Рішення

від 09.11.2022 по справі 910/7619/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2022Справа № 910/7619/22

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Музиченко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ", м.Київ

до відповідача 1: Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської ради) "Київтеплоенерго"

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив"

про визнання недійсними рішення та договору, -

За участю представників сторін:

від позивача: Годлевський В.С., Семеняка В.В.

від відповідача 1: Кудряшов О.Ю., Коцюба В.О.

від відповідача 2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської ради) "Київтеплоенерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" про:

- визнання недійсним рішення уповноваженої особи Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО", оформлене протоколом № 190/22 від 21 липня 2022 року, у частині визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" переможцем закупівлі Лоту-3 (Течешукач акустичний, течешукач кореляційний) за предметом ДК 021:2015:38430000-8: Детектори та аналізатори (Детектори та аналізатори), оголошення № ІІА-2022-05-16- 001479-а та прийняття рішення про намір укласти з ним договір про закупівлю;

- визнання недійсним договору про закупівлю товарів від 03 серпня 2022. року № 3272/ДЗЗ-22, укладений між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (постачальник).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що технічна пропозиція відповідача 2 щодо закупівлі відповідачем 1 термо-акустичного течешукача А-10Т3 та Течешукача кореляційного К-10.5 не відповідають технічній документації замовника щодо предмета закупівлі та керівництву з експлуатації термо-акустичного течешукачу А-10Т3 і течешукача кореляційного К-10.5, виданих безпосередньо виробником товару - Інститутом проблем моделювання в енергетиці ім.Г.Є. Пухова НАН України, а отже, відповідач 2 необгрунтовано визнаний переможцем.

Ухвалою від 22.08.2022 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 21.09.2022.

Відповідач 2 у відзиві, який надійшов до суду 14.09.2022, проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивач в обґрунтування своїх тверджень не подав жодних доказів, а позовна заява містить лише декларативні дані.

Відповідач 1 у відзиві, який надійшов до суду 19.09.2022, проти задоволення позовних вимог також надав заперечення, посилаючись на те, що внаслідок проведення оспорюваної закупівлі права та законні інтереси позивача не порушено, останнього не було обмежено у можливості прийняти участь в торгах. Одночасно, відповідачем 2 наголошено, що договір про закупівлю товарів від 03 серпня 2022. року № 3272/ДЗЗ-22, укладений між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (постачальник) ніяким чином прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" не порушує.

19.09.2022 представником відповідача 1 було подано заяву про закриття провадження у справі з огляду на відсутність предмету спору.

У судовому засіданні 21.09.2022 судом було відмовлено в задоволенні вказаної заяви, з огляду на те, що оскільки норма п.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість закриття провадження по справі якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Проте, у даному випаду означені обставини відсутні.

21.09.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 19.10.2022.

29.09.2022 представником позивача було подано відповіді на відзив відповідачів.

19.10.2022 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2022.

У судовому засіданні 09.11.2022 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти задоволення позову надав заперечення.

Представник відповідача 2 у судове засідання 09.11.2022 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0105492800429.

Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача 2 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 09.11.2022.

В судовому засіданні 09.11.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.05.2022 Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» в електронній системі закупівель Рrozorro здійснено оприлюднення оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю ДК 021:2015: 38430000-8: Детектори та аналізатори (Детектори та аналізатори), Лот 3: Течешукач акустичний, течешукач кореляційний (Ідентифікатор закупівлі: UA-2022-05-16-001479-а, ID код: f849633с24064d18еаесfс279b5е15db4). Очікувана вартість закупівлі - 636 000,00 UAH з ПДВ.

18.07.2022 замовником здійснено розкриття тендерних пропозиції/пропозиції згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій/пропозицій UA-2022-05-16-001479-а.

Визначено, що учасник процедури закупівлі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації - відповідає критеріям/умовам, визначеним в оголошенні про проведення закупівлі, та вимогам до предмета закупівлі. До початку аукціону цим учасником зроблено цінову пропозицію на суму 360 800,04 грн з податком на додану вартість.

21.07.2022 рішенням уповноваженої особи Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», оформленим протоколом № 190/22, найбільш економічно вигідною тендерною пропозицією відкритих торгів за предметом ДК 021:2015:38430000-8: Детектори та аналізатори (Детектори та аналізатори), оголошення UA-2022-05-16-001479-а визначено тендерну пропозицію учасника Лоту-3 (Течешукач акустичний, течешукач кореляційний) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив". Вирішено визначити відповідного учасника переможцем закупівлі та прийняти рішення про намір укласти з ним договір про закупівлю.

Намір замовника укласти договір про закупівлю з Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" на суму 360 800,04 грн податком на додану вартість підтверджується текстом Оголошення про намір укласти договір про закупівлю UA-2022-05-16-001479-а.

03.08.2022 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (постачальник) укладений договір №3272/ДЗЗ-22 про закупівлю товарів, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товари згідно з ДК 021:2015:38430000-8: Детектори та аналізатори (Течешукач акустичний, течешукач кореляційний), а покупець - прийняти і оплатити товар.

Найменування Товару, кількість, ціна та якісні його характеристики, зазначені в специфікації (додатку №1) до цього договору (пункт 1.2 договору №3272/ДЗЗ-22 від 03.08.2022).

У п.3.1 договору №3272/ДЗЗ-22 від 03.08.2022 вказано, що ціна договору становить 300 666,70 грн.без податку на додану вартість в розмірі 60 133,34 грн. Загальна ціна договору з урахуванням податку на додану вартість становить 360 800,04 грн.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31.12.2022 включно, а в частині грошових зобов`язань - до повного їх виконання (п.11.1 договору №3272/ДЗЗ-22 від 03.08.2022).

Наразі, за твердженнями позивача, рішення замовника про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" переможцем закупівлі та укладений між сторонами договір про закупівлю товару є недійсними, оскільки тендерна пропозиція відповідача 2 в межах процедури закупівлі UA-2022-05-16-001479-а не відповідає вимогам тендерної документації замовника щодо предмета закупівлі. У судовому засіданні 09.11.2022 представниками позивача було підьверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" участі у спірній процедурі закупівлі не приймало, проте, у разі визнання її результатів недійсними має намір подати відповідну тендерну пропозицію до нової процедури.

Судом вказувалось, що відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог також надав заперечення, посилаючись на те, що внаслідок проведення оспорюваної закупівлі права та законні інтереси позивача не порушено, останнього не було обмежено у можливості прийняти участь в торгах. Одночасно, відповідачем 2 наголошено, що договір про закупівлю товарів від 03 серпня 2022. року № 3272/ДЗЗ-22, укладений між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації») "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (постачальник) ніяким чином прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" не порушує. Вказана правова позиція була підтримана під час розгляду спору по суті 09.11.2022.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивач в обґрунтування своїх тверджень не подав жодних доказів, а позовна заява містить лише декларативні дані.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним рішення про визнання переможця процедури закупівлі та про намір укласти з ним договір про закупівлю й визнання недійсним договору про закупівлю товарів повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття вказаного рішення, невідповідність такого рішення вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Отже, при розгляді позову про визнання недійсним правочину судом має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Як вбачається з матеріалами справи, позивач не був учасником спірної процедури закупівлі. Вказані обставини було підтверджено представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" у судовому засіданні 09.11.2022.

Тобто, з наведеного вбачається, що при зверненні до суду з розглядуваним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" не наведено суду належним чном доказово підтверджених обставин порушення під час проведення спірної процедури його прав та законних інтересів.

Відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог.

Вказану правову позицію неодноразово було висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 13.05.2021 по справі №910/6393/20 вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Одночасно, з приводу посилань представників позивача на те, що у разі визнання недійсним рішенння відповідача 1 та договору, укладеного за наслідками проведення закупівлі, Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" має намір подати відповідну тендерну пропозицію до нової процедури ніяким чином не нівелює наведених вище висновків суду та спростовує можливості отримати судовий захист лише у разі порушення права чи законного інтересу. До того ж, суд звертає увагу на те, що захист прав та законних інтересів у судовому порядку не може бути здійснено раніше виникнення самого права.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської ради) "Київтеплоенерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" про визнання недійсними рішення та договору.

Щодо тверджень представника позивача про наявність права здійснювати нагляд за процедурами закупівлі за бюджетні кошти, суд вважає за необхідне зауважити, що правові засади державного регулювання, контролю у сфері закупівель та громадського контролю визначено у ст.7 Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно ч.4 вказаної статті рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Органи, уповноважені здійснювати контроль у сфері закупівель, не мають права втручатися в проведення закупівель.

У ч.5 ст.7 Закону України "Про публічні закупівлі" вказано, що громадський контроль забезпечується через вільний доступ до всієї інформації щодо публічних закупівель, яка підлягає оприлюдненню відповідно до цього Закону, зокрема шляхом здійснення аналізу і моніторингу інформації, розміщеної в електронній системі закупівель, а також шляхом інформування через електронну систему закупівель або письмово органи, що уповноважені здійснювати контроль, про виявлені ознаки порушення (порушень) законодавства у сфері публічних закупівель.

Залучення громадськості до здійснення контролю у сфері закупівель здійснюється відповідно до законів України "Про громадські об`єднання", "Про звернення громадян", "Про доступ до публічної інформації", "Про інформацію", "Про відкритість використання публічних коштів".

Громадяни і громадські організації та їх спілки не мають права втручатися у процедуру закупівлі/спрощену закупівлю.

Тобто, у даному випадку позивача не наділено повноваженнями здійснення контролю у сфері державних закупівель.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі стосовно того, що технічна пропозиція відповідача 2 щодо закупівлі відповідачем 1 термо-акустичного течешукача А-10Т3 та Течешукача кореляційного К-10.5 не відповідають технічній документації замовника щодо предмета закупівлі та керівництву з експлуатації термо-акустичного течешукачу А-10Т3 і течешукача кореляційного К-10.5, виданих безпосередньо виробником товару - Інститутом проблем моделювання в енергетиці ім.Г.Є. Пухова НАН України), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуцального кодексу України судові витрати з оплати судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІТ" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської ради) "Київтеплоенерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" про визнання недійсними рішення та договору - залишити без задоволення.

2. Судовий збір в сумі 4962 грн залишити за позивачем.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11.11.2022.

Суддя В.В. Князьков