Ухвала

від 09.11.2022 по справі 607/15052/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

09 листопада 2022 року

м. Київ

Справа № 607/15052/16-ц

Провадження № 14-58цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Сімоненко В. М.,

суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Тернопільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Контракт», ОСОБА_3 , про витребування нежитлового приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року та

ВСТАНОВИЛА:

1. 29 грудня 2016 року Тернопільська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради звернулася з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Контракт» про витребування нежитлового приміщення загальною площею 192,0 кв. м.,вартістю 652 406,00 грн. за адресою АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради; вирішення питання про стягнення судових витрат.

2. На обґрунтування позовних вимог указував, що рішенням Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/30/14 від 22 березня 2013 року «Про приватизацію об`єктів комунальної власності» затверджено перелік об`єктів комунальної власності міста, які підлягають приватизації шляхом викупу орендарями, до якого включено спірне приміщення, що орендував підприємець ОСОБА_3 .

3. На підставі зазначеного рішення між управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради та фізичною - особою підприємцем ОСОБА_3 29 квітня 2013 року укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 195,2 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 .

4. Позивач вважав, що у покупця не було правових підстав для викупу вказаного майна як орендаря вказаного приміщення, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу діяла ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 9104/183597/12 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, треті особи: Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради, Комунальне підприємство «Палац Кіно» Тернопільської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення.

5. Зазначеною ухвалою Львівський апеляційний адміністративний суд задовольнив клопотання фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про забезпечення позову в справі № 1915/19434/2012; зупинив дію рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 21 листопада 2012 року № 1885 «Про надання в оренду нежитлових приміщень Комунального підприємства «Палац Кіно» Тернопільської міської ради» та заборонив Комунальному підприємству «Палац Кіно» Тернопільської міської ради вчиняти дії щодо укладення договору оренди майна нежитлового приміщення комунальної власності за адресою АДРЕСА_1 , площею 195,2 кв. м.

6. Також у позовній заяві зазначено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року задоволено апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у справі № 876/8133/13 та визнано протиправною відмову виконавчого комітету Тернопільської міської ради у прийнятті від ОСОБА_4 заяви та документів на право оренди спірного нежитлового приміщення.

7. Позивач указував, що 07 квітня 2015 року прокурором міста Тернополя пред`явлено позовну заяву у справі № 921/384/15-г/3 до господарського суду Тернопільської області з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі?продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , площею 195,2 кв. м. укладеного 29 квітня 2013 року між Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради в особі начальника управління Мединського В. В. і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та застосування відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 повернути спірне нежитлове приміщення територіальній громаді міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради, яку, в свою чергу, зобов`язати повернути сплачені кошти. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року вказаний позов задоволено в повному обсязі, постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня 2016 року рішення залишено без змін. А тому наявні підстави для витребування майна.

8. Відповідач просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

9. Тернопільська міська рада подала заперечення, позовні вимоги не визнала в повному обсязі.

10. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року позовні вимоги задоволено: витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Тернополя в особі Тернопільської міської ради спірне нежитлове приміщення та стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Тернопільської області 9786,09 грн.

11. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року у справі №921/384/15-г/3, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2015 року, встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 195,2 кв. м., вартістю 970 284 грн. за адресою: АДРЕСА_1 від 29 квітня 2013 року укладений з порушенням вимог статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», якою передбачено викуп об`єктів приватизації шляхом лише аукціону або конкурсу.

12. Суд першої інстанції виснував, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, вказав, що такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року у справі №6-52цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18).

13. Суд першої інстанції не погодився з твердженнями представника відповідача про те, що спірне приміщення не підлягає витребуванню, оскільки не є індивідуально визначеним, дійшов переконання, що вилучення та повернення нежитлового приміщення його законному володільцю - територіальній громаді м. Тернополя в особі Тернопільської міської ради є можливим. Зазначив, що оскільки спірне майно вибуло з володіння територіальної громади м. Тернополя поза її волею, що встановлено відповідними судовими рішеннями, а його повернення у комунальну власність шляхом двосторонньої реституції виявилося неможливим, то суд не вбачає невідповідності заходу втручання в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. Відповідачка, у разі наявності відповідних підстав, може претендувати на відшкодування здійснених нею витрат на покращення спірного майна, тощо.

14. 30 липня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Тернопільського міськрайонного судуТернопільської області від 10 червня 2020 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

15. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року залишено без змін.

16. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв`язку із чим майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому доводи апеляційної скарги, що спірне майно не може бути витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_1 є необґрунтованими.

17. Суд апеляційної інстанції вказав, що воля територіальної громади як власника може проявлятися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. У цьому випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що нежитлове приміщення незаконно, без волевиявлення власника - територіальної громади, вибуло із комунальної власності міста, що позбавило Тернопільську міську раду можливості розпоряджатись майном ефективно та виключно в інтересах територіальної громади.

18. 25 березня 2021 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить: скасувати повністю рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року; ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

19. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

20. Зазначає, що не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони прийняті без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) у якому Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. … Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини відмови органу від звернення з відповідним позовом до суду, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва».

21. Крім того, у касаційній скарзі зазначається, що прийняття судом першої інстанції рішення у цій справі на підставі доказу - рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 червня 2015 року у справі № 921/384/15-г/3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу є порушенням частини другої статті 78 ЦПК України.

22. Також у касаційній скарзі наголошується, що витребування на користь держави з володіння ОСОБА_1 спірного нежитлового приміщення буде непропорційним втручанням у її право на мирне володіння майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували принцип «належного урядування» щодо ОСОБА_1 , котра добросовісно набула спірне нежитлове приміщення, не знала і не могла знати про незаконність рішення органу місцевого самоврядування про викуп майна орендарем.

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 ЦПК України, для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 6-2161цс16 (№ 522/10652/15-ц), від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14 376цс18), відповідно до якого воля територіальної громади як власника може бути виражена лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають нормам законодавства та інтересам територіальної громади.

25. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне уточнити ці висновки шляхом їх конкретизації та визначення, що норма статті 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Вважає, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі договору та/або рішення органу влади чи місцевого самоврядування і в подальшому такі договір визнано недійсним та/або рішення органу влади чи місцевого самоврядування скасовано через їх незаконність, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею лише в разі, якщо саме відсутність волі власника на відчуження спірного майна було підставою прийняття відповідного судового рішення про скасування рішення органу місцевого самоврядування або за встановлення судом обставин, які б свідчили про відсутність волі власника - відповідної територіальної громади.

26. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року, такими, що містять обґрунтування необхідності тлумачення норм матеріального права в частині того, чи є належним волевиявленням територіальної громади незаконне рішення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради про відчуження належного територіальній громаді майна в контексті положень статті 388 ЦК України в частині підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею, а тому вважає за необхідне прийняти справу до розгляду.

27. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

28. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

29. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

30. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

31. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, тож у суддів немає підстав не застосовувати такі висновки.

32. Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

33. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

34. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

35. Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

37. Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною четвертою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом Тернопільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Роял Контракт», ОСОБА_3 , про витребування нежитлового приміщення.

2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 18 січня 2023 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Сімоненко

Судді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук

Ю. Л. Власов Г. Р. Крет

І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко

М. І. Гриців К. М. Пільков

Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

І. В. Желєзний І. В. Ткач

О. С. Золотніков С. П. Штелик