Постанова

від 09.05.2023 по справі 357/11651/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/11651/21 Головуючий у 1 інстанції: Орєхов О.І.

провадження № 22-ц/824/4932/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2022 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Рось» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за комунальні послуги,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2021 року позивач - ЖБК «Рось» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_1 є співвласником багатоквартирного будинку, в якому створено ЖБК «Рось», та членом ЖБК «Рось».

Вказував, що ЖБК «Рось» є власником та співвласником будинку АДРЕСА_2 , є балансоутримувачем і здійснює утримання та обслуговування будинку згідно статуту.

Статтею 384 ЦК України закріплено - будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, і є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

Зазначав, що ЖБК діє на основі статуту, прийнятого відповідно до примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступили до організованого кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Житлово-будівельний кооператив має право укладати договори, пов`язані з будівництвом, експлуатацією і ремонтом жилого будинку (будинків) і надвірних будівель, їх добровільним страхуванням та утриманням прибудинкової території, а також інші договори відповідно до цілей його діяльності.

Пунктом 22 Примірного статуту визначено, що кошти житлово-будівельного кооперативу складаються з наступних внесків; пайових внесків; внесків на проведення капітального ремонту жилого будинку (будинків); внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) і утримання прибудинкової території; інших надходжень.

Згідно з пунктом 60 Примірного статуту органами управління житлово-будівельного кооперативу є загальні збори членів кооперативу і правління кооперативу. Загальні збори членів житлово-будівельного кооперативу є вищим органом управління кооперативу.

Мета і предмет діяльності житлово-будівельного кооперативу не передбачають провадження господарської діяльності щодо надання житлово-комунальних послуг, а тому ЖБК не є виробником чи виконавцем житлово-комунальних послуг. Перелік внесків (платежів) співвласників, до якого мають входити, наприклад внесок (платіж) на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, внесок (платіж) за холодну воду, внесок (платіж) за гарячу воду, внесок (платіж) за опалення тощо, визначається загальними зборами членів кооперативу.

Нормами статуту ЖБК «Рось», затвердженого протоколом загальних зборів, мешканців будинку по АДРЕСА_1 , за №33 від 16.11.2005 року (зі змінами) визначено наступне: п.3 ст.2.2, завданням і предметом діяльності ЖБК є забезпечення сприяння членам кооперативу в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю ЖБК; п. 3 ст.2.5, ЖБК має право вимагати своєчасної та в повному обсязі сплати всіх установлених Законом і статутом кооперативу платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів; п.4 ст.2.5, ЖБК має право звертатися до суду з позовом про звернення стягнення з власників приміщень, які відмовляються відшкодовувати завдані збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені законодавством та статутом платежі і внески, а також відрахування до резервного і ремонтного фондів; п.4 ст.4.6, ЖБК має право через правління, укладати договори із суб`єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, та здійснювати контроль за їх виконанням.

Відповідно до ст.11.3 член ЖБК зобов`язаний виконувати вимоги статуту кооперативу (п.1) та своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні платежі (п.7).

Тобто, згідно статуту, член ЖБК зобов`язаний сплачувати внески щомісячно протягом 30 календарних днів звітного (податкового) місяця, відповідно до тарифів, затверджених протоколом загальних зборів №1/01 від 27.01.2018року з розрахунку: внески на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлові приміщення на 2018року - 4,30грн., за інші послуги - за тарифами виробників послуг.

Так, відповідно до умов статуту та протоколу загальних зборів, боржник, власник квартири АДРЕСА_3 , повинна була сплатити ЖБК за період від 01.01.2018 року до 31.12.2018 року суму в розмірі - 4 003 грн 83 коп., тоді коли за вказаний період за послуги сплатила всього 270 грн 30 коп. У результаті цього за власником квартири виникла заборгованість за внесками членів об`єднання в сумі 3 733 грн 53 коп.

Відповідачу направлялась вимога про сплату боргу від 24.05.2021року, яку остання отримала 16.06.2021 року, однак сума заборгованості за вказаний період відповідачем не була сплачена.

Чинне законодавство визначає обов`язок для співвласника, незалежно від фактичного проживання, сплачувати комунальні послуги на утримання житла.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 статті 625 ЦК України).

Згідно розрахунку по індексу інфляції та 3-х відсотків річних, нарахованих позивачем за період заборгованості від 01.01.2018року до 01.08.2021 року, сума заборгованості складає - по інфляції - 745 грн. 72 коп., по 3% річних - 323 грн. 25 коп.

