Рішення

від 15.11.2022 по справі 369/5304/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5304/22

Провадження № 2/369/4321/22

РІШЕННЯ

Іменем України

15.11.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/5304/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди та понесених збитків, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди та понесених збитків, згідно з яким (враховуючи уточнення позовної заяви) просив суд: встановити факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ «РБК АЛЬБА» в особі директора Байрака Олексія Олексійовича в період з 25.01.2022 року по 17.02.2022 року, стягнути з ТОВ «РБК АЛЬБА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 16657 гривень, моральну шкоду у розмірі 30000 гривень та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у період з 25.01.2022 року позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «РБК АЛЬБА», директором якого є ОСОБА_2 .

Між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «РБК АЛЬБА» в особі директора Байрака Олексія Олексійовича був фактично укладений трудовий договір № 25/01/2022 від 25.01.2022 року в письмовій формі.

Позивач вказує, що працювати він мав офіційно, але ОСОБА_2 (роботодавець) при підписані трудового договору не запросив у нього трудової книжки та інших документів. Позивач вказував, що погодився на такі умови праці, лише через свою юридичну необізнаність та мав сподівання на належне ставлення ТОВ «РБК АЛЬБА» в особі ОСОБА_2

25.01.2022 року, відповідно до умов обговорених при прийнятті на роботу до ТОВ «РБК АЛЬБА», керівником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 був прийнятий на посаду постачальника. Робочий графік з роботодавцем не був обговорений. Свої трудові обов`язки постачальника, позивач мав здійснювати по факту виконаної роботи. Розмір заробітної плати був погоджений, у розмірі 20000 гривень перші два місяці роботи, а потім 25000 гривень.

Згідно п. 3.1 трудового Договору заробітна плата повинна була виплачуватись два рази на місяць: з 16 по 20 число за відпрацьовану другу половину місяця, з 1 по 5 число наступного місяця - за відпрацьовану другу половину місяця.

Позивач відзначив, що у зв`язку з тим, що його повністю влаштовувала пропозиція роботодавця, він приступив до роботи.

Так, позивач з 25.01.2022 року сумлінно виконував свої посадові обов`язки, вказував, що нарікань на його роботу від роботодавця не надходило. Зазначав, що йому деколи доводилось виконувати і іншу роботу, яка не входила до його посадових обов`язків, наприклад вивішувати рекламу, але до роботи позивач ставився з відповідальністю та добросовісно виконував вказівки роботодавця.

Однак, з 1 по 5 число роботодавець не виплатив йому першу заробітну плату. Позивач вказує, що продовжував працювати, надіючись, що заборгованість роботодавцем ОСОБА_2 буде закрита.

17.02.2022 року роботодавець повідомив позивачу, що це його останній день виходу на роботу та не здійснив жодних виплат, в тому числі попередньої заборгованості.

Заборгованість за 24 дні становить 16657 гривень. На вимоги позивача здійснити належний розрахунок, директор Байрак О.О. запевнив, що виплат не буде.

21.02.2022 року позивачем було написана заява на отримання виписки з бухгалтерії нарахувань по заробітній платі.

25.03.2022 року отримав відповідь на заяву, в якій зазначалось, що заява позивача не було належним чином оформлено.

09.04.2022 року отримав відповідь від роботодавця, що позивач взагалі не був допущений до роботи на підставі того, що не надав необхідних документів для укладення трудового договору.

На момент звернення із позовом до суду відповідач повного розрахунку з позивачем так і не провів. Весь цей час були тільки обіцянки найближчим часом розрахуватися.

Позивач зазначає, що на його думку вище зазначені дії ТОВ «РБК АЛЬБА» в особі директора Байрака О.О. є такими, що порушують його права, як працівника.

19.07.2022 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

05.10.2022 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті.

Позивач через канцелярію суду зареєстрував заяву, в якій просив суд здійснювати розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений у встановлений чинним законодавством спосіб.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також приймаючи до уваги, що судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 9901/949/18 (провадження № 11-1179заі19).

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Статтею 43 ЦПК України серед іншого визначено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, за цими правилами суд надає оцінку доказам, які є в матеріалах справи та на які сторони посилаються, як на підтвердження своїх вимог та заперечень, та не може вважати встановленими факти, які не підтверджені наявними у справі доказами.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд зазначає, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених обставин є обов`язковим, оскільки такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43, 57 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 229 ЦПК України, визначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, згідно зі ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми договору є обов`язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що фактичне допущення працівника до роботи може бути підтверджене шляхом доказування факту виконання працівником певної роботи та факту виконання роботодавцем обов`язків виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Так, суд вважає доведеною ту обставину, що позивач в період часу з 25.01.2022 року по 17.02.2022 року працював у ТОВ «РБК АЛЬБА» на посаді постачальника, що підтверджується копією трудового договору № 25/01/2022 від 25.01.2022 року, який підписаний позивачем та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» Байрак О.О.

Крім того, позивачем до матеріалів справи на підтвердження перебування трудових відносин з відповідачем надано скрін-шоти переписки з директором ТОВ «АРБ АЛЬБА» Байрак О.О., які суд визнає належним доказом по справі, що підтверджує факт робочих відносин між сторонами.

Зокрема, у 2019 у справі R v Mills Верховний суд Канади встановив, що сама по собі електронна переписка є допустимим доказом, а тому і копія такої переписки, відображена на скріншоті також має бути допустимим доказом.

