Постанова

від 14.11.2022 по справі 815/1026/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 815/1026/18

адміністративне провадження № К/9901/32732/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Кооперативна автостоянка "Школьний 6 "Б" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року (головуючий суддя: Бойко О.Я.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Вербицька Н.В., судді: Кравченко К.В., Турецька І.О.) у справі № 815/1026/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу "Кооперативна автостоянка "Школьний 6 "Б" до Одеської міської ради, треті особи: Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс", фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

07 березня 2018 року Обслуговуючий кооператив "Кооперативна автостоянка "Школьний 6 "Б" (далі також позивач або ОК "КА "Школьний 6 "Б") звернувся з позовом до Одеської міської ради (далі також відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору та стороні відповідача - Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс", ФОП ОСОБА_1 , в якому з урахуванням заяви про зміну підстав адміністративного позову просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 21 (Київський район) Додатку № 2 до рішення Одеської міської ради № 5286-VІ від 27 серпня 2014 року "Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території міста Одеси, у новій редакції", щодо включення автомобільної стоянки розташованої у місті Одесі на пр-ті Маршала Жукова, 6 "Б" (нині пр-ті Небесної сотні,6 "Б") до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів міста Одеси.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

25 листопада 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 19 листопада 2019 року, в якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

21 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Інші учасники правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Касаційного адміністративного суду України (далі - КАС України).

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням Одеської міської ради № 5286-VІ від 27 серпня 2014 року затверджений Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеса, серед яких є земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 2 625 кв.м. на 210 машино-місць, інформація про технічне облаштування якої - "облаштована". Однак Одеською міською радою, як власником комунальних земельних ділянок, земельну ділянку площею 2625 кв.м., за адресою пр-т М. Жукова (Небесної Сотні), 6 "Б" для включення у зазначене рішення не сформовано, адресу не визначено.

Позивач вважає, що для включення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 в рішення № 5286-VІ Одеська міська рада повинна була сформувати зазначену земельну ділянку як об`єкт цивільних прав, присвоїти їй кадастровий номер, визначити межі земельної ділянки, що відповідачем зроблено не було.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що на момент прийняття ним оскаржуваного рішення, позивач, як юридична особа, не існував. Оскаржуване рішення Одеської міської ради спрямоване на реалізацію її правомочностей як власника нерухомого майна, яким є територіальна громада м. Одеси. Водночас жодних владних управлінських функцій по відношенню до позивача міська рада не здійснювала.

Відповідач також зазначив, що земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 не належить до об`єктів державної власності та не передавалася жодним особам у приватну власність, вказана земельна ділянка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконкому Київської районної ради народних депутатів м. Одеси № 452 від 23 квітня 1986 року (далі також рішення № 452) створено тимчасову самоохоронювану стоянку автомобілів за адресою: м. Одеса, пр-т Ленінської "Іскри", 6 (в подальшому назву проспекту змінено на пр-т Маршала Жукова, а згодом на пр-т Небесної сотні) для використання власниками транспортних засобів, що мешкають поблизу автостоянки.

27 серпня 2014 року Одеська міська рада прийняла рішення № 5286-VІ (далі також рішення № 5286-VІ), яким:

затвердила перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (місця для паркування) у новій редакції (додаток №1),

затвердила перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток №2).

Пунктом 21 додатку № 2 рішення № 5286-VІ до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки), включено спеціальну земельну ділянку за адресою: м. Одеса, просп. Маршала Жукова 6Б, з 210 місцями для паркування з займаною площею 2 625 кв.м.

03 липня 2015 року власники транспортних засобів, які фактично користувались послугами автостоянки, відповідно до діючого законодавства створили та зареєстрували обслуговуючий кооператив "Кооперативна автостоянка "Школьний, 6 "Б", розташований за адресою: м. Одеса, пр-т Маршала Жукова (пр-т Небесної сотні), 6 "Б".

Засновниками, відповідно до акту внесків майна фізичних осіб, на баланс кооперативу внесено майно, що складається з битовки, вбиральні, огорожі, воріт та шлагбаумів, вимощення загальною вартістю 900 000,00 грн.

01 грудня 2018 року здійснено державну реєстрацію внесення майна до статутного капіталу (пайового фонду) кооперативу відповідно до протоколу № 4 від 01 лютого 2018 року.

Згідно із Статутом кооперативу, власники транспортних засобів, що зберігаються на автостоянці, стали членами кооперативу, мають права та несуть обов`язки, що передбачені Статутом кооперативу.

В середині лютого 2018 року на території кооперативу розміщені оголошення ФОП ОСОБА_1 , з яких позивачу стало відомо про наявність договору балансоутримання місць для паркування № 06/К-КР-2018/03-01 від 04 січня 2018 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Одестранспарксервіс". Згідно з цим договором, КП "Одестранспарксервіс", як уповноважена особа, надає право ФОП ОСОБА_1 організовувати та проводити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціально відведена автостоянка), загальною площею 2 516,25 кв. м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

З моменту розміщення оголошень позивачу стало відомо про рішення Одеської міської ради № 5286-VІ від 27 серпня 2014 року, пункт 21 (Київський район) Додатку № 2 якого вважає протиправним.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивач як юридична особа не існував. Водночас оскаржуване рішення відповідача спрямоване на реалізацію його правосуб`єктності як власника нерухомого майна, яким є територіальна громада м. Одеси. Жодних владних управлінських функцій при прийнятті оскаржуваного рішення по відношенню до позивача міська рада не здійснювала.

За позицією судів попередніх інстанцій, нормами Земельного кодексу України (далі також ЗК України) та Податкового кодексу України (далі також ПК України) не передбачено формування земельної ділянки для організації паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування та спеціально відведених автостоянках. З метою ідентифікації земель, які вносяться до Переліку, в оскаржуваному рішенні Одеської міської ради зазначено орієнтоване місцезнаходження земельної ділянки з урахуванням адреси нерухомого майна, що знаходиться поруч.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник наголосив, що використовував земельну ділянку, оскільки на ній розміщена побудована ним автостоянка. Право користування цією ділянкою відповідно до норм ЗК України не отримував, однак вважає, що це не свідчить про відсутність його права на її використання, яке може бути порушеним.

Скаржник стверджує, що користується земельною ділянкою правомірно на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Також на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування на спірній земельній ділянці знаходиться майно скаржника та його членів - фізичних осіб.

Скаржник наголосив, що згідно із рішенням № 452 від 23 квітня 1986 року тимчасова самостійно охоронювана автостоянка створюється до будівництва магістральної дороги. Проте на день винесення оскарженого рішення відповідача створення магістральної дороги не розпочиналось.

Водночас зазначає, що рішення № 452 від 23 квітня 1986 року на цей час не скасовано, не змінено та не визнано судом недійсним, а тому є обов`язковим для всіх підприємств, організацій та громадян.

Також скаржник акцентує увагу на тому, що члени кооперативу внесли майно у його статутний капітал та 32 роки використовували спірну земельну ділянку для стоянки свого легкового автотранспорту, для чого виконували роботи з розбудови та благоустрою майданчику. Вважає, що ця обставина обумовлює переважне право здійснювати господарську діяльність з забезпечення паркування транспортних засобів в інтересах своїх членів.

Також вважає, що для законної передачі паркування (балансоутримання) іншій особі, відповідач спочатку повинен вирішити долю майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, тобто в законний спосіб вирішити питання про знесення споруди (майданчик) та інших елементів благоустрою.

За позицією скаржника, землі в межах населеного пункту дійсно є власністю територіальної громади, але вони не рахуються на балансі відповідача або його підприємств. Саме об`єкти благоустрою можуть бути предметом договору балансоутримання та в даному випадку таким об`єктом мав би бути майданчик (автостоянка), створений за рахунок місцевого бюджету та зарахований на баланс певного підприємства.

