Рішення

від 16.11.2022 по справі 381/1410/22

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/721/22

381/1410/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі:

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Гапонової А.В.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Чуприної Л.П. та Будової Н.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Фастів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Підприємства споживчої кооперації «Рубін» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, -

ВСТАНОВИВ :

У червні 2022 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Підприємства споживчої кооперації «Рубін» (далі - відповідач), у якому просила суд: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 11 175,92 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2019 року по 09.06.2022 року у розмірі 185 149,86 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше як за один місяць; покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач призначена на посаду директора підприємства з 03.06.2008 року і була звільнена 06.11.2019 року. Між тим, у день звільнення ОСОБА_4 не було виплачено всіх сум, належних при звільненні, а саме, заробітну плату за жовтень 2019 року у сумі 1 808,00 грн., а також компенсацію за невикористані 72 дні щорічної відпустки у розмірі 9 367,92 грн., що загалом становить 11 175,92 грн. Оскільки, у відповідності до приписів ст. 116 КЗпП України, вказані суми виплачено не було, а також не повідомлено про нараховані сумі, у позивача, на підставі ст. 117 КЗпП України, наявне право вимагати відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначила, що оскільки звільнений директор підприємства - позивач - не видала наказ про своє звільнення 06.11.2019 року, 07.11.2019 року новопризначеним директором було видано наказ. 06.11.2019 року нараховано кошти заробітної плати за 01.11.2019 року по 06.11.2019 року у сумі 828,93 грн., за невикористану відпустку за 32 календарних дні у розмірі 4 163,52 грн. У день звільнення позивач відмовилась від отримання коштів. У подальшому позивач ігнорувала прохання отримати кошти. Відповідач отримала можливість перерахувати кошти позивачу після подання нею заяви про виплату коштів за результатами розгляду судової справи №911/2675/20, у якій було вказано банківські реквізити. 26.08.2021 року було виплачено кошти. Тому, представник просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача додатково зазначив, що ОСОБА_4 26.09.2019 року була звільнена з посади заступника голови правління, за сумісництвом працювала у відповідача з посадовим окладом 4 008,00 грн., що складає 1/2 частину окладу за штатним розписом. Таким чином, з 27.09.2019 року по 06.11.2019 року були наявні підстави для отримання повного посадового окладу у відповідності до штатного розпису у сумі 8 016,00 грн., а відповідач нарахував лише 50 %.

У запереченнях на відповідь на відзив вказано, що у період з 27.09.2019 року по 06.11.2019 року саме позивач була директором підприємства і мала встановлювати умови праці. Але позивач не видала наказу про роботу за повним робочим днем, а 07.11.2019 року у новообраного директора були відсутні підстави для додаткових нарахувань.

Крім того, у поясненнях представник відповідача вказала на пропуск позивачем строків, згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч. 1 ст. 211 ЦПК України).

Ухвалою суду від 08.08.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 24.10.2022 року до матеріалів справи долучено відзив, відповідь на відзив та заперечення, а також відмовлено у задоволені клопотання представника позивача про витребування доказів.

Протокольною ухвалою суду від 16.11.2022 року відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та долучені доказів, які повернуто стороні позивача; долучено до матеріалів справи пояснення сторін.

Ухвалою суду від 16.11.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення експертизи.

Ухвалами суду від 16.11.2022 року у задоволенні заяви представника позивача про відвід судді Осаулової Н.А. від розгляду даної цивільної справи відмовлено; визнано заявлені відводи зловживанням процесуальними правами та застосовано до представника позивача заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.

Суд, відповідно до ч.8 ст.279 ЦПК України, дослідивши докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із Протоколу №1 зборів засновників підприємства споживчої кооперації «Рубін» від 03 червня 2008 року, серед іншого, створено підприємство споживчої кооперації «Рубін» в складі Фастівського районного споживчого товариства, затверджено Статут підприємства споживчої кооперації «Рубін» та призначено директора підприємства споживчої кооперації «Рубін» Галецьку Людмилу Євгеніївну (т. 1 а.с. 11-12).

Згідно з рішенням засновників підприємства споживчої кооперації «Рубін», оформлених протоколом позачергових зборів засновників ПСК «Рубін» від 04.11.2019 року (п. 4 протоколу) було звільнено директора ОСОБА_4 у зв`язку з втратою довіри до неї на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України (т. 1 а.с. 23-25).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02.07.2014 року, №6-837цс15 від 23.12.2015 року, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При зверненні до суду з даним позовом сторона позивача вказувала, що відповідач у день звільнення не виплатив ОСОБА_4 заробітну плату за жовтень 2019 року у сумі 1 808,00 грн., а також компенсацію за невикористані 72 дні щорічної відпустки у розмірі 9 367,92 грн., що загалом становить 11 175,92 грн. При цьому, з 27.09.2019 року по 06.11.2019 року були наявні підстави для отримання повного посадового окладу у відповідності до штатного розпису у сумі 8 016,00 грн., а відповідач нарахував лише 50 %.

Як вбачається із акту від 06.11.2019 року, Чуприна Л.П. вголос запропонувала ОСОБА_4 видати наказ про звільнення на підставі рішення зборів засновників від 04.11.2020 року, внести відповідні записи до трудової книжки, передати всі документи щодо фінансово-господарської діяльності ПСК «Рубін» новопризначеному директору, нарахувати та виплатити собі грошову компенсацію за невикористану відпустку та заробітну плату по 06.11.2019 року включно у зв`язку із звільненням, перерахувати податки і збори з нарахованої заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку. Акт підписано Чуприною Л.П. , Бабійчук Н.І. та Бондар Л.М. (т. 1 а.с. 72).

Із видаткового касового ордеру від 06 листопада 2019 року, виданого ПСК «Рубін» ОСОБА_4 , останній належно до виплати 4 992,45 грн. (т. 1 а.с. 74).

Оскільки ОСОБА_4 наказ про своє звільнення не видала, не передала новообраному директору документи фінансово-господарської діяльності, наказом директором ПСК «Рубін» Орловською М.А. від 07.11.2019 року №18 звільнено ОСОБА_4 з посади директора у зв`язку з втратою довіри до неї на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, а також наказано виплатити останній компенсацію за невикористані 32 дні відпустки за період з 06.07.2018 року по 06.11.2019 року (т. 1 а.с. 13).

Листами від 11.11.2019 року №2, 14.11.2019 року №3 та 02.12.2019 року №7 ПСК «Рубін» повідомило ОСОБА_4 про необхідність з`явитись на підприємство для отримання заробітної плати та грошової компенсації у зв`язку із звільненням (т. 1 а.с. 91-93).

Отримавши заяву ОСОБА_4 про перерахунок їй коштів за банківськими реквізитами, належних їй до виплати за результатами розгляду судової справи №911/2675/20 від 12.08.2021 року (т. 1 а.с. 108-109), ПСК «Рубін» було перераховано на користь ОСОБА_4 належні суми при звільненні у сумі 4 992,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням №152 від 26.08.2021 року (т. 1 а.с. 107).

У той же час, із заявою про виплату всіх сум, належних працівнику при звільненні, ОСОБА_4 звернулась до директора ПСК «Рубін» Орловської М.А. заявою від 04.06.2022 року, яку було направлено засобами поштового зв`язку. При цьому, банківських реквізитів для перерахунку коштів у заяві вказано не було (т. 1 а.с. 15).

Крім того, як вбачається із акту інспекційного відвідування №КВ1292/65/АВ від 18.11.2020 року, станом на дату складання акту ПСК «Рубін» не виплатило ОСОБА_4 належних при звільненні коштів у сумі 4 992,45 грн., які включають частину заробітної плати за жовтень 2019 року - 1 026,44 грн., а також заробітну плату за 4 робочих дні листопада 2019 року та грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток.

При цьому, директором ПСК «Рубін» Орловською М.А. заперечено факт вини підприємства в недоотриманні ОСОБА_4 розрахункових коштів, на підтвердження чого надано копії листів від 11.11.2019 року №2, 14.11.2019 року №3 та 02.12.2019 року №7, надісланих на адресу ОСОБА_4 з повідомленням про необхідність з`явитись на підприємство для отримання заробітної плати та грошової компенсації у зв`язку із звільненням.

З огляду на вищевикладене, з метою отримання належних при звільненні коштів ОСОБА_4 доцільно було звернутись за місцезнаходженням ПСК «Рубін» та поставити вимогу про розрахунок. За особистою письмовою згодою ОСОБА_4 розрахункові кошти можуть бути перераховані ПСК «Рубін» поштовими переказами на вказаний нею рахунок (адресу) (т. 1 а.с. 18-21).

Таким чином, належні до виплати позивачу кошти у сумі 4 992,45 грн. у день звільнення виплачені не були, хоча позивачу було запропоновано, як директору, видати наказ про своє звільнення на підставі рішення загальних зборів, нарахувати та виплатити собі грошову компенсацію за невикористану відпустку та заробітну плату по 06.11.2019 року включно у зв`язку із звільнення. У подальшому позивач повідомлялась про необхідність отримання належних їй сум.

Фактично ж, з вимогою про виплату всіх сум, належних працівнику при звільненні, ОСОБА_4 звернулась до директора ПСК «Рубін» Орловської М.А. з заявою від 04.06.2022 року, яку було направлено засобами поштового зв`язку, у той час, коли такі кошти були перераховані раніше, а саме 26.08.2021 року, за наданими банківськими реквізитами для перерахунку коштів за результатами розгляду справи господарським судом.

З огляду на вказані обставини, суд приходить до висновку, що повного розрахунку з позивачем у день її звільнення проведено не було не з вини відповідача, який вживав всіх необхідних заходів для здійснення розрахунку із звільненим директором, а остання при цьому, не скористалась таким правом належним чином, і тому отримала кошти 26.08.2021 року, а не у день звільнення.

Таким чином, сума заробітної плати була виплачена позивачу у повному обсязі, хоча і не у день звільнення, а для роботодавця не наступають наслідки, встановлені ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки така затримка відбулась не з вини підприємства.

При цьому, у судовому засіданні було встановлено, що у сторін також наявний спір щодо розміру заробітної плати за дні невикористаної відпустки.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці (ч. 1 ст. 97 КЗпП України).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 83 КЗпП України).

ОСОБА_4 працювала на посаді директора ПСК «Рубін» за сумісництвом з 06.07.2015 року, як вбачається із наказу №5 від 06.07.2015 року (т. 1 а.с. 76). Згідно штатного розпису ПСК «Рубін» з 01.09.2019 року, місячна заробітна плата директора становить 4 008,00 грн., що затверджено директором ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 14).

Із Табелів обліку робочого часу за жовтень 2019 року (за підписом ОСОБА_4 ) та листопад 2019 року (за підписом Орловської М.А. ), ОСОБА_4 відпрацьовувала по 4 години в день (т. 1 а.с. 101-102).

Відповідно до п. 7.1. Статуту ПСК «Рубін», затвердженого протоколом №1 загальних зборів Засновників від 03 червня 2008 року та погодженого постановою зборів уповноважених членів Фастівського РайСТ №5 від 03 червня 2008 року (далі - Статут), виконавчим органом підприємства є директор.

При цьому, у відповідності до положень п. 9.4.5. Статуту, директор встановлює системи, форми, види і умови праці робітників підприємства (т. 1 а.с. 125-126).

Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про кооперацію»).

Таким чином, за спірний період, саме у позивача, як директора, було наявне право встановлювати умови праці, у тому числі збільшити свою місячну заробітну плату, чого зроблено не було.

Отже, суд приходить до висновку, що заробітна плата ОСОБА_4 на день звільнення була розрахована на підставі місячної заробітної плати директора, що встановлена за штатним розписом.

Крім того, належні працівнику суми при звільненні, а саме, заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, були зафіксовані в акті інспекційного відвідування №КВ1292/65/АВ від 18.11.2020 року, які і були виплачені.

Стосовно строків звернення до суду варто зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Верховний Суд зауважив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020 р. по справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19).

В п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуск строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін.

Отже, строк для звернення до суду з таким позовом встановлюється у три місяці і обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Оскільки такого повідомлення отримано не було, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строки для звернення до суд з даним позовом.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд не вважає за доцільне надавати відповідь кожному аргументу сторін, оскільки підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову по суті позовних вимог.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, стягнення з відповідача на користь судових витрат є неприпустимим.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 16 ЦК України, ст.ст. 41, 94, 97, 116, 117, 233 КЗпП України та керуючись ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 265, 285, 289 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Підприємства споживчої кооперації «Рубін» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Підприємство споживчої кооперації «Рубін», код ЄДРПОУ 36113152, адреса місцезнаходження: вул. Київська, буд. 34, м. Фастів, Київська область.

Суддя Осаулова Н.А.

Повний текст рішення виготовлено 21.11.2022 року