Також, нормою ст.137 ЦПКУкраїни обґрунтовано суть витрат на правничу допомогу, тобто, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підставі викладеного, позивачем надається договір про надання правничої допомоги та акт виконаних робіт з вказанням умов договору та розрахунку здійснення витрат, часу та опису робіт.

Вказав, що судові витрати позивача складаються з судового збору в сумі - 2 270 грн та витрат на правничудопомогу, з урахуванням додаткових витрат - 4 000 грн.

Тому, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Рось» заборгованість за внесками та платежами співвласників об`єднання із врахуванням розміру інфляційних збитків та трьох процентів річних від простроченої суми, що складає в сумі 4 802 грн 50 коп., судові витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн. та витрати на сплату судового збору в сумі 2 270 грн. (а.с.1-7).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Рось» заборгованість за комунальні послуги у розмірі 1 009 гривень, 3% річних в сумі 84 грн. 17 коп, інфляційні втрати в розмірі 190 грн. 49 коп, витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн. та судовий збір в сумі 606 грн. 54 коп., а загалом - 5 890 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів у розмірі 5 890 грн 20 коп та відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В обґрунтування скарги вказує, що ЖБК «РОСЬ» безпідставно вимагає від неї плату за обслуговування прилеглої території, яка не є власністю даного ЖБК, оскільки ця територія є комунальною власністю.

В судовому засіданні відповідачкою подано копію договору №537 Департаменту житлово-комунального господарства Білоцерківської міськради («Замовник») з приватним підприємством «Шляхбудпроект» («Підрядник») про виконання робіт з капітального ремонту прибудинкової території та проїздів по АДРЕСА_2 за кошти «Замовника». Цей договір є підтвердженням того, що міський бюджет заплатив 419 984 грн за виконання робіт з ремонту комунальної території (землі), а ЖБК «РОСЬ» не є власником цієї території. Проте, судом проігноровано цей доказ.

Вказує, що судом не надано оцінки її доводам незаконності та безпідставності нарахувань згідно протоколу №1/01 від 27.01.2018 року. Цей протокол подано без додатків, заявлених в ньому, які мають бути прошиті, пронумеровані.

Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів затвердження суми кошторису ЖБК «РОСЬ» на 2018 рік та зрозумілого, підтвердженого розміру внеску на управління багатоквартирним будинком. Копія протоколу №1/01 від 27.01.2018 року свідчить, що його оригінал не прошитий, не пронумерований і не містить додатків номер 1 вказаних в протоколі. Також на виконання постанови КМУ №197 від 30 квітня 2004 року Міністерством регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України видано наказ від 27 липня 2018 року №190 «Про затвердження обов`язкового переліку робіт (послуг), витрат з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахованих відповідно до Порядку формування тарифів, затвердженого постановою КМУ №869 від 01 червня 2011 року. Позивачем не надано належних і допустимих доказів на обґрунтування підстав для застосування внеску на управління багатоквартирним будинком у розмірі 4 грн 30 коп. на 1 кв. м., починаючи від січня 2018 року.

Вважає, що перевірити правильність проведеного позивачем розрахунку в цій частині неможливо, що в свою чергу свідчить про недоведеність вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, та відсутність підстав для здійснення позивачу відшкодування витрат на правничу допомогу, в порядку ст 137 ЦПК України.

Судом не встановлено ким і коли було проведено розрахунок складових нормативних витрат з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, відповідно до Порядку формування тарифів.

Судом не враховано, що Статутом ЖБК «РОСЬ», а саме, розділом 7 «Порядок прийняття кошторису та створення фондів...» передбачено: п.7.3 Кошторис повинен передбачати такі статті витрат: а) поточні; б) витрати на оплату комунальних послуг.

Кошторис надходжень і витрат на фінансовий 2018 рік відсутній в матеріалах справи, а тому відсутні підстави нарахування боргу.

Судом безпідставно не встановлено, що плату за водопостачання в період від жовтня до грудня (згідно Договорів) повинні нараховувати при нормі 3,6 м2 на особу, що становить 80 грн (24,9 за 1 м3), а не по 150-160 грн, як зазначає позивач у довідці.

Позивачем надано довідку про нарахування суми боргу за житлово- комунальні послуги за період від 01.01.2018 року до 31.12. 2018 року.

Дані довідки містять загальний розмір нарахувань (до сплати), детального розпису складових суми нарахування вартості послуг довідка не містить і відсутні пояснення розрахунку суми.

У відзиві на апеляційну скаргу ЖБК «РОСЬ» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що апелянт не звернув увагу на те, що судом в описовій частині рішення зазначено позиції позивача та відповідача та в мотивувальній частині надані на них відповіді і обґрунтування відповідно до вимог законодавства.

Так, судом за участю учасників сторін досліджено, в т.ч. документи, що є підставою для нарахування житло-комунальних послуг:

1. Протокол Загальних Зборів №1/1 від 27.01.2018 року про визначення внесків на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлових приміщень 1-5 поверхів з розрахунку 4.30 грн. за 1 кв.м. в місяць.

2. Договір про водопостачання і водовідведення, Рахунки та Акти виконаних робіт за 2018 рік, Розподіл обсягу послуг на рахунки мешканців на підставі Структури нарахувань за послуги згідно Актів виконаних робіт помісячно за 2018 рік загальний на будинок за показниками будинкового лічильника та Розподіл між всіма приміщеннями в будинку з визначенням сум до сплати з 1-ї зареєстрованої особи в кожному місяці.

3. Договір про послуги з вивезення відходів, Рахунки та Акти виконаних робіт за 2018 рік, Розподіл обсягу послуг на рахунки мешканців на підставі Структури нарахувань за послуги згідно Актів виконаних робіт помісячно за 2018 ррік загальний на будинок за показниками будинкового лічильника та Розподіл між всіма мешканцями будинку з визначенням сум до сплати з 1-ї зареєстрованої особи в кожному місяці.

Під час дослідження документів та матеріалів, доказів що знаходилися у справі, в т.ч. вищеперерахованих, відповідач не заявила жодного заперечення.

Так, відповідач не згодна з визначеними Загальними Зборами ЖБК сумами витрат, у розмірі 4.30 грн. на 2018 рік, що зазначені в протоколі зборів №1/1 від 27.01.2018 року, але протягом 2018 року і наступних 2019-2023 року дане рішення нею не оскаржувалось та даний протокол не скасовано і є чинним.

ЖБК «РОСЬ» є власником і балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 . Право будівництва будинку, придбання його та продажу квартир членам кооперативу в тому числі в розстрочку, закріплено ст.384 ЦКУ, ст.94 ГКУ, ст.137 ЖК УРСР, та Статутом кооперативу.

Під будівництво будинку було виділено 5 139 кв.м. земельної ділянки і передано ЖБК 12.08.1969 року в його постійне користування. Право продажу землі на той час було відсутнє. Межі території закріплено Генеральним планом (схемою) жилого будинку, затвердженим архітектурою і Білоцерківським МБТІ.

Основним документом діяльності ЖБК та його членів є Статут (остання редакція затверджена Загальними Зборами від 16.11.2005 року), якими затверджено права та обов`язки ЖБК і його членів, та Рішення прийняті і оформлені протоколом Загальних Зборів.

Виключно на загальних зборах ЖБК приймаються рішення, зокрема щодо:

- прийняття статуту кооперативу та внесення до нього змін;

- порядку експлуатації жилого будинку (будинків);

- встановлення строків внесення внесків на капітальний ремонт Житлового буднику (будинків), внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків), внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) та утримання прибудинкової території, плати за комунальні послуги.

Розподіл обсягу використання послуги на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлового приміщення між особовими, рахунками мешканців будинку за 2018 року проведено згідно Протоколу №1/01 від 27.01.2018 року за тарифом - 4.30 грн. за 1 м2 при загальній площі 4158,19 м2 за поіменним голосуванням членів кооперативу.

Розподіл обсягу використання послуги з водопостачання та водовідведення між особовими рахунками мешканців будинку за 2018 року проведено згідно Структури нарахувань за послуги з водопостачання та водовідведення згідно договору між ТОВ «КАТП-1028» та ЖБК «РОСЬ» та на підставі Актів виконаних робіт за 2013 року. Розподіл обсягу використання послуги з відходів між особовими рахунками мешканців будинку за 2018 року проведено згідно Структури нарахувань за послуги із збирання, вивезення, захоронения твердих побутових відходів згідно договору між ТОВ «КАТП-1028» та ЖБК «РОСЬ» та на підставі Актів виконаних робіт за 2018 року.

Розрахунок в 4,30 грн. за 1 кв.м. площі розраховано згідно звітів Ревізійної комісії та Голови ЖБК за 2017 рік, які були затверджені загальними зборами, що є визначеним нормативним документом для виконання всіма членами ЖБК.

Протокол Загальних Зборів, звіти, Акти виконаних робіт не оскаржувались по сьогодення і є чинними.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є цілком обґрунтованими та такими, що також підлягали до часткового задоволення в розрахованому судом розмірі, оскільки відповідачка прострочила виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язана сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира

АДРЕСА_4 , на підставі жовідки ЖБК «Рось» від 13.09.1992 року, про що внесено запис до реєстрової книги №92 Білоцерківського МБТІ, реєстровий №1057, що підтверджується листом КП КОР «Південне БТІ» від 30.07.2021 року за №2210.

Позивач - ЖБК «Рось» є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 , здійснює утримання та обслуговування будинку згідно статуту.

За змістом ст.384 ЦК України всі власники (співвласники) квартир та нежитлових приміщень у будинку, спорудженому або придбаному житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна такого будинку.

Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

Нормами статуту ЖБК «Рось», затвердженого протоколом загальних зборів, мешканців будинку по АДРЕСА_2 , за №33 від 16.11.2005 року (зі змінами) визначено наступне:

- п.п. 3 п. 2.2 - завданням і предметом діяльності ЖБК є забезпечення сприяння членам кооперативу в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю ЖБК;

- п.п. 3 п. 2.5 - ЖБК має право вимагати своєчасної та в повному обсязі сплати всіх установлених Законом і статутом кооперативу платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів;

- п.п.4 п. 2.5 - ЖБК має право звертатися до суду з позовом про звернення стягнення з власників приміщень, які відмовляються відшкодовувати завдані збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені законодавством та статутом платежі і внески, а також відрахування до резервного і ремонтного фондів;

- п.п.4 п.4.6 - ЖБК має право через правління, укладати договори із суб`єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово- комунальні та інші послуги, та здійснювати контроль за їх виконанням;

- відповідно до п.8.2 Статуту, у разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов'язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна ЖБК має право звернутися до суду для стягнення нарахованих платежів в судовому порядку;

- пунктом 11.3 Статуту передбачено, що член ЖБК зобов 'язаний виконувати вимоги статуту кооперативу (п.1) та своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні платежі (п.7) (а.с.10-16 ).

Також, згідно статуту, член ЖБК зобов`язаний сплачувати внески щомісячно протягом 30 календарних днів звітного (податкового) місяця, відповідно до тарифів, затверджених протоколом загальних зборів №1/01 від 27.01.2018 року з розрахунку: внески на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлові приміщення на 2018 рік - 4,30 грн., за інші послуги - за тарифами виробників послуг.

Позивач звертаючись до суду з позовними вимогами зазначав, що відповідно до умов статуту та протоколу загальних зборів власник квартири АДРЕСА_3 повинна була сплатити ЖБК за період від 01.01.2018 року до 31.12.2018 року суму у розмірі - 4 003 грн 83 коп., тоді коли за вказаний період за послуги сплатила всього 270 грн. 30 коп.

В результаті цього за власником вищевказаної квартири виникла заборгованість за внесками членів об`єднання в сумі 3733,53 грн., з яких: розподіл обсягу використання послуги з відходів між особовими рахунками мешканців будинку за 2018 рік проведено згідно структури нарахувань за послуги із збирання, вивезення, захоронения твердих побутових відходів, згідно договору між ТОВ «КАТП-1028» та ЖБК «Рось» та на підставі актів виконаних робіт за 2018 рік. Тариф за 1 м3 в січні 2018 року становив - 53,70грн., з лютого по грудень 2018 року - 53,58грн.; розподіл обсягу використання послуги з водопостачання та водовідведення між особовими рахунками мешканців будинку за 2018 рік проведено згідно структури нарахувань за послуги з водопостачання та водовідведення, згідно договору між ТОВ «КАТП-1028» та ЖБК «Рось» та на підставі актів виконаних робіт за 2018рік.

Тариф за 1 м3 водопостачання та водовідведення в січні 2018 року становив - 30,684грн., від лютого до липня 2018 року - 21,192грн., від липня до грудня 2018 року - 24,948грн.; розподіл обсягу використання послуги на утримання будинку та прибудинкової території, нежитлового приміщення між особовими рахунками мешканців будинку за 2018 рік проведено згідно протоколу №1/01 від 27.01.2018 року за тарифом - 4,30 грн. за 1 м2 при загальній площі 4158,19 м2.

Відповідач у зв`язку з невиконанням належним чином та в повному обсязі своїх обов`язків та не сплачуючи за внесками та платежами співвласників об`єднання за період від 01.01.2018 року до 31.12.2018 року утворилась заборгованість у розмірі 3 733 грн 53 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту звірки взаєморозрахунків.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 є власником квартири, користується послугами, які надаються позивачем, оскільки володіє спільним майном членів об`єднання.

Відповідачу ОСОБА_1 на адресу житлового приміщення направлялась вимога про сплату боргу (а.с.24-26), однак останньою було проігноровано дану вимогу та заборгованість не сплачена.

Як вірно зазначено судом, звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами, позивач наголошував на тому, що оскільки відповідачка ухиляється від погашення заборгованості за отримані послуг, які надаються ЖБК «Рось», то позивач вимушений звернутися до суду про стягнення такої заборгованості та відповідно 3% річних і інфляційних втрат.

За ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

За ч.5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється Житловим кодексом УРСР, Цивільним, Земельним кодексами України, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступили до організованого кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку (стаття 137 Житлового кодексу УРСР). Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність (cт.8 ЗУ «Про кооперацію» (№1087-V від 10.07.2003 року).

Згідно з пунктом 15 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 30.04.1985 № 186, житлово-будівельнийкооператив здійснює експлуатацію і ремонт належного йому жилого будинку (будинків) та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу на засадах самооплатності. Житлово-будівельний кооператив має право укладати договори, пов`язані з будівництвом, експлуатацією і ремонтом жилого будинку (будинків) і надвірних будівель, їх добровільним страхуванням та утриманням прибудинкової території, а також інші договори відповідно до цілей його діяльності (пункт 16 Примірного статуту).

Пунктом 22 Примірного статуту визначено, що кошти житлово-будівельного кооперативу складаються з вступних внесків; пайових внесків; внесків на проведення капітального ремонту жилого будинку (будинків); внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) і утримання прибудинкової території, інших надходжень.

За пунктом 60 Примірного статуту, органами управління житлово-будівельного кооперативу є загальні збори членів кооперативу і правління кооперативу. Загальні збори членів житлово-будівельного кооперативу є вищим органом управління кооперативу. Виключно на загальних зборах ЖБК приймаються рішення, зокрема щодо: прийняття статуту кооперативу та внесення до нього змін; порядку експлуатації жилого будинку (будинків); встановлення строків внесення внесків на капітальний ремонт жилого будинку (будинків), внесків на експлуатацію жилого будинку (будинків) та утримання прибудинкової території, плати за комунальні послуги; прийняття рішення про утворення спеціальних фондів, установлення розміру, строків внесення членами кооперативу внесків до цих фондів, а також порядок їх витрачання;встановлення порядку витрачання інших надходжень.

Отже, мета і предмет діяльності житлово-будівельного кооперативу не передбачають провадження господарської діяльності щодо надання житлово-комунальних послуг, а тому ЖБК не є виробником чи виконавцем житлово-комунальних послуг. Перелік внесків (платежів) співвласників, до якого мають входити, наприклад внесок (платіж) на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, внесок (платіж) за холодну воду, внесок (платіж) за гарячу воду, внесок (платіж) за опалення тощо визначається загальними зборами членів кооперативу.

Згідно з ч.3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до ст.ст.66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

За п.16 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Відповідно до п.5 ч.3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

За ч.1 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.

Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою КМУ від 08.10.1992 року №572, встановлено, що власники квартир зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Такі ж вимоги передбачені в п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року №45.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Як вірно зазначено судом, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 14.02.2018 року у справі №462/6393/15-ц.

Також аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі №642/2858/16.

Така ж правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за такі послуги.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , як власник майна, зобов`язана утримувати майно, що їй належить на праві власності та сплачувати за надані комунальні послуги.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 статті 901 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 є власником квартири, в якій має зареєстроване місце проживання. Також встановлено, що позивач ЖБК «Рось» надав відповідачці комунальні послуги.

Тому, ОСОБА_1 , як власник квартири, в якій були отримані житлово-комунальні послуги, має обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість.

Проте, вона не в повній мірі оплачувала за поставлені позивачем до квартири послуги, чим порушила право позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

В свою чергу, відповідачка не надала до суду доказів сплати нею в повному об'ємі вказаних коштів чи доказів того, що житло вибуло з власності або не є такими, які отримують надані ЖБК «Рось» послуги.

Також, в судовому засіданні підтверджено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та вона дійсно не сплачувала комунальні послуги за вказаний позивачем у позові період.

За ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З врахуванням викладеного, суд дійшов вірного висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача заборгованість в частині не сплати за комунальні послуги в розмірі 3 733 грн. 53 коп.

Так, такими послугами, за які у відповідача виникла заборгованість, які надаються позивачем, є утримання будинку і прибудинкової території; послуги з централізованого водопостачання та водовідведення; вивезення твердих побутових відходів.

Матеріали справи містять Договір №11067 від 01.07.2013 року, який було укладено між ТОВ «Білоцерківвода» та ЖБК «Рось» про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (а.с.27-30 ) та Додаткову угоду до Договору

№ 11067 від 23.09.2013 року, укладену 12.05.2015 року між ТОВ «Білоцерківвода» та ЖБК «Рось» (а.с. 32).

Також, в матеріалах справи наявний Договір №84-19 про надання послуг з вивезення та захоронення побутових відходів від 23.11.2018 року, укладеного між ПАТ «КАТП-1028» та ЖБК «Рось» (а.с. 35-36).

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що дійсно позивачем надавалися відповідачу вищевказані послуги, спростування в зворотному з боку відповідача суду не надано.

Звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, позивач просив суд застосувати строк позовної давності, які стосуються нарахувань, строк яких настав до 04.10.2018 року, оскільки з позовом до суду позивач звернувся лише 04.10.2021 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Так як заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

Отже, при вирішення цього спору суд вірно зазначав, що стягненню з відповідача підлягала заборгованість в межах позовної давності, а тому звернувшись до суду у жовтні 2021 року, позивач пропустив позовну давність до певних платежів, зокрема, за період від січня 2018 року до жовтня 2018 року (в межах заявлених вимог).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, у первинній редакції). Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року №633, чинної від 30 серпня 2017 року).

Якщо договором не встановлений інший термін, то від 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.

Зазначена правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17.

Як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку позивача, останній звернувся до суду з вищевказаними позовними вимогами 04.10.2022 року, в яких просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість зі сплати комунальних послуг у сумі 3 733 грн. 53 коп., яка виникла за період від 01.01.2018 року до 31.12.2018 року.

З врахуванням викладеного, суд дійшов вірного висновку, що в межах строку позовної давності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати комунальних послуг від жовтня 2018 року до грудня 2018 року (в межах заявлених вимог).

Заборгованість за послуги позивач нараховував щомісяця, а тому загальна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним плетежем окремо.

Так як плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк, від 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг, тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість зі сплати комунальних послуг саме за жовтень 2018 року, листопад 2018 року та грудень 2018 року.

Згідно Акту звірки взаєморозрахунків, заборгованість за вищевказані місяці, які підлягають до стягнення, складають у розмірі 1 009 гривень (за жовтень 2018 року - сплата становила в сумі 344 грн 98 коп., за листопад 2018 року - сплата становила 330 грн 16 коп., за грудень 2018 року - сплата становила 333 грн 86 коп.).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в межах строку позовної давності з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ЖБК «Рось» підлягає стягненню заборгованість зі сплати комунальних послуг у розмірі 1 009 грн.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 6 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц).

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За частинами 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, як вірно зазначив суд, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Проте, у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 року по справі №910/20107/17 викладений наступний правовий висновок: З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 року у справі №916/2889/13, від 16.04.2019 року у справах №922/744/18 та №05/1315/18, від 05.03.2019 року у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 року у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 року у справі №905/305/18, від 21.05.2018 року у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 року у справі №927/467/17.

Як зазначено в постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 року у справі №922/4099/17, відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію також викладено і в постанові Верховного Суду від 21.05.2019 року у справі №916/2889/13.

В постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Судом враховано, що відповідачка дійсно мала заборгованість за певний період з несплати за комунальні послуги, тому позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Проте, суд першої інстанції не погодився з доданим з боку позивача розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних та провів свій розрахунок.

Сума нарахованих процентів: 84 грн. 17 коп. і сума збитків від інфляції 190 грн. 49 коп.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є цілком обґрунтованими та такими, що також підлягали до часткового задоволення в розрахованому судом розмірі, оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також, судом було вірно встановлено, що позивачем дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень.

При розгляді справи відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключило можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягали розподілу між сторонами.

Тому, суд дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягали до стягнення витрати, понесені позивачем на правову допомогу у вищевказаному розмірі.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: