахунками мешканців будинку за 2018рік проведено згідно структури нарахувань за послуги із збирання, вивезення, захоронения твердих побутових відходів, згідно договору між ТОВ «КАТП-1028» та ЖБК «Рось» та на підставі актів виконаних робіт за 2018 рік. Тариф за 1 м3 в січні 2018 року становив 53,70грн., з лютого по грудень 2018 року 53,58грн.; розподіл обсягу використання послуги з водопостачання та водовідведення між особовими рахунками мешканців будинку за 2018 рік проведено згідно структури нарахувань за послуги з водопостачання та водовідведення, згідно договору між ТОВ «КАТП-1028» та ЖБК «Рось» та на підставі актів виконаних робіт за 2018рік. Тариф за 1 м3 водопостачання та водовідведення в січні 2018 року становив 30,684грн., з лютого по липень 2018 року 21,192грн., з липня по грудень 2018 року 24,948грн.;розподіл обсягу використання послуги на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлового приміщення між особовими рахунками мешканців будинку за 2018 рік проведено згідно протоколу №1/01 від 27.01.2018 року за тарифом 4,30 грн. за 1 м2 при загальній площі 4158,19 м2.

Встановлено, що відповідач у зв`язку із невиконанням належним чином та в повному обсязі своїх обов`язків та не сплачуючи по внескам та платежам співвласників об`єднання за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 3733 грн. 53 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту звірки взаєморозрахунків (а.с. 25).

Отже, відповідач ОСОБА_1 є власником квартири, користується послугами, які надаються позивачем, оскільки володіє спільним майном членів об`єднання.

Відповідачу ОСОБА_1 на адресу житлового приміщення направлялась вимога про сплату боргу (а.с. 24-26), однак останньою було проігноровано дану вимогу та заборгованість не сплачена.

Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивач наголошує на тому, що оскільки відповідач ухиляється від погашення заборгованості за отримані послуг, які надаються ЖБК «Рось», позивач вимушений звернутися до суду про стягнення такої заборгованості та відповідно 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частина 5 статті 81 ЦПК України зазначає, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із статтею 94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється Житловим кодексом УРСР, Цивільним, Земельним кодексами України, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступили до організованого кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку (стаття 137 Житлового кодексу УРСР). Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність (cт.8 ЗУ «Про кооперацію» (№1087-V від 10.07.2003 року). Згідно з пунктом 15 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 30.04.1985 № 186, житлово-будівельнийкооператив здійснює експлуатацію і ремонт належного йому жилого будинку (будинків) та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу на засадах самооплатності. Житлово-будівельний кооператив має право укладати договори, пов`язані з будівництвом, експлуатацією і ремонтом жилого будинку (будинків) і надвірних будівель, їх добровільним страхуванням та утриманням прибудинкової території, а також інші договори відповідно до цілей його діяльності (пункт 16 Примірного статуту).

Пунктом 22 Примірного статуту визначено, що кошти житлово-будівельного кооперативу складаються з вступних внесків; пайових внесків; внесків на проведення капітального ремонту жилого будинку (будинків); внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) і утримання прибудинкової території, інших надходжень.

Згідно з пунктом 60 Примірного статуту, органами управління житлово-будівельного кооперативу є загальні збори членів кооперативу і правління кооперативу. Загальні збори членів житлово-будівельного кооперативу є вищим органом управління кооперативу. Виключно на загальних зборах ЖБК приймаються рішення, зокрема щодо: прийняття статуту кооперативу та внесення до нього змін; порядку експлуатації жилого будинку (будинків); встановлення строків внесення внесків на капітальний ремонт жилого будинку (будинків), внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) та утримання прибудинкової території, плати за комунальні послуги; прийняття рішення про утворення спеціальних фондів, установлення розміру, строків внесення членами кооперативу внесків до цих фондів, а також порядок їх витрачання;встановлення порядку витрачання інших надходжень.

Враховуючи викладене, мета і предмет діяльності житлово-будівельного кооперативу не передбачають провадження господарської діяльності щодо надання житлово-комунальних послуг, а тому ЖБК не є виробником чи виконавцем житлово-комунальних послуг. Перелік внесків (платежів) співвласників, до якого мають входити, наприклад внесок (платіж) на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, внесок (платіж) за холодну воду, внесок (платіж) за гарячу воду, внесок (платіж) за опалення тощо визначається загальними зборами членів кооперативу.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно п. 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.

Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою КМУ від 08.10.1992 року № 572, встановлено, що власники квартир зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 162 ЖК УРСР визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Такі ж вимоги передбачені в п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року № 45.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.

Така правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).

Отже, суд приходить до висновку, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за такі послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, відповідач ОСОБА_1 , як власник майна зобов`язана утримувати майно, що їй належить на праві власності та сплачувати за надані комунальні послуги.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є власником квартири, в якій остання має зареєстроване місце проживання, і що позивач ЖБК «Рось» надав комунальні послуги. З огляду на це, відповідач ОСОБА_1 , як власник квартири, в якій були отримані житлово-комунальні послуги, має обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість, однак, як встановлено судом, вона не в повній мірі оплачувала за поставлені позивачем до квартири послуги, чим порушила його право, за захистом якого він звернувся до суду.

В свою чергу, відповідач не надала до суду доказів сплати нею в повному об`ємі вказаних коштів чи доказів того, що житло вибуло з власності або не є такими, які отримують надані ЖБК «Рось» послуги.

Навпаки, з боку відповідача в судовому засіданні підтверджено, що остання є власником кв. АДРЕСА_1 та вона дійсно не сплачувала комунальні послуги за вказаний позивачем у позові період.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, з наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків (розрахунку заборгованості) вбачається, що, заборгованість відповідача перед позивачем за отримані житлово-комунальні послуги дійсно складають у розмірі 3 733,53 гривень.

Розрахунок заборгованості обґрунтований належним чином та відповідачем не спростовано.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що дійсно позивач має право вимагати стягнення з відповідача заборгованість в частині не сплати за комунальні послуги в розмірі 3 733,53 гривень.

Так, такими послугами, за які у відповідача виникла заборгованість, які надаються позивачем є утримання будинку і прибудинкової території; послуги з централізованого водопостачання та водовідведення; вивезення твердих побутових відходів.

Матеріали справи містять Договір № 11067 від 01.07.2013 року, який було укладено між ТОВ «Білоцерківвода» та ЖБК «Рось» про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення ( а. с. 27-30 ) та Додаткову угоду до Договору № 11067 від 23.09.2013 року, укладену 12.05.2015 року між ТОВ «Білоцерківвода» та ЖБК «Рось» ( а. с. 32 ).

Також, в матеріалах справи наявний Договір № 84-19 про надання послуг з вивезення та захоронення побутових відходів від 23.11.2018 року, укладеного між ПАТ «КАТП-1028» та ЖБК «Рось» ( а. с. 35-36 ).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що дійсно позивачем надавалися відповдіачу вищевказані послуги, спростування в зворотному з боку відповдіача суду не надано.

Звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, позивач просила суд застосувати строк позовної давності , які стосуються нарахувань, строк яких настав до 04.10.2018 року, оскількі з позов до суду позивач звернувся лише 04.10.2021 року.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Не заслуговують на увагу доводи позивача, що звертаючись до суду у липні 2022 року ( підтверджень не надано ) із заявою про видачу судового наказу, який ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2021 року було відмовлено ЖБК «Рось» у його видачі, таке звернення перериває перебіг позовної давності, оскільки ВП ВС від 07 липня 2020 року у справі No 712/8916/17 відійшла від висновків ВСУ від 21.01.2015 у справі №6-214цс14 та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі No 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу не перериває перебіг позовної давності.

Тобто, вищевказаною постановою Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.За таких обставин, висновок апеляційного суду про те, що звернення позивача до суду у квітні 2013 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення із відповідача заборгованості за комунальні послуги перериває строк позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 760/16111/15-ц, провадження № 61-1393св19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

З огляду на зазначене, при вирішення цього спору суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягає заборгованість в межах позовної давності, а тому звернувшись до суду у жовтні 2021 року, позивач пропустив позовну давність до певних платежів, зокрема, за період з січня 2018 року по жовтень 2018 року ( в межах заявлених вимог ).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у первинній редакції).Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року).

Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.

Зазначена правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 7 липня 2020 року у справі No 712/8916/17.

Так, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку позивача, останній звернувся до суду з вищевказаними позовними вимогами 04.10.2022 року, в яких просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість зі сплати комунальних послуг у сумі 3 733,53 грн., яка виникла за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в межах строку позовної давності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати комунальних послуг з жовтня 2018 року по грудень 2018 року ( в межах заявлених вимог ).

Заборгованість за послуги позивач нараховував щомісяця, то загальна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним плетежем окремо.

Оскільки як зазначено вище, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк,з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг, тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість зі сплати комунальних послуг саме за жовтень 2018 року, листопад 2018 року та грудень 2018 року.

Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків, заборгованість за вищевказані місяці, які підлягають до стягненню складають у розмірі 1 009 гривень ( за жовтень 2018 року сплата становила в сумі 344,98 грн., за листопад 2018 року сплата становила 330,16 грн., за грудень 2018 року сплата становила 333,86 грн. ) ( а. с. 25 ).

Тому, в межах строку позовної давності з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ЖБК «Рось» підлягає стягненню заборгованість зі сплати комунальних послуг у розмірі 1 009 гривень.

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в сумі 745,72 грн. та 3% річних в сумі 323,25 грн. ( період вкаазаний позивачем з 01.01.2018 року по 01.08.2021 року ), то суд приходить до наступного.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 6 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

У постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Між тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Судом враховано, що відповідач дійсно мала заборгованість за певний період з несплати за комунальні послуги, тому позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Однак, суд не може погодитися з доданим з боку позивача розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних та відповідно проводить свій розрахунок.

Розраховується за формулою:

[Проценти] = [Сума боргу] * [Процентна ставка (%)] / 100% * [Кількість днів] / [Кількість днів у році] Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу;[Процентна ставка (%)] проценти річних; [Кількість днів] кількість днів прострочення зобов`язання;

[Кількість днів у році] кількість днів у календарному році.

Період розрахунку: з 21.10.2018 року ( з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг ) по 01.08.2021 року ( вимоги позивача у відповідності до ст. 13 ЦПК України ).

Період розрахунку: з 21.10.2018 року по 31.12.2018 року - 72 дні

[Проценти] = 1 009,00 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 72 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 5,97 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 365 днів

[Проценти] = 1 009,00 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 30,27 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - 366 днів

[Проценти] = 1 009,00 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 30,27 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 01.08.2021 року - 213 днів

[Проценти] = 1 009,00 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 213 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 17,66 грн.

Сума нарахованих процентів: 84,17 грн.

Інфляційні:Розраховується за формулою:

[Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] * [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]

Де:[Сума боргу] сума простроченого боргу.

[Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період.

У період з 01.11.2018 року по 01.08.2021 року індексація на суму 1 009,00 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 101,40% * 100,80% * 101,00% * 100,50% * 100,90% * 101,00% * 100,70% * 99,50% * 99,40% * 99,70% * 100,70% * 100,70% * 100,10% * 99,80% * 100,20% * 99,70% * 100,80% * 100,80% * 100,30% * 100,20% * 99,40% * 99,80% * 100,50% * 101,00% * 101,30% * 100,90% * 101,30% * 101,00% * 101,70% * 100,70% * 101,30% * 100,20% * 100,10% = 118,879% (за період Листопад 2018 - Липень 2021)

[Інфляційні нарахування] = 1 009,00 грн. (сума боргу) * 118,879% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 1 009,00 грн. (сума боргу) = 190,49 грн.

Сума збитків від інфляції: 190,49 грн.

Тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є цілком обґрунтованими та такими, що також підлягають до часткового задоволення в розрахованому судом розмірі, оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу «Рось» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу у розмірі 4000 гривень.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

З наданих суду представником позивача доказів, пов`язаних з оплатою правової допомоги, останнім було надано наступні документи: договір про надання правової допомоги № 2-370-юо/ц-заг/21 від 23 липня 2021 року; ордер, серії КС № 573674 від 23 липня 2021 року; акт № 1виконаних робіт, відповідно до договору про надання правової допомоги за № 2-370-юо/ц-заг/21 від 23 липня 2021 року; квитанція до прибуткового касового ордера № 1/2-370/21 від 07.10.2021 року, яким ЖБК «Рось» сплатило адвокату Козак П.В за надання правничої допомоги кошти у розмірі 4000,00 грн. (а.с. 46-48, 73).

Отже, судом встановлено, що з боку позивача дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу, розмір яких склав 4000 гривень.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Під-час розгляду справи стороною відповідача не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому, враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати, понесені позивачем на правову допомогу у вищевказаному розмірі.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Позивачем ЖБК «Рось» при звернені до суду було понесено судові витрати у розмірі 2 270 гривень, сплата яких документально підтверджено ( а. с. 50).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 26,72% ( 1283,66 грн. х 100 : 4 802,50 грн. ), судовий збір слід стягнути в розмірі 606,54 гривень ( 2 270 грн. х 26,72% : 100 ).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України, ст.ст. 11, 15, 16, 322, 360, 526, 625, 509, 901 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 6-13, 19, 76, 77, 81, 89, 128, 133, 137, 141, 187, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах",Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу «Рось» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за комунальні послуги, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача житлово-будівельного кооперативу «Рось» заборгованість за комунальні послуги у розмірі 1 009 гривень, 3% річних в сумі 84,17 гривень, інфляційні втрати в розмірі 190,49 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 гривень та судовий збір в сумі 606,54 гривень, загалом 5 890,20 гривень ( п`ять тисяч вісімсот дев`яносто гривень двадцять копійок ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: житлово-будівельний кооператив «Рось» (адреса місцезнаходження: бульвар Олександрійський буд. 141, м. Біла Церква, Київської області, 09119, р/р НОМЕР_1 , АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, код ЄДРПОУ 23570562);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_6 , паспорт, серії НОМЕР_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 14 листопада 2022 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов