Постанова

від 10.10.2022 по справі 307/1166/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/1166/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 жовтня 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.

за участю секретаря ЗУБАШКОВА М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/1166/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні сервітутом, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Тячівського районного суду від 12 січня 2022 року, повний текст якої складено 17 січня 2022 року, і на рішення Тячівського районного суду від 10 лютого 2022 року, повний текст якого складено 18 лютого 2022 року, головуючий суддя Бряник М.М., -

встановив:

12.04.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.

Власником домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно і Державного акту на право власності на земельну ділянку була ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 09.04.2012 є власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

На земельній ділянці відповідача на підставі договору, укладеного 28.07.2011 між ним із ОСОБА_4 , в інтересах ОСОБА_4 був встановлений сервітут на право проходу і проїзду через земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, її єдиним спадкоємцем є позивачка ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину та оформила своє право власності на неї.

Право сервітуту входить до складу спадщини, до позивачки перейшли всі права і обов`язки ОСОБА_4 за сервітутом (ст. 403 ч. 6 ЦК України, ст. 101 ч. 1 ЗК України).

Однак, у 2019 року відповідач на межі своєї земельної ділянки в місці, де проходить сервітут, встановив ворота, чим обмежив позивачку у праві на сервітут, а саме, у праві користування проходом та проїздом через земельну ділянку та в можливості належної реалізації позивачкою права власності на успадковане нерухоме майно.

Факт встановлення відповідачем воріт, що перешкоджають позивачці користуватися сервітутом, підтверджується позовною заявою ОСОБА_2 у цивільній справі № 307/2449/19 про скасування вказаного сервітуту, а також на складеним слідчим протоколом додаткового огляду місця події від 09.03.2021 у кримінальному провадженні №12017070030000209.

Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України щодо речових прав на чуже майно та захисту права власності, виходячи з необхідності усунення перешкод у здійсненні цих прав позивачка ОСОБА_1 просила:

зобов`язати відповідача ОСОБА_2 :

усунути їй перешкоди у користуванні належною відповідачу земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом знесення (демонтажу) встановлених ним воріт на цій ділянці;

не вчиняти їй у майбутньому будь-яких перешкод у праві користування (проходу і проїзду) вказаною земельною ділянкою відповідно до встановленого сервітуту;

покласти на відповідача судові витати, стягнувши з нього на її користь у рахунок відшкодування: судового збору 908,00 грн; витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката 20000,00 грн.

Ухвалою Тячівського районного суду від 12.01.2022 відмовлено в залученні ОСОБА_3 до участі в справі в якості співвідповідача, залучено ОСОБА_3 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Приймаючи таке процесуальне рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності процесуальних підстав для залучення до участі в справі співвідповідача після закінчення підготовчого провадження в справі, під час якого відповідне клопотання за відсутності перешкод для того не було заявлене.

Рішенням Тячівського районного суду від 10.02.2022 позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 :

усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нею належною ОСОБА_2 земельною ділянкою з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041 по АДРЕСА_2 шляхом демонтажу встановлених ним воріт на тій частині цієї земельної ділянки де встановлено сервітут;

не вчиняти ОСОБА_1 у майбутньому будь-яких перешкод у праві користування (проходу і проїзду) вказаною земельною ділянкою відповідно до встановленого сервітуту;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : 908,00 грн сплаченого судового збору; 20000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката;

постановлено, що застосовані ухвалою Тячівського районного суду від 29.07.2021 заходи забезпечення позову, щодо заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти дії з будівництва, зведення чи облаштування будинку, інженерних та господарських будівель і споруд (у тому числі тимчасових) на тій частині земельної ділянки з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041 по АДРЕСА_2 , де встановлено сервітут, продовжують діяти протягом дев`яносто днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи; якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Відповідач ОСОБА_2 і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Марич І.Ю., оскаржили ухвалу суду від 12.01.2022 і рішення суду від 10.02.2022 як незаконні та необґрунтовані.

