Постанова

від 17.11.2022 по справі 910/1436/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2022 р. Справа № 910/1436/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Кормапром"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2022

у справі № 910/1436/22 (суддя С.М. Морозов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бовіс ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Кормапром"

про стягнення 947 373,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Демченко М.М.;

від відповідача: Глова Н.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бовіс ЛТД" (далі - ТОВ "Бовіс ЛТД", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Кормапром" (далі - ТОВ "ТК "Кормапром", відповідач) про стягнення 947 373,00 грн заборгованості, з яких: 903 437,49 грн основної заборгованості, 29 745,95 грн пені, 2 444,87 грн 3 % річних та 11 744,69 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № КП09/21 від 12.10.2021 в частині оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 закрито провадження у справі № 910/1436/22 в частині вимог про стягнення з ТОВ "ТК "Кормапром" основної суми заборгованості в розмірі 120 000,00 грн; позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ТК "Кормапром" на користь ТОВ "Бовіс ЛТД" суму основного боргу в розмірі 732 246,64 грн; суму пені в розмірі 732,25 грн, суму 3 % річних в розмірі 9,15 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 7 814,36 грн, суму судового збору в розмірі 12 912,04 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог щодо постачання позивачем товару; оскільки відповідачем товар не був оплачений у строк, визначений договором, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості суд задовольнив частково, а також частково закрив провадження у справі, у зв`язку із здійсненням часткової оплати відповідачем після відкриття провадження у справі, а здійснивши перевірку нарахування позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат встановив неправильне визначення останнім періодів нарахування, у зв`язку з чим в цій частині задовольнив позовні вимоги частково.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "ТК "Кормапром" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв`язку із постановленням ухвали від 04.04.2022, якою відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що дана справа з огляду на ціну позову не є малозначною, однак суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тоді як відповідачем було викладено заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Також відповідач зазначає про ненаправлення позивачем на його адресу копії позовної заяви з доданими до неї документами та незазначення позивачем у позовній заяві засобів зв`язку з відповідачем, що є порушенням норм процесуального права. В обгрунтування наявності підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 відповідач зазначає, що позивачем невірно визначено суму основної заборгованості, а також строки виникнення зобов`язань щодо оплати товару. За твердженням апелянта, позивачем не були враховані всі оплати, проведені відповідачем. Також на переконання відповідача, позивачем не було враховано послуги по сушці зерна. Станом на 04.04.2022 сума основної заборгованості відповідача перед позивачем становить 412 246,64 грн. Водночас у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану, відповідач був позбавлений можливості надати докази часткової оплати основної заборгованості на суму 320 000,00 грн, проведені 22.02.2022, 23.02.2022, 25.03.2022. Також судом не враховано наявність підстав для призупинення оплати на підставі пункту 5.6. договору. Крім того, відповідач зазначає про ненастання строку оплати за договором, у зв`язку з чим нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат є безпідставним.

Крім того, на переконання апелянта, з огляду на ціну позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, а також те, що справа не є складною з огляду на наявні в ній матеріали, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, обсяг наданих адвокатом послуг не є значним, тому обгрунтованим розміром відшкодування витрат позивача на правову допомогу є 3 000,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 поновлено ТОВ "ТК "Кормапром" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ТК "Кормапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 20.07.2022; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22; ТОВ "Бовіс ЛТД" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

21.06.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів.

01.07.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 08.07.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивач вказував на відсутність підстав для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, поданих відповідачем у зв`язку із необгрунтованістю причин неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції; відповідачем не обгрунтовано наявності обставин, які можуть бути підставою для розгляду справи в порядку загального позовного провадження в розумінні ч. 6 ст. 252 ГПК України; в матеріалах справи наявні належні та допустимі оригінали доказів направлення на адресу відповідача позовної заяви з доданими до неї документами; сума основної заборгованості відповідача перед позивачем була розрахована станом на 01.02.2022 (часткові оплати проведені за період з 12.11.2021 по 20.01.2022 на загальну суму 348 800,00 грн); судом першої інстанції враховано доводи відповідача та надані ним докази на вирахування з суми основної заборгованості витрат на сушку зерна в сумі 51 190,85 грн, що не заперечується позивачем; позивач підтверджує, що в рахунок погашення заборгованості відповідачем було здійснено наступні платежі: 22.02.2022 на суму 40 000,00 грн та 23.02.2022 на суму 20 000,00 грн; після подання апеляційної скарги 12.05.2022 відповідач здійснив часткову оплату на суму 20 000,00 грн; позивач заперечує проти сплати відповідачем заборгованості згідно банківської виписки від 25.03.2022 на суму 260 000,00 грн, оскільки в цей день відповідачем було здійснено два платежі: згідно платіжного доручення від 25.03.2022 № 1858 на суму 10 000,00 грн в рахунок погашення заборгованості за спірним договором, та згідно меморіального ордера від 25.03.2022 № 1857 в рахунок погашення заборгованості за кукурудзу згідно рахунку № СФ-017 на підставі ВН № РН-0000019 від 27.03.2022, що не є предметом спору у даній справі; проведення відповідачем часткової оплати поставленого позивачем товару свідчить про відсутність підстав для призупинення оплати; твердження відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставними та не підтверджені належними та допустимим доказами, оскільки всі видаткові накладні зареєстровані позивачем у встановленому порядку, про що відповідачу відомо з наявної інформації в його кабінеті платника податків; заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та ціною позову.

19.07.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 розгляд апеляційної скарги ТОВ "ТК "Кормапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 відкладено на 07.09.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 розгляд апеляційної скарги ТОВ "ТК "Кормапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 відкладено на 28.09.2022.

28.09.2022 розгляд справи № 910/1436/22 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу ТОВ "ТК "Кормапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 на 09.11.2022.

09.11.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з знеструмленням електромережі суду згідно графіку ДТЕК Київські електромережі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу ТОВ "ТК "Кормапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 на 17.11.2022.

17.11.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про долучення документів на підтвердження здійснення часткової оплати поставленого позивачем товару.

У судовому засіданні 17.11.2022 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 12.10.2021 між ТОВ "Бовіс ЛТД" (постачальник за договором) та ТОВ "ТК "Кормапром" (покупець за договором) укладено договір поставки № КП 09/12 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити й передати у власність покупця зернові культури (пшениця групи Б, 4-5 і 6 клас); кукурудза; ячмінь, жито (виробництва Україна), а покупець прийняти й оплатити поставлений товар у порядку та на умовах, визначених даним договором.

Найменування, асортимент, вартість за одиницю, кількість, якість, умови поставки, строк оплати товару покупцем обумовлюється у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору, та товарно- супровідних документах на кожну окрему партітю товару.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що у момент поставки на кожну партію товару постачальник зобов`язаний надати покупцеві наступні документи: якісне посвідчення або сертифікат якості заводу-виробника, протокол випробувань на ГМО, ветеринарне свідоцтво (форма №2), рахунок, видаткову, товарно-транспортні накладні. У випадку не надання якісного посвідчення або сертифікату якості заводу-виробника, покупець має право отримати документ про якість у відповідному органі/установі/лабораторії, а постачальник зобов`язується перерахувати на рахунок покупця компенсацію таких витрат протягом 3-х банківських днів з моменту вимоги, або шляхом зменшення вартості товару на вартість послуг з отримання документу про якість у відповідному органі/установі.

Відповідно до пункту 3.7. договору у випадку поставки товару неналежної якості згідно умов специфікацій, покупець може надавати постачальнику послуги із сушіння й очищення товару. У цьому випадку покупець сплачує постачальнику вартість товару за мінусом вартості послуг з очищення й сушіння з кожної поставки товару (зерно в оплату послуг), у відповідності до тарифів вказаних в додатку №1 до даного договору.

У випадку надання послуг із сушіння й очищення покупець надає постачальникові акт наданих послуг та виконаних робіт (п. 3.8. договору).

Згідно з пунктом 4.1. договору ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару вказується у специфікаціях до даного договору та в накладних на кожну партію товару.

