Постанова

від 28.01.2025 по справі 761/13890/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

справа № 761/13890/17

провадження № 51-1072км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

виправданої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 12016100100015897 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Рені Одеської області та жительки м. Києва,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Відповідно до наказу першого заступника Голови Державної реєстраційної служби України від 12 січня 2015 року ОСОБА_5 була призначена на посаду генерального директора Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (далі - ДП «ІРЦ») в м. Києві.

28 січня 2015 року за розпорядженням ОСОБА_5 вказане підприємство придбало у ТОВ «Фейхуа» Ipad mini3 16 Gb+4G Silver Apple за 9 540,83 грн., а 06 квітня 2015 року мобільний телефон Iphone 6 64Gb Silver Apple IW за 18 489,17 грн, які надалі були передані їй у користування.

20 травня 2016 року Міністром юстиції України ОСОБА_8 був підписаний наказ №1447/5 «Про припинення державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» шляхом його ліквідації та створення комісії з припинення діяльності цього підприємства на чолі з головою комісії, директором департаменту правового забезпечення ДП «Національні інформаційні системи» ОСОБА_9 .

Наказом Міністерства юстиції України № 4084/к від 28 липня 2016 року ОСОБА_5 було звільнено з посади генерального директора ДП «ІРЦ» у зв`язку з ліквідацією підприємства, з яким остання ознайомилася 29 липня 2016 року.

Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувалась у тому, що вона під час ліквідації підприємства діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, з метою збагачення 29 липня 2016 року привласнила ввірене їй майно ДП «ІРЦ», а саме планшет Ipad mini 3 16 Gb+4G Silver Apple та мобільний телефон Iphone 6 - 64Gb Silver Apple IW сукупною вартістю 38 618, 56 грн та подала заяву на ім`я Голови ліквідаційної комісії з припинення діяльності ДП «ІРЦ» ОСОБА_9 про втрату нею цих матеріальних засобів у громадському транспорті.

22 лютого 2017 року під час проведення обшуку в приміщенні за місцем проживання ОСОБА_5 вказані засоби були виявлені та вилучені.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року ОСОБА_5 визнано невинуватою та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в її діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Київський апеляційний суд ухвалою від 22 листопада 2023 року залишив скаргу без задоволення, а вирок - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 , який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд не перевірив ретельно доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про те, що сукупністю зібраних доказів у кримінальному провадженні підтверджується винуватість ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

На думку прокурора, апеляційний суд у своєму рішенні фактично продублював зміст вироку місцевого суду і не дав належної оцінки доводам його скарги.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні - допиті свідка ОСОБА_9 і вивченні письмових матеріалів.

Стверджує, що при перегляді вироку апеляційний суд не усунув порушень допущених місцевим судом і не дав обґрунтованих відповідей на доводи його скарги, а тому оскаржувана ним ухвала не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК і є незаконною.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 наводить мотиви щодо законності цього судового рішення і просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.

Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

ОСОБА_5 та її захисник заперечили проти скарги і просили залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Він перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження та з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів, висновок цього суду у вироку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_11 складу інкримінованого кримінального правопорушення є обґрунтованим.

Відповідно до положень кримінального закону привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного особі, або майна, яке перебуває в її віданні на законній підставі. Такі дії полягають у протиправному безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) особою чужого майна, яке знаходилося в її правомірному володінні, з наміром у подальшому обернути це майно на свою користь чи користь третіх осіб.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, зокрема показання виправданої ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , протоколи слідчих дій та інші письмові матеріали, суд першої інстанції дійшов беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_5 не мала умислу на безоплатне обернення ввіреного їй майна на свою користь, що виключає наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК.

Такий висновок місцевого суду є належним чином умотивованим і ґрунтується на даних, які були ретельно перевірені в судовому засіданні під час дослідження доказів і змістовно викладені у вироку.

Спростовуючи доводи обвинувачення про те, що ОСОБА_5 привласнила вказане майно шляхом подачі 02 серпня 2016 року заяви на ім`я голови Комісії з припинення діяльності підприємства ОСОБА_9 про втрату зазначених речей у громадському транспорті, вважаючи, що їх у неї викрали, суд у вироку вказав, що остання помилково вважаючи їх втраченими, у тій же заяві висловила свою готовність компенсувати їхню вартість.

Наступного дня, виявивши ці речі вдома, ОСОБА_5 вжила заходів для їх повернення. Зокрема вона прибула до ДП «ІРЦ» маючи при собі заяву про повернення підприємству вказаних айфону та айпаду, однак за вказівкою ОСОБА_9 ці речі не були у неї прийняті. Тому вона повернулася додому, де зберігала їх вважаючи, що вжила необхідних заходів для повернення та очікуючи, коли ліквідаційна комісія виявить бажання їх прийняти.

Також суд, з посиланням на показання виправданої, свідків та письмові докази встановив, що 29 липня 2016 року ОСОБА_5 не знайомилася з наказом про своє звільнення, не була на ДП «ІРЦ» і не писала та не подавала у цей день заяву про втрату ввірених їй матеріальних цінностей, оскільки вказані дії фактично вчинялися 02 серпня 2016 року, що спростовує зміст обвинувачення в частині часу вчинення злочину.

З урахуванням цих обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК, через відсутність у неї прямого умислу та корисливого мотиву на привласнення цих речей, тобто відсутність суб`єктивної сторони вказаного злочину, а тому законно виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої є аналогічними тим, що викладені ним у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив ці доводи і визнав їх безпідставними, які не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, та обґрунтовано відхилив з мотивів, достатньо викладених в оспорюваній ухвалі.

Що стосується доводів скарги прокурора про те, що суд апеляційної інстанції не задовольнив його клопотання про повторне дослідження доказів у справі, то такі не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК під час апеляційного перегляду рішення у суду апеляційної інстанції не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених судом першої інстанції. За правилами ч. 2 ст. 23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах чи документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли місцевий суд дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суд апеляційної інстанції не зобов`язаний знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це зробив суд першої інстанції.

У судовому засіданні при перегляді вироку прокурор, як і в своїй касаційній скарзі, не довів, що зібрані в справі докази були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, чи не дослідив докази, про дослідження яких заявляли в суді учасники судового провадження, або про наявність таких доказів стороні обвинувачення стало відомо після ухвалення вироку, а тому апеляційний суд з урахуванням вимог ч. 3 ст. 404 КПК обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання.

При цьому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду щодо допустимості, належності й достатності доказів у провадженні, які були предметом уважного вивчення цього суду, у зв`язку з чим не вбачав потреби у їх повторному дослідженні.

Апеляційний розгляд у кримінальному провадженні проведений з додержанням вимог статей 404, 405 КПК.

Ухвала апеляційного суду за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній наведено відповідні мотиви з яких виходив цей суд при ухваленні свого рішення та положення закону, якими він керувався.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильність висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, і не ставлять під сумнів законність цього рішення.

Під час перевірки оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальні відповідальність, які би були підставами для його зміни чи скасування, а тому передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року щодо ОСОБА_5 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3