Щодо помилковості рішення суду наводять такі доводи.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що власник земельної ділянки реалізуючи відповідно до закону своє право власності вправі обгородити свою земельну ділянку, вживати заходи для унеможливлення доступу сторонніх осіб, тварин до неї тощо. Це право випливає також із законодавства щодо містобудування, благоустрою територій.

Тому встановлення відповідачем по межі земельної ділянки огорожі і воріт відповідає вимогам закону, ворота належать на праві власності відповідачу, а їх знесення (демонтаж) на вимогу позивачки порушує його права та не ґрунтується на законі. Не відповідає така вимога і договору про сервітут, який не передбачає таких прав для користувача сервітуту і таких обмежень для власника земельної ділянки. Суд загалом неправильно оцінив зміст договору про сервітут.

Протокол слідчої дії не є належним доказом у цивільній справі, позаяк здобутий у порядку кримінального судочинства та за обставинами справи не міг бути використаний у цивільному процесі. Крім того, і цей протокол суд оцінив неправильно, не звернувши уваги на відображену в документах дорогу, яка проходить повз земельну ділянку відповідача та забезпечує вільний доступ до земельної ділянки позивачки.

Сервітут, про який ідеться, належав тільки ОСОБА_4 , був особистим сервітутом, був установлений у час, та ще не була власником земельної ділянки. Стверджуючи, що сервітут не є особистим, суд неправильно витлумачив договір про сервітут. Право власності ОСОБА_4 на землю було оформлене вже після її смерті, при цьому, в державному акті про право власності на землю сервітут не відображений. Зі смертю ОСОБА_5 її особистий сервітут припинився в силу закону (ст. 406 ч. 1 п. 6 ЦК України).

Тому сервітут щодо земельної ділянки відповідача не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , не був відображений у заповіті, позивачка ОСОБА_1 його не успадкувала та не є правонаступником щодо права сервітуту.

Позивачка ОСОБА_1 фактично має інший доступ до земельної ділянки дорогою, якою користуються й інші її сусіди, однак, попри це вимагає встановлення вільного проїзду і проходу саме через земельну ділянку відповідача. Водночас встановити платний сервітут позивачка відмовляється.

У справі № 307/2449/19 апеляційний суд встановив відсутність підстав для припинення сервітуту, про який ідеться, в судовому порядку. З таким висновком апелянти погоджуються, оскільки особистий сервітут припинився з інших підстав, а саме, в силу закону внаслідок смерті особи, на користь якої він був установлений. Тому сторона не має підстав вважати певні факти встановленими преюдиційним судовим рішенням.

Невірність оскарженої ухвали суду полягає в тому, що суд не врахував належність огорожі земельної ділянки та воріт до спільної власності подружжя ОСОБА_6 , а відтак і того, що вимога про демонтаж воріт стосується і дружини відповідача.

Суд правильно відмовив у задоволенні клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі в справі як співвідповідача, оскільки підготовче судове засідання в справі вже було закінчене, однак, всупереч положенням ст. 53 ч.ч. 1, 3 ЦПК України залучив її до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Саме позивач повинен був визначити належних відповідачів, а суд мав залучити ОСОБА_3 як співвідповідача, прав та інтересів якої стосується спір, але незаконно залучив її як третю особу без самостійних вимог. Не відповідач або його представник мав визначати суб`єктний склад відповідачів і повідомляти про це суду, на них не покладено обов`язку допомагати позивачу перемогти в процесі.

Внаслідок таких дій суд вирішив справу без усіх належних відповідачів.

Апелянти просять скасувати рішення суду та відмовити в позові, а також скасувати оскаржену ухвалу суду в частині залучення ОСОБА_3 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 і третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 адвоката Марича І.Ю., який апеляцію підтримав, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Розмана С.Ю., які скаргу не визнали, обговоривши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільного та земельного законодавства щодо права власності, речових прав на нерухоме майно в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

ОСОБА_4 була власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , її право власності було зареєстроване 03.04.2009, що підтверджується, зокрема, Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11.03.2009 № 289, виданим Виконкомом Глибокопотіцької сільської ради на підставі свого рішення від 17.11.2008, витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Тячівським РПТІ 03.04.2009 за № 22373207 (а.с. 5, 166 т. 1).

ОСОБА_2 на підставі рішення 4-ї сесії 6-го скликання Глибокопотіцької сільської ради від 24.10.2011 № 55 є власником земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується, зокрема, Державним актом серії ЯЛ № 761574 на право власності на земельну ділянку, виданим 14.03.2012 (а.с. 7 т. 1).

Видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку передувало виготовлення у 2011 році Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на вищевказану земельну ділянку (а.с. 8-11 т. 1).

У зазначеній технічній документації із землеустрою та у подальшому в кадастровому плані земельної ділянки (а.с. 114 т. 1), у плані меж земельної ділянки в державному акті на право власності на земельну ділянку зафіксовано, що:

земельна ділянка з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041 межує по лінії Б-В із землями ОСОБА_4 , по лінії А-Г із землями ОСОБА_2 ;

у межах належної ОСОБА_2 земельної ділянки відображений сервітут на право проходу (проїзду), який перетинає земельну ділянку та пролягає від межі по лінії Б-В до межі по лінії А-Г.

У технічній документації із землеустрою міститься договір про встановлення земельного сервітуту від 28.07.2011, укладений власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 (сервітутокористувачем) з ОСОБА_4 (сервітутовласником), згідно з яким:

сервітутовласник встановлює земельний сервітут на свою користь на території земельної ділянки власника, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , у межах згідно плану земельної ділянки; сервітут встановлюється у вигляді земельної ділянки площею 0,0171 га для проходу (проїзду) до власної земельної ділянки (п.п. 1.1., 1.2., 2.2.);

дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи (п. 2.4.);

власник (користувач) має право контролювати використання земель сервітутовласником;

власник (користувач) зобов`язаний не перешкоджати сервітутовласнику користуватися земельною ділянкою;

сервітутовласник зобов`язаний користуватись земельною ділянкою найменш обтяжливим для власника (користувача) способом (п. 2.5.);

договір припиняє свою дію у разі: закінчення терміну його дії; придбання особою, на користь якої встановлено земельний сервітут, у власника земельної ділянки у власність; неможливості використання земельної ділянки внаслідок обставин, що не залежать від сторін договору; припинення права на земельну ділянку користувача цієї ділянки (п. 2.6.);

сервітут зареєстрований у Міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Тячів і Тячівському районі Закарпатської області 28.07.2011 за № 337 (а.с. 11 т. 1).

Витягом із Державного земельного кадастру від 16.09.2021 № НВ-2105496182021 підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041 належить на праві власності ОСОБА_2 та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 09.04.2012, де з 28.07.2011 за № 337 зареєстровані також відомості про безстроковий земельний сервітут (а.с. 113-115 т. 1).

На час набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку та встановлення сервітуту щодо неї на користь ОСОБА_4 норми ЦК України передбачали, що: цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з правочинів; особа здійснює свої цивільні права та виконує цивільні обов`язки вільно, на власний розсуд, у межах, визначених договором або актами цивільного законодавства; право власності на землю, а також інші речові права щодо нерухомого майна набуваються з підстав, не заборонених законом; право власності та інше речове право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права не встановлена судом; правомірність правочину презюмується; договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 11, 202, 204, 328, 373, 395, 396, 629 ЦК України).

За приписами закону станом на 28.07.2011:

ЦК України передбачав, що:

право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (земельний сервітут)… для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом;

сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (ст. 401 ч.ч. 1, 2);

земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ст. 402 ч. 2);

сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду; сервітут не підлягає відчуженню; сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (ст. 403 ч.ч. 1, 2, 3, 4, 6);

право користування чужою земельною ділянкою полягає, зокрема, у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку; особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ст. 404 ч.ч. 1, 2);

сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут; сервітут може бути припинений за рішенням суду та в інших випадках, встановлених законом (ст. 406 ч.ч. 1, 2, 3, 4).

ЗК України передбачав, що:

право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ст. 98 ч.ч. 1, 2, 4);

власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів щодо, зокрема, права проходу та права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (ст. 99 ч. 1 п.п. «а», «б»);

сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут);

земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ст. 100 ч.ч. 1, 2);

дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи; земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам (ст. 101 ч.ч. 1, 2);

дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом; сервітут може бути припинений за рішенням суду у випадках, встановлених законом (ст. 102 ч.ч. 1, 2).

Таким чином, ОСОБА_2 розпорядившись своїми цивільними правами вільно, на власний ризик і розсуд, набув у власність земельну ділянку в тому статусі і за тих умов, які існували на час визначення, відведення земельної ділянки та оформлення прав на неї, тобто, обтяжену вчиненим ним правочином сервітутом на користь ОСОБА_4 як суміжного землекористувача, офіційно зафіксованого в технічній документації із землеустрою, в кадастровій документації та у виданому ОСОБА_2 державному акті на право власності на земельну ділянку.

Міркування проте,що встановленийна користь ОСОБА_4 сервітут бувособистим урозумінні ст.401ч.2ЦК Українита ст.100ч.1ЗК України,помилкові.Згідно зумовами договору про встановлення земельного сервітуту від 28.07.2011 та зважаючи на фактичні обставини справи і норми закону, якими врегульоване питання, суб`єктом сервітуту (власником сервітутного права) є власник (землекористувач, володілець) пануючої земельної ділянки (належної до будинку земельної ділянки, якою користувалася ОСОБА_4 ), для доступу до якої встановлений сервітут щодо обслуговуючої земельної ділянки (земельної ділянки ОСОБА_2 ). Тобто визначальним є встановлення сервітуру саме на користь суб`єкта відповідного права щодо панівної земельної ділянки (суб`єктів відповідного права, якщо їх декілька), а не на користь конкретно визначеної особи, з якою через певні притаманні лише цій особі обставини чи умови може бути пов`язаний особистий сервітут.

При зміні власників панівної земельної ділянки чинність установленого раніше сервітуту не припиняється. Зміна власника (власників) панівної земельної ділянки, яка може відбуватися з різних підстав відповідно до закону чи договору, не є тотожною відчуженню сервітуту як самостійного майнового (речового) права (ст. 190, ст. 395 ч. 1 п. 2, ст. 401 ЦК України), таке відчуження земельного сервітуту прямо заборонене законом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с. 12 т. 1). Зі смертю ОСОБА_4 , яка за життя була власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , і користувалася належною до нього земельною ділянкою, встановлений договором від 28.07.2011 земельний сервітут не припинився на підставі ст. 406 ч. 1 п. 6 ЦК України, як про це безпідставно стверджують апелянти.

12.07.2012 на підставі рішення 4-ї сесії 6-го скликання Глибокопотіцької сільської ради від 24.10.2011 № 55 на ім`я ОСОБА_4 був оформлений Державний акт серії ЯЛ № 738809 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 2124481601:05:003:0047, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , яка по лінії Г-А межує із землями ОСОБА_2 (а.с. 6 т. 1). Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (а.с. 174-175 т. 1).

Донька ОСОБА_4 позивачка ОСОБА_1 приняла спадщину після смерті матері, 08.12.2012 приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю. видала їй у спадковій справі № 20/2012:

Свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 12477 щодо спадкового майна, яке складається із призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 2124481601:05:003:0047 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 190-192 т. 1);

Свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 12479 щодо житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 0,25 га з кадастровим номером 2124481601:05:003:0047 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 193-195 т. 1).

У силу положень, зокрема, ст.ст. 608, 1216, 1218, ст. 1219 ч. 1 п. 5, ст. 1225 ч.ч. 1, 2, ст. 1268 ч.ч. 1, 2, 5, ст. 1297 ч. 1 ЦК України в редакції, чинній на день відкриття спадщини, ОСОБА_1 прийняла в повному обсязі та без будь-яких винятків спадщину після смерті ОСОБА_4 включно з вищезгаданим земельним сервітутом (майновим правом) як таким, що не є нерозривно пов`язаним із особою спадкодавця.

Питання власне набуття ОСОБА_1 майнових прав у порядку спадкування і, відповідно, питання оформлення майнових прав за спадкодавцем, зокрема, прав на земельну ділянку, не стосуються цивільних прав і обов`язків ОСОБА_2 , який відтак не має підстав і права вимоги щодо оцінки обставин набуття або оформлення таких прав. Поза тим, відповідає обставинам справи та ніким не заперечується, що за життя ОСОБА_4 в усякому разі користувалася належною до її будинку земельною ділянкою.

ОСОБА_2 ставив судовим порядком питання про припинення земельного сервітуту, про який ідеться, пред`являв до ОСОБА_1 позов про скасування земельного сервітуту, де в заяві зазначив, серед іншого, що на заїзді до земельної ділянки поставив автоматичні ворота (а.с. 14-15 т. 1).

Рішенням Тячівського районного суду від 12.12.2019 у справі № 307/2449/19 цей позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 було задоволено, земельний сервітут, встановлений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 761574, кадастровий номер земельної ділянки 2124481601:05:003:0041, щодо використання частини вказаної земельної ділянки площею 0,0171 га для проходу чи проїзду через земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , було припинено (посилання в мережі Internet на ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Однак, постановою Закарпатського апеляційного суду від 16.02.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 12.10.2021, рішення Тячівського районного суду від 12.12.2019 у справі № 307/2449/19 скасовано, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування земельного сервітуту відмовлено (а.с. 21-25 т. 1, https://reyestr.court.gov.ua/Review/95426706, https://reyestr.court.gov.ua/Review/100292281). Цими судовими рішеннями встановлено, зокрема, що:

ОСОБА_4 за життя була власником земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_2 (присадибна земельна ділянка);

28.07.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений безстроково договір про встановлення земельного сервітуту щодо використання частини земельної ділянки площею 0,0171 га для проходу чи проїзду через земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ;

оскільки ОСОБА_1 із 30.12.2012 є одноособовим приватним власником житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , то дія установленого між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 земельного сервітуту на території земельної ділянки по АДРЕСА_2 зберігається і для ОСОБА_1 ;

ОСОБА_1 з 2012 року і до моменту виникнення спірних правовідносин (2019 р.) фактично користувалася земельним сервітутом, що не заперечується і підтверджується, зокрема, актом узгоджувальної комісії від 13.05.2019, затвердженим головою Глибокопотіцької сільської ради, з приводу проїзду ОСОБА_1 до власного будинку дорогою через земельну ділянку ОСОБА_2 , згідно з яким при виїзді на місце комісія рекомендувала ОСОБА_2 в денний час залишати ворота відкритими і передати один пульт ОСОБА_1 для користування або надати допомогу для поновлення старої дороги до будинку ОСОБА_1 ;

позивачем не доведено того, що у відповідача як сервітутовласника відпала потреба у використанні частини земельної ділянки (площею 0.0171 га), належної позивачу, для проїзду (проходу) до власної земельної ділянки та житлового будинку.

Судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій витлумачені апелянтами у скарзі цілком усупереч їх дійсному змісту, оскільки такий вказує, в тому числі, на успадкування права сервітуту позивачкою і жодним чином не свідчить про сервітут як особистий, що припинився зі смертю ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 як власник земельної ділянки вправі вчиняти щодо неї будь-які дії, які не суперечать закону, використовувати її у власних інтересах відповідно до цільового призначення тощо, водночас власність зобов`язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам і свободам інших громадян, діяльність власника може бути обмежена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.ст. 316, 317, ст. 319 ч.ч. 1, 2, 4, 5, 7, ст. 373 ч.ч. 2, 4, ст. 375 ч.ч. 1, 3 ЦК України, ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст. 90 ЗК України, інші норми законодавства).

Реалізуючи свої права власника земельної ділянки з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, багаторічними насадженнями (відповідно до ст. 381 ЦК України садиби) ОСОБА_2 поза сумнівом управі був і обгородити земельну ділянку по її межах з метою захисту садиби від несанкціонованого проникнення сторонніх, від проникнення тварин, чужої худоби тощо, а також використовуючи огорожу як тверді межові знаки. Зазначене відповідає змісту права власності на житловий будинок і земельну ділянку, вищевказаним нормам закону, положенням ст. 90 ч. 1 п. «д», ст. 103 ч. 3, ст. 106 ч.ч. 2, 4 ЗК України, п. 6.7. ДБН Б.2.2-5:2011 «Планування та забудова міст, селищ і функціональних територій. Благоустрій територій», іншим нормам законодавства.

Тож встановлення ОСОБА_2 огорожі по межах своєї земельної ділянки, в тому числі, й воріт на входах (в`їздах) на земельну ділянку в місцях розташування земельного сервітуту не суперечить вимогам закону і само по собі не може розглядатися як порушення прав власника сервітуту. Поряд із цим, встановлюючи огорожі та ворота ОСОБА_2 зобов`язаний був враховувати наявність земельного сервітуту та з огляду на принципи добросовісності в цивільних відносинах, добросусідства суміжних землевласників (землекористувачів) та презумпції правомірності правочину, належності виконання договірного зобов`язання (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст.ст. 204, 509, 525, 526, 629 ЦК України, ст. 103 ЗК України) повинен був діяти в спосіб, який би не завдавав шкоди власнику сервітуту, не порушував його право користуватися сервітутом.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 виходила з необхідності захисту свого права на земельний сервітут, усунення перешкод у його здійсненні, позаяк це речове право на чуже майно захищається за правилами захисту права власності (ст.ст. 391, 396 ЦК України), а встановленням у 2019 році ОСОБА_2 воріт у місцях розташування земельного сервітуту, вільного користування якими позивачка не має, відповідач протиправно обмежив її право.

Факт встановлення ОСОБА_2 воріт у місцях розташування земельного сервітуту підтверджується змістом його позовної заяви у справі № 307/2449/19, судовими рішеннями, ухваленими в цій справі, а також визнаний сторонами у процесі вирішення судом справи, що розглядається. Ця обставина окрім того, що підтверджується матеріалами справи, враховується судом і в порядку ст. 82 ч.ч. 1, 4 ЦПК України.

Доводи сторони відповідача про недопустимість протоколу додаткового огляду місця події, складеного слідчим 09.03.2021 у кримінальному провадженні №12017070030000209, як доказу щодо обставин, які мають значення в справі, правильні як такі і в цьому сенсі колегія суддів із ними погоджується. Використання в цивільному процесі в якості доказів документів і матеріалів, отриманих органом досудового слідства у кримінальному провадженні в порядку кримінального судочинства недопустиме, позаяк недопустимими є втручання в порядку цивільного судочинства в компетенцію органів досудового слідства та суду в рамках кримінального провадження, врахування доказів за відсутності кінцевого процесуального рішення в кримінальному провадженні тощо. Таке втручання порушувало б основні засади і принципи судочинства, зокрема, законності, спеціалізації судочинства, вирішення справи належним судом, встановленим законом, а також тягло б порушення прав учасників відповідного процесу, могло б мати наслідком штучне, неналежним процесуальним порядком отримання чи створення доказів і т.ін. Наведене виключає і оцінку змісту протоколу слідчої дії щодо обставин, на які, не будучи в цьому процесуальному питанні послідовними, вказують апелянти.

Утім, наявність чи відсутність вказаного протоколу слідчої дії у контексті справи та позицій сторін не впливає на встановлений факт наявності вищезгаданих воріт і створення ними перешкод позивачці у користуванні земельним сервітутом. Ці обставини встановлені іншими засобами та в інший процесуальний спосіб.

Суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог, із наведених ним підстав, рівно як і апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та не приймає і не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України). У цьому зв`язку доводи та міркування апелянтів у частині, яка стосується необґрунтованості встановлення сервітуту, наявності іншого доступу до земельної ділянки позивачки тощо не можуть бути і не є предметом апеляційного розгляду та не оцінюються судом по суті. Такі обставини, доводи і міркування лежать за межами підстав і предмета позову, що розглядається.

Виходячи з викладеного, висновок суду першої інстанції про необхідність усунення позивачці перешкод у користуванні земельним сервітутом обґрунтований і правильний по суті, чого доводи апеляції не спростовують, проте, висновок про необхідність демонтажу воріт у місці встановлення земельного сервітуту та відповідне цьому формулювання резолютивної частини рішення помилкові. Такий демонтаж уможливить неконтрольований доступ до садиби відповідача, що поза сумнівом порушуватиме його право власності на нерухоме майно.

Відтак апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції слід на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України задовольнити частково, рішення суду змінити, виключивши з нього судження про необхідність демонтажу воріт у місці встановлення земельного сервітуту та з резолютивної частини рішення відповідне цьому формулювання, залишивши на підставі ст. 375 цього Кодексу в іншій частині рішення суду без змін. Колегія суддів виходить із того, що зобов`язання відповідача усунути позивачці перешкоди у користуванні земельною ділянкою відповідача в межах установленого земельного сервітуту та не вчиняти їй у майбутньому будь-яких перешкод у цьому за наявності воріт, у демонтажі яких відмовлено, охоплює забезпечення відповідачем позивачці можливості реального користування сервітутом, що, своєю чергою, передбачає уможливлення для відповідачки керувати воротами шляхом передачі їй відповідачем ключів від воріт, автоматичного пульту чи в будь-який інший прийнятний спосіб.

У частині оскарження ухвали суду першої інстанції від 12.01.2022 щодо залучення ОСОБА_3 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача апеляційний суд зважає на таке.

Як випливає з матеріалів справи, відповідно до наявних правовстановлюючих документів титульним власником земельної ділянки з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041 по АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . Тож позивачка, враховуючи також і обставини справи № 307/2449/19, де позивачем, який ставив питання про захист його прав, був ОСОБА_2 , мала належні та достатні підстави для визначення саме цієї особи відповідачем і не порушила при цьому вимоги цивільного процесуального закону.

Провадження у справі дуло відкрито ухвалою судді Тячівського районного суду від 28.05.2021, після чого матеріали позову були направлені відповідачу ОСОБА_2 , представництво його інтересів у процесі прийняв на себе адвокат Марич І.Ю., який взяв також участь у судових засіданнях 02.08.2021, 18.08.2021, 09.09.2021, заявляв різні клопотання (про витребування доказів, про зустрічне забезпечення, які вирішувалися судом) тощо (а.с. 39, 42, 48, 63-64, 91-96, 104 т. 1 та ін.).

Підготовче провадження будо закрито ухвалою Тячівського районного суду від 05.10.2021, у судовому засіданні брали участь позивачка ОСОБА_1 , її представник адвокат Розман С.Ю. та представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Марич І.Ю. (а.с. 118-120 т. 1).

Про залучення до участі в справі дружини відповідача ОСОБА_3 в якості співвідповідача сторона позивачів суд не просила, доказів наявності для цього, зокрема, документальних підстав у контексті спору в справі на відповідний час немає. Втім не вказувала на необхідність залучення ОСОБА_3 в якості співвідповідача і сторона відповідача, хоча, якщо мала підстави вважати необхідною участь цієї особи в справі саме в такому процесуальному статусі та будучи обізнаною з відповідними обставинами, з огляду на вимоги щодо добросовісності дій у процесі мала як право, так і обов`язок своєчасно повідомити про такі обставини суду, оскільки завданням підготовчого судового провадження якраз і є, серед іншого, остаточне визначення складу учасників судового процесу (ст. 2 ч. 3 п.п. 1, 11, ст. 43 ч. 1 п. 3, ч. 2 п.п. 1, 2, 4, 5, ч. 4, ст. 44 ч.ч. 1, 2, ст. 189 ч. 1 п.п. 1, 6, ст. 191, ст. 197 ч. 2 п.п. 4, 7, 10, 19, інші норми ЦПК України). Сторона відповідача цього не зробила.

Лише 08.12.2021 до суду надійшло клопотання ОСОБА_3 з відповідними документами про залучення її до участі в справі в якості співвідповідача, оскільки вона є дружиною ОСОБА_2 , житловий будинок і земельна ділянка хоча й оформлені на ім`я ОСОБА_2 , були набуті ними під час шлюбу, тому спір стосується її цивільних прав та інтересів (а.с. 140-145 т. 1).

З огляду на норми ст. 51 ч.ч. 1, 3 ЦПК України, які передбачають, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у ній співвідповідача, а після спливу цього строку суд може залучити до участі у справі співвідповідача виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача, суд правильно ухвалою від 12.01.2022 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_3 (а.с. 208-209 т. 1).

Процесуальних підстав для залучення ОСОБА_3 , яка не брала участі в справі, за її заявою як співвідповідача за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції не мав, проте, суд на підставі ст. 53 ч.ч. 1, 3 ЦПК України, які встановлюють, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін; їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи; якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучив ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Попри те, що таке процесуальне рішення було ухвалене після спливу строку, визначеного частиною 1 статті 53 ЦПК України, воно не вплинуло на суть спору, вирішеного за належного суб`єктного складу сторін. ОСОБА_2 як титульний власник земельної ділянки, житлового будинку та сторона договору про сервітут є належним відповідачем за позовом.

Питання щодо прав ОСОБА_3 у відповідних об`єктах нерухомості, обсягу цих прав, впливу на них, зважаючи також на обсяг прав, земельного сервітуту, встановленого чинним договором, який нею не оспорювався, і подібні обставини не є предметом з`ясування та вирішення в цій справі. Апелянти також залишають поза увагою, що позов був пред`явлений на захист прав позивачки і саме до відповідача виходячи з підтверджених його особистих дій, а предметом позову не є право на сервітут як таке, це право наразі повинно не обговорюватися, а забезпечуватися шляхом припинення з боку відповідача дій, якими воно порушується, та вчинення ним певних дій.

Твердження апелянтів про те, що ОСОБА_3 повинна була брати участь у справі саме як співвідповідач, а за відсутності такої участі справу вирішено щодо не всіх належних відповідачів необґрунтовані. Водночас залучення ОСОБА_3 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача не суперечить меті цивільного судочинства, не порушило її прав, натомість сприяло всебічному з`ясуванню обставин справи та реалізації права на апеляційне оскарження судових рішень.

Зважаючи на такі обставини вирішення процесуального питання в спорі та на дії сторони відповідача в процесі апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскарженої ухвали в частині залучення ОСОБА_3 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ухвала як така не порушує прав учасників справи та не призвела до неправильного вирішення справи, тому на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію слід залишити без задоволення, а ухвалу без змін.

Керуючись ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6, ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 :

на рішення Тячівського районного суду від 10 лютого 2022 року задовольнити частково,

рішення суду змінити, виключивши з нього судження про необхідність демонтажу воріт у місці встановлення земельного сервітуту та з резолютивної частини рішення слова «шляхом демонтажу встановлених ним воріт на тій частині цієї земельної ділянки де встановлено сервітут»,

залишивши в іншій частині рішення суду без змін;

на ухвалуТячівського районногосуду від12січня 2022року залишитибез задоволення, а ухвалу без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 9 листопада 2022 року.

Судді