Пунктом 4.2. договору визначено, що оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної, якщо інше не передбачено у специфікації до даного договору.

У випадку, якщо постачальник не передав документи, зазначені у п. 3.2. договору, або у випадку надання неправильно оформлених документів відповідно до законодавства України, покупець має право відмовитися від приймання товару або затримати оплату (пункт 5.6. договору).

Даний договір набирає сили з моменту його підписання уповноваженими на те особами й діє до 31 грудня 2022 року (пункт 8.1. договору).

Додатком № 1 від 12.10.2021 до договору сторони оформили тарифи на послуги із сушіння зерна та послуги з очищення зерна.

Специфікацією № 1 до договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 15 банківських діб після отримання товару в товарно-транспортній накладній. Строк поставки: до 11.11.2021. Датою поставки вважається дата фактичного одержання товару покупцем відповідно до підписаної сторонами видаткової накладної й відміток покупця про одержання товару в товарно-транспортній накладній.

На виконання умов укладеного сторонами договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму в розмірі 1 252 237,49 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями наступних видаткових накладних: № РН-0000209 від 11.11.2021 на суму 233 523,85 грн; № РН-0000210 від 23.11.2021 на суму 303 127,39 грн; № РН-0000212 від 23.11.2021 на суму 114 479,93 грн; № РН-0000213 від 25.11.2021 на суму 265 031,89 грн; № РН-0000214 від 27.11.2021 на суму 336 074,43 грн.

В рахунок оплати вартості поставленого позивачем товару (зерна) відповідачем було здійснено часткову оплату на суму в розмірі 468 800,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача про зарахування коштів від відповідача, а саме: платежі проведено згідно наступних платіжних доручень: № 21 від 12.11.2021 року на суму 50 000,00 грн, № 32 від 15.11.2021 року на суму 30 000,00 грн, № 43 від 16.11.2021 року на суму 50 000,00 грн, № 675 від 09.12.2021 року на суму 40 000,00 грн, № 730 від 15.12.2021 року на суму 10 000,00 грн, №777 від 17.12.2021 року на суму 20 000,00 грн, №846 від 23.12.2021 року на суму 25 000,00 грн, №188 від 28.12.2021 року 25 000,00 грн, №1001 від 05.01.2022 року на суму 20 000,00 грн, №1056 від 10.01.2022 року на суму 15 000,00 грн, №1194 від 18.01.2022 року на суму 20 000,00 грн, №1211 від 19.01.2022 року на суму 20 000,00 грн, №1241 від 20.01.2022 року на суму 23 800,00 грн, від 07.02.2022 № 1445 на суму 40 000,00 грн, від 09.02.2022 № 1481 на суму 40 000,00 грн, від 21.02.2022 № 1640 на суму 40 000,00 грн.

У свою чергу відповідачем було надано позивачу послуги по сушці зерна, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними між сторонами копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.11.2021 № ТК-Лис05 на суму 20 905,92 грн та від 23.11.2021 № ТК-Лис04 на суму 30 284,93 грн.

13.01.2022 позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату заборгованості, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком за № 8412211688772, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Посилаючись на порушення встановлених договором строків оплати поставленого товару та наявність непогашеної заборгованості відповідача за вказаним договором, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих на суму боргу за період прострочення його сплати.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ "Бовіс ЛТД" та ТОВ "ТК "Кормапром" договору поставки від 12.10.2021 № КП 09/12 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходження, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного сторонами договору поставки від 12.10.2021 № КП 09/12 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 252 237,49 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними між сторонами належним чином засвідченими копіями видаткових накладних: № РН-0000209 від 11.11.2021 на суму 233 523,85 грн; № РН-0000210 від 23.11.2021 на суму 303 127,39 грн; № РН-0000212 від 23.11.2021 на суму 114 479,93 грн; № РН-0000213 від 25.11.2021 на суму 265 031,89 грн; № РН-0000214 від 27.11.2021 на суму 336 074,43 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Специфікацією № 1 до договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 15 банківських діб після отримання товару в товарно-транспортній накладній.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання, за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Випискою по рахунку відповідача, а також наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 21 від 12.11.2021 на суму 50 000,00 грн, № 32 від 15.11.2021 на суму 30 000,00 грн, № 43 від 16.11.2021 на суму 50 000,00 грн, № 675 від 09.12.2021 на суму 40 000,00 грн, № 730 від 15.12.2021 на суму 10 000,00 грн, №777 від 17.12.2021 на суму 20 000,00 грн, № 846 від 23.12.2021 на суму 25 000,00 грн, № 188 від 24.12.2021 25 000,00 грн, №1001 від 05.01.2022 на суму 20 000,00 грн, № 1056 від 10.01.2022 на суму 15 000,00 грн, № 1194 від 18.01.2022 на суму 20 000,00 грн, № 1211 від 19.01.2022 на суму 20 000,00 грн, № 1241 від 20.01.2022 на суму 23 800,00 грн, № 1445 від 07.02.2022 на суму 40 000,00 грн, № 1481 від 09.02.2022 на суму 40 000,00 грн, № 1640 від 21.02.2022 на суму 40 000,00 грн, підтверджується здійснення відповідачем часткової оплати поставленого за договором товару на загальну суму 468 800,00 грн.

Відповідно до пункту 3.7. договору у випадку поставки товару неналежної якості згідно умов специфікацій, покупець може надавати постачальнику послуги із сушіння й очищення товару. У цьому випадку покупець сплачує постачальнику вартість товару за мінусом вартості послуг з очищення й сушіння з кожної поставки товару (зерно в оплату послуг), у відповідності до тарифів вказаних в додатку №1 до даного договору.

У випадку надання послуг із сушіння й очищення покупець надає постачальникові акт наданих послуг та виконаних робіт (п. 3.8. договору).

Як зазначено судом вище, відповідачем було надано позивачу послуги по сушці зерна, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними між сторонами копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.11.2021 № ТК-Лис05 на суму 20 905,92 грн та від 23.11.2021 № ТК-Лис04 на суму 30 284,93 грн.

Отже, як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач допустив порушення взятих на себе зобов`язань з оплати товару, у зв`язку з чим сума основного боргу ТОВ "ТК "Кормапром" перед ТОВ "Бовіс ЛТД" становить 732 246,64 грн (за мінусом 51 190,85 грн за послуги по сушці зерна, наданих відповідачем позивачу).

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наданих відповідачем до матеріалів справи платіжних доручень, після звернення позивача до суду, відповідачем було сплачего 120 000,00 грн (платіжні доручення № 1445 від 07.02.2022 на суму 40 000,00 грн, № 1481 від 09.02.2022 на суму 40 000,00 грн та № 1640 від 21.02.2022 на суму 40 000,00 грн).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки предмет спору існував станом на час звернення позивача до суду з даним позовом та припинив своє існування в процесі розгляду справи, провадження у справі на суму 120 000,00 грн підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, оскільки доказів повної оплати вартості товару матеріали справи не містять та суду не надано, позовна вимога про стягнення основного боргу визнається судом обґрунтованою в частині та підлягає задоволенню на суму в розмірі 732 246,64 грн.

При цьому, відповідач заперечуючи проти виникнення у нього строків оплати отриманого від позивача товару вказує, що при поставці цього товару позивач не надав йому оригіналів протоколів випробувань на ГМО та ветеринарні свідоцтва (форма №2).

Пунктом 5.6. договору передбачено, що у випадку, якщо постачальник не передав документи, зазначені у п. 3.2. договору, покупець має право відмовитися від приймання товару або затримати оплату.

При цьому, пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що у випадку не надання якісного посвідчення або сертифікату якості заводу-виробника, покупець має право отримати документ про якість у відповідному органі/установі/лабораторії, а постачальник зобов`язується перерахувати на рахунок покупця компенсацію таких витрат протягом 3-х банківських днів з моменту вимоги, або шляхом зменшення вартості товару на вартість послуг з отримання документу про якість у відповідному органі/установі.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем до відзиву не подано належних доказів отримання документів про якість отриманого товару у відповідних органах/установах/лабораторіїях на свою вимогу.

Окрім того, суд зазначає, що жоден із наданих сторонами до матеріалів справи документів не містить відмітки некомплектності документації переданої позивачем відповідачу під час поставки, у зв`язку з чим твердження відповідача не узгоджується із нормами ст. 74 Господарського проесуального кодексу України, яка передбачає обов`язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається.

Також, як вбачається з матеріалів справи відповідачем здійснено часткову оплату вартості поставленого позивачем товару, що в свою чергу суперечить твердженням відповідача про зупинення оплати.

Посилання відповідача на порушення позивачем пунктів 4.5. договору відхиляються колією суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 4.5., 4.6. договору постачальник зобов`язаний скласти та зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної у ЄРПН з урахуванням граничних строків, викладених у п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексуУкраїни.

У разі не реєстрації податкової накладної в граничні строки з будь-яких підстав (в тому числі блокування ПН), покупець має право затримати (притримати) оплату товару у розмірі ПДВ від вартості незареєстрованої податкової накладної чи з наступних поставок за даним договором. У разі проведення покупцем повної оплати, продавець зобов`язаний повернути покупцю у розмірі ПДВ від вартості не зареєстрованої податкової накладної до моменту реєстрації податкової накладної в ЄРПН до наявності статусу документа «успішно зареєстровано в ЄРПН і відправлена покупцеві», що не буде являтись порушенням з боку покупця по оплаті поставленого товару.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази та відповідачем не доведено порушення позивачем пунктів 4.5., 4.6. договору.

Водночас специфікацією № 1 до договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 15 банківських днів після отримання товару в товарно-транспортній накладній.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював часткові оплати поставленого позивачем товару.

Крім того, надані відповідачем суду апеляційної інстанції докази сплати відповідачем основного боргу суд апеляційної інстанції не враховує, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Разом з тим, надані апелянтом копії платіжних доручень не було надано ним під час розгляду справи місцевим господарським судом, у зв`язку з чим, в силу приписів ст. 269 ГПК України, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для їх прийняття як додаткових доказів у справі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сплата відповідачем основного боргу за наданими ним суду апеляційної інстанції копіями платіжних дорученнь від 12.05.2022 № 2033 на суму 20 000,00 грн та від 23.08.2022 № 2294 на суму 50 000,00 грн не могла бути врахована місцевим господарським судом, оскільки здійснена відповідачем після прийняття рішення у даній справі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, доказів повної оплати поставленого товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню частково в розмірі 732 246,64 грн.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 29 745,95 грн пені, 2 444,87 грн 3 % річних та 11 744,69 грн інфляційних втрат за період прострочення з 24.12.2021 по 27.01.2022.

Частинами першою та другою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За змістом статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення оплати, але не більше 0,1 % від вартості заборгованості.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 5.2. договору.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий є необґрунтованим, а відтак за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня частково в розмірі 732,25 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 2 444,87 грн 3 % річних та 11 744,69 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий є необґрунтованим, а відтак за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню частково 3 % річних в розмірі 9,15 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 814,36 грн.

Водночас судом апеляційної інстанції відхиляються доводи відповідача щодо не направлення позивачем на адресу останнього копії позовної заяви, виходячи з наступного.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява з доданими до неї документами була направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: провулок Шевченка, будинок 13, квартира 44, місто Київ, 01001, що підтверджується долученими до позовної заяви оригіналом опису вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком за № 0505060057570.

Вказані докази є належними та допустимими на підтвердження направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи скаржника про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи норм процесуального права, які є обов`язковою підставою скасування судового рішення, що на думку позивача проявилось, зокрема, в діях суду щодо відхилення судом його клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Постановляючи вказану ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України виходив з малозначності справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, зокрема, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 250 ГПК України).

