Рішення

від 17.11.2022 по справі 910/8202/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.11.2022Справа № 910/8202/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Тайс"

до Аграрного фонду

про стягнення 176754,82 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники учасників сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко-Тайс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного Фонду про стягнення 176754,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати 1606322,56 грн набутих позивачем на підставі договору № 18-11-2021 відступлення права вимоги (цесії) від 18.11.2021 за результатами електронного аукціону № UA-PS-2021-11-02-000007-2 від 12.11.2021, в зв"язку з чим позивач звертається до суду щодо стягнення 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, надано відповідачу строк на подання відзиву.

26.09.2022 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, він є не належним відповідачем у справі, в зв`язку з відсутністю між сторонами господарського спору . Крім того, відповідач вказує, що позивачем невірно здійснено розрахунок 3% річних.

27.09.2022 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги та вказує, що саме Аграрний фонд є належним відповідачем у справі так як він не позбавлений можливості самостійно виконати рішення суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/13771/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" до Аграрного фонду про стягнення 2129089,02 грн позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з Аграрного фонду (01001, місто Київ, вулиця Б.Грінченка, будинок 1, код 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" (07400, Київська обл., місто Бровари, вулиця Підприємницька, будинок 22, код 34899817) заборгованість у розмірі 2129089,02 грн та судовий збір у розмірі 31936,34 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 залишено без змін Рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017, залишеного без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017, видано наказ - 10.01.2018.

12.11.2021 на підставі проведеного аукціону, оформленого протоколом проведення електронного аукціону №UA-PS-2021-11-02-000007-2, переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" та запропоновано останньому сплатити запропоновану ним ціну протягом 10 робочих днів з дня оприлюднення в електронній торговій системі інформації про результати аукціону.

На підставі платіжного доручення №330 від 16.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" було перераховано залишок гарантійного внеску згідно протоколу № UA-PS-2021-11-02-000007-2 від 12.11.2021 у розмірі 7819,32 грн. Крім того, платіжними дорученнями № 203 від 11.11.2021 на суму 48189,68 грн, № 19613 від 18.11.2021 на суму 45804,27 грн позивачем було перераховано гарантійний внесок.

18.11.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" як покупцем складено Акт про придбання майна на аукціоні про наступне:

На підставі Протоколу проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-11-02-000007-2 сформованого 12.11.2021 16:40:30, продавець відступає (передає) покупцеві по Лоту 34899817-01: право вимоги (дебіторська заборгованість) до Аграрного Фонду (код ЄДРПОУ 33642855) на загальну суму 1 606322,56 грн., згідно рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 у справі № 910/13771/17. Відомості про обтяження та обмеження, права третіх осіб: відсутні (п. 1 протоколу).

Продавець передає, а покупець приймає документи, що підтверджують право вимоги (дебіторської заборгованості) до Аграрного Фонду (код ЄДРПОУ 33642855), а саме:

копія Рішення Господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року по справі №910/13771/17 на 3 арк. в 1 прим; копія листа Державної казначейської служби України №5-06-06/11465 від 04 червня 2021 року на 1 арк. в 1 прим.; копія листа Державної казначейської служби України №5-06-06/14074 від 13 липня 2021 року на 1 арк. в 1 прим (п. 2 протоколу).

Оператор авторизованого електронного майданчика, через електронний майданчик якого було надано найвищу цінову пропозицію: Товариство з обмеженою відповідальністю «Е-Тендер» (код ЄДРПОУ 39484263) місцезнаходження: 04119 місто Київ, вулиця Дегтярівська будинок 21. ЛІТ."А". Ціна реалізації: 53 009,00 гри. без ПДВ. Розмір гарантійного внеску: 48 189,68 грн., без ПДВ. Залишок гарантійного внеску в сумі 45189,68 грн., без ПДВ зарахований до ціни продажу. Винагорода оператора, через електронний майданчик якого подано цінову пропозицію/найбільшу закриту цінову пропозицію/ставку 2 385,41 грн. з ПДВ. Сума, яка підлягає сплаті переможцем па рахунок продавця електронного аукціону складає 7 819,32 грн. без ПДВ. Покупцем за придбане майно на аукціоні сплачено повну ціну, яка становить 53 009,00 грн., без ПДВ. Адреса веб-сторінки, на якій розміщено відомості про проведення аукціону: httns://prozorro.sale/auction/UA-PS-2021-11-02-000007-2 (п. 3-10 протоколу).

Підписанням цього Акту сторони посвідчили передачу Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" права вимоги (дебіторської заборгованості), підтверджену копією Рішення Господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року по справі №910/13771/17, копією листа Державної казначейської служби України №5-06-06/11465 від 04 червня 2021 року, копією листа Державної казначейської служби України №5-06-06/14074 від 13 липня 2021 року, на загальну суму 1606322,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 у справі № 910/13771/17 замінено стягувача ТОВ "ВКФ "Амос" його правонаступником - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс".

18.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (цесіонарій) укладено договір № 18-11-2021 відступлення права вимоги (цесії) відповідно до п. 1.1 якого метою договору є оформлення результатів купівлі-продажу майнових прав банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Амос" на відкритих електронних торгах (аукціоні) у відповідності до чинного законодавства України, результати котрого оформлено протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-11-02-000007-2 від 12.11.2021.

У порядку та на умовах визначених цим договором , цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває права вимоги до Аграрного Фонду, що іменується надалі боржник, щодо виконання грошового зобов`язання у розмірі 1606322,56 грн, набутих цедентом та належних останньому на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 по справі № 910/13771/17 (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору на умовах даного договору та на підставі протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2021-11-02-000007-2 від 12.11.2021, цедент зобов`язується передати цесіонарієві, за відповідним актом право вимоги до боржника на суму 1606322,56 грн.

Відповідно до п. 1.7 договору за результатами укладення/підписання даного договору, цесіонарій наділяється всіма правами цедента відповідно до матеріальних та процесуальних норм чинного законодавства України, що випливають із рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 по справі № 910/13771/17, котре набрало законної сили.

Перехід права вимоги від цедента до цесіонарія за даним договором відбувається після підписання сторонами акту приймання-передачі документів. (п. 2.2 договору).

Згідно п. 4.2 - 4.4 договору до цесіонарія переходять усі права, які забезпечують виконання обов`язків боржника. Цесіонарій повідомлений про будь-які можливі Заперечення, які може висувати проти його вимог Боржник, а також про зміст листування і переговорів між Цедентом і Боржником. Сторони погодили те, що сповіщення Боржника про поступку права вимоги за цим Договором, Цесіонарієм відбувається на власний розсуд та не є обов`язковим, оскільки при дійсності порушеного та існуванні зобов`язання у розумінні статі 518 Цивільного кодексу України відсутність письмового повідомлення не звільняє Боржника від відповідальності за порушене зобов`язання.

Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання (п. 7.1 договору).

Відповідно до ст. 512, 514 та 517 Цивільного кодексу України: кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Зі змісту норм Цивільного кодексу випливає, що за загальним правилом, будь-яке зобов`язальне право вимоги може бути відступлене кредитором іншій особі; недопустимість відступлення права вимоги в силу сутності зобов`язання або через пряму заборону закону є винятком.

Обмеження щодо заміни кредитора у зобов`язанні може бути встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України). Зазвичай такі обмеження спрямовані на усунення ризиків, пов`язаних із переходом прав вимоги до іншої особи, яка не є стороною за первісним договором.

Цивільний кодекс встановлює загальне правило про принципову можливість переходу права кредитора від однієї особи до іншої як в порядку загального (універсального) правонаступництва, так і в порядку правонаступництва в окремому правовідношенні (сингулярного правонаступництва). В ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України ці види правонаступництва розглядаються як самостійні підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Отже, заміна кредитора у зобов`язанні є родовим поняттям щодо передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому слід брати до уваги те, що в Цивільному кодексі України термін «зобов`язання» вживається в різних значеннях і не збігається змістовно з поняттям «договір».

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої та ч. 5 статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України, об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Оскільки, правочин про відступлення права вимоги відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, у судовому порядку недійсним не визнавався (протилежного матеріали справи не містять), суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» набуло прав вимоги (стало новим кредитором) до боржника (Аграрного фонду) щодо сплати заборгованості за рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 № 910/13771/17 у розмірі 1606322,56 грн. Належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України сплати грошових коштів у розмірі 1606322,56 грн як станом на дату розгляду справи судом - відповідачем не надано.

Як підтверджується матеріалами справи, наявність та розмір заборгованості Аграрного фонду за рішенням суду у сумі 1606322,56 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд частково погоджується з запереченнями відповідача щодо невірного визначення позивачем періоду нарахування 3% річних.

Як вбачається з розрахунку позивача він нарахував 3% річних за період з 27.10.2017 по 29.06.2022, тобто з дати постановлення рішення суду.

Відповідно до ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Тобто, обов`язковими до виконання є лише рішення суду, які набрали законної сили. У Аграрного фонду зобов`язання сплатити грошові кошти ТОВ "ВКФ "Амос" виникло не безпосередньо з рішення суду, а з правочину (договору), який ним був порушений. Тобто у первісного кредитора зобов`язання продовжувало існувати безперервно від прострочення грошового зобов`язання і не залежно від судового рішення. Натомість, у позивача право вимоги до боржника виникло виключно з рішення суду, а тому обов`язок боржника щодо оплати присуджених коштів на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/13771/17 від 27.10.2017 по відношенню до позивача виникло з набранням вказаним рішенням законної сили. Отже, оскільки, зобов`язання у відповідача сплатити присуджене за рішенням суду на користь позивача у справі виникло не з правочину, як у ТОВ "ВКФ "Амос", а з рішення суду, то прострочення боржника за грошовим зобов`язанням на суму 1606322,56 грн по відношенню до позивача мало місце з наступного дня після набрання рішенням законної сили - 15.12.2017.

Суд здійснив перерахунок 3% річних за період з 15.12.2017 по 29.06.2022. Згідно перерахунку суду, сума 3% річних є більшою, ніж заявлена позивачем. Оскільки, суд в силу приписів ст. 237 ГПК України позбавлений права виходити за межі позовних вимог, то стягненню з відповідача підлягають 3% річних у визначеному позивачем розмірі.

Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заперечень відповідача, що він є не належним відповідачем у справі, оскільки, виконання судового рішення здійснюється Державною казначейською службою України в порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі Закон про гарантії) суд зазначає наступне.

Отже частина друга статті 625 ЦК України передбачає цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.

Вказана статтям застосовується до грошових зобов`язань не залежно від підстави їх виникнення. Тобто зобов`язання обов`язково має бути грошовим, але не обов`язково таким, що виникло з договору.

Порівнюючи правове регулювання правовідносин внаслідок невиконання державним органом зобов`язання, присудженого за рішенням суду, та правовідносин внаслідок невиконання цього рішення суду, Суд зазначає, що нормативне регулювання про компенсацію за частиною першою статті 5 Закону про гарантії належить до сфери регулювання публічного права, у зв`язку з чим цей вид компенсації має іншу - публічно-правову природу, особливості якої полягають в тому, що цей вид відповідальності : - за предметом регулювання стосується порядку виконання рішення суду; - за видом правопорушень застосовується за процедурне порушення, що полягає в порушенні державою строків виконання рішення суду; - за суб`єктом відповідальності застосовується до центрального органу виконавчої влади, що відповідальний за виконання рішення суду (яким у спірних правовідносинах, відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, є Держказначейство).

Відзначаючи відмінності у правовідносинах, що виникають внаслідок невиконання державним органом зобов`язання, присудженого за рішенням суду, та у правовідносинах, що виникають внаслідок невиконання цього рішення суду, Суд також зазначає, що визначальними ознаками приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

А тому при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 05.05.2020 у справі № 200/7261/13-ц (провадження № 14-548 цс 19).

У зв`язку із викладеним, з огляду на зміст позовних вимог, визначений Позивачем суб`єктний склад сторін у цій справі, Суд, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам та заявленим вимогам, доходить висновку, що вимоги Позивача, які ґрунтуються на правових підставах, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, щодо виплат у зв`язку з невиконанням Відповідачем в повному обсязі протягом тривалого строку грошового зобов`язання, право вимоги якого позивач отримав за договором відступлення, хоча і присудженого до стягнення за судовим рішенням про стягнення заборгованості Відповідача, відповідають наведеним ознакам приватноправових відносин, а тому мають приватноправовий характер. А тому суд дійшов висновку, позивачем з урахуванням предмету позову вірно обрано відповідача у справі.

Положення статті 5 Закону про гарантії до спірних правовідносин та до заявлених Позивачем вимог щодо стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у цій справі не застосовуються, оскільки передбачають інший характер та зміст вимог, суб`єктний склад сторін у спорі, вимагаючи тим самим окремого регулювання.

Вказана правова позиція викладена в постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 910/17317/17.

Щодо заперечень відповідача про не нарахування 3% річних в період перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, суд відзначає, що після набрання рішенням законної сили, воно є обов`язковим до виконання. В процесі перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами його дія не зупиняється, і воно підлягає виконанню. Зупинення виконавчих дій на період перегляду не спростовує обов`язку відповідача виконати грошове зобов`язання перед позивачем.

Відповідач не спростував обставин щодо наявності у нього обов`язку виконати на користь відповідача грошове зобов`язання на суму 1606322,56 грн і відповідно його прострочення, що є підставою для стягнення 3% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Отже, з урахуванням вище зазначеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного Фонду (01001, м. Київ, вулиця Грінченка, буд. 1, ідентифікаційний код 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315, ідентифікаційний код 38039872) суму 3% річних у розмірі 176754 (сто сімдесят шість сімсот п`ятдесят чотири) грн 82 коп., судовий збір у розмірі 2651 (дві тисячі шістсот п`ятдесят одну) грн. 32 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко