Постанова

від 14.11.2022 по справі 918/232/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року Справа № 918/232/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Дужич С.П. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

позивача адвокат Рищук В.В.

відповідача Ніндипова Т.А.

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.08.2022 у справі №918/232/22 (повний текст складений 31.08.2022, суддя О.Андрійчук)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісно - промислове підприємство "МБР Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк"

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ виробів з металу",

про припинення права іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.08.2022 у справі №918/232/22, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісно - промислове підприємство "МБР Україна" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" про припинення іпотеки за договором іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 145/07 від 07.02.2007 задоволено.

Визнано іпотеку будівлі арматурного цеху "Б", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1427154956246, загальною площею 1 943,5 кв.м, будівлі складу готової арматури "В", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1427199156246, загальною площею 1 329,1 кв.м, що знаходяться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. З-А, та належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Сервісно - промислове підприємство "МБР Україна", що виникла на підставі договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 145/07, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. 07.02.2007, припиненою.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісно - промислове підприємство "МБР Україна" 2 481,00 грн судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що примусове виконання судового рішення є законною підставою для припинення основного зобов`язання, а відтак і похідного від нього, у цьому випадку іпотеки. Доказів наявності додаткових вимог відповідача до позивача, у тому числі шляхом подання нових позовних заяв та ухвалення відповідних рішень, судом не установлено

Не погоджуючись із постановленим рішенням, Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 31.08.2022 по справі №918/232/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі в задоволенні позовної заяви ТОВ "Сервісно-промислове підприємство "МБР Україна" про визнання іпотеки будівлі арматурного цеху "Б", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1427154956246, загальною площею 1 943,5 кв.м, та будівлі складу готової арматури "В", реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 1427199156246, загальною площею 1 329,1 кв.м, які належить ТОВ "Сервісно-промислове підприємство "МБР Україна", яка виникла на підставі договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №145/07 від 07.02.2007. Стягнути на користь Відповідача судові витрати на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що суд першої інстанції незаконно та необґрунтовано відхилив наявні у справі докази та обставини на підтвердження наявності невиконаних зобов`язань за іпотечним договором із тих підстав, що такі обставини не були встановлені під час розгляду справи на підставі наданих сторонами доказів. Суд не врахував необхідність застосування умов кредитного договору та договору іпотеки при вирішенні спору, в т.ч. умов які встановленні рішеннями судів і не підлягають новому доказуванню. Скаржник вважає, що оскаржуване рішення суду порушує спеціальні норми права щодо іпотеки, зокрема ст. 42 Закону України "Про іпотеку", якими чітко визначено наслідки виконання основного зобов`язання до моменту реалізації предмета іпотеки. Звертає увагу, що рішенням суду у справі №918/872/19 підтверджено, що станом на грудень 2019 року законних підстав для припинення іпотеки по договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №145/07 від 07.02.2007 не було. Вважає незаконним клопотання позивача про долучення доказів, яке надійшло на адресу суду 30.06.2022. Скаржник зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази на погашення такої іншої частини заборгованості по Кредитному договору, а тому відсутні законні підстави для задоволення позову та визнання іпотеки припиненою

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2022 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 31.08.2022 у справі №918/232/22 залишено без руху. Встановлений скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання Північно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 721,5 грн.

10.10.2022 на адресу суду від Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучене платіжне доручення №943330 від 07.10.2022 про сплату судового збору в розмірі 3721,50 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.08.2022 у справі №918/232/22. Призначений розгляд апеляційної скарги на 01.11.2022 об 10:00 год.

24.10.2022 на адресу суду апеляційної інстанції від ТОВ "Сервісно - промислове підприємство "МБР Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 відкладено розгляд справи на 14.11.2022 об 14:30 год.

В судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про місце, час і дату судового засідання повідомлена належним чином.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів, враховуючи те, що суди у період воєнного стану не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та третьої особи у справі.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 06.02.2007 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (банк) та ТОВ "Світ виробів з металу" (позичальник) укладено кредитний договір № 134/07 (кредитний договір) (з наступними змінами, внесеними відповідно до договорів про внесення змін № 416/07 від 22.03.2007, № 608/07 від 25.04.2007, № 555/08 від 07.05.2008), за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 1 300 000,00 грн, на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше 06.02.2009 та сплатити проценти, встановлені цим договором.

У зв`язку з неналежним виконання ТОВ "Світ виробів з металу" своїх зобов`язань за кредитним договором, рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі № 918/962/16 стягнуто з ТОВ "Світ виробів з металу" на користь банку 973 064,38 грн заборгованості за кредитом, 264 604,10 грн заборгованості зі сплати процентів, 2 083,51 грн заборгованості зі сплати комісії та 18 596,28 грн судового збору. На примусове виконання вказаного рішення суду видано наказ від 07.11.2016.

07.02.2007 в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком (іпотекодержатель) та ПАТ "Рівнезалізобетон" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 145/07 (договір іпотеки).

Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору іпотеки, предметом іпотеки є нежитлові будівлі іпотекодавця загальною площею 3 885,9 кв.м, розташовані на земельній ділянці площею 133 000,00 кв.м (предмет іпотеки), що знаходяться за адресою: 35331, Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, Штейнгеля Барона, буд. 3-А, і складається з такого: будівля арматурного цеху, реєстраційний номер 17651048, площею 943,5 кв.м, будівля складу готової арматури, реєстраційний номер 17651102, площею 1 329,1 кв.м., будівля майстерні, реєстраційний номер 17651 157, площею 613,3 кв.м, що належали ПАТ "Рівнезалізобетон" на праві власності.

01.12.2017 у Державному реєстрі зареєстровано право власності на предмет іпотеки за новим власником - ТОВ "СВ-Логістик Груп", а 09.10.2018 відбулися подальші зміни власника на предмет іпотеки, а саме: ТОВ "Сервісно-промислове підприємство "МБР Україна" щодо будівлі складу готової арматури "В" та будівлі арматурного цеху "Б" (зокрема, 09.10.2018 між ТОВ "СВ-Логістик Груп" та позивачем укладені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу будівлі складу готової арматури "В" та будівлі арматурного цеху "Б") і ОСОБА_1 щодо будівля майстерні "Г".

Оскільки зобов`язання за кредитним договором не виконані, підстави для припинення іпотеки відсутні, відтак банк звернувся до Господарського суду Рівненської області, за рішенням якого у справі №918/80/19 від 08.08.2019, зокрема в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 134/07 від 06.02.2007 в сумі 1 399 631,79 грн на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" звернуто стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. З-А: будівлю арматурного цеху "Б", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1427154956246, загальною площею 1 943,5 кв.м, яка належить ТОВ "Сервісно-промислове підприємство "МБР Україна"; будівлю складу готової арматури "В", реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 1427199156246, загальною площею 1 329,1 кв.м, яка належить ТОВ "Сервісно-промислове підприємство "МБР Україна"; будівлю майстерні "Г", реєстраційний номер 17651157, загальною площею 613,3 кв.м, яка належить фізичній особі ОСОБА_1 , з визначенням способу реалізації та початкової ціни предмета іпотеки: шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з визначенням початкової ціни предмета іпотеки за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, але не нижче 90 % його вартості, визначеної шляхом оцінки.

10.09.2019 на виконання судового рішення у справі № 918/80/19 видані накази.

У ході виконання вказаного судового рішення 05.11.2021 відбулися електронні торги з реалізації предмета іпотеки будівлі майстерні "Г", реєстраційний номер 17651157, загальною площею 613,3 кв.м, яка належала фізичній особі ОСОБА_1 , від переможця отримано грошові кошти в розмірі 1 222 397,30 грн, з яких банку перераховано 1 107 376,26 грн, залишок заборгованості становив 292 255,53 грн.

Окрім того, боржником (позивачем у цій справі) згідно з платіжним дорученням № 2018 від 09.12.2021 перераховано стягувачу (відповідачу у цій справі) 292 255,53 грн заборгованості, у зв`язку з чим, зокрема постановами приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області від 09.12.2021 та від 10.12.2021 виконавчі провадження з примусового виконання судового рішення у справі № 918/80/19 закриті, припинена чинність арештів майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.

01.02.2022 позивач на адресу відповідача направив лист з проханням припинити обтяження іпотекою майна, належного позивачу, у зв`язку з повним виконанням судового рішення у справі № 918/80/19 від 08.08.2019.

09.02.2022 відповідач листом № 09-2-2/100 повідомив про порушення основного зобов`язання та іпотечного договору, а відтак про відсутність підстав для припинення обтяжень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісно - промислове підприємство "МБР Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" про визнання іпотеки будівлі арматурного цеху "Б", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1427154956246, загальною площею 1 943,5 кв.м, будівлі складу готової арматури "В", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1427199156246, загальною площею 1 329,1 кв.м, що знаходяться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. З-А, та належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Сервісно - промислове підприємство "МБР Україна", що виникла на підставі договору іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №145/07, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. 07.02.2007, припиненою.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія судді зазначає наступне.

За змістом положень ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника за основним зобов`язанням на підставі договору, закону або рішення суду; боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна якщо, зокрема, нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно з ч. 1 ст. 7 вказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, з якою кореспондуються положення ст. 1 Закону України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ч. 1 ст. 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави.

Частинами 1, 2 ст. 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що майновий поручитель (іпотекодавець) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як визначено в ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України „Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Судом установлено, що у зв`язку з невиконанням позичальником третьою особою своїх зобов`язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №134/07 від 06.02.2007 рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі № 918/962/16 стягнуто з останньої на користь банку 973 064,38 грн заборгованості за кредитом, 264 604,10 грн заборгованості зі сплати процентів, 2 083,51 грн заборгованості зі сплати комісії, а рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.08.2019 у справі № 918/80/19 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 134/07 від 06.02.2007 в сумі 1 399 631,79 грн на користь відповідача звернуте стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно, що перебувало у власності, зокрема позивача.

Обставини справи, пов`язані із стягненням заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 134/07 від 06.02.2007, зверненням стягнення на предмет іпотеки, а також реалізацією предмета іпотеки в ході примусового виконання судового рішення встановлені судовими рішеннями.

Отже, обставини справи, пов`язані із встановленням суми заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 134/07 від 06.02.2007, а також зверненням стягнення на предмет іпотеки з метою її погашення, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відтак не потребують доказування у цій справі.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин статтю 75 ГПК України у контексті спірних правовідносин та встановлених обставин справи.

Згідно ч. 1 ст. 42 Закону України "Про іпотеку" боржник має право до дня продажу предмета іпотеки на електронному аукціоні виконати вимогу за основним зобов`язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення електронного аукціону тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на електронному аукціоні. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.

Судом встановлено, що у ході виконання судового рішення частина заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 134/07 від 06.02.2007, встановлена судовим рішенням, погашена шляхом реалізації предмета іпотеки будівлі майстерні "Г", що належала фізичній особі ОСОБА_1 (від переможця отримано грошові кошти в розмірі 1 222 397,30 грн, з яких банку перераховано 1 107 376,26 грн, залишок заборгованості становив 292 255,53 грн), решта боргу сплачена позивачем у цій справі згідно з платіжним дорученням № 2018 від 09.12.2021 на суму 292 255,53 грн (також позивачем відшкодовані витрати, пов`язані із примусовим виконаннями судового рішення), у зв`язку з чим, зокрема постановами приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області від 09.12.2021 та від 10.12.2021 виконавчі провадження з примусового виконання судового рішення у справі №918/80/19 закриті, припинена чинність арештів майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.

За таких обставин судом установлений факт виконання судових рішень Господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі №918/962/16 та від 08.08.2019 у справі №918/80/19.

Таким чином, основне зобов`язання позивача припинене, при цьому ні кредитний договір, ні іпотечний договір не містять положень про віднесення нарахувань по сплаті річних та інфляційних втрат до категорії основного зобов`язання позичальника.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки засвідчує факт неналежного виконання стороною свого зобов`язання відповідно до цивільно-правових договорів кредиту та іпотеки.

Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц).

З аналізу положень ст. ст. 526, 575, 599, 611, 625 ЦК України вбачається, що наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому вказана заборгованість за кредитним договором, який боржник належним чином не виконав, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за невиконання грошового зобов`язання за увесь час прострочення.

Отже, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Правовий аналіз частини другої статті 625 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми лише на вимогу кредитора. Теж саме стосується і пені та інших штрафних санкцій.

В матерілах справи відсутні докази наявності додаткових вимог відповідача до позивача, у тому числі шляхом подання нових позовних заяв та ухвалення відповідних рішень. Щодо посилання відповідача на наявність заборгованості з процентів річних та інфляційних, а відтак наявності невиконаних зобов`язань за іпотечним договором, то такі аргументи відхиляються судом, адже такі обставини не були встановлені під час розгляду справи на підставі наданих сторонами доказів (відповідний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 906/1130/17).

Крім того, колегія суддів зазанчає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат не є санкцією передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору та не входять до складу основного зобов`язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.02.2020 у справі № 569/613/19.

Положення ст. 17 цього Закону містить перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст. 593 ЦК України.

Зокрема, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За загальним правилом, встановленим у ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарське зобов`язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною (ч. 1 ст. 203 ГК України).

Зважаючи на викладене, іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення останнього.

Отже, правовий аналіз норм ст. 593 ЦК України, ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку про те, що застава (іпотека) як забезпечувальне зобов`язання, яке має похідний характер від основного зобов`язання, припиняється, зокрема, у разі припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання повним його виконанням.

Як установлено судом, виконавчі провадження з примусового виконання судового рішення у справі №918/80/19 закриті на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", тобто у зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У разі винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу суду у зв`язку з погашенням боргу за кредитним договором, забезпеченим заставою, зобов`язання за кредитним договором припиняється.

Отже, враховуючи, що зобов`язання за кредитним договором припиняється у разі винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу суду у зв`язку з погашенням боргу за кредитним договором, такі обставини є підставою для припинення права застави (відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 910/27064/15).

Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, примусове виконання судового рішення є законною підставою для припинення основного зобов`язання, а відтак і похідного від нього, у цьому випадку іпотеки.

Стосовно посилання відповідача на рішення Господарського суду Рівненської області від 06.10.2020 у справі № 918/872/19, то останнє ухвалене до виконання судового рішення Господарського суду Рівненської області від 08.08.2019 у справі №918/80/19, яким погашена заборгованість, установлена рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.10.2016 у справі № 918/962/16, а відтак вказане рішення не впливає на встановлення обставин у цій справі.

Колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що позивачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором і така вимога є належним способом захисту цивільних прав (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/7228/17, від 31.05.2018 у справі №910/4413/17 та від 18.07.2018 у справі № 910/18160/17).

Таким чином, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в ухвалі місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.08.2022 у справі №918/232/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 31.08.2022 у справі №918/232/22 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №918/232/22 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "18" листопада 2022 р.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.