Рішення

від 16.11.2022 по справі 305/1402/21

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/1402/21

Провадження по справі 2/305/123/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2022 року. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

позивачки ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі Позивачка) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі Відповідач) про розподіл спільного майна подружжя.Позов мотивувала тим,щовонаперебувала звідповідачем ушлюбі з15 вересня 2001року. Шлюб між сторонами не розірвано. За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , 2003 року народження. Після одруження сторони проживали в будинку батьків Відповідача за адресою АДРЕСА_1 , в якому Позивачка проживала до жовтня 2020 року. Після того, як Відповідач знайшов собі іншу жінку та став з нею зустрічатися, вона вимушена була перейти проживати на квартиру, яку орендує у місті Рахові. 16 червня 2004 року бабуся Відповідача - ОСОБА_5 , подарувала Відповідачу житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_2 . Цей житловий будинок мав площу 17,75 кв.м., житлову 11,54 кв.м., дерев`яний, дощатий, маленький, складався з кухні та кладової, вартість якого становила 1504 гривні. Це колишній кролятник, який був відданий Рахівською міською радою бабусі Відповідача для проживання. За цим будинком зареєстрована була земельна ділянка площею 0,0156 га. Після смерті бабусі ОСОБА_2 , на підставі рішення №655 40 сесії 3 скликання Рахівської міської ради від 12.03.2009 отримав земельну ділянку в АДРЕСА_2 , площею 0,0156 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. На підставі цього рішення Відповідач оформив державний акт на право власності на земельну ділянку. Дерев`яна споруда, яка називалася житловим будинком та була подарована Відповідачу, була знесена повністю і сторони на цій земельній ділянці стали будувати новий житловий будинок, будівництво якого на даний час закінчене, але Відповідач навмисно не вводить його в експлуатацію та не реєструє на нього право власності, щоб уникнути його розподілу з Позивачкою. Враховуючи, що спірний житловий будинок збудований ними за час шлюбу за спільні кошти та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено і будинок може експлуатуватися за своїм призначенням, але Позивачка позбавлена можливості ввести його в експлуатацію та зареєструвати право власності на нього, що перешкоджає їй реалізувати своє право на розподіл набутого за час шлюбу майна, тому вона просила визнати житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0156 га, що розташовані у АДРЕСА_2 об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки, що розташовані у АДРЕСА_2 .

Ухвалою Рахівського районного суду від 20.08.2021 було відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, а відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.

Відповідач ОСОБА_2 ухвалу про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримав 10.09.2021, що підтверджено відстеженням рекомендованого листа, направленого на його адресу, на сайті Укрпошти та його особистою заявою, поданою до суду 10.09.2021. У встановлений строк Відповідач відзиву не подав, а подав такий лише 05.10.2022, при цьому не просив поновити пропущений процесуальний строк та не додав доказів поважності пропущення такого, тому цей відзив, відповідно до ст ч. 2 ст. 126, 191 ЦПК України залишається без розгляду.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 17.02.2022 за клопотанням представника Позивачки ОСОБА_6 у даній справі було призначено судову земельно-технічну та будівельно-технічну експертизу для визначення можливості варіантів поділу будинку та земельної ділянки.

Позивачка, 25.05.2022 відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України подала заяву, в якій зазначила, що до проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи вона просила визнати спірний будинок та земельну ділянку спільним майном подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину цього нерухомого майна. Після проведення експертизи за ухвалою суду від 17.02.2022 вона визначилася з часткою майна, щодо якого просила встановити право власності. Експертом запропоновано чотири варіанти розподілу в натурі спірного недобудованого житлового будинку, з яких вона обирає третій, який відповідає ідеальним часткам розподілу. Згідно з висновком експерта частка використаних матеріалів зі старого знесеного будинку при будівництві нового становить 0,49%, що не впливає на розмір часток. У зв`язку з наведеним просить визнати недобудований житловий будинок та земельну ділянку пл. 0,0156 га, що розташовані у АДРЕСА_2 , об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину недобудованого житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_2 , в яку входить перший поверх: частина приміщення загальної кімнати "2" пл. 34,82 кв.м, частина сходової клітки "1" пл. 1,00 кв.м, , всього по першому поверху 35,82 кв.м, другий поверх: частина приміщення коридору "5" пл. 7,13 кв.м, житлова кімната "6" площею 21,21 кв.м, кладова "8" площею 4,11 кв.м, балкон "10", площею 0,45 кв.м, частина сходової клітки "11" 1,42 кв.м,, всього по другому поверху 34,32 кв.м. Визнати за нею право власності на земельну ділянку пл. 78,0 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2 . Відповідачу ОСОБА_2 за третім варіантом розподілу залишити: перший поверх: гараж "1" пл. 17,30 кв.м, частину приміщення загальної кімнати "2" площею 9,93 кв.м, суміщений санвузол "4" площею 5,02 кв.м, частину сходової клітки "1" 4,23 кв.м, всього по першому поверху 34,63 кв.м, другий поверх: житлову кімнату "4" площею 17,30 кв.м, частину приміщення коридору "5" площею 10,20 кв.м, суміщений санвузол "7" площею 5,02 кв.м, частину балкону "9" площею 0,71 кв.м, частину сходової клітки "11" площею 2,298 кв.м. Стягнути з Відповідача ОСОБА_2 та користь Позивачки 20000 гривень за проведення судової експертизи та стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 10000 гривень.

Ухвалою суду від 16.06.2022 було закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд у даній справі.

В судовому засіданні (зокрема 10.11.2022) позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, наполягали на задоволенні позову. Позивачка пояснала, що вона та Відповідач все життя працюють вчителями у школі. У період шлюбу вони збудували будинок, на місці старого, який був подарований ОСОБА_2 його бабусею. На даний час шлюб між ними розірвано. Вони з жовтня 2020 року псільно не проживають, вона проживає у найманій квартирі, іншого житла немає. У зв`язку з тим, що відповідач не визнає її права на будинок, що був ними спільно збудований, тому вона просить розділити це майно в судовому порядку відповідно до закону.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, хоч і ОСОБА_2 та ОСОБА_1 збудували цей будинок у період шлюбу, проте вважають, що розподіл незавершеного будівництва не може бути, адже цей об`єкт не зданий в експлуатацію та його державна реєстрація не проведена й суд може визнати право власності лише на будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва житлового будинку. З огляду на викладене просять відмовити у задоволенні позову.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до такого висновку.

Частина 1статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (ст. 55).

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено уст. 317 ЦК України.

Стаття 321ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбаченийст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 21 Сімейного кодексу України (далі СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Статтями 105, 114 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно достатті 110цього Кодексу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Сімейним кодексом України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружилися 15 вересня 2001 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Рахівського районного управління юстиції Закарпатської області,про щоскладено відповідний актовий запис№75.

На даний час шлюб між сторонами розірвано, на підставі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 10.05.2022, яке набрало законної сили 10.06.2022.

Син сторін досяг повноліття, отже неповнолітніх дітей у сторін на день розгляду справи немає.

Позивачка звернулася до суду з позовом про розподіл майна подружжя, оскільки в добровільному порядку сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу їхнього спільного майна, а отже між ними існує спір.

Норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості Сімейний кодекс України містить винятки із загального правила.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3886429 від 17.06.2004, за ОСОБА_2 був зареєстрований житловий будинок АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування №1293 від 16.06.2004 в цілій частці.

Як вбачається з договору дарування від 16.06.2004 зазначений будинок мав загальну площу 17,75 кв.м, житлову площу 11,54 кв.м, тобто цей будинок навіть не мав мінімальної площі необхідної для проживання однієї особи та при передачі його попредньому власнику - ОСОБА_7 це був кролівник, що вбачається з рішення Рахівської міської ради від 29.04.1999 року.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України вказаний будинок належав до особистої власності ОСОБА_2 , оскільки він набув право власності на нього на підставі договору дарування.

Земельна ділянка площею 0,0156 га, по АДРЕСА_2 , кадастровий номер якої 2123610100:01:001:0029, на якій розташовувася цей будинок, була передана ОСОБА_2 , на підставі рішення №655 40 сесії 3 скликання Рахівської міської ради від 12.03.2009, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку, який міститься в матеріалах справи.

Позивачка звертаючись до суду з даний позовом у заяві поданій відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України, серед іншого просила визнати цю земельну ділянку спільним майном подружжя.

Відповідно до статті 61 СК України в редакції, чинній станом на день набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, не належать до об`єктів права спільної сумісної власності приватизовані одним із подружжя земельні ділянки.

Відповідно до Закону України "Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя" від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" N 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

З урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в проміжок часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Такий правовий висновок міститься у Постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 провадження № 61-29004 св 18.

Отже, відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку від 23.06.2009 року, кадастровий номер якої 2123610100::01:001:0029, виданого на підставі рішення №655 40 сесії 3 скликання Рахівської міської ради від 12.03.2009, громадянин ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0156 гектара, яка розташована по АДРЕСА_2 , цільовим призначенням якої являється - для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, тобто ця земельна ділянка не являється спільним майном набутим за час шлюбу подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Як було встановлено в ході розгляду справи перебуваючи в шлюбі сторони виявили бажання перебудувати житловий будинок, який був подарований ОСОБА_2 , у зв`язку з чим 31.10.2011 виготовили будівельний паспорт на житловий будинок у АДРЕСА_2 , який міститься в матеріалах справи, та приступили до будівництва.

Як вбачається з висновку експерта №552/03-22 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи по даній справі від 06.05.2022, готовність недобудованого спірного житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_2 , складає 94,8%, для прийняття його в експлуатацію необхідно установити опалювальну систему: котел опалення та завершити роботи по прокладанню внутрішньої мережі трубопроводів опалення. Поділити недобудований житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_2 на дві рівні частини з визначенням порядку користування домоволодіння відповідно до будівельних норм, є технічно можливим.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1ст. 356 ЦК Українияк власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власностіце право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно дост. ст. 60, 61 Сімейного кодексу України майно,набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того,що один з них не мав з поважної причини (навчання,ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається,що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуальногокористування,є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1ст. 70 СКУкраїни, яка узгоджується з ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України,у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 1, 4, 5 ст. 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Виділ у натурі частки із майна в даному випадку це поділ одного будинку на самостійні об`єкти нерухомого майна, з власним входом та допоміжними приміщеннями/спорудами та земельною ділянкою під ним.

Є декілька шляхів вирішення проблеми розподілу будинковолодіння - це мирний порядок та в суді.

ОСОБА_1 заявила, що в досудовому порядку дійти згоди щодо поділу майна вони не змогли, тому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки та житлового будинку, що знаходяться по АДРЕСА_2 , й погодилася з третім варіантом розподілу, який був запропонований експертом за наслідками проведеної судової експертизи в межах цієї справи, при цьому в судовому засіданні вона, на пропозицію ОСОБА_2 , категорично заперечувала щодо компенсації їй частки майна.

Що стосується розподілу будинку, то тут слід зазначити таке.

Стаття 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, зі змісту ст. 13 ЦПК України слідує, що диспозитивність - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності розкривають через такі положення: хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це; особа, якій належить право, може від нього відмовитися; нікого не можна примушувати пред`явити позов проти своєї волі; суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом; сторона може розпорядитися об`єктом процесу.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи серед іншого зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, відповідно до положень ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянувши справу № 488/3103/17-ц та зазначив, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 і, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 158/2404/13-ц (провадження № 61-21466св18).

Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У висновку експерта №552/03-22 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи по даній справі зазначено про те, що недобудований будинок АДРЕСА_2 технічно можливо розподілити між сторонами в натурі, при цьому запропоновано чотири варіанти його розподілу. Варіантом, при якому найбільш точно зберігається частка подружжя, є третій варіант, оскільки при першому варіанті розподілу відхилення складатиме 10,3 %, при другому варіанті відхилення складатиме 16,6%, при четвертому - 11,4%, і лише за третім варіантом розподілу зберігатиметься ідеальна частка кожного з подружжя.

Отже, у даному випадку будівництво будинку, яке сторони здійснювали разом за спільні кошти сторін, ще не завершене, проте фактично будинок майже збудований, готовність складає майже 95% і як було встановлено експертом можна технічно визначити його окремі частини, що підлягають виділу, зокрема кожному по 1/2.

Технічно можливо довести до кінця будівництво сторонами, адже в будинку залишається незакінченим лише опалювальна система, й логічно, що ці роботи можна провести сторонами, як спільно на весь будинок, так і кожним з подружжя окремо в своїй частині.

З огляду на вищезазначене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину недобудованого житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_2 , та виділення їй в натурі частки із майна, що запропонована експертом у третьому варіанті розподілу, підлягають до задоволення, адже саме третій варіант зберігає рівність часток, а отже таке рішення відповідатиме принципам законності та справедливості. Також, суд з урахуванням принципу диспозитивності судового процесу вважає за можливе визначити за ОСОБА_1 частину будинку, яка у варіанті 3 запропонованого розподілу, визначена як особі 2, а ОСОБА_2 , відповідно - як особі 1.

Що стосується вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , і на якій збудований будинок сторонами, то тут слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Окрім того, пунктом «е» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Також, стаття 377 Цивільного кодексу України передбачає, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

При застосуванні приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у судовій практиці сформувався принцип єдності юридичної долі земельної ділянки разом зі збудованим на ній об`єктом нерухомого майна, в основу якого покладено слідування землі за об`єктом нерухомості у разі переходу права власності на такий об`єкт на підставі того чи іншого юридичного факту.

Так у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі N 6-2225цс16 зроблено правовий висновок, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Частина друга статті 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Також, у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, провадження № 14-105цс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то у подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв`язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то у подружжя, за яким визнається право власності на 1/2 частини будинку, у такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як уже зазначалося, земельна ділянка площею 0,0156 га, по АДРЕСА_2 , кадастровий номер якої 2123610100:01:001:0029, була передана ОСОБА_2 , на підставі рішення №655 40 сесії 3 скликання Рахівської міської ради від 12.03.2009, що підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку, який міститься в матеріалах справи. Отже, ця земельна ділянка не належить до спільного майна подружжя.

На зазначеній земельній ділянці розташований недобудований будинок сторін.

Відповідно до частини 1, 3, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Враховуючи, що у даній справі суд дійшов висновку про розподіл майна між сторонами та виділення часток кожного в натурі по 1/2 частині, тому й з врахуванням зазначених вище норм слід визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки відповідно до висновку експертизи, яка проводилася у даній справі.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачка при пред`явленні даного позову сплатила судовий збір 908 гривень, згідно з квитанцією №73 від 10.08.2021 та 908 гривень згідно з квитанцією №74 від 10.08.2021. Повну сплату судового збору ОСОБА_1 не здійснила, оскільки для визначення вартості майна необхідно було провести експертизу. Згідно з висновком експерта №552/03-22 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи по даній справі від 06.05.2022 вартість недобудованого житлового будинку та земельної ділянки становить 2105260,61 гривню, судовий збір в даному випадку має бути сплачений в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто судовий збір за розгляд цієї позовної заяви мав бути сплачений 12405 гривень. З урахуванням наведеного, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 1816 гривень витрат понесених на оплату судового збору, та в користь держави 10589 гривень судового збору.

Крім того, згідно з матеріалами справи послуги експерта за проведення призначеної у справі експертизи становили 20069,23 гривні, які оплатила ОСОБА_9 , як особа, яка ініціювала проведення експертизи. У заяві, поданій суду 25.05.2022 Позивачка просила стягнути в її користь 20000 гривень за проведення експертизи, тому суд стягує з Відповідача в користь Позивачки саме 20000 гривень, про стягнення яких вона заявила.

Керуючись ст.ст. 11-13, 76-81, 110, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати об`єкт недобудованого житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину недобудованого житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_2 , виділивши їй в натурі частки із майна - приміщення на першому поверсі: частину приміщення загальної кімнати "2"" пл. 34,82 кв.м, частину сходової клітки "І"" пл. 1,00 кв.м, всього по першому поверху 35,82 кв.м; приміщення на другому поверсі: частину приміщення коридору "5"" пл. 7,13 кв.м, житлову кімнату "6" площею 21,21 кв.м, кладову "8" площею 4,11 кв.м, балкон "10", площею 0,45 кв.м (0,45 = 1,49 кв.м х 0,3), частину сходової клітки "ІІ"" площею 1,42 кв.м, всього по другому поверху 34,32 кв.м, всього по будівлі 70,14 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 земельної ділянки пл. 78,0 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2 з виділенням їй в натурі частини земельної ділянки, зображеної суцільною заливкою зеленого кольору на План-схемі №9 у висновку експерта №552/03-22 судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі №305/1402/21 (провадження №2/305/123/22) від 06.05.2022.

Визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину недобудованого житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_2 , виділивши йому в натурі частки із майна - приміщення на першому поверсі: гараж "1" пл. 17,30 кв.м, частину приміщення загальної кімнати "2" площею 9,93 кв.м, суміщений санвузол "4" площею 5,02 кв.м, частину сходової клітки "І" 4,23 кв.м, всього по першому поверху 34,63 кв.м, на другому поверсі: житлову кімнату "4" площею 17,30 кв.м, частину приміщення коридору "5" площею 10,20 кв.м, суміщений санвузол "7" площею 5,02 кв.м, частину балкона "9" площею 0,71 кв.м (0,71 кв.м =2,36 кв.м х 0,3 кв.м), частину сходової клітки "ІІ"" площею 2,28 кв.м, всього по другому поверху 35,51 кв.м, всього по будівлі 70,14 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 земельної ділянки пл. 78,0 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2 з виділенням йому частини земельної ділянки, зображеної суцільною заливкою синього кольору на План-схемі №9 у висновку експерта №552/03-22 судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі №305/1402/21 (провадження №2/305/123/22) від 06.05.2022.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки, що знаходиться у АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір 10589 гривень на користь держави на рахунок: отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП) рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу*;101; (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір стягнутий з (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується судовий збір) на користь держави, за рішенням № 305/1402/21 провадження по справі 2/305/123/22.

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 1816 грн (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень судових витрат, понесених на оплату судового збору, та 20000 грн (двадцять тисяч гривень) понесених на проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований у АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено 17.11.2022.

Суддя: В.Е. Ємчук