З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що господарські суди, відкриваючи провадження у справі, наділені дискреційними повноваженнями щодо можливості віднесення того чи іншого спору до категорії малозначних та, відповідно, здійснення судочинства у таких справах за правилами спрощеного провадження. Водночас таке право суду не є абсолютним.

Так, особливості розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження визначено ст. 252 ГПК України, відповідно до ч. 5 якої суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, наведена норма дозволяє господарському суду здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив, в якому останній просив здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "ТК "Кормапром" про розгляд справи № 910/1436/22 з викликом сторін.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з частиною 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 5 зазначеної статті визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 4 статті 247 ГПК України унормовано, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

Враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, ціна позову в якій не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та з урахуванням того, що дана справа не відноситься до категорії справ, які відповідно до ч. 4 ст. 247 ГПК України не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, місцевий господарський суд визнав вказану справу малозначною, що не є порушенням норм процесуального права.

Отже, на переконання колегії суддів, відмова суду першої інстанції у задоволенні вказаного клопотання відповідача та розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, не призвело до неправильного вирішення справи та у відповідності до ч. 3 ст. 277 ГПК України не є порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про наявність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 в частині покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, однак вважає за необхідне змінити рішення в цій частині, виходячи з наступного.

Так, в обгрунтування апеляційної скарги про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 в частині покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн відповідач зазначає, з огляду на ціну позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, а також те, що справа не є складною з огляду на наявні в ній матеріали, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, обсяг наданих адвокатом послуг не є значним, тому обгрунтованим розміром відшкодування витрат позивача на правову допомогу є 3 000,00 грн.

За приписами частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем зазначено попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести, у зв`язку із розглядом справи, а саме: зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу орієнтовно складатимуть 15 000,00 грн.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн позивачем подано копії наступних документів: договір про надання адвокатських послуг від 21.01.2022 № 21/01-22-ЮО, ордер серії АІ № 1209725, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.07.2011 № 4604 та платіжне доручення від 27.01.2022 № 2413 на суму 15 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, в свою чергу, заперечував у суді першої інстанції проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та зазначив, що заявлений позивачем розмір вказаних витрат, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, є неспівмірним з ціною позову, а також виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг) та складністю справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

За таких обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю даної справи.

Водночас в апеляційній скарзі відповідачем не наведено доводів щодо неспівмірності завлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, відповідачем, відповідно до ст. 126 ГПК України, не доведено належними та допустимим доказами неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, враховуючи, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 позов задоволено частково, з огляду на приписи ч. 4 ст.129 ГПК України та наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 11 729,31 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що не було враховано судом першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, доводи апелянта щодо нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 4 статті 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 та ухвала Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 мають бути залишені без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Кормапром" - без задоволення ,проте зі зміною резолютивної частини рішення в частині покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в їх задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Кормапром" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 залишити без змін.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 у справі № 910/1436/22 змінити.

4. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі № 910/1436/22 в частині вимог про стягнення з Товариства з обеженою відповідальністю "Торгова компанія "Кормапром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бовіс ЛТД" основної суми заборгованості в розмірі 120 000,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обеженою відповідальністю "Торгова компанія "Кормапром" (провулок Шевченка, будинок 13, квартира 44, місто Київ, 01001, ідентифікаційний код 43533316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бовіс ЛТД" (вулиця Українська, будинок 100, місто Вижниця, Вижницький район, Чернівецька область, 59200, ідентифікаційний код 42779699) суму основного боргу в розмірі 732 246 (сімсот тридять дві тисячі двісті сорок шість) грн 64 коп., суму пені в розмірі 732 (сімсот тридцять дві) грн 25 коп., суму 3 % річних в розмірі 9 (дев`ять) грн 15 коп., суму інфляційних втрат в розмірі 7 814 (сім тисяч вісімсот чотирнадцять) грн 36 коп., суму судового збору в розмірі 12 912 (дванадцять тисяч дев`ятсот дванадцять) грн 04 коп. та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 729 (одинадцять тисяч сімсот двадцять дев`ять) грн 31 коп.

4. В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.».

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

6. Матеріали справи № 910/1436/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.11.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова