Рішення

від 16.11.2022 по справі 910/8641/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2022Справа № 910/8641/21

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі

1. Міністерства культури та інформаційної політики України

2. Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

3. Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів»

4. Київської міської державної адміністрації

5. Державне агентство України з питань кіно

до Приватного акціонерного товариства «Зодча Діадема»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів, - Фонд державного майна України

про визнання договору недійсним

Представники учасників справи:

Прокурор: Грищенко М.А.;

від позивача 1: Олексієнко В.М.;

від позивача 2: Сухова О.М.;

від позивача 3: Каращенко Ю.В.;

від позивача 4: Максименко О.П.;

від позивача 5: Команський О-А.С.;

від відповідача: Заворотнюк М.С.;

від третьої особи: Хайновський О.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та Київської міської державної адміністрації з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Зодча Діадема» про визнання недійсним Договору № 035/12 про інвестування реконструкції Української студії хронікально-документальних фільмів з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою: вул. Щорса, 18 Печерського району міста Києва від 07.12.2004 та додаткових угод до нього.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього були укладені з порушенням вимог ст.ст. 73-2, 75, 136, 141, 145 Господарського кодексу України, ст.ст. 178, 203, 326, 1130 Цивільного кодексу України, ст.ст. 84, 96, 116, 149 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», ст.ст. 6, 7, 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 №8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», ст. 6 Порядку відчуження обкатів державної власності, Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11.04.2012 №296.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 відкрито провадження у справі №910/8641/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Фонд державного майна України; підготовче засідання призначено на 30.06.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 30.06.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 28.07.2021.

05.07.2021 до Господарського суду міста Києва від Міністерства культури та інформаційної політики України надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матерів справи.

27.07.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

28.07.2021 до Господарського суду міста Києва від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позову, які суд долучив до матеріалів справи.

28.07.2021 відповідачем подано клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просив суд витребувати у позивачів наступні документи: наказ Мінкультури від 22.10.1996 №508, постанову Колегії Мінкультури від 31.01.2001 №1/3, наказ Мінкультури від 04.07.2001 №454, Перелік до наказу №454 від 04.07.2001, наказ Мінкультури від 16.04.1997 №192, постанову Президії Академії мистецтва України від 14.12.2001 №10/3, наказ Мінкультури від 22.05.2002 №327, рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №289/2950, наказ Мінкультури про затвердження актів приймання-передачі основних засобів, передбачений наказом Мінкультури від 04.07.2001 №454, документи щодо передачі приміщення «Головного корпусу», копії технічних паспортів на усі приміщення, що знаходяться в межах земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:79:045:0004.

У підготовчому засіданні 28.07.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 01.09.2021.

05.08.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача 2 надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

06.08.2021 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

16.08.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача 3 надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

25.08.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 01.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.09.2021.

09.09.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

14.09.2021 до Господарського суду міста Києва від Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

15.09.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача 1 надійшла відповідь на відзиву, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 06.10.2021.

20.09.2021 до Господарського суду міста Києва з супровідним листом № 11227/27.4 від 17.09.2021 надійшли відомості про нерухоме державне майно Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» станом на 01.09.2021.

У підготовчому засіданні 06.10.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 03.11.2021.

У підготовчому засіданні 03.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 10.11.2021.

03.11.2021 до Господарського суду міста Києва від Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

10.11.2021 до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства «Зодча Діадема» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме: наказу Міністерства культури і мистецтв України від 22.10.1996 №508, постанови Колегії Міністерства культури і мистецтв України від 31.01.2001 №1/3, наказу Мінкультури від 04.07.2001 №454, Перелік до наказу №454 від 04.07.2001, наказу Міністерства культури і мистецтв України від 22.05.2002 №327, наказу Міністерства культури і мистецтв України від 04.07.2001 №454, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 10.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 24.11.2021.

11.11.2021 до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства «Зодча Діадема» надійшло клопотання про заміну сторони у справі - з Міністерства культури та інформаційної політики України на Державне агентство України з питань кіно.

24.11.2021 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшло клопотання №15/3/2-18947-21 про залучення до участі у справі правонаступника Міністерства культури та інформаційної політики України - Державного агентства України з питань кіно, долученням відповідних документів, які суд долучив до матеріалів справи.

24.11.2021 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли заперечення №15/3/2-18947-21 на клопотання відповідача про заміну учасника справи його правонаступником, в якому прокурор просив суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача та зупинити провадження у справі до заміни позивача у справі на його правонаступника, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 24.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 08.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 у задоволенні клопотання відповідача про заміну сторони у справі було відмолено та задоволено клопотання Заступника Генерального прокурора про залучення до участі у справі правонаступника.

Вказаною ухвалою Господарського суду міста Києва до участі у справі у якості позивача 5 було залучено - Державне агентство України з питань кіно (01010, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 10; ідентифікаційний код: 37508051) та зобов`язано прокурора, позивачів, відповідача та третю особу не пізніше двох днів з дня отримання даної ухвали направити Державному агентству України з питань кіно подані заяви по суті справи з додатками, докази направлення надати суду.

14.12.2021 від Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» надійшли докази направлення Державному агентству України з питань кіно відповіді на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

15.12.2021 від прокурора надійшли докази направлення Державному агентству України з питань кіно копій заяв по суті справи з додатками, які суд долучив до матеріалів справи.

29.12.2021 від Фонду державного майна України надійшла заява щодо виконання вимог ухвали суду.

У підготовчому засіданні 09.12.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 11.01.2022.

У підготовчому засіданні 11.01.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.02.2022.

27.01.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача 2 надійшли додаткові документи та клопотання про повернення розгляду справи на стадію підготовчого провадження.

У судовому засіданні 08.02.2022 судом було відмовлено у задоволення вказаного клопотання позивача 2 та долучено до матеріалів справи подані позивачем 2 документи.

У судовому засіданні 08.02.2022 судом було оголошено перерву до 15.02.2022.

15.02.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли документи, які суд долучив до матеріалів справи

15.02.2022 позивачем 5 подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15.02.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 09.03.2022.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Крім того, 02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

За наведених обставин судове засідання, призначене на 09.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2022 судове засідання у справі №910/8641/21 призначено на 17.05.2022.

У судовому засіданні 17.05.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 15.06.2022.

У судовому засіданні 15.06.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 13.07.2022.

У судовому засіданні 13.07.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 10.08.2022.

У судовому засіданні 10.08.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 14.09.2022.

11.08.2022 від позивача надійшли документи, які суд долучив до матеріалів справи.

30.08.2022 та 31.08.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача 2 надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 27.09.2022.

У судовому засіданні 27.09.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 11.10.2022.

Судове засідання, призначене на 11.10.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2022 судове засідання у справі №910/8641/21 призначено на 26.10.2022.

У судовому засіданні 26.10.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 16.11.2022.

У судове засідання 16.11.2022 з`явились прокурор, представники позивача 1, позивача 2, позивача 3, позивача 4, позивача 5 та третьої особи; позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.11.2022 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 16.11.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Виконавчого комітету Київської ради депутатів трудящих від 04.07.1967 №1059 за Українською студією хронікально-документальних фільмів закріплено земельну ділянку площею біля 2,0 га по вул. Щорса, 18 в Московському районі міста Києва та дозволено побудувати матеріальний склад і надбудувати 2-поверхове крило головного корпусу на один поверх для розміщення просмотрового залу, конференц-залу, буфету та інших побутових приміщень.

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 18.10.1974 №214 Українській студії хронікально-документальних фільмів відведено додаткову земельну ділянку площею близько 0,15 га, приєднавши її до основної по вул. Щорса, 18 в Московському районі міста Києва, та дозволено побудувати на території студії корпус цеху діафільмів без збільшення чисельності працівників кіностудії.

На виконання доручення Президента України від 01.07.1996 №01-14/437 щодо відселення з території Києво-Печерського заповідника установ та організацій культури і наказу Міністерства культури і мистецтв України від 22.10.1996 №508 «Про відселення з території Києво-Печерського заповідника факультету кіно і телебачення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого» цей факультет розміщено на вул. Щорса (Євгена Коновальця), 18 у місті Києві.

Відповідно до наказу Міністерства культури і мистецтв України від 16.04.1997 №192 для здійснення діяльності Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів» мала передати Київському державному інституту театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого нежитлові будівлі, споруди та розташовану під ними земельну ділянку, мережі та комунікації за вказаною адресою.

Постановою колегії Міністерства культури і мистецтв України від 31.01.2001 №1/3 «Про стан підготовки фахівців на факультеті кіно і телебачення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого» передбачено створення навчально-науково-виробничого комплексу у складі Київського державного інституту театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого та Української студії хронікально-документальних фільмів і на підставі наказу Міністерства культури і мистецтв України від 04.07.2001 №454 з метою ефективного використання приміщень, які не задіяні в основній діяльності останньої, вирішено передати їх з балансу державного підприємства на баланс цього інституту. Передача повинна бути оформлена актами приймання-передачі та затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України.

23.04.2003 інститут на правах правонаступництва реорганізовано у Київський державний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого; 21.08.2004 Указом Президента України №961/2004 університету надано статус національного і присвоєно назву «Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого».

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 №578-р та постанови Президії Академії мистецтв України від 14.12.2001 №10/3 створено Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, якому на підставі наказу Міністерства культури і мистецтв України від 22.05.2002 №327 передано будівлю автотранспортного цеху Української студії хронікально-документальних фільмів, розташовану на вул. Євгена Коновальця 18 у місті Києві. Надалі рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 №289/950 Інституту за вказаною адресою надано земельну ділянку площею 0,31 га.

07.12.2004 між Українською студією хронікально-документальних фільмів (сторона 1) та Закритим акціонерним товариством «Зодча Діадема» (сторона 2) укладено Договір №035/12 про інвестування реконструкції Української студії хронікально-документальних фільмів з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою: вул. Щорса, 18 Печерського району міста Києва (далі - Договір №035/12 від 07.12.2004).

Відповідно до розділу 2 Договору №035/12 від 07.12.2004 предметом договору є інвестування та виконання передпроектних, проектно-вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці по вул. Щорса, 18 в Печерському районі міста Києва: - житлового комплексу з підземним авто паркінгом та об`єктами соціального призначення (об`єкт 1); - реконструкції Української студії хронікально-документальних фільмів з надбудовою аттикових та мансардних поверхів головного корпусу (об`єкт 2); ремонт приміщень головного корпусу студії з оновленням технологічного обладнання (об`єкт 3), погашення боргів сторони 1 перед бюджетними, комунальними та іншими підприємствами. Фінансування робіт, передбачених п. 2.1 договору, здійснюється стороною 2 за рахунок власних, позичених та (або) залучених коштів у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до розділу 1 Договору №035/12 від 07.12.2004 земельною ділянкою є земельна ділянка, позначена на карті-схемі, наведена в Додатку №1 до договору, на якій буде проводитись будівництво об`єкту 1 та реконструкція об`єкту 2 на засадах інвестування; об`єкт 1 - будівництво комплексу житлових будинків з підземним паркінгом та об`єктами соціального призначення на земельній ділянці площею 0,84 га по вул. Щорса, 18 у Печерському районі міста Києва, яка належить стороні 1 на праві постійного користування та відповідно до рішення Київської міської ради №1059 від 04.07.1967 та №214 від 18.02.1974; об`єкт 2 - реконструкція студії з надбудовою аттикових та мансардних поверхів головного корпусу студії; об`єкт 3 - ремонт приміщень головного корпусу студії з оновленням технологічного обладнання студії.

Згідно з п. 3.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 внеском сторони 1 в сумісний проект є: - передача стороною 1 стороні 2 земельної ділянки по вул. Щорса, 18 у Печерському районі міста Києва площею орієнтовно 0,84 га (уточнюється проектом) під будівництво об`єкту 1; - передача горищних приміщень головного корпусу студії площею орієнтовно 1700 кв.м. для надбудови аттикових та мансардних поверхів по вул. Щорса, 18 у Печерському районі міста Києва (об`єкт 2).

Згідно з п. 3.2 Договору №035/12 від 07.12.2004 внеском сторони 2 в сумісний проект інвестування є: - передпроектні, проектно-вишукувальні та будівельні роботи житлового комплексу з підземним авто паркінгом та об`єктами соціального призначення загальною житловою площею орієнтовно 50000 кв.м. (об`єкт 1); - реконструкція студії з надбудовою аттикових та мансардних поверхів головного корпусу студії (об`єкт 2); - ремонт приміщень головного корпусу студії з оновленням технологічного обладнання студії (об`єкт 3); - погашення боргів сторони 1 перед бюджетними, комунальними та іншими підприємствами станом на день підписання договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 сторона 1 зобов`язується:

- надати стороні 2 генеральну довіреність на право виконання функцій замовника по проектуванню, реконструкції та будівництву об`єкту 1, об`єкту 2;

- виконувати функції замовника по проектуванню та будівництву об`єкту 3;

- передати стороні 2 у 15-ти денний термін після підписання даного договору по акту наявну документацію по земельній ділянці та малоповерховим спорудам, які підлягають знесенню для будівництва об`єкту 1;

- передати стороні 2 у 15-ти денний термін після підписання даного договору по акту земельну ділянку та малоповерхові споруди, які підлягають знесенню для будівництва об`єкту 1;

- передати стороні 2 у 15-ти денний термін після підписання договору по акту горищні приміщення головного корпусу студії для надбудови аттикових та мансардних поверхів та приміщення, які підлягають реконструкції;

- у 15-ти денний термін після підписання даного договору надати стороні 2 приміщення площею 200 кв.м. з підключенням стороною 2 телефонних ліній для оперативної роботи по проектуванню, реконструкції, будівництву та введенню в експлуатацію об`єкту 1, об`єкту 2 та об`єкту 3 на весь час робіт. При цьому оздоблення вказаних площ, оплата фактичних комунальних платежів та компенсація земельного податку, пропорційно загальній площі приміщень, покладається на сторону 2;

- після введення об`єкту 1 в експлуатацію передати стороні 2 та сприяти оформленню у власність об`єкт 1 з прилеглою земельною ділянкою;

- після введення в експлуатацію об`єкту 2 передати стороні 2 та сприяти оформленню у власність об`єкту 2;

- після виконання робіт по ремонту приміщень головного корпусу студії з оновленням технологічного обладнання по об`єкту 3 прийняти від сторони 2 виконані роботи по акту;

- приймати участь у введенні об`єкту 1, об`єкту 2, об`єкту 3 в експлуатацію;

- надати стороні 2 кошторис на проведення фінансування по погашенню боргів сторони 1 перед бюджетними, комунальними та іншими організаціями.