Вважає, що місцева рада має право приймати рішення тільки про визначення місць стоянок транспортних засобів та місць розміщення майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою загального користування, а не на будь-яких ділянках, які самі по собі не є об`єктами благоустрою. Водночас відповідач та третя особа - КП "Одестранспарксервіс" не надали суду доказів будівництва майданчику (автостоянки), як об`єкту благоустрою, здачі його в експлуатацію та зарахування на баланс.

Стверджує, що відведення земельних ділянок для будівництва стоянок передбачає дотримання процедур, встановлених ЗК України, тобто формування земельної ділянки, визначення кадастрового номеру та адреси.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволені позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення.

Звертає увагу, що на момент прийняття вищенаведеного рішення питання паркування та зберігання транспортних засобів знаходилось поза межами законодавчого регулювання.

Стверджує, що спірні рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів не мітить жодних положень щодо передачі будь-якому суб`єкту права власності або користування земельною ділянкою, оскільки стосується виключно питання організації автостоянки як окремих місць для паркування, керівництво якої доручено добровільній організації "Автолюбителів УССР". Водночас скаржник не заперечує, що не є правонаступником наведеної організації.

За позицією відповідача, створення юридичної особи з найменуванням, ідентичним місцю розташування стоянки, не свідчить про наявність у неї будь-якого правого зв`язку з автостоянкою, створеною виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів 29 років назад. Також державна реєстрація ОК "Кооперативна автостоянка "Школьний 6 "Б" проведена 03 липня 2015 року, тобто майже через рік після прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідач наголошує, що майже всі доводи позивача ґрунтуються на незгоді з регламентованим законом порядком організації паркування транспортних засобів в цілому, проте це не є предметом позову у даній справі.

Водночас стверджує, що оскаржуване рішення не є рішенням щодо передачі земель комунальної власності у користування іншим особам. Рішенням не визначено жодного суб`єкта речового права на земельну ділянку та будь-яких зобов`язань щодо його оформлення. При прийнятті оскаржуваного рішення Одеська міська рада розпорядилася землею комунальної власності шляхом визначення окремих територій для надання послуг з паркування транспортних засобів на відповідних майданчиках для паркування та спеціально відведених автостоянках.

За позицією відповідача, з урахуванням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено формування земельної ділянки для організації паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування та спеціально відведених автостоянках. Водночас з метою ідентифікації земель, які вносяться до Переліку, в оскаржуваному рішенні зазначено орієнтоване місцезнаходження спеціально відведеної автостоянки, визначення конкретних місць для паркування на якій відповідно до приписів законодавства здійснюється після затвердження схеми розміщення транспортних засобів.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору в цій справі є рішення органу місцевого самоврядування від 27 серпня 2018 року № 5286-VI в частині пункту 21 (Київський район) Додатку № 2 щодо включення автомобільної стоянки, розташованої у місті Одесі на пр- ті Маршала Жукова, 6 "Б" (нині пр-ті Небесної сотні,6 "Б") до Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів міста Одеси.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР установлено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

У статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, до яких, зокрема, належать: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Отже, органи місцевого самоврядування у вказаних правових відносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

Відповідний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), у якому визначено, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскаржень його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (Рішення № 18-рп/2004 ) .

Також в рішенні № 18-рп/2004 Конституційний Суд щодо визначення терміну "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, зазначив, що це поняття, вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес".

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, позивач наполягає на тому, що ОК "КА "Школьний 6 "Б" займає земельну ділянку за адресою просп. Маршала Жукова 6Б, посилаючись на рішення виконкому Київської районної ради народних депутатів м. Одеси № 452 від 23 квітня 1986 року, яким створено тимчасову самоохоронювану стоянку автомобілів за адресою: м. Одеса, пр-т Ленінської «Іскри», 6 (в подальшому назву проспекту змінено на пр-т Маршала Жукова, а згодом на пр-т Небесної сотні) для використання власниками транспортних засобів, що мешкають поблизу автостоянки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вищезазначеним рішенням від 23 квітня 1986 року вирішено створити тимчасову самоохоронювану автостоянку на 100 машино-місць відкритого зберігання автотранспорту індивідуальних власників на строк до початку будівництва магістральної дороги. Заповнення автостоянки здійснюється транспортними засобами, власники яких проживають безпосередньо близько від автостоянки.

Водночас цим рішенням організацію та керівництво автостоянкою покладено на добровільну організацію "Автомотолюбителів УССР»

Проте судами попередніх інстанцій акцентовано увагу на відсутності доказів про те, що позивач є правонаступником добровільної організації "Автомотолюбителів УССР".

Також судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що рішення № 452 від 23 квітня 1986 року не містить жодних положень щодо передачі у власність або користування будь-якій юридичній особі земельної ділянки, розташованої по проспекту Ленінської «Іскри», 6.

Водночас у схемі розташування відкритої автостоянки, яка є додатком до рішення № 452 від 23 квітня 1986 року зазначено, що стоянка розміщується без права компенсації збитків при її знесенні.

Закон України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні (далі також Закон N 1087-IV).

Згідно із статтею 2 Закону № 1087-IV кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до статті 3 Закону № 1087-IV метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Згідно інформації витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обслуговуючий кооператив «Кооперативна автостоянка «Школьний 6 «Б» зареєстрований як юридична особа 03 липня 2015 року.

Судом першої інстанції зазначено, що до позовної заяви додано акт внесків майна фізичних осіб до ОК «Кооперативна автостоянка «Школьний 6 «Б» від 03 липня 2015 року, яким зафіксовано факт передачі від фізичних осіб автолюбителів на баланс кооперативу битовку, вбиральню, огорожу, ворота та шлагбаум, вимощення (асфальтне покриття).

Також до позову додано протокол загальних зборів ОК «Кооперативна автостоянка «Школьний 6 «Б» від 01 лютого 2018 року, відповідно до пункту 1 якого ухвалено збільшити статутний капітал (пайовий фонд) кооперативу за рахунок пайових внесків засновників у вигляді наступного майна та майнових прав, що належать засновникам: битовка, вбиральня, огорожа, ворота та шлагбаум, вимощення (асфальтне покриття).

Судами попередніх інстанцій акцентовано увагу на тому, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем 27 серпня 2014 року, тоді як внесення майна до статного капіталу здійснено 01 лютого 2018 року, тобто більше ніж через 3 роки після віднесенню земельної ділянки за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 6-Б, до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а саме 27 серпня 2018 року, позивач як юридична особа не існував, земельна ділянка йому в користування не передавалась.

Отже, всі подальші дії позивача в тому числі і щодо внесення майна до статутного капіталу кооперативу вже після прийняття оскаржуваного рішення не свідчить про порушення прав позивача оскарженим рішенням.

Верховний Суд акцентує увагу на тому, що в межах спірних правовідносин до суду звернулися не фізичні особи, які користувалися земельною для відкритого зберігання своїх автомобілів, а юридична особа, яка не існувала на час прийняття оскаржуваного рішення та яка не є правонаступником добровільної організації, передбаченої рішенням від 23 квітня 1968 року № 452, відповідно права такої особи не можуть бути порушені.

Також оскаржуване рішення відповідача спрямоване на реалізацію його повноважень щодо земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Водночас, приймаючи оскаржуване рішення, жодних владних управлінських функцій по відношенню до позивача міська рада не здійснювала.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність порушеного права позивача оскарженим рішенням відповідача.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, дотримання процедури формування земельної ділянки для організації паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування та спеціально відведених автостоянках не впливає на права позивача та вирішення справи по суті.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, які давали б підстави для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Кооперативна автостоянка "Школьний 6 "Б" залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 815/1026/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

О.П. Стародуб

В.М. Шарапа