Вирок

від 21.11.2022 по справі 761/13890/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/13890/17

Провадження №1-кп/761/320/2022

В И Р О К

іменем України

21 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді ОСОБА_27.,

За участю прокурора ОСОБА_28.,

Обвинуваченої ОСОБА_1 ,

Захисника ОСОБА_29

При секретарі ОСОБА_30,

розглянувши у відкритому, судовому засіданні, в залі суду, матеріали кримінального провадження відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Рені Одеської області, громадянки України, тимчасово не працюючої, одруженої, маючої на утриманні двох малолітніх дітей, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судиму,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України (внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100100015897 від 14 грудня 2016 року)

в с т а н о в и в :

Відповідно до обвинувального акту складеного в даному кримінальному провадженні, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 відповідно до наказу першого заступника Голови Державної реєстраційної служби України ОСОБА_31. №2/к від 12.01.2015 призначена на посаду генерального директора Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (далі - ДП «ІРЦ») (код ЄДРПОУ33499803), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А.

28.01.2015, ДП «ІРЦ» за вказівкою ОСОБА_1 у ТОВ «Фейхуа» (код ЄДРПОУ 39299061) за кошти у розмірі 9 540,83 грн. придбало Ipad mini3 16 Gb+4G Silver Apple ІМЕІ35442106457889.

31.01.2015 комісією з питань вводу в експлуатацію основних засобів та не матеріальних активів ДП «ІРЦ» прийнято рішення про введення в експлуатацію планшету Ipad mini3 16 Gb+4G Silver Apple, яке оформлено протоколом наради затвердженим ОСОБА_1 ..

Того ж дня, ОСОБА_1 підписала наказ №1-НА відповідно до якого визнано активом та введено в експлуатацію планшет Ipad mini3 16 Gb+4G Silver Apple, первісною вартістю за одиницю 9 830,83 грн., який зараховано до групи 4 «Машини і обладнання» та встановлено строк корисного використання - 2 роки.

06.04.2015 ДП «ІРЦ» за вказівкою ОСОБА_1 у ТОВ «Фейхуа» (код ЄДРПОУ 39299061) згідно видаткової накладної, за кошти у розмірі 18 489,17 грн., придбано мобільний телефон Iphone 6 64Gb Silver Apple IW, який запропоновано ввести в експлуатацію з 06.04.2015 та призначити матеріально відповідальну особу ОСОБА_2 .

Крім того складено акт приймання-передачі основних засобів № РЦ- 00000006 від 06.04.2015, відповідно до якого начальник сектору ДП «ІРЦ» ОСОБА_3 прийняв від ДП «ІРЦ» для введення в експлуатацію мобільний телефон марки Iphone 6 64Gb Silver Apple IW.

07.04.2015 року складено акт приймання-передачі основних засобів (внутрішнє переміщення) № РЦ-00000015, відповідно до якого начальник сектору ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла мобільний телефон марки Iphone 6 64Gb Silver Apple IW. Того ж дня між начальником сектору господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_3 та генеральним директором ОСОБА_1 підписано акт передачі матеріальних цінностей, а саме мобільного телефону Iphone 6 64Gb Silver Apple IW, серійний номер НОМЕР_1 , який зовнішніх пошкоджень не мав та перебував у справному стані.

20.05.2016 року Міністром юстиції України ОСОБА_4 підписано наказ за №1447/5 «Про припинення державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» шляхом його ліквідації та створення комісії з припинення ДП «ІРЦ» на чолі з головою комісії, директором департаменту правового забезпечення ДП «Національні інформаційні системи» ОСОБА_5

28.07.2016 Наказом Міністерства юстиції України за № 4084/к ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ДП «ІРЦ» у зв`язку з ліквідацією Підприємства, з яким остання ознайомилася 29.07.2016.

В подальшому, ОСОБА_1 з прямим умислом з корисливих мотивів з метою власного збагачення 29.07.2016 привласнила майно ДП «ІРЦ», а саме планшет Ipad mini 3 16 Gb+4G Silver Apple, серійний номер ІМЕІ НОМЕР_2 та мобільний телефон марки Iphone 6 - 64Gb Silver Apple IW, серійний номер ІМЕІ НОМЕР_1 , сукупною вартістю 38 618 гривень 56 копійок, та подала заяву на ім`я Голови комісії з припинення ДП «ІРЦ» ОСОБА_5 про втрату зазначених матеріальних цінностей у громадському транспорті.

22.02.2017 під час проведення обшуку приміщення квартири АДРЕСА_3 за місцем проживання ОСОБА_1 виявлено та вилучено Ipad mini3 16 Gb+4G Silver Apple, серійний номер ІМЕІ НОМЕР_2 та Iphone 6 64Gb Silver Apple IW, серійний номер ІМЕІ НОМЕР_1 , які остання незаконно привласнила та користувалася у власних цілях.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у привласненні чужого майна, яке було їй ввірене, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.

Судовий розгляд проведено в межах обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Обвинувачена ОСОБА_1 , допитана у судовому засіданні, винуватість у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 191 КК України не визнала, та повідомила, що вона займала посаду керівника державного підприємства ДП «Інформаційно-ресурсний центр» з січня 2015 року по липень 2016 року. Посада керівника цього підприємства передбачала виконання завдань згідно статуту та контракту, що підписаний ОСОБА_1 та міністром юстиції. Згідно повноважень якими вона була наділена та згідно цього контракту в тому числі вона забезпечувала надійність та збереження державної інформації та роботу реєстру ЄДР. Обвинувачена повідомила, що ЄДР це Єдиний державний реєстр юридичних, фізичних осіб підприємців та громадських об`єднань, це дуже потужний реєстр який потрібно було захищати належним чином і забезпечувати серверне обладнання, охорону та збереження. Тому доступ до цього підприємства був режимний, прохід в приміщення не був вільним, працівники, а також ОСОБА_1 заходили в приміщення згідно електронних карток, які потрібно було з`єднати з системою, яка контролювала вхід та вихід співробітників.

Обвинувачена повідомила, що під час своєї роботи вона належно виконувала всі свої завдання надані міністром та керівництвом. Жодних притягнень до відповідальності не було, доган, зауважень, тощо. Повідомила що вона була неодноразова премійованою керівництвом, що підтверджується відповідним документом.

До того моменту як обвинувачена зайняла вказану посаду, вона була керівником і працювала на інших керівних посадах з 2004 року. Тобто близько 11 років займала керівні посади в державних підприємствах тому вона чітко усвідомлювала всі дії, які вона вчиняла на цьому підприємстві, що очолювала востаннє.

Також повідомила що десь в травні 2016 року несподівано їй стало відомо, що підприємство ліквідовано. Обвинувачену особисто ніхто не повідомляв, що буде таке звільнення працівників і з нею ніхто контракт не розривав. На той момент ОСОБА_1 перебувала у соціальній відпустці як мати, що має двох дітей малолітніх. Тоді виконувачем обов`язків був перший заступник директора, печатка була передана йому. Повідомила, що в її кабінеті на той момент не знаходилися важелі впливу на роботу підприємства.

Комісія прийшла коли обвинуваченої не було на місці, вони зайшли, ознайомилися, поставили до відома першого заступника, який був виконувачем обов`язків, про те, що вони приступають до робити, а також був представлений глава ліквідаційної комісії, якому перейшли повноваження щодо управління підприємством. Тобто 23 травня 2016 року ОСОБА_1 втратила повноваження як посадова особа та залишалась на посаді як звичайний працівник.

Як повідомила обвинувачена далі події розвивалися незалежно від неї, люди які зайшли у складі більше 15 осіб членів комісії, вони почали вживати заходів щодо керівництва підприємства на свій розсуд. Тобто ОСОБА_1 ніяк про події не повідомляли. В жовтні 2015 року вже були вжиті заходи міністром юстиції, щодо ліквідації підприємства. Був виданий наказ, але зрозуміли що це було передчасним рішенням і наказ був скасований. Тому і не було зрозуміло в січні 2016 року навіщо це було робити якщо підприємство займалось розробкою нового програмного забезпечення, яке б мало було стати власністю держави.

Обвинувачена повідомила, що після того їй стало відому про ліквідацію і якісь чужі люди знаходяться у неї на робочому місці, було заблоковано вхід в приміщення, обвинуваченій це було повідомлено охороною про те що вона не має більш можливості прийти і командувати, і про те що вона не може перебувати на підприємстві.

Голова ліквідаційної комісії за дорученням керівництва Мінюста вживав всі можливі заходи щодо дискредитування ОСОБА_1 , він «натравлював» перевірки усіх рівней, тобто податкова адміністрація України. Перевірка була спровокована керівництвом Мінюста. В подальшому вони отримали довідку про те, що податкові платежі були всі сплачені. Державна аудиторська служба також перевірила період коли обвинувачена була керівником і протягом трьох років жодних зауважень щодо її діяльності не було зазначено. У обвинуваченої 22 червня закінчувалася відпустка, про що вона повідомила керівництво Мінюста заказаним листом, що просить прийняти рішення щодо відправленої заяви про звільнення у зв`язку з ліквідацією, тобто ОСОБА_1 самостійно хтіла щоб її звільнили. Потім 22 червня обвинувачена зрозуміла що ніхто її звільняти не збирається вона пішла в декрет за доглядом дитини.

В період з 22 червня по 29 липня ОСОБА_1 не знала про те що її хтось планує звільняти тому що зворотної комунікації не було. Про те що обвинувачена була звільнена вона дізналась 29 липня 2016 року в 16:44 відповідно до довідки, тобто смс з «Приват банку» щодо заробітної плати. Це була п`ятниця за хвилину до кінця робочого дня, чекала, що хтось має подзвонити, але ніхто не подзвонив. В понеділок вечері обвинувачена вирішена сама подзвонити і запитали як вони планують з нею розраховуватись. Сказали приходити 2 серпня о 13 або 14 годині. ОСОБА_6 приїхала до них і вони її чекали, пройти в приміщення вона не змогла, під`їхав її чоловік також пішов з нею щоб забезпечити хоч якусь безпеку, ситуація була дуже нервова , не розуміли як вони будуть себе поводити.

До ОСОБА_1 підійшов керівник служби безпеки, який був свідком по цій справі, він її провів, в журналі проходу громадян зробила запис. Обвинувачена повідомила, що 2 серпня прийшла на підприємство перший раз з 20 травня. Керівник до кабінету не запросив її, а запросили до кабінету керівника кадрів там були співробітники ліквідаційної комісії, ОСОБА_1 попросили ознайомитися з наказом про звільнення від 29 липня. Вона поставила дату 29.08 її переправляли на 29.07. Розписалася у всіх документах за 29.07 і сказала що в неї є електроні засоби телефон і планшет попросила їх прийняти, коли заглянула в сумку техніки не було, подумала що їх вкрали, написала в кадрах заяву. ОСОБА_7 провів до канцелярії там зареєструвала заяву і поросила щоб утримали з заробітної плати вартість цих електроних засобів, але ніякої зворотної комунікації в той день не було. Потім обвинувачена повернулась до кадрів забрала трудову книжку. ОСОБА_5 не виходив до обвинуваченої .

Обвинувачена повідомила, що коли приїхала додому то побачила, що ці електронні засоби були. На наступний день поїхали з заявою щоб повернути майно і попросила щоб ОСОБА_8 зібрав ліквідаційну комісію в цілому складі тому, що вони мали прийняти це майно комісійно. Коли ОСОБА_6 звернулася до охорони, що хоче пройти її не пусти і визвали службу охорони. Вийшов керівник і сказав, що з цього дня прийнято рішення не пускати її в приміщення і нічого у неї не отримувати. ОСОБА_1 попросила взяти заяву на, що їй відповіли, що він хоче ще тут працювати і нічого не взяли та сказали зв`язуватися з керівництвом, а відправляти поштою не було сенсу.

Як повідомила обвинувачена вона намагалася зв`язатися з ОСОБА_8 щоб він зібрав комісію, але він сказав що нічого не може зробити і, що він подумає. І тільки в грудні місяці 16 року 12 грудня він написав заяву, що ОСОБА_1 зловживаючи своїм службовим становищем умисно нанесла шкоду державі і написав заяву в поліцію.

ОСОБА_1 повідомила, що чекала відповідь щодо заяви і десь в 10 числах серпня прийшла відповідь на заяву ще від 02.08, що вони не можуть прийняти майно по залишковій вартості і прийняли рішення відповідно до якого постановили щоб ОСОБА_1 в повній вартості вернула кошти за майно. А відповідь на заяву щодо повернення майна ніхто не надав.

В подальшому була заява, потім обшук. Повідомила, що майно знаходилось в неї вдома і вона не збиралася його нікуди дівати.

Також обвинувачена зазначила, що наміру заволодіння майном не мала навпаки вона хотіла сама його повернути та сама дзвонила керівництву.

Обвинувачена повідомила, що вона отримувала планшет і айфон , отримувала в процесі закупки, дат не пам`ятає, це стандартно передавалось на основі акту прийому передач матеріально відповідальною особою ОСОБА_9 . Перший гаджет був куплений напевно в 2015 році, а другий можливо в 2016 році. Обвинувачена на питання прокурора відповіла, що не пам`ятає чи укладались договори. Обвинуваченій не було відомо коли прийняли рішення щодо ліквідації, наказ був зареєстрований заднім числом 20.05.2016, але всім стало відомо 23 травня.

Також обвинувачена зазначила, що її це відомо від співробітників, які зателефонували. Обвинувачена зазначила, що 29.07 її було звільнено, а ознайомилася з наказом 02.08.16 року, але так, ставила дати про ознайомлення за 29.07. тому, тому що її попросили так зробити адміністрація. Вона вперше бачила тих людей, це були представники ліквідаційної комісії. Від ліквідаційної комісії не отримувала вимоги про повернення айфону чи айпаду. В день коли прийшла на підприємство сама намагалася повернути майно.

Обвинувачена вказала, що вона писала заяву про втрату майна, вона вважала, що його вкрали, а в дійсності коли повернулася додому побачила їх там. Заяву до поліції не писала. Пристрої були вилучені під час обшуку 23.02.2017, обвинувачена добровільно їх видала, покази не надавала. Не пам`ятає чи здійснювалися дзвінки з телефону. Не передавала пристрої третім особам.

Обвинувачена повідомила, що на наступний день 03.08.16 року вона прийшла до підприємства з заявою, а саме прошу зібрати комісію з метою особистого вручення цих приладів для того щоб вони мали можливість перевірити наявність і справність. Заяву до суду подавала, відповіді не отримала.

Також обвинувачена зазначила, що були випадки втрати на підприємстві, тому що працювали інженери в інших містах на дільницях і постійно були на зв`язку з обвинуваченою та іншими інженерами, часто пристрої зникали або були пошкоджені і була така практика утримання по остаточній вартості з заробітної плати відповідно до заяви за згодою підприємства.

Обвинувачена повідомила, що майно посилкою відправити не можливо, бо воно могло зникнути на пошті, ті люди були налаштовані агресивно і могли зробити так, що ці гаджети могли бути втрачені навмисно. ОСОБА_1 повідомила, що їй заблокували вхід на підприємство, тобто вона не могла зайти до кабінету забрати особисті речі, їх привіз водій. Наміру привласнити майно не було. Обвинувачена повідомила, що відпустка почалася з 20.05, а комісія зайшла з 23.05, зробила витяг і запис про зміну керівника. Його було зроблено десь 09:30 23.05., господарського позову не було.

За змістом ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до частини 2 статті 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з частиною 1 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Положеннями статті 25 КПК України передбачено обов`язок прокурора, слідчого в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до статті 9 КПК України.

Так, у статті 62 Конституції України закріплено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд з прав людини зазначає, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного (п. 146 справи «Барбера, Мессегуз і Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998).

Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

У справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року Європейський Суд вирішив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (п. 150, п. 253).

За правилами статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до частини 1 статті 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених статтею 91 КПК України, покладається на прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Тобто, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Згідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, сторона обвинувачення посилається на фактичні дані, які досліджені судом безпосередньо в судовому засіданні, та містяться в:

Показаннях свідка ОСОБА_10 допитаного у судовому засіданні, який зазначив, що він писав заяву про вчинення ОСОБА_1 , кримінального правопорушення. ОСОБА_5 був призначений головою ліквідаційної комісії ДП «ІРЦ», проводячи інвентаризацію, було виявлено, що у ОСОБА_1 на підставі акту прийому-передачі матеріальних цінностей знаходиться у користуванні державне майно, а саме зазначені айфон і айпад. ОСОБА_1 було звільнено з посади у кінці липня 2016 року. Комісія зверталася до неї задля повернення майна, але ОСОБА_1 написала заяву про втрату цінностей і запропонувала повернути частину їхньої вартості, але від ОСОБА_5 надійшла відмова, оскільки згідно законодавства можна заплатити лише повну вартість. Далі ОСОБА_5 писав двічі листи про повернення цінностей. ОСОБА_1 не пояснювала куди зникли цінності.

Свідку відомо, що дані цінності у подальшому були знайдені при обшуку. Повна вартість предметів складає приблизно тридцять вісім тисяч гривень. Збитки відшкодовані не були.

Також свідок ОСОБА_5 повідомив, що дізнався про наказ приблизно у кінці травня. Головою ліквідаційної комісії ОСОБА_5 був з кінця травня 2016 по січень 2020. При повідомленні про ліквідацію підприємства ОСОБА_5 провів інвентаризацію, повідомив працівників про ліквідацію, протягом менше ніж трьох днів звернувся до державного реєстратора задля внесення відомостей про припинення ДП «ІРЦ».

Свідок стверджує, що з моменту внесення до реєстру, до ліквідаційної комісії перейшли всі повноваження по управлінню ДП «ІРЦ». Які повноваження були у ОСОБА_1 він не знає. З моменту отримання повноважень ОСОБА_5 . ОСОБА_1 не мала права видавати документи. Для того, щоб пройти на територію підприємства необхідно пред`явити документи, тобто будь-яка особа могла пройти на територію. Працівники проходили за перепустками. На території підприємства була встановлена система відеофіксації. ОСОБА_6 була у відпустці до того, як ОСОБА_5 приступив до обов`язків як голова ліквідаційної комісії. Невідомо коли ОСОБА_1 дізналася про те, що підприємство ліквідують, але її точно було повідомлено.

Свідок повідомив, що адреса знаходження підприємства: м. Київ, вул. Мельникова, б.81, кабінет ОСОБА_1 знаходився на 3 або 4 поверсі. Свідок не пам`ятає чи видавався наказ про блокування магнітної картки ОСОБА_1 . Свідок допускає можливість того, що ОСОБА_1 могла прийти без пропуску, вона була звільнена в кінці липня.

ОСОБА_5 повідомив, що телефонував ОСОБА_1 декілька разів, припускає, що саме для того аби попередити про звільнення її з посади. У перші робочі дні ОСОБА_5 провів інвентаризацію де було встановлено за ким яке майно закріплено. Через декілька днів після звільнення ОСОБА_1 від неї надійшла заява про втрату матеріальних цінностей, орієнтована дата - початок серпня. ОСОБА_5 зазначив, що точно не пам`ятає як саме була передана заява, можливо через поштову скриньку. Про другу заяву, щодо того, що ОСОБА_1 знайшла ці цінності і бажає повернути, свідок нічого не знає.

ОСОБА_5 давав доручення зв`язались з ОСОБА_6 щодо відсутнього майна. Свідок ОСОБА_5 у грудні 2016 року також писав заяву про заволодіння чужим майном і посилався на інцидент з ОСОБА_1 . Вказівок щодо ОСОБА_1 від вищого керівництва ОСОБА_5 не отримував. Постійного місця знаходження, як кабінет, або окреме приміщення, у членів ліквідаційної комісії не було. ОСОБА_5 керуючись розпорядженням про використання кабінету генерального директора міг знаходитися у цьому кабінеті. ОСОБА_1 зверталася з проханням забрати особисті речі. Чому цінності не були зняті з балансу підприємства після заяви про їх втрату ОСОБА_5 не пам`ятає.

ОСОБА_5 також повідомив, що дізнався від керівника про те, що ОСОБА_1 у відпустці вже на території підприємства. Причиною видачі наказу про відкриття кабінету стала відсутність печатки. 23.05.2016 до ОСОБА_5 , як до голови ліквідаційної комісії, перейшли повноваження керівника.

ОСОБА_5 також зазначив, що не знає з якою метою ОСОБА_1 видавалися дані цінності, вона мала право виносити її за межі підприємства. Свідку не відомо чи були дзвінки з телефону, який фігурує у даній справі, після того, як було звернення щодо повернення цього майна, можливо були. Свідок не пам`ятає чи був ОСОБА_11 членом ліквідаційної комісії.

Показаннях свідка ОСОБА_11 , допитаного у судовому засіданні, який повідомив, що він працював на ДП "Інформаційно-ресурсній центр" з 2005 року, посади змінювалися, начальник господарського відділу, начальник відділу матеріально-технічного забезпечення, а далі не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_11 повідомив, що до серпня 2016 року на посаді генерального директора даного підприємства була ОСОБА_1 . Відповідно до бухгалтерського обліку ним було придбано зазначені прокурором прибори. Відповідно до того, що генеральний директор є матеріально відповідальна особою є договір, і свідок теж є матеріально відповідальна особа, то бухгалтер зробив переміщення цих цінностей на ОСОБА_1 . Вони, в момент придбання обліковувались за свідком, були переміщені згідно бухгалтерського обліку. Коли саме це відбулось він не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_11 зазначив, що дані прибори видавалися працівнику, надавалась можливість, якщо він користувався телефоном, який носить з собою цей засіб зв`язку, то з ним заключали договір матеріальної відповідальності і робилось переміщення на цю людину. Це прибори, якими користуються постійно. Так з ОСОБА_1 такий договір укладався, бухгалтер зробила переміщення, оскільки їй доручили матеріальні цінності. Придбанням цих предметів займався ОСОБА_11 , ціну не пам`ятає, це було офіційно придбано. Майно було придбано в компанії Цитрус. Інвентаризаційні описи підписували члени комісії і голова комісії, на ОСОБА_11 було багато матеріальних цінностей і він не мав права бути членом комісії.

Свідок повідомив, що пристрої були куплені на безготівкові кошти підприємства ДП "ІРЦ". Підготовкою наказу на введення засобів зв`язку в експлуатацію займався бухгалтер. Який акт складається при введенні в експлуатацію свідок не знає. Свідок не бачив чи користувалася ОСОБА_1 телефоном після написання заяви про його втрату.

Свідок ОСОБА_11 зазначив, що він не знає, як повинен відшкодувати збиток працівник за втрату чи знищення майна, але в договорі матеріальної відповідальності зазначене якесь відшкодування. У разі втрати матеріально відповідальний працівник може добровільно повернути закупівельну вартість предмету.

Свідок ОСОБА_11 повідомив, що працював на ДП "ІРЦ" до серпня 2016 і був звільнений у зв`язку з ліквідацією підприємства. ДП "ІРЦ" не є ліквідованим на момент допиту, але знаходиться на стадії ліквідації. За декілька днів до приходу комісії свідок дізнався про ліквідацію ДП, тому що свідка включили до складу ліквідаційної комісії. На балансі ДП "ІРЦ" пристрої перебували. ОСОБА_11 включили до складу ліквідаційної комісіїї, оскільки він був матеріально відповідальний за понад 90% всього майна підприємства. Був період, 2-3 місяці, коли він передав майно новоствореному підприємству ДП "НІС". Перелік майна, яке передається був визначений представниками ДП "НІС". На баланс ДП "НІС" пристрої зазначені у справі передані не були, а чи були виключені з балансу ДП "ІРЦ" свідок не знає. В інвентаризації свідок ОСОБА_11 участі не приймав, оскільки він є матеріально відповідальною особою. Цим займалася інвентаризаційна комісія у складі генерального директора, голови і члена комісії. Свідок не пам`ятає чи точно заслуховував він звіт інвентаризаційної комісії. Після того, як він завершив роботу на ДП "ІРЦ" і перейшов у ДП "НІС" він ще був у складі ліквідаційної комісії. Як член ліквідаційної комісії він підпорядковувався ОСОБА_5. ОСОБА_5 був головою ліквідаційної комісії ДП «ІРЦ», також був призначений виконуючим обов`язки директора ДП «ІРЦ», але він працював директором юридичного департаменту ДП «НІС». Про обставини втрати ОСОБА_1 пристроїв свідок нічого не знає. Заяву про втрату техніки він не бачив. До яких пір ОСОБА_1 керувала ДП «ІРЦ» не знає. З моменту появи ліквідаційної комісії керував ДП "ІРЦ" голова ліквідаційної комісії. Майно з ДП «ІРЦ» до ДП «НІС» приймалось комісійно. Про подальші заяви ОСОБА_1 свідок не знає. Вільно на територію підприємства зайти було не можна. Був укладений договір з охоронною організацією, було цілодобове стеження. Працівники входили на підприємство по пропусках, тобто електронних куртках, за її відсутності потрібно було викликати керівника служби безпеки.

Свідок ОСОБА_11 повідомив, що йому не відомо коли ОСОБА_1 дізналася про ліквідацію підприємства. На момент створення ліквідаційної комісії ОСОБА_1 перебувала у відпустці. Чи змінилися її повноваження після створенні комісії свідок не знає. Коли ОСОБА_1 повернулася з відпустки невідомо. На думку ОСОБА_11 відносини між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 були погані. Доган чи зауважень до ОСОБА_1 зі сторони керівництва не було. Тонкощів звільнення ОСОБА_1 свідок не знає. Чи підписувала вона обхідний лист невідомо. Особливості звільнення генерального директора ОСОБА_11 не знає, був підписаний контракт з Міністерством юстиції, можливо у ньому зазначені певні факти, що відносяться до даного питання. Щодо дій ДП «ІРЦ» задля повернення пристроїв від ОСОБА_1 . ОСОБА_11 не відомо.

Показаннях свідка ОСОБА_12 , допитаного у судовому засіданні, який повідомив, що працював на ДП «ІРЦ» з 28.08.2013 року по 31.08.2016 року, обіймав посаду начальника відділу інформаційної безпеки. У обов`язки ОСОБА_12 входило забезпечення інформаційної безпеки роботи інформаційних систем, організація фізичної безпеки, а саме організація контролю доступу, пропускного режиму, організація відеоспостереження.

Свідок вказав, що кожен рік на підприємстві створювався наказ директором про організацію перепускного режиму на підприємство. У працівників були перепустки, які фіксувати час приходу на роботу, всі відвідувачі підлягали запису в журналі обліку відвідувачів. Як правило для зустрічі з кимось із підприємства відвідувачів охоронець відводив у конференц-зал. Самостійно відвідувачі не пересувались, оскільки було встановлено броньовані двері з контролем. ОСОБА_12 підпорядковувався безпосередньо генеральному директору. Питання встановлення режиму пропуску вирішував генеральний директор, після обговорення з ОСОБА_12 . З ОСОБА_1 вони познайомилися на роботі. Відносини між ОСОБА_1 і свідком були робочі. 23 травня десь після 10 години ранку подзвонив черговий охоронець і доповів, що прибула група осіб, які представилися ліквідаційної комісією і просять їх запустити на території підприємства.

ОСОБА_12 уточнив, що він за своїми обов`язками отримував всі копії наказів, які були про підприємство, що стосувалося режиму, зокрема він отримав таку копію наказу міністра юстиції про припинення роботи. Наказ вступив в силу 20 травня, а комісія прибула 23 травня. Оскільки за безпеку на підприємстві відповідав свідок одноосібно.

ОСОБА_12 , повідомив, що йому передзвонив черговий охоронець, доповів, що прибула комісія. Оскільки на той час, 23 травня 2016 року жодних розпоряджень йому не було віддано про те, що взагалі буде комісія, хтось буде прибувати, перевіряти щось. Свідок зателефонував першому заступнику генерального директора, запитав як треба діяти у такій ситуації, записав доповідь, яку зробив черговий охоронець, він сказав чекати і десь через хвилин 10 передзвонив, сказав спуститися вниз, записати всіх, хто прибув в журнал реєстрації відвідувачів і провести на 3 поверх. Свідок спустився на 1 поверх, там було десь приблизно 20 людей, дав команду черговому охоронцю записати всіх в журнал реєстрації відвідувачів на основі посвідчень або ж паспортів, тому що так визначено в указі, тільки документ, який засвідчує особу і містить фотокартку може бути прийнятий для реєстрації відвідувачів, у кого там бути перепустки на ДП, у кого були водійські посвідчення, у кого паспорта. На основі цих документів всі були записані, після чого декількома ліфтами піднялись на 3 поверх, оскільки людей було багато.

Свідок повідомив, що ОСОБА_1 була у відпустці, про це він отримав наказ з відділу кадрів, на кожного співробітника, для того, щоб контролювати ситуацію отримував витяг з наказу відділу кадрів і знав хто є на роботі, хто знаходиться у відпустці для того, щоб потім відділу кадрів представити документи для формулювання, тобто по системі контролю доступу можна зробити витяг хто є на підприємстві, кого немає, якщо нема, то зрозуміти чого нема.

ОСОБА_12 повідомив, що інший співробітник може пройти по цій картці та вона не блокувалася і таких випадків у них не було. Картка могла бути заблокована, якщо на то була вказівка або ж картка могла зламатись теоретично, що не було ніколи. Вказівка повинна бути від директора підприємства, оскільки тільки він керував питанням безпеки.

ОСОБА_12 зазначив, що особа ОСОБА_5 йому знайома.

Свідок повідомив, що основну масу комісії завів у приміщення конференц-залу, кабінет НОМЕР_4, 3 поверх. Голову комісії завів до кабінету генерального директора, після чого пішов на своє робоче місце, пізніше, десь через годину, відділ кадрів довів свідку копію наказу міністра юстиції про припинення роботи підприємства, ще трошки пізніше, десь через годину, свідок зустрівся особисто з ОСОБА_8 , оскільки йому потрібно було розуміти як далі організовувати підтримку підприємства, він сказав, що комісія приступила до роботи і всі питання безпеки він буде керувати, так як він являється головою комісії.

ОСОБА_12 повідомив, що стосується працівників, почалися через 2 тижня звільнення, а приблизно, мабуть, в червні ОСОБА_8 дав команду заблокувати перепустку ОСОБА_1 , але оскільки всі тоді були в підвішеному стані, тому зайвих питань не задавав, виконав, тому перепустка була заблокована, єдине, що свідок попередив чергового охоронця, що якщо ОСОБА_1 прийде на роботу, то попередити, що її перепустка заблокована за вказівкою ОСОБА_8 .

ОСОБА_12 повідомив, що ОСОБА_1 не з`являлася на роботі у період з травня по червень у системі контролю доступу вона не з`являлася, чергові у своєму звіті не доповідали, значить її не було, з`явилась вона тільки у день звільнення 02.08.

Свідок пояснив чому пам`ятає дані події, тому що він записав, коли отримав наказ від ОСОБА_8 , він подзвонив і сказав, що буде сьогодні звільнятись ОСОБА_6 , свідок заніс це в електронний календар там де інші службові записи, коли наради тощо. Свідку було повідомлено, що 2 серпня зустріти ОСОБА_6 , провести її в відділ кадрів і після звільнення провести її до турнікету.

ОСОБА_12 повідомив, що ОСОБА_1 самостійно по території підприємства не переміщалася. Після 13, після обіду, зателефонував черговий охоронець і сказав, що прийшла ОСОБА_1 разом із чоловіком, сказав записати їх у книгу відвідувачів, оскільки знав, що нема перепустки ні в неї, ні в нього, спустився, забрав, привів в кімнату відділу кадрів номер НОМЕР_5, там були представники ліквідаційної комісії ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , ОСОБА_8 не було, він був у себе в кабінеті.

ОСОБА_12 зазначив, що він не знає, чи зустрічався ОСОБА_8 з ОСОБА_15 , в його присутності - ні. Почалась процедура звільнення, тобто там оформлення документів, оскільки процедура була така досить довга, то ОСОБА_6 відійшла до туалету, свідок супроводив її до туалету, потім вони зайшли разом з нею у кабінет діловодства, вона там залишила заяву, як він потім вияснив, після чого вона зайшла в бухгалтерію, кабінет номер 308, привіталася з бухгалтерами, запитала як справи. Потім повернулися у відділ кадрів, закінчилося оформлення, свідок супроводив ОСОБА_6 і її чоловіка вниз до турнікетів.

ОСОБА_12 повідомив, що він потім на всяк випадок поцікавився, що за заяву написала ОСОБА_1 . Як свідок з`ясував, там була заява про втрату якогось майна, що перебувало у неї в користуванні.

Також ОСОБА_12 , зазначив що наступного дня ОСОБА_1 прийшла, подзвонив черговий охоронець, свідок спустився вниз, вийшов за межі турнікетів, дізнався в чому справа. ОСОБА_1 йому повідомила, що хоче передати ОСОБА_8 заяву. Свідок в свою чергу повідомив ОСОБА_1 , що навряд чи хтось прийме у неї дану заяву.

ОСОБА_12 повідомив що з заявою він не ознайомлювався. На території підприємства ОСОБА_1 з ОСОБА_8 не зустрічалися, тому її не було допущено на підприємство. Деякий час не було ОСОБА_8 , він, як правило, починав роботу в ДП НІС, там поводились наради.

ОСОБА_12 повідомив, що йому це не відомо, чи з`являлась ОСОБА_1 в подальшому, охорона більше не доповідала. У день, коли ОСОБА_1 приходила попередній раз, охорона доповіла, що вона з документом, який хоче передати комісії.

ОСОБА_12 повідомив, що його не допитували, телефонував адвокат в минулому році, в лютому місяці. Він питав про можливість доповісти про звільнення ОСОБА_1 і роботу комісії, йому було відмовлено, через те свідок одноосібно буде займатися цим питанням. Про судове засідання було повідомлено адвокатом. Чи з`являлася 29.07.2016 ОСОБА_6 до ДП і РЦ свідок не пам`ятає. Після звільнення ОСОБА_1 мала можливість потрапити на підприємство, як відвідувач, після проходження процедури реєстрації та отримання дозволу. 3 серпня ОСОБА_1 не потрапила на територію підприємства, охорона не мала права приймати у неї будь-які документи.

Також, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованої їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, сторона обвинувачення, посилається на наступні докази, які в судовому засіданні були безпосередньо досліджені судом, а саме:

-витяг з кримінального провадження № 12016100100015897 від 14.12.2016 року;

-контракт з Генеральним директором ДП «ІРЦ» від 12.01.2015 року, укладений з ОСОБА_1 ;

-показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану ДП «ІРЦ», які враховуються під час укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності від 12 січня 2015 року;

-звіт про виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану ДП «ІРЦ» від 12.01.2015 року;

-додаткова угода № 1 до контракту з Генеральним директором ДП «ІРЦ» від 12.01.2015 року від 27.02.2015 року;

-наказ «Про припинення державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» від 20.05.2016 року № 1447/5, підписаний міністром Юстиції України ОСОБА_16

-склад комісії з припинення ДП «ІРЦ» від 20.05.2016 року № 1447/5;

-наказ «Про внесення змін до складу Комісії з припинення державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» від 24.05.2016 року № 1447/5, підписаний міністром Юстиції України ОСОБА_16 ;

-протокол огляду документів від 12.01.2017 року, складений старшим слідчим СВ Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_32.;

-аркуш паперу формату А4 на якому містяться рукописні записи, які починаються з тексту «Голові комісії ... Заява ...» та закінчуються текстом «29.07.16 ОСОБА_17 »;

-аркуш паперу на якому міститься друкований текст та рукописні записи барвником синього кольору у вигляді таблиці, які починаються з тексту «ВХ.№4529/1 від 02.08.2016»;

-акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 07.04.2015 №РЦ-00000015;

-акт передачі матеріальних цінностей від 07.04.2015;

-акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 06.04.2015 №РЦ-00000006;

-видаткова накладна № 13458 від 06.04.2015;

-інвентаризаційний опис основних засобів від 10.12.2015 №58;

-наказ №1-НА від 31.01.2015 про введення в експлуатацію основних засобів;

-протокол наради комісії з питань вводу в експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів ДП «Інформаційно-ресурсний центр» від 31.01.2015;

-наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 26.09.2014 року № 209/1-к;

-наказ щодо особового складу від 22.12.2014 року № 266-к;

-лист Державної реєстраційної служби України від 19.12.2014 року № 109/01/08-8731 щодо погодження призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора ДП «ІРЦ»;

-наказ Державної реєстраційної служби України від 12.01.2015 року № 2/к про призначення ОСОБА_1 на посаду генерального директора ДП «ІРЦ»;

-наказ щодо особового складу від 12.01.2015 року № 1-к;

-додаткова угода № 1 до контракту з Генеральним директором ДП «ІРЦ» від 12.01.2015 року, від 27.02.2015 року;

-наказ ДП «ІРЦ» від 29.07.2016 року № 166-к, про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2016 року № 4014/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

-наказ Міністерства юстиції України від 28.07.2016 року № 4014/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

-службова записка щодо введення в експлуатацію IPhone 6 64 Gb Silver;

-наказ про введення в експлуатацію на Ipad miniЗ 16 Gb+4G Silver Apple;

-протокол наради комісії з питань вводу в експлуатацію Ipad miniЗ 16 Gb+4G Silver Apple;

-постанова про призначення почеркознавчої експертизи від 12.01.2017 року;

-довідка про витрати на проведення почеркознавчої експертизи від 17.01.2017 року № 60/тдд;

-висновок експерта від 17.01.2017 року № 60/тдд, з додатками, відповідно до якого: «Підпис у акті приймання-передачі основних засобів від 07.04.2015 в графі «Генеральний директор ___ ОСОБА_1 » на лицьовій стороні документа, виконаний ОСОБА_1 . Підпис у акті передачі матеріальних цінностей від 07.04.2015 в графі «Прийняв:___ ОСОБА_1 », виконаний ОСОБА_1 . Підпис у акті приймання-передачі основних засобів від 06.04.2015 в графі «Генеральний директор ___ ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_1 . Підпис у наказі № 1 -НА від 31.01.2015 в графі «Генеральний директор ОСОБА_18 », виконаний ОСОБА_1 . Підпис у протоколі ДП «Інформаційно-ресурсний центр» від 31.01.2015 в графі « Генеральний директор ___ ОСОБА_1 », виконаний ОСОБА_1 . Підпис у заяві від 29.07.2016, біля рукописного запису « ОСОБА_17 », виконаний ОСОБА_19 . Рукописні записі, а саме починаючи словами «Голові комісії з припинення ...» та закінчується словами « ОСОБА_17 » у заяві від 29.07.2016, виконані ОСОБА_1 .»;

-постанова про визнання речовим доказом від 20.01.2017 року;

-постанова про призначення товарознавчої експертизи від 17.01.2017 року;

-звіт про фактичні затрати на проведення експертизи № 18 від 20.01.2017 року № 18;

-висновок судово-товарознавчої експертизи № 18 від 20.01.2017 року, відповідно до якої: «Ринкова вартість з врахуванням зносу наступних об`єктів: Ipad miniЗ 16 Gb+4G Silver Apple станом на 31.01.2015 складає 9830,83 грн.(Дев`ять тисяч вісімсот тридцять гривень 83 копійки). Ринкова вартість з врахуванням зносу наступних об' єктів IPhone 6 64Gb Silver Apple IW станом на 06.04.2015 складає 18489,17 грн. (Вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять гривень 17 копійок). Ринкова вартість з врахуванням зносу Ipad miniЗ 16 Gb+4G Silver Apple станом на 29.07.2016 складає 14638,11грн. (Чотирнадцять тисяч шістсот тридцять вісім гривень 11 копійок). Ринкова вартість з врахуванням зносу IPhone 6 64Gb Silver Apple IW станом на 29.07.2016 складає 23980,45грн. (Двадцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят гривень 45 копійок).;

-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 03.02.2017 року;

-опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 03.02.2017 року, з долученим до нього CD-R диском;

-постанова про визнання речовим доказом від 22.02.2017 року;

-протокол обшуку від 22.02.2017 року, з фото таблицею до нього, з якого вбачається, що було вилучено Ipad miniЗ 16 Gb+4G Silver Apple та IPhone 6 64Gb Silver Apple IW;

-протокол огляду від 22.02.2017 року;

-постанова про визнання речовим доказом від 22.02.2017 року;

-заява ОСОБА_1 від 19.09.2016 року;

-заява ОСОБА_1 від 03.08.2016 року;

-характеристика на ОСОБА_1 від 23.02.2017 року № 18 видана ОСББ «МІЙ ДІМ-22»;

-довідка № 373920 від 07.02.2017 року видана КНКЛ «Соціотерапія», з якої вбачається, що ОСОБА_1 під наркологічним диспансперно-динамічним наглядом не перебуває;

-вимога ДІАЗ від 22.02.2017 року складена щодо ОСОБА_1 ;

-заява про вчинення кримінального правопорушення від 13.12.22016 року;

Крім того безпосередньо у судовому засіданні було досліджено документи які надані стороною захисту, а саме:

-копія заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади на ім`я заступника міністра юстиції від 14.06.2016;

-копія повідомлення ОСОБА_1 від 21.06.2016 року про відбуття у відпустку по догляду за дитиною;

-копія довідки №306 про потребу дитини у домашньому нагляді;

-копії конвертів та описів про відправлення поштової кореспонденції;

-копія журналу обліку відвідувачів на об`єкті ДП «ІРЦ»;

-копія листа №963/01 від 29.07.2016 від імені голови комісії з припинення ДП «І?Ц» на ім`я ОСОБА_1 ;

-копія наказу №4014/к від 28.07.2016 про звільнення ОСОБА_1 ;

-копія наказу №166-к від 29.07.2016 року від імені ОСОБА_5 ;

-копія листа №963/01 від 29.07.2016 від імені голови комісії з припинення ДП «ІРЦ» на ім`я ОСОБА_1 ;

-копія листа №979/01 від 10.08.2016 від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1

-висновок експертного дослідження № 1-09/18 від 20.09.2018 року, відповідно до якого: 1. «Визначити ринкову вартість планшета Ipad mini 3 16 GB +4G Silver Apple станом на 31.01.2015 року та смартфона iPhone 6 64GB Silver Apple IW станом на 06.04.2015, а також з урахуванням їх зносу станом на 29.07.2016 є неможливим з наступних підстав:Відсутні відкриті інформаційні джерела щодо цін пропозицій досліджуваних нових моделей планшета та смартфона станом на 31.01.2015 та на 06.04.2015. Зазначені на сайті: https://hotline.ua/computer-planshety/apple-ipad-mini-3-wi-fi-plus4te-16gb-silver/ та https://hotline.ua/mobile-mobilnye-telefony-i-smartfony/apple-iphone-6-64gb-silver/ графіки зміни середніх цін на нові моделі досліджуваних планшета та смартфона дозволяють окреслити діапазон ймовірних достовірних значень ринкової вартості на вказані дати "покупки, однак не можуть бути використані експертом через невідповідність терміну ринкова вартість та середні ціни. 2. Відсутні будь-які вихідні дані щодо ідентифікаційних ознак-змін, що виникають при експлуатації: технічного стану, комплектності, технічної придатності досліджуваних планшета та смартфона станом на 29.07.2016, а відтак, відсутність можливості і правильності застосувати під час проведення оцінки методичні підходи, методи та оціночні процедури з урахуванням поставлених перед експертом питань та обгрунтувати достовірність виконаної оцінки. Виходячи з зазначених обставин та нормативно визначених умов, що Убезпечують повноту та об`єктивність висновків судового експерта, формування категоричних висновків про ринкову вартість об`єкта дослідження без безпосереднього дослідження цього об`єкта шляхом візуального огляду неможливо, шо призводить до формування необ`єктивного висновку 4м порушує п. 2.2 Інструкції від 08.01.1998 № 53/5 та методологічні основи дослідження.;

-консультативний висновок № 010-слм/18 науково-правового дослідження від 25.10.2018 року, відповідно до якого: «За результатами дослідження наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 з 23.05.2016 року втратила повноваження службової особи, тому вбачається, що відсутня об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст. 191 КК України. Зазначене дозволяє зробити висновок, що в поведінці ОСОБА_1 відсутній склад даного злочину. З урахуванням результатів дослідження по питанням 1-4 встановлено, що у поведінці ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ст. 191 КК України, а отже ОСОБА_1 не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності.

Суд, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючи законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Суд, безпосередньо, всебічно, ретельно, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що в судовому засіданні не доведено вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України обвинуваченою ОСОБА_1 , виходячи із наступного.

З об`єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення злочину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб`єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо.

При цьому, привласнення чужого майна передбачає незаконне і безоплатне обернення винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні, на свою користь чи користь третіх осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

При цьому під прямим умислом слід розуміти таке психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Крім цього, корисливий мотив, у кримінально-правовому розумінні, являє собою прагнення, спонукання особи до незаконного збагачення (як свого, так і третіх осіб) за рахунок вчинення протиправних дій у відношенні інших осіб, суспільства або держави, який може розцінюватись як прагнення задовольнити індивідуальну життєву потребу винного або іншої особи (групи осіб) шляхом завідомо протиправного, передбаченого кримінальним законом, заволодіння чужим майном чи чужими майновими правами, або шляхом звільнення від майнових зобов`язань та зменшення витрат; а також як прагнення протиправно задовольнити потребу винного в набутті майнових цінностей, майнових прав або в звільненні від майнових зобов`язань для особистої вигоди або наживи.

За дослідженими матеріалами провадження судом не було встановлено, що ОСОБА_1 мала прямий умисел і корисливий мотив на вчинення злочину, та не доведено, що вона взагалі вчинила привласнення чужого майна в розумінні ст. 191 КК України.

Так, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у січні 2015 року була призначена на посаду генерального директора Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр».

У першій половині 2015 року ОСОБА_1 , як співробітник ДП «ІРЦ», для виконання своїх службових обов`язків, отримала у користування засоби зв`язку - планшет Ipad mini3 16 Gb+4G Silver Apple та мобільний телефон Iphone 6 64Gb Silver Apple IW, які на праві власності належали ДП «ІРЦ» та обліковувалися на балансі цього державного підприємства. Факт передачі цієї техніки ОСОБА_1 оформлено відповідними документами підприємства.

Згідно обвинувачення ОСОБА_1 , сформульованому у обвинувальному акті прокурор стверджує, що: «28.07.2016 Наказом Міністерства юстиції України за № 4084/к ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ДП «ІРЦ» у зв`язку з ліквідацією Підприємства, з яким остання ознайомилася 29.07.2016.».

В той же час в судовому засіданні встановлено, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення не відповідає фактичним обставинам, враховуючи наступне.

28.07.2016 року заступником Міністра юстиції України ОСОБА_21 видано наказ № 4014/к про звільнення ОСОБА_1 з наступного дня, тобто з 29.07.2016 з посади генерального директора ДП «ІРЦ».

При цьому прокурор надав суду ще один наказ, а саме Наказ № 166-к від 29.07.2016 року (день тижня - п`ятниця), виданий головою Комісії з припинення ДП «ІРЦ» ОСОБА_5 , згідно якого визначалося з 29.07.2016 оголосити наказ Міністерства юстиції України від 28.07.2016 № 4014/к «Про звільнення ОСОБА_1 »

Таким чином раніше п`ятниці 29.07.2016, тобто до оголошення наказу Мінюсту про звільнення, ОСОБА_1 не могла дізнатися про те, що її звільнено.

На вказаних документах, копії яких долучені до матеріалів провадження, стоять підписи від імені ОСОБА_1 про ознайомлення та зазначена дата - 29.07.2016.

Проте в судовому засіданні було встановлено, що ці події відбувалися не 29.07.2016 а 02.08.2016.

Як пояснила суду під час допиту обвинувачена ОСОБА_1 , що було також підтверджено суду показами свідка ОСОБА_22 , копіями аркушів «Журналу обліку відвідувачів на об`єкті ДП «Інформаційно-ресурсний центр», та наданою прокурором суду копією заяви ОСОБА_1 про втрату матеріальних цінностей, ознайомлювалася ОСОБА_1 з наказом про звільнення саме 02.08.2016.

Як зазначила в судовому засіданні ОСОБА_1 , і це підтверджується наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, з 20 травня 2016 року і до 29.07.2016 року вона перебувала спершу у щорічній відпустці, а потім - у відпустці по догляду за дитиною. Відповідно на підприємстві вона не була і дізнатися про своє звільнення не могла.

Ввечері 29.07.2016, у п`ятницю, на передодні вихідних, їй надійшло робоче CMC на мобільний телефон, що її звільнено.

Оскільки у перший робочий день - понеділок 01.08.2016 їй ніхто не телефонував та не запрошував на підприємство для ознайомлення з наказом про звільнення, то вона сама зателефонувала ОСОБА_5 як голові Комісії і задала питання про своє звільнення. І тільки у понеділок, 01.08.2016 ОСОБА_5 запропонував їй прибути наступного дня до ДП «ІРЦ» та ознайомитися з наказом про звільнення та виконати відповідні процедури.

Тому лише 02.08.2016 (у вівторок) у супроводі свого чоловіка - ОСОБА_23 вона прибула до ДП «ІРЦ».

Зазначена інформація повністю підтверджується показами свідка ОСОБА_12 - який працював у ДП «ІРЦ» на посаді начальника відділу інформаційної безпеки ДП «ІРЦ». ОСОБА_12 пояснив, що територія приміщення ДП «ІРЦ» була режимним об`єктом з обмеженим колом доступу осіб. Співробітники проходили через пост охорони за допомогою службових магнітних карток-ключів, а сторонні особи, після запису у відповідному журналі про час відвідування та особу, до якої прибули, супроводжувалися співробітниками охорони до відповідного кабінету з дозволу керівника Підприємства.

02.08.2016 до ДП «ІРЦ» прибула ОСОБА_1 з чоловіком, які мали намір пройти до голови Комісії з ліквідації ОСОБА_5 .

Про візит ОСОБА_1 та її чоловіка у Журналі зроблено відмітку, де зафіксовано, що вони прибули 02.08.2016 о 13 год. 55 хвилин, а вийшли о 14 год. 25 хв.

ОСОБА_1 пройшла на територію як працівник ДП, для ознайомлення з наказом про звільнення, а її чоловік-як відвідувач, який прибув до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , про що зроблена відмітка.

Крім того, як пояснила ОСОБА_1 суду під час допиту, співробітники відділу кадрів дуже просили її поставити на наказах про звільнення дату ознайомлення 29.07.2016, тобто дату видачі та вступу в силу наказів, інакше у них можуть виникнути службові неприємності. Оскільки для неї це не було принциповим моментом, то вона, на їх прохання, проставила дату 29.07.2016, хоча фактично ці події відбувалися 02.08.2016.

Крім того, ОСОБА_1 пояснила, що в цей час помітила відсутність при собі службових планшета та мобільного телефону, та припустила, що ймовірно їх викрали, поки вона їхала з дому до Підприємства. Знаючи, що її звільнення відбувається через особистий конфлікт з тодішнім Міністром юстиції Петренко, очікуючи різноманітні провокації і бажаючи їх уникнути, вона відразу ж зайшла до бухгалтерії і власноруч написала заяву про втрату ввірених їй матеріальних цінностей та бажання відшкодувати підприємству їх вартість.

При чому, ОСОБА_1 поставила на заяві реальну дату її складання, тобто 2.08.2016.

Зазначене підтверджується дослідженим судом документом - заявою ОСОБА_1 , яку суду надав прокурор.

Суд бере до уваги очевидне виправлення, внесене в дату складання цього документу, яка становить «29.07.2016», що видно простим візуальним оглядом.

Крім того, судом досліджено лист від 10.08.2016 за вих. № 979/01 голови Комісії з ліквідації ДП "ІРЦ" ОСОБА_5 на адресу ОСОБА_1 , у якому ОСОБА_24 прямо зазначає, що заяву ОСОБА_1 про втрату матеріальних цінностей на Підприємстві отримано саме 02.08.2016, і у цій заяві ОСОБА_1 пропонує відшкодувати у грошовій сумі вартість втраченого, на її думку, майна. Як зазначає у цьому листі ОСОБА_5 , він лише не згодний із видом обрахування розміру відшкодування.

Зазначені докази в сукупності свідчать, що 29.07.2016 ОСОБА_1 не знайомилася з наказом про своє звільнення, не була на ДП «ІРЦ», не писала і не подавала заяву про те, що на її думку, нею втрачено ввірені їй матеріальні цінності і вона бажає компенсувати втрату у грошовому еквіваленті.

Таким чином, вказаними доказами повністю спростовується обвинувачення ОСОБА_1 , зокрема у тому, що 29.07.2016 вона ознайомилася з наказом про звільнення і цього ж дня, 29.07.2016 «з прямим умислом з корисливих мотивів з метою власного збагачення привласнила майно ДП «ІРЦ».

Оскільки вона 29.07.2016 не була на ДП «ІРЦ», то вочевидь не могла вчинити вищезазначених дій, у яких її обвинувачують. І жодних доказів на підтвердження цього прокурором суду не надано.

Також, стороною обвинувачення не надано суду беззаперечних доказів, які б свідчили про вчинення обвинуваченою ОСОБА_1 інкримінованого їй злочину. Зокрема, відповідно до пред`явленого прокурором обвинувачення: « ОСОБА_1 з прямим умислом з корисливих мотивів з метою власного збагачення 29.07.2016 привласнила майно ДП «ІРЦ», а саме планшет Ipad mini 3 16 Gb+4G Silver Apple, серійний номер ІМЕІ НОМЕР_2 та мобільний телефон марки Iphone 6 - 64Gb Silver Apple IW, серійний номер ІМЕІ НОМЕР_1 , сукупною вартістю 38 618 гривень 56 копійок…».

Вказане привласнення ОСОБА_1 , на думку обвинувача, вчинила шляхом подачі заяви на ім`я голови Комісії з припинення ДП «ІРЦ» ОСОБА_5 про втрату зазначених матеріальних цінностей у громадському транспорті.

Зазначене кваліфіковано прокурором у висунутому обвинуваченні як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України «тобто у привласненні чужого майна, яке було ввірене особі».

Привласнення це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває у його віданні на законній, підставі.

Так, привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилося у його правомірному володінні, з наміром у подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб.

Тобто вочевидь наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України - привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні передбачає наявність та доведення поза розумними сумнівами кількох обставин, а саме наявність прямого умислу на протиправне і безоплатне обернення цього чужого майна на свою користь, та реальне вчинення дій з реалізації саме цього умислу.

В той час, як згідно наданих прокурором доказів, які були досліджені судом, встановлено, що 02.08.2016 ОСОБА_1 , вважаючи ввірені їй матеріальні цінності втраченими, відразу запропонувала компенсувати їх вартість підприємству.

Зазначене вочевидь свідчить, що у неї був відсутній умисел на безоплатне обернення зазначеного майна на свою користь, що виключає наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України чи будь якого іншого корисливого злочину на заволодіння чужим майном.

Тобто ОСОБА_1 ніколи не заперечувала отримання у відання матеріальних цінностей ДП «ІРЦ», а у той період, коли вважала їх втраченими, відразу запропонувала компенсацію вартості не бажаючи спричинити матеріальні збитки підприємству.

Це ж підтверджується і листом за підписом ОСОБА_5 на адресу ОСОБА_1 від 10.08.2016, у якому ОСОБА_5 повідомляє, що йому відомо про пропозицію ОСОБА_1 здійснити матеріальну компенсацію за речі, які вона вважала втраченими, однак він вбачає інший порядок розрахунку суми компенсації.

Тобто між громадянкою ОСОБА_1 та ДП «ІРЦ» в особі голови Комісії з ліквідації ОСОБА_5 виник цивільний спір щодо суми компенсації вартості ймовірно втрачених матеріальних цінностей, що також свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Також, обвинувачена ОСОБА_1 надала суду показання, що 02.08.2016, повернувшись додому і виявивши, що планшет і мобільний телефон не загублені, наступного дня - 03.08.2016 вжила заходів до повернення цього майна.

Вона прибула до ДП «ІРЦ», маючи при собі заяву про повернення підприємству належних їй речей і самі ці речі. Однак голова Комісії з ліквідації ОСОБА_8 не тільки не став скликати засідання комісії для оформлення передачі матеріальних цінностей, а взагалі не побажав з нею зустрітися і заборонив співробітникам ДП приймати від неї будь які документи. В той час, як зазначене майно ОСОБА_1 , мала передати не особисто ОСОБА_5 , а колективному органу - комісії з ліквідації.

Тому вона повернулася додому та зберігала там планшет і мобільний телефон, вважаючи, що вжила належних заходів для їх повернення та очікуючи, коли комісія побажає з нею зустрітися.

Зазначені факти підтвердив свідок ОСОБА_12 , повідомивши суду під час допиту, що дійсно наступного дня, тобто 03.08.2016 ОСОБА_1 , приходила на підприємство, хотіла зустрітися з ОСОБА_5 , а коли він відмовився, то передати до канцелярії якогось листа. Однак співробітникам підприємства було заборонено ОСОБА_8 отримувати від ОСОБА_1 будь які документи. Як пояснив свідок ОСОБА_12 , у ОСОБА_1 , при собі був пакет з якимись речами, які вона бажала повертати.

Зазначені обставини знаходять підтвердження у заяві про вчинення кримінального правопорушення, яку подав ОСОБА_5 14.12.2016 до органів Національної поліції.

У цій заяві, яка датована 13.12.2016, ОСОБА_5 повідомляє, що 29.07.2016 ОСОБА_1 , звільнено з посади генеральної директорки ДП «IPЦ». а 02.08.2016 надійшла заява ОСОБА_1 , що нею втрачено ввірені матеріальні цінності та вона пропонує компенсувати їх вартість за остаточною вартістю. В той час як він вважає, що сума компенсації має бути обрахована іншим чином і у нього «є підстави вважати, що згадані матеріальні цінності не були втрачені ОСОБА_1 , а знаходяться у неї».

Під час допиту в якості свідка ОСОБА_5 не зміг пояснити суду, які саме «підстави» у грудні 2016 року давали йому привід вважати, що планшет і мобільний телефон перебувають у ОСОБА_1 ..

Отже дії ОСОБА_1 , починаючи з 02.08.2016 свідчать про те, що вона не мала жодного наміру безоплатно обертати на свою користь будь яке чуже майно, а виявивши свою помилку щодо припущення про втрату майна, наступного дня - 03.08.2016 вживала заходів до його повернення на підприємство.

Також судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні жодній особі шкода не завдана.

У відповідності до правової позиції, сформованої у пункті 2 Постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи.

Таким чином, у разі вибуття майна в наслідок привласнення його ОСОБА_1 із власності ДП «ІРЦ», останньому - юридичній особі у вигляді Державного підприємства, мали бути завдані матеріальні збитки, а самі матеріальні цінності - планшет та мобільний телефон - мали бути списані з балансу ДП «ІРЦ» як втрачені чи викрадені.

Однак 23.01.2020 на адресу суду надійшло, долучено до справи і досліджено клопотання потерпілого у кримінальному провадженні - юридичної особи ДП «ІРЦ» в особі голови Комісії з ліквідації ОСОБА_25 .

У клопотання повідомляється. Що у складі комісії з ліквідації відбулися зміни. Новий склад комісії з ліквідації інформує суд, що майно, яке було ввірене ОСОБА_1 - планшет та мобільний телефон, ніколи не списувалося з балансу підприємства, і зараз там обліковується. При чому членам комісії відомо, що раніше ОСОБА_1 зверталася до попереднього складу Комісії з пропозицією прийняти у неї ввірене їй майно, однак їй безпідставно було відмовлено.

Тому комісія з ліквідації ДП «ІРЦ» інформує суд, що жодних збитків Підприємству діями ОСОБА_1 , не завдано, юридично майно ніколи не вибувало із власності Підприємства, претензії з боку підприємства до ОСОБА_1 відсутні, тому і не заявлявся цивільний позов, вилучене майно Комісія просить передати Підприємству.

Тобто, у зазначеному кримінальному провадженні обвинувачем не встановлено і не доведено суду факту завдання будь-кому матеріальної шкоди.

Суд зазначає, що презумпція невинуватості є одним із основних принципів сучасного кримінального провадження. Вказане положення закріплено в п.2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якій зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального правопорушення вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

На підставі наведеного, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження, відповідно до положень ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в подані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме: діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих /розшукових/ дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, суд приходить до висновку про те, що докази здобуті під час досудового розслідування не доводять вини обвинуваченого, фактично є не допустимими та неналежними, позиція сторони обвинувачення фактично є припущенням, а відтак в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Таким чином, з урахуванням викладеного раніше, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий сторонами обвинувачення та захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_26 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки доказів наявності в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано та судом не виявлено, в зв`язку з чим суд вважає за необхідне в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст.62 Конституції України, виправдати обвинувачену на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, оскільки у судовому засіданні не було доведене, що в діянні ОСОБА_26 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, ст.ст. 2, 17, 22, 23, 24, 83, 84, 91, 92, 94, 95, 98, 100, 337, 369-373, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдати у зв`язку з відсутністю в діянні обвинуваченої складу кримінального правопорушення.

Речові доказ: Ipad mini3 16 Gb+4G Silver Apple НОМЕР_3 та мобільний телефон марки Iphone 6 64Gb Silver Apple IW, повернути власнику та дозволити використовувати на власний розсуд. Інші речові докази залишити в матеріалах кримінального провадження.

Судові витрати, пов`язані з проведенням експертиз, віднести на рахунок держави.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк із моменту отримання його копії. Якщо вирок ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_33