Згідно з п. 4.3 Договору №035/12 від 07.12.2004 сторона 2 зобов`язується:

- за рахунок власних, позичених та (або) залучених у встановленому порядку коштів, забезпечити повне та своєчасне фінансування, пов`язане з погоджувальними, проектними, ремонтно-будівельними роботами та введенням в експлуатацію об`єкту 1, об`єкту 2 та об`єкту 3;

- виконати функції замовника по проектуванню, будівництву об`єкту 1, об`єкту 2 в повному обсязі;

- компенсувати стороні 1 вартість споруд, які підлягають знесенню з території забудови об`єкту 1 (вартість майна визначається шляхом експертної балансової оцінки майна);

- відповідно до графіку, який погоджено сторонами, здійснити фінансування, погашення боргів сторони 1 перед бюджетними, комунальними та іншими підприємствами станом на день підписання цього договору в рахунок частки сторони 1 від об`єкту 1 та об`єкту 2 відповідно до п. 5.5.1 даного договору;

- відповідно до графіка, який погоджено сторонами, здійснити фінансування об`єкту 3 в рахунок частки сторони 1 від об`єкту 1 та об`єкту 2 відповідно до п. 5.5.1 даного договору;

- забезпечити виконання робіт по проектуванню, реконструкції, будівництву та введенню в експлуатацію об`єкта 1, об`єкта 2 та об`єкт 3;

- забезпечити здійснення належного технічного та авторського нагляду за якістю виконуємих проектно-вишукувальних, будівельних робіт об`єкту 1, об`єкту 2 та об`єкту 3 відповідно до ДБН;

- нести повну матеріальну відповідальність за порушення вимог діючого законодавства щодо проектування, будівництва та своєчасного введення в експлуатацію об`єкта 1, об`єкта 2 та об`єкта 3 в строки, визначені в проектно-кошторисній документації;

- після введення об`єкта 1 в експлуатацію забезпечити виконання функцій по обслуговуванню та подальшою експлуатацією з належним оформленням права власності об`єкта 1 з закріпленням прилеглої до об`єкт 1 земельної ділянки;

- після введення об`єкту 2 в експлуатацію забезпечити виконання функцій по обслуговуванню та подальшою експлуатацією з належним оформленням права власності аттикових та мансардних поверхів;

- на письмову вимогу сторони 1 надавати необхідну інформацію, підтверджену документально та пов`язану із здійсненням робіт по об`єкту 1, об`єкту 2 та об`єкту 3;

- за рахунок своєї частки в об`єкті 1 здійснити передачу Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації житлових приміщень в об`єкті 1 або іншої площі в обсязі, встановленому відповідним рішенням Київської міської ради для об`єкта 1 в цілому;

- за рахунок своєї частки в об`єкті 2 здійснити передачу Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації житлових приміщень в об`єкті 2 або іншій площі в обсязі, встановленому відповідним рішенням Київради для об`єкту 2 в цілому.

Відповідно до п. 5.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 грошові або майнові внески сторін цього договору, а також майно, створене або придбане в процесі їх діяльності, є їх власністю відповідно до умов договору.

У п. 5.5 Договору №035/12 від 07.12.2004 сторони погодили, що майно, яке створене в результаті діяльності по договору, розподіляється між ними наступним чином:

Відповідно до п. 5.5.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 стороні 1 за умови повного виконання зобов`язань, вказаних у п. 4.1 цього договору, належить:

- 15% додаткових площ, створених при надбудові аттикового поверху головного корпусу студії;

- матеріально-технічне переоснащення технологічного обладнання з ремонтними роботами в головному корпусі студії;

- об`єм погашення боргів перед бюджетними, комунальними підприємствами станом на день підписання цього договору.

Відповідно до п. 5.5.3 Договору №035/12 від 07.12.2004 стороні 2 за умови повного виконання зобов`язань, зазначених у п. 4.3 цього договору, належить:

- вся житлова та нежитлова площа об`єкту 1 з прилеглою територією;

- 85% площ, створених при надбудові головного корпусу студії.

Згідно з п. 11.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди №1 від 03.06.2005, №2 від 20.01.2006, №3 від 29.01.2016, №4 від 13.03.2018, №5 від 05.09.2019 та №6 від 14.11.2019 до Договору №035/12 від 07.12.2004, якими вносились зміни та доповнення до вказаного договору.

Так, умовами Додаткової угоди №4 від 13.03.2018 сторони виклали Договір №035/12 від 07.12.2004 у новій редакції.

Відповідно до п. 2.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) предметом цього Договору є діяльність Сторін по здійсненню ними комплексу дій юридичного, організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на організацію Реконструкції Нерухомого майна під Об`єкт 1 та Об`єкт 2 відповідно до умов, передбачених цим Договором (надалі - Реалізації проекту).

У розділі 1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) зазначено, що земельною ділянкою є земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 Печерському районі міста Києва, межі якої визначені в план-схемі земельної ділянки, право постійного користування якою буде оформлено на сторону 1 відповідно до діючого законодавства України; об`єкт 1 - багатофункціональний комплекс за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 у Печерському районі міста Києва; об`єкт 2 - нежитлові будівлі; нерухоме майно - це будівлі, споруди та приміщення, що знаходяться на земельній ділянці та перебувають на балансі сторони 1; реконструкція - це перебудова нерухомого майна під об`єкти, що передбачає зміну їх геометричних розмірів, функціонального призначення, основних техніко-економічних показників та поліпшення умов експлуатації;

Відповідно до п. 2.3 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) Сторона-1 відповідно до цього Договору передає, а Сторона-2 приймає частину функцій замовника будівництва Об`єкта 1 та Об`єкта 2. Сторона-2 бере на себе зобов`язання та відповідальність за виконання умов цього Договору, в тому числі, за повне фінансування та своєчасне виконання будівельних робіт на Об`єктах, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом Об`єкту 1 та Об`єкту 2.

Сторона-2 приймає на себе виконання функцій замовника будівництва Об`єкту 1 та Об`єкту 2, окрім тих, що відповідно до умов даного Договору покладено на Сторону-1, та зобов`язується на свій ризик за рахунок власних та/або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити Будівництво Об`єкту 1 та Об`єкту 2 шляхом Реконструкції Нерухомого майна на Земельній ділянці відповідно до Проектної документації. У разі залучення коштів фізичних та юридичних осіб Сторона-2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами (п. 2.4 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018).

Відповідно до п. 5.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) сторона 1 в результаті реалізації проекту отримує 100% площ об`єкта 2.

Відповідно до п. 5.2 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) сторона 2 в результаті реалізації проекту отримує 100% площ в об`єкті 1.

Сторона 1 набуває право власності на об`єкт 2 після прийняття об`єкта 2 в експлуатацію (п. 5.4 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018).

Сторона 2 набуває право власності на об`єкт 1 після прийняття об`єкта 1 в експлуатацію (п. 5.5 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018).

Відповідно до п. 6.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) фінансування реалізації проекту на земельній ділянці повністю здійснюється стороною 2.

Згідно з п. 10.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до остаточного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Додатковою угодою №5 від 05.09.2019 сторони погодили, що земельною ділянкою є земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 у Печерському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:79:045:0004, цільове призначення - 02.07. Для іншої житлової забудови; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для експлуатації, обслуговування існуючих споруд, кінознімальних корпусів та житлових будинків, площа земельної ділянки - 1,9017 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, яким може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор у позовній заяві вказує на те, що у порядку, визначеному договором, відповідач отримує для здійснення свого будівництва земельну ділянку та розташовану на ній нерухомість та в результаті виконання договору очікує отримати на вул. Євгена Коновальця, 18 у місті Києві багатофункціональний комплекс, створений в результаті реконструкції всього нерухомого майна державного підприємства за вказаною адресою, а також розташовану під ним земельну ділянку. Натомість, за наслідками реалізації договору державне підприємство має отримати нежитлові будівлі з невизначеними показниками і фактично втратить земельну ділянку на вул. Євгена Коновальця, 18 у місті Києві, а також наявне на ній нерухоме майно, внаслідок чого відбудеться відчуження цих об`єктів державної власності у невстановленому законом порядку.

Прокурор зазначає, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього не відповідають критеріям добросовісності, справедливості та розумності, оскільки їх умови включають необ`єктивні (упереджені, несправедливі) зобов`язання позивача 3 перед відповідачем.

Зокрема, з аналізу умов договору вбачається відсутність чітких строків виконання зобов`язань щодо здійснення реконструкції та будівництва об`єктів 1 та 2, невизначеність реальної частки державного підприємства запланованої для отримання від реалізації проекту, неодноразова зміна структури та вартості внеску з боку відповідача.

Більш того, як вказує прокурор, внеском державного підприємства є об`єкти нерухомості загальною площею понад 1,7 тис.кв.м., які не підлягали приватизації і не могли бути відчужені на користь приватних осіб, а також земельна ділянка, право на яку буде втрачено у зв`язку з переходом збудованих об`єктів у приватну власність, що призведе до порушення інтересів держави внаслідок неправомірного відчуження.

Тобто, договір не спрямований на досягнення спільної мети, визначеної у ньому, та отримання державою очікуваних результатів від його виконання.

Зокрема, прокурор зауважив, що державне підприємство на час укладення договору та додаткових угод до нього входило до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. При цьому, не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації, та нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

За твердженням прокурора, за Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» на праві господарського відання за державним підприємством закріплені розташовані на земельній ділянці на вул. Євгена Коновальця, 18 у місті Києві об`єкти нерухомості: житловий будинок загальною площею 1956,6 кв.м. і нежитлові будівлі та споруди загальною площею 5135 кв.м., з них 3068,1 кв.м. - частина головного корпусу літера А (іншу частину корпусу закріплено за Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого).

Крім того, на думку прокурора, так як частиною приміщень головного корпусу користується Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, який не є стороною оспорюваного договору, оспорюваним договором порушуються права позивача 2.

Також, прокурор вказав на те, що оспорюваний договір та Додатковий договір від 13.03.2018 укладено позивачем 3 за відсутності погодження з боку органу управління майном - Міністерством культури та інформаційної політки України, зокрема не було дотримано вимог ст. 73-2 Господарського кодексу України.

Крім того, прокурор вказав на те, що державне підприємство не мало повноважень брати на себе зобов`язання з передання земельної ділянки для реалізації умов договору, оскільки державне підприємство зобов`язане здійснювати використання закріпленої за ним земельної ділянки відповідно до мети своєї діяльності, а до видів діяльності позивача 3 не належить здійснення будівництва. При цьому, реалізація договору призведе до втрати позивачами земельної ділянки та змінить її цільове використання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.

У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначає, що Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів» створено з метою проведення науково-методичної роботи з вивчення проблем системного впливу аудіовізуальної інформації на глядацьку аудиторію, воно здійснює облік, систематизацію, опрацювання створених в Україні хронікально-документальних та освітніх аудіовізуальних творів і програм, видання анотованого каталогу, ведення державного кіно-відеолітопису України.

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого є закладом вищої освіти, який фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України та провадить освітню, наукову, мистецьку, навчально-виробничу інформаційно-консультаційну, міжнародну та фінансово-господарську діяльність, забезпечення організації освітнього процесу і здобуття особами вищої та післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Органом управління об`єктами державної власності Університету та Державного підприємства є Міністерство культури та інформаційної політики України, яке, будучи центральним органом виконавчої влади, здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, організовує планово-фінансову роботу на підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів (п.п. 1, 4, 5 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885).

Нежитлові будівлі та споруди, розташовані на вул. Євгена Коновальця, 18 у м Києві, належать на праві власності державі в особі уповноваженого органу - Міністерства культури та інформаційної політики України і закріплені на праві господарського відання за державним підприємством.

При цьому укладення вказаного Договору, додаткових угод та договорів до нього і відсутність контролю з боку власника об`єктів нерухомості - Міністерства культури та інформаційної політики України за користуванням ними відповідно до вимог законодавства та видів діяльності підпорядкованих об`єктів, а також бездіяльність безпосередньо державного підприємства та університету створили передумови для порушення вимог законодавства при користуванні цими об`єктами.

За приписами Конституції України, земля, яка знаходиться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу. Право власності Українського народу є публічною власністю. Такі властивості об`єктів права власності Українського народу, як загальнодоступність, життєва необхідність зумовлюють особливі риси цього виду права власності.

Особливість статусу цих земель потребує від органів, які здійснюють розпорядження і контроль за цільовим їх використанням, забезпечення максимальної захищеності від протиправних посягань, недопущення погіршення їхнього стану.

Частина 1 ст. 13 Основного Закону, якою визначено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України, вказує на встановлення щодо землі правового режиму публічної власності як невідчужуваної і такої, що не має строків давності.

За приписами ст. 118 Конституції України, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Відповідно до ст.ст. 13, 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцевими державними адміністраціями вирішуються, зокрема, питання використання землі, а також здійснюється державний контроль за їх використанням та охороною.

Крім того, згідно зі ст. 21 цього Закону місцеві державні адміністрації в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля розпоряджаються землями державної власності.

Власником земельної ділянки на вул. Євгена Коновальця, 18 у м. Києві є Київська міська державна адміністрація, а постійними землекористувачами - державне підприємство та Університет.

Посилання прокурора про те, що укладенням правочину порушується право власності держави, яке здійснюється Київською міською державною адміністрацією, не відповідає змісту укладеного договору, оскільки договором не передбачалась передача права власності чи права користування земельною ділянкою. Передача земельної ділянки під здійснення будівництва, в якому замовником виступає Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів», передбачає, що увесь об`єкт перебуватиме на балансі державного підприємства, а отже, земельна ділянка з користування останнього не виходить (не вилучається) за результатами виконання спірного договору.

19.05.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/2-34вих.-21 до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, з листом № 15/3/2-35вих.-21 до Київської міської державної адміністрації, з листом № 15/3/2-36вих.-21 до Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та з листом № 15/3/2-37вих.-21 до Міністерства культури та інформаційної політики України з інформацією про звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та Київської міської державної адміністрації з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Зодча Діадема» про визнання недійсним Договору № 035/12 про інвестування реконструкції Української студії хронікально-документальних фільмів з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою: вул. Щорса, 18 Печерського району міста Києва від 07.12.2004.

Також, 06.11.2020 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/2-67721-20 до Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 06.11.2020 № 15/3/2-67721-20 Міністерством культури та інформаційної політики України було надано відповідь від 30.11.2020 № 14620/27.4.

11.02.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом від № 15/3/1-39вих-21 до Київської міської державної адміністрації, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 11.02.2021 № 15/3/1-39вих-21, Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київського міської Ради (Київська міська державна адміністрація) було надано відповідь від 18.02.2021 № 0570202/1-3658.

11.02.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/1-40вих-21 до Київської міської Ради, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 11.02.2021 № 15/3/1-40вих-21, Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київського міської Ради (Київська міська державна адміністрація) було надано відповідь від 23.02.2021 № 0570202/1-4069.

11.02.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/1-41вих-21 до Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 11.02.2021 № 15/3/1-41вих-21, Міністерством культури та інформаційної політики України було надано відповідь від 19.02.2021 № 1820/31.

11.02.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/1-42вих-21 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 11.02.2021 № 15/3/1-42вих-21, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві було надано відповідь від 17.02.2021 № 10-26-0.21-823/2-21.

12.02.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/1-45вих-21 до Фонду державного майна України, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 12.02.2021 № 15/3/1-45вих-21 Фондом державного майна України було надано відповідь від 19.02.2021 № 10-24-3432.

24.03.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/2-8вих-21 до Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 24.03.2021 № 15/3/2-8вих-21, Міністерством культури та інформаційної політики України було надано відповідь від 28.04.2021 № 4979/31.

24.03.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/2-9вих-21 до Київської міської державної адміністрації, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 24.03.2021 № 15/3/2-9вих-21, Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київського міської Ради (Київська міська державна адміністрація) було надано відповідь від 01.04.2021 № 0570202/1-7088.

24.03.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/2-10вих.-21 до Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів», в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 24.03.2021 № 15/3/2-10вих.-21, Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» було надано відповідь від 12.04.2021 № 71.

24.03.2021 Генеральний прокурор звернувся з листом № 15/3/2-12вих.-21 до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, в якому з метою встановлення наявності підстав звернення до суду, просив надати інформацію та копії відповідних документів.

У відповідь на лист прокурора від 24.03.2021 № 15/3/2-12вих.-21, Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого було надано відповідь від 02.04.2021 № 225-01.

З наведених листів вбачається, що Генеральний прокурор звертався до суб`єктів владних повноважень з метою встановлення наявності підстав звернення до суду та з проханням повідомити про вжиті заходи щодо спірних правочинів.

Наведені листі були отримані та розглянуті вищезазначеними суб`єктами владних повноважень та надані відповідні рішення.

Таким чином, суб`єкти владних повноважень були обізнані про загрозу порушення інтересів держави до пред`явлення позову, мали відповідні повноваження для захисту інтересів держави, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернулись, документів на підтвердження протилежного в матеріли справи надано не було.

Обізнаність суб`єктів владних повноважень про намір прокурора звернутись до суду підтверджуються також посиланням позивачів на вказані обставини у відповідях на відзив.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Заступником Генерального прокурора обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України (орган державної влади), Київської міської державної адміністрації (орган місцевого самоврядування) та Державного агентства України з питань кіно (орган державної влади).

При цьому слід зазначити, що виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26 червня 2019 у справі № 587/430/16-ц).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Так, захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.

Разом з цим, абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

У постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Так, у вказаній постанові від 06.07.2021 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Позов у цій справі прокурор подав, в тому числі, в інтересах держави в особі Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів» є державним підприємством, тобто самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді.

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого є державною організацією, тобто самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді.

Таким чином, зважаючи на те, що Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого являються самостійими юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді і прокурором не надано доказів, що державне підприємство та державна організація у спірних правовідносинах наділені функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі даного державного підприємства та даної державної організації, відбулось із порушенням вимог абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Із врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та в особі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, у зв`язку з чим вважає необхідним залишити позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі державного підприємства та державної організації, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.12.1999 до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

Згідно з п. 1 Положення про Міністерство культури і мистецтв України, затвердженого Указом Президента України від 31.08.2000 №1038/2000 Міністерство культури і мистецтв України (Мінкультури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері культури і мистецтв.

Кабінет Міністрів України постановою від 02.09.2019 №829 утворив Міністерство культури, молоді та спорту України, реорганізувавши шляхом перетворення Міністерство інформаційної політки України та поклавши на створений центральний орган виконавчої влади завдання та функції Міністерства культури і Міністерства молоді ат спорту України, що ліквідуються, та ліквідував Міністерство культури і Міністерство молоді та спору України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2020 №238 перейменовано Міністерство культури, молоді та спорту України на Міністерство культури та інформаційної політки України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг; державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору); державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду; державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства.

У ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» зазначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, зокрема, є Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.06.2005 №192-р передано до сфери управління Міністерства культури і туризму України Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

Таким чином, повноваженнями щодо управління об`єктами державної форми власності належать Міністерству, яке відповідно до Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України є центральним органом виконавчої влади і здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, організовує планово-фінансову роботу на підприємствах, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових та матеріальних ресурсів.

Щодо викладених прокурором підстав позову, суд зазначає наступне.

Так, Заступник Генерального прокурора вказує на те, що внаслідок виконання договору держава втратить об`єкти нерухомості, які не підлягали приватизації (в тому числі і земельну ділянку). Вказані твердження прокурора ґрунтуються на тому, що певні види майна не можуть бути предметом вільного обороту та мають відповідні обмеження у цивільному обороті, що полягають у неможливості їх переходу у приватну власність. На таке майно поширюється дія Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Оскільки позивач 3 на дату укладення договору та додаткових угод до нього входив до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, то відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Згідно ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватись на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Статтею 1132 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно ст. 1133 Цивільного кодексу України, вкладом учасника вважається все, що він вносить у спільну діяльність спільне майно, в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз умов Договору №035/12 від 07.12.2004 свідчить про те, що укладений між Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» та Приватним акціонерним товариством «Зодча Діадема» договір за своєю правовою природою є договором простого товариства.

Згідно ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України, спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом, є внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи.

Як встановлено судом, відповідно до розділу 2 Договору №035/12 від 07.12.2004 предметом договору є інвестування та виконання передпроектних, проектно-вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці по вул. Щорса, 18 в Печерському районі міста Києва: - житлового комплексу з підземним авто паркінгом та об`єктами соціального призначення (об`єкт 1); - реконструкції Української студії хронікально-документальних фільмів з надбудовою аттикових та мансардних поверхів головного корпусу (об`єкт 2); ремонт приміщень головного корпусу студії з оновленням технологічного обладнання (об`єкт 3), погашення боргів сторони 1 перед бюджетними, комунальними та іншими підприємствами. Фінансування робіт, передбачених п. 2.1 договору, здійснюється стороною 2 за рахунок власних, позичених та (або) залучених коштів у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до розділу 1 Договору №035/12 від 07.12.2004 земельною ділянкою є земельна ділянка, позначена на карті-схемі, наведена в Додатку №1 до договору, на якій буде проводитись будівництво об`єкту 1 та реконструкція об`єкту 2 на засадах інвестування; об`єкт 1 - будівництво комплексу житлових будинків з підземним паркінгом та об`єктами соціального призначення на земельній ділянці площею 0,84 га по вул. Щорса, 18 у Печерському районі міста Києва, яка належить стороні 1 на праві постійного користування та відповідно до рішення Київської міської ради №1059 від 04.07.1967 та №214 від 18.02.1974; об`єкт 2 - реконструкція студії з надбудовою аттикових та мансардних поверхів головного корпусу студії; об`єкт 3 - ремонт приміщень головного корпусу студії з оновленням технологічного обладнання студії.

Згідно з п. 3.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 внеском сторони 1 в сумісний проект є: - передача стороною 1 стороні 2 земельної ділянки по вул. Щорса, 18 у Печерському районі міста Києва площею орієнтовно 0,84 га (уточнюється проектом) під будівництво об`єкту 1; - передача горищних приміщень головного корпусу студії площею орієнтовно 1700 кв.м. для надбудови аттикових та мансардних поверхів по вул. Щорса, 18 у Печерському районі міста Києва (об`єкт 2).

У п. 5.5 Договору №035/12 від 07.12.2004 сторони погодили, що майно, яке створене в результаті діяльності по договору, розподіляється між ними наступним чином:

Відповідно до п. 5.5.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 стороні 1 за умови повного виконання зобов`язань, вказаних у п. 4.1 цього договору, належить:

- 15% додаткових площ, створених при надбудові аттикового поверху головного корпусу студії;

- матеріально-технічне переоснащення технологічного обладнання з ремонтними роботами в головному корпусі студії;

- об`єм погашення боргів перед бюджетними, комунальними підприємствами станом на день підписання цього договору.

Відповідно до п. 5.5.3 Договору №035/12 від 07.12.2004 стороні 2 за умови повного виконання зобов`язань, зазначених у п. 4.3 цього договору, належить:

- вся житлова та нежитлова площа об`єкту 1 з прилеглою територією;

- 85% площ, створених при надбудові головного корпусу студії.

Як встановлено судом, умовами Додаткової угоди №4 від 13.03.2018 сторони виклали Договір №035/12 від 07.12.2004 у новій редакції.

Відповідно до п. 2.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) предметом цього Договору є діяльність Сторін по здійсненню ними комплексу дій юридичного, організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на організацію Реконструкції Нерухомого майна під Об`єкт 1 та Об`єкт 2 відповідно до умов, передбачених цим Договором (надалі - Реалізації проекту).

У розділі 1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) зазначено, що земельною ділянкою є земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 Печерському районі міста Києва, межі якої визначені в план-схемі земельної ділянки, право постійного користування якою буде оформлено на сторону 1 відповідно до діючого законодавства України; об`єкт 1 - багатофункціональний комплекс за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 у Печерському районі міста Києва; об`єкт 2 - нежитлові будівлі; нерухоме майно - це будівлі, споруди та приміщення, що знаходяться на земельній ділянці та перебувають на балансі сторони 1; реконструкція - це перебудова нерухомого майна під об`єкти, що передбачає зміну їх геометричних розмірів, функціонального призначення, основних техніко-економічних показників та поліпшення умов експлуатації;

Відповідно до п. 5.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) сторона 1 в результаті реалізації проекту отримує 100% площ об`єкта 2.

Відповідно до п. 5.2 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) сторона 2 в результаті реалізації проекту отримує 100% площ в об`єкті 1.

Додатковою угодою №5 від 05.09.2019 сторони погодили, що земельною ділянкою є земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 у Печерському районі міста Києва, кадастровий номер 8000000000:79:045:0004, цільове призначення - 02.07. Для іншої житлової забудови; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для експлуатації, обслуговування існуючих споруд, кінознімальних корпусів та житлових будинків, площа земельної ділянки - 1,9017 га.

Таким чином, як вбачається з умов Договору №035/12 від 07.12.2004 (з урахуванням додаткових угод) об`єкти, що були внесені Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» як внески (земельна ділянка та горищні приміщення), не перебувають у його власності (земля у користуванні, горищні приміщення в господарському віданні), у зв`язку з чим не можуть бути у спільній частковій власності учасників договору.

Внесене Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» майно, яким воно володіло на інших підставах, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Згідно ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 361 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

З огляду на вищезазначене, внаслідок укладення спірного договору відбулося об`єднання вкладів, які перебували у власності сторін у спільну часткову власність, а вклади, якими сторони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Таким чином, майно Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів», що є у державній власності і закріплене за ним, належить йому на праві повного господарського відання.

Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать законодавству України та цілям його діяльності (п. 5.2 статуту).

Об`єкти, які є внеском Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» у спільну діяльність, не перебувають у власності студії (земля у користуванні, горищні приміщення в господарському віданні), а тому не можуть бути у спільній частковій власності учасників договору.

При цьому, внесене студією майно, яким воно володіло на підставах інших, ніж право власності, відповідно до ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України, використовується в інтересах усіх учасників і є їх спільним майном. Правовий статус цього майна передбачає, що після закінчення дії договору майно, у відповідності до ч. 2 ст.1141 Цивільного кодексу України повертається учасникові, який його надав, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Враховуючи наведені приписи законодавства, а також те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором простого товариства, і внаслідок його укладення не відбувається відчуження майна підприємства (переходу права власності від підприємства до товариства) і передачі його в безоплатне користування товариства, суд дійшов висновку щодо безпідставності та необґрунтованості посилань Заступника Генерального прокурора та позивачів на ті обставини, що укладення як договору, так і додаткових угод до нього спрямоване на відчуження об`єктів (в тому числі земельної ділянки) з державної власності та порушенням Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Закону України «Про приватизацію державного майна».

При цьому, зміст Додаткової угоди №4 від 13.03.2018 не змінює правову природу Договору №035/12 від 07.12.2004.

Крім того, судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа №40/98-3/146 за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури і туризму України до Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів», Закритого акціонерного товариства «Зодча Діадема», з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання недійсним з моменту укладення відповідачами Договір № 035/12 від 07.12.2004 про інвестування реконструкції Студії з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою м. Київ, вул. Щорса, 18.

Позовні вимоги у справі №40/98-3/146 обґрунтовані невідповідністю умов Договору вимогам ст.ст. 4, 15 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст.75 Господарського кодексу України стосовно заборони інвестування в об`єкти, створення і використання яких порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом; відсутності обов`язкової державної експертизи інвестиційної програми передбаченої вказаним Договором; відсутності згоди Міністерства культури і туризму України до сфери управління якого входить Студія на відчуження майнових об`єктів, що належать до її основних фондів, на користь Товариства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2006 у справі №40/98-3/146 позов задоволено та визнано недійсним спірний Договір з моменту його укладення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2006 у справі №40/98-3/146 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2006 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 у справі №40/98-3/146 скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2006 залишено в силі.

Постановою Верховного Суду України від 30.01.2007 постанову Вищого господарського суду України від 22.11.2006, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2006 скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2007 №40/98-3/146, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2007, в задоволенні позову про визнання недійсним договору відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2007 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2007 у справі №40/98-3/146 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні у позову у справі №40/98-3/146, суди виходили з того, що Наказом Фонду державного майна України від 29.03.2004 № 604 «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, та Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю», чинним на час укладення спірного договору, визначено, що відчуженням майна є передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб`єктів господарювання, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти.

За спірним же договором між сторонами виникли відносини простого товариства, Студія володіла внесеним майном на інших ніж право власності підставах. Такі правовідносини не передбачають передачу права власності шляхом продажу за грошові кошти. Тобто, за спірним договором відчуження майна, яке передавалося у якості внеску, не було.

Крім того, сторони не надали доказів того, що малоповерхові споруди, які передані для знесення, використовуються у господарській діяльності Студії, а тому суди дійшли висновку, що зазначені споруди не відносяться до основних фондів, та, відповідно, згода органу, до сфери управління якого входить Студія не потрібна.

При цьому суди у справі №40/98-3/146 встановили, що внесок Студії складається із земельної ділянки площею 0,84га (орієнтовно) та горищних приміщень головного корпусу Студії. Зазначені об`єкти не перебувають у власності Студії (земля у користуванні, горищні приміщення в господарському віданні), а тому не можуть бути у спільній частковій власності учасників договору.

Внесене Студією майно, яким воно володіло на підставах інших, ніж право власності, відповідно до ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України, використовується в інтересах усіх учасників і є їх спільним майном.

Правовий статус цього майна передбачає, що після закінчення дії договору майно, у відповідності до ч. 2 ст. 1141 Цивільного кодексу України повертається учасникові, який його надав, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Враховуючи наведені приписи законодавства, суди відмовили прокурору, посилаючись на те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором простого товариства, і внаслідок його укладення не відбувається відчуження майна підприємства (переходу права власності від підприємства до товариства) і передачі його в безоплатне користування товариства.

Також, судом встановлено, що у червні 2007 року у провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа №17/232-33/2 за первісним позовом Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» до Закритого акціонерного товариства «Зодча Діадема» про розірвання Договору № 035/12 від 07.12.2004 року «Про інвестування реконструкції Української студії хронікально-документальних фільмів з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою: вул. Щорса, 18 Печерського району м. Києва».

Позовні вимоги первісного позову були мотивовані тим, що 07.12.2004 між Державним підприємством «Українська студія хронікально документальних фільмів» та Закритим акціонерним товариством «Зодча Діадема» укладено Договір № 035/12. На підставі п. п. 11.3, 11.4 Договору, позивач листом від 15.03.2007 № 67 повідомив відповідача про розірвання Договору № 035/12 «Про інвестування реконструкції Української студії хронікально - документальних фільмів з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою вул. Щорса. 18 Печерського районі м. Києва» від 07.12.2004. Листом від 21.05.2007 № 106-05 відповідач надав відповідь, що умовами Договору одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Згідно п. 11.1. Договору, договір набув чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Тобто строк його дії не встановлено, отже Договір № 035/12 «Про інвестування реконструкції Української студії хронікально - документальних фільмів з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою вул. Щорса, 18 Печерського району м. Києва» від 07.12.2004 - є безстроковим. Тому, на думку позивача, відповідач не має права заперечувати проти розірвання безстрокового договору простого товариства.

05.07.2007 Закрите акціонерне товариство «Зодча Діадема» у справі №17/232-33/2 подало зустрічну позовну заяву, в якій просило суд зобов`язати позивача за первісним позовом виконати умови укладеного Договору № 035/12 від 07.12.2004 та об`єднати первісний та зустрічний позов для спільного розгляду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач за зустрічним позовом посилався на те, що 07.12.2004 між Закритим акціонерним товариством «Зодча Діадема» та Державним підприємством «Українська студія хронікально -документальних фільмів» було укладено Договір № 035/12 «Про інвестування реконструкції Української студії хронікально -документальних фільмів з надбудовою головного корпусу для офісних приміщень та будівництва житлового комплексу за адресою вул. Щорса, 18, Печерського району м Києва», предметом якого є інвестування виконання передпроектних, проектно-вишукувальних та здійснення будівельних робіт по вул. Щорса, 18, а саме: житлового комплексу з підземним автопаркінгом та об`єктами соціального призначення (Об`єкт 1), реконструкції Студії з надбудовою аттикових та мансардних поверхів головного корпусу (Об`єкт 2), ремонт приміщень головного корпусу Студії з оновленням технологічного обладнання (Об`єкт 3), погашення боргів Студії перед бюджетними, комунальними та іншими підприємствами.

З моменту підписання Договору і на момент звернення позивача до суду з позовною заявою, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, які є обов`язковими для здійснення подальшого виконання умов Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2008 у справі №17/232-33/2, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 09.07.2008 у справі №17/232-33/2, відмовлено у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов.

Виходячи з юридичної оцінки змісту договору, задовольняючи зустрічні позовні вимоги та відмовляючи в задоволенні первісного позову, суди у справі №17/232-33/2 дійшли висновку, що спірний договір за своєю правовою природою є договором простого товариства, передбачений ст. 1132 Цивільного кодексу України.

Також судами у справі №17/232-33/2 встановлено, що метою спільної діяльності є будівництво жилого комплексу, реконструкція Української студії хронікально-документальних фільмів та ремонт приміщень головного корпусу студії, що потребує певного періоду у часі, тобто судами визначено, що даний договір є строковим, оскільки діє до досягнення сторонами спільної мети, зокрема, завершення будівельно-ремонтних робіт.

З огляду на ненадання Державним підприємством «Українська студія хронікально-документальних фільмів» доказів існування поважної причини для розірвання договору, суди у справі №17/232-33/2 дійшли висновку, що оспорюваний договір не є безстроковим і обмежений подією, так як в ньому чітко встановлена скасувальна умова у вигляді досягнення певної мети, зокрема, завершення будівництва, тому визнали необґрунтованими вимоги Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» про розірвання договору і відмовили в їх задоволенні, в той же час, задовольнивши зустрічні позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Зодча Діадема» про зобов`язання виконати умови договору.

Відповідно до частини четвертої ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, рішення судів у справі №40/98-3/146 та у справі №17/232-33/2, які набрали законної сили у порядку Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

У відповідності до п. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Згідно п 2. Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень: приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства); затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв`язку з порушенням статутів (положень); укладають і розривають контракти з керівниками підприємств; здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна; дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю; готують разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Республіки Крим) і комунальною власністю; беруть участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України з питань загальнодержавної власності.

Згідно ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського віддання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Пунктом 5.2 статуту передбачено, що майно Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів», що є у державній власності і закріплене за ним, належить йому на праві повного господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать законодавству України та цілям його діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 141 Господарського кодексу України (в редакції станом на дату укладення договору) не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до ч. 2 ст. 75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Направляючи справу №40/98-3/146 на новий розгляд, Верховний Суд України в постанові від 30.01.2007 зазначив, що посилання на недійсність Договору внаслідок порушення вимог ч. 2 ст. 75 Господарського кодексу України зроблене без урахування тієї обставини, що за змістом вказаної норми закону згода органу, до сфери управління якого входить державне підприємство, потребується лише у випадку відчуження основних фондів, а не будь-якого належного підприємству майна, а також те, що судами не з`ясовувалися склад майна, його віднесення до основних фондів Студії, а також доводи відповідачів про те, що вказане майно має нульову балансову вартість внаслідок повної амортизації.

Наказом Фонду державного майна України від 29.03.2004 №604 «Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, та Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю», чинним на час укладення спірного договору, визначено, що відчуженням майна є передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб`єктів господарювання, іншим юридичним чи фізичним особам шляхом його продажу за грошові кошти.

Однак, за спірним договором, як зазначалося вище, між сторонами виникли відносини простого товариства, Студія володіла внесеним майном на інших ніж право власності підставах. Такі правовідносини не передбачають передачу права власності шляхом продажу за грошові кошти. Тобто, за спірним договором відчуження майна, яке передавалося у якості внеску, не було.

Відповідно до ч.7 ст.75 Господарського кодексу України, згода органу, до сфери управління якого входить підприємство потрібна на списання з балансу тільки не повністю амортизованих основних фондів.

Згідно пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом.

Судом у справі №40/98-3/146 було встановлено, що оскільки малоповерхові споруди, які підлягають знесенню за Договором, повністю амортизовані, то згода Міністерства на їх списання з балансу непотрібна (постанова Вищого господарського суду України від 24.10.2007 у справі №40/98-3/146).

При цьому, суд зазначає, що внеском Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» у спільну діяльність була земельна ділянка та горищні приміщення.

Однак, доказів того, що вказані об`єкти були основними фондами станом на дату укладення як спірного договору, так і додаткових угод до нього, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості доводів прокурора та позивачів відносно того, що для укладення оспорюваного договору необхідний був дозвіл (погодження) Міністерства культури та інформаційної політики України та Фонду державного майна України.

Також, прокурор у позовній заяві вказує на те, що договір передбачає реконструкцію об`єктів нерухомості, що перебувають на балансі позивача 2, який не є стороною оспорюваного договору. Зокрема, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого користується об`єктами державної власності загальною площею 13181,3 кв.м. у тому числі нежитловими будівлями, спорудами та комунікаціями, які нерозривно пов`язані між усіма об`єктами, а також частинами головного корпусу літ А, площею 769,1 кв.м.

З приводу вказаних тверджень суд зазначає, що відповідно до розділу 2 Договору №035/12 від 07.12.2004 предметом договору є інвестування та виконання передпроектних, проектно-вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці по вул. Щорса, 18 в Печерському районі міста Києва: - житлового комплексу з підземним авто паркінгом та об`єктами соціального призначення (об`єкт 1); - реконструкції Української студії хронікально-документальних фільмів з надбудовою аттикових та мансардних поверхів головного корпусу (об`єкт 2); ремонт приміщень головного корпусу студії з оновленням технологічного обладнання (об`єкт 3), погашення боргів сторони 1 перед бюджетними, комунальними та іншими підприємствами. Фінансування робіт, передбачених п. 2.1 договору, здійснюється стороною 2 за рахунок власних, позичених та (або) залучених коштів у встановленому законодавством порядку.

Додатковою угодою №3 від 29.01.2016 сторони дійшли згоди, що об`єктом 2 є реконструкція складів студії та будівництво знімальних павільйонів загальною площею 4500,00 кв.м та офісних приміщень приблизно площею 9100,00 кв.м.

Відповідно до п. 2.1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) предметом цього Договору є діяльність Сторін по здійсненню ними комплексу дій юридичного, організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на організацію Реконструкції Нерухомого майна під Об`єкт 1 та Об`єкт 2 відповідно до умов, передбачених цим Договором (надалі - Реалізації проекту).

У розділі 1 Договору №035/12 від 07.12.2004 (в редакції Додаткової угоди №4 від 13.03.2018) зазначено, що земельною ділянкою є земельна ділянка, розташована за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 Печерському районі міста Києва, межі якої визначені в план-схемі земельної ділянки, право постійного користування якою буде оформлено на сторону 1 відповідно до діючого законодавства України; об`єкт 1 - багатофункціональний комплекс за адресою: вул. Євгена Коновальця, 18 у Печерському районі міста Києва; об`єкт 2 - нежитлові будівлі; нерухоме майно - це будівлі, споруди та приміщення, що знаходяться на земельній ділянці та перебувають на балансі сторони 1; реконструкція - це перебудова нерухомого майна під об`єкти, що передбачає зміну їх геометричних розмірів, функціонального призначення, основних техніко-економічних показників та поліпшення умов експлуатації.

Ані з умов Договору №035/12 від 07.12.2004, ані з умов додаткових угод до нього не вбачається, що у спільну діяльність було передано саме те майно, яке перебуває на балансі позивача 2, або щодо такого майна будуть виконуватися роботи відповідно до умов Договору №035/12 від 07.12.2004, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач 2 користується та є власником лише частини приміщень у будівлях.

При цьому, як вбачається з умов Договору №035/12 від 07.12.2004 (з урахуванням додаткової угоди №4 від 13.03.2018), між сторонами повинна бути складена Проектна документація (затверджується та погоджується у встановленому законом порядку), графік реконструкції.

Крім того, відповідно до п. 1.5 та п. 1.6 Додаткової угоди №4 від 13.03.2018 реконструкція стосується лише того майна, що перебуває на балансі Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів».

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

З огляду на те, що суд дійшов висновку, що прокурором та позивачами не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсним Договору №035/12 від 07.12.2004 та додаткових угод до нього, суд відмовляє у позові Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Київської міської державної адміністрації та Державного агентства України з питань кіно.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивачів у зв`язку з відмовою у позові (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого та Державного підприємства «Українська студія хронікально-документальних фільмів» залишити без розгляду.

2. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 28.11.2022.

Суддя О.М. Спичак