У справі № 753/10840/19 (постанова КЦС від 13.07.2020) особа на підтвердження заявлених вимог надала скриншоти повідомлень з телефону, роздруківки з месенджеру «Вайбер». Суди перших двох інстанцій вважали такі докази належними та допустимими. Адже вони були досліджені ними в сукупності з іншими доказами, яким була надана належна правова оцінка.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження проведення розрахунку по виплаті заробітної плати з позивачем за період його роботи у товаристві, а саме з 25.01.2022 року по 17.02.2022 року.

Так, статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Як передбачено ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», а позивач, як встановлено у судовому засіданні, перебував у трудових відносинах з відповідачем з 25.01.2022 року по 17.02.2022 року, суд вважає, що позивач має право на отримання заробітної плати, яка не була його виплачена відповідачем за виконані трудові обов`язки.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що з відповідачем був погоджений розмір заробітної плати у розмірі 20000 гривень за місяць.

За вказаних обставин, суд, визначаючи розмір невиплаченої заробітної плати, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, виходить саме з вказаних відомостей та присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача заробітну плату за період з 25.01.2022 року по 17.02.2022 року у розмірі у розмірі 16 657 гривень відповідно до кількості відпрацьованих днів, з відрахуванням при виплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України.

Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди з Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА», судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12, та 81 ЦПК України.

Позивач в обґрунтування моральної шкоди в позовній заяві зазначив, що невиконанням ТОВ «РБК АЛЬБА» своїх обов`язків спричинило для нього виникнення моральних страждань, які знаходяться між собою в причинно-наслідковому зв`язку. Оскільки роботодавець відмовляється до теперішнього часу виконати свої зобов`язання по виплаті належної йому заробітної плати, у нього виник психоемоційний стрес. Вказує, що нешанобливим по відношенню до нього є той факт, що він змушений виступати в ролі прохача, що грубо порушує його людську гідність. Позивач вказує, що йому завдано моральну шкоду також тим, що розраховуючи на виконання роботодавцем своїх обов`язків, він покладав певні надії, пов`язуючи з цим свої особисті плани. Зневажливим ставленням роботодавця, у вигляді відмови виплатити чесно зароблені гроші, також заподіяно моральні страждання і переживання, які обтяжуються несправедливим ставленням роботодавця до позивача, як до особи, яка сумлінно виконувала свої посадові обов`язки.

Крім того ОСОБА_3 відзначав, що ситуація, що виникла між ним та роботодавцем негативно відображається на його психічному та емоційному стані, він став знервованим та дратівливим, втратив сон, знаходиться у стані нервового стресу, оскільки не може отримати чесно зароблені гроші.

Наслідки даної події призвели до проблематизації його життя, погіршили гармонійні адаптовані умови життєдіяльності. Виникає необхідність нераціональних витрат часу, залучення душевних зусиль на розв`язання даної проблеми. На тривалий час суттєво змінився спосіб життя, з`явилася необхідність адаптуватися до нових, дискомфортних умов існування. Були порушені актуальні життєві плани, на тривалий період зникла можливість побудови та реалізації нових життєвих планів, нової продуктивної самореалізації. Неодноразові звернення до директора ТОВ «РБК АЛЬБА» ОСОБА_2 , свідоме та навмисне затягування процесу врегулювання, безвідповідальне стягнення до даної справи - все це перешкоджає можливості активної та повноцінної життєдіяльності, тобто завдає значних моральних страждань позивачу та його родині.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» (Скарга № 42255/04) від 01.07.2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

При наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Суд приймає до уваги доводи позивача про завдання йому моральної шкоди, що виразилася в душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок пошкодження майна, як безумовні і, враховуючи ступінь їх глибини.

Вина відповідача в заподіяні моральної шкоди позивачу повністю підтверджується матеріалами справи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між тим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 30 000 гривень, на думку суду достатніми доказами не обґрунтований та не відповідає фактичним обставинам справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає, що дана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача ТОВ «РБК АЛЬБА» підлягає стягненню 10000 гривень моральної шкоди на користь позивача.

Щодо стягнення із відповідача витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у частині першій ст. 137 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження понесених судових витрат надано: копію Договору № К-1547 від 23.02.2022 року про надання юридичних послуг, копію квитанції 23.02.2022 року про сплату 1000,00 гривень, копію квитанції від 03.06.2022 року про сплату 5000,00 гривень, копію квитанції від 20.06.2022 року про сплату 7500,00 гривень, копію акту виконаних робіт від 20.06.2022 року по договору № К-1547 від 23.02.2022 року про надання юридичних послуг, де вартість наданих послуг складає 13500 гривень.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 13500 гривень, оскільки такі витрати документально підтверджені.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

При цьому, відповідно до правил ст. 141 ЦПК України здійснено розподіл судових витрат шляхом стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1323,20 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 40, 147, 148 КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди та понесених збитків - задовольнити частково.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» на посаді постачальника, в період з 25.01.2022 року по 17.02.2022 року.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» на користь ОСОБА_1 за період з 25.01.2022 року по 17.02.2022 року заробітну плату у розмірі 16 657 (шістнадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім) гривень з відрахуванням при виплаті податків та обов`язкових платежів, передбачених законодавством України.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1323 (тисяча триста двадцять три) гривні 20 копійок.

В іншій частині позову - відмовити.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РБК АЛЬБА» (директор Байрак О.О.), код ЄДРПОУ 41076207, адреса: 08130, Київська область, Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 10.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 22.11.2022 року.

Суддя А.